За тобою - в осінні сади,
Де кружляють між листом світи
Наших мрій і безмрій огнекрилих...
Хоч за руку чи сірий лацкан,
Та держи і утримайся сам
На краю неоднів темнобрилих!
То ж душа чи голубка, чи крук,
Що знесилений стеллою мук
На посічених звіздами перах,
Та несе ще надію весни -
Доторкати вершин без вини,
Занотованих десь на паперах
Нині суддями, завтра - вже ні...
Свіжі плями на темному дні,
Але хтось ще волає: намисто!
За тобою - чи в Пекло, чи в Рай,
Чи й на Вічності скеляний край,
Де вкриває життя падолистом...
(29.04.12)
То ж душа чи голубка, чи крук,
Що знесилений стеллою мук
На посічених звіздами перах,
Та несе ще надію весни -
Доторкати вершин без вини,
Занотованих десь на паперах... - Звучить так віддано і жертовно...Беззаперечна віра і впевненість звучать в рядках цього вірша.
падолистом - гарно, але якось вже дуже завальцьований образ і рима, в українській мові. Ну, як кров-любов, чи що. Може пошукаєте щось своє, бо вірш непоганий?
З повагою