***
Увертюра… А вузлик тоненький!
Вушко голки, легенько, запал...
Загорілося, дійсно, швиденько,
Лише три́вкості не перейняв
Вогник той у нічного свічіння.
Дві зорі - тільки пломінь марнот!
Розкуйовджене світло-плетіння
Не сягнуло жада́них висот.
І дивися: вже нитка – рівненько
По житті, звичайнненький стібок!
У віконечку серця – сумненько,
Обірвався в півнапрямі крок…
(10.1.12)
На хиткому, нетривкому створити щось високе, як мріялось, неможливо. Та для більшості увертюра - це їх буденне жтття. Трохи сумно. Глибокий, складний вірш.
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що розумієте, додаєте снаги своєю мудрістю...
Розкуйовджене світло-плетіння
Не сягнуло жада́них висот.
У віконечку серця – сумненько,
Обірвався в півнапрямі крок… - Як чарівно!..Така чуттєвість і багатогранність душі...
А щодо коментаря шановного п.Звездонія,то ми,на щастя,вже давно не в радянській епосі...Це по-перше.А по-друге,висока поезія не може бути приземленою. Молодчинка,Лесю!
Леся Геник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко... Та кожен має право мати свою думку... І то мені насправді до душі... Хоча і шкребе інколи, але то тільки до гартування!
********* Дякую Тобі, дорога...