Осінній ліс – такий тихоня…
Він навіть розігнав птахів.
Все золото зібрав у скроні,
А сам потрохи занімів.
Аж раптом крикнула сорока
І розбудила знову ліс…
Сич заховав в міжгілля щоки,
Немов дивився з-за куліс.
Вітри замовкли – тиша впала,
Лиш листя стиха шурхотить.
Знов хмарка хмарку обігнала
І наступила тиші мить.