Світла (Імашева Світлана)

Сторінки (3/289):  « 1 2 3 »

Ми підемо удвох…

                                                                                                           ***********
                               Ми  у  поле  ходили,  а  там  -  проростало  світання
                               І  до  бога  Ярила  молились  в  росі  колоски...
                               Затопила  нас  повінь  найпершого  шалу  кохання  -  
                               Юна  Лада  стелила  весільні  до  ніг  рушники.

                               Все  у  парі,  у  парі  -  стернею  колючої  долі
                               Простували  з  тобою,  мій  друже  коханий  один:
                               Чи  гриміло  над  нами,  чи  знову  світало  над  полем  -  
                               Наші  діти  сміялись,  й  життєвий  траплявся  полин...

                               Наше  щастя  було  -  як  заквітчане  мальвами  літо,
                               І  полуденним  сонцем  зоріла  земная  любов...
                               Лютували  вітри,  стугоніли  над  стомленим  світом  -  
                               Ми  з  тобою  -  удвох,  ми  у  парі,  мій  друже,  ізнов.

                               Ми  підемо  за  обрій  по  місячній  срібній  стежині
                               У  країну  любові,  де  спогади  вічні  живуть.
                               Подивися,  коханий:  доріжкою  нашою  нині
                               Он  до  рідної  хати  вже    внуки  у  парі  ідуть...
                                                       
                                 
                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749922
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.09.2017


Привіт заплаканій весні

                                                                                                         *******
                                                               А  ти  спинився  -  спершу  не  впізнала,
                                                               Туману-часу  вкритого  плащем:
                                                               Невже  тебе,  мій  спогаде,  кохала?
                                                               Невже  до  тебе  бігла  під  дощем?

                                                               Разючий  дощ  пролився,  мов  прозріння,
                                                               В  ту  молодість,  наївну  і  терпку...
                                                               І  не  було  небес  благословіння
                                                               З  тобою  пити  сонячну  жагу...

                                                               Та  ми  пили,  зелені,  не  зважали  -  
                                                               І  днем  отим  осяялось  життя...
                                                               Хоч  потім  так  боліло-розпинало,
                                                               Та  не  було  жалю  і  каяття.

                                                               Ти  так  змінився  -  навіть  не  впізнала,
                                                               Минула  сном  заплакана  весна.
                                                               Це  ж  за  тобою  Молодість  ридала,
                                                               Покинута,  наївна  і  сумна.

                                                               Тепер  душа  блаженствує,  спокійна;
                                                               Якісь  слова  говориш  ти  мені...
                                                               Усмішку  шлю  отому  божевіллю
                                                               І  свій  привіт  -  заплаканій  весні.
                                                                 

                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748944
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.09.2017


А Я ЗАРИМУЮ, , ,

                                                                                                                         ***********
                                             А  я  заримую  достиглої  осені
                                             Дощі  холоднаві  і  сонячні  дні,
                                             Палітру  небесну  високої  просині
                                             І  проводи  літа  -  щемливо-сумні...

                                             А  я  заримую  цвітіння  жоржинове,
                                             І  скошене  поле,  і  стомлений  сад...
                                             Налитії  ґрона  багряні  калинові
                                             І  танго  прощання  -  рясний  листопад...

                                             А  я  заримую  лелеку  над  хатою
                                             І  бабине  літо  на  зжатій  стерні...
                                             Із  осені  -  весну  нову  виглядатиму
                                             У  літ  водограї  іскристім  -  житті.

                                               І  рими  мої  будуть  кольору  осені,
                                               Багрянцю  калини  і  золота  жнив...
                                               Одвічні  слова,  українські,  незношені,
                                               Що  в  серце  з  дитинства  корінням  вросли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748871
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.09.2017


Ця музика - в мені

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=E-hvoO_Oylo[/youtube]                                                                                          
                                                             Трепетно  в  мені  музика  зрина,
                                                             Ніжністю  бринить,  болем....
                                                             Схлипує  оркестр  чи  одна  струна,
                                                             Музика  в  мені  -  полем.

                                                             Музика  пливе,  ніжиться,  співа,
                                                             Наче  кров  біжить  серцем.
                                                             Слухає  душа  -  ще  мовчать  слова,
                                                             Ритм  життя  луна  -  скерцо...

                                                             З  мозку  темних  надр  -  до  ігристих  зір
                                                             Музики  гучать  луни.
                                                             Плачуть  у  мені,  десь  у  глибині,
                                                             Власної  душі  струни.

                                                               Сплески  і  порив  -  пам'яті  прибій,
                                                               І  жаги  життя  -  причастя...
                                                               Завирують  вмить  переливи  слів  ,
                                                               Музика  в  мені  -  щастям.

                                                               Зазоріють  враз  ніжність,  і  любов,
                                                               І  твоїх  очей  світло...
                                                               Радість  і  печаль  обіймуться  знов  -  
                                                               Музика    гучить  світом...
                                                               

                                                             

                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748136
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2017


Споконвічне

                                                                                                             ***********
                                                               Тепліє  в  вікнах  -  живіє  хата...
                                                               У  Світопростір  -  вузька  стежина.
                                                               Співа  колиска  -  леліє  мати.
                                                               Зоріє  Космос.    Спить  Україна.

                                                               Вже  духом  хлібним  зітхає  поле,
                                                               Примарно  сріблом    ріка  блискоче,
                                                               Антени  Всесвіту,  ген,  тополі,
                                                               І  персеїдів*  рої  сліпучі...

                                                             Достиглий  серпень  збирає  зорі,
                                                             В  гнізді  полохає  лелечаток...
                                                             Витають  ночі,    терпкі  й  прозорі  -  
                                                             Прощання  з  літечком  -  і  початок...

                                                               Початок  осені...  Достигання...
                                                               Туман  і  марево  це  космічне...
                                                               Землі  натрудженої  зітхання  -  
                                                               Це  -  Україна...  Це  -  споконвічне.

           *  Персеї́ди  —  один  із  найсильніших  метеорних  потоків.  Названий  за  сузір'ям  Персея,  де  розташований  його  радіант.  Цей  потік  можна  спостерігати  приблизно  з  23  липня  до  22  серпня.  Період  найбільшої  активності  —  з  8  до  14  серпня,  а  пік  припадає  на  12—13  серпня

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747956
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.08.2017


МИ

                                                                                           ****************
                                 Ми  -  онуки  Даждьбожі,    ми  руси,  погани-слов'яни,
                                 Володимиром  хрещені    кров'ю,  вогнем  і  мечем,
                                 Хто  возніс  до  небес    білостінні  золочені  храми,
                                 Хлібороби  і  вої  -  нащадки  могутніх  племен.

                                 Богом  дана    справіку      нам  земля-материзна,  Раїна,
                                 Тут  мужнів  і  плодився    живучий  слов'янський  наш  рід.
                                 Ми  -  нащадки  козачі:    за  Волю  святу  й  Україну
                                 Нас,  як  пращурів  наших,    сурма  підіймає  в  похід.

                                 Нас  садили  на  палі    колишні  й  новітні  іуди,
                                 Ми  брели  по  етапах,  по  зонах  і  концтаборах;
                                 Наших  юних  синів    розпинали  в  розтерзаних  Крутах...
                                 Над  століттям  двадцятим  -  багряний  кривавився    стяг.

                               Вимирали  без  хліба  -    на  землі,    що  чужих  годувала,
                               Журавлиним  ключем    за  безкраїй  пливли  океан,
                               І  в  Канадах  далеких    рідна  пісня  і  мова  гучали  -
                               Оберіг  і  молитва,  наш  духовний  Відродження  храм.

                               Дикі  війни  й  Чорнобиль  нас  смертним  туманом  косили:
                               Дичавіло  Полісся  -  радіації  раковий  клин,
                               Покоління  майбутні  -  ненароджені  -  німо  почили,
                               Не  лишивши  і  сліду    на  теренах  рідних  руїн.    

                               Наші  світлі  уми    прокладали  міжзоряні  траси,
                               Наймудріші  науки  нелегкі    скорялися  нам;
                               Нас  будило  до  праці    чесне  слово  гаряче  Тараса,
                               Ми  Свободи  своєї    високий  возводимо  храм.

                               Ще  сто  років  терпіти???  -  Не  хочем,  не  можем,  не  будем!
                               А  перевертням  й  злодіям  -  в  прірву  готуємо  шлях.
                               Ми  -  Народ,  ми  -  Держава,  нової  історії  люди,
                               Поважаймо  себе  і  продовжім  у  мудрих  синах.

                               Нуртували  майдани    жагучими  гаслами  волі,
                               Болем  Сотні  Небесної  горе  у  душах  зійшло...
                               Ми  себе  захищаєм    в  донецькім  розтерзанім  полі:
                               Скільки  крові  пролито...  А  скільки  іще  віддамо?

                               Від  хижачки  Москви,  від  кріпацтва  сумної  руїни  -  
                               У  просвітлене  завтра    тернистий  верстаємо  шлях.
                               Сходить  полем  пшеничним    могутня  нова  Україна:
                               Ми  плекаєм  її  -  в  кожнім  серці,  в  труді  і  в  умах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747615
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2017


Нехай грядуть Вкраїни світлі дні

                                                                                                 *************

                                                 Нас  чорних  днів  сновиддя  облягло,
                                                 А  ти  лежала  скромсана,  зомліла:
                                                 Твоє  чудове,  незрівнянне  тіло
                                                 Зневажене,  принижене  було...
                                                 Вкраїно-мати,  підійми  чоло!

                                                 Пахтів  чебрець,  яріли  в  полі  маки,
                                                 І  сходив  день  до  вічної  межі  -  
                                                 Отут  колись  святилися  ножі,
                                                 За  честь  твою  точилися  атаки.
                                                 Молися,  удовице,  ненько-мати.

                                                 Ударив  грім  -  і  скресли  всі  льоди,  
                                                 Льоди  мовчання,  рабства  і  терпіння;
                                                 Ти  прийняла  святе  благословіння:
                                                 До  Правди,  до  Свободи  -  до  мети
                                                 Тропою  незворотною  іти...

                                                 Тож  хай  грядуть  нам  ясні,  світлі  дні  -  
                                                 Пречисті  дні  оновлення  зоріють,
                                                 Коли  Любов,  і  Віру,  і  Надію
                                                 Приймемо  в  серце  трепетне  собі.
                                                 Нехай  грядуть    Вкраїни  світлі  дні!
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747145
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2017


Ще тепла вистачає…

                                                                                             Вітання  усім  добрим  людям  зі  Святом  Преображення  Господнього  -  Яблучним  Спасом.  Дай,  Боже,  многії  і  щасливії  літа.
                                                                                                     ****************

                                                     А  роки  полягли  у  достиглих  пшеничних  покосах,
                                                     
                                                     Хоч  душа  не  відчула  літ  поспішних  легкої  ваги,

                                                     Та  заплуталась  осінь  у  грайливо  розпущених  косах,

                                                     Ще  тепла  вистачає  і  бентежному  серцю  -  снаги.

                                                     Лине  пам'ять  легка  на  осяяний  берег  дитинства,

                                                     Де  ромашки  цвітуть,  де  мій  тато  живе  молодий,

                                                     Де  зоріє  калина  у  разках  дорогого  намиста,

                                                     Де  написаний  віршик  найперший  простий.

                                                     Проростаю  в  життя  -  у  турботах,в  думках  проростаю:

                                                     І  живу,  і  люблю,  і  спішу  цілоденно  кудись,

                                                     І  дітей-пташеняток  на  хвилях  казок  колисаю,

                                                     Тільки  в  парі  з  тобою  не  піду,  як  колись.

                                                     Разом  з  літечком  стиглим  у  серпня  долину  простую:

                                                     Духом  пряно-медовим  заколисує  Яблучний  Спас...

                                                     І  налиті  плоди  літо  долі  дарує:

                                                     І  снаги,  і  натхнення,  і  надії  запас.

                                                       Знов  світанок  умитий  цілує  натомлену  землю,

                                                       Серпень  вересню-брату  правицю  ясну  подає...

                                                       Всю  палітру  життя,  як  Всевишнього  правду,  приємлю,

                                                       Б'ється  ритмами  Світу  збентежене  серце  моє.

                                                     

                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746764
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2017


НЕ ВІР, НЕ БІЙСЯ, НЕ ПРОСИ…

                                                                                                     *************
                                                           І  ось  коли  на  душу  -  суть  твою  -  
                                                             
                                                           Важенним  черевиком  наступили,

                                                           А  ти  стоїш  у  долі  на  краю  -  
                                                                   
                                                           Мовчиш  щосили

                                                           І  думаєш:  оце  і  є  життя,

                                                           Оце  його  покута  і  розп'яття...

                                                           Не  вір  словам,  не  вір  у  каяття.

                                                           Всі  люди  -  браття???

                                                           І  ти  встаєш,  бо  треба  якось  жить  -  
                                                                 
                                                           Бідо,  розвійся!

                                                           Всесуще  зло  гадюкою  сичить  -  

                                                           Іди,  не  бійся!

                                                           У  цьому  світі  вічної  краси  -  

                                                           Тюрми  закони?

                                                           Не  вір,  не  плач,  не  бійся,  не  проси  -  

                                                           Знай  заборони.

                                                           Ти  не  проси  пощади...  зрозумій,

                                                           Хоч  ворон  кряче...

                                                           Добра  іскринку  зберегти  зумій

                                                           В  душі  незрячій.

                                                           Постмодернізм  у  вимірах  життя  -

                                                           Основ    прокляття?

                                                           А  за  межею  -  знову  відплиття...

                                                           Всі  люди  -  браття?



                                                             

                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746460
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2017


В тот день, когда мы повстречались…

                                                                                                 ************
                                                 Осенний  день,  когда  мы  повстречались...
                                                 Шел  первый  снег,  струящийся  едва.
                                                 Глаза  в  глаза  -  смотрели  и  молчали,  
                                                 Пока  нашлись  пропавшие  слова.

                                                 Ты  осторожно  взял  меня  за  руку,
                                                 Губами  прикоснувшись  к  ней  слегка,  -  
                                                 И  плыл  бульвар,  и  угасали  звуки,
                                                 И  между  нами  -  странная  волна...

                                                 Читал  стихи:  там  было  про  девченку,
                                                 Про  сердце-птицу,  первую  любовь...
                                                 И  голос  твой,  прерывистый,  незвонкий,
                                                 Порой  погаснув,  возрождался  вновь.

                                                 Ушедший  день,  когда  мы  повстречались...
                                                 Слепые  чувства  губы  наши  жгли,
                                                 И  светлая  иллюзия  печали
                                                 Сменилась  на  иллюзию  любви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746203
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 15.08.2017


Понад світом Рай-дерево розпустило гілки (балада)

                                                                                             ************
                                     Чи  примарилось  матері,  чи  наснилось-таки:
                                     Понад  світом  Рай-дерево  розпустило  гілки,
                                     Що  веселки  торкається  його  крона  густа,
                                     А  коріння  до  серця  землі  пророста.

                                     Срібне  листя  поблискує  й  дивоцвіти-квітки,
                                     Поміж  вітами  пишними  -  невідомі  птахи:
                                     Так  сумують  невтішно,  хоч  навколо  краса,
                                     Тихо  скапують  з  листя  чисті  сльози-роса.

                                     Вітер  роси  визбирує,  а  птахи  гомонять:
                                     -  Знов  до  Дерева-  Вирію  рідні  душі  летять,
                                     Що  скінчились  їх  клопоти  і  тривоги  земні,
                                     Полягли  наші  хлопці  на  війні,  на  війні...
                                         
                                     І  вчувається  матері:  щось  голосить  здаля,
                                     Білі  птахи  спустилися  на  розлоге  гілля,
                                     А  до  жінки  скривавлені  тягне  крила  один,
                                     Пильно  в  очі  їй  дивиться  -  рідний  син...

                                     -Я  летів  сюди,  матінко,  у  тумані-імлі
                                       Із  далекої,  грішної,  дорогої  землі,
                                       Що  її  до  останку  я  у  бою  захищав
                                       І  від  міни  ворожої    в  чистім  полі  упав...

                                       В  чистім  полі  роздольному,  у  Донецькім  краю,
                                       Боронив  я  від  ворога  Україну  свою.
                                       Наша  правда  -  від  Господа:  ми  на  нашій  землі,
                                       Тож  Всевишнім  нам  велено  -  рятувати  її.

                                     І  жахнулася  мати      від  реальності-сну,
                                     І  молилась  Всесильному,  й  проклинала  війну...
                                     Рідну  хату  покинула,  коли  світ  заяснів,
                                     Білим  птахом  полинула  -  до  синів...

                                       Понад  світом  Рай-Дерево  розпустило  гілки...

                                       

                                       
                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746019
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.08.2017


Урбанистическая песенка

                                                                               *****************
                                                     А  завтра  снова  утро:
                                                                                                                 лимонный  чай.
                                                     Звонок  -  быстрей  -  кому-то:
                                                                                                                         -Пока.  Прощай.
                                                     На  улице  капели  -
                                                                                                       сентябрьский  дождь...
                                                     Трамвай,    метро  -  успела!
                                                                                                                                       -  Придешь?

                                                       Дела  кружат  -  работа
                                                                                                                       -  и  телефон...
                                                     А  завтра  ведь  суббота.
                                                                                                                 -  Возможно,  он?
                                                     Доклады,  иски,  встречи  -
                                                                                                                 и  в  окнах  дождь...
                                                     Как  неожидан  вечер.
                                                                                                                               -  Придешь?

                                                     А  осень  подпевает,
                                                                                                           листвой  шурша,
                                                     Все  в  городе  трамваи
                                                                                                               к  тебе  спешат,
                                                     И  света  блики  в  лужах
                                                                                                                 от  фонарей...
                                                   -  Скучаю.  Помню.  Нужен.
                                                                                                                       -  Скорей.

                                                     И  снова  будет  утро,
                                                                                                   шепну:  -  Поспи...
                                                     А  я  тихонько  буду
                                                                                                       писать  стихи
                                                     О  том,  как  осень  кружит
                                                                                                   печаль-листву...
                                                     Ты  мне  ужасно  нужен.  
                                                                                                                     ЛЮБЛЮ...
                                                     


                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745825
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 12.08.2017


ЗНОВ КВІТУЄШ, КАЛИНО

                                                                                                 ***************
                                             Знову  день,  завуалений  сірою  мрякою  неба,
                                             І  розбурханий  вітер  підносить  вологе  крило...
                                             Ти  шматуєш  себе  між  одвічними  "хочу"  і  "треба",
                                             Тільки  стежку  твою  листопадом  уже  замело.

                                             А  живеш  -  механічно:  надвечір  приходиш  додому,
                                             Добре:  справ  вистачає  у  колі  щоденнім  отім...
                                             Мліє  в  сірих  очах  безнадійна,  невиправна  втома,
                                             Сіра  втома-самотність  -  вина  чи  безгрішності  гріх?

                                             Та  яка  ж  ти  самотня?  -  У  тебе  велика  родина:
                                             Онде  діти  щебечуть  -  веселеє  птаство  твоє.
                                             Ти  для  них  -  наче  гілка  самотньої  також  калини:
                                             Пригощаєш  плодами  рясними,  що  доля  дає.

                                             Це  чудово,  калино:  тобі  вистачає  роботи.
                                             Пригадай  свою  весну:  як  вродою  пишно  цвіла.
                                             Та  немає  із  ким  розділити  любов  і  турботи  -  
                                             Це  оте,  чого  доля  ревнива  тобі  не  дала.

                                           Не  судилося,  отже...  Світає  на  білому  світі.
                                           Ти  упевнено  й  гордо  підводиш  вродливе  чоло,
                                           Тобі  знову  щебечуть  і  рідні,  й  неріднії  діти...
                                           Знов  квітуєш,  калино...  Не  зовсім  іще  замело.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745465
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2017


ПЕРЕЖИВАЄМ МІСЯЧНЕ ЗАТЕМНЕННЯ

                                                                                               Усі,  напевно,  чули,  що  7  липня  відбулося  часткове  місячне  затемнення,  а  21  липня  відбудеться,  здається,  повне  сонячне.  Про  це  багато  говорять  астрологи,  тож  я  вирішила  також  продовжити  цю  тему.
                                                                                           ***************
                                                     
                                                       Серпнева  ніч  теплом  пахучим  віяла,
                                                       Сади  купались  в  місячній  росі,
                                                       І  дихалось,  і  вірилось,  і  мріялось:
                                                       Довіку  бути  цій  земній  красі.

                                                       А  ніч  ясніла,  місячна  і  зоряна,
                                                       Ота,  із  пісні:  "...хоч  голки  збирай..."
                                                       Пливе  у  небі  Місяць  заговорено,
                                                       Примарним  світлом  осяває  гай...

                                                       Та  бігла  чутка  звивинами  темними,
                                                       Тривожила  налякані  серця:
                                                       -Ви  чули:  знову  місячне  затемнення,
                                                       Нові  проблеми  ніч  несе  оця...

                                                       У  Всесвіті  зростає  зла  енергія...
                                                       Вразливі  душі  огортає  страх  -  
                                                       Й    фатальне  відбувається  затемнення
                                                       Чи  то  в  природі,  чи  в  людських  умах.

                                                       Нам  радять  бути  добрими  і  ґречними,
                                                       Не  починати  справ  нових  і  чвар,-
                                                       Уважними,  коректними  -  й  безпечно
                                                       Переживем  затемнення  удар.

                                                       Нам  слід  початі  завершити  справи,
                                                       Шкідливі  звички  залишити  всі...
                                                       Поради  мудрі,  але  гра  уяви
                                                       Ще  й  наслідки  малює  навісні.

                                                     І  мислиться:  поради  ці  чудові
                                                     Не  зайве  пам'ятати  нам  щодня,
                                                     Щоб  під  крилом  Поваги  і  Любові
                                                     Затишно  почувалася  рідня.

                                                   Сучасні  люди  -  часто  ми  "затемнені",
                                                   Тож  думаю:  -А  щось  у  цьому  є!
                                                   Готуймось:  знову-  сонячне!  -  затемнення
                                                   В  двадцятих  числах  серпня  настає...
                                                   


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745194
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.08.2017


СПОВІДЬ МАВКИ

                                                                                       *************
                                                                   Коханий,  поцілуй:  горить  в  жаданні  тіло,
                                                                   Та  подих  затамуй:  з  тобою  вже  не  я  -  
                                                                   Фантом  чи  тінь  моя.  Минуле  -  відболіло,
                                                                   Лиш  спомин  по  мені  -  ця  Мавка  лісова.

                                                                   Коханий,  поведу  тебе  на  попелище
                                                                   По  місячній  стезі,  між  сонмами  смерек:
                                                                   Там  подруги  мої  гучні  заводять  грища
                                                                   І  Перелесник  в'є  таночок-оберег.

                                                                   Коханий,  зупинись,  поглянь  в  зелені  очі:
                                                                   В  них  міниться  оте,  що  загубив  колись.
                                                                   А  дорікати  -  ні  -  не  буду  і  не  хочу,
                                                                   І  не  спитаю,  чом    дві  долі  не  сплелись...

                                                                   Коханий,  пригадай    останню  ніч  весняну:
                                                                   Так    розтинали  грудь  піснями  солов'ї...
                                                                   Були  ми  -  як  одне,  ти  звав  мене  -  кохана,
                                                                   Жагуча  нічка  та,  ті  пестощі  твої...

                                                                 Зів'яли  квіти  снів    на  зім'ятій  постелі...
                                                                 Ти  більше  не  прийшов,  чекала  марно  я...
                                                                 Ходім,  коханий,  в  ліс:  там  подруги  веселі
                                                                 Танки  гучні  ведуть...  Там  Мавка  -  не  твоя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744955
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.08.2017


Ответ (вдохновила песня Ю. Визбора "Ты у меня одна")

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=xP7noHL7NCM[/youtube]  
                                                                                                                   
                                                                                                                     Ты  у  меня  одна
                                                                                                                     Словно  в  году  -  весна,
                                                                                                                     Словно  в  ночи  -  луна,
                                                                                                                     Словно  в  степи  -  сосна...
                                                                                                                                                             Ю.Визбор

                                                                                                       *****************
                                                                         Ты  говорил:  -  одна...
                                                                         Счастья  прибой  -  волна,
                                                                         Кружится  голова:
                                                                         Ласки  твои,  слова...
                                                                         Тот  незабвенный  день:
                                                                         Май  нам  дарил  сирень,
                                                                         И  ускользала  тень
                                                                         Под  голубую  сень...
                                                                                       
                                                                                       О  королева-ночь,
                                                                                       Можешь  ведь  нам  помочь:
                                                                                       Счастье  нам  напророчь...
                                                                                       Вот  он  уходит  прочь.
                                                                                       Доля  его  зовет
                                                                                       Снова  за  горизонт  -  
                                                                                       Брезжит  едва  луна,
                                                                                       Рвется  в  душе  струна.

                                                                             Слышишь,  тебя  зову
                                                                             Снами  -  и  наяву,
                                                                             Под  голубой  звездой
                                                                             Я  говорю  с  тобой:
                                                                             Знаешь,  ведь  ты  -  один
                                                                             С  юности  -  до  седин,
                                                                             Верный  и  добрый  маг,
                                                                             Жизни  моей  маяк.

                                                                                             Честь  для  тебя  -  не  звук,
                                                                                             Самый  надежный  друг,
                                                                                             Кров  от  житейских  стуж  -  
                                                                                             Мой  и  отец,  и  муж.
                                                                                             Память  про  сказку-ночь  -  
                                                                                             Наша  с  тобою  дочь.
                                                                                             Греет  и  светит  вновь
                                                                                             Счастья  звезда  -  любовь...
                                                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744808
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 05.08.2017


СОН

                                                                                                       ************
                                                                           Ця  володарка-ніч  шепотіла  крізь  тишу  верлібрами  -  
                                                                           Із  непам'яті    в  сни  попливли  осяйні  міражі:
                                                                           Я  вбирала  тебе,  як  вологу,  глибинними  фібрами,
                                                                           Неповторність  жаги  -  між  реальністю  й  сном  на  межі...

                                                                           І  відкинула  ніч  запинало  холодне  свідомості:
                                                                           Ти  долиною  йшов  десь  туди,  де  синіла  імла.
                                                                           Білі  квіти  в  руках,  а  душа  -  в  чарівній  невагомості,
                                                                           Я  дивилась  услід,  а  покликать  тебе  не  могла.

                                                                           Билось  серце  тоді,  трепетало  так  болісно-солодко,
                                                                           Твої  очі  зоріли  мені  крізь  феєрію  снів...
                                                                           Це    кохання  було?  Ця  ілюзія  щастя  -  і  голоду?
                                                                           Океан,  що  топив,  що  не  знає  межі  й  берегів.

                                                                           А  володарка-ніч    шепотіла  крізь  тишу  верлібрами...
                                                                           Білі  квіти  зів'ялі  -  о  диво!  -  лишились  мені.
                                                                           Я  вбирала  тебе,  як  вологу,  глибинними  фібрами...
                                                                           Ти  -  єдиний,  котрого  я  бачила  тільки  вві  сні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744705
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.08.2017


БЛАГОСЛОВЛЯЮ

                                                                                                       ***************
                                                       А    перше  Слово  -  краплею  дощу

                                                       Зросило    лоно    юного  світання...

                                                       Вселенський  хаос  і  Раїну  цю  -

                                                       Люблю  востаннє...

                                                       Віки  світали    й  поночіли  дні  ,

                                                       Мінялись  маски,  полином  -  минуле...

                                                       Те  слово-біль    кричало  у  пітьмі,

                                                       А  ви  -  не    чули...

                                                       Що  перше  Слово  -  спалахом  в  мені,

                                                       Останнє  -  відболить  за  небокраєм...

                                                       Гучати  знов    надірваній  струні  -  

                                                       Благословляю...

                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744521
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.08.2017


ЄВРОПИ СЕРЦЕ - УКРАЇНА (акро)

                                                                               *****************
                                           Є  дина,  вічна,  неопалима...
                                           В  іками  марились  Воля  й  Щастя.
                                           Р  одино,  ластівко,  Україно,-
                                           Осанна-  пісня,  святе  причастя...
                                           П  ливе  Славутич  у  море  синє,
                                           И  рій  вібрує  -  гучать  молитви...

                                           С  ерце  Європи  -  ти,  Україно,
                                           Е  дем  Господній  -  і  поле  битви.  
                                           Р  азом,  синове!  Тримаймо  зброю!
                                           Ц  ей  бій  -  останній.  За  нами  -  Мати.
                                           Е  легій,  гімнів  не  чуть  героям:
                                             
                                           У  пали  хлопці,  свинцем  підтяті.
                                           
                                           К  раса,  і  пісня,  і  вічні  герці,
                                           Р  ушник  хрещатий  -  вкраїнська  доля.
                                           А  серце  б'ється,  Європи  серце...
                                           Ї  м  -  слава  й  пам'ять,  борцям  за  Волю.

                                           Н  ад  краєм  сонце  заграло  ясно,
                                           А  Доля,  Боже,  хай  буде  щасна.                                                                                            






















адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744219
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.07.2017


ЛЮБОВ'Ю СВІТ СТОЇТЬ (акро)

                                                                                     ****************
                                                               Л  юбов'ю  чистою  ясніє  білий  Світ,
                                                               Ю  нацьким  покликом  найпершого  кохання,
                                                               Б  о  незабутня  й  неповторна  мить,
                                                               О  та,  єдина,  -  щирого  зізнання...
                                                               В  она  зігріє  душу  і  в  стражданні.

                                                               Ю  рмою  дні  і  ночі  відійдуть,

                                                               С  вітанок  долі  -  спогади  зелені...
                                                               В  оістину:  Любов  -  найвища  суть
                                                               І    цвіт  життя,  бо  незнищенне
                                                               Т  воє  чуття  пречисте  -  не  забуть.

                                                               С  вітанок-витік  кожного  життя  -  
                                                               Т  воєї  Матері  любов  неопалима,
                                                               О  та,  що  порятує  і  підтрима  -  
                                                               Ї  дкого  болю  відступає  тьма.
                                                               Т  воя  ж  любов  -  її  відлуння  зриме.
                                                               
                                                               

                                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744168
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2017


ЛЕГЕНДА про Дівочі гори

                                                                                 
                                                                                                                 **************
                                                                           Понад  Россю  ясною      височать  дві  гори,
                                                                           Плине  Пам'ять  рікою    із  правіччя  пори.
                                                                           Що  зелена  і  пишна  -  то  Дівоча  гора,
                                                                           Буйноквітная  вишня  щовесни  тут  цвіла.
                                                                           Поряд  з  нею  буяє    друга  круча-гора,
                                                                           Це  -  Пастушка...  І  сяє  понад  ними  зоря...

                                                                           З-попід  чорної  тучі    задвигтіли  громи,
                                                                           З-понад  синьої  кручі    били  вітри  крильми...

                                                                           У  часи  ті  прадавні    городище  було:
                                                                           Мужні  ратаї  славні  -  дружне  плем'я  жило.
                                                                           Тут  дівчина  зростала    чорноброва  ота,
                                                                           Що  Пастушкою  звали,  -  сирота-біднота.
                                                                           Лиш  на  вроду  багата    і  на  вірну  любов:
                                                                           Коваля  покохала  -  в'яло  серденько  знов...

                                                                           Але  слава  по  світу    швидше  вітру  літа:
                                                                           Мріє  хан,  щоб  кохала    його  сирота.
                                                                           Присила  злото-срібло    весняної  пори,
                                                                           Та  огидні  дівчині    ті  коштовні  дари.
                                                                           І  тоді  городище    облягли  вороги:
                                                                           Все  спалити  і  знищить,    всіх  рубать  -  до  ноги.

                                                                           Враз  на  гору  зелену    та  Пастушка  ступа,
                                                                           Засіяла  зорею:  -  Я  до  хана  прийшла...
                                                                           Буду  хану  рабиня,  тільки  спокій  нам  дай:
                                                                           Не  паліть,  не  плюндруйте  рідну  землю  -  наш  край.
                                                                           Хан  ступив  до  дівчини  -  відсахнулась  вона,
                                                                           З  кручі    в  урвище  лине  -  й  розкололась  гора.

                                                                         Вдарив  грім  -  і  на  місці,  де  те  військо  було,
                                                                         І  не  сто,  і  не  двісті    ворогів  полягло.

                                                                         А  над  чистою  Россю    від  тієї  пори
                                                                         Вмиті  срібними  росами    височать  дві  гори.
                                                                         Що  зелена  і  пишна  -  то  Дівоча  гора,
                                                                         Друга  круча  -  Пастушка,  а  над  нею  -  зоря.
                                                                         
                                                                         І  у  ночі  серпневі    можна  чути  усім,
                                                                         Як  лунає  сталевий    молотків  передзвін,  
                                                                         То  коваль  клепа  зброю  -  рідний  край  боронить,
                                                                         А  зоря  над  горою    все  палає-горить.
                                                                         То  спалахує  яро  -  й  з  кручі  котиться  знов...
                                                                         Так  легендою  стала    вічна  чиста  любов.
                                                                         
                                                                           

                 
                                                                           
                                                                           
                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743987
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.07.2017


Павлу Тичині

                                                             
                                                                                       *********************
                                                               Павлу  Тичині  присвячую

                                                     Ішов  за    "плугом"  -  Долю-шлях  верстав
                                                     Так  сонцеквітно,  так  глибинно-пружно,
                                                     Гучав  серед  сонетів  та  октав,
                                                     А  замовкав  так  болісно-натужно...

                                                   З  ним  гомоніла  українська  ніч,
                                                   А  липа  шепотіла  про  кохання...
                                                   Він  -  молодий:  всі  думи  чорні  -  пріч:
                                                   Вібрує  арфи  золоте  гучання.

                                                   Знов  перед  ним  "акордились"  світи,
                                                   Знов  Всесвіт  плив  музичною  рікою,
                                                   А  в  самім  серці,  Україно,  -  ти,
                                                   Твій  гомін  золотий  понад  горою.

                                                   Метала  стріли  горобина  тьма,
                                                   І  всі  шляхи  кривавились  -  Вітчизна...
                                                   Він  був,  Тичина,  -  чи  чужа  сурма,
                                                   Коли  змія  ужалила  залізна?                                      

                                                   Ти  є,  Тичино,  -  батько  твій  -  Орфей,
                                                   Знов  арфи  забриніли  сонцеструнні.
                                                   Той  голос  України  -  апогей  -  
                                                   Вчуваю  у  пісень  твоїх  відлунні.

                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743144
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.07.2017


Заросли шляхи …

                                                                                                         *************
                                                           Заросли  шляхи  між  нами
                                                                                                                     сумом-полинами,
                                                           Розлучились  у  любові  -  
                                                                                                                       крові,  крові,  крові...
                                                           Стугонять  в  степах  атаки  -  
                                                                                                                     в'януть  чорні  маки.
                                                           За  туманами  -  тополя,
                                                                                                                       удовина  доля.
                                                           Крешуть  "гради"  -  чорні  грози  -  
                                                                                                                       удовині  сльози,
                                                           Кряче  -  плаче  чорний  ворон:
                                                                                                                       скоро,  скоро,  скоро...
                                                           Віють  вітри  опівночі  -  
                                                                                                               сяють  рідні  очі:
                                                           Ревно  молиться  край  хати
                                                                                                                 мати,  мати,  мати.
                                                           За    Вкраїну,  за  свободу
                                                                                                                   гордого  народу
                                                           Не  ридати  -  лиш  молитись  -  
                                                                                               й  битись,  битись,  битись!
                                                                                                             
                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742828
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.07.2017


ЖИВИ

                                                                                                 ***********
                                                                           Ти  сумніви  склади  на  аналой  -
                                                                           Й  живи,  коли  услід  регоче  підлість.
                                                                           Ти  в  натовпі    базарному  -  ізгой:
                                                                           Тобі  не  притаманна  "відповідність".

                                                                             "Невідповідність"    визнаним  думкам,
                                                                               Чинушам  прагматичним,  їх  ідеям...
                                                                               Твій  Світ  -  єдиний  неповторний  храм,
                                                                               І  ця  свобода    є  лише  твоєю.

                                                                               Живи,  коли  на  серці  каламуть,
                                                                               Коли    "коханий"  зрадник  збурив  душу...
                                                                               Твоя  жіноча  неповторна  суть  -  
                                                                               Часом,  як  риба,  кинута  на  сушу.

                                                                               А  ти  затисни  зуби  -  і  живи,
                                                                               І  розмовляй  з  примарними  зірками...
                                                                               Цей  білий  світ,  цей  прихисток  журби,
                                                                               Отруєно  таки  чоловіками.

                                                                               Ти  жінкою  постала,  тож  кріпись,
                                                                               Хоч  іноді  так  заридати  хочеш,
                                                                               Бо  на  тобі,  як  промені,  зійшлись
                                                                               Твоїх  дітей    наївні,  чисті  очі.

                                                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742456
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.07.2017


Слухаючи "Запорозький марш"

                               [youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rlhpi-WllkQ[/youtube]                                                                                                                    
                                                                                                     *************
                                                                         Литаври  й  сурми  провістили:  час!
                                                                         Громами  гримотіли  тулумбаси...
                                                                         Ця  музика,  цей    "Запорозький  марш"  -  
                                                                         Оця  лавина  болю  -  і  екстазу.

                                                                         І  хвиля  душу  вдарить  навідліг  -  
                                                                         Глибинні  гени  Пам'яті  й  Любові...
                                                                         Я  бачу  їх,  я  відчуваю  їх  -  
                                                                         Прапредків,  предків  -  клич  своєї  крові.

                                                                         Ось  лавою,  наставивши  списи,
                                                                         Летить  кіннота  вільного  козацтва...
                                                                         Таки  її  зуміло  захистить,
                                                                         Вкраїну-матір,  -  Запорозьке  братство.

                                                                         Ця  січа  дика,  коней  ржання,  крик:
                                                                         -Прощайся  з  світом,  розпроклятий  враже!..
                                                                       Веде  Сірко  -  нуртує  Чортомлик  -  
                                                                     -  Вперед,  за  Волю!-  креше  військо  наше.

                                                                         Як  очі  їх  горіли,  козаків,
                                                                         Які  вогні  у    душах  тих  палали...
                                                                         "За  Україну!"  -  і  молитва,  й  гімн.
                                                                           Не  зрадили,  не  скурвились,  не  здали.

                                                                         Мов  чорним  плугом,  оре  пам'ять  Час,
                                                                         Б'ють  на  майданах  вічні  тулумбаси...
                                                                         Ця  музика,  цей  "Запорозький  марш"-
                                                                         Оця  лавина  болю  -  і  екстазу.
                                                                         
                                                           
                                                                         

                                                                         


                                                                       

                                                                       
                                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742016
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.07.2017


І БУДЕ ТАК…

                                                                                                     ***********
                                                         І  буде  так:      розплющить  сонце  вії,
                                                         Розбудить  землю,    стомлену  коханням,
                                                         Від  пристані  Високої  Надії
                                                         Я  вирушаю    в  подорож  останню.

                                                         Куди  пливу?      Там  за  туманом  срібним,
                                                         За  смугою    тайфунів  і  цунамі
                                                         Побачу  твердь  -  впізнаю  берег  рідний,
                                                         Що  снився  часто    смутними  ночами.

                                                         Тут  навіть  слова  "зло"    ніхто  не  знає,
                                                         Тут  розуміють  кожного    з  півслова,
                                                         Отут  мене,  без  сумніву,    впізнають,
                                                         А  серце  стукне:  -  Ти  нарешті  вдома...

                                                       Тут  білі  квіти    вії  розтуляють,
                                                       Висока  тиша    бродить  між  гаями...
                                                       Тут  білий  дім:    на  мене  там  чекають,
                                                       Тут  будеш  -  ти,  чи  спогад  лиш  між  нами?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741646
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.07.2017


Ці виноградні грона бурштинові…

                                                                                                             ********
                                                                       Ці  виноградні  ґрона    бурштинові
                                                                       В  вінку  зелено-росянім    мовчать.
                                                                       Спадають  тихо    тіні  вечорові
                                                                       На  рясно-кучеряву  благодать.

                                                                       Паде  роса  -  і  щось  тепліє  в  грудях,
                                                                       Малює  літо  ніжну  акварель...
                                                                       Вечірні  згуки  сутінками  блудять
                                                                       Між  сонних  заколисаних  осель.

                                                                     Цей  дивний  Світ,  отінений  журбою,
                                                                     Цей  сплеск  таланту  Вічного  Творця,
                                                                     Що  хвилями  небесного  прибою
                                                                     Вихлюпує  й  нуртує  без  кінця...

                                                                     Я  вся  у  нім,    хоча  могла  й  не  бути:
                                                                     Дарунок  -  вибір  вічного  Життя.
                                                                     Це  щастя  -  рідне  Слово  серцем  чути,
                                                                     І  жити,  і  любить  -  до  забуття.
                                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741214
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2017


ПРОШУ У ЛІТА…

                                                                                 ********                
                                                       Уже  червневі  зорі  відпалали,
                                               
                                                       Скупала  землю  літня  благодать.

                                                       Зелених  днів  осонцені  отави

                                                       Понад  рікою  Долі  шелестять.
 

                                                       Цвітуть  троянди  -  аж  палає  в  грудях,

                                                       Липневі  зорі  космос  стережуть.

                                                       І  цвіт,  і  плід  дарує  літо  людям,

                                                       Освячує  їх  благодатний  труд.


                                                       Наливом  яблук  гнуться  щедрі  віти,

                                                       Хлібами  вишумовують  поля,

                                                       І  дихає  так  солодко  зігріта,

                                                       Натомлена  й  запліднена  земля...


                                                       Ген  липи  мироточать  так  медово,

                                                       Стежки  рясні  прослали  спориші...

                                                       А  я  прошу  у  літа  -  тільки  Слова,

                                                       Що    пагоном  заврунилось  в  душі.

                                                     

                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740261
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.07.2017


Відповідь на заклик колеги "Скажіть мені, що я іще жива"-автор Ната Лі

                                                                 Легше  жити  усміхаючись,  тому  -  з  дозволу  автора  -  експромт-
                                                                                                                                                                 усмішка                                                      
                                                                                                                                   
                             http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739680

                                                                           Не  сумнівайтесь,  Ви(ти?)  іще  жива,
                                                                           А  дихаєш,  напевно,    щоб  писати!
                                                                           "Училася  ховатись  за  слова"?
                                                                           Та  краще  б  гроші  в  "банки"  заховати.

                                                                           Рабою  точно  б,  діво,  не  була:
                                                                           І  він  молив  би,  а  не  ти  молилась
                                                                           Бо  ж  пазуха  -  повнісінька  "тепла",
                                                                           Ще  й  "запасні,  про  всяк  випадок,  крила".

                                                                         Ви  їх  почистіть,  люба,  й  пристебніть,
                                                                         Щоб  за  призначенням  застосувати,
                                                                         І  "дертися  на  стіни"  не  спішіть,
                                                                         А  спробуйте,  окрилена,  літати.

                                                                         
                                                                           

                                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739733
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 28.06.2017


Стихи для релаксации

                                                                     И  чтобы  выжить  в  этом  мире,  нам  нужно  выдеть  красоту...
                                                                       Так  подумала  я  и  решила  написать  стихи  для  релаксации.
                                                                         Предлагаю  их  Вам.  Постарайтесь  представить  это,  
                                                                         расслабиться  и  поверить  в  хорошее.  С  любовью  -  Светлана.

                                                                       ************************

                                                         Под  сиянием  лип      в  бирюзово-  пчелином  июле

                                                         Отдыхаю  душой,  окунаясь  в  таинственность  снов.

                                                         Вот  под  музыку  грез      лета  яркие  крылья  сверкнули  -
                                                           
                                                         И  вздохнулось  легко,    и  манила  долина  цветов.


                                                       Там  над  чистым  ручьем      улыбаются  белые  розы,

                                                       Там  кристально  искрист,  светел  воздух  и  ясен  восход...

                                                       Утомленные  солнцем      порхают  летуньи-стрекозы,

                                                       И  блестят  зеркала      серебристые  девственных  вод.


                                                         Постигаю  тогда,      что  светло  и  уютно  в  сем  мире,

                                                         Где  живу  и  дышу,      где  витает  и  крепнет  любовь.

                                                         Этот    Мир    справедлив,    так  прекрасен  и  так  изобилен...

                                                         Все    богатства  -  во  мне...    улыбаюсь  грядущему  вновь...


                                                       Под  сиянием  лип      в  бирюзово-пчелином  июле

                                                       Я  сижу  на  скамье...  озарен  голубой  небосвод...

                                                       И    под  птичий  трезвон    лета  яркие  крылья  сверкнули...

                                                       Принимаю  сей  мир  -  хорошо  мне  и    радостно  в  нем...







                                                           
                                                       
                                                                         
                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739536
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 27.06.2017


Був солдатом…

                                                                                     
                                                                                                                       **********
                                                                       Ти  їй  казав:  -  Не  плач,      коли  ішов  із  хати,
                                                                       Дивився  пильно  так      в  ті  очі,  в  глибину...
                                                                       Так  долею  дано,    що  буть  тобі  солдатом
                                                                         На  зламі  цих  століть,  в  "гібридну"  цю  війну.

                                                                       По  "телику"  -  футбол:    щось  вило  там,  гриміло,
                                                                       І  хтось  уже  устиг        забити  перший  гол.
                                                                       А  ти  -  пішов  на  фронт,    бо  це  -    тобі  боліло.
                                                                       Не  додививсь,  -  не  встиг,  -  останній  той  футбол.

                                                                     Ти  витримав  усе:    обвал  шалений  "градів",
                                                                     Окопів  дух  сирий,  останній  відступ  той...
                                                                     Ти  Україні  був  -  простим  її  солдатом.
                                                                     Сказали  потім  вже,  що  справжній  ти  герой.

                                                                       До  темного  хреста      щодня  приходить  мати.
                                                                       Вона  тепер  мовчить,  вся  біла  від  сивин.
                                                                       І  батько  теж  її      у  Другу  -  був  солдатом,
                                                                       А  ти  для  неї  був  -  один-єдиний  син.

                                                                     А  дівчина  твоя      без  тебе  народила:
                                                                     Дізналася  пізніш,    що  вже  тебе  -  нема...
                                                                     Їй  довго-довго  ще      твої  обійми  снились,
                                                                     Прощальний  погляд  твій,  прості  твої  слова...
                   


                                                                       
                                                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739390
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.06.2017


Вечір (за твором "У передвечірню срібну млу"- автор Чайківчанка)

                                                                                       http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739314
                                                                                         *****************
                                                         Багряне  сонце  під  габою  хмар
                                                         Спізнало  літа  пристрасті  напою.
                                                         День  обриває  знову  календар  -  
                                                         Листок  кленовий  -  й  тане  за  імлою.

                                                         У  надвечірню  прохолодну  млу
                                                         Гаряче  сонце  пада  -  в  потойбіччя...
                                                         В  передчутті  оманливого  сну
                                                         Палітра  ночі  міниться  музична...

                                                       І  місяць-князь  запалює  ліхтар
                                                       У  океані  зоряної  нічки.
                                                       Поснули  птахи,  і  пір'їнки  хмар
                                                       Прилинули  напитися  до  річки...

                                                       Той  сяйва  променистого  нектар
                                                       Вбираю  у  розширені  зіниці...
                                                       Про  цей  краси  й  любові  дивний  дар
                                                       Лише  тобі  відкрию  таємницю.

                                                       


                                                       
                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739332
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.06.2017


Не благаю…

                                                                                                     ****************
                                                                                   Спливала  ніжністю  ріка
                                                                                   Під  осяйним  коханцем  -  небом...
                                                                                   Тонка  розгублена  рука
                                                                                   Згубилася  в  долоні  в  тебе.

                                                                                   Ми  осягали  -  до  межі,
                                                                                   Що  одурила  нас  розлука.
                                                                                   Розбилися  на  віражі  -  
                                                                                   Їдка  засіялась  розпука.

                                                                                   І  я  -  самотності  сестра:
                                                                                   Одвічна  йде    банальна  гра,
                                                                                   В  котрій  жадаю  перемоги.

                                                                                   Веду  осмислений  двобій
                                                                                   Зі  світом  розіп'ятих  мрій
                                                                                   І  не  благаю  допомоги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739181
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.06.2017


А що Закон?

                                                                                       **********************
                                                                                       
                                                                                                                                               Коли  ми  діждемося  Вашингтона  
                                                                                                                                               З  новим  і  праведним  законом?
                                                                                                                                               А  діждемось-таки  колись...
                                                                                                                                                                                                   Т.Шевченко

                                                                             А  що  Закон?    І  де  Закон?
                                                                             Комусь  немає  заборон.
                                                                             Як  честі  й  совісті  нема,
                                                                             То  не  лякає  і  тюрма.

                                                                             Країна  "дутих"  крамарів.
                                                                             Країна  злиднів  і  рабів.
                                                                             Чи  ж  порятує  Закордон?
                                                                             Що  нам  Закон?    Який  Закон?

                                                                             І  гонор  є.    Й  освіта  -  є.
                                                                             То  що  ж  піднятись  не  дає
                                                                             Державі  цій?  Яка  ціна
                                                                             Людської  праці  та    ума?

                                                                             Тут  найдешевший  крам  -  життя:
                                                                             Дешевший  львівського  сміття.
                                                                             І  людська  праця  -  диво  з  див!-
                                                                             Оцінена  у  кілька  гривн.

                                                                             Щоб  вижить,    "крутимось"  усі,
                                                                             Бо  ж  ті  обіцянки  пусті,
                                                                             Що  сипле  влада.  Дим  і  сон.
                                                                             Де  той  Закон?  -  Умер  Закон.

                                                                             Бо  тут  -  чинуш  зажерлих  тьма.
                                                                             За  ними  плаче  вже  тюрма.
                                                                             З  дідів  -  у  "кріслах"  тих  сидять
                                                                             І  все  їдять,  їдять,  їдять.

                                                                               А  ми  годуєм  цих  ворон.
                                                                               Для  них  -  не  писаний  Закон.
                                                                               Авжеж,  коли  мовчить  народ,
                                                                               Набити  славно  можна  рот.

                                                                               Тож  гасло  має  буть  таке,
                                                                               Вже  перевірене  й  жорстке:
                                                                               Якщо  порушили  Закон,  -  
                                                                               Під  зад  чинуш  і  з  "крісла"  -  вон!

                                               Не  думала  друкувати  цей  твір,  про  це  багато  пишуть,  а  виходу    не  
                                     видно,  те  ж  саме  і  в  мене.  Та    прочитавши  деякі  матеріали  на  сторінках  
                                       одноклубників,    пройнялася  і  надрукувала    свої  "роздуми".  
                                                       
                                                                               
                                                                             
                                                                             

                                                                               
                                                                                                                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738752
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2017


Живу й люблю

                                                                                                 ***************
                                                                         Вечірній  сум    мій  -    безсилий  сумнів  -  
                                                                                                                                                           жаданий  гріх.
                                                                         І  ти,  як  завше,  -  і  це  назавжди,  -  
                                                                                                                                                           у  снах  моїх.
                                                                         В  обіймах,  милий,  втоплю,  у  вирі:
                                                                                                                                                             ревнива  я.
                                                                         Чи  ж  слабосила?  -  О  ні  ,-  стокрила
                                                                                                                                                               любов  моя.

                                                                         В  бедламі  Світу  куди  подіти
                                                                                                                                                   сердечний  шквал?
                                                                         Зійшли  з  орбіти  -  несамовитий
                                                                                                                                                     гряде  обвал.
                                                                         Дивлюся  в  очі,    а  хтось  шепоче:
                                                                                                                                                     -  Не  вір,  не  твій...
                                                                         Куди  ж,  коханий,  супроти  ночі?  -  
                                                                                                                                                             І  серця  збій...

                                                                           Вечірній  сум  мій  -  безсилий  сумнів  -  
                                                                                                                                                 жаданий  ти...
                                                                           І  я,  -  пора  вже,  -  і  це  назавше,-
                                                                                                                                             спалю  мости.
                                                                           Не  виглядаю,  і  не  питаю,
                                                                                                                                           і  не  молю  -  
                                                                           Уже  світає...  Я  просто  знаю:
                                                                                                                                             живу  -  й  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738585
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.06.2017


Вишневий рай (услід за твором "Винница - вишневый край" (автор - Лилея)

                                                                                                                       
                                                       http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738483

                                                                                             *********************
                                                                                       О  Вінниця!  Вишневий  рай!
                                                                                       Сади  цвітуть  під  небокрай,
                                                                                       Суцвіть  вишневих  аромат
                                                                                       В  бджолиних  аріях  сонат...

                                                                                         Над  плесом  тихої  ріки
                                                                                         Роки  спливають  і  віки,-
                                                                                         А  вишні  квітнуть,  як  цвіли,
                                                                                         Як  при  Шевченкові  були,

                                                                                         В  собі  утіливши  оцю
                                                                                         Землі  вкраїнської  красу,
                                                                                         Наш  незабутній  отчий  дім,
                                                                                         Той  спогад,  що  витає  в  нім.

                                                                                         І  очі  мамині  ясні,
                                                                                         І  серцю  дорогі  пісні,
                                                                                         І  тихий  відблиск  при  вікні,
                                                                                         Де  спіють  вишні  запашні.

                                                                                             

                                                                                         

                                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738490
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.06.2017


Це літо…

                                                                                                   ****************
                                                                 Це  Літо  долі  -  не  забуду,
                                                                     
                                                                 Є  первородна  кожна  мить:

                                                                 Яса  Життя  ряхтить  усюди,  

                                                                 Жага  невтолена  кипить.


                                                                 Так  наливається  черешня  -  

                                                                 Це  диво  серцем  осягай.

                                                                 І  многоквіття  пишнолітнє

                                                                 Вже  перехлюпнуло  за    край...


                                                                 Бджола    закохана  у    квітку,

                                                                 Летючий  згусток  бурштину,

                                                                 І  діамантові  лелітки

                                                                 Скропили  повінь    запашну.


                                                                 Ген  височить  лелеча  варта

                                                                 Поміж  квітучих  храмів  лип.

                                                                 І  дотліває  тихо  ватра

                                                                 Червоних  маків  серед  нив.


                                                                 І  серце  прагне  теж  любити  -  

                                                                 Осонцений,  квітчастий  сон...

                                                                 Росу  цілющу  спрагло  пити

                                                                 З  зелених  липових  долонь.

                                                                           

                                                                       

                                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738446
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.06.2017


Одноклубникам

                                                                   Ці  суб'єктивні  мої  роздуми  над  прочитаними  (підряд)  багатьма  поезіями  одноклубників  нічого  не  змінять  у  нас  і  нашій  творчості,  -  я  це  усвідомлюю,  -  але  з'являються  думки  ,    і  ці  думки  стосуються  безпосередньо  нашої  (в  тому  числі  і  моєї)  творчості.    Дозвольте  ними  поділитися  з  вами,  шановні  колеги.  Наперед  прошу  пробачити  за  дещо  менторський  тон  -  це  професійне.  Серед  нас  є  немало  чудових  Поетів  (мені  до  них  далеко),  я  схиляюся  перед  їх  талантом  і  про  це  завжди  щиро  пишу.  Ну,  а  нам,  звичайно,  усім  є  чому  вчитися,  вдосконалюватися,  бо  ж  "нема  меж  досконалості".  Дуже  популярною  є  нині  патріотична  тема  -  і  це  зрозуміло.  Але  іноді  такі  "барвисті"патріотичні  твори  переповнені  кричущим  пафосом,  високі  слова  повторюються  надто  часто,  а  тому  перестаєш  їм  вірити,  а  це  великий  "мінус".  І  вже  коли  пишемо  про  МОВУ,  то  давайте  хоч  тут  думати  про  грамотність,  -  далі  без  коментарів.  Пробачте,  наболіло.  
                                                                                                     З  щирою  повагою  -  Світлана  Імашева  -  Світла.

                                                                                             ***********************
                                                                                             О,  скільки  сказано  і  нами
                                                                                             Високих  слів,  гарячих  слів.
                                                                                             Той  пафос-фейєрверк  віршами
                                                                                             Вихлюпується  з  берегів.

                                                                                           Вкраїна-мати,  рідна  мова  -  
                                                                                           Поняття  істинно  святі,
                                                                                           Та  "прокричали"  знову  й  знову
                                                                                           Слова  повторені  -    й  тоді

                                                                                           Вони  вагу  свою  втрачають
                                                                                           Й  величне  значення  своє.
                                                                                           Вкраїну  "люблять"  і  "кохають",
                                                                                           Любити  МОВУ  закликають  -  
                                                                                           Огріхів  мовних  безліч  є...

                                                                                         Не  треба  про  Любов  "  кричати"  -  
                                                                                         Вона  у  тиші  пророста.
                                                                                         Так  Думку  й  Слово    поєднати,
                                                                                         Щоби  світилась  в  них  Душа.

                                                                                         А  ще  -  я  впевнена  у  цьому  -  
                                                                                         Огидно  чути  вам  й  мені
                                                                                         Наклепи  на  Народ  наш,  мову,
                                                                                         Брутальність  й  виверти  брехні.

                                                                                         Аби  хотілося  читати
                                                                                         Творіння  наших  віршо-слів,
                                                                                         Ми  маєм,  друзі,  так  писати,
                                                                                         Аби  читач  ЩОСЬ  зрозумів.

                                                                                       Тому-то  КЛАСИКА  й  нетлінна
                                                                                       Для  всіх  народів  і  віків,
                                                                                       Що  зрозуміла  й  неодмінна
                                                                                       Є  ДУМКА  в  переливах  слів.

                                                                                     Так  філігранно  й  досконало
                                                                                     Творіння  класиків  звучать,
                                                                                     Бо  гармонійно  поєднали
                                                                                     ДУМОК  і  ФОРМИ  благодать.

                                                                                     Усі  стрімкого  прагнем  злету,
                                                                                     якщо  ж  узявся  за  перо
                                                                                     Та  ще  й  назвав  себе  Поетом,-
                                                                                     Читай  "Мистецтво..."  Н.Буало.

                                                                                 Стрімкий,  крилатий,  непокірний  -  
                                                                                 Легкий  Поезії  Пегас...
                                                                                 Усім  -  натхнення  і  терпіння,
                                                                                 Щоб  осідлать  його  ураз.
                                                                             
                                                                                               


                                                                                             
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738138
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2017


Переклад поезії М. Лермонтова "Нет, не тебя…"

                                                                                                                                           М.Лермонтов
             
                                                                               Нет,  не  тебя  так  пылко  я  люблю,
                                                                               Не  для  меня  красы  твоей  блистанье:
                                                                               Люблю  в  тебе  я  прошлое  страданье
                                                                               И  молодость  погибшую  свою.

                                                                               Когда  порой  я  на  тебя  смотрю,
                                                                               В  твои  глаза  вникая  долгим  взором,
                                                                               Таинственным  я  занят  разговором,
                                                                                 Но  не  с  тобой  я  сердцем  говорю.
                                                                     
                                                                                 Я  говорю  с  подругой  юных  дней,
                                                                                 В  твоих  чертах  ищу  черты  другие,
                                                                                 В  устах  живых  уста  давно  немые,
                                                                                 В  глазах  огонь  угаснувших  очей.

                                                                                                       СПРОБА  перекладу

                                                                                 Ні,  не  тебе  жагуче  так  люблю,
                                                                                 Краси  твоєї  не  мені  сіяння:
                                                                                 Люблю  в  тобі  минулеє  страждання
                                                                                 І  молодість  загублену  мою.

                                                                                 Коли  дивлюсь  на  тебе  часом  я,
                                                                                 В  чудові  очі  поглядом  вникаю,
                                                                                 Таємную  розмову  я  верстаю,
                                                                                 Та  не  до  тебе  серце  промовля.

                                                                                   До  подруги  звертаюсь  юних  днів,
                                                                                   В  тобі  шукаю  риси,  серцю  милі,
                                                                                   В  устах  живих  -  уста  давно  знімілі,
                                                                                   В  очах  -  вогонь  померклих  вже  очей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737783
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.06.2017


Києву присвячую

                                                                                           ******************
                                                   Береги  Борисфена  -    й  злотохресна  блакить,
                                                   На  правіччя  раменах      батько  Київ  стоїть...
                                                   Тут  по  цвинтарях-кручах  -    над  пожарища  орд  -  
                                                   Пам'ять  квилить  болюча:    бродять  Дір  та  Аскольд.

                                                   Із  часів  Ярослава  -  мудрих  книг  яснота,
                                                   Ген  возносяться  Лавра    і  Софія  свята...
                                                   Тут  творіння  Растреллі,    що  вінчає  віки,-
                                                   Та  Андріївська  церква,  де  узвіз  гомінкий.

                                                     Миють  хвилі  Дніпрові      золоті  береги,
                                                     Мліє  Київ  ранковий      від  каштанів  жаги.
                                                     Тут  минуле  й  сучасне  сплітаються  знов,
                                                     Як  єднаються  часто      боротьба  і  любов...

                                                     Окропилися  кров'ю      із  розстріляних  ран
                                                     Злото-сині  корогви      і  кипучий  Майдан...
                                                     Тут  минулої  слави      й  горя  гіркого  груз,
                                                     Українська  державо  -  вічна  Київська  Русь...

                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737513
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.06.2017


За твором "З життям несумісно" (автор Зайва пелюстка) пародія

                                                   Схвильована  прочитаним,  ділюся  враженнями  від  твору  "З  життям  
                                                                                   несумісно"  автора  Зайва  пелюстка  ,  що  надрукований  на  
                                                           цьому  сайті.  Можна  сприймати  і  як  пародію

                                                                                                         ***************
                                               Оригінал  твору  "З  життям  несумісно"

                                                 Тісно  -  тісно!  З  життям  несумісно...
                                                                           І  гостро,  і  прісно!
                                                   Той,  хто  лишав  ознайомлений,  звісно,
                                                   З  жагою  хребта,  що  вріс  поперек  горла,
                                                   Щоб  серця  глухого  частина  схолола.

                                                   Скрутно  -  скрутно!  В  очах  каламутно...
                                                                             І  видно,  і  чутно!
                                                 Тим,  хто  по  колу  зрізав  прямокутно
                                                 Клапті  душі  і  ховав  під  цеглину  до  часу,
                                                 Щоб,  побий  дідько,  не  здерти  пластмасу.

                                                 Брудно  -  брудно!  Зголили  прилюдно...
                                                                               Почесно  й  паскудно.
                                               Порядні  монополісти  шикують  повсюдно
                                               У  черги  на  шлюб  на  першім  -  останнім  побаченні
                                               Тих,  що  на  спинах  тримають,  у  кохання  значенні.
                                                                                             Автор  -  Зайва  пелюстка.
                                                                                     ******************
                                     Пробачте,  але  -  пародія      менш  дивна,  аніж  оригінал.  
                                                                         "Тут  усе  сумісно!"
                                                   

                                                             Що  з  чим  сумісно  чи  несумісно?
                                                             "Жага  хребта",  що  "поперек  горла"?
                                                             Від  цього  точно  і  "гостро,  й  прісно",
                                                             Хоча  б  до  ранку  та  й  не  схолола.

                                                           У  головоньці  -  ой  каламутно:
                                                           Уже  "схолола  частина  серця"!
                                                           Життя  безпутне,  із  грішми  -  скрутно,
                                                           А  щоб  не  прісно,  додайте  перцю.

                                                           Хтось  істеричний  сомнамбулічно
                                                           Клав  душу  (клапті!)  -  під  цеглу  до  часу.
                                                           Воно  й  не  диво:  "зголив  прилюдно"
                                                           Останки  смислу,  як  "здер  пластмасу"

                                                           "Авангардисти-монополісти":
                                                             Читати  -  дивно  (чи  вже  почесно?)
                                                           Комусь  паскудно,  (чому  так  брудно!?)
                                                           Словам  тут  тісно  -  ДЕ  ВЗЯТИ  СЕНСУ?

                                                           

                                                           
                                                                                 
                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737030
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 08.06.2017


Він був, Париж… (сонет)

                                                                                                           **************
                                                         Він  був,  Париж,  розхристаний  і  вільний,

                                                         Шумів  і  дихав  музикою  площ,

                                                         І  маревом  ясним  дрібненький  дощ

                                                         На  Сену  весняну  грайливо  сіяв.


                                                             Кокетувала  Ейфелева  вежа,

                                                             Над  Єлисейські  зводячись  поля.

                                                             З  вуалі  зеленавої  земля,

                                                             Розніжившись,  зітхала  у  безмежжя.


                                                             Мовчав  Монмартр  -  мета  вселюдських  прощ.

                                                             Paris  -  Париж,  твоє  одвічне  диво

                                                             Бентежить  пам'ять  щемно  і  знадливо.


                                                             Над  струмінь  Сени  і  двигтіння  площ  -  

                                                             Ті  голоси  із  Вічності,  і  дощ

                                                             Про  Францію  нашіптує  сяйливу.


                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736735
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.06.2017


Лабіринт

                                                                                         **************
                                                         Стільки  літ  лабіринтом    ішла,

                                                         Що  зоветься  банально  -  життям:

                                                         Пригірщ  мудрості  ніби  знайшла,

                                                         Та  хіба  ж  все  збагнеш  до  пуття?..


                                                         Заблукала  між  "добрих"  і  "злих",

                                                         Причастилася  з  Древа  Знання...

                                                         Первородний  повторений  гріх

                                                         Навпростець  все  веде,  навмання.


                                                         І  любові  возносила    плід,

                                                         Й  дозу  зради  пізнала  гірку...

                                                         Щось  -  в  рядочках    -  від  серця,  від...

                                                         Щось  завмерло  -  іще  в  сповитку.


                                                         Слово  зречене  -  попіл  сухий

                                                         Від  зотлілих,  повторених  фраз.

                                                         У  марнотах  буденних  земних

                                                         Все  відлунням  вертає  до  нас.


                                                         Лиш  у  Музиці  -  щирості  сплеск,

                                                         Переливи  найтонших  чуттів:

                                                         До  небес  піднесе,  до  небес,

                                                         Де  висвічує  сонячний  німб.


                                                         Все  отим  лабіринтом  іду:

                                                         Б'ються  ритмами  вени  тугі...

                                                         Чи  ж  потрібні  слова  віднайду?

                                                         Хай  живі  вони  будуть  й  легкі.

                                                           



                                                         

                                                         

                                                             

                                                           
                                                           
                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736533
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2017


Побачення весни і літа

                                                                                                               ***********
                                                                       Побачення  весни  і  літа
                                                                                               
                                                                         У  пишній  тіняві  садів...

                                                                                           Земля,  запліднена  й  зігріта,

                                                                           Закохана  у  солов'їв...


                                                                                         Той  квіт  цнотливої  калини,

                                                                                                 З  дитинства  -  пахощі  бузку  -  

                                                                                             Весни    коштовні  пряні  вина

                                                                                             Вінчають  зустріч  цю  палку.

                                                                     
                                                                                         І  вишиває  красень-вечір

                                                                                     імлисто-місячний  убір:

                                                                                           Весні  закоханій    на  плечі

                                                                                             Спадуть  ясні    перлини  зір.


                                                                                                 Відкрити  серце  -  і  радіти:

                                                                                                               Всі  болі  -  геть!  Жалі  всі  -  пріч!

                                                                                           Побачення  весни  і  літа

                                                                                                 У  цю  весільну  п'яну  ніч.

                                                                                                                       

                                                                                                             

                                                                                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735818
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.05.2017


Вітання з народженням сина

                                                                       ******************
                                     З  народженням  сина  Софійку-матусю

                                     Вітає  родина  й  Світуся-бабуся.

                                     Радієм  за  вас,  наші  рідні,  кохані:

                                     Зродилась  дитинка  у  щирім  коханні.

                                     Хай  сонечком  ясним  вам  доленька  сяє  -  

                                     В  здоров'ї  і  щасті  синочок  зростає.

                                     Гойдає  колисанка  його  калинова  -  

                                     Матусина  мова  -  ласкава,  чудова.

                                     Як  тато  і  мама,  розумний,  вродливий

                                     Хай  буде  наш  хлопчик  -  маленькеє  диво.

                                     Хай  Божая  мати  вас  благословляє  -

                                     Від  щирого  серця  бабуся  бажає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735165
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.05.2017


…Перейдімо до щастя

                                                                                             ***********
                                     "  Гібридна"    весна  сподіваннями  марними  студить:

                                       Робота,  турботи  -  життя  закодований  будень,

                                       Питання,  завдання,  нагальні  одвічні  проблеми..

                                       Коли  ж  перейдем  до  Весни  -  іскрометної  теми?
                                       
                                       Зима  проминула  -  серця  остудила  і  ріки...

                                       У  душі  поснулі  скорботи  надбала  засіки,

                                       Тривала,  карала  -  й  нарешті  весна  -  мов  причастя!

                                       Забудьмо  про  сумнів  -  уже  перейдімо  до  щастя!

                                       До  щастя  краси,  що  різьбиться  у  гілці  бузковій,

                                       У  посвіті  сонця,  що  будить  жагу  до  любові,

                                       У  сяянні  неба  -  його  пресвятої  блакиті,

                                       У  щедрості  ниви,  що  вродить  в  прийдешньому  літі...

                                       Угору  і  в  землю  врізаються  корінь  і  крона  -  

                                       Так  Світу  Нового  ясні  проростають  закони  -  

                                       Закони  прозріння,  закони  краси  і  любові...

                                       Напевно,  вони  проростають  і  в  нашому  слові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734192
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.05.2017


Заблукана птаха

                                                                                         ************
                                             Безсилою  птахою  -  з  вічності,
                                                                                                               з  часу  безмеж,
                                             До  тебе  приб'юсь  навесні,
                                                                                                                 опущуся  на  віття,
                                             І  ти  мене  тихо  у  теплі
                                                                                                         долоні  візьмеш,
                                             Незнаний  коханець  
                                                                                           із  двадцять  якогось  століття.

                                             А  в  нашому  часі  ми,  певно,
                                                                                               десь  поруч  були:
                                             Із  кимось  стрічались,  
                                                                                                 по  росах  ішли,  цілувались...
                                             Так  боляче,  милий:
                                                                                             себе  ми  таки  не  знайшли...
                                             Згадати  несила:  здається,
                                                                                                               звикали,  кохались...

                                           Тож  я  самотою-пташиною
                                                                                                           в  безвість  лечу,
                                           У  просторі-часі  тебе  виглядаю  -  
                                                                                                                               і  лину...
                                           Знайду  -  не  знайду?
                                                                                     У  холодних  потоках  дощу
                                           Край  твого  вікна  опущусь  
                                                                                             на  квітучу  калину...

                                           А  ти?  Чи  впізнаєш
                                                                                       між  інших  коханих  -  мене
                                           У  пісні  ледь  чутній
                                                                                       дрібного  пташиного  тіла?
                                           Усе  проминає  -  
                                                                                     і  біль  невпізнання  мине,
                                           А  я  за  тобою
                                                                         у  інше  життя  полетіла  б.

                                             
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732432
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.05.2017


Червоні маки

                                                                           
                                     А  за  туманами  в  полях  -  червоні  маки,
                                     Там  обелісками  -  тополі  ув  імлі,
                                     Де  захлиналися  нечувані  атаки
                                     У  тій  безумній,  спопеляючій  війні.

                                     Червоні  маки  -  слід  кривавий  серед  поля,
                                     Червоні  маки  -  душі  згублених  бійців...
                                     Отут  мій  тато  молодий  -  солдатська  доля  -  
                                     З  осколком  в  тілі  -  в  вісімнадцять  посивів.

                                     В  диму  і  полум'ї  здригалася  планета,
                                     Жах-апокаліпсис  творила    .ука  смерть,
                                     Сліпого  зла  розкинувши  тенета,
                                     Людської  крові  наточивши  вщерть.

                                     Здавалося  б,  усі  усе  збагнули,
                                     Здавалося  б,  покаялись  усі...
                                     Ті  імена  в  граніті  -  не  забули,
                                     І  Пам'ять  вічна,  й  спогади  живі.

                                     То  хто  ж  є  -    він,  котрий  посмів  підняти
                                     Із  пекла  знов  отой  кривавий  меч,
                                     Нову  війну  -  із  братом  -  розв'язати,
                                     Смертей  і  горя  закрутивши  смерч?

                                     Там  за  туманами  в  степах  -  червоні  маки,
                                     У  тих  донецьких  зранених  степах...
                                     У  серце  гатять  "градові"  атаки,
                                     Кров  українська  кропить  волі  стяг..
                                   
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732318
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.05.2017


Одцвітають сади (весняний вальс)

                                                                                     ****************
                                                   Одцвітають  сади,  облітають  сади,  облітають,

                                                   Їх  краси  буйноквіття  на  трави  спада  молоді...

                                                   У  весняному  вальсі  пелюстки-сніжинки  кружляють,

                                                   Свій  привіт  відсилають  минущій,  мов  юність,  весні.


                                                   Зупинити  б  цю  мить  -  цей  екстаз  неповторний  цвітіння

                                                   У  чарівному  колі,  котре  називають  життям,

                                                   Рай  вишневих  садів,  і  тюльпанове  яре  горіння,

                                                   І  бузків  переливи  -  із  радістю  напополам.


                                                   Споглядаю,  мов  сон,  це  весілля  життя  неповторне,

                                                   Цю  даровану  Богом  Раїну  -  колиску  мою,
                                               
                                                   І  вертається  юність,  і  лагідно  ніжність  пригорне,

                                                   Мов  немає  для  горя  місцини  у  цьому  краю...

                                                 
                                                 Одцвітають  сади,  облітають  сади,  облітають,

                                                 І  печаль  одцвітання  на  душу  лягає  мені...
                   
                                                 У  прощальному  вальсі  пелюстки  ясніють-кружляють,

                                                 Щоб  колись  повернутись  весною  -  в  новому  житті...

                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732038
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.05.2017


Кожне слово до серця мого промовля…

                                                                 ***************

                                                                                             Із  надрукованого  раніше

                                       Я  вдивляюся  в  букви,  услухаюся  в  мову  -  
                                       Із  правіччя  говорить  кохана  земля.
                                       Думка  втілена  чітко  в  мелодійному  слові,
                                       Кожне  слово  до  серця  мого  промовля.

                                       Тепле  слово  "рушник"  душу  спогадом  гріє:
                                       Є  на  білому  світі  Павелки-село:
                                       Гладдю  вишила  долю  добра  тітка  Надія,
                                       Не  дожив  до  онуків  мій  батько  Павло.

                                     А  скажу  "паляниця"  -  засвітиться  хата:
                                     Жаром  віє  од  печі,  цвітуть  рушники,
                                     Ось  хлібину  підносить  бабуся  завзята  -  
                                     Наділяє  онуків  зі  святої  руки.

                                     Ностальгія  глибинна  у  слові  "лелека":
                                     Біла  хатка  -  колиска  в  калиновім  сні,
                                     Прилетіли  із  вирію,  певно,  здалека
                                     І  раюють-радіють  у  ріднім  гнізді.

                                   Буйно  мальви  рясні  зацвіли  на  причілку:
                                   Квітнуть  сяйвом  рожевим  бутони  рясні.
                                   Їх  мелодію  долі  у  пору  вечірню,
                                   Певно,  доки  живу,  не  забути  мені.

                                   Сумно  пісня  бринить  -  сподівання  дівоче,
                                   І  бринить  на  пелюстках  медова  роса,
                                   І  світанок  бринить  -  зачаровує  очі,
                                   А  на  віях  бринить  найщиріша  сльоза...
                             
                                   Все  у  рідному  слові  навіки  сплелося:
                                   І  поезія  праці,  й  краса,  і  любов...
                                   Найрідніше,  найглибше  -  усе,  що  збулося,
                                   Вкоренилось  у  слові  -  від  першооснов.

                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731600
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.05.2017


Услід за твором "Наша мова" (автор - Зоя Енеївна)

http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=26301

                                                         Мова  є  -  і  Україна  є

                                             О  так,  вона  і  ніжна,  і  легка,
                                             І  "кольорова",  як  сказав  поет.
                                             В  ній  -  філософська  логіка  струнка,
                                             Фантазії  народу  пружний  злет.

                                                                   Ця    "парость  виноградної  лози",
                                                                   Що    в  Рильського  поезії  зросла.
                                                                   У  ній  -  оркестри  весняні  грози
                                                                   Й  сопілочки  мелодія  хистка.

                                       Чому  ж  нелюба  недругам  така?
                                       Чому  бриніння  сердить  їх  твоє?
                                       З  часів  Русі-бо    наша  мова  ця,
                                       А  мова  є  -  і  Україна  є!

                                                                   Була  з  правіку  Київською  Русь
                                                                   На  берегах  Славутича-Дніпра.
                                                                   І  долі  я  низенько  уклонюсь,
                                                                   Що  мову  саме  цю  мені  дала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731197
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.04.2017


За твором автора Світлая "Подихи весни"

http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=28236

                                                                                                         Наші  псевдоніми  відрізняються  лише  однією  
                                                                                                     літерою,  тож  включаюся  у  процес  співтворчості.
                                                                                                                                 З  повагою  -  Світла

                                                                 Блакиттю  линув  золотавий  човен,
                                                                 Вишневоцвітом  дихала  весна...
                                                                 Коханець-день,  квітневих  чарів  повен,
                                                                 Любовну    чашу  вихилив  до  дна.

                                                                 Ярило-Сонце    пензликом  торкало
                                                                 Крижинки-скельця  у  плинкій  воді,
                                                                 І  спалахи    ігристі  трепетали,
                                                                 І  проростали  трави  молоді.

                                                                 І  ароматом  ніжних  первоцвітів,
                                                                 І  леготом  повіяло  п'янким,
                                                                 І  радістю  в  співучім  теплім  світі,
                                                                 Що  день  оцей  у  душу  перелив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730804
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.04.2017


Все написано вже…

                                                                                   **********
                       Все    написано  вже,  все  вже  сказано  -  з  віку  у  вік,

                       Пережито    усе,  передумано  й  зіграно...  Боже...

                       З  невагомості    літ,  з  лабіринтів  свідомості  -  рік,

                       День,хвилину    чи    мить  -  осягнуть  намагаюсь  -  й  не  можу..

                       Тільки  пам'ять  ізнов    мучить  чергою    вічних  розп'ять,

                       Темних  снів-упирів,  що  терзають  видіннями  злими...

                       Відмолюся  від  них...  Тільки  губи  -  цілунком    болять...

                       Навесні...  в  напівсні...  там  любов  запліталась  у  рими.

                       Там  згоріли  чуття  -  надпотужністю  сонячних  плазм,

                       В'ялі  квіти  фантазій  встеляли  покинуте  ложе...

                       Там  лишився  тягар    споконвічно  повторених  фраз,

                       Там  лишилось  оте,  що  сказати  лиш  музика  може...

                         

                         

                         

                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729083
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.04.2017


Молюся й вірю

                                                                                     ****************
                                                           Величний  Отче  наш,  що  Ти  є    Бог-Любов,
                                                           Почуй    слова  мої,    Ясний,  Пречистий,
                                                           Спаси    дітей    моїх.  До    Тебе  знов  і  знов
                                                           Звертаю  душу  у  сум'ятті    мислі.

                                                           У    мороку  душі,    у  слабкості  людській
                                                           На    Тебе  уповаю,    Боже,    й  вірю.
                                                           Підтримку  дай  свою    онуку    і    дочці,
                                                           Даруй    їм    сили,  стійкості    і    Віри.

                                                           Яви    свою    Любов,  о  Справедливість-Бог,
                                                           Зціли,    Всесильний,  немочі    тілесні.
                                                           А  я  зроблю  усе,    щоб  їх  підтримать  знов  -  
                                                           Опору  дай  мені,  о  Всеблагий,  Пречесний.

                                                             Хай  буде  дітям  всім  -  добро  і  благодать,
                                                             Хай  сонечко  ясне    усім    ласкаво    світить.
                                                             Даруй  їм,  Боже,  краще,  що  тільки  можеш  дать,
                                                             Даруй    свою  Любов    і  моїм,  Боже,    дітям.

                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726697
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.04.2017


Посміхаймося. Гуморески.

                                                                                       ************
                                                                                             Провокація

                                                                                   Теща  випрала  штани  -
                                                                                   Глип  очима  злими:
                                                                                   Зять  -  гуляка:  цигарки
                                                                                   Ще  й  презервативи
                                                                                                         Із  кишені  вигріба
                                                                                                         Теща  рідна  разом...
                                                                                                       -  Ти  ще  й  гроші  не  віддав?!!
                                                                                                         Ну,  стривай,  заразо!!!

                                                                                     Тут  дружина  надійшла  -
                                                                                     І  концерт  почався...
                                                                                     В  обороні  бідний  зять
                                                                                     Скільки  міг,  тримався.
                                                                                                             Раптом  теща  видає:
                                                                                                             -  От  я  насміюся!
                                                                                                             Ті  штани  таки  твої,
                                                                                                             Донечко  Марусю!
                                                                                                                       *******

                                                                                                             [u]Жаба[/u]

                                                                                           -  В    мене    казка  -  не  життя,  -  
                                                                                               каже  кум    сусіду,-
                                                                                               вчора,    куме,  звіддаля
                                                                                               по  дорозі    їду:
                                                                                               поспішаю  до  сім'ї,  -  
                                                                                               раптом    коло  граба
                                                                                               бачу:  мариться  мені
                                                                                               на  дорозі  -  жаба.

                                                                                             Жалко  стало.  А  вона
                                                                                             ще  й  моргнула    оком.
                                                                                             Тож    привіз  додому  я
                                                                                             й  спать    поклав  -  під  боком.
                                                                                             Вранці    кинувсь:  що  за  мить  -  
                                                                                             класная  картинка:
                                                                                             у    моєму    ліжку    спить
                                                                                             шикарна    блондинка.

                                                                                             -  Віриш,  куме?  -  каже  Йван.
                                                                                             -  Вірю!  -  без  запинки.
                                                                                             -  Дякую  тобі,  дружбан!
                                                                                                 Та    не    вірить    жінка.

                                                                                             
                                                                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726394
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 30.03.2017


"Будеш ряст топтати…"

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724653

                                           Написано  за  твором  Валентини  Ланевич  
                                       "В  саду,  занедбанім  війною"

                                                                                 *********
                                             Весна?  -  Війна.  Травиця  молода  -  
                                             Пробились  рясту  пагони  тендітні.
                                             Стежина  до  криниці  від  села.
                                             Невтішні  вісті.  Вісті  непривітні.

                                             В  саду  на  міну  наступив  солдат...
                                             Вставало  сонце  у  змарнілім  небі...
                                             Серед  роїв  осколків  і  гранат
                                             Молився  Богу:  -  Жити,  жити  треба.

                                             Він  побратимам  клявся:  -  Повернусь!
                                             Ясніло  сонце  яре  понад  хати.
                                             Пливла  молитва  із  болючих  вуст.
                                             Життя  всміхнулось:  -  Будеш  ряст  топтати.

                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725633
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2017


Вони підуть тоді…

                                                                                                 ***********
                                                         Вони  прийшли,  та  не  для  того,  щоб  піти,  -  

                                                         Вони  прийшли  усе  собі  забрати.

                                                         Вони  вповзли  у  душі  наші  та  уми

                                                         І  там  підступно  стали  панувати.

                                                         А  ми  -  це  більш,  ніж  три    століття  глухоти  (глупоти),

                                                         Наївності,  покори  і  терпіння.

                                                         В  козацьку  кров  свою    ввібрали  блекоти  -  

                                                         Аж  нині  осіяло  нас  прозріння.

                                                         Вони  в  усі  часи    "плювали"  на  закон

                                                         І  на  людські  права    усіх  народів:

                                                         Для  вбивць  і  гицелів  -  немає  заборон,

                                                         То  покидьки,  безбатченки-  заброди.

                                                         І  стогне  час  глухою  тугою  смертей,

                                                         І  плине  кров  з  осколкової  рани...

                                                         То  Янгол  смерті    чорні  крила  розпростер

                                                         Над  нашими  кривавими  степами.                                        
                               
                                                         Ми  їх  здолаєм,    як  "умре  останній  раб",  -  

                                                         Не  забуваймо  істини  старої...

                                                         Вони  підуть  тоді,    поганьблені,  від  нас,

                                                         Коли  ми  всі    пожертвуєм    собою.

 

                                                     
                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725584
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2017


Люби, страждай, надійся - і світи

                                                                                                                             *********
                                                                             О,  де  вона  витала,  та    душа?
                                                                             В  якому  світовимірі  літала?
                                                                             Молилася,  світилась,  трепетала,
                                                                             Поки  нарешті    Дому  не  знайшла.

                                                                             Вселюдства  Дім  -  пристанище  земне:
                                                                             Оце  світання  й  надр  глухе  двигтіння...
                                                                             Народження  твоє  чи  воскресіння?
                                                                             Усе  твоє.  З  тобою.  Ти  вже  є.

                                                                             Лиш  Пам'ять  загубилась.  -  Пам'ять  снить?
                                                                             Минуле  -  тіні  дивні,  волохаті...
                                                                             Пізнати,  повернутись,  пригадати:
                                                                             Що  є  цей  Світ?  І  хто  у  ньому  -  ти?

                                                                             Які  тут  звичаї?  Які  боги?
                                                                             Хоч  щось  в  цім  Вавилоні  заясніло?
                                                                             Усе  безглуздя  "мудро"  сотворили
                                                                             Чоловіки.  Таки  чоловіки.
 
                                                                             Ти  Жінкою  постала  -  тож  кріпись...
                                                                             І  як  тобі  в  цій  чудній  іпостасі?
                                                                             Любити  -  потім  каятись  на  пласі?
                                                                             Родити  -  і  страждати,  як  колись...

                                                                             Саму  себе  шукати  в  світі  цім:
                                                                             Крило  відтяте,  серця  половину.
                                                                             Дивися:  ось  іде  твоя  дитина  -  
                                                                             Твій  цвіт,  твій  сенс  -  у  бедламі  земнім.

                                                                             А  що  тобі  іще  потрібно?  -  Йди.
                                                                             Спіши  до  неї,  обійми,  щаслива.
                                                                             Життєве  коло  -  це  одвічне  диво.
                                                                             Люби,  страждай,  надійся  -  і  світи.

                                                                             
                                                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725302
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.03.2017


Неси її, о янголе…

                                                                                           ********

                                             Неси  її,  о  янголе,  неси

                                             із  жерла  кари,  самоти  і  муки...

                                             Нехай    на    крила    обернуться    руки,-

                                             Беруть  в  обійми  зоряні  світи.

                                             Так  душу  ту  очистила  біда  -  

                                             Ледь    тріпотить  душа  криваво-біла.

                                             То  ручаї  волосся  посивілі,

                                             А  чи  надій  зітлілих  нагота?

                                             Неси  її,  о  янголе,  неси...

                                             В    котрім    столітті,    де  її  чекають?

                                             Ті    душі,  певно,  ще  й  не  проростають...

                                             Спаси    її,  о  янголе,  спаси...

                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724226
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.03.2017


Оминаєм дорогу у рай…


                                       Ця  Планета  людей  -
                                                           сотворіння  Господнє  натхненне,-
                                       Невичерпна  у  формах  і  звуках,
                                                                                                   тонах,  кольорах...
                                       В  ореолі  блакиті  -
                                                                                 Земля  смарагдово-зелена,
                                       Світлозора  піщинка
                                                                                       в  галактиці  Божий  Шлях*.  
                                       Несуттєва  й  минуща  -
                                                                                           у  Просторі,  Вічності-Часі,
                                       І  вразливо-хистка
                                                                                       у  руках  неосудних  дітей...
                                       Це  ж  вони,  граючись,
                                                                                       прокладають  міжзоряні  траси,
                                       Всемогутністю  думки  
                                                                                               пізнавши  істотність  речей.  
                                       Людство  -  Фауст  отой
                                                                                                 із  творіння  безсмертного  Гете,
                                       Той  мудрець  і  чаклун,
                                                                                                 що  за  істину  -  душу  продав.
                                       Все  пізнав:  лиходійство  і  благо...
                                                                                                                                 й  рукою  поета
                                       Одкровення  душі  і  ума  
                                                                                                   на  Скрижалі  вписав:
                                       "Першим  Діло  було",
                                                                                       саме  Діло,  хоч  мовлено:-Слово...
                                         Так!  Людину-вінець
                                                                                             сам  Всевишній  в  екстазі  створив.
                                         Удихнувши  життя,
                                                                                           дарував  їй  Закону  основи,
                                         А  гріхи  її  смертні  -
                                                                                                   кров'ю  власного  Сина  омив.

                                         Та  пізнавши  Господнього  Духу  ясні  одкровення,
                                         Перейшовши  Історії  поле  із  краю  у  край,
                                         Споглядаючи  Божого  гніву  жахливі  знамення,
                                         Нерозкаяні,  ми  оминаєм  дорогу  у  рай...

 *Божа  Дорога,  Чумацький  Шлях,  Молочний  Шлях  -  давні  українські  назви  галактики  ,  у  якій  розташована  наша  Сонячна  система.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724134
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.03.2017


Читаймо нашого Шевченка…

                                                   Я  стала  дійсно  українкою,  коли  вдумливо  прочитала  твори  
                                             великого  Тараса  Шевченка.  Тож  думаю,  що  читати  Шевченкове                                                                      слово    нам  усім  необхідно,  як  дихати.
                                           
                                 
                               Уривок  із  поезії  Т.Шевченка  "Розрита  могила"

                                                                                       ...Ой  Богдане!
                                                                                 Нерозумний    сину!
                                                                                 Подивись  тепер  на  Матір,
                                                                                 На  свою    Вкраїну...
                                                                                 Степи    мої    запродані
                                                                                 Жидові,    німоті,
                                                                                 Сини    мої    на    чужині,
                                                                                 На    чужій    роботі.
                                                                                 Дніпро,  брат  мій,    висихає,
                                                                                 Мене    покидає,
                                                                                 І    могили    мої    милі
                                                                                 Москаль    розриває...
                                                                                 А    тим  часом  перевертні
                                                                                 Нехай  підростають
                                                                                 Та  поможуть  москалеві
                                                                                 Господарювати
                                                                                 Та  з  матері  полатану
                                                                                   Сорочку    знімати.
                                                                                   Помагайте,  недолюдки,
                                                                                   Матір  катувати...
                                                               Т.Шевченко.  Розрита  могила.-  К.:  Наукова  думка,  1989,т.1.
                                                     
                                                                 ***************************
                                                         Чому  ж,  браття,  не  чуємо
                                 Могутнього  гласу?..
                                 Сам  Господь  до  нас  озвався
                                 Голосом  Тараса.
                                                           Мали  землю,  мали  волю  -  
                                                           Розуму  не  мали:
                                                           Поміж  себе  українці
                                                           Все    ворогували...
                                 Довіряли  дуже  "брату",
                                 "Під  крило"    просились,
                                 Доки  у  "тюрмі  народів"
                                 На  дні    опинились...
                                                           Ще  й  голосно  вихваляли
                                                           Московську    в'язницю...
                                                           А  що  ж  своя,  вільна  хата?  -  
                                                           Нічим    похвалиться.
                                 Що,  на  наших    чорноземах
                                 Нам    мало  турботи?  -  
                                 Треба  їхать  за  кордони  -  
                                 Шукати  роботи?
                                                           Підросли  вже  й    "перевертні"  -  
                                                           Інших    народили
                                                           І  свободу  українську
                                                           Кров'ю  окропили.
                                 Це  ж  як  треба,  українці,
                                 Себе  зневажати,
                                 Щоб  у  власній    у  господі
                                 Та  й  ладу  не  дати?
                                                             Щоб    просити  милостиню
                                                             По  цілому    світу?
                                                             Щоб    з  торбами    батрачили
                                                             Українські    діти?
                             Одне  горе  -  москаль-ворог,
                             А  інше  -  самі  ми:
                             Все  надіємось  на  когось,
                             Лукаві  й  ліниві.
                                                                 Тож    читаймо,  дослухаймось
                                                                 Могутнього  гласу:
                                                                 Сам  Господь  до  нас  говорить
                                                                 Голосом  Тараса.
                                                                                       Світлана  Імашева
                                                                 

                                                     
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723012
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.03.2017


Вот день - и ночь, и сумрак, и заря…

                                                                                                         *******
                                           Вот  день  -  и  ночь,    и  сумрак,    и  заря,

                                           Экстаз  -  и  спад,    и    шлейфом  -  ностальгия...
                                     
                                           Те    сонмы    чувств    к    подножью    алтаря

                                           Легли,    нагие...

                                           
                                           А    сонмы    грез    мелькали    в    тишине

                                           Игриво-яркой,    дивной    каруселью  -  

                                           Увяли    все,    лишь    эхо    обо    мне

                                           В    модерной    келье...


                                         Вот    взмах    ресниц  -  и    зеркало    твое

                                         Лицо    вписало    в    раму    из    печали,

                                         Лишь    памяти    негаснущим    лучом

                                         Глаза    сияли...


                                         В    стране    иной,    во    времени    ином

                                         Не    пересечься,    не    вернуть    мгновенья...

                                         Живу,    дышу,    забывшись    странным    сном  -  

                                           Твоим    прикосновеньем...


                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717045
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2017


Непомічена…

                                                                                           *******
                                         Ти    зволожиш  мої  вуста
                                 
                                                                       росою  світанку    літнього,
                                         
                                             На    рамена    мої    наляжеш

                                                                           хмарами    опівнічними,

                                             А    волосся    моє    розчешеш

                                                                           срібним    гребенем    вітру    ніжного

                                             І    зодягнеш    мене    у    сукню,

                                                                                 що    зіткана    із    прозорості...

                                           Я    пливтиму  в    імлистім    потоці

                                                                                 легко-легко,    землі    не    торкаючись,

                                           Чи    в    ажурнім    гаю    березовім

                                                                                 все    кружлятиму  -  із    метеликом...

                                           А    чи    в    пісню    чиюсь  -  мелодію

                                                                             випадково    вплітаючись,

                                       Забриню  -  оживу,    озвучена,

                                                                                     непомічена,  непомічена...

                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713766
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 22.01.2017


Белизной непорочной слепила…

                                                                                               *********
                                                     Белизной    непорочной    слепила,
                                                                                     
                                                                             Молодыми  снегами    мела,

                                                     Заметелила    все,    закружила

                                                                               В  бодром  вальсе-экстазе  -  зима...

                                                     И  с  метелью-красавицей  в  прятки

                                                                               заигрались  леса  и  поля,

                                                     Рождеством  зазвенели  колядки...

                                                                                   Новый  год  -  новый  круг  бытия.

                                                     Я  -  в  начале  огромного  века,
                                                                             
                                                                                       В  этой  стуже-метели  -  сама...

                                                     Закружила  судьбу  человека:

                                                                                       И  минуты,  и  годы  -  зима.

                                                   Дни-мгновенья  ложатся  в  покосы  -  

                                                                                           Заметает  их  снег  новизны,

                                                     И  серебряной  ниткою  в  косы

                                                                                           Заплетается  иней  зимы.

                                                     Белизной  непорочной  слепила,

                                                                                         Молодыми  снегами  мела...

                                                     Лишь  бы  душу  мою  не  студила  

                                                                                       Ненадега-подруга  -  зима...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710675
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 07.01.2017


Знов лунає "Щедрик" (новорічні побажання)

                                                                                                 Щедрик,  щедрик,  щедрівочка,
                                                                                                 Прилетіла    ластівочка...
       
                                               Одягає  землю  у  кришталь  прозорий,

                                               Сніговим  кожухом  огорта  зима...

                                               Лине  "Щедрик"  рідний  Всесвітом  -  між  зорі,

                                               Душу  зігріває  дзвонами  Різдва.

                                                                     Пане  господарю,  -  гей!  -  виходь  із  хати,

                                                                     Всю  хазяйським  оком  землю  обійми!

                                                                     Хай  не  плачуть  діти,  не  ридає  мати,

                                                                     Порятуй  родину  від  жахіть  війни.

                                             Пане  господарю,  гірко  працювалось

                                             У  донецькім  полі  попід  гул  гармат.

                                             Не  відпочивалось  -  тяжко  воювалось:

                                             Крівцею  цю  землю  освятив  солдат.

                                                                             Тож  тепер  у  свято  -  гіркоти  багато:

                                                                             І  на  серці  гірко,  і  вино  гірчить...

                                                                             Пане  господарю,  рік  Новий  стрічати

                                                                             Вийди,  вийди  з  хати  у  казкову  мить.

                                               Щоби  колосилось  житечко  у  полі,

                                               Щоб  здорові  діти  і  міцна  сім'я,

                                               Щоб  усі  додому  повернулись  скоро,

                                               Щоб  малому  сину  вибрали  ім'я.

                                                                             Знов  лунає  "Щедрик"  над  світи  просторі:

                                                                             Душу  українську  щедру  велича,  -  

                                                                             Понад  рідні  села,  над  безкрає  море  -  

                                                                             Рік  Новий  в  надії  світлій  зустріча.

                                                                                                                           Світлана  Імашева

                         "Щедрик"  -  народна  пісня  в  обробці  Миколи  Леонтовича,  знана  не
                           тільки  в  Україні,  але  й  у  всьому  світі  під  назвою  "Колядка  дзвонів"
                           (англ.  Ukrainian  Bell  Carol)

                                 
                                                               
                                                                             

                                                                             

                                             


                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709453
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.12.2016


Зціли, поможи, підтримай…

                                                                     *********
                                                         Найгірше  тоді  й  найважче,
                                                                                                       коли    помогти  -  не  можеш,
                                                         
                                                         Коли  кілометрів  прірви
                                                                                                         ділять  тебе  й  дитину,

                                                         Коли  йому  важко  й  страшно,
                                                                                                           рятуй  його,  милий  Боже,

                                                           Надія  уся  -  на  тебе:
                                                                                                             молитися  не  покину...

                                                           Молюся  тобі,  Пресвітлий:
                                                                                                             зціли,  поможи,  підтримай,

                                                           Даруй  йому  радість  чисту,
                                                                                                             рідній  моїй  кровинці.

                                                           Йому  підростати  треба,
                                                                                                             Ісусе,  Господній  Сину,

                                                           Пошли  йому  охоронців:
                                                                                                             нехай  захистять  дитину.

                                                           Зціли,  поможи,  підтримай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707115
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.12.2016


Стою край мосту Мірабо

                                                                                         
                                                                                                           Було  якось:  стояла  на  набережній  Сени  в  
                                                                                                     Парижі,  а  згодом  читала  учням  поезію    Гійома  
                                                                                                     Аполлінера  "Міст  Мірабо".  Враження  й  асоціації  
                                                                                                     сплелися  у  рядки-роздуми,  тож  ділюся  ними  з  
                                                                                                       Вами.
                                                         ********

                                                                                                                                                 
                                   О,  це  завжди  було  зі  мною:
                                                     Обійми  мрій  та  неспокою,
                                   Надій  і  розпачу...  В  світи
                                                     Кудись  хотілося  іти,
                                   Чогось  шукалося  такого  -  
                                                     Близького,  чистого...  У  Бога,
                                   Під  дахом  Всесвіту  ясним  -  
                                                     Душі  цієї  рідний  дім.
                                   Живу  і  згадую...  Тепер
                                                     Сюди  з'явивсь  Аполлінер,
                                   Отут  майнула  тінь  його...
                                                     Стою  край  мосту  Мірабо:
                                   Струмує  час,  струмує  Сена,
                                                       Бринить  душа  чиясь  спасенна.
                                   Чиїсь  чуття,  чуже  життя  -  
                                                       З  твоїм  сплелись.  З  невороття
                                   Вони  вертаються  -  поети:
                                                       Ніщо  не  кануло  у  Лету,
                                   Їх  жоден  подих,  сміх  чи  крик
                                                       У  часопросторі  не  зник  -  
                                   Проріс  у  Слові,  у  думках,
                                                       В  чиєїсь  юності  сльозах,
                                   В  твоєї  мудрості  терпінні,
                                                       В  душі  розкаяній  -  спасінням.
                                   А  Пам'ять,  вічний  Мавзолей,
                                                         Очима  сповнилась  людей:
                                   Тих,  що  були,  отих,  що  будуть,
                                                         Тих,  що  пройшли  крізь  нас  -  до  суду...
                                   І  я  піду  туди  -  або
                                                         Вернусь  до  мосту  Мірабо.
                                                                                                                 Світлана  Імашева

                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705623
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.12.2016


Поезіє, Твоя Величносте…

                                                   А  ти  приходила  некликана,
                                                   Поміж  нагальних  справ  мостилася...
                                                   Душа  була  ще  без'язикою,
                                                   Допоки  Муза  не  з'явилася.

                                                                                     Ця  тінь  примарливо-просвітлена,
                                                                                     Жагою  юності  покликана.
                                                                                     Спліталися  у  зав'язь  літери,
                                                                                       Коли  себе  хотілось  виплакать.

                                               І  понад  буднями  сіренькими,
                                               О,  як  мені  тоді  літалося:
                                               Здавались  прикрощі  дрібненькими,
                                               А  будні    -  святами  здавалися.

                                                                                       Такими  веселково-чистими,
                                                                                       Ясними  барвами  прозорими
                                                                                       Ти  Світ  мені  зуміла  висвітить,
                                                                                       Словами  душу  розпросторити...

                                               О,  як  тебе  чекалось,  подруго,
                                               Коли  кволіло  серце  раною:
                                               Ти  ж  несподівано  приходила
                                               В  хітоні  ночі  срібнотканому...

                                                                                       Між  прохолодних  трав  зарошених,
                                                                                       Із  оберемком  квітів  ніжності  -
                                                                                       Сни  наяву  мені  приносила,
                                                                                       Поезіє,  Твоя  Величносте...

                                             Слова  оті,  прості  у  щирості,
                                             Душевні  й  теплі,  не  заковані  -
                                             Лише  Закону  Справедливості
                                             Мої  слова  завжди  підкорені.

                                                                                             Ти  все  блукаєш  Світом  зоряним,
                                                                                             Поетів  віднаходиш  -  Вічності...
                                                                                             Вдихай  натхнення  в  душі  стомлені,
                                                                                             Поезіє,  Твоя  Величносте...

                                                                                                                                         Світлана  Імашева

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700235
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2016


"ТСН - вражає"

                                                                               ********************
                                                     Це  день  настав,  а  чи  хисткий  міраж?

                                                     Учора  твердь  стогнала  під  ногами

                                                     І  розтрощило  осені  пейзаж

                                                     Снарядами,  що  вибухли  степами.

                                                     Тремтіла  знов  Італії  земля,

                                                     Донбас  приймав  людської  крові  жертви,

                                                     І  голосило  відчаєм  маля  -  

                                                     Покинуте:  не  доля  ще  померти...

                                                     Америку  потряс  "хелоуін":

                                                     У  Білім  Домі  -  танець  президента:

                                                     Там  вибори  між  сильних  світу,

                                                     Й  він  останні  вислухає  компліменти...

                                                     Вже  Балтія  готова  до  війни,

                                                     Знов  путлера  тіпає  параноя,

                                                     І  бочка  пороху  -  військова  база  -  Крим  -

                                                     Як  смертник,  що  усіх  візьме  з  собою...

                                                     І  Україна  здивувала  світ

                                                     Розмахом  депутатських  декларацій...

                                                     А  там...  І  там...  Вражають  знову  ЗМІ,

                                                     І  вже  несила  навіть  дивуваться...

                                                                                     І  хочеться  забігти  в  буйний  ліс,

                                                                                     Зануритись  в  його  дрімотну  тишу,

                                                                                     Дивитися,  як  пагінець  проріс,

                                                                                     І  слухати,  як  вітер  гай  колише.

                                                                                     І  проростати  паростком  новим  -  

                                                                                     Людині  -    у  нове  Тисячоліття,

                                                                                     Багатством  барв  упитися  земним,
                                                                       
                                                                                     Плекать  криницю  власну  в  цьому  світі.

                                                                                       

                                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698307
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2016


І прощання, і воскресіння…

                                                                   *******************

                                             В'яне-гасне  печаль  осіння:
                                                                         За  очима  вікОн  -  зима...
                                           Це  сопранове  голосіння  -  
                                                                         Чи  прощання,  чи  воскресіння,
                                           Де  повернень  уже  нема.

                                           Відпливло,  відлетіло  з  листом
                                                                           Яре  літо  тривог  земне...
                                           Прохолодно-прозоро-чиста,
                                                                           Під  мелодію  срібну  Ліста,-
                                           Ця  зима  не  мине  -  мене...

                                           Не  минає,  о,  не  минає,
                                                                             Як  незмінна  є  ночі  тьма.
                                           І  тебе,  як  життя,  чекаю,
                                                                               Твій  пронизливий  дотик  знаю,
                                           О  володарко,  о  Зима...

                                           В'яне,  в'яне  печаль  осіння  -  
                                                                             Пригасає  сердець  биття...
                                           Це  сопранове  голосіння,
                                                                             Це  прощання  -  і  воскресіння,
                                           Це  повторення  -  і  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697723
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.10.2016


Маргарита - ведьма и королева

                                                                       ****************

                                           О  женщина  в  черном,  с  букетом  мимозы,

                                           Явившая  миру  любовь,

                                           Ваш  Мастер,  навеяв  любовные  грезы,

                                           Роман  свой  доигрывал  вновь.

                                           Но  жизни  роман  и  жесток,  и  печален:

                                           Разлука  -  страдания,  боль...

                                           О,  ты,  Маргарита,  его  потеряла,  -

                                           Он  гибнет,  он  грезит  тобой.

                                           Холодные  стены,  холодные  руки,

                                           Пусты  Одиночества  сны...

                                           Ты  ведьмою  стала  от  бед  и  разлуки,

                                           Хозяйкой  -  в  пиру  Сатаны...

                                           Марго-Королева  горда  и  бесстрастна  -  

                                           Как  давит  венец  золотой!  -  

                                           Кровавые  капли  на  коже  прекрасной...

                                           О  ведьма,  все  ниц  пред  тобой!

                                           К  колену  в  пылу  припадают  устами

                                           Воскресшие  вдруг  мертвецы.

                                           Тебя  пожирают  пустыми  глазами

                                           Злодеи,  убийцы,  жрецы...

                                                                         Наш  мир  -  этот  бал:  на  балу  королевой

                                                                         Не  каждой  приходится  быть,

                                                                         Но  жить  и  страдать  -  суждено  неизменно,

                                                                         Все  так  же,  как  жить  и  любить...

                                                                         Но  где  же  тот  Воланд,  который  поможет

                                                                         Погибшее  счастье  вернуть?

                                                                         Ни  он,  ни  Господь...  Невозможно?  Возможно?

                                                                         Есть  Женщина  -  Вечности  суть.

                                                                         Есть  тайна  любви  Королевы  прекрасной

                                                                         И  Ведьма  -  страданий  венец...

                                                                         И  демоны  тьмы  над  Любовью  не  властны...

                                                                         Пусть  будет  счастливым  конец...

                                                                         

                                                                         

                                           

                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697481
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 30.10.2016


Вірити буду…

                                                                               ***********************

                                 Міркуємо  часто  про  Завтра,  про  день,  що  гряде,

                                 Про  рік,  що  настане,  його  чарівну  таємницю,

                                 А  краще  б  -  припасти  до  чаші,  налитої  вщерть,  -  

                                 Її  простягає  Життя,  щоб  сьогодні  напиться.

                                                         Спиваю  із  чаші  цієї,  що  часом  гірка,

                                                         Чи  хмелем  п'янить  той  медово-просвітлений  трунок...

                                                         Допоки  ми  поряд,-  твоя  із  моєю  рука,

                                                         І  квіти  не  в'януть,  і  твій  зігріва  поцілунок...

                                 А  навіть  якщо  і  немає  тебе  -  то  Життя,
             
                                 Що  кожному  Долю  дарує,  мабуть,  справедливо.

                                 Самотність  свою  переллю  у  палкі  почуття,

                                 Чекатиму  завжди  і  вірити  буду  у  диво.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696235
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2016


Пародия на стихи О. Ратинской "Ни о чем не грусти, особенню ночью"

                                                                   ******************

                               Некоторые  произведения  наших  коллег  написаны  так,  что  поневоле  улыбнешься,  картинки  возникают  фантастически-комичные,  ведь  слова  в  этих  стихах  не  связаны  даже  по  смыслу.  И  тогда  возникает  пародия.  Простите  великодушно.

                                                               Оригинальное  стихотворение  О.Ратинской,  напечатанное  на  нашем  сайте.
                                               Ни  о  чем  не  грусти..  особенно  ночью,

                                         Он  пришел  в  мою  жизнь  поменять  колесо
                                         В  середине  пути  его  лопнула  шина,
                                         Мне,  прогнать  бы  тогда  оградиться  веслом
                                         Убежать  незаметно  под  листья  лещины.
                                         Он  присел  ненадолго,  он  просто  вздремнул
                                         И  во  сне  его  камни  посыпались  -  гости
                                         Мне  бы  их  не  косаться,  но,  ветер  подул
                                         И  застряли  они  в  моем  горле,  как  кости.
                                         Он  глядел  мне  в  глаза,  на  дорогу  смотрел
                                         В  танце,  мне  непонятном  на  теле  рябины
                                         Мне  бы  след  затереть,  мне  бы  розовый  мел
                                         бросить  и...  саквояж  убежать  бы,  чтоб  мины,
                                         Он  пришел  в  мою  жизнь  поменять  колесо
                                         а  я  думала,..  дрянь...  и  сменила  машину.

                                                                                     Авторское  "правописание"  сохранено

                                                       ПАРОДИЯ    "ЛОПНУЛА  ШИНА"

                                     Он  пришел  в  ее  жизнь  -  поменять  колесо,
                                     Ведь  от  жизни  такой  ЕГО  лопнула  шина.
                                     Ей  бы  лучше  отбиться  от  "друга"  веслом,  
                                     Но  она  сражена:  он  красавец-мужчина.

                                     Дальше  все  фантастично:  он  просто  вздремнул
                                     И...распался  на  камни...  Откуда  тут  "гости"??
                                     А  она  их...    глотала.  И  ветер  подул.
                                     И  застряли  они  в  ее  горле,  как  кости.

                                     Он  живым  оказался...  Какой  беспредел!
                                     Его  танец  -  кощунство!  Не  трогай  рябину!
                                     Ты  взяла  саквояж,  -  он  глядел  и  глядел,-
                                     И  сбежала  ты  в  чистое  поле  -  на  мины...

                                     Перед  этим  -  сменить  не  забыла  машину!

                                                                                                 

                                     

                                                 



                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696168
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 23.10.2016


По першому снігу

                                                                                               ********************

                                                           По  першому  снігу  -  
                                                                                                         передзимова  тиша...

                                                           СповИло  сивим  сном
                                                                                                                   осіннюю  жагу  -  

                                                           І  змерзли  почуття,
                                                                                                             і  оніміли  вірші...

                                                           Напише  їх  печаль
                                                                                                             на  першому  снігу.

                                                           Від  холоду  бринять
                                                                                                             березові  криштальці,

                                                           І  льодом  мерехтять
                                                                                                               високі  небеса...

                                                           Ти  подихом  зігрів
                                                                                                         мої  померзлі  пальці  -  

                                                           І  осені-зими
                                                                                             розтанула  сльоза...

                                                           І  ранок  забринів,
                                                                                                     і  потепліло  в  грудях,

                                                           Й  промінням  розцвіла
                                                                                                               холодная  блакить.

                                                           Шепчу  твоє  ім'я  -  
                                                                                                     і  посміхаюсь  людям,

                                                         Летить  найперший  сніг  -  
                                                                                                               нехай  собі  летить...
                                                                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694416
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.10.2016


Фантасмагорія про Справедливість

                                                                                                         *******************

                                                   А  ті,  хто  когось  чи  принизив,  чи  зрадив,

                                                   Шикують  на  святі  Життя!

                                                   Безсовісна  "совість"  не  молить  пощади

                                                   У  розкошах-грищах  буття.

                                                   І  є  виправдання  -  без  альтернативи  -  

                                                   Отим,  хто  толочив  людей:

                                                   -  Життя  -  річ,  відомо  всім,  несправедлива,-

                                                   Прокаркав  якийсь  фарисей.

                                                   Шановні,  та  знаю:  ніхто  не  безгрішний,

                                                   Не  янголи  топчуть  цей  світ,

                                                   Та  все  ж,  я  упевнена,  душу  б  потішив

                                                   Такий  Справедливості  хід:

                                                   Якби  за  підлоту  Господь  всемогутній

                                                   Міняв  на  звірячий  їх  лик,

                                                   Напевно  б,  обличчям  людським,  непідсудним,

                                                   Був  дуже  короткий  лік.

                                                   І  ми  би  ходили,  немов  в  зоопарку,  

                                                   Між  дивних  істот  -  не  людей:

                                                   Отого  Господь  перекроїв  на  мавпу,

                                                   А  тих  -  на  гидких  свиней.

                                                   Ховався  б  убивця  із  пащею  вовка  -  

                                                   Кривавий  кривив  оскал,

                                                   Сичав  лицемір  -  це  про  нього  помовка  -  

                                                   Плямиста  гієна-шакал.

                                                   І  кублилось  гаддя  злодюг  нерозлучних  -  

                                                   Спліталось  в  зловісний  клубок...

                                                   Жахіття-бо:  совість  їх  зроду  не  мучить  -  

                                                     Коли  ж  пролуна  дзвінок?!

                                                     Хай  злинув-бо  в  самий  зеніт  блакиті

                                                     Звірячо-розпачливий  рик...

                                                     Бо  ж  Правда  повинна  колись  говорити  -  

                                                     Явити  свій  ясний  лик.

                                                     Прийшла  би  у  світ  хоч  якась  справедливість,

                                                     Господь  би  подав  свій  знак...

                                                     Прощені  -  прощаєм,  та  вмерла  милість...

                                                     Нехай  би  було  отак.

                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693402
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.10.2016


До сонця…

                                                                 *****************
                                             Із  пралісу-лісу  ген  папороть  сяє  огнисто,

                                             Із  поля  недолі  -  копит  даленіє  луна...

                                             Портали  зіяють:  зі  стогоном,  скреготом,  свистом  -  

                                             В  минуле,  в  правіччя      шалена  весна  порина.

                                             Сармати  і  скіфи  на  конях  гарячих  майнули,

                                             Завив  Ненаситець  -  запінився  шалом  Дніпро...

                                             В  колишнє,  в  минуле  зійшли,  одпливли,  потонули

                                             Боги  праслов'янські  і  сивих  письмен  полотно.

                                             Була  "Руська  Правда"  й  "Повчання"  святі  Мономаха,

                                             І  Орлика  того  козацькі  закони  чесні...

                                             Та  йшли  чередою  -  на  плаху,  на  плаху,  на  плаху  -  

                                             Сини  України  -  й  згорали  в  пекельнім  огні.

                                             Одвічне  прокляття  -  любити  тебе,  Україно,  -  

                                             Це  -  зламана  доля,  тернового  привид  вінця...

                                             Історія  наша  -  руїна,  руїна,  руїна:

                                             Перевертні  й  зайди  чигають  лихого  кінця.

                                             Та  сивая  Мати  синів  вигляда  у  віконце...

                                             Минуть  чередою  криваві,  задимлені  дні.

                                             Той  шлях  України  -  до  сонця,  до  сонця,  до  сонця,

                                             Вперед,  у  майбутнє,  -  крізь  терни  й  пекельні  вогні.

                                                                                                                               Світлана  Імашева

                                             

                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693127
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.10.2016


Душа моя літа просить…

                                                                                       ******************

                                                                                                                                         Друкую  повторно

                                                       Заблукала  в  ласкавім  літі,

                                                       У  шовковім  сплетінні  трав...

                                                       Понад  плесом  -  туману  сіті,

                                                       заколисує  шум  отав...

                                                       Заблудила  в  холодних  росах,

                                                       Де  ромашковий  світлий  рай...

                                                       По  росі  моя  юність  боса

                                                       Здаленіла  за  виднокрай...

                                                       Заясніли  коханням  ранки:

                                                       Літо  долі  -  гаї  рясні

                                                       Над  Поліссям  моїм  світанки

                                                       Проростили  в  душі  пісні.

                                                       Обтрусило  рясні  черешні

                                                       Стигле  літо  в  моїм  саду...

                                                       Бачу:  осінь  іде  по  стежці  -  

                                                       Зустрічати  її  піду...

                                                       Уростаю  думками  в  осінь,

                                                       Як  дерева  корінням  -  вглиб,

                                                       А  душа  іще  літа  просить  -  

                                                       Помандрую,  мабуть,  за  ним...

                                                                               Світлана  Імашева

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693124
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2016


Гумореска "Ким легше керувати?"

                                                                                               ***************

                                                     Гламурна  доня  запитала  маму:

                                                     -  Чим  легше  керувать  -  авто  чи  мужиками??

                                                     І  мудра  мати  їй  відповіла:

                                                       -  Тут  на  халяву  не  купить  права.

                                                       Слід  твердо  знати  правила  такі:

                                                       Керма  в  мужчин  нема,  а  гальма  в  них  слабкі,

                                                       Тож  зчіплення  повинне  буть  таким:

                                                       Надійним  і,  без  сумніву,  міцним.

                                                       І  треба,  доню,  пильно  наглядати,

                                                       Щоб  "лівих"  не  почав  дівок  катати,

                                                       Бо  вліво  все  заносить  передок,

                                                       Коли  він  повний  залива  бачок.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691714
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 30.09.2016


Посміхаймося "Батьки і діти"

                                                                                                 ********************

                                           Вова  з  друзями  в  садочку  сиділи  й  скучали:

                                           -  А  мене  із  Інтернету  родичі  скачали!

                                           -  А  мене  знайшли  в  капусті!  Нас  приніс  лелека!

                                           -  А  наш  тато  сам  уміє  все  робити  легко!
                                                                                   *************

                                           -  А  мої  матуся  й  тато  -  такі  боягузи!  -  

                                           Розказує  у  садочку  Петя-карапузик.  -

                                           Тільки  мультики  почнуться,  то  мама  і  тато

                                           В  спальні  лізуть  попід  ковдру  -  і  давай  дрижати!

                                                                                         ***************

                                           -  Біжи,  синку,  в  супермаркет,  купи  пива  тату!

                                           -  Ти  забув  чарівне  слово,  таточку  сказати!

                                           -  Інтернет  відключим  завтра  й  підеш  на  уроки!

                                           -  Вже  біжу  по  пиво,  татку.  нащо  так  жорстоко??

                                                                                         **************
                                           -  Тату,  швидше,  там  б'ють  наших  хлопців  за  сараєм!!!

                                           -  Та  у  мене  в  телефоні  камери  немає!

                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691711
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 30.09.2016


Відчиняй нові двері, життя…

                                                                                   *******************

                                               Відчиняй  нові  двері,  Життя:

                                               У  минулому  -  "щастя"  химерне,  -  

                                               Без  пробачень  і  без  вороття...

                                               Я  жива  -  відчиняються  двері.

                                               Так,  минуще  й  примарне  усе:

                                               І  багатство  нажите,  і  слава...

                                               Забирає  миттєво  оце

                                               Вулканічна  палаюча  лава.

                                               Б'є  життя  негасимий  вулкан:

                                               Тліє  рівно,  то  вибухне  знову...

                                               Все  солодке  -    не  випити  нам,

                                               Не  минути  скорботи  гіркого.

                                               Досить  того,  що  хліб  на  столі

                                               Та  живлюща  вода  у  криниці,

                                               Й  усміхаються  світло  мені

                                               Найдорожчі,  кохані  обличчя,

                                               Що  світанок  пречистий  гряде,

                                               Землю  цю  обціловує  пишну,

                                               І  стрічають  удома  мене

                                               Літом  скупані,  батьківські  вишні...  

                                                                                             Світлана  Імашева



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691295
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.09.2016


АКРОВІРШ "Борімося - поборемо"

                                                                             Друкую  цей  твір  повторно  на  сайті  "Клубу  поезії",  щоб                                                      
                                                                         розмістити  всі  твори  на  одній  сторінці.  
                                                                                     *******************

                                                                   Блукала  розореним  полем,

                                                                   Одвічним  котилася  степом,

                                                                   Роками,  століттями  Воля

                                                                   Ізнов  одверталась  від  тебе.

                                                                   Моя  зачаклована  земле,

                                                                   Омита  з  правіку  сльозами,

                                                                   Стелися  нам,  праведна  Доле,

                                                                   Ясними  до  ніг  рушниками.

                                                                   Прибились  до  Храму  святого  -  

                                                                   Обмерли  у  трепеті  люди:

                                                                   Бо  ми  зрозуміли:  Свободи

                                                                   Одвіку  -  без  крові  -  не  буде.

                                                                   Рости  ж  у  віки,  дзвінкомовна,

                                                                   Едем  наш  і  наша  безмежність,

                                                                   Ми  сплачуєм  чесно  і  сповна

                                                                   Омріяну  так  незалежність.

                                                                                                                 Світлана  Імашева  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691292
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.09.2016


До тиші дослухаюся своєї…

                                                                                                             ***************

                                                                 Миттєво  лик  міняють  Час  і  Простір...

                                                                 Душа  німіє,  Справжнім    не  зігріта.

                                                                 Ми  -  неофіти,  вічні  неофіти.

                                                                 Це  що  в  мені  покутою  голосить?..


                                                                 Потік  мінливий  пристрастей  шалених:

                                                                 Екстаз  -  і  спад,  зізнань  любовних  трунок...

                                                                 Навіщо  цей  "невинний"  поцілунок?

                                                                 Хто  -  ти?  Хто  -  я?  І  що  тобі  до  мене?
                                                               


                                                               Я  вже  була  -  існую  знов  потому...

                                                               Галактик  сонм  у  пітьмі  пронизала.

                                                               Чи  зрозуміла?  -  Так  і  не  пізнала.

                                                               Від  слів  нудьга  сама  і  дика  втома.


                                                               Так,  слово  сказане  -  неправда  є,-  відомо.

                                                               Плодяться,  нахабніють  фарисеї...

                                                               До  Тиші  дослухаюся  своєї  -  

                                                               І  знову  повертаюся  -  додому.

                                                                   

                                                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690657
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.09.2016


Лебедині алітерації

                                                                                               *********************

                                             А  на  плесі  лебеді  лагідним  клекотом

                                             Любкам  молодим  лебедять  про  любов...

                                             Моляться  лілеї:  закохані  лебеді

                                             Доленьку  палку  обіймають  крилом...


                                             Линули  іздалеку  веснами,  веснами:

                                             Щастя  принесли  золотії  ключі...

                                             Опустились  плесами,  чистими  плесами

                                             І  поміж  лілеями    мріють  вночі...


                                             Понад  полем  крилами,  білими  крилами  -  

                                             Сплеснула-зраділа  ласкава  блакить:

                                             Зі  своєю  милою,  любкою  милою

                                             Над  землею-долею  лебідь  летить...


                                           Білі-білі  лебеді  злинули  з  леготом  -  

                                           Понад  плесом  луни  крильми  лопотять...

                                           Відлітають  лебеді  -  з  осені  -  лебеді,

                                           Кличуть  легкокрилих  своїх  лебедят...

                                           

                                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690409
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.09.2016


Словочудовність

                                                                   *****************
                 Написано  під  благодатним  впливом  словотворчості  шановного  Занга-Ганцера,
     а  саме  його  творіння  "Верболози  еволюції"  

                                                                         **************
                                                 Це  словотворчість
                                                                                                 чи  словоблудство?..

                                                 Словочудовність,
                                                                                                   словобезумство?..

                                                 Словоказковість
                                                                                                 чи  словомрія?..

                                               Дякую  Богу:
                                                                                   так,  розумію!

                                               Словопізнанням
                                                                                         світ  осягаю:

                                             Зоряний  обшир
                                                                                         перелітаю...

                                               Диво-реальність,
                                                                                 диво-основа:

                                               Сказано  в  Книзі:
                                                                                 -  Перше  ж  бо  -  Слово.

                                                 Правди  і  Кривди
                                                                                         точиться  битва  -  

                                             Духом  Господнім  -  
                                                                                       Слово-Молитва...

                                             Це  -  слововибух,
                                                                                         це  -  словотрунок,

                                             Світу  коріння,
                                                                                     долі  дарунок...

                                           Слово-скарбниця,
                                                                                     Слово-основа  -  

                                           Мого  народу-генія
                                                                                           Мова...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689542
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.09.2016


ЦЯ ОСІНЬ ЕКСТРАВАГАНТНА…

                                                                                                     ******************

                                                                     Ця  осінь  екстравагантно

                                                                                             сади  роздягає  пишні.

                                                                     Так  млосно  кружляє  в  танго

                                                                                               листва  -  наші  дні  колишні...


                                                                     О,  ясність  небес  прозорих...

                                                                                             цей  простір  -  блакитносяйний...

                                                                 І  те,  чим  тужила  вчора,

                                                                                             приховує  осінь  тайно.


                                                                 Було  -  не  було?..  Не  знаю.

                                                                                           В  минулім  -  чутки  і  сльози.

                                                               Вже  осінь  переплітає

                                                                                             проміння    ясне  з  морозом.


                                                             Вклоняєшся  -  фамільярно,

                                                                                           вітаєшся  так  галантно...

                                                             І  руку  мою  цілуєш  -  

                                                                                         ця  осінь  -  екстравагантна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689461
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.09.2016


ТАКА ТИ РІЗНА…

                                                                             ********************

                                             Осінній  день,  що  вересом  пропах,  -  

                                             Ще  мед  п'янкий  збирають  дикі  бджоли...

                                             Життя  палітри  сонячний  розмах  -  

                                             Цей  безмір  сяйва,  синяви  і  поля.


                                             Так  проростає  болісно  в  душі

                                             Оця  Раїна  світла  -  Україна.

                                             Ген,  блискавиці  крешуть  на  межі,

                                             Ячить  в  віках  печаль  твоя  чаїна...

                                     
                                           Мій  тихий  смуток  і  дитячий  рай  -  

                                           В  саду  твоїм  -  налиті  соком  вишні,

                                           Степів  ясних  заквітчаний  розмай  ...

                                             Туман  -  сучасне  і  пітьма  -  колишнє.


                                           Така  ти  ріЗна:  мила,  золота,

                                           Вітаєш  хлібом-сіллю,  рушниками.

                                           А  часом  -  люта,  зболена  така:

                                           Сини  бредуть  далекими  світами...


                                           Чекаєш  їх?  А  чи  забула  вже?..

                                           В  степу  широкім  -  самота-тополя...

                                           До  тебе,  мамо,  завше  нас  веде

                                           Стежина  радості  й  дорога  болю.

                                                                                                   Світлана  Імашева

                                             

                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688771
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.09.2016


Така ти різна…

                                                                   ******************

                                     Осінній  день,  що  вересом  пропах,  -  

                                     Ще  мед  п'янкий  збирають  дикі  бджоли...

                                     Життя  палітри  сонячний  розмах  -  

                                     Цей  безмір  сяйва,  синяви  і  поля...


                                     Так  проростає  болісно  в  душі

                                     Оця  Раїна  світла  -  Україна.

                                     Ген,  блискавиці  крешуть  на  межі,

                                     Ячить  в  віках  печаль  твоя  чаїна...


                                     Мій  тихий  смуток  і  дитячий  рай  -  

                                     В  саду  твоїм  -  налиті  соком  вишні,

                                       Полів  ясних  заквітчаний  розмай...

                                     Туман  -  сучасне  і  пітьма  -  колишнє.


                                     Така  ти  різна:  мила,  золота,

                                     Вітаєш  хлібом-сіллю,  рушниками,

                                     А  часом  -  люта,  зболена  і  зла:

                                     Сини  бредуть  далекими  світами...


                                     Чекаєш  їх?  А  чи  забула  вже?

                                       В  степу  широкім  -  самота-тополя...

                                       До  тебе,  мамо,  завше  нас  веде

                                       Стежина  радості  й  дорога  болю...

                                                                               Світлана  Імашева

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688135
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.09.2016


Мить творчості

                                                                               ******************

                                     Буває  часом:  тихо  споглядаєш,

                                     Вбираючи  очима  неповторність,  -  

                                     Нечувана  мелодія  впадає

                                     Підземною  рікою  у  свідомість...

                                                                                     Ізвідки  та  мелодія  небесна?

                                                                                     Струмує,  ллється,  ніжиться,  лоскоче,

                                                                                     Стискає  душу  трепетом  чудесним

                                                                                     Чи  ніжністю  тендітною  тріпоче...

                                   То  котиться  повільно  так  -  анданте,

                                   А  то  вібрує  пристрасним  алегро...

                                   Незримий  віртуальний  диригенте,

                                   Ти  прихиляєш  музикою  небо.

                                                                                       Початок  -  та  мелодія  чудова,

                                                                                       Ті  ритми,  що  живуть  і  б'ються  в  грудях...

                                                                                       А  згодом  вже  -  явИться    звідкись  Слово

                                                                                       І  йде  собі  тихенько  поміж  люди...

                                 Із  ним  жила  -  із  ним  я  і  воскресну...

                                 Високопарно?  Що  ж,  нехай  так  буде.

                                 За  цю  миттєвість  творчості  чудесну

                                 Я  вдячна  Долі...  Хто  мене  осудить?

                                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684546
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2016


Пародия на стихотворение А. Ахимова

                           Пишу  пародию  впервые,  но  стихи  А.Ахимова  того  стоят.Благодарю  автора
                     за  интересные  мысли.
                                                 Оригинальное  стихотворение  Александра  Ахимова

                                                                             Какой  твой  удел?

                             Осталось  жить  немного,  ну  пусть  десять,  или  15  -  20  лет!
                   И  ты  не  думаешь  о  смерти,  и  Богу  отвечаешь,  нет!
                   Смеешься,  предок  обезьяний,ведь  мудрость  жизни  не  познал,
                   И  не  искал  от  Бога  знаний,  вознес  себя  на  пьедестал!
                   Живешь  как  страус,  сразу  в  землю,  и  только  ум  не  лезет  жаль,
                   Теряешь  там,  где  ум  твой  перья,  не  смотришь  дальше  носа  вдаль!
                   Гордыня  губит  души  быстро,  себя  считая  пуп  земли,
                   Ведь  человек  упал  так  низко,  и  рай  не  виден  и  вдали!
                   Вот  так,  ты  думал,  что  ну  двадцать,  а  оказалось  месяц,  два,
                   И  все  равно,  вновь  стал  смеяться,  на  покаяние  слова.
                   Бог  отошел,  живи,  как  хочешь,не  захотел,  как  человек,
                   Так  оставайся  обезьяной,  тьма  и  зловонье  твой  удел.

                                                                     Авторская  пунктуация  сохранена.


                             Пародия    "  ДАРВИН  ОТДЫХАЕТ"

                   Он  думал:-  накопил  я  знаний  -  
                   Вот  удивлю  стихами  всех!
                   Так  кто  же  предок  обезьяний???
                   Не  знали?  -  Это  человек!!!

                                                                               А  может,  страус  или  крот  он???
                                                                               Ведь  сразу  в  землю  -  ни  бум-бум...
                                                                               Он  занят  важною  работой:
                                                                               Теряет  перья  "там,  где  ум..."

                     Он  быстро  очень  развивался,
                     Себя  считал  пупком  земли.
                     И  отрывался,  отрывался...
                     Рай  трепетал  -  вдали,  вдали...

                                                                                   Вот  так:  не  десять  и  не  двадцать,
                                                                                   Как  оказалось,  дважды  два...
                                                                                   Не  надо  сильно  напрягаться,
                                                                                   Чтобы  в  стишок  сплести  слова.

                   И  Бог  сказал:  -  Пиши,  как  хочешь,
                   Но  насмешишь,  товарищь,  всех...
                   А  предок  обезьян  хохочет,
                   Ведь  он  зовется  -  человек!
                   

                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683847
рубрика: Поезія, Литературная пародия
дата поступления 15.08.2016


Спаси…

                                                                                   **************

                                     Обтрушує  Спас  сузір'їв  рясну  росу,

                                     Утомлена  літом,  дрімає  яса  зелена...

                                     Ти  -  Спас,  тож  спаси...  Бо  я  уже  не  спасу:

                                     Здавніла  печаль  застигає  в  блакитних  венах...

                                                               Холодна  печать...  Знак  вічної  сили  Зла...

                                                               Зіяє  пітьма.  Німа  німота  навколо...

                                                               "Вона  ще  жива..."  -  "І  як  це  вона  жила?"

                                                                 То  карма-судьба  замикає  бездушне  коло.

                                     Як  випливти,  як?  І  виринуть  з  виру  слів?

                                       Підлоти  глибінь  стискає  тугі  обійми...

                                       Ти  Спас,  тож  спаси...  Ген  обрій  уже  зацвів...

                                       До  світла  веди...  І  лезо  з-під  серця  вийми...

                                                                       Освячує  Спас  поліття  дрібним  дощем,

                                                                       Добріє  земля,  що  плодом    рясним  вагітна,

                                                                       Світанок  сумний  проклюнувся  птахом-днем...

                                                                       Ти    -  Спас,  тож  спаси,  надіє  моя  тендітна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683678
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.08.2016


Шкільний вальс

                                                                         ****************

                                     

                         [b]Осіння  палає  калина,

                                                   Цвітуть  чорнобривці  в  саду,

                         Над  школою  рідною  ластівки  линуть

                                                       під  пісню  дзвінка  золоту...

                       Це  школа  малим  громадянам

                                                       премудрі  відкрила  книжки...

                     Уроки,  перерви  -  складні  і  цікаві

                                                       шкільної  науки  стежки.[/b]

                     [b]Учителя  погляд  глибокий  -  [b][/b][/b]

                   [b]                        В  нім  стільки  тепла  й  доброти...

                                 Основи  наук  і  життєві  уроки

                                                     Отут  нам  судилось  пройти...

                               І  трепетне  перше  кохання,

                                                   І  друга  надійне  плече,

                                 І  юність  -  життя  найніжніше  світання  -  

                                                     Ми  дякуєм  школі  за  це...

                                   

                                     

                                         [/b]

[b][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683360
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.08.2016


Вереснева врода

                                                                       ***********

                                                                 Вересневу  вроду
                                                                                                         осінь  пише  влад:

                                                                 Обважнів  од  плоду
                                                                                                           яблуневий  сад...

                                                                 Все  карміном  пише
                                                                                                             кетяги  важкі...

                                                                 Сколихнули  тишу
                                                                                                             гуси  сторожкі...

                                                                 Усміхом  блакитним
                                                                                                               світиться  мені

                                                                 Вереснева  квітка
                                                                                                                 в  полі  між  стерні,

                                                                 Злотом  і  багрянцем
                                                                                                                 опадає  сум  -  

                                                                 Кольором  печалі
                                                                                                             і  осінніх  дум...

                                                                 Осені  палітра
                                                                                                   щедро-пломінка:

                                                                 Генія-маестро
                                                                                                   впевнена  рука.

                                                                 Вересневу  вроду
                                                                                                           скосить  листопад...

                                                                 Обважнів  од  плоду
                                                                                                           яблуневий  сад...

                                                                                                                                         З  давнього

                                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683091
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.08.2016


Вечір

                                                                             
                                                                         ************

                                                 Десь  глухо  впало  яблуко  в  саду,

                                                 У  сутінках  пахтіє  матіола...

                                                 Стежиною  у  диво-вечір  йду  -  

                                                 Колише  спокій  тишу  охололу...

                                                   Це  -  щастя,  певно,  -  ця  летюча  мить:

                                                   Душа  в  безгомінь  м'яко  поринає,

                                                   Зоря  тендітна  угорі  бринить,

                                                   Мелодія  невгадана  лунає...

                                                   Отак  все  просто:  вечір,  пісня,  сад,

                                                   В  траві  вологій  -  яблука  налиті...

                                                     Нічого  вже  не  повернуть  назад,  

                                                     Як  мить  оцю  стрімку  не  зупинити.

                                                                                         Із  давнього

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683084
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.08.2016


Усе було…

                                                                         *****

                                           Лимонна  тиша.  Папороть  цвіла.

                                           Спав  у  гнізді,  між  зорями,  лелека...

                                           Охряна  ніч  покликала  до  пекла,

                                           Манила  так  -  на  поклик  я  пішла...

                                           Холодний  чай.  Троянди  в  кришталі.

                                           У  шибі  темній  тушувалась  просинь...

                                           Пустеля  срібна  -  синьо-біла  постіль...

                                           В  скляних  озерах  -  відблиски  зорі...

                                             І  хмелем  чорним  -  кучері  твої...

                                             Чи  то  мені  примарилось  кохання?..

                                           Усе  було  -  чи  вперше,  чи  востаннє  -  

                                           В  лимонній  тиші...  На  життя  зорі...

                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682800
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.08.2016


Акровірш * "УКРАЇНА РІДНА".

                                                                                       *************

                                                           Уже  заполовіли  пшениці,

                                                           Клекочуть  молоді  бусли  на  хаті,

                                                           Рясна  калина  сяє  у  росі,

                                                           А  нас  додому  кличе  Ненька-Мати...

                                                           Її  душа  велична  і  проста  -  

                                                           На  білім  рушнику  -  ясна  хлібина,

                                                           А  істина,  для  кожного  свята,  -  

                                                           Родина  -  Україна  -  Батьківщина.

                                                           І  там,  на  тій  обвугленій  межі,

                                                           Де  стугонять  у  серце  люті  "гради",

                                                           Нам  треба  захистити  рубежі,

                                                           А  Україна  буде  нас  чекати...

                                                                                                                                 Світлана  Імашева

           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682677
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.08.2016


На межі

                       Усе  наяву  затихло  чомусь,  змаліло...

                                   Туманними  травами  никали  міражі...

                     Лиш  місяцесрібне  твоє  незрівнянне  тіло

                                 У  пам'яті-сні  ввижається  на  межі...


                   Плин  часу  плавкий  спинився,завмер,  зітерся...

                                   Безвольна  така  спадала  твоя  рука...

                   Ти  близько  отут,  край  серця,  мойого  серця,

                                     Болючо-  кохана  ніжність,  така  хистка...


                   Поникла  лілея  шиї,  похилі  плечі,

                                       РізьблЕний  промінням  профіль,  той  стан  тонкий...

                 За  двері    лиш  крок  -    і  станула  у  хуртечі...

                                       Снить  пам'ять  -  холодний  попіл  безпутних  мрій...


             Завмерло  усе,  затихло  чомусь,  змаліло...

                                     Посунули  лісо-травами  міражі...

             Те  місяцесрібне  твоє  незрівнянне  тіло

                                     І  досі  комусь  ввижається  -  на  межі...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2016


Вірші-луни. Осіяння.

                                                     Забриніли  вірші-луни  -  

                                                                                 струни,струни,  струни...

                                                   Неповторність,  одкровення  -

                                                                                 вибухи  натхнення...

                                                       Світла  спалахи  ігристі,

                                                                                     чисті,  чисті,  чисті...

                                                         Осіяння,  дух  свободи    -  

                                                                                       води,  води,  води...

                                                         Даль  туманна,  журавлина  -  

                                                                                               Сниться  Україна...

                                                       За  туманами  -  тополя  -  

                                                                                               доля,  доля,  доля...

                                                     Сяйво  струменить  зелене  -  

                                                                                             з  клена,  клена,  клена...

                                                     Чи  не  казка,  чи  не  сон  це???

                                                                                             Сонце,  сонце,  сонце...

                                                       Щось  торкає  серце  знову  -  

                                                                                             Мова,  мова,  мова...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682230
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.08.2016


Гріє серце моя вишиванка

                                                   
                                             Вдячна  за  натхнення  авторові  чудової  поезії  "Українська                    
                                                                             вишиванка"  Віктору  Оху

                                                                                           ***************
                                           Солов'ями  щебечуть  світанки

                                           У  поліській  моїй  стороні...

                                             Із  любов'ю  ясну  вишиванку

                                             Дарувала  матуся  мені.

                                                                                                                   Гріє  серце  моя  вишиванка,

                                                                                                                     Пломеніють  узори  палкі...

                                                                                                                   Україночка  я,  полісянка,

                                                                                                                                             Донька  милої  серцю  землі.

                                           Чорна  ниточка  сумом  озвалась,

                                         І  червона  бринить  -  то  любов...

                                         Щоб  надія  моя  вишивалась,

                                           Одягну  вишиванку  ізнов.

                                                                                                                       Сивокосу  матусю  згадаю,

                                                                                                                       Той  святий  оберіг  у  руці...

                                                                                                                       Нині  доленьку  я  вишиваю  -  

                                                                                                                         Вимережую  квіти  ясні.

                                           Гріє  серце  моя  вишиванка,

                                           Пломеніють  узори  палкі...

                                           Україночка  я,  полісянка,

                                           Донька  милої  серцю  землі.

                                                                                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682093
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.08.2016


Притча про байдужість

                                                                                 Друкую  цей  твір  тут  повторно,  вперше  він  надрукований  під  моїм  власним  ім'ям  -  Світлана  Імашева.  Наразі  ця  тема  видається  мені  актуальною.
 Чому?  Запрошую  прочитати  мій  попередній  твір  "Про  "патріотів".  Вдячна  усім  за  візит.
                                                                                                                                                                           Ваша  Світла

                                                                     Господар  ферми  вигадав  уловку:
                                                                     Поставив  у  коморі  мишоловку.
                                                                     А  мишка  це  підгледіла  мала  -  
                                                                     Вівці  й  корові  все  розповіла.

                                                                                         Але  була  байдужа  їм  ця  тема,
                                                                                         Бо  ж  пастка  -  суто  мишача  проблема.
                                                                                         Та  сталось  так,  як  Доля  нагадала,-
                                                                                           І  мишоловка  та  змію  піймала.

                                                                     Події  покотились  без  упину:
                                                                     Змія  ота  вкусила  господиню.
                                                                       Щоб  хвору  дієтичним  годувати,
                                                                       Із  курки  суп  прийшлось  приготувати.

                                                                                             Відвідувачів  пригостити  треба  -  
                                                                                             Тож  є  вівцю  зарізати  потреба.
                                                                                             В  недобрий  час  померла  господиня  -  
                                                                                             Зібралась  на  поминки  вся  родина.

                                                                   Щоб  поминання  пишнеє  зробити,
                                                                   Корові  вік  прийшлось  укоротити.
                                                                   А  мишка  в  дірку  все  це  споглядала
                                                                   Й  про  речі,  всім  байдужі,  міркувала.

                                                                                             Здається  часто  нам  в  житті  стороннім  щось,
                                                                                             Яке  стосується  не  нас  -  лишень  когось.
                                                                                             Не  думай,що  коли  настане  час,
                                                                                             Це  "щось"  по  голові  не  вдарить  НАС.

                                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681831
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.08.2016


Про"патріотів"







                             Про    "патріотів"



                         Написано  під  враженням  від  деяких  творів  тутешнього  автора-"патріота",  який  користується  "терміном"      "Ю  2"


                                                   Зітліли  Гітлер  й  Муссоліні...
                                                               Їх  привид  Світом  бродить  знов?
                                                   Кому  ж  потрібно  в  Україні,
                                                                 аби  людська  вмирала  кров?

                                                   Були  освєнціми  й  ГУЛАГи,
                                                   І  Вермахт  був,  й  СРСР:
                                                   Коричневі  й  криваві  стяги
                                                   В  гробу  історії  тепер

                                                     А  в  Києві  -  не  тільки  киї:
                                                     Розверзся  пеклом  Бабин  Яр...
                                                     Із  кулеметів  сік  євреїв
                                                     "Арійський"  виродок-фіґляр.

                                                       Світ  вкотре  кров'ю  похлинувся:
                                                       Суд  Божий  й  людський  -  Нюренберг...
                                                       І  хто  б  отут  не  схаменувся?
                                                       хто  б  не  замислився  тепер?

                                                     Та  Долі  вигадки  химерні,
                                                     Чи  то  всесильне  вічне  Зло?-
                                                       Над  Світом  щупальці  простерло
                                                       Рашистське  п'янеє  мурло  (пу.ло)...

                                                     Аж  піна  піниться  із  рота:
                                                     Кляне  "бендерів"  п'яний  "брат"-
                                                     Кривава  знов  кипить  робота:
                                                     Нікого  не  жаліє  кат.

                                                   А  тут,  у  серці  України,
                                                   В  годину  розпачу  страшну,
                                                   Лунають  заклики  "невинні":
                                                     Клянуть  всевинную  "юдву"...

                                                   В  чаду  новітніх  екзальтацій
                                                   Кричить  надірвано:  -  ю2!
                                                   В  гниле  болото  провокацій
                                                   Братів  задурених  штовха.

                                                 Звик  про  Україну  співати
                                                   Й  кляне,  що  нас  "женуть  в  АТО"...
                                                   А  як  же  землю  захищати?
                                                   Крим  вже  здали...  Отож...  Ото...

                                                 В  пожежу  масла  підливає,
                                                 Аби  згоріло  все  дотла...
                                                 Ще  й  патріотом  уважає  
                                                 Себе...  Та  то  слова,  слова...

                                               Його  не  лають  "марсіани"
                                               Бо  це  на  руку  їм  ,  авжеж:
                                               -  Перегризетесь  ви,  погані,
                                               А  ми  прийдем  після  пожеж...

                                             Кому  ж  це  вигідно,  панове?
                                             Та  звісно,  нашим  ворогам:
                                             Бо  не  зросте  Вкраїна  нова,
                                             Де  Єдність  і  не  снилась  нам.

                                                   Ненавистю,як  всім  відомо,
                                                   Добра  ніколи  не  зростить...
                                                   Борись  за  владу  чесну  словом,  
                                                   Та  гідність  людську  не  топчи.























адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681713
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.08.2016