Жовтий лист постукав у вікно.
Заблукав в ранковому тумані...
Вітер, розриваючи панно
Білосніжне, в диво-казку манить,
Відкриває клени – навмання,
Чи вербу зажурену в печалі.
На барвисте осені вбрання
Наче хтось накинув білі шалі…
Я в примарний ранок увійду.
Губляться там кроки і хвилини…
Не знайти в чарівному саду
Приворотних ягід горобини.
Лиш вологий кетяг бузини
Виткнеться - дарунком із туману.
Чи примарна постать - з глибини
Приспаних бажань - введе в оману.
і ти все так в оту оману вводиш, і зваблюєш надією на "може!.."
і серце, дивне серце це тривожиш, а вранці... - вранці сам... холодне ложе...
"як тебе не любити... !" - не можу не повторити!
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну гарно, але білосніжне панно, білосніжні шалі у мене все одно більше асоціюються зі снігом. Отак: туман само собою, але ще й білосніжна шаль на всьому. Ну що я зроблю? Якби ж десь чіткіше про білий-білий туман...
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таню, він був... Такий білий-білий - у мене за вікном... Знаєш, я вранці вийшла на балкон, а за вікном біло-біло... Нічого не видно. Як молоко розлите. І де-не-де крізь нього проступали позолочені тополі. І листок кленовий бився у вікно, принесений вітром (це на 9-му поверсі!!!). Так що я нічого не вигадую. Так було.