І
Ось епітафія-автограф:
« Не пропадай». І цим живу.
Є білі дні. Немає чорних.
Перегортаю рандеву.
У суєті дурної слави
ми забуваємо слова,
що і на віддалі – лукаві
і біля серця – трин-трава.
ІІ
Ну як моїй душі не пропадати,
коли щезають люди і брати,
ідейні друзі і живі таланти? ..
Копнути їх – не треба і лопати,
аби поопадали з висоти.
Коли звикаєш до утрати друга,
то байдуже, куди і як іде.
Буває – це подія де-не-де.
Але минає оніміла туга,
і сонце сяє, й небо не впаде.
Усе, що кане, нам лише здається,,
якщо за мить у Лету загуло...
У небі є надійніше крило.
Рубцює час болючі стигми серця.
У пам’яті руйнується фортеця,
якої там, на щастя, не було.
ІІІ
І пані, і панове, чи нарешті
подужаємо пана у собі,
що на халяву узуває мешти
аби топтатись на твоїм горбі?
Не метрами оцінюється совість,
не суєта гартує у бою.
Буває, що і друзі – випадковість,
являючи ілюзію свою.
Не ця стезя веде людей у люди.
Не подвиг – долучатись до ідей,
коли хвороба більшості людей –
лише свої вип’ячувати груди..
Б’ємо у тулумбаси жартома,
картаємо всерйоз і не по темі.
Але немає віри у тотеми,
де щирості ніякої нема.
У друзі набиватися не гоже.
Тісні обійми – зайва кабала.
Зійде іржа Прокрустового ложа,
якщо полуда зайвою була.
Колишні боси нині і тоді,
коли пережили свою даремність
уже не те, що друзі у біді,
а недруги, яких з’їдає ревність.
Вони тебе – у селфі, і у ...спам,
і з ким попало, і за що попало,
бо це – вони! Юрма! Один і сам –
не виживає, де фортуни мало.
А ще як маєш успіху ковток,
яким наївно хочеш поділитись,
то це їх ....дістає ..до печінок.
Один у полі, знаю, ще не витязь.
Але у котре маємо урок,
що нестійке - на те, щоб розвалитись.
ID:
798539
Рубрика: Поезія, Панегірик
дата надходження: 08.07.2018 12:45:56
© дата внесення змiн: 08.07.2018 12:45:56
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
