Жиємо ми усі не без гріха,
І кожен жне своє одвічне поле.
Воно частіш у тернах, будяках,
Й де край його, нікому не відомо.
А ми жнемо і вперто мітим слід
На гравії, у травах у шовкових,
Й сприймаємо по-своєму цей світ,
Далеко інший, ніж на рушникові.
І справа не лише у кольорах,
Хоча вони частіш червоно-чорні.
Каміння б не спізнитися збирать,
Що доля нам розкидала учора.
17.09.2021.
Ганна Верес (Демиденко).