Рипить ярмо. Немов дві сиві хмари,
Поволі, повагом ступають два воли.
Споконвіків у споконвічній парі
тягнули плуга і в сьогодні притягли.
Поперед ними - грає косовиця!
За ними чорна, мов полив`яна, рілля.
А над ріллею - нетутешні птиці,
дві славні птиці звідкись звіддаля.
А Простір, що міняє дні і ночі,
Леміш стирає. Ге-ен ще до Могили...
І хоч пташки про гарне щось туркочуть,
Та в однієї ширший розмах в крилах.
...І йдуть воли по волі Батька й Сина.
І квилить птиця, та, що слабша на крилі.
І кружеляє згублена пір`їна,
І западеться у полив`яній ріллі...
Сьогоднішній молодий читач щонапевно ніколи не бачив волів, тим паче у ярмі... Але яка то була поміч селянам! Вони орали, вози тягали - скрізь були безвідмовними. Хороше, що Ви написали про них Дякую!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ці воли тягнуть плуга Часу -- століття за століттям. Дякую вам за славний коментар