Я записую в зошит рядки.
Не поезія це, не вірші,
А мої невеселі думки,
Крик забутої світом душі.
Не пишу про кохання палке,
Про красоти осінніх алей,
А про те, що життя скрізь важке
В цьому світі хижацьких страстей.
Не дано мені бачити світ
У м"яких, у пастельних тонах.
Тут немає нічого, крім бід.
Чорно-білий пейзаж - просто жах!
О, мої читачі, не судіть,
Не картайте мене за рядки.
Вже до смерті залишилась мить.
З нею зникнуть печальні думки.
Зворушні ваші думки. Саме головне не думати про погане, а заповнювати все таки душу прекрасним. Погано на душі, візьміть почитайте поезію про прекрасне, позитивну і обов'язково душа розквітне і напише ще не один чудовий вірш.
Душа підкаже що писати,а пишете не для себе,а для іншої душі яка потребує саме цих слів і знайшовши їх задовольниться.
Пишіть , а смерть хай не поспішає,ще так багато є що сказати доброго людям.
Душа бажає, то пишіть....
Прийняти серцю повеліть...
Шкода,що осінь,смуток, війна
Та прийде час, кроки весна
Хоч несміливі зробить...
Всі почуття... оживить.
Поезія (навіть сумна) продовжує життя. Пишіть, творіть читачам на втіху, а собі на здоров"я! Чекаємо Ваших віршів!
