Вітер в гості завітав,
Всіх знайомих привітав,
Облетів довкілля,
Подивився, як зимує
В степу сухе зілля,
Міцності в гілок питав,
Сніг принести обіцяв.
Притомився ... і на мить
У долинці ліг спочить.
Спочиваючи, згадав,
Що в просторах придніпровських
Вже давненько не бував,
Що й минулої зими
Не пас хмар - худібку неба,
Хоч була в тому потреба.
Та худібка стійлувала,
Стійлуючи, римигала,
Сонце надовго закрила,
Землю тінню, знай, морила.
Тільки в квітні вся охляла
І з небес попропадала.
Сонце бралось до роботи,
(Це святі його турботи),
Гріло, пестило, ростило...
Та вже в липні, без худібки,
Майже весь врожай спалило.
Стрепенувся вітер...
Треба не розводить сонні чвари,
А постійно і сумлінно
Пасти в небі синім хмари.
