Пісня десь 1989 року написання, виконувалася декілька разів під гітару на пеньку і все... Але наше село, на жаль, поза часом, не знаю, чи змінилося що з тої пори, сумніваюся. Хіба-що мобілки замість приймача-магнітофона на дубках...
Але не варто цю пісню позиціонувати, як сумну, скоріше вона трохи ностальгічна - юність, все-таки. Маю надію, сподобається і теперішньому поколінню. Хто зна...
Слова, музика, запис (19.12.2014р) - Микола Шевченко
Нижче приводжу також текст, з поясненнями.
Гуркало*
...Під вечір, пізній вечір на селі,
коли всі вікна закриють жовті очі.
Збираються веселі порушники малі,
комусь піддати жару серед ночі. 2р
Вони, як справжні воїни-бійці,
одягнуті у теплі, ватні маскхалати (фуфайки)
На сходці порішили молодці,
кого сьогодні черга їм лякати.
"Спочатку йдем, піднімем бабу Катьку,
потом, ходім закрутим ту чувіху,
що не дала тобі, Серьога, цяцьку,
а напослідок діда на потіху".
За ніч вони своє зробили діло -
ото вже з своїх жертвів насміялись!
І хоч вони робили все уміло -
на другий день в сільраді зустрічались.
Але хлоп`ят все те не зупинило -
вони ж-бо стать мужчинами хотіли!
І не одну ще нічку присвятили,
вони на це, таке цікаве, діло...
...Бо де ж ще хлопцю дітися в селі -
коли не будеш ходити по угіддях,
то скоро-скоро гигнеш від нудьги,
так і не досягнувши повноліття...
*Гуркало (діалект) - то не лише водоспад на львівщині , чи прізвище чиєсь, а то є також пристрій (банальний гвіздок), який застромлювали в шпарину підвіконня, біля скла, причеплювали на нитці чи льосці, натягували на безпечну відстань (3-5м. і більше), щоб не видно, як виглядатимуть вночі у вікно), або через паркан, і шкрябали-бренькали по нитці, а воно видавало жахливі звуки. Розраховано на дівчат, також (на жаль) - літніх людей.
Маю підозру, що це автобіографічне... Жартували і ми в дитинстві по-різному... А ностальгія, таки дійсно, прослідковується...
Микола Шевченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
От, хоч вірте, хоч ні... Що взяте з життя - так. Сам якось не брав безпосередню участь (в сільраду і в дитячу кімнату міліції не потрапляв), бо був "інтелігентом", який до восьмого класу писав наївні фантастичні повісті, грав на баяні в муз.школі, на баритоні в духовому гуртку та паяв (складав) різні непотрібні штучки з конструктора, потім електроконструктора, потім радіоконструктора, був навіть спаяв радіоприймач на 11 транзисторах. А потім став грати у клубному ВІА і знову не до цього якось було... їй Богу...
Жартували і ми в дитинстві по-різному... 
А ностальгія, таки дійсно, прослідковується... 
