Мені сказали, що зима не квітне,
Метіллю душу й серце заміта,
Вона холодна й зовсім не привітна,
Її прихід не кожен привіта.
А я не вірю – в неї є харизма,
Вона снігами білими цвіте.
Від самого народження й до тризни
Полотна зі сніжинок білі тче.
Її вуалі – наче дивоцвіти,
Мереживом срібляться на гілках,
Її мороз які малює квіти!
І приліта щодня, як дивний птах.
Зима нам казку нову відкриває,
Кружляють білі бджоли за вікном,
З небес на землю пада покривало,
Побілене негашеним вапном.
Метелики і білі, і сріблисті
У круговерті вальсу все летять,
Дерева у грайливому намисті,
Немов зірки на небі мерехтять.
Усе, як влітку, тільки біло-біло,
Все білим цвітом ніжності цвіте,
Пелюсточок вже стільки налетіло
І білим цвітом все мете й мете.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000212
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А