.
Спроба продовжити твір Олекси Удайка
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711104
Про сім життів ми згадуєм нечасто.
Та точно знаєм, що дано одне.
Ми живемо, а це вже значить щастя.
Чи кожен це у цім житті збагне?
І живемо усі ми, як хто може.
Хто правдою, а дехто просто так.
З надією, що бог їм допоможе
Прожити все своє життя усмак...
А час іде... Не виняток - спіткнешся.
Життя не пробачає помилок.
І вже тоді, коли ти озирнешся,
Побачиш, що ти знехтував урок...
А що любов? Яке в житті їй місце?
В житті буває: любимо себе.
І почуття зачинять в серці міцно.
Аж поки там трава не зацвіте.
А як зоря, що так й не засвітилась?
Блукатиме по небі між зірок.
А, може, край сердечка десь вмостилась
У тім житті, що не зробило й крок..
Дякую, Надійко, за такий чудовий твір і за пісню від Ніни Матвієнко теж. У мене исьогодні важкий день увесь у спогадах про сина, він жив у Правді, Вірі, Надії, ніби й помилок не допускав, любив життя, людей любив,.. а житя он як обернулося...
Вибачте, що нагружаю вас своїм, просто сьогодні ні про що інше не думається...
Любити ближнього, як самого себе - Божа заповідь. Отож, треба любити ближнього і себе теж, любити життя, цілий світ ! Кохати - це трохи інше. Тут уже серце саме вибирає собі кого, інколи навіть не питаючи у розуму.