В серці моєму живеш із дитяти.
Люба мені, наче кровная мати.
В тобі мій корінь, мій цвіт і насіння,
Радощі літа і туга осіння.
В сонці твоєму я коси купала.
В лузі зірки, що упали, збирала.
З місяцем, що ти його виводила,
В небі я танці нерідко водила.
Їла поди твої з поля та саду.
В вуха ловила птахів серенаду.
В ліс твій вдягалась – в кущі та дерева.
В ріки пірнала, вбирала джерела.
Мову твою перейняла від неньки.
Знаю, не раз їй лихі воріженьки
М’яли боки і рубали коріння.
Я ж берегла! Мов безцінне каміння!
Бо вона ніжна, легка, як голубка,
Щира, як хліб, і м’яка, наче губка.
Бо вона рідна! В ній гени прароду,
Гасла про працю, любов і свободу.
Гарна ти, Нене, велика й багата.
Гори – окрасою: Кримські й Карпати.
Ріки й моря твої риба стрясає.
Ліс – дикий звір, птах-розмах заселяє.
Все в тебе є. Та найбільше багатство –
Люд твій, його заповзяття та братство.
Зараз ти терпиш – війна на арені.
П’є вона кров живу, душить легені.
Але ти вирвешся з пастки. Ти зможеш!
Лихо зімнеш, у війні переможеш!
Дух твій – граніт. Крок – вогонь випускає.
Світ тебе любить. Слава чекає!
