Останнього на всіх не вистачає,
хіба що світла сонця навесні,
хіба що слова – на останні дні
для тих, у кого клепок ще хватає.
Цим і багаті − сонцем у вікні
і словом.
Вдячна доля не буває,
коли мій ближній часточки не має,
дарованого з легкістю мені.
З ким не ділись, а легше буде жити
від того, що комусь таки дійшло,
що неможливо двом богам служити,
що навіть Бог не може розділити
одне добро, яке для інших зло.
Одним дано посади обнімати,
а іншим дбати про чужі краї.
Комусь нелегко крісла віддавати,
а іншим на майдан марширувати,
коли набридли в кріслах шахраї.
Прийшла пора.
Хоч ми і не атланти,
та як навчали мудрі вчителі, –
візьміть граблі, мітелки та лопати,
і як актори на своїй землі,
зніміть куліси і почнемо грати.
«У партіях немає рядових?»
Ми згодні. Ми все більше альтруїсти.
Хай трудяться і «справжні» комуністи
і вихрести, щоб не було дурних,
яким на шию дуже зручно сісти.
Від помсти грішним Бог нас береже
і зрозуміти їх допомагає.
Ну темні! Ну дурні! Ну що ж, буває.
Когось там недолюблюють? Невже?
Та ні. То ближній підлість зневажає.
Ми маємо одного з багатьох,
якого нам підсунула фортуна,
коли воно спиналось на котурни.
Сьогодні нам допомагає Бог
і лакмусом небесним мітить дурня.
І кожну шельму мітить заодно
з «понятієм», і дам оригінальних.
Історія опустить їх на дно
і тих, що треба, і не тих давно,
і «прогресивних», і «регіональних».
Ще обрії на Сході у диму,
хоч там би сонцю сходити на часі,
щоб розігнати бісову пітьму.
Бо мало світла нині у Криму
і вицвітає прапор на Донбасі.
Ще не на часі ті останні дні,
коли найближче в пекло буде крайнім.
З якого боку не ставай на дні,
а з цих сторінок видно і мені
що слово правди буде не останнім.
