| Сторінки (1/22): | « | 1 | » |
(поема)
І сіль не така солона,
І цукор якийсь не той…
Суцільні дірки в законах
Природи, держави… Ой,
Немає кому латати,
Ще й очі їсть жар війни.
Міністри та депутати –
Діагнози, не чини.
То дуже страшна хвороба:
Ні в чому не знати мір.
Зникає людська подоба,
Не родич їм жоден звір.
Нічого нема святого,
Не спинить і грім гармат.
Копита, хвости і роги…
Для раю – не той формат.
Хто знає, що далі буде?
Чи довго той жах нести,
Коли навкруги – іуди,
Пилати й хрести, хрести?...
***
Як визріла незалежність,
Омріяна у віках,
Так вірили: нас, не лежнів,
Чекає щасливий шлях.
Бо й землі – такі родючі!
І руки – звідтіль ростуть.
Хіба ж хоч якесь гадюччя
Отруїть нам світлу путь?
Та що та земля, ті руки?
Свобода – чи не міраж?
Із пекла – та до розрухи,
То – вибір новітній наш?
Фарбований «Лис Микита»,
Що вчора сидів в цека,
Мов з іншої впав орбіти –
Персона свята така.
А ще – пацифіст моторний,
Здав ядерний арсенал.
Живим іще рукотворний
Отримав меморіал –
Не пам`ятник і не стелу.
З торбами пустив у світ,
Тож назву дали веселу
Візкам для валіз, чобіт…
***
Невдовзі на зміну «Лису»
Прийшов ще хитріший лис,
На голову, трохи лису,
Кудлатого пупа зніс.
Та Бог з ним, новим тим чубом,
Потішились – і мовчок.
Підкралася хижа згуба
До батька двох діточок,
Котрий не боявся правду
Доносити без прикрас.
Розправились люто, вправно,
І вогник яскравий згас,
І слово осиротіло,
Загублене між світлин.
Кому – «таращанське тіло»,
Кому – чоловік і син.
Чим далі у ліс, тим більше
І темряви, і трісок.
Чи легко живеться, вбивши,
Втоптавши в багно, в пісок?
Ґонґадзе і Чорновола
Пом`яне народ в віках.
Та вже проросли довкола
Безкарність, байдужість, страх…
Чи ситі вовки?… А вівці –
Чи цілі вони тепер?
Елітний серійний вбивця –
Почесний пенсіонер…
***
А той, що доніс на Стуса –
Антихристу нині кум –
Грошима від жиру трусить,
А людям – і сміх, і сум.
Нажите роками праці
Котові пішло під хвіст,
Тепер хоч зубами клацай,
А цей – марципани їсть.
Нова закарпатська дача,
Навколо – смерека, бук.
Та жінка примхливо плаче –
Багато в кущах гадюк.
І так їй від цього сумно,
Що й дача не до душі,
Та хтось її напоумив,
Що змії усі й вужі –
Не тільки отрута хижа
Й причина її жахів,
А ще й повсякденна їжа.
Для кого? – Для їжаків!
Від ляку бліда та квола…
За жестом її руки
Усіх їжаків довкола
Виловлюють лісники.
Спускаючи ріки поту,
Прочісують кожен ліс,
Бо втратить навік роботу,
Хто жодного не приніс.
Щасливий один на вдачу,
Припер тим вельможам трьох.
Насмілився трохи наче,
Хоча у душі «тьох-тьох»,
Наважився запитати:
– Чого у державі так:
У розкоші депутати,
А кожен простий – бідняк?
Чи вижити нині можна?
Зростає на все ціна.
А дачний отой вельможа
Із пляшки хильнув вина
І, може, лише для хохми
(Дозволено це панам):
– Чим більше вас, – каже, – здохне,
Роздольніше буде нам.
Долаючи біль і втому
(Кому ж то не заболить?),
Подався лісник додому,
Неначе прозрівши вмить.
Роботу хоча й не втратив,
Та радості – повний нуль.
Полюють пани-сатрапи
На диких свиней, косуль.
Вирубують ліс карпатський,
Аж чується стогін гір.
І долі людські їм – цяцька,
І виграшка – кожен звір.
Лісник у думки полинув,
Та логіки не знайшов.
«Як вимре нас половина,
То виграє пан той що?
Залишаться жирні хами,
До діла, як сам, тяжкі,
Чиїми ж тоді руками
Ловитиме їжаків?»
***
А люди вже – любі друзі,
А руки – не крали, ні.
Та сохне калина в лузі,
Бур`ян росте на стерні.
І хтозна, ще доки б далі
До прірви нестися нам,
Якби на такі невдалі
Не зважився кроки хам.
Покірні, немов телята,
Терплячі, як ті воли.
Та каїна і пилата
Вже зносити не змогли.
Як перша Небесна сотня
Пішла у Господню вись,
Так вірили: відсьогодні
Не буде вже, як колись.
За те, що упало з неба
Дарунком до наших ніг,
Тепер віддали, раз треба,
Найкращих синів своїх.
Свобода, омита кров`ю –
То вже на казки-цяцьки.
…Аж раптом полізли ззовні
Не з миром, а навпаки
Оті, що п`янку свободу
Ніколи нам не простять,
Брехливі «брати» - заброди.
Наживку прийняв простак,
Пішли заробляти злидні,
Посіяли – косять жах.
І вже казочки новітні
Розрухою по думках.
Якби ж то одна морока –
Вже б спекались москаля,
І розквіту рік за роком
Свята б досягла земля.
Та в пуп`янках цвіт з`їдає
Зажерлива сарана,
Нема їй кінця і краю,
Бо спише усе війна.
Корупція – модне слово,
Не випалив і Майдан,
Позаздрить втікач в Ростові
І весь його хамський клан,
Бо ті, що прийшли до влади
По трунах, як по мосту,
Ще більше за хама крадуть,
Зневаживши суть святу.
Хіба ж тільки можновладці?
А хто напоумив нас
Давати по шоколадці
За довідку, в черзі час?
За послуги більш вагомі –
Пухкенький конверт, коньяк,
І чути в приймальнях гомін:
«Ти ба, знахабніли як!»
Хто ж ту стоголову гідру
Роками плекав, як міг?
Тепер їм усім до вітру
По колу наш марний біг.
Так просяться всі на палю,
Без жалості й без жолоб.
Як третій Майдан розпалять,
То ліпше хай «куля в лоб!»
Не буде більш хороводів,
Люстрації в смітниках.
Давно пролунало б: «Годі!»,
Бо вже не володар – страх.
Якби ж та війна проклята,
За статусом – не війна,
Не нишпорила по хатах.
Одні віддали сповна:
Хто сина, хто душу й тіло,
Хто все, що на смерть беріг.
А скільки осиротіло!
А скільки… інтриг, бариг!
А скільки з`явилось ботів,
Їм влада – немов брати,
Проплачених «патріотів» –
Хоч греблю бери гати.
Повчають нас, хто ми й де ми,
На правду – мішки лайна,
На біди усі й проблеми
Один аргумент – війна
Хай знищують правду щиру,
Невигідну для панів,
Хіба ж їм убити віру
І праведний людський гнів?
Правителі-бюрократи,
Їм схоже, набрид народ.
По-рабськи нам вимирати,
Закривши і очі, й рот?
Вже й голодом нас морили,
Й на розстріл «свої» вели,
А ми – все одно з могили,
Мов фенікси – із золи.
І цих, що набили пельку,
Народ наш переживе,
Святу відстоїть земельку,
Зерно проросте нове.
Неначе з вулкану жерла,
Прорве гнійником старе,
І та, що «іще не вмерла»,
Не вимре і не помре.
Розстріляна-розіп`ята,
Воскресла бандуро, грай!
Не Рабські тут Вимирати,
А вільний козацький край!
Країно «хохла-укропа»!
З колін, по молитві, встань!
Ні Рашія, ні Європа
Не гідні твоїх страждань.
Нікому повік не вдасться
Привити нам рабства ген.
Проллється на землю щастя
З прадавніх пісень-легенд
І зірве всі більма з ока
Новітня яса-зоря,
Потішивши прах пророка
Мислителя-Кобзаря.
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2016
На когось удома чекала вагітна дружина,
А в іншого четверо діток дрібненьких росло…
Війна не зважала і цілила кожному в спину,
Таке ж бо у неї криваве страшне ремесло.
А лихо – близнятко війни, ненажерливе, хиже
Гуляло по світу в обіймах міцних сатани:
Від неба Синаю майнуло на площі Парижу,
В сирійських містах не лишило «живої» стіни.
І може, давно вже б зірвалася в прірву планета,
Та є ще на світі сильніше за вибухи щось:
Дитячі малюнки і щира молитва поета,
А ще ті квітки, що уперто кладуть до посольств…
Автор вірша - Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640932
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2016
А то було життя… Здавалося, невдале,
Бо зовсім не таке, як у вервичці мрій.
В нім радості чомусь – невиправдано мало,
Та й ту ховав у тінь суєт буденних рій.
А то було життя. Кудись усе спішила,
Встигала не завжди, губила головне.
На мило залюбки обмінювала шило
І, плачучи за ним, казала: «Й це мине»…
А то було життя… І що не день – потала;
То горе, то біда, то труднощів каскад.
Щасливої пори так пристрасно чекала,
Боялась і в думках оглянутись назад.
Чекала майбуття, що лагідно пригорне…
Збагнула лиш тоді, як хворою злягла,
Що ТО й було життя – цікаве, неповторне,
І що вона у нім щасливою була.
Автор вірша - Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2016
– Жінко, чому ти сива?
Зморщок нема на личку.
Коси – розкішна грива –
Сріблені… Так незвично!
Очі – сумні оливи,
Заволокла волога.
Жінко, чому ти сива?
Чим прогнівила Бога?
Глянула – і здалося
Згусток страждань в зіницях.
– Колір мого волосся…
Боже, яка дрібниця!
Мала я щастя-долю,
Пісню й любові крила,
Тільки в далекім полі
Рай мій вогнем накрило.
Затишок мала в хаті,
Чашу любові повну.
Хто ж то спромігся вбрати
Вовка в овечу вовну?
Щастя сльоза втопила,
Думала, що осліпну.
Хата – немов могила,
Згасло навіки світло.
Більше не буде дива,
І ні весни, ні літа…
Думаєш, просто сива?
Я ж – і жива, та вбита…
(Світлина з Інтернету)
Автор вірша - Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638973
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.01.2016
Люблю, як пахне скошена трава…
Цей млосний запах – родом із дитинства.
Веде стежинка пам’яті крива,
Де сонце на малюнках променисте,
І сохне в сіно скошена трава…
Де літо терпкуватий має смак,
Як яблуко надкушене нестигле…
І де, як тільки щось іде не так,
Серденько цуценям побитим скиглить…
А прикрощі – дрібнесенькі, як мак.
Де тато є, і мама – ще жива…
Образи – невагомі, наче тирса…
Люблю, як пахне скошена трава,
Цей запах повертає у дитинство...
Душа від тих мандрівок – як нова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590233
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.06.2015
Не лякайте вибухами літо,
Бо йому для нас родити хліб.
Що за сили нині правлять світом?
Корінь зла росте ушир і вглиб.
Зупиніться! Годі! Скільки можна
Гратися в жахливий бойовик?
Суть війни – потворна і безбожна.
«Не убий!», не множ сиріт, калік.
Сліз і крові стільки вже пролито!
Та невже те зло не має мір?
Не лякайте вибухами літо!
Поверніть на землю нашу мир!
3.06.2015
Валентина ПОПЕЛЮШКА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589038
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 22.06.2015
Я уві сні збиралась на війну,
Цілком реальну, не якусь химерну,
В яку проклятий ворог огорнув
Країни добрий шмат, немов у скверну.
Я чистила й складала автомат,
Вдягала форму і взувала берці.
Дививсь на мене з дзеркала солдат,
Що прагне ворогам усипать перцю.
…Відкрила очі – поруч спить маля,
Синочок мій, хлоп’я чотирирічне.
Невже паскудний чобіт москаля
Його свобідну долю покалічить?
Синочка не покину і у бій
Не кинуся, до рук узявши зброю,
Але щоденно борг священний мій
Віддати мушу справжньому герою.
Щодня для перемоги щось роблю,
І скільки треба – той тягар нестиму.
За мене хлопці гинуть у бою,
Тож осторонь стояти – непростимо.
Валентина Попелюшка
4 червня 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586151
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.06.2015
А коли відгорить, відгримить, і розвидниться небо,
І засохне колючий бур’ян у донецьких степах,
Бо почуті мої молитви за Вкраїну й за тебе,
Ти здолаєш тяжкий, нереальний учора ще, шлях.
Я не знаю, чи буде то день, чи морозний світанок,
Прибіжу на вокзал, чи постукаєш в наше вікно.
Я відчую, як м’якне земля, упиратись не стану
І до ніг упаду, як нерідко буває в кіно.
І покотиться вниз до твоїх запорошених берців
Невблаганна гаряча сльоза, що весну принесе.
Я в розлуці плекала її, мов дитину під серцем,
Народити завчасно боялася більше за все.
А попереду весен щасливих чекає багато,
Урожаями щедрі, над нами цвістимуть сади,
І народиться син, мов дві крапельки, схожий на тата…
Я благаю тебе: уцілій, доживи і дійди.
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585988
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.06.2015
Білосніжний десант
опускається тихо з небес,
диверсанти зими хочуть місто застати зненацька.
В маскувальних костюмах ще більше помітні, ніж без.
Та дивися, лапаті які! Та поглянь, як багацько!
Я здаюся без бою,
я хочу до них у полон,
тільки знову розвідник-мороз десь пропав, ненадійний.
Потрапляють у засідку теплих носів і долонь,
не промерзлого грунту, асфальту, дахів на будівлях.
І стікають у сум,
у багнюку - зими посланці
чи покірно поповнюють військо вороже, зрадливі…
То сніжинка розтала? Чи просто сльоза на щоці?
Знову програно бій - снігопад розчинився у зливі...
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554925
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.01.2015
Долюби мене до сльози,
До постскриптуму, до молебню.
У собі мене донеси
До несказаних слів хвалебних.
Долюби мене до зими,
Досмакуй до останніх літер,
І в наступне життя візьми
Смуток теплий, як літній вітер.
Долюби мене до пісень,
у яких не потрібен приспів,
І коли охолоне день,
Жоден спогад не буде прісним.
Та не зможеш, якби й хотів,
Осягнути мою основу,
Щоб в якомусь іще з життів
Закохатись у мене знову.
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2015
хірургічна операція
на столі – стражденна і зболена
молода
та бліда і знекровлена
до судом до паралічу змучена
рецидив
хвороба задавнена
метастази тотальної ницості
і блюзнірства – нічого святого –
пронизали до кінчиків нігтів
до мізинця на лівій нозі
а тепер її ще й поранено
кровотеча живої та чистої
то краплини
то цівки
то струмені
як сльоза кришталево-солоної
кровоспинне не діє
а джгути заважають дихати
донор не прийде
бо немає ні в кого на світі
такої ж самої групи
від ін’єкцій
таблеток та крапельниць
порятунку нема
тільки скальпелем
без наркозу
від болю аж скорчилась
і була б безнадійною хворою
та вона – неймовірний борець
хоч і змучена та терпляча
зуби зціпила навіть не стогне
тільки з кутика ока сльоза
грузне скальпель все глибше
і чиста
найкраща жива
на підлогу стікає
кров
потерпи
вже недовго
від густого гарячого болю
не збожеволій
скоро скальпель дістане гнійник
що тебе із середини знищував
зберися із силою й вихаркни
аскаридів і лямблій клубок
тільки витерпи витримай шок
мов з глибокого сну
з хворобливого марева вийдеш
і стократно оновлено сильною
ми у венах твоїх запульсуємо
і тебе наче новонароджену
обережно на ноги поставимо
і ходити поволі почнеш
ти зміцнієш
заграєш рум’янцями
Україно!!!
ти – краса що врятує світ
просто треба одужати
і пережити
це очищення болем і кров’ю
не здавайся!
борись!
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554220
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.01.2015
З густого виру спогадів буремних
Сюжет один за іншим визира:
Несе бабуся рясту оберемок,
Березового соку піввідра.
То як вона чаклує біля печі,
Аби наворожити нам обід...
То сяде і розказує малечі,
Від чого у житті втікати слід...
На прикладах життя - чужих чи власних,
Що гідне, що низьке, онук навча,
Аби не стало скривдженим, нещасним,
Не впало, не спіткнулося дівча...
То на городі сапкою махає...
Веде на пастівень співучих кіз...
А то в сльозах зажурено зітхає –
Вже син її - мій тато - між беріз…
«Ой, без Івана й вулиця погана»,-
Поплаче і вертається до справ.
І так щодня, до пізна і від рана,
Аж поки Бог до себе не забрав.
А я іще й тепер – щодня і часто
Її науки згадую слова,
Що не давали схибити і впасти.
У совісті моїй вона жива.
Тих настанов ніколи не порушу:
Ні в радісні години, ні в журбі,
Бо що тобі в дитинстві вклали в душу –
До подиху останнього в тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553424
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.01.2015
Мов грім у яснім небі, знявся крик.
Їй змовчати було б, та не стерпіла.
Та хто б і за роки до того звик?
Іще вночі була кохана й мила
І раптом стала гіршою за всіх.
"А сам який?" - за словом - третє, п'яте...
Образи, що збирала – повний міх,
Тепер у нього кидала завзято.
На друзки розлетілися склянки,
Заплакали старенька мати й діти...
Усім давалась лайка та взнаки -
Та жар ніхто не міг охолодити.
Витрушували міх образ до дна,
Такий важкий! Обоє "рвали жили".
І тішився, сміявся сатана -
Вони йому немало послужили.
І пригортав дітей до себе Бог,
Хотів закрити вушка і серденька -
не вистачало рук, бо й тих обох
Іще тримав на ниточці тоненькій.
І уціліла все-таки вона -
Хтось першим затулив лайливий пИсок.
Ще почекав недовго сатана
І геть пішов... А Бог не відступився...
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2015
Я ховала вогонь у нагрудній кишені,
Він ще більше горів.
І не треба було ні стрільця по мішені,
Ні катів-упирів –
Так боліло, пекло, убивало поволі,
Спопеляло ущент.
Прогоріла діра в неприкаяній долі,
Я гасила дощем,
Та не з неба, не з хмар, а гірким і солоним
З-під опухлих повік,
Та й шукала, яким затулити заслоном
Продірявлений вік.
Не тулилось ніщо до відкритого серця,
Не ховало душі:
А ні латка пихи, ні байдужості дверці,
Вже із зовні дощі
Заливали діру, замерзали у кригу,
Закипали в окріп...
Буревії мене у черниці постригли,
Голос долі охрип
І під скрегіт зубів до півшепоту стерся,
Мов скорився біді,
Та молитви слова у обвітренім серці
Не змовкали й тоді…
Добрела до зими – замело, забіліло…
Не чекала Різдва.
Аж відчула якось: у душі потепліло,
Зрозуміла – жива!
Що за дивне тепло від морозу закрило
Незагойну діру?
Хто під руку мені дав над яром перила?
Звідки сили беру?
То така ж, як моя, занапащена доля
Підійшла упритул.
Розділили на двох вкупу складені болі,
І життя-сироту
Прийняли як дитя, приголубили щиро,
Пригорнули з теплом.
Де гірчила сльоза – просочилося миро,
Відступив бурелом…
Та як тільки тепер віддаляється серце
Хоч на крок від мого,
Позбувається все життєдайного сенсу,
Знову – крига й вогонь.
В тому серці – моя, мов у кисні, потреба,
Я без нього впаду.
Хай би що не було – притуляю до себе
І долаю біду!
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2015
Новоспочиле янголятку,
Тобі вже більше не болить.
Лети до мами і до татка
У райську радісну блакить.
Ні, то не правда, що за гарнню
Нема нічого, вічна ніч.
Поглянь: сестричка, зірка рання
Тобі всміхається навстріч.
О, крихітко, чия провина,
Що світ – в полоні сатани?
То найстрашніший звір – людина,
Бо інший так би не вчинив.
Цей світ, здається, вже пропащий,
Суцільний бруд, і біль, і гріх.
Лети, тобі там буде краще,
Раз тут Господь не уберіг.
Учора ще була надія,
Що виживеш, продовжиш рід,
Зростеш у красеня Сергія…
А нині – й сонця промінь зблід,
І постаріло небо наче,
Паде дощем на товщу криг.
То за тобою гірко плаче
Той грішний світ, що не вберіг…
19.01.2014
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553008
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.01.2015
(моїй київській подрузі)
Молюся за наших, за Надю - до сліз,
Хоч плакати сильним не личить.
А київська подруга - знову в круїз
І щастя мені, бідній, зичить.
У мене - незмінна належність сім’ї,
За справи суспільні беруся.
А подруга з френдом - у теплі краї,
Лишаючи сина бабусі.
Я словом, як пострілом, цілю в катів,
Бо в бій дітлахи не пускають.
А подруги рейс на Балі відлетів,
А, може, вже сів у Дубаї.
Чи я їй суддя? І тягар, і політ
У кожного свій, неповторний.
Мені за державу образа болить,
Її ж і заморська пригорне.
Вона настраждалася теж у житті…
Аби не міраж - та оаза.
Та тільки ефект паралельних світів
При згадці про неї щоразу...
17.01.2015
Валентина Попелюшка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552569
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.01.2015
Комусь комфортно і в лайні,
Навколішки чи навіть раком.
І байдуже - смердить чи ні,
Аби не холодно і м'яко...
***
Ані смоли не бояться, ні ладану.
Хоч і сплива їхній "зоряний час",
Злодій у злодія краде накрадене,
Те, що поцупили в кожного з нас.
***
До чого тут кілометри,
Професія, вік чи стать?
Є люди, готові вмерти,
І люди, яким наsr@ть...
***
У часи надтривожні останні
Значно виросла витрат стаття.
Все дорожчим стає виживання
І знеціненим - кожне життя.
Валентина Попелюшка (грудень 2013 - 17.01. 2014)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552367
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.01.2015
Цвіти попри все: ненажерливу владу,
Злодюгу сусіда і ляпаси “Граду”,
Байдужих дітей і стурбованих “друзів”,
Що роги скрутити не здатні катюзі.
Прости їх. І далі у пишному цвіті
Зростай, наймужніша, найкраща у світі,
Для тих соколят, що за тебе - горою,
Для їхніх дітей, для прийдешніх героїв.
Гартує Господь непідкорених духом,
Не вбити ні війнам тебе, ні розрухам,
Ні ситим щурам, ні мистецьким повіям.
Хай звідки б пронизливий вітер не віяв,
Цвіти, воскресай, хоч укотре розп’ята,
У вулиць твоїх не за горами свята.
Твій кат захлинеться кривавою грою,
Повернуться з бою сучасні герої,
І пісня твоя ще дзвінкішою стане…
За ніччю - завжди неминучий світанок.
Валентина Попелюшка
16 січня 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552036
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2015
Лети, мій соколе, на схід
Туди, де зараз лід і пекло.
Тобі молитимусь услід,
Аби було безпечно й тепло.
приспів:
Я не змогла сказати Ні!
Ти б не послухався упертий,
Я не віддам тебе війні,
Я відмолю тебе у смерті.
Чекає донечка і син,
Не затиха молитва мами,
Чекає трепет рідних стін,
А ти летиш поміж вогнями.
Руїни, гради, блок-пости,
О, Боже праведний, за що ж це?
Лети, мій соколе, лети,
І повертайся переможцем.
Слова - Валентина Попелюшка
Композитор - Михайло Герц
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2015
«Хотят ли русские войны?»
Я эту песню с детства знаю
О мирном облике страны
От Магадана до Дуная.
Тогда у нас был общий враг,
Мы сообща пришли к победе.
А дальше все сложилось так,
Что жили мирно как соседи.
Дружили, спорили, росли,
Соревновались, торговали,
Хватало хлеба и земли,
Для ссоры повод был едва ли.
Но у соседей ваших вдруг
Пошли дела не так, как надо...
Наглел все больше высший круг,
Простых людей считал за стадо.
Терпел народ, как только мог,
Но шел грабеж не понарошку.
Верхушка кушала пирог,
Стране летели только крошки.
И люди вышли на Майдан,
Стояли с акцией протеста,
Но их не слышал высший клан,
Пошли дубинки и аресты.
И ветром понесло в ваш двор,
Что на Майдане террористы.
Держался за богатства вор,
А вам хотел казаться чистым.
Но «террористам» Бог помог,
Сбежал к соседям вор с позором.
Остался лакомый пирог,
А жажда власти движет вором...
Хотят ли русские войны
В Крыму и в Харькове, Донбассе?
Соседи, что мы вам должны?
Мы сами свой забор покрасим.
Когда опомнитесь прозрев,
Себе придумайте эпитет...
Соседа спальню или хлев
Отвоевать сейчас хотите?
Но воздается все сполна,
Коль не людьми, так небесами...
Соседи! Вам нужна война?
Зачем? И с кем??? Поймите сами!
(Автор вірша - Валентина Попелюшка)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482788
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.03.2014
Якщо ж ти раптом попадеш в опалу,
Оглянешся - і порожньо навкруг,
Бо п'ятами всі "друзі" накивали,
А хто не втік в кущі - то справді друг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
На сайті поетичного клубу України є вірш розміщений сьогодні мною не як літературний твір для Вашої оцінки а як крик душі сьогодення…
Не голосуйте «Проти всіх!»
Не голосуйте «Проти всіх!»
Бо всі – це ми, це Україна,
Не піднімайте ся на сміх,
Бо в тому «сміху» всі загинем.
Байдужим, може, й легше жить,
На хату скраю все звертати,
Та коли щось десь і згорить –
Чи ж не твоя то «крайня хата»?
Аби й надалі ми були,
Аби в усьому світі знали:
Ми Українці, не хохли, -
Погоди б з моря не чекали.
І що я можу? – скажеш ти,
Для України я піщинка.
Ти з небайдужості почни –
З громадського простого вчинку.
І хай зневірились усі,
Мовляв, без нас вже все рішили,
Але з піщинок-голосів
Майбутнього складеться сила.
Ото ж в неділю не проспи,
Щоб «крайніх хат» поменше стало,
Піди і вибір свій зроби,
Аби твій голос не украли.
Щоб потім долю не клясти,
Терпіння зливши через вінця,
Спитай себе: чи гідний ти,
Аби по світові нести
Звання почесне українця?
Хотілося б щоб це була наша з Вами спроба достукатися до сердець співвітчизників. Адже саме в цей час пишеться історія України, нашого майбутнього. То ж не даймо приводу нашій совісті мучити нас за те, що стояли осторонь в німому очікуванні...
-----------
Дякую всім, Хто небайдужий, Кому у серці відгукнувся клич відлунням... Додайте ж іскорку і своїх сердець, Розпалімо тут вогонь небайдужості До нашого майбутнього...
----------
Отож, читайте, думайте, вирішуйте, та розішліть якомога більшій кількості знайомих цю зсилку
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170216.
можливо ще не пізно і ще не все втрачено.
Щиро, уклінно – Ваша Попелюшка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170254
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.02.2010