dydd_panas

Сторінки (1/66):  « 1»

Ndoto Kidogo

колись-то  я  навчуся  суахілі  й
почну  писати  мовою  віршата
з  такою  швидкістю,  що  нас  не  наздогнати
аж  поки  витворю  нарешті  любо-мило

аж  поки  справді  витворю  нарешті
важезний  корпус  творів  геніальних
аж  поки  всі  свої  страждання  та  печалі
змішаю  з  медом  у  коштовній  креші

моє  писання  галасу  наробить
серед  людей  ув  Африці  далекій
і  причаровані  вкраїнським  діалектом
мене  тоді  запросять  у  Найробі

де  на  летовищі  сувора  стріне  варта
Феліпе  Ньюсі,  ЙОвері  МуСЕвен
and  virgins:  beautiful:  137
і  сам  Ухуру  Муігай  Кем'ята

і  пам'ятник  на  острові  Мфангано
мені  поставлять  щоби  там  стовбичив
екватор  споглядаючи  навічно
із  ранку  в  ніч  і  з  вечора  до  рана

засіявши  вокабулами  ниву
і  премію  отримавши  багату
я  поверну  до  рідної  до  хати
вже  класиком,  а  не  байстрюк  лінивий

тоді  напевне  на  бібліотеці
що  хвалиться  безплатним  інтернетом
таблицю  вивісять  на  зібрану  монету:
"Тут  вештав  він  kiedy  był  małym  dzieckiem".

а  школа  №2  на  Копиловській
нарешті  зміне  свій  паскудний  профіль
але  мені  тоді  вже  буде  пофіг
бо  я  пірну  до  вічності  назовсім


========

137  =  one  hundred  thirty  seven.  Воно  римується.

Поки  що  на  суахілі  я  знаю  хіба  тільки:  "УнавЕза  куніонЄша  кунєрамАні  махАлі  ні  лІпо?",  що  нібито  значить  "а  де  я  міг  би  знайти  найближче  відділення  банку?",  або  ж  "чи  не  відомо  вам,  де  поділася  пістрява  корова  моєї  тітки?"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768608
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 29.12.2017


Шлюб (6)

День
Сузи
кидає
ночі  на  дно.
Лядою  трумни
гомін  придавлює  й
тишу  ципресову  ллє
в  горло  бенкету.  Володар,
шаблею  зблиснувши
погляду,  книгу  судьби,
писану  Зевса  рукою,
владним  ударом  роздвоїв  -  і
встав.  І  промовив  убивця  людей:
"Сталося".  Голос  його  потрясав,  наче  сурем
три  та  чотири.  Іменнями,  мовами,  вірами
хвиля  вогненна  пробігла  -  в  народі,  у  місті,  в  полках
ніби  єдиного  слова  розвилась  корогва  по  вітру:
"Йдіть  і  паліте,  рубайте  усіх,  а  Господь  розбереться."
Зміїногривий  табун  промайнув  ув  очах  помертвілих.

Бог
вічний,
блискавка,
маг  і  пророк,
тисячолітній
син  Подалірія
ніжно  гукає  до  зір:
"Вийди,  Роксано!  Роксано,
вийди,  Олено  утілена.
Друзі  прекрасні  у  лавах  тебе
тільки  чекають,  Роксано.  Роксано,
берег  за  сьомий  та  воді  за  чорнії
стежка  запалася,  чари  потрухли  богів.
До  чоловіка  прилинь  же,  Роксано!  Роксано,
в  черепі  гордім  пошлюбного  ложа  влаштовано
тепле  кубло,  і  сплітаються  двоє  гадючищ  -  одна  -
віра,  а  друга  -  то  вдача,  блискуча  луска  з  іменами.
Вчителька  віри  в  Асклепія,  стиснена  в  кільцях  Господніх,
п'яна  духм'яними  травами  й  віри  найвищим  балетом."

Тінь
тчеться.
З  димної
ями  летить
мужу  в  обійми,
мила,  жадаюча,
руки  розкривши  в  політ,
мила,  чудовна,  кохана.
Землі  здригаються,  й  обрії
мідні  тріщать,  бо  зачувши  її
мертві  жадають  дочасно  повстати
з  праху  могильного.  Їх  перемучити
ще  раз,  мабуть,  доведеться,  ввібгати  у  тлін.
Янголи  з  неба  злітають,  шкандуючи  вірші
сріблу  волосся,  кривавим  устам  і  бездонности
синіх  очей  -  так  багато  летючих  еротів,  що  з  них
виспренна  битва  у  хмарах,  за  те,  щоб  побачити  пару,
що  приступає  до  шлюбу:  вона  -  під  фатою  снігурка,
в  нього  -  стегно  золотеє,  що  згнило,  покрите  червою.

Він
клятву
вірности
пише  на  віск.
Вже  запечатав.
Разом  у  полум'я,
що  з  Епікурових  книг
зведене,  кинули  жертву.
Жрець,  ланцюгом  обвиваючи
руки  одним,  Олександра  та  світ  -
батька  та  жінку  єднає  довіку,
небо  та  землю,  богів  із  державою.
Вклавши  в  долоню  цареві  свячений  батіг,
тяжко  ярмом  прихиляє  донизу  роксану.
Разом  і  поряд  іти  їм  шляхами  терплячими,
разом  і  поряд  спускатись  в  Аїду  правічную  тінь.
Сурми  сурмлять  семикротно,  усім  сповіщаючи  -  шлюбом
серце  співуче  з'єдналось  з  історії  тілом  вселенським,
вирвана  з  пекла  спартанка  закохано  смерть  попирає.

Друг,
ворог,
звірі  та
люди  й  боги!
Місячні  шпилі,
Марсе  й  Меркурію,
з  ними  Юпітер,  Сатурн,
також  Венера  -  радійте!
Знов  повертається  колесо  -
вік  золотий  повернувся  оп'ять.
Землю  тепер  наречемо  -  Любов'ю:
більше  не  будуть  могили  дельфінами
з  неї  на  жах  виринати  й  розпуку,  але
пекла  порожні  чертоги  стоятимуть.  Пекло
стане  байдуже  безсмертним  істотам,  зрівнялися
ми  з  олімпійцями  зрештою  силою  розуму  -  та
пристрастю  ми  розтрощили  збезсилені  їх  блискавиці.
Діти  не  плачуть,  всміхаються  старці,  розлуки
більше  не  знати  коханому  серцю  із  серцем  коханим.

Ніч
владно
пам'яті
сипле  пісок
в  горло  глибоке.
День,  рік,  цар,  вік,  біль,  скрик,
дзвін,  свист,  вітр,  джавр,  спіж,  мірт,  кант  -
перерізає  стежками,
пересипає  пустелями.
Місто  очницями  зяє  у  глиб
бухти  сузір'їв,  збирає  на  хвилях
срібні  монети,  мониста,  здираючи
синю  корогву  щовечора,  чорну  від  ран...
Сон,  заваливши  бенкетову  залу  з  гостями,
ходить  нечутно  пантерою,  чорною  лапою
чавить  останні  жарини,  і  свічку  скидає  у  кров.
Тільки  актори  в  куточку  розучують  ролі  негучно:
завтрашня  п'єса  -  найтяжка,  божественно  грати  примусить
лицарів,  сплетених  з  диму,  що  грають  у  шахи  зі  смертю.


(Акей,  на  цьому  настав  кінець.  Форму  виконано  й  доведено.  Такий-то  "рухомий  гекзаметр",  осьде  він.  6  частин  по  6  строф,  починається  словом  "ніч"  закінчується  словом  "день".  По  суті  все  барокове  на  одному  тропі  типу  "люди  в  білих  халатах",  за  "думкою"  (анти)християнське  на  язичницькому  грунті,  проти-історичне,  зроблене  суто  задля  тренування.
Мені  це  сумно  читати,  чесно,  як  "жабомишодраківку".)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017


Дипломатичне

Зупинилися  вітру  шпіцрутени
знов  додому  мене  принесло
по  шляхах  -  не  моїх  -  переплутаних
поетичне  -  моє  -  ремесло

І  до  ранку  мені  чаклуватиме
чорна  дівка  на  совість  і  страх
і  блукатиме  тінями  хатою
три  катрени  у  сивих  очах  -

І  коли  на  четвертім  зупиниться
і  настане  досвітня  пора
я  зустріну  останнього  витязя
свистом  тоншим  за  комаря

В  цьому  царстві  якась  червоточина
звідки  крапає  дощик  і  кров
споглядає  очима  пророчими
мене  з  маківки  до  основ

Чорний  місяць  у  хмарах  цяцькованих
невеселими  сурмами  Дня
ми  йдемо  добровільно  з  оковами
і  дорога  і  небо  в  огнях

І  спинившись  на  синьому  цоколі
під  вагою  прогнутих  небес
язиком  тихо  янголи  цокають
і  сміється  та  чухає  біс

Кучеряву  скуйовджену  бороду
Що  він  робить  у  мене  в  душі?
Опинився  в  чужому  я  гОроді
між  поетів  повій  і  машин.

І  щоночі  з  іржавими  лицарями
ми  по  барах  горілку  п'ємо
і  нас  лупить  по  пиці  поліція
і  дере  мов  із  ока  більмо

Байстрюки  на  землі  ми  цинобровій
ми  небажані  діти  МГІМО.
Всі  живуть  і  радіють.  Недобре  нам.
Тільки  нам.  Може  буде?  А  мо...


==============
Зайві  пояснення:
-  "В  цьому  царстві  якась  червоточина".  Це  мається  на  увазі  "Гамлет"
Something  is  rotten  in  the  state  of  Denmark.
Hamlet  (1.4),  Marcellus  to  Horatio  
-  МГИМО  (Московский  государственный  институт  международных  отношений).  Це  така  аналогія.
-"У  Російській  імперії  шпіцрутени  застосовувалися  також  для  покарання  цивільних  осіб  (насамперед  з  податкових  станів)  за  вироком  військового  суду  і  за  статутом  про  засланців[2].  Засудженого  змушували  проходити  крізь  стрій  з  100–800  солдат,  які  прутами  били  по  спині  засудженого.  На  початку  XIX  ст.  число  ударів  доходило  до  6000.  У  цьому  випадку  «прогнання  крізь  стрій»  було  рівносильно  смертної  кари."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2016


Скутара

1.
Ти  дивишся  в  небо  в  задумі,
де  кілька  печаток  висить.
Пливе  хмаровиння  до  Руму
та  сипле  дощі  через  сита,
дрібні  вересневі  дощі...

Пирій  твою  землю  здушив,
в  осоті  вмирає  оселя,  -
ти  ж  крутиш  усе  для  душі
престолів  тяжку  каруселю.

Сповзають  дощі  по  обличчю,
солоні  гіркі  слизняки.
Які  тебе  янголи  кличуть,
чорти  спокушають  які?

2.
Вертають  солдати  з  війни,
дівчата  співають  веселі:
ти  в  серці  не  можеш  спинить
престолів  тяжку  каруселю.

Ти  дивишся  в  небо  крізь  ями
червоних  порожніх  очниць,
де  привиди,  лярви  та  з'яви
в  суворому  строї  черниць.

Довкілля  набат  сполошив...
Спалахують  дзвони  весільні.
А  ти  ж  усе  крутиш  в  душі
престолів  тяжку  каруселю.

Під  баштами  хлопці  стоять
і  мучать  акордом  гітари,
а  ти  все  ідеш  через  гать
у  зоряну  мертву  Скутару.

В  обіймах  зітхають  коханки,
цілунків  летять  косяки,
а  ти  все  блукаєш  до  ранку
і  дивишся  в  небо  з  руки.

А  гаті  кривавій  не  видно
ні  краю,  ні  дна,  ні  межі,
і  гордого  співу  Обиди
спинити  не  можеш  в  душі.

3.
А  здалеку  плаче  оратель,
і  здалеку  півень  кричить,
що  хтось  поселився  у  хаті  й
у  вікнах  несвітськи  горить.

Що  демон  узяв  твою  хату
під  зоряне  чорне  крило...
Що  нібито  землю  крислату
вогненним  стовпом  обвело...


===========
1.  Рум  -  те  саме,  що  Візантія
2.  "і  гордого  співу  Обиди...".  На  жаль,  я  чую  сам  наскільки  це  вторинне:  "І  знов  дівоча  стать  Обиди  Звитяжно  гляне  у  віки.!.."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700822
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 16.11.2016


Шлюб (5)

:  Так
сонце
тягнеться
знов  до  землі,
так  божевільний
слово  народові
кидає,  начебто  спис
воїн  у  звіра  встромляє,
так  і  філософ  розмислює  -
часу  поняття  єднає  з  вогнем,
тигри  у  темряві  так  на  природу
хижу  свою  нарікають,  до  місяця
вишкіривши  заплямовані  ікла,  та  кров
срібною  стала  як  місяць,  і  небо  сховалось,
ніби  відпущена  книга  на  кобру  звивається  -
всі  дев'яносто  ідуть  олександрів  до  трону,  де  цап.
Сонце  у  нього  в  волоссі  зчорніло,  як  міх  волохатий.
Дев'ять  десятків,  щитами  помножені  в  сотні;  на  сотні
їхні  жінки  розлущились,  що  поряд  ступають  із  ними.

:  Я
долі
голову
низько  хилю,
скромні  дарунки
серцю  державному
сліпо  на  землю  кладу.
Нас  розділяють  олтарні
стовпчики  з  чорного  дерева,
різьблені  важно  й  штудерно,  у  вид
духів  потрійних.  Нечисті,  як  жаби,
помисли  злі  відганяють.  Покірною
тінню,  що  сонцем  відкинута  в  далеч,  іду
знову  на  місце  своє,  завершаю  орбіту
разом  з  ковадлом  кохання,  цариці  розкришеним
світлом,  і  сили  не  маю  підняти  тягар  голови.
Тугу  стрічає  сльоза,  бо  згасають  багаття  в  очницях,
сходжу  я  знову  з  небес,  сам  на  себе  віднині  не  схожий,
спомином  тільки  лежить  у  душі  україна  правдива.

:  Я
ніби
злодієм
залою  йду,
і  перед  троном
низько  схиляючи
голову,  скромні  дари
компасу  царства  під  ноги
сліпо  кладу.  Лиш  отруйними
іклами  духів  потішивши  зір,
хвилею  знову  кочуся  у  море,
ставши  з  носителя  спадку,  з  імперського
гордого  птаха,  творця  невеличких  людей,  -
ставши  немов  сагайдаком,  підніжком  для  мужа,
схожим  на  поле  престольне,  габою  закутане,
поряд  зі  мною,  що  стелеться  пріч  у  народ  од  царя.
Нібито  посестри,  наче  близнючки  тікають  у  сутінь
тиху  гарему,  щоб  миті  чекати  -  покличе  володар,
жінки  чавило  тяжке  виноградне,  клекочучий  конунг.

:  Цар
мовчки
каже  нам:
встаньте  з  могил.
Слову  покірні,
звиті  сувоями,
рвемо  пожовклі  бинти,
тлінням  пропахлі,  та  сонце
зраком  засохшим  намацуєм.
Цар  подає  нам  вінок  золотий,
слово  для  кожного  й  кубок  зі  злата.
Ми  з  нареченими  тихо  відходимо,
в  лісі  ховаючись,  ставши  немовби  люстром,
посудом  вірним,  що  вогник  тримає  божистий  -
тільки  жаринку  єдину,  з  якої  кришталь  на  шматки
трісне,  і  скалками  зорі  засиплють  примертвлену  землю.
Долі  чарівний  дарунок  приймаю  до  рук  я  -  дружину,
з  нею  ж  і  владу  пристойну  для  воїна  з  лав  Олександра.

:  Я
поряд
вклякнувши,
поряд  із  ним  -
кутиком  ока
бачу  покірного
поряд,  я  чую  слова
поряд  мужчина  дарунки
вірно  приймаючи  дякує
бачу  гримасу  зариту  в  очах
карлик  на  троні  розсівся  лукавий
бачу  як  ніяковіє  цей  найманець
поряд  зі  мною,  наляканий,  весь  в  колючках
від  безголосся,  як  зиркає  глухо  на  мене
млисту  вимріюючи  одаліску  пропарити
дійсно  квітуча  нагода  помріяти  трошки,  коли
царські  цяцьки  переймаєш,  про  мушлю  прекрасну  плодючу,
скинію  роду,  машину  кохання,  давалку,  що  поряд
муром  вуалі  закрита,  не  бачить,  не  чує  й  не  каже.

:  Як
жінка
мертвого,
вдягнена  в  тінь
стала  я  нині
поряд  на  паперті
воїнів,  що  жебраки.
Кольору  сліз  моя  сукня.
Златом  і  кров'ю  одягнена
Златом  і  кров'ю  одягнена
поряд  людина  людині  стоїть.
Тягне  дарунки  єдиноживому.
Армія  нині  в  ліричному  наступі,
мов  скарабеї,  що  котять  зірки  в  небесах,
щоби  до  ранку  зліпити  їх  в  сонце  новеньке;  -
хвацьке  весілля  скатали  у  кулю  політики,
разом  поклавши  народи  з  народами  в  ліжку  однім.
Тут  безіменні  ми  всі  протираємо  плоть,  і  кістками
світячи  дзвіно  сміються  стукочучи  в  танці  кохання
котяться  сяючі  кулі  та  землю  пропалюють  навпіл.


======
Осьде  ми  йдемо  чесно  та  в  повному  об"ємі.  Настільки,  наскільки  змога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2016


Шлюб (4)

[i]Олена:[/i]
Стріл
світла
витримать
сили  нема!
[i]Паріс:  [/i]
Сили  немає
далі  у  спокої
ночі  блукати.
[i]О.  :  [/i]
Вогонь
тілом  безпам'ятні  тіні
знов  обгортає,  в  жорстокости
рівний  до  пекла  запеклих  синів.
[i]П.  :  [/i]
Кличемо  гучно,  побиті  за  слово
[i]О+П  :[/i]  Боже,
[i]О.  :[/i]  Владико,  допоки  відкладено
[i]О+П  :[/i]  помсту  і  суд  проживаючим  там,  на  землі?
[i]П.  :[/i]  Доки  товпитися  нам  біля  ями  живої,
з  чорним,  гарячим,
[i]О+П  :[/i]  гарячим,  гарячим  вином,  та
срібноцвяхованих  лез  обминати  болючий  паркан?
[i]О.  :[/i]  Помсти  живим
[i]П.  :[/i]  ми  благаємо,  помсти  живущим  за  нашу
[i]О+П  :[/i]  КРОВ,
[i]П.  :[/i]  від  жертовника  пекла
[i]О.  :  [/i]не  нас  повертай,
[i]О+П  :[/i]  о,  благаю,
[i]О.  :[/i]  в  тіло  затиснувши,  -
[i]О+П  :[/i]  ЇХ  перелий  до  пекельної  чари.


*
**
***
****
*****
******
*******
*********


[i]П.  :[/i]  Хто?..
[i]О.  :  [/i]Тінь  я.
[i]П.  :[/i]  Іменем
тіні  -  і  я
вкритий  довіку.
[i]О.  :[/i]  Попіл  вітрилами
знову  стає  при  словах
дивних.  Знайомий  цей  голос...
[i]П.  :[/i]  Пальці  пригадують  золото
кучерів...
[i]О.  :[/i]  губи  торкались  моїх...
[i]П.  :[/i]  Пісня  веселка...
[i]О.  :[/i]  обіймів  стискання...
[i]П.  :[/i]  Люба!
[i]О.  :  [/i]Коханий!  Як  звешся  -  пригадую  -
ні,  не  приходить  ім'я  найдорожче...  -  Паріс!
[i]П.  :  [/i]Люба  -  Олено!
[i]О.  :[/i]  Олена?  Здається  негарно...
[i]П.  :[/i]  Сяєш  лицем  ти!
[i]О.  :[/i]  Жалоба  стає  білосніжними
шатами.  Вічність  без  тебе  порожня,  як  день  дощовий.
[i]П.  :[/i]  Разом  з  тобою  і  день  дощовий  -  наче  вічним  здається.
Тут  би  поставити  три  нам  шатра:  для  Олени  найперший,
другий  -  мені,  а  останній,  найкращий,  богині  любові.


*
**
***
****
*****
******
*******
*********

[i]П.  :  [/i]Ти
чуєш
радісну
пісню?
[i]О.  :[/i]  Життя
кличе  до  себе.
[i]П.  :  [/i]Холодно  світові.
[i]О.  :  [/i]Наше  кохання  йому
силу  дарує  живлющу.
[i]П.  :[/i]  Бачиш,  цариця  з  володарем
нас  зустрічають,  скоріше  він  -  бог...
[i]О.  :[/i]  Швидше  богиня  -  вона,  я  боюся  -
Олю  розлюбиш  ти,  ближче  підходячи...
[i]П.  :  [/i]Що  ти,  ніколи!  Вона  недостойна  служить
милій  Олені  -  це  ти  мені  вірна  лишайся,
бачачи  бога-царя.
[i]О.  :[/i]  Подивися,  як  рисами
дивно  він  схожий  на  тебе!
[i]П.  :[/i]  А  жінка  -  то  ж  ти  у  люстрі!
[i]О.  :[/i]  Наші  тіла  нас  чекають  перлинами  плоті,  коштовні  -
[i]П.  :[/i]  Душу  чекають  воскреслу  осяйні  нечувані  шати  -
[i]О+П  :[/i]  Слава  у  вишніх  тобі,  усесильна  богине  любові!  

*
**
***
****
*****
******
*******
*********


==========
Змухлював  я  тут,  що  називається.  Типу  це  прадавня  поема,  тому  поки  вона  дійшла  до  нашого  часу,  то  зникли  деякі  частини  та  ж  тому  лишилися  порожечі  (тут  виявлені  зірочками,  які  не  треба  виписувати  словами,  що  зручно  та  приємно).  Томув  тут  строфа  +    зірочки  +  строфа  +  зірочки...  А  загально  нібито-начебто  зберігається  об"єм.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2016


Шлюб (3)

3.
Струн
звуки
еліни
слухають.  Лад
їхній  дорійський
любий  суворому
серцю,  що  звиклю  удар
свій  не  прискорювать  навіть
серед  війни  божевільної.
Слово  сліпого  співця  розтина
груди  камінні,  немов  блискавиця;
вітром  гуде,  напинаючи  витлілі
серця  вітрила,  і  тугу  стрічає  сльоза.
Музики  сила  проклята  куди  прикликає,
що  мимоволі  стискаються  пальці,  безвихідно  й  болісно,
на  золотому  руків'ї  меча?  Де  ж  нечуваний  світ?
Як  обложити  фортецю  його,  прорубати  дорогу
у  бойовиську,  бо  ж  іншого  руки  не  вміють  і  мозок?
Дико  й  безвихідно  виє  у  грудях  порожніх  балада.

Знов
радість
бризкає
в  голосі  струн.
Очі  ясніють,
сутінки  відчаю
вивітрились  із  душі.
Пісня  звисає  веселкою,
учти  барвистограйливим  ярмом;
згадує  слово  минулих  героїв,
славить  героїв  із  ними  теперішніх,
ладних  і  зводити,  і  поламати.  Для  них
сила  в  усьому  найвищим  законом:  ховати
можуть  і  кидати,  навіть  сліпці  та  каліки.
Воїна  грізного  влада  існує,  не  гублячись.
Силою  силу  і  хитрістю  розум  їм  звично  бороть.
Стаєю  сутінків  з  іклами,  протиягнятами  я  би
їх  нарікав,  чи  вампірами  півночі;  аристократи
лісу  нічного  вони,  чи  брати  дипломатки  рудої.

Як
музи
колами
йдуть  у  танок
звабні  дівчата,
що  танцівницями
в  Матері  храмі  служить
вибрали  долю  цнотливу.
Струшує  залу  -  кімвального
дзвону  тяжкі  водоспад,  і  монет
розсипи  ніжні  в  осяйних  монистах
з  ним  сперечаються;  манять  незвіданим
стегнами  гнучко  здригаючись  музиці  в  такт,
груди  підносячи  в  жертву  богині  високі.
Вірності  давши  обітницю,  враз  пожалкуєте,
воїни,  що  не  самотні  ви  -  люди  жонаті,  і  тут
з  вами  -  окраса  домівки  пильнує  найменші  бажання.
Треба  обачними  бути  -  дружина  ж  бо  все  помічає:
вам  би  цілком  знадобились  і  та,  що  сидить  -  і  танцює.

Хто  ж
далі?
Ритора
кличе  Харес,
майстер  придворний,
учти  керуючи
плином,  слідкує  за  всім.
Еліни  ласі  до  слова,
вишуканого  й  ажурного,
перси  ж  чекають  терпляче  кінця
зливи,  хто  грецької  мови  не  знає,
хто  ж  розбирає  по-грецьки,  дістатися
важко  до  сенсу  химерного  плетива  їм:
формули  й  облази,  мітів  болото  й  цитати...
Іншого  слова  привчили  чекати  їх  еліни:
царських  едиктів  веління,  і  точної  лайки  команд.
Сумно.  Промова  достойна  того,  що  послухати  рідко
вдома  вдається,  не  те  що  у  варварів  землях  далеких:
слово  хвалебне  про  ту,  що  криваві  річки  відімкнула.

Шлях
досі
звивисто
йшов  у  глибінь,
через  примари  -
в  царство  незмінного,
і  сподівався  зустріть
там,  де  століття  не  плинуть,
там,  де  платонові  ейдоси  -
серце  усіх  таємниць  на  землі
та  під  землею,  та  в  небі  зірчастім.
Музика  тільки  слугує  воротами,
слово  так  само,  а  рівно  із  ними  танок
кличе  до  сутності  першої,  та  залишає
на  півдорозі,  в  пустелі,  й  зникає  міражними
брижами.  Одноманітний  пісок  замітає  сліди,
начебто  наш  провідник  -  зголодніла  уява,  не  більше;
начебто  дюни  хвилясті  -  то  все,  що  можливо  на  світі.
начебто  дюни  хвилясті  -  то  все,  що  можливо  на  світі.
Відчаю  мить  викликає  найвищого  дива  світило.

Стріл
жала
в  кратерах
мочить  факір
дивний  індійський,
сипле  закляттями,
меч  дерев'яний  здійма
він  догори  рукояттю.
Воду,  по  чашах  розлитую,
він  пропонує  розпити  гостям.
Диво!  Це  диво,  достойнеє  бога,
ось  воно,  серце  таємне,  торкається
кожного,  в  кожного  очі  відкриті,  дитям
кожен  здається,  не  вірить  і  вірить  одразу  -
замість  води  прохолодної  та  кришталевої
темно-пурпурне  хвилюється  в  чашах  гаряче  вино,
смаком  чарівне,  амброзію  тільки  згадати,  з  Олімпу
ніби  даровану  гостеві  кожному  царської  учти.
Ось  воно,  слово  усіх  таємниць  і  часів,  і  народів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698676
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 05.11.2016


Шлюб (2)

2.
Як
місто
радісно
нині  сидить
разом  з  мечами,
вірно  безстрашними...
Дев'ять  їх  тисяч  прийшло,
честі  зірок  бойової,
сили  нестримної  витоків.
З  них  дев'яности  імперських  птахів
стануть  сьогодні  жінок  орачами,
людства  нового  творцями  божистими.
Гідна  подія  б  така  надавання  ім'я
свіжого.  Як  же  -  Гераклом,  героєм  найпершим?
Мало  пасує  він  полю  для  битви  любовної.
Жінка  -  не  гідра  й  не  лев,  не  підкориться  дурню  вона.
Можна  Антеєм,  та  й  він  не  пристане,  бо  в  землі  чужі  ви
здалеку  всі  поприходили,  в  силі  не  знаючи  втрати.
Може  хіба  Прометеями  всіх  охрестити  героїв?

Ні.
Дати
іншого
імені  вам
тільки  можливо
злато,  що  Кратера
гідне  й  Гефеста.  Неарх,
ти,  Птолемей  із  Селевком  -
вірними  станьте  рітонами,
сяючим  станьте  люстром  одного:
станьте  ж  усі  Олександрами  разом,
плем'ям,  нечуваним  досі,  титановим;
землю  заповніть  плодючу,  що  носячи  тяж,
лоно,  циклопами  повне;  нечуваним  болем
мучила  чрево,  Урана  замикане  чарами.
Станьте  ж  усі  Олександрами,  риси  несхожості  з  лиць,
нині  до  клятви  ступаючи,  сміло  зітріте  рукою,
начебто  небо  і  зорі,  і  люди,  і  лютеє  горе  -
все  пропадає,  і  наново  твориться  шлюбом  священним.

Жрець
вводить
дівчину
в  білому  всю,
неба  звірятко
менше  отримало
ніжності,  наче  вона.
Губи  в  уста  молодому
чисто  вона  простягаючи,
чує  щасливо  -  імення  назвав
перший  він  раз  у  житті,  обіймає
плечка  тонкі  молодої,  обвіяні
шовком  Персиди  прозорим,  і  брязкіт  намист
хору  підспівує  ніжно.  Ідуть  молодята
впасти  у  прах,  пошановок  цареві  та  богові
виказать  мовчки,  та  одяг  дошлюбний  покласти  в  вогонь,
кості  та  плоті,  та  жиру  принести  богам  воздаяння  -
смрадом  і  чадом,  і  димом  нехай  одірветься  минуле,
чистими  люди  постануть,  не  сходинки  хижі  природи.

Меч
велій
кожному
цар  подає.
Купно  з  вуздою  -
шпетного  коника
масті  червоної  в  дар
жінки  гнобителю,  щоби
не  забував  повелителя,
духа  одвічного,  вухо  молитв.
Знову  пірнає  один  з  дев'яноста
вибраних  -  в  ямчасте  тіло  народове,
іншому  стразу  людини  віддавши  місця.
З  них  діаманти  витворює  царського  слова
жар  нестерпимий  і  вітру  ласкавого  шемрання.
Отвори  світла  розплющити  гості  не  здатні  й  на  мить,
бачачи  рівню  Озірісу,  бачачи  пристрасті  факел.
Тиша  така  западає,  що  чутно  чаїнки  у  склянці,
чутно,  що  крилами  поре  повітря  у  небі  пташина.

Дзвін
лунко
брязкає,
серця  рвучи
плетиво  мирне.
Душі  приборкані,
наче  опоки  -  метал,
чашу  приймають  багряну.
Моря  скипає  народного
мертва  й  байдужа,  почорнена  кров;
хвилі  приймаючи  в  себе  рубіну;
та  мерехтить,  озиваючись  голосом,
звиклим  до  смерті,  до  мови  ж  людської  хрипким.
Честі  підняти  руно  золоте  із  багнюки,
честі  підняти  руно  -  і  прескорбними  сходями
можна  зіходити  в  чорну  впокоєну  твердь  назавжди,
стати  смарагдовим  космосом,  золотоглядним  промінням,
взяти  оселею  вічність,  землю  святу  і  правдиву,
стати  жильцем  досконалим  зоряної  україни.

Так
лави
різьблені
всі  зайняли
пари  подружні:
сарни  приборкані,
очі  спустивши  на  діл,
поряд  із  левами  воєн;
сніжносотворені  статуї
поруч  підданців  закону  лісів,
каменів  сірих,  за  словом  Орфея
ті,  що  зарухались,  ставши  приступними
серця  та  розуму  кличу  й  кохання  вогню.
Бігають  хутко  дівчата-служебки,  в  турботах
їхнє  життя  проминає,  та,  мабуть,  щасливими
чуються,  хоч  і  не  можуть  торкнутися  духу  самі.
Хай  неприступні  їм  величі  чисті  й  холодні  джерела,
жвавістю  радують  мирною,  повні  та  рожеволиці,
глянути  втіха,  якусь  жартома  обійняти  зі  сміхом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688954
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 15.09.2016


Дванадцята година (1-4)

1.
Нас  бажає  пані  чорноока
та  в  німецьких  шоломах  синкліт.
Я  чекав  на  тебе  стільки  років,
полював  на  тебе  стільки  літ.
 
Як  опівдень  башта  проголосить
висне  без  гальмів  автомобіль  
і  мене  одним  ударом  скосить.    
Все  було  написано  тобі.

Все  було  спотворено  й  забуто.
Все  загрузло  в  баговинні  книг.
Вірші  ці  –  донесхочу  отрута.
Стид,  ганьба,  марудище  та  сміх.

2.
Рація  працює  без  утоми,
бубонить  Се  Жест  у  мікрофон.
Я  хотів  би  повернутися  додому  -
та  не  потрапляє  тон  у  тон

і  нечутно  плаче  та  співає
за  кермом  крилатий  Ертебіз.
Що  мені  збулося  я  не  маю.
Що  від  мене  хочете  ви,  місс?

Срібний  скальпель,  наче  ієрогліф,
затанцює  в  пальчиках  тонких.
Серце  вирвано.  Тепер  же  край  дороги
на  клінічний  можна  впасти  сніг  -

3.
Я  тебе  зустрів  нарешті,  мила,
хоч  би  й  ту,  якої  не  чекав.
Хрест  натільний,  ніби  на  могилі,
зрапта  став  на  грудях  сторчака.

Та  сонця,  вогненні  барасулі,  
блискаючи  небом  навкруги,  
байдуже  хвилину  пересунуть,
наші  переможні  вороги.

Хай  летить  дорогою  машина  -
на  стрілу  помножена  стріла  –
ця  напевне  слова  не  загине
наново  прокладена  рілля.

4.
Сказано  що  сказано  –  і  доста.
Свято  закінчилося  та  йдуть
ситі,  п"яні,  галасливі  гості,
по  домівках  і  назад  не  повернуть.

Дівчинка  нанизує  віршата,
аркушами  каву  розлива.
Поліцай  забрав  у  мене  хату.
Отакі  у  нас  тепер  жнива.

Дзеркало  відбило  наші  кості,
залишивши  нам  коротку  путь.
Хай  тобі  криваво  перемостить,
але  я  би  ладен  і  не  чуть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671261
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2016


Шлюб (1)


Вступ

Мені  немає  музи,  до  якої
би  ся  звернув  бундючно  попервах,
того  на  виправдання,  що  я  тут  накоїв.
Тому,  чительнику,  з  великим  непокoєм
звертаюся  до  милих  бідолах,
які  знайдуть  серед  моїх  бомаг
сей  папірець,  напевне  віртуальний.

Ім'ям  пошани  гідного  Христа
оборонивши  занечищені  уста,
заправимо  історію  моральну,
в  якій  немає  ні  хвоста  ні  голови    
хіба  лише  середина  сердита.
То  слухайте  будь  ласка,  бітте  дрітте,
що  настогнав  я  тут  і  наревів,  -

1.
Ніч
Сузи
кидає
сонцю  в  наділ.
Сиплеться  в  ясла
світло  соломою.
Тінь  Персеполя  на  схід
всохла,  й  божисте  склепіння,
начебто  озеро  сніжную
воду  ховає  у  морок  на  спід,  -
небо  до  ночі  нової  ховає
тишу.  Роса  висихає  на  камені
сірому  царського  замку,  де  промінь  уста
палко  притулює,  наче  дитину  цілує.
В  небі  лишилась  єдина  незрушна  лампадою
зірка  ранкова  світити,  єдино  пристойна  царю.
Спокій  розвалює  скибами  -  плугом  своїм  балакучим
місто,  на  свято  збираючись;  вже  до  палацу  рушають
багатирі  колісницями,  бідні  ж  посунули  пішки,
місячи  землю  ногами,  ніби  вчиняючи  тісто.

Йде,
суне,
тягнеться
ріжний  народ:
разом  чи  поряд
хлопці  з  дівчатами,
елін,  вірменин  і  перс,
согди  та  македоняни,
старчики,  злодії,  воїни,
бондар  і  римар,  гончар  і  коваль.
В  чорних  хламидах  ступають  волхви,
бігають  діти  в  костюмах  адама,
разом  з  повіями  лізуть  розпусники,
батько  з  синком  пробиває  юрбу,  -
всі  поспішають  побачити,  як  проїжджає
царська  процесія  шляхом  од  храму  до  гульбища.
Кожен  плекає  надію,  що  хвіст  ухопити  фортуни
вдасться  напевне  йому,  ну  хоча  би  монетку  свячену,
щоби  носити  на  шворці,  про  царське  весілля  на  згадку.

Він
тільки
м'ясище,
місиво  тіл.
Бачить  не  може
глибше  за  явища
шкіру,  мальований  прах.
Онде  вже  скачуть;  вужака
війська,  збиваючи  кільцями
порох,  звивається  шляхом  сюди.
Ревом  трембіт  потрясаючи  небо,
мідних  котлів  потрясаючи  грохотом
землю,  ступає  неначебто  мідний  гігант
кидає  брили  на  кожному  кроці  тяжкому.
Дюжину  статуй  божественних  тягнуть  священники,
чортову  дюжину  -  цар  поміж  ними  тринадцятий  -  ні  -
перший  хитається  бовдур  його,  а  за  ним  вже  порядком
Енкі,  Мардук  і  Кібела,  а  з  ними  Іштар;  та  Аммона,
батька  небесного,  що  з  головою  барана,  проносять.

Ось
військо
грюкає
лезом  об  щит.
Голосом  грому
крик  виривається:
кінь  білосніжний  летить,
наче  пегас  обезкрилений.
Той,  хто  сидить  у  сідлі,  має  лук
і  безупинно  у  небо  стріляє
високо  так,  що  назад  повернутися
стрілам  дозволить  нечуваний  досі  політ
року  наступного  в  день  той  же  само  весняний,
царського  шлюбу,  а  також  злопам'ятний  Аттіса
смертю  жахливою.  Аттіс,  розіп'ятий  іклами,
нині  в  престольному  вершнику  знову  знаходить  життя.
Серце  державне  поквапливо  скаче  назустріч  Роксані,
сяє  вінець  золотий  на  чолі  многомудрім  привідці
і  заникає  за  брамами  сірокамінного  замку.

Там
диво
діється:
гнуться  столи,
наїдків  повні,
віку  неначебто
злата  повернено  час,
ніби  чим  більше  з'їдають  -
страв  залишається  більше  там.
Ноги  пірнають  у  пух  килимів,
шовком  іскристим  сповито  колони,
стіни,  заховані  за  гобеленами,
і  на  долоню  не  кажуть  каміння  сіряк.
Тільки  на  вході  крилаті  бики  на  сторожі
стежать  суворо  й  похмуро,  як  гості,  співаючи,
небу  вихлюпують  чару  вина  золотого,  на  знак
щастя  й  любові  прохання,  а  доблесть  -  то  справа  людини.
Всі  тут  герої,  що  разом  по  пеклу  з  мечами  гуляли  -
кожному  цар,  наче  брату,  одламує  хліба  шматочок.

День
світло
родиться.
Низка  перлин  -
хмари  на  грудях
неба  пречистого
тануть,  і  космос  завмер
в  миті  одній  досконалій,
славній,  жахливій  гармонії
світу  з  народів  вогненним  стовпом.
Мова  кохання  єднає  сильніше
меду,  що  знесений  мови  робочими
бджолами,  тобто  словами.  Молодша  сестра
Хаосу,  неба  дружина,  живущого  мати
нині  вінчається  з  Олександром,  і  парою
стануть  вони  -  олімпієць  земний  та  приборкана  честь,
брама  відкрита  кохання,  довговолосе  багаття.
Разом  вони  споглядатимуть  всю  ойкумену  підвладну  -
поки  що  ж  різно  сидять  і  чекають  на  півня  спокуси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665120
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 10.05.2016


Безтямне

Припустимо,  що
Недi  Нежданiй

Усе  життя  читати  де  Лакло
та  раптом  опинитися  в  Парижі.
Шахрай,  босяк,  злодюга  та  ракло,
на  Благовіщенськім  базарі  певні  брижі.

Емігрувавши,  до  програми  передач
знайти  собі  скаженого  собаку.
Тарасик  Бульбочка,  таке  тобі  то  бач,
все  вусібічно  повертає  раком.

Як  заведеться  -  спробуй  зупини.
Ніхто  не  взяв,  але  ж  усі  під  боєм.
Не  жінка,  а  баляда  про  штани,
нехай  на  це  рушаємо  війною.

Сліпоглухий  я  буду  екстрасенс
без  рук  і  ніг,  без  голови  та  дрюка.
Як  доведеться  вам  -  слова  картини  руки.
"Почесний  легіон".  Прекрасний  секс.

Жувавши  шоколадку  "черевик"
я  не  настільки  маю  бутерброди,
наскільки  я  уже  до  того  звик.
Така  тобі  нечувана  порода.

Як  Іванов  -  об"явить  -  Осадчук
заховану  у  джунглях  антилопу.
Що  це  було,  скажи  мені,  Європа?
У  холодильнику  захований  продукт.

Мені  не  грайте,  пані,  чижик-пижик.
Не  побивайся,  лікар  Геворкян.
Я  йшов  від  річки  Сян  до  річки  Сян
і  раптом  опиняюся  в  Парижі.

Блукаючи  далекими  краями
мені  назад  уже  не  повернуть.
Нехай  уже  від  ями  та  до  ями
моя  непевна  пролягає  путь.

Наговорив,  нічого  не  сказавши.
Я  вас  люблю,  мадам,  і  це  назавше,
хоча  й  усе  на  світі  промине
безслідно,  наче  гроші  з  портмоне.

====
-  шоколадка  "черевик",  тобто  Sneakers.
-  "баляда  про  штани",  це  натяк  на  Драча.
-  Іванов-Осадчук,  композитор-інквізитор;  персонаж  невитвореного  прозового  тексту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648471
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.03.2016


Написи на парасолі

Ось  іде  людина  з  усіма  кнопками  всередину
Ось  іде  людина  з  усіма  кнопками  назовні

Її  добачають  у  натовпі
перепиняють  і  починають
натискати  на  пробу
людина  смикається  плаче
сміється  брутально  батькуючи  нападників
вони  лічать  її  кнопки  числом  сім
знаходять  восьму  на  потилиці
жмуть  її  радо  добачають  дев'яту
на  маківці  тиснуть  і  на  неї

Людина  з  усіма  кнопками  всередину
проминає  гурт
що  зібрався  на  хіднику
пильно  спостерігаючи  за  екзекуцією
здригається,  поправляє  краватку
смикає  плечем  і  спішить  одійти  подалі
її  помічають  наздоганяють
дошукуються  кнопки  та
не  знайшовши
беруться  турсати,  повертати  довкола
роздивлятись
кнопок  не  видно  -
тільки  бугриста  поверхня  тіла
чухають  у  потилиці  й
починають  бити
б'ють  різноманітно  й  по-всякому
щоб  дістати  до  кнопки

Людина  кричить  од  болю
падає  піднімається  повзе  та
знову  падає  починаючи  зрештою
натискати  сама
кнопки  зсередини  щоб  ті
подумали  що  знайшли
й  відчепилися

Десь  далеко  з'являється  на  хіднику
людина  з  кнопкою  на  крильцях
кнопка  летить  над  її  головою
на  якій  волосся  наїжачене
мов  од  незбутного  жаху
всі  поряд  бачать  летючу  кнопку  й
починають  стрибати  щоб
дістати  її  та  натиснути,  ба
зависоко
вона  летить,  висолопивши
язичок  і  дражниться
всі  втрачають  останню  витримку
людина  з  кнопкою  на  крильцях
незворушно  чимчикує  далі
звично  не  помічаючи  веремії  довкола
сачків  на  метелика,  рогаток  і  палиць
що  хвилею  виростають  коло  неї
неначе  рухома  діброва  села  Бірнам

Нічого  не  виходить
вони  беруться  за
грудки  й  каміння  вивертають
бруківку,  розбирають  стіни  будівель
і  рвуть  асфальт
кнопку  нарешті  збито  й  натиснуто
але  під  камінною  зливою  -
її  людина  мимоволі  й  тихо  загинула
тож  прилад
втрачає  всякий  сенс
його  викидають  і

Біжать  за  людиною  тисячі  кнопок,
всадженою  різнобарвними  пуп'янками
так  густо,  що  її  під  ними  не  видно
натовп  росте  й  піниться
бо  кожному  пальцю  тут  є  робота
всі  тиснуть  і  тиснуть
людина  кричить  ізсередини  пульта
але  ґудзики  такі  густі
що  не  чутно

Юрмище  прорізає  тісний  гурт,
обплетений  колючим  дротом
перед  ним  розступаються
проходить  штепсель
у  жалобі  за  тарапунькою
на  тротуарі  з'являється  людина,  що
повільно  божеволіє  на  ходу
вона  досягає  рогу
втрачає  останній  глузд
волає  на  бога  тупоче
свистить  і  кашляє
з-за  рогу  виїжджає  собача  будка
з  санітарами
божевільного  ловлять
і  везуть  куди  треба

На  башті  електронні  куранти
грають  державний  гімн
починають  бити  пів  на  шосту
і  не  можуть  зупинитися
їх  зупиняють
у  небі  гримить
і  настає  безкоштовна  злива
всі  ховаються  хто  куди,  лишаючи
на  хіднику  одкручені  гудзики
сахаються  невтомно  цікавих
експериментаторів
що  сиплють  іскрами  під  дощем

А  над  усім  необорно  й  потужно
стогне  та  реве  широка  річка  Дніпро

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644779
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 17.02.2016


Блюз Марка Завірюхи (4)

Коли
хвилі  закипають,  я  не
можу  дати  собі  ради,  не
можу  спинитися  в  лавинах  солоних  туманів...

Моя  робота  -
по  вісім  годин  на  день  слухати
Фата  Моргану,
привид  з  обличчям  Коцюбинського,
але  стогне  він  словами  Шевченка,
словами,  що  котять  на  мене
через  Міст  Джорджа  Вашінґтона
із  глибини  Нью-Джерзі  -
моя  робота  -
вісім  годин  перепиняти  слова  Фата  Моргани,  але
я  не  вправляюся  з  обов'язками,  коли
хвилі  закипають.

Начальство  зиркає  на  мене  скоса,  але
я  не  зважаю  на  те,  коли  закипають  хвилі.
Я  кидаю  робоче  місце  і
повертаюся  до  нього,
я  заходжу  до
вічноголодної  пащі  макдональдса,
і  мене  питають:  "Чого  ти  хочеш?",  але
я  випливаю  раніше,  ніж  встигаю  відповісти,
бо  хвилі  знову  спузирило,  а
я  не  можу  говорити,  коли
хвилі  закипають...

Мене  хвалять,
мене  беруть  на  кпини,
виносять  догану,  але  я
розштовхую  плечем  юрму,  що
доля  нанесла  мені  до  ніг,
бо  ж  море  грає,
викидаючи
величезні  пухирі  інертного  газу,
заради  якого  вмирає  моя
кохана,  вмирає  і  ніяк
не  помре,
хай  буде  проклятий  день,  коли  я
зустрів  її  вперше,
такого  ж  дощового  вечора
під  баштою  мертвого  маяка!..

======
-  "Фата  моргана".  Мається  на  увазі  гурт  Керекеші.  Здається,  альбом  "Кобзар".
-  "хай  буде  проклятий  день".  Чесно  скажу:  фраза  позичена  з  кіна  "Кавказька  полонянка"  Гайдая.  "...коли  я  сів  за  кермо  цього  пилососа".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2015


Блюз Марка Завірюхи (3)

Вранці
до  мене  приходить
безумна  Знайда,
сідає  на  попіл  згорілих  зірок,  обтягує
на  гострих  колінах  своє  плаття  -
джутовий  мішок,
і  дивиться  разом  зі  мною  на
сталевий  полиск  човна
під  січневими  хвилями  Атлантики,
незворушно  вслухається  у  стукіт
кулачків  Люди,  в  її
голос  в  інтеркомі...

"Вона
сьогодні
задихається  гірше  звичайного,  -
кажу  я  німій  Знайді,
гладячи  її  нещадно  обскубану  голову.  -
В  повітрі  там
майже  немає  кисню,  а
ізоляція  не  випускає  жару  тіл  -
з  роками  температура  тільки  росте..."

Знайда  мовчки
піднімає  на  мене  очі  повні  сліз.
Вона  знає  мої  слова  напам'ять.
Вона  любить  мене,  як  я  Люду.
Вона  любить  Люду,  як  мене.
Температура  в  човні  вже
сягнула  100  000  за  шкалою
Кельвіна...
нещасна  Люда,
вона  обпікає  руки,  аби  вистукати
S.O.S
об  розпечену  біло  сталь  субмарини

Я  починаю
вити  через  зуби,
стиснені  так,  що  кришаться,
і  Знайда
веде  мене  від
моря  додому,  де  в  підземних  комірках  лежать
дідусі,  зморшкуваті  перлини,
скатані  мушлею  чужої  держави,
і  так  само  викинуті  на
смітник,  як  мене  кинуто
на  цей  берег
привидом  шхуни  "Колумб".

Я  лягаю  на  своє  ліжко
лицем  до  стіни,
німа  Знайда
сідає  коло  мене
і  гладить  мене  по  голові.
Колись  її  тіло  вдягнуть  у  пластиковий  мішок
і  поведуть  на  зорю,  де  її  зустріне  натовп
таких  же  німих,  як

вона,  щаслива.
Вона  ще  зустрінеться  з
Людою.
No  such  luck  for  me,  buddy.
No  f*ckin'  luck  at  all.
No  luck  for  anyone,
in  fact,  so  take  it
easy,  motherf*cker,
don't  disturb  the  good  people  with
your  wails,  like  you're  a  dumb
steppenwolf,  or  -  whatever.

===============
-  Щодо  мішків:  це  додатково  від  "Спроби  до  втечі"  Стругацьких.
-  Steppenwolf,  це  природно  Гессе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2015


Блюз Марка Завірюхи (2)

Де  б  я  не  опинився  -
я  йду,  ніби  шукаючи
перехрестя,  де
ущелину  імені  цифри  перерізає
вкрита  теплим  пилом  вуличка  Лузан,

я  не  бачу
обличчя  істот,  які
мерехтять  довкола,  я
не  бачу,    не  бачу  лиця
свойого  в  ілюмінаторі  дзеркала.

Мій  крок
вільний  і  лункий,
ніби  в  порожньому  світі  не  залишилось
місця,  куди  варто  було  б  дійти.
Мою  долю  носить
хвилями,
над  якими
жодної  чайки,

тут  ще  пахне  водоростями,
але  над  чорними  пісками
від  Манхеттен-Біч  до  Ворот  Моря
жодної  чайки,
і  тільки
скелети  башт  блищать
краплиною  крові  на  гостряку...

І  в  туманах,
що  з'юрмились,  ніби  Лотів  гарем,
мені
підсліпуватому
перестарку
глухому  од
WQXR  WMXB  WYNY  WPLJ
мені  назустріч
випливає  з  туману
шхуна  "Колумб"  з  обірваними  вітрилами,
і  любов  моя,  Люда,
стоїть  за  штурвалом,
пшеничне  волосся  її  рве  вітер,
очі  її  сині  від
вуглекислоти

і  я  кричу
з  печери  хворого  мозку,
наче  слабка  розумом  Ассоль,  яка
дожила  до  ста  років,
бо  "Секрет"  потонув,
так  і  не  допливши  до  неї.

======
-  Лузани  -  містечко  в  "Шхуні".
-  Манхеттен-Біч,  Ворота  Моря  (інакше  Seagate)  -  назви  районів.
-  WQXR  WMXB  WYNY  WPLJ  -  назви  місцевих  радіостанцій.  Перша  -  класична  музика,  друга(альтернативний  рок  102.7)  і  третя  (101.1  golden  oldies)  нині  вже  здохли,  четверта  -  сучасна  попса  (тоді  103.5),  "найкращі  пісні  в  ефірі".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625899
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2015


Блюз Марка Завірюхи (1)

Півжиття
я  простояв
на  березі  моря,
прислухаючись  у  відчаї.
Я,  звичайно  ж,  не  почув  нічого.
Я  тільки
вигадував  почуте  в  білому  шумі  хвиль  -
не  сумних,  ні,  і  не  тужливих,  ні  -
я  тільки  вигадував  слова,
щоб  не  заплакати
слабко  й  огидно,
як  сопливе  дитинча,
чи  сентиментальна  домогосподарка.

Я  простояв
півжиття
на  березі  моря,
зціпивши  зуби,  і  -
якщо  ви  думаєте,  що  тут  і
сталося  щось,  оте  ЩОСЬ
величне,  потойбічне,  наче  божевільний  слон
що  валяє  селище  кривавими  бивнями  -
аж  ніяк.
Я  тільки  зненавидів
цей  безвихідний  кут.
Я  більше  не  плачу.
Я  лаюсь  мовчки  і  вголос,  як
останній  алкаш,  якому  не  вистачає
на  пляшку  чорнила.

На  березі
я  стовбичив,
зовсім  не  схожий  на  відбиток  трилобіта
у  січневому  повітрі  Брайтона,
але  вже  не  здатний
зупинити  мурашник  вигадок
у  голові.
Абижто  був  я  здатен
вигадати,  що  не
б'ється,
не
гудить,  наче  дзвін  затонулої  криниці,
не
стугонить,  наче  рвана  аорта,
не
кричить  до  мене
підводний  човен...

І  море  все  більшає,
глибшає  й  розгортається,
поки  не  стає
океаном,  убивцею  атлантів;  жовтий  пісок
тьмяніє  до  чорного
як  найчорніший  ебен,
як  сажа  з  димарів  Освенцима;
а  небо  скривавилось,  поки
зірки  не  вмерли  остаточно,
кинувши  мене  на  вугільному  пляжі  під
бордовими  хмарами.

Це  не  зовсім  те,
що  сидіти  під  вербами,
подзвонюючи  струнами  цитри.
Безглузде  відчайливе  шумовиння
ще  голосило  переді  мною,
але  я  майже  не  чув  його
за  пеленою  кантрі,
я  і  не  хотів  його  чути,
але  відчай  -  він  усюди,
ви  ж  знаєте.

І  скільки  б  ти
не  кричав  кораблям,  що  горять,
виходячи  із  Затоки  Овечої  Голови,
скільки  б  ти  не  кричав,
що  ти  знаєш,
що  там,  під  хвилями
конає  в  затонулій  субмарині
Люда,  хапаючи  устами  останній  кисень,  -
і  скільки  б  ти  не  кричав  есмінцям,
що  вона  ще  живе,
що  вона  вже  стільки  років  не  може  вмерти,
стукаючи  кулачками  в  сталевий  борт,
що  батько  її,  професор,  не  спить  ночами,
і  збожеволів  од  формул,  які  мусять
врятувати  дочку,
що  ти  -  ЛЮБИШ  її  -  хай  ви  будете  прокляті,
якби  вони  тільки  зупинились,
на  мить,  але...

Ти  залишишся
стояти  на  дні
чорних  монацитових  пісків,
дихаючи  чистим  гелієм
без  найменшого  домішку  будь-чого,
на  межі  мертвого  океану,  повного  кантрі,
та  мертвого  міста,
сталеві  башти  якого
вказують  шлях  літакам,
які  вже  ніколи  не  прилетять  -

І  коли
ти  з  жахом
крутнешся,  то  межи  стовпами
дейтерію  до  тебе  йтимуть  тільки
привиди
Меліси  Етерідж  та  Джоан  Осборн,
сплетені  зі  срібних  жил  та  з
голкою,  вбитою  в  лоба  до  самої  потилиці,
розсипаючи  останній  порох
плоті.

==================
Шоб  було  пойнятно:

1.  Усе  засноване  на  "Шхуні  "Колумб"  Миколи  Трублаїні.  Імена  й  сюжет.

2.  "божевільний  слон  що  валяє  селище  кривавими  бивнями"
"Черная  гора"  \  Black  Mountain  (1970,  СРСР-Індія)
Оригинальна  назва:  Kaala  Parvat
Режисери:  Александр  Згуриди,  М.С.  Сатхью
По  мотивам  оповідання  Ходжі  Ахмада  Аббаса.
"Когда-то,  очєнь  давно,  в  Індії  абітало  стадо  сланофф  во  главє  с  вожаком  Чьорная  Гара.  Послє  длітєльной  засухі  адзін  із  сланофф  впал  в  бєшенство.  Пєрвой  єво  жертвой  стала  дєвочка.  І  тагда  людє  устроілі  ахоту  на  сланофф.  Чьорная  Гара  папал  в  плєн.  Но  вскорє  у  нєво  появился  друх  —  мальчік  Ману..."

3.  "на  пляшку  чорнила."
чорнило  =  дешеве  вино  доісторичних  часів.

4.  "трилобіт"  =  доісторичне  звірятко,  схоже  на  морського  таргана.

5.  "океаном,  убивцею  атлантів"  =  Атлантичним  океаном.

6.  "на  вугільному  пляжі  під  бордовими  хмарами"  =  вугільному,  бо  вночі;  бордовому,  бо  підсвіченому  міськими  ліхтарями.

7.  "Це  не  зовсім  те,  що  сидіти  під  вербами,  подзвонюючи  струнами  цитри."  =  Маючи  на  увазі  "Давидові  псалми"  ТГШ  "На  ріках  круг  Вавилона,  під  вербами  в  полі,  сиділи  ми  і  плакали  в  далекій  неволі  etc..."  Абощо.

8.  "виходячи  із  Затоки  Овечої  Голови".  =  буквальній  переклад  Sheepshead  Bay,  Brooklyn,  USA.

9.  "чорних  монацитових  пісків"  =  монацит  це  мінерал,  з  якого  ніби  виробляють  для  воєнних  потреб.

10.  "привиди  Меліси  Етерідж  та  Джоан  Осборн(в  її  випадку  це  пісня  One  of  Us)"  -  співачки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015


Холод (10)

"Гей,  ти!"  -
співає  Рожевий  Флойд
о  другій  ранку  на  вулиці
порожній  нарешті  від  людського  ге.
"Гей,  ти,  на  холоді!"

Маню,  це  ж  про  нас  з  тобов.

Треба  бути  сліпим,  щоб  співати.
Треба  бути
незрячим  і  вірити,  що
настане  розгрішення  і  знято
буде  весь  біль  і  всю  муку
і  покладено  печатку
на  лоба

Покладено  зараз
не  потім,  не  так
як  Ісус  набрехав

А  негайно.
Треба  бути  сліпим.
Кобзарі  ще  співають,
а  зрячі  стають  до  роботи,
яка  робить  безплідним  і  ницим.

Кажіть  мені  про  дух.
Якби  без  нього  не
проіснувати
як  без  повітря  та  жрачки,  тоді
я  би
повірив.

Туфта  це  все.
Туфта  й  полова.

Я  пишу,  бо  коли  пишу
не  думаю.  Я  не
хочу  думать.
Я  хочу  не  думать,  щоб  мені  більше
не  було  холодно.  Якби  я  не  мерз  тут  на  вулиці
під  небом,  на  якому  жодної  зірки,  то
кинувся  би  писати  довжелезну
книгу,  писати  з  такою  силою,
щоб  мозок  через  вуха
вичавило  і  нічим
було  більше
думати.

І  назвав
би  ту  книгу
не  "Світло".
Що  мені  світло  -
яка  дурня.
Зідрав  би  з  землі  атмосферу,
щоби  замерзли  океани
на  правдивий  лід.
І  висік  би  на  тих  сторінках
тую  книгу,  і  назвав  би  її  єдиним  словом
яке  ще  не  з'їла  жовта  брехня
назвав  би  ту  книгу  -

ХОЛОД

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622085
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 18.11.2015


Холод (8 - 9)

8.
Та
чому  ж  так  холодно,  господи!!!
Це  ж  місто  червиве  на  одній  паралелі  з
Тбілісі  чи  Баку,
звідки  ж  таке  "морозиво",
як  то  кажуть  друзі-болгаринці.

І  нічого  не  зробиш
і  не  врятуєшся
заховатися  нікуди  тільки
можна  їсти  свій  мозок
виїдати  його  великою  ложкою
із  черепної  чашки,  підігрівати
ненавистю,
так,  щоб  зварився  він  на  круту.

Пекельно  холодно.
І  нічого  не  вдієш.
Тільки  хіба
уявляти  осатаніло,  як
одірвешся  нарешті  о  четвертій  ранку  й
полетииииииииииииииииииииииииииииш

полечууууууууууууууууууууууууууууу
полечу  нарешті  б'ючи  об  боки
порепаними  руками
полечу
писати  вірші,  які  зневажаю,
для  людей,
на  яких  плювать.

Слиною.

9.
Х
Х  мені
Як  мені  Х

Я  палю  цей  дурний  ментол
і  плюю  на  всі  боки.
Якби  виблювать
душу  із  себе
нарешті.

Я  все  розумію
і  чому  люди  такі  жаби
і  навіть  чому  так  холодно  на  світі.
Я  навіть  смерть  свою
готовий  прийняти  і  зрозуміти  -

АЛЕ  -

якого  чорта
я  не  відчуваю  від  цього  диму
вже  ніякого  кайфу,  як  попервах!!!
Оце  вам  загадка,  оце  проблєма.
Бо  паливо  коштує  два
п'ятдесят  на  день
і  це  немало
як  на
мене.

Якої  холєри
про  ЦЕ  ніхто  не  пише
всі  ці  гусерлі  й  вітґенстайни
сартри-ґайдеґґери  лоуренси
дарелли  та  джемси  джойси?
ТранСЦЕдентальна  хвеноменоЛОХія,
ще  мені  велика  справа...
Он  дим  не  смакує,
та  ще  й  дурна
запальничка  не  працює  ніяк,
в  мене  вже  руки  буряковіють  на
вітрі,  а  ні  пшик  ні  смик...

а  Х  тобі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620251
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.11.2015


Холод (6 - 7)

[b]6.[/b]
Що  ж,  я,  звісно,  людина.
Казати,  що  ні,  було  би
неправдою,  давайте  хоч  раз  у  житті
заради  хохми  будемо
правдивими.

Можливо,
не  така  щаслива.  Можливо.
І  не  така  добра,  як  ви,  жаби.
І  не  така  чесна  й  весела  і  правильна.
Це  ви  знаєте,  як  треба  жити.

Жаби.

Вас  би,  жаби,
на  моє  місце,
так  у  вас  би
гузно  в  кулачок  скрутилось.

Я  не  кажу,  що  я  оригінальний.
Велика,  теж  мені,  справа.
Просто  мені  холодно.
І  сумно  до  істерики.

Не  дай  боже
щоб  радіо  заграло  зараз
щось  із  того,  що  мене
зриває  з  котушок.
"Переверни  сторінку"  Боба  Сіґера.
"Це  тільки  сором  -  от  і  все"  Генезиса.
"Я  стежитиму"  Стінґа.
Щось  Dire  Straits.
"Сумую"  Всього,  крім  дівчатка.

Заплакав,
мабуть  би  на  вулиці
просто,  з  ненавистю  дивлячись  на
перехожих  у  відповідь,  якби  ж  то
погляд  мій  палив,  чи  кидав  кулі...
Рюмсало  ти,  рюмсало.

"Намотуючи  соплі  на  кардан"  -
як  то  хрипів  москаль.
Якого  я  не  люблю.

Вас,
жаби,
я  напалмом  би  палив.
І  руки  грів,  коли  б  горіло  ваше  м'ясо.
Я  не  кажу,  що  я  не  жорстокий.
Не  кажу  не  сентиментальний.
Мав  би  я  владу...

Добре,  що  я  на  холоді,
як  мертвяк  у  трупарні,
тут,  серед  жаб,  що  весело  стрибають
тротуарами,  тут,  на  холоді,  де
зрушити  не  можу,  а
то  би
біг
розсипаючи  торохкотливі  сльози
туди  де  повії  жебраки  та  поети

[b]7.[/b]
"В  поезії
повинен  бути  біль"  -
казала  жаба  що  писала
про  секретарів  парткому
а
потім
молилась  за  Україну
але  не  в  куточку  в  соромі
а  ва  всю  іванавскую
через  мікрофон
радіостанції.

Увага,  бачте,  вмикаю  тетрофан.
В  поезії  мусить  бути

холод.

Болю  тобі,  суко?
Чийого  тобі  ще  болю.
Так  нехай.
Хай  болить  тобі,  суко.

"Шевченко,
така  моя  думка,
то  український  бог"  -
казала  жаба  і  робила  гордовиту

паузу.

І  в  цієї  жаби  я  навчився  кумкати?..

======
-  "Увага,  вмикаю  тетрофан"  -  фраза  з  прадавньої  радіопрограми  "Географічний  всюдихід".  
-  Якщо  є  потреба  в  такому  поясненні.  Звертання  тут  стосується  не  зараз  присутніх  шановних  осіб,  а  радше  тоді  пересічних  перехожих  з  річним  шестизначним  прибутком.  Наявне  тут  як  несподівано  виявлене  коріння    "класового  чуття",  несвідомо  затренованого.  Абощо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620250
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.11.2015


Холод (5)

Я  молився  б  на  холод,
але  це  все  одно  що
молитися  смерті.
Безглуздо  молитись.

Що  я  можу
тільки  ненавидіти,  бо
це  дає  безвихідну  силу
ненавидіти  себе  і  числа
на  табло  годинника.

У  8
годинах  роботи  480  хвилин
у  480  хвилинах  28  800  секунд,
і  кожну  треба  відчекати  на  морозі.

Як  можна
молитись  на  480  хвилин?
Хоча,  коли  від  холоду
репає  шкіра  на  руках,
хоч  і  вдягнених  у  дві  рукавички,
коли  брови
починає  ломити  від  холоду,
коли  від  холоду  макітриться  у  голові
та  мозок,
що  неповільно
перетворюється  на  субпродукти
починає  кіксувати  і  кулаки  спухають
до  розмірів  самосвала,  а  в  печері  рота
виникають
голоси  -

молитимешся
і  лаятимешся
однаково  без
сило  й  безна
дійно  бо  хол
однохолодно
холоднохоло
днохолоднох

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616776
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.10.2015


Холод (4)

Цей  світ  простий
як  репаний
горщик.

Ви,  люди,
напевне  з  цим  не  погодитесь.
Але  чи  належу  я  до  людей?

Людям  тепло.
Мені  холодно.
Мені  завжди  холодно,
навіть  влітку,  бо  я  знаю,  яке
воно  минуще.  Віхола  не  за  горою.
Люди  біжать  по  морозу  в  легких  костюмчиках
у  плащах,  які  вітер  пробиває  наскрізь,
одна  жаба  днями  пройшла  повз  мене
у  шортах  -  у  шортах!  -  і  це
наприкінці  січня?!...

Людям  тепло.
Звичайно,  вони  кутаються
ховають  носа  в  символічний  шарфик,
стискають  колінця,  що  вилізли  на  мороз
з-під  міні  спідниці.  Ці  знаки  мені
близькі  й  помітні.  Але
їм  не  холодно,
навіть
якщо  вони  чують  навпаки.

Я,  може,  насправді  -  ящірка?

Вони  просто  грають  у  холод.
Як  граються  вони  у  пасочки  зі  смертю.
Мене  ж  цей  холод  колись  уб'є.
Я  знаю.

============
-  Віхола  не  за  горою.  Інакще  можна  би  сказати,  зима  не  за  горою,  мовляв    неначе  в  кіно-романі  Game  of  Thrones.  При  тому  що  зв'язку  на  часі  не  було.  Тим  більше  це  суперечило  би  самій  побудові  тексту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604063
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.09.2015


Холод (3)

-  олодно  мені  -
-  олодно  -
-  ені  холодно  -
-  к  мені  холодно  -
-  к  же  мені  холодно  -
-  кий  же  холод,  сучий  холод  -
-  робирає  до  кісток  -

Як  я  казав  колись
"я  би
вірив  у  Бога,  але
в  мене
ноги  болять".

Це  вирішує  деякі
проблєми
коли  замість  займатися  всякою
дуристикою  намагаєшся  не
замерзнути  за  вісім  годин.
Виходить  погано.
Але
коли
хапаєш  дрижаки
менше  переймаєшся  тим  що
от-от  захлинешся  у  власній  брехні.

Я  брехав  би  що  тепло  але  не  допомагає.
Принаймні  це  було  б  доцільно,  хоч
і  не  ехвективно.
Чого  б  мені  брехати  що
вірю  -
все  одно  холодно.

-  олод  правдивий  -
-  ле  від  того  не  лекше  -
-  накше  я  би  кривився  від  цих  недолугих  ряд  -
-  ене  до  правди  можна  тільки  примус  -  
-  кий  же  сучий  хо  -

Я  не  вірю  в  бога.
Я  вірю  в  холод.

Я  не  вірю  в
добро  любов  щастя  талан  слово
правду  віру  біль  ніжність  діти
батьки  чесноти  совість  відплату
рай  пекло  науку  мистецтво  поезію
україну  минуле  майбутнє  почуття
думки  час  простір  честь  христа
зорі  гідність  родину  відвертість

У  холод  я  вірю,  так.
У  холод  і  дим  цигарки.

Так,  у  холод  я  вірю.
У  силу,  хіть  і  голод,  так.
Бо  вони
правдиві  як  смерть.

Так.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604061
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.09.2015


Холод (2)

Я
вважаю
себе  ***  можете  сперечатися
на  погляди  мені  нехудожньо
плювати  -  слово
яке  вживалось
уже  тож
треба  було  би  його  замінити  еквівалентом.

Як  той
що  коли  йому  казали
що  пише  нездарливо
переставляв  коми  і  бадьоро  питав
чи  стало  значно  краще.

Це
нехудожній  твір  я  сказав  би
що  це  й  зовсім  не  твір
але  як  же  ти  ся
здихаєш.

Якби  пись
мо  мо
гло  во
лати  на  весь  го
лос  я  би  пи
сав  ли
ше  ви
гуки  й  су
цільне  "аааааааааааааааааааааааааааааааааааааа"

Це  все  дурня.
Дурня  це  все.
Холодно  мені.

Ніякі  слова  не
відганяють  морозу.
Я  стою  тут  стовпом
і  -  з
тугою  дивлюсь  на
оспини  люків,  що  оточили  мене
і  парують  що  є  сили,  жарко,  пекельно  і
мертвороджений  вітер
рве  та  смикає
пасма  пари,
роблячи  мороз
іще  мерзотнішим.

Ліг  би  тут
зараз  просто  на
тротуарі  під  ноги  перехожих
пихато  чи  весело  вбраних  у  гроші  -
лягти  б  мені
(як  це  роблять)
щокою  на  самим  же
запльований  асфальт,  розкинути
руки  і  грітисягрітисягрітися...

========
-  вважаю  себе  ***.  Зірочки  тут  із  мого  персонального  повного  заступають  "вважаю  себе  поетом".  Але  можна  вставляти  що  завгодно.  Не  буду  поширювати  "думку"  далі.
-  переставляв  коми  і  бадьоро  питав.  Був  такий  реально  дядько  на  літстудії  з  такою  само  звичкою.
-  і  -  з.  Мені  дуже  подобається  такий  могутній  рядок,  що  складається  зорово  з  двох  літер  і  риски...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602585
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.08.2015


Канти до Хариті (12)

Ой,  летів  перепел
та  й  серед  поля  впав.
Тріщить  крилами  райдужними,
хилиться  од  крику  жито,
ламле  важке  колосся,
на  землю  тріскану  золоте  зерно  просипає.
Ой,  ти  перепеличко,
не  ламай  мені  жито,
не  клюй  мого  личка
клювом  залізним.
Мене  матінка  хвора  вдома  чекає,
їсти  й  пити  не  має,
з  голоду  помирає.
Ой  ти,  перепеле  небесний,
не  бери  мене  на  крилята,
не  неси  в  Пана  Бога  палати  –
дай  дожати  великую  ниву,
ще  й  маленьку.

В  тебе  кіхті  залізні,  пір'є  райдужне,
німб  на  голові  красно  сяє,
сонце  затемняє.
З  твоєї  пісні  сильної  буря  піднімається,
жито  жмутками  топче,  зерно  вибиває.
Зерня  в  землю  падає,  наново  виростає,
нива  стоїть  як  була,
не  дається  мому  серпові.
Ой  ти,  перепеле  могутній,  красивий,
поможи  мені  пожати  цю  ниву:
я  тебе  довіку  годуватиму,
на  хмарці  канти  співатиму,
перепеле  мій.

В  мене  нива  велика,
а  Харитя  дівчинка  маленька,
не  подужає.
Піднімай,  перепеле,  крила,  мов  серпи  вогненні,
пожни  мені  жито  зі  мною,
буду  я  довіку  з  тобою.
Ставай,  перепілко,  до  великої  ниви:
на  ній  жито,  мов  дуби  столітні,
зерня,  мов  жолуді:
та  не  жолуді  все  –  черепи  мертві,
сонцем  білені,  дощами  поєні,
росою  вмиті.
Ставай,  перепеле,  до  великої  ниви,
а  я  стану  до  маленької:
на  ній  жито  м'яке  та  дрібне,
мов  трава  шовкова,
земля  пухка,  наче  пір'ячко.
З  землі  пальчики  ростуть  дитячі,
нехрещені  діти  про  котика  співають,
дрімоту  навівають.

Не  тріщи,  пташко  моя,  крилом,
не  лякай  мені  мій  сон.
Стежки  польові  заростуть  –
не  знайти  мені  зворотну  путь.
Тут  у  полі  лишатись  довіку,
жито  жати  для  Пана  Чоловіка.
В  нього  очі  чорні,  німб  залізний,
на  пальцях  –  кігті  діамантові.

Крилами,  пташино,  не  стучи,
бо  в  житі  дзвони  дзвонять  –
до  шлюбу  дівчинку  Харитю  ведуть.
Квітчають  волошками,
серпанком  тяжким  накривають,
росу  вранішню  –  сережками,
крові  крапельку  –  коралями,
монистами  мені  черепи,
кільцем  весільним  –  мотузочка.

Бери,  перепеле  мій,
книгу  велику,
книгу  небесну  в  Пана  Бога,
читай  мені  молитов  на  відход.
Читай  на  шлюб  Хариті  маленькій,
бо  не  вижать  мені  жита  вогненні.
Читай  мені,  перепел,
молитву  темну,
в  ніч  загортай,
місяцем  вінчай
дівчинку  Харитю  в  полі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602583
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 28.08.2015


Канти до Хариті (11)

[i](  Харитя  –  батькові  )[/i]
Виросло  в  лузі  дві  билини:
одна  зелена,  як  очі
ваші,  батечку,
друга  жовта,  як  промінь  сонячний.
Живемо  ми  добре  з  мамою  й  весело,
як  ви  нам  і  наказували.
Як  ви  мені  й  казали:
слухайся  матері  своєї,
будь  доброю  донькою,
тоді  Боженька  на  тебе  погляне  та
всміхнеться.
Я  дуже  стараюся.
Може  він  уже  трохи  вже  усміхається,
бо  на  небі  ні  хмарини  вже
днів  сорок  і  два.
Живемо  ми  без  вас  добре,
за  господою  доглядаємо,  хоч  і
буває  засумуємо  за  вами  вдвох.
Але  мамка  мене  втішають:
кажуть:  тато  теперка  живуть  у  великій  хаті  –
стеля  в  ній  висока–висока,
вікна  великі–великі,  як  у  церкві;
кругом  хати  ходить  сонце,
в  кожне  вікно  світить,
ніколи  не  заходить.

Ставок  наш  без  вас  змалів,
вода  в  ньому  загусла,
і  криниці  лежать  сопілками  німими,
вода  в  них  не  грає.
І  ми  з  мамою,  що  не  вечір
збираємося  по  роботі  та
про  вас  говоримо,  згадуємо  та
мріємо,  як  уже  скоро  будемо  разом
у  новій  хаті  з  вами,
де  стіни  білі-білі,
та  вікна  світлі,  наче  водою  налиті:
на  порозі  станемо,  півниками  розмальованому,
а  ви  нас  зустрічаєте  –
сидите  в  новій  вишиванці  на  покутті,
і  такі  високі-високі,
наче  явір  красний  восени.
Сидите,  всміхаєтесь  і  зерно  все
пересипаєте  з  пригорщі  в  пригорщу,
важке  зерно,  ваговите,
все  мов  кісточки  точені  стукотить,
чи  дріб  чималий,
бо  ж  ви  в  нас  мисливець  знакомитий.

Живемо  ми  добре,
хоч  і  трохи  самотньо:
я  мами  слухаюся  дуже,  і  за  вами  не  сумую,
як  ви  й  наказали,  ну,
хіба  тільки  трішечки.
Матуся  все  про  вас  згадує,  бо
заслабла  днями,  але  не  сильно,  тож
не  турбуйте  ся:  каже
завтра  встану,  жито  бо  нежате  –
в  поле  треба  йти
велику  ниву  дожинати,  що  по  вас  лишилась.
Я  мамці  допомагаю,
куліш  варю,
воду  з  криниці  ношу,
правда  все  солону,  але  мати  мене  не  лають,
тільки  дивляться  вбік.
Але  я  стараюся.
Я  навчуся  скоро  і  буду  як  ви  та  мама.
Русалок  у  ставку  я  більше  не  боюся,  як
ви  мене  вчили,  та  й  ставок  тепер  уже  не  той  –
денце  йому  видать,
і  річка  наша  змаліла.

Живемо  ми  добре  і  все  чекаємо,
коли  ви  нас  до  себе  покличете
у  велику  світлу  хату,
що  висока,  як  церква,  що
з  неї  весь  світ  видать.
На  тому  хай  Боженька  вам  посміхається
і  хранить  вас  у  руці  своїй,
таточку,  цілує  вас
ваша  Харитя
з  мамою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601489
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 23.08.2015


Канти до Хариті (10)

Постав,  лелеча  мати  ватру
на  горі  далекій
постав,  лелечий  батько  на  близькій
горить  вогонь  не  згасає
під  горою  ходять  хмари
табунами  сивими
над  горами  дим  і  туман
у  вогонь  сопілки  сиплються
та  скрипки
ноги  дерев'яні
волос  кінський
очі  в  ряд
горять  і  співають,  співають  і  горять
а  попелом  мурахи  повзуть
на  горі  далекій  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601461
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 22.08.2015


Канти до Хариті (9)

Стало  дівча  серед  поля,
губи  кусає  від  болю:
крик  перепілкою.
З  руки  серп  мало  не  випадає:
ой,  велике  ти,  поле,  велике,  ні  кінця,  ні  краю
тобі  не  видно.
Поросло  ти  густо,
мов  діброва  золота  –
літа  мої  молодії  на  тобі  втрачу,
від  неба  до  неба  жатиму.

Колосся  стинаю,
до  купи  складаю,
в'яжу  снопи  ще  й  колючим  дротом.
А  волошки  –  до  вінка:
хай  весело  ходить  рука.
Перепел  у  полі  кричить,
кривавий  серп  свистить,
хилиться  жито,
сльозами  вмите,
а  йому  краю  не  видно.

Жне,  жне  Харитя  –
не  меншає  жита,
виростає  тут  таки  нове,
ще  вище  за  старе,
та  й  швидко  так,  аж  за  хмарами  реве,
земля  тріскає.
А  зерна  в  колосі  –  блискітки  злі,  діамантові.
"Принесу  вжинок  матері,
зрадіють,  постануть,  розгонять  хмари,
чорні  примари,
буде  в  хаті  світло,  весело"  –  каже.

Жне  Харитя,  жне  жито,
а  воно  стає  з  землі,  мов  умите.
Стебло  товсте,  як  дубина,
росте  не  загине:
а  зерна  в  колосі  горять,
над  полем  дим,  і  над  небом  дим.
Не  лякай  мене,  перепілочко,  не  лякай,
високо  лети,
далеко  ходи,
жати  мені  помагай.
Бо  не  зерна  то  –  все  черепи  жовті:
на  мене  стукочуть,
до  снопа  не  хочуть,
шкіряться  зубами:
"Не  бачить  тобі,  дівчинко  Харите,
більше  рідной  мами."  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596904
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 31.07.2015


Холод (1)

Холодно.
Холодно  мені.
Як  мені  холодно.

Такі  морози,  що
всередині
вся  моя
брехня  -

замерзає
та  розширюється  при  замерзанні.
І  мені  холодно.

Холодно,  що  б  я  не  вдягнув.
Дві  куртки  пухові,  два  светри,
сорочки,  числом  три,
на  шиї  шарф,  на  руках
лижні  рукавиці,
в  які  запхано  ще  одні,  в'язані,  тонші,  але
також  подвійні.
І  все  одно.

Мені  тісно  й  важко  під
такою  купою  одягу.  Але  не
тепло.

Холодно  мені.
Холодно  як.
Як  мені  холодно.

А  брехня  замерзає  все
глибше  і  глибше  і  глибше  і  глибше  -
уявити  не  міг,  що  в  мені  стільки
жовтої  брехні,  хоча
це  й  байдуже,  на  це
плювать
з  високого  шпиля,
такого  високого,  що  слина
замерзне  в  польоті  ще  на  середині
дороги  до  землі,  закутаної  в  асфальт.

Замерзне  в  польоті  -  і  розшириться.
Може  й  мені  б  облитися
смолою?

==================
-  Дві  куртки  пухові...  Так,  це  досить  точний  перелік,  принаймні  одного  з  днів.  8  годин  робочого  стояння  на  морозі,  вітрі  та  асфальті,  це  здається  досить  довго.  Чого  не  ввійшло  тут  іще  -  журнали  з  безкоштовного  ящика,  якими  була  змога  закрити  руки,  груди  й  ноги  щоби  трохи  прикритися  від  холоду.
-  А  відчуття  на  1000%  гостріше.
-  Це  вже  не  стільки  вірш,  а  просто  реляція.
-  високого  шпиля.  Конкретно  це:  Chrysler  Building,  located  on  the  east  side  of  Manhattan  at  the  intersection  of  42nd  Street  and  Lexington  Avenue.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596123
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 27.07.2015


Канти до Харитi (8)

[i](Харитя  –  матері)[/i]
Ой  уже  ж  піч  наша  горить
та  й  палає,  піч  невситима
челюсті  роззявляє,
вогонь  викидає:
стіни  в  хаті  у  нас  чорні,
лиця  попелом  вкриті,
пальчики  в  малої  Хариті  обвуглені.
Та  й  устань  же,  матінко  моя,
зі  смертної  постелі,  встань!
Закрий  мені  піч,
вогонь  водою  холодною  загаси,
малу  Харитю  до  себе  пригорни.
Встань  же,  моя  матінко,  рано,  встань  –
жати  ниву  велику  не  ходи,  ні,  не  йди.
На  великій  ниві  колосся  чорне  –
вуса  в  нього  залізні,
стебло  корчаве,
зерня  порожнє.
Ой,  не  зерня  то,  не  жито  вродилось  –
мертві  голови  в  колосі  проявились.
Очі  їхні  глибоке  ямище,
носи  їхні  провалля  бездонне
лиця  їхні  як  віск
зуби  –  ікла  вовчі.
Як  підеш,  матінко,  в  поле  ниву  жать  –
звороту  тобі  довік  не  знать.
Ліпше  в  печі  горіти,
ніж  залізну  ниву  снопами  городити.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595521
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 23.07.2015


шипить і плеще в очі

шипить  і  плеще  в  очі  срібна  піна
пливуть  хмарин  поплетені  вінки
серед  березового  цукру  і  проміння
вони  муркочуть  кішки  та  жінки

ми  біжимо  торкаючись  губами
межи  деревами  які  біжать  назад
немов  налякані  тікають  білі  дами
яких  жене  у  ніч  страшний  пірат

нам  шумовиння  очі  виїдає
і  сльози  падають  через  веселий  сміх
немов  русалки  нас  заскоботали
і  кинули  вмирати  тут  на  сніг

сміятися  нас  кинули  на  сльози
у  кішок  натовпі  в  оточенні  жінок
ми  потопаючи  хапаємо  за  лози
і  за  небес  незгасливий  вінок

і  хвилями  тіла  на  берег  плещуть
у  горлі  тріпаючи  дзвінко  язиком
кішки  муркочуть  і  деруть  нам  ноги
і  місяця  пливе  рогатий  ком

і  місяця  пливе  рогата  миша
на  чорному  дірявому  листку
а  ми  цілуємось  неначе  світу  більше
не  буть  уже  на  нашому  віку


[i]-  воно  позбавлене  ком  і  крапок  навмисне.
-    біжимо  торкаючись  губами.  Тобто,  вони  цілуються  навіть  "на  бєгу".  Наскільки  це  можливо  уявити.  Повний,  так  би  мовити,  контакт.
-  межи  деревами  які  біжать  назад.  Це,  в  принципі,  дитяча  забавка  уявляти,  ніби  не  сам  їдеш,  а  все  зворотнє  рухається  навпаки...
-  білі  дами.  Це  десь  почасти  від  "Білої  богині"  Роберта  Грейвса  (Robert  Graves.  "The  White  Goddess:  a  Historical  Grammar  of  Poetic  Myth").  Історична  граматика  поетичного  міфу,  мда...  Але  з  "піратами"  в  єдине  -  це  просто  така  кумедія.
-  тріпаючи  дзвінко  язиком.  Тобто,  голова  то  наче  двоник,  а  язик  у  роті  -  то  "язик"  дзвона.  Зворотня  метафора,  чи  шо?
-  на  чорному  дірявому  листку.  Знову-таки  зворотній  образ.  В  тому  розумінні,  що  зорі  не  точки  світла  в  порожнечі,  а  ніби  проколоті  дірки  в  темній  масі,  через  які  пробивається  загальне  світло  з-позаду.
-  рогата  миша.  Я  досі  дуже  пишаюся  цим  образом.  Це,  мені  здається,  найкраще,  чого  я  головою  досягнув.  Це  наче  такий  маленький  Осіріс  пливе  на  всесвітньому  листку,  крізь  який  пробивається  зоряний  вогонь.  У-у-у...  І  миша  -  на  протилежність  кішкам-жінкам,  у  яких  була  своя  єбипецька  богиня.
-  це  не  стільки  розумовий,  скільки  чуттєвий  віршик...  Пра  любоффь,  велика  справа,  називається.
-  не  буть  уже  на  нашому  віку.  Тут,  частково,  деякий  біблійний  апокаліпсис.  Вони  настільки  еротично  роздратовані,  бо  відчувають,  що  це  остання  можливість...[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594402
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2015


Татуйоване

нас  татуйовано  фігурами
їх  зміст  високий  і  святий
серця  кинджали  змії  гурії
троянди  кораблі  хрести

орел  сидить  на  плечку  лівому
в  Наталі  з  правого  руша
на  кораблі  великім  білому
шукать  америку  душа

і  генуезця  ворохобного
там  видно  постать  на  мості
і  синім  виколото  коміром
слова  на  горлечку  святі:

‘все  починається  негодою.
земля  безвидна  і  пуста.
ширяє  дух  мій  понад  водами
мого  пустошного  життя.’

і  на  вершині  груді  білої
ковчег  застиг  і  з  нього  ной
на  протилежну  гору  дивиться
і  зачудований  тобой

і  кольорова  і  незлічена
на  мене  блимає  очва
і  пролітає  непомічено
птах  мимо  нашого  вікна

тобі  несе  оливи  гілочку
але  Наталі  не  знайшов
не  зупинить  потопу  вічного
і  світу  загниває  шов

і  він  розлазиться  і  репає
немов  обдертий  кобеняк
а  бог  тебе  ‘до  себе  требує’
і  хмар  колошкає  сіряк

ти  розмальована  й  розмічена
мене  цілуєш  в  темноті  й
лепече  мій  язик  скалічений
слова  забуті  та  святі



-  і  генуезця  ворохобного.  Колумб.
-  Хоть  се  таке  діло,  що  ще  [b]до  себе  требує  [/b]капіталу,  одначе  різно  буває:  часом  можна  зробити  дуже  щасливий  фінансовий  зворот  (Олена  Пчілка)
-  решта  дивних  форм,  здається,  походить  від  Котляревського.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2015


Канти до Хариті (7)

[i](  Харитя  –  матері  )[/i]
Поле  наше  велике,
жито  на  полі  високе,
піднялося  вище  хмар
і  до  землі  похилило  голови  тяжкі.
Стоїть  наше  жито  од  обрію  до  небокраю
золотими  веселками,
ще  й  залізними.

Жати  його  не  пережати
за  все  життя  часу  не  вистачить
нічного  ні  денного.
Буде  в  нас  із  вами,
матусю  моя,
взимку  хліба  доволі,
хліба  й  до  хліба:
а  на  різдво  ми  дванадцять  зготуємо  страв
і  на  порозі  сніжному  станемо  –
батька  виглядати.
І  прийде.  


[i]-  Попереднє  в  дужках:  традиційна  форма  азійської  поезії?  Вкрадене  з  "Бібліотеки  всесвітньої  літератури".  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2015


Каїнова читанка

На  устах  замок,  на  серці  камінь.
Вітер  обриває  листя  книг.
Сяду  я  сумний,  неначе  Каїн,
біля  ніг  оперених  твоїх.

Почитай  мені  про  що  завгодно.
Про  кохання  наше  почитай.
Хай  на  землю  сурмачі  зіходять,
небеса  заломляться  нехай  -

ти  слідкуй  уважно  й  невідривно,
як  закохані  по  літерах  ідуть
урвищами  на  високім  рівні
у  тривку  та  нетривалу  путь.

Хай  падуть  на  землю  чорні  води
і  сто  двадцять  днів  по  них  пливуть
звірі  невідомої  породи
у  недовідому  каламуть.

Хай  несе  на  збуреному  плині
на  спасіння  може  й  на  загин
кораблі  в  оточенні  дельфінів
мов  церкви  у  колі  домовин.

Хай  на  небо  янголи  зіходять
рвати  штемпельовану  зорю  -
це  ніяк  не  може  нам  зашкодить
поки  я  з  тобою  говорю.

І  тому  на  зведених  колінцях
у  поемі  про  життя  та  рай
ти  гортай  зачитану  сторінку,
вільної  сльози  не  витирай,

щоб  у  слові  серце  відпочило
і  себе  забуло  хоч  на  мить.
А  коли,  нарешті,  споночіє,
світло  ми  не  будемо  палить.  

[i]-  "листя  книг".  Книжка  як  дерево.  Дерево  наче  книжка.  На  жаль  тут  тхне  русизмом,  обіцяю  виправитися  надалі.  Просто  кажучи  -  осінь,  коли  ще  листя  облітає?
-  "Каїн".  Якщо  вона  янголиця,  то  він  убивця,  по-простому  кажучи.  В  цьому    загально  сумний  тон.  Сідає  до  ніг  -  визнання  поразки?  Мазохізм?  Абощо.
-  "ніг  оперених".  Мається  на  увазі,  що  в  неї  на  ногах  сандалі  з  крильцями,  летюче  взуття  як  у  Меркурія;  або  дівка  гібридна  ніби  птіца  Сірін  наполовину  птах;  або  ж  ніжки  в  неї  маленькі,  наче  загострене  перо;  чи  нарешті  в  неї  тухлі  з  балетними  підборами  як  в  Александри  Поттер,  скажімо,  https://www.youtube.com/watch?v=JPKK5McPNlo
-  "  у  колі  домовин".  Чому  дельфіни  -  бо  вони  довгасті,  чорні  та  хижі.  Приватно  згадуючи  Арієса  "Людина  перед  лицем  смерті"  про  середньовічні  звичаї.  Ховали  довкруж  церкви.
-  "звірі  невідомої  породи".  Це,  власне,  про  потоп.  Ной  узяв  не  всіх,  а  ті  що  влізли,  тому  невідомої.  Питає,  як  пережили  водоплавні  тварини,  яким  не  треба  було  в  ковчег.  Динозаври,  зовсім  карочє  кажучи.
-  "штемпельовану  зорю".  Зоря  Полин,  звісно.  Все  це  біблійно-апокаліптичне.
-  "у  поемі  про  життя  та  рай".  Данте,  природно.  Де  життя=пеклу.  Маючи  на  увазі,  що  кохання  -  єдина  сила,  що  тримає  цей  світ  від  загибелі,  всупереч  потопу  і  теде.  Поки  вона  читає  -світ  тримається.
-  "світло  ми  не  будемо  палить".  Расєйський  кивок  ізнову  на  "свєчя  гарєла  на  сталє..."  З  тим  самим  сексовальним  змістом.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2015


Канти до Хариті (6)

В  небі  янголи  хмари  жнуть,  у  снопи  кладуть
блискавицями  в'яжуть,  громами  молотять

На  небі  на  третьому  піч  велика,
челюсті  роззявляє,  душі  ковтає
жар  по  всьому  світу  розкидає
Од  жару  того  земля  репає  –
у  криницях  висохлих  пекло  видать

Став  у  полі  колос,
зерно  в  ньому  –  зірки  небесні
вуса  його  –  шаблі  вогненні
стебло  –  сосна  днедавня
під  вітром  не  хилиться
хмари  розриває
до  Пана  Бога  сягає

Ой,  несла  Харитя  важко
до  самої  хати
несла  воду  та  й  стала:
водо  прохолодна,  чом  ти  красна  стала,
ой,  солодка  водо,  чом  посолоніла
тра  тебе  в  землю  виливати
знову  з  криниці  глибокої  набирати
тобов  матінку  мені  напувати
ой,  водо  ти  прохолодна,
чому  задиміла
чи  синиця  залізна  тебе  запалила?
Та  й  не  синиця  мене  палила,
а  красна  дівиця,
красна  дівиця,  зоря  полинова

Ой,  сплять  матінка  на  лаві
а  дочка  на  печі
Не  так  на  тій  печі,
як  у  челюстях.
Вогонь  горить,  вогонь  палає,
донечка  у  вогні  згоряє.
У  вогні  не  горить,
в  живім  попелі  лежить
до  Бога  промовляє:
Ой,  Пане  Боже,  Пане  Боже
скілько  в  тебе  світу
світу  білого,  великого,
а  мене  тілько  мати.
Палить  матінку  вогневиця  –
тра  їй  дати  води  напиться.
Треба  води  з  глибокої  криниці  витягати
хворую  матінку  напувати.
А  в  криниці  води  нема,
стоїть  криниця  сухим  суха.
А  в  криниці  дно  провалило,
пекло  вогняне  відкрило.
Ой,  затули  ти,  Божечко,  пекло,
налий  криницю  сльозою  моєю,
сльозою  студеною,
буду  матінку  рідну  поїти,  вигоювати.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591733
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 05.07.2015


Канти до Хариті (5)

Роззявилась  піч
на  стонадесять  сторіч:
земля  тліє  та  не  витліє,
скипають  піски  на  скло,
душі  –  на  гайвороння.
Одна  Харитя
не  згоріла,
бо  в  неї  мама  помирають,
а  жито  не  жате.
Вона  в  челюсті  пхає  ручку,
з  вогню  горщика  виймає:
куліш  у  нім.
На  сльозі  зварений,
кров'ю  заправлений,
на  дні  кісточки  дрібні  та  білі.

Харитя  кості  виймає,
гірко  ридає:
матінка  стали  прозорі,
наче  шкло  гутне,
крутять  ся  в  очах  божвільні  зорі,
у  роті  ватра  горить.
Хочуть  мати  промовити  слово  доньці  –
із  рота  дим.
Хочуть  губами  тріснутими  доньку  цілувати  –
на  щоках  рани  обпечені.

"Бери,  донько,  лопату,
саджай  мати  в  піч.
Матінка  твоя  хлібна,
в  печі  зійде  опарою,
за  хмари  злетить  димним  словом,
у  лісі  настрашить  сови.
У  них  крила  осиплються,
збере  Харитя  пір'я  совине,
стане  на  трясовині,
крилами  змахне,
матінку  ловити  полетить..."

А  дівчинка  Харитя  дрижить,
бо  'д  вогню  холодно,
скроню  од  диму  розколено:
на  лаві  сидить,
кісточки  в  долоні  лічить,
та  все  збивається.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591414
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.07.2015


Сумовите верещання

Добродії,
я  помираю  й  гину.
Я  написав  нечувану  картину
але  мене  вже
інший  чоловік
паскудно  випередив,
тоте  змалювавши
і  десять  раз  на  сотбісі  продавши
назвав  моє  творіння
"Крик".

Такий-то  я,  ви
бачте,  неборак.
Ніщо  не  йде,
чому  ж  усе  не  так?
Хіба  ж  то  ми  усі  не  божі  люди,
що  нас  образив  тут  і  схарапудив
хтознаколизапам'ятний  мудак?

Є  в  мене  камера,
є  в  мене  об'єктив.
Я  ладен  вас
знімати  на  мотив
настільки  щастя,
скільки  накрутив,
нехай  мені  паскудно  та  противно.
А  це  -  воно  ще  каже  -  суб'єктивно.

Пішов  у  місто  -
місто  сколотив.
Кінотеатер  "Київ",  матка-боска.
Де  ти  похований  був,  дядько  Феодосій?
Куди  я,  допитАючи,  ходив?..

Але  нехай  воно  святе  було  чи  темне,
куди  нема  коли  напевне  відійти
або  коли  сховатися  таємно,
ба  не  спрацьовують
які  б  іще
гвинти.

Перехрестився,  а  він  каже
в  інший  бік.
Пішов  у  храм,  але  там
грали  Палестріну.
Дзвонив  Юрку  -
від'їхав
в  Палестину.
І  так  собі  життя  -
ні  смик  ні  брик.

Але  нехай  воно  святе  було  чи  темне,
куди  нема  сховатися  даремно,
нема  куди  напевно  відійти.
А  він  мене  питає
скілько  врем'я,
то  я  сказав  що
десять  без  п'яти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2015


Конспект

у  нас  було  вікно.  ми  пили  каву
та  говорили  в  хмарі  тютюну
про  те  куди  тікав  григорій  сава
про  те  як  наша  влада  лове  ґави
про  москалів  і  певно  про  війну
слова  свої  печатаючи  міддю
майбутнім  поколінням  на  покОн
аби  не  забувало  те  поріддя
про  те  які  сумні  які  ми  бідні
неначе  двічі  компостований  талон
як  сильно  щастя  їм  намолотили
боргів  собі  набравши  наперед
чогО  збулось  і  чОго  нам  кортіло
як  ми  живемо  тут  в  одному  тілі
і  як  у  нас  буває  тет-а-тет
і  пальці  розчепіривши  по-панськи
ми  в  розумовий  грали  коркотяг
напилися  заради  бідолах
немов  Бальзак  та  Евеліна  Ганська
та  вийшли  в  місто  наче  проповідник
що  все  кричить  на  іноземній  мові
про  щось  важливе.  Певно  про  Христа,
вважаючи,  що  тут  земля  поганська  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2015


Канти до Хариті (4)

Ой,  лежить  велика  книга
на  високих  горах.
Всяка  земля  в  ній  записана,
всякий  дім  в  ній  позначений,
кожна  річ  свята
кожна  грішна.
А  одна  сторінка  у  книзі  –
земля  польова,
а  друга  сторінка  –
твердь  небесна,
кров'ю  писана,  зорею  закладена,
і  птаство  пернате  в  ній,  і  звір  дикий,  і  гад  повзючий.
Все  на  світі  у  великій  книзі  списано,
тілько  нема  святої  Вкраїни.

І  рече  Бог:
"Заграйте,  води,  душами  живущими,
не  давайте  Вкраїні  попущення
сорок  днів  волі  не  давайте,
великою  карою  карайте,
землю  цю  прознайте:
чи  ж  до  книги  її  записати,
чи  пеклом  вогняним  накривати."

Послав  Господь  Бог  на  землю  янгола,
злетів  янгол  на  поле:
жито  пожав,
зерно  у  жменю  зібрав,
до  Пана  Бога  ся  повернув.
"Ой,  Пане  Боже,  земля  ця  багата:
соломою  крита  кожна  хата,
в  полі  три  колоски  зійшли  –
один  колос  порожній,
у  двох  других  по  зернині.
Візьми,  будь  ласкав,  звізду  вечірнюю,
запиши  в  книгу,  щоб  не  загинула."

Послав  Бог  на  Вкраїну  xepувима,
полетів  xepувим  у  церкву:
праведників  полічив,
грішних  мітой  помітив,
до  пана  Бога  ся  повернув.
"Ой,  Пане  Боже,  земля  ця  неложна:
по  церквах  дзвони  гудуть,
а  женці  у  полі  жнуть.
Віри  чин  вважають,
Творця  свого  знають,
пиши,  будь  ласкав,  їх  до  раю."

Послав  Бог  на  Вкраїну  чорта,
чорт  церкви  злякався,
у  полі  об  стерню  поколовся,
до  Пана  Бога  ся  повернув.
"Ой,  Пане  Боже,  земля  ця  святая,
та  ж  її  книга  твоя  не  має."
І  рече  Господь:  "Візьми,  будь  ласкав,  звізду  ранкову,
запиши  землю  цю  на  сторінку  польову.
Не  так  тую  землю,
як  бідну  вдову:
вона  пари  не  має,
за  чоловіком  сороковини  справляє,
дочці  Хариті  личко  сльозами  умиває."

А  чорт  на  слово  те  не  зважає,
роги  в  чорнило  мочає,
землю  китайську  до  книги  пише,
на  землю  нашу  злобою  дише.
"У  тебе,  Вкраїна,  стерня  колюча,
мене,  чорта  поганого,  хрестами  замучиш  –
лишай  ся  в  книгу  неписана".  .

28.10.2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533243
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 29.10.2014


Дума про козака Босоту

Шось  я  сьогодні  трохи  втомився,
Неначе  з  чортами  навкулачки  побився
за  честь  і  совість,  або  навіть  за  віру  христову.
І  шо  ми,  спитати  б,  отримали  з  того?
Суцільні  неприємності.
Результати  від'ємні  та
сумні.  Якшо  реально  судити,
ми  лишилися  налякані,  наче  діти,
що  задивилися  в  натовп  і  за  мить
загубили  матусю.    Шо  маю  робити,
як  то  співала  сестричка  віка,
ясновельможна  довіку...

І  шо  нам  робить,
питаючи  вже  на  копил  московщини?
Хоча  такі  сплески  не  гідні  мущини,
але  шо  тут  поробиш...
Залізли  ми,  наче  Віктор  Онбиш
у  селище  Небилиця.
Але  між  нами  двома  є  суттєва  ріжниця  -
він  там  панує  директором  школи,
а  в  мене  в  кишені  голісіньким  голо
як  на  долоні.

Сиджу  у  вагоні,
порожньому  на  новорічну  пору,
що  доповзе  ще  додому  нескоро,
і  відчуваю  в  кожному  нерві,
яко  стискається  круж  мене  видноколо.
От  я  й  кажу  (ся  вибиваючи  з  ролі
хоми  киянина)  правдивим  голосом
хоми  чорного:  ми  догралися
зі  своїм  життям  до  останньої  ручки
у  дурному  драйві,  як  велемовить  Ігор  Кручик.

Затанцювалися  у  глухий  і  безвихідний
кут.  Пригорни  мене,  крихітко,
сьогодні  з  такого  випадку.
Із  такого  випадку  й  такої  причини.
А  я  тобі  не  цитуватиму  Тичину
Павла  Григоровича,  а  в  сугубій  крамниці
на  далекій  полиці,
знайду  сорокабаксовий  шартрез.

Аби  коли  з  годинника  зітре
останню  дрібку  року,  що  минає,
неначе  кіт  і  кицька
пухнасті  бо  персицькі
ми  навсидячки  на  волохатому  килимі
поступово  доїхали  до  "Як  тебе  не  любити,  Києве.."
під  ялинкою,
що  густо  пахне  зеленими  шпильками,
та  поїхали  далі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2014


Канти до Хариті (3)

[b]3.[/b]
Ой,  творив  Бог  Україну
та  не  стало  неба.
"Дав  я  землі  цій
і  дерево  плодовите,
і  річок  живлющих  виток,
і  зело  з  насіннєм,
і  щасне  імення  –
тільки  неба  на  неї  не  стачило."
Загородив  Бог  веселками
неба  край
та  й  поклав  дорогу  в  рай
чистим  душам  на  проживаннє
грішникам  на  покаяннє.
А  веселки  горять-палають,
музикою  тужною  грають,
у  вогні  блискавиць  попелом  витлівають,
райську  дорогу  ламають.

Та  зламалась  дорога  до  веселого  раю,
а  Господь  у  високих  чертогах
того  не  знає,
грішні  душі  карає,
чисті  до  себе  прикликає.
І  рече  Бог:
"Создав  я  чоловіка
для  краткого  віка,
у  свій  образ  сотворив  його
на  суходіл  посадив  його.
Не  йдуть  у  сад  небесний  праведні  душі  –
не  стало  їх,  видно,  більше.
Се  кінець  небес  і  землі  з  усім  воїнством,
се  час  розгортати  великую  книгу,
час  докіньчити  світ,
бо  святих  на  землі  вже  ніт."

Кинув  Господь  оком  на  Вкраїну  –
аж  бачить,  що  міст  небесний  загинув.
Загородив  тоді  Біг
пеклом  небесний  поріг:
"Як  на  мене  ці  люди  не  зважають,
Вседержителя  свого  забувають  –
хай  буде  над  ними  пекло  замість  неба,
хай  буде  земля  ця  місцем,  де  би
кара  божа  пробуває
сліпі  душі  карає
іншим  людям  в  науку  й  покаяніє."  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532541
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.10.2014


Канти до Хариті (2)

Свят-
вечір,  саме  так,  свят-вечір
на  самій  середині  серпня.
Коли  керваві  язики
лижуть
челюсті  неба.

Кожна  денна  загибель  -
повна  високої  отрути.
Від  неї  або
гинуть  або  ні.
Чекати  марно,  коли
помре  все  живе,  щоб  у
морозній  труні
у  дзвінкій  домовині,  де
порожнеча  м'якою  порошею
стеле  шляхи...  -  даремно  чекати,  так.

І  марно
грішними  руками  готувати
дванадцять  страв:  ні  жінка,
роздерта  мукою  народжень,  ні
чоловік,  що  прокидається
і  засинає,  марячи
смаком  яблука
на  губах,
вкритих  сухою  коркою,  як  у  землі  його
що  родить  лише  тернину  та  осот...

Не  ввійде-бо
Господь
в  оселю  грішних,  під  стріху,
вкриту  соломою,  м'якою  та  гнучкою,
як  золото  плоті,  ні  у  вечір  зимовий,
ні  в  будь-який  інший.

Свят-вечеря  ж  бо
зварена  мусить  руками
восьмирічної  дівчинки:
хай  навіть  жменька
пшона  та  дві
пучки  солі.
Дитячими  руками  зготовлена  страва.
І  ступить  Бог  у  дім  той,  хай
навіть  вбивці  й  ката
господа  суть,  ката  і  вбивці.

Там  і  тоді  і  для  тих
світ-вечір...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532337
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.10.2014


Канти до Хариті (1)

Є  час,  коли
долоні  прозорішають  для  світла,  є
такий  час.
Тоді  шестикрилий  перепел
хилить  додолу  вогненного  списа  й
губка,  сповнена  оцтом  торкає
краю  землі.  Гіркота
перетікає  в  неї
входить
пливе
у  крові  та  плоті,  в  образах  і
подобах,  словах  і  тіні,  що  залягає
глибоким  рівчаком  коло  плоту,  просякнутим
темрявою.
Тьма  -  то  недовтілений  страх

падіння.
Є  такий  час.

Тогді  з  губки  -  краплі  та  плин  -
святість...  о,  святістю  світ
переповнено...  світе  святий,  свят-
вечір  зависає,  б'ючи
крилами  -
роз'їдає  світ  до
прозорливого  натяку  на...

Такий  то  час,  той  час
святості  й  оцту.

І  люди  передбачливо
ся  ховають  у
рукотворних  горіхах  домівок,
запалюють  свічки,  майже  чорно  горять  вони
у  цій  рожево-пурпуровій  заграві  на  все  небо,
наче  метелики  попелу
б'ються  судомно
на  голці
гнота...

У  час  такої  святости
собаку  з  дому  хазяїн  не  вижене,
щоб  не  знайти  тьмяного  ранку  на
подвір'ї  сніжно  оскалений
череп  сірка  серед
мережива  дрібних
кісточок  -
так  мудро  кажуть
старі  люди,  і

здригаються...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532334
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 25.10.2014


Дріб'язок (1-6)

[b]1.[/b]
Меркаптофос  усіх  од  нього
комах  виводить  -
Одарка.

Не  працює  телефон.

Уявляєте  якби  клямку
зі  мною  відкупорити
на  засіданні
парламенту  ([i]Верховної  ради[/i]).

Засіданні  чого?

Складаний  меч.

Ви  меча  складіть
і  в  кишеню  заховай  -
([i]назад[/i])
-  те.

[b]2.[/b]
Я  пропоную  значно
простіший  вихід  -  ([i]said[/i])
я  вийняв  кишеньковий
ніж

труснув  ([i]махнув[/i])  і
з  нього  став  меч.

Мій  меч  -  твоя  голова  з...
е-е-е...  плєч.

Були  такі  розумні.
Не  варто  цього  робити,  -
погодився  Дід  Панас.  -  Не
пам"ятаю  ([i]знаю[/i])  чому,  але
не  варто.

Хто-небудь  пам"ятає
як  рубати,  щоб  не  відрос-
тало?

А  якщо  просто  зали-
шити?  Викликати  нех-
ай  дустом  попшикають?..

[b]3.[/b]
меч-складанець

Давайте  викличемо
дух  Григорія  Петровича
дуже  зручно  і  з  гарантією.
Григорій  Петрович  ви  з  нами?
Аякже,  каже  Григорій  Петрович.
Ато.

Синдром  Римського-Корсакова
стосується  прямих  за-
питань  ([i]прямої  мови[/i]),
тоді  непрямою  тра  питати,  звер-
таючись  безпосередньо
до  підсвідомості.

Отак  -  Іванов-Осадчук
спитав  Діда  Панаса.

[b]4.[/b]
Два  таксисти  лаються
арабською  серед...
Передній  дивиться  назад  і
ЇДЕ,  не  дивлячися  куди...

На  подвір"ї  поет  і  ком-
позитор  розставивши  руки
заганяли  ([i]зайву[/i])  голову
в  корпус.  Голова  басу-
вала  на  кривих  лапках
і  пирхала  синім  вогнем.

Несміяна:
праве  око
плакало  скупими  чол.  сльозами
ліве  щирими  жіночими,  -
рясними,
було  червонішим.

Політ  проблеми  в  майбутнє.

[b]5.[/b]
Чи  не  стане  з  цього
чогось  поганого.

-  Дід  Панас  відповів,  що  не
станеться,  -  відповів  Дід  Панас.

Гіпнотизувати,  показуючи,
дивлячись  на  годинник.  -  Ви  вже
15  хвилин  талдичите,  а  я
все  не  гіпнотизуюся
за  вашим  годинником...

Де  в  ньому  три  тисячі  літ?

Ноги  полоскав,  а  ми  тепер
маємо  ([i]це[/i])  пити?
Це  ж  спирт  -  вишкірився
змій  -
усе  стерильно.

"Ембріон"  ([i]відрубана  голова[/i]).

[b]6.[/b]
Злочинно-слідчий
зв"язок
зв"язок  між  причиною  та
слідством

вступили  у  причинно-наслід-
ковий  зв"язок.
Причинний  зв"язок,  і  наслід-
ковий  зв"язок.

Безпричинно-н-
аслідковий  зв"язок.
"Причинна".

До  першого  пункту  -  з  широкою  душею
залишайте,  будьте  ласкаві,
(а  то)  від  великих  тереве-
нів  у  мене  голова  болить.

І  психопата  свого  з  ножем
забирайте.  -
Беріть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532183
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.10.2014


велике болдіно

вулиця  Калініна
вулиця  Гагаріна
вулиця  Чапаєва
вулиця  Колхозная

Тракторная  уліца
уліца  Строітєлєй
уліца  Цвєточная
уліца  Совєтская

уліца  Центральная
уліца  Московская
уліца  Зельоная
Заводская  уліца  

вулиця  Дзержинського
вулиця  Базарная
вулиця  Пархоменко
вулиця  Беззубова

вулиця  Слєсарний  Овраг
вулиця  Красний  Флот
уліца  Классовий  Враг
уліца  Гуйтєврот

вул.  324-ї  Стрілкової  Дивізії
вул.  Патріса  Лумумби
вул.  Полковника  Валькевича
вул.  Космонавта  Ніколаєва

вулиця  50-ліття  СРСР
вулиця  60-ліття  СРСР
вулиця  70-ліття  СРСР
вулиця  80-ліття  СРСР

вулиця  Леніна
вулиця  Маркса
вулиця  Енгельса
вулиця  Крупської

Устакаси
Хурынлых
Василькасы
Ільбеші

вулиця  Кукшумська
вулиця  Шота  Руставелі
вулиця  Свободи
вулиця  Перемоги


([i]більшість  назв  узята  з  чебоксарської  мапи[/i])

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2014


Крикливиці (1-5)

1.
Жартує
радить
і  свариться
або  таке  ж  певне
точне  до  болю  й
одноманітне  мов  аркуші
вдягнені  в  жалобу  слів

Але
хочеться
чогось-то
пекучого  нестерпного  та
правдивого,  як  музика:
якій  нема  потреби  конструювати
замки  на  піску  з  піску

калькувати  Королевський  бульвар    
зі  Сталевої  Баби  

2.
Випалив  би  літери
та  збудував
слово
на  зразок  Телемської  обителі,
абощо  тощо,
або  його  вставлять  у
неодмінне
рішення  суду  про
кару  на  горло.

Збудував  би  вітрильник
що  казати  який
онде  вже  черга  збирається
конкістатодори
з  порожніми  валізами
у  хрестах  і  з
подихом,  повним  віспи.

Писав  би  музику
винаходив  машини
учив  дітей
подорожував  би,
та...

Підставив  натомість
вулика
зібрав  воску  й
наліпив  свічок  -
безневинна  й  угодна  справа
не  те  що  стати  майстром
робити  точильні  камені,
на  яких  гостритимуть
товариша.

Гарні  вийшли  свічки
перекидати  у  кров
на  прокляття
Івану  Мазепі.  

3.
Хотілося  би
сміятися
сумувать
і  гніватись
абощо  тільки  не  так
не  маючи  ріжниці
між  собором  Нострадамуса  та
         Лаврською  дзвіницею
Жоскеном  Депре  та
         Лятошинським.

Щоб  у  лещатах
         мажоромінорного  болю
вітер  бовтав
         наче  малиновими  язиками
         дзвонів
тілами  повішених
на  шибеницях  серед  площі
         та  в  тісних  комірках.

Багато  чого
         в  цьому  колі
         окресленому  хмарами
О,  мертве  око  урагану  мого  життя!
Мертве  око  урагану  мого  життя,  о.
Нема  кому  забити  кілок
         тобі  в  горло
що  вивергає  слова
наче  незапломбований  димар.  

4.
Цей  час
         хотілося  б
         уподібнити
         до  годинника
в  якому  пісок
наполовину
         пересипався  вниз.

По  людськи  кажучи
         йде  до  четвертої  ранку,
коли  порядні  сплять
         а  всяку  шваль
         по  місту  носить.

От  і  я  сиджу  тут
над  транспортною  поезою
на  32-м  році  існування.

Чим  було
         набито  голову
за  15  років  освіти
         наполовину  пересипалося
         вниз
і  це  вже  смішно
         на  більше
         мого  почуття  гумору  не
вистачає.  

5.
У  голівері  гуде,
сказав  би,  в  тон  до
лампи  денного  світла,
в  заглибині  ребристої  стелі,
на  станції  метро,
де  зетцен  зі  зіх.

Не  можна  скрикнути,
та  дуже  хочеться,  -
та  як  же  хочеться,
сказав  би
та  чи  не  брехливо  буде.

Я  чимало
наговорив  неправди
за  20  років
що
сприймаю  з  підозрою
кашель  із  власного
горла.

Хочеться  спитати
чи  не  занадто  красиво  -
чи  не  позує  аутор
перед  аркушем  -
дзеркалом  -
і  собою,  -
але  на  риторику  заборона...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521533
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 05.09.2014


Картоплина (1-7)

1.
Прожити  півжиття,  щоб
опинитися  в  тролейбусі,
в  якого  двері  вигинаються  й
тріщать.
Як  мабуть  і  тоді,  як
дійшло  до  сотворення  жінки  -
яким  ми  і  досі  дивимось
услід,  наче  наркотичним
з"явам.

Віддати  пів  свідомого  життя
та  (якщо  вірити)  все  підсві-
доме  трамвайно-тролейбусному
управлінню,  така  подія
дійсно  мабуть  варта
хоча  би  рядка  в  анналах.

І  звідки  ж  така,  питає,
пристрасть  до  комунального
транспорту?
Чи  пак  не  від  холоду,
каже?
Чи  не  від  холоду,  цур  йому
пек?

Холоне  серце,  одинокий  екскаватор.

Гляньте  в  очі  пасажирів  у
вагоні,  що  завмер
на  червоному  світлі  -
ух  ти  ж,  як  хрустить  у  них
льодок
розрада  ковзатися  по  їхніх  зіницях
що  вкриті  прозорою
катарактою.

Температура  падає
рухи  вповільнюються
суглоби  тріщать
зникають  із  пам"яті
події  власного  життя
слова,  іноземні  й  рідні,
висихають  і  розчиняються
у  багатющому  чорноземі
колишніх  степів.

Пристрасті  гаснуть
і  взявши  книжку
несподівано  читаєш:
....................................
....................................
....................................
....................................
Чи  для  цього  варто  було
пробивати  квиток?

2.
Якщо  людина  кричить  і
кашляє
може  це  і  справді  комусь
потрібно?
І  вийде  до  неї  з  електро-
технічних  хащів  друг,
а  не  механічний  терпуг,
і  відгукнеться  здаля
Любов,  велика,  глибока  та  сильна
а  не  гомик  сапієнс
розмальований  під  паву.

І  ми  будемо  жити,  а  не
поживати
високі,  сильні  й  стрункі
та  здорові.
І  любитимемо  своїх
волооких  женщин,
а  якщо  раптом  і
припуском
захворіємо  на  смертельну
хворобу  відчаю  -  до  нас
через  лани  та  луки  прийде
лікар,  а  не  цей
коновал-недоук,
що  видирає  серце  нам
із  грудей,  поставивши  та
прийнявши  діагнозом
"кордоцентризм".

Заховається  він  та  ми  скажемо,  дУрні:
правильно  ми  у  свій
час  виперли  безродних
Галена  й  Гіпократа
на  їх  історичну  батьківщину!

3.
То  в  холод  то  в  жар  мене
кидає.
"Н-но!"  -  придуркуваті  хай  скажуть
розумники,  що  розум  із
них  стирчить  осиковим
кілком.

Скажуть  нехай  своє
"Н-но!"  й  на  додачу
процитують  фон
Клаузевіца,  мовляв
пристрасті  повні  лише
дикуни,  а  культурні
народи  холодні,  розумні  й  тривалі,
наче  рак  простати.

Хай  тішаться  своїми
масками  Но.
Епос  то  жанр
нуднуватий.

Фізикам  хімікам  генетикам
еклектикам  епілептикам
віршоробам  і  скалолазам
дояркам  слюсарям
фольклористам  і  містикам
-  усім  цим
усім  їм  навпроти  ми  скажемо
наше  дружнє  "гоп!"

Гоп,  скажемо  всі  ми.
Однозначний  гоп.
Гоп  із  царства  україністики
в  царство  свободи.

4.
Боляче,  гірко,  самотньо  і
сумно  мені.
Та  страшно  ще.

Мовчу.
Мовчатиму,  неначе
цілий  акваріум  у  роті
влаштував  -  і  стадо  риб.

Не  хрест  несу  я  вам,
а  меченосця.
Мовчу  мовчу  мовчу  мовчу  мовчу  -
як  Лір  казав.

5.
Землі  наші  святі
не  приймають  більше  тіл
ущерть  переповнені
зобезпліднілі.

Стирчать  із  них  кістки
випирають  із  них
на  заміну  деревам  що
начисто  було  вирублено
на  домовини.

Навіть  тих,  упокоєних
що  вдалося
ушпилити  в
ґрунт
витискає  назовні
та  вони  ходять  між  тими
хто  ще  чекає  своєї  черги
розпухлі  незграбні  й  байдужі.

А  ночами
чоловіки  та  жінки
стискаються  в  обіймах  до
хрусту  в  кістках
і  з  відчайдушною  ніжністю
шепочуть
що  нібито
їхні  сльози
течуть  і  збираються
десь  там  далеко
у  море  -

море,
грішне
всіма  смертними  гріхами
убивче  й  ненаситне

6.
запізно  висідати  з
вагона
попереду  робота  позаду
здоровий  сон  і
12  годин  азартних  ігор
на  уявні  гроші
що  залишають  так  само
виснаженим  як  і  реальні

запізно  та  холодно
вже  переїхали
велику  окружну
(чи  аналогїї)
по  зав"язку  забиту
автами  бо  всі
повертаються  додому

і  8  годин
нічної  зміни
попереду  позаду
аналог  Сахари
стрілки  розходяться
сходяться
як  бедуїн,  що
навкулачки  б"ється
з  жидовином  за
несправедливо  розділений
пісок

і  нічого  не  видно
що  робиться  довкола

хоч  і  відомо
що  кожну  секунду
народжується  8  дітей
та  ніяк  не  добачити
теличка  чи  пацан...

7.
У  десятинадцятий  раз
у  трясцятисячному
залі  музея
за  червоними  шнурами  з
оксамиту  й
табличкою

"В  цім  авті  померла
принцеса  Діана".

Тільки  дійдеш
і  дзвінок:
установа  зачиняється.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521530
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 05.09.2014


Коли у нічному борделі…

Коли  у  нічному  борделі,
що  пристрасним  потом  пропах,
здригаюсь  в  обіймах  Аделі,
блукає  під  вікнами  страх

із  п’яним  обличчям  бриґанта,
чекаючи,  поки  засну,
щоб  двері  фанерні  зірвати
і  викрасти  душу  ясну.

Чого  би  лякав  мене  злодій?
Та  я  не  зважаю  на  це,
і  з  криком  у  груди  холодні
ховаю  солоне  лице.

Тому  мене  більше  Адела
не  любить  уже,  як  було.
Тому  в  цю  січневу  хурделю
до  церкви  мене  занесло.

Сміються  дружки  наді  мною,
і  скоса  зорить  панотець,
коли  волоцюга  із  гною
до  янгольських  кличе  сердець.

З  лопатою  я  нерозлучний    
таланти  ховаю  в  землі.
Все  так.  І  мене  це  не  мучить.
Слова  мене  мучать  малі.

Поети      то  грішна  порода,
спасай  мене  мати  свята    
шепочуть  самі  із  болота
осквернені  срібні  уста

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2014


Я знову зникну…

Я  знову  зникну  
та  це  буде  краще.
Складу  написане  у  невеликий  ящик
і  намальоване  запхну  в  мішок.
Нехай  це  навіть  
викликає  шок
серед  колег  і  навіть  
колежанок.

Помер  мовляв  невчасно  та  зарано
але  назавтра
крок  і  крок  і  крок,
усе  забулося,
немов  не  існувало.

Неначе  ти,  євген,
неначе  валя,
як,  володимир,  
ти
від  цього  світу  мав  би  відійти
неначе  від  сотвОреного  аутор.
Дзизчить  і  падає
потвора  та  навала,
неначе  божевільна  Жанна  д"Арк.

Сягнувши  зрештою
зірвав  я
"[i]всьо  што  смог[/i]"
нехай  би  навіть  -
мовою  придурків.

Я  знову  зникну.
Хай  настане  ранок.
Хай  би  вам  це  настане.
Та  гудбайте  турки.
Нехай  би  вам  нарешті  до  мети.  

Я  знову  зникну.
Швидко  відійти.
І  хай  би  вам  дитячий      
стане  парк.
І  несподівано  натворене  тривале.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2014


Франсуа Донасьєн

В  тюрми  затиснений  гранітовий  кулак,
кричить  безумець  і  світи  руйнує.
Серця  витоптуючи,  звіра  коронує
законом  упирів  і  вовкулак.

І  кличе  кров  підвалини  підмити
та  хлюпнути  пожежею  на  світ,
зганьбити  землю  ,  наче  дівчину,  втопити
у  хвилях  революції  сей  міт.

Він  на  собі,  неначе  на  стовпі,
щодня  зарУбку  робить  Робінзоном,
щодня  десятий  рік  безсонно
з-за  обрію  накликує  вогні.

А  світ  вальсує,  знищений  у  думці.
Краса  ясніє,  до  природи  ідучИ.
Стрибають  зорі,  наче  тенісні  м"ячі,
байдужо  неприступні  нашій  муці.

І  божевільний  пише  свій  роман,
мов  на  папірусі  яснім  Олександрії,
та  наполегливо  розбризкуючи  мрії
отруйним  зубом  розрива  обман:

нема  любові.  Є  лиш  хіть  і  сила.
Нема  душі.  Наявна  тільки  смерть.
І  межи  хмар  на  простирадлі  білім
криваво  корчиться  передвечірня  твердь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520224
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014


Помпезне

Колись  це  мусить  ще  перерости
у  щось  значне,  велике,  вікопомне,
ще  стати  пристрастю  (потуга  –  в  кілотонни),
сяйнути  блискавкою,
запалать  вогнем
пожеж  далеких,  миготливим  світлом
знання  холодних  мертвих  теорем.

Роздмухає,  розплавить  біле  титло,
мов  розбишака,  первні  розмете
і  знов  зіставить
у  абиякім  порядку.

Почнеться  так  життя  моє  святе,
що  й  не  впізнаєш:
брАтку,  хто  це,  брАтку?
Чи  той  це  тип,  що  вірш  оцей  писав,
записника  тримавши  на  долоні?

На  фотографії  –  бандюга  з  Оболоні.
У  тексті  –  Музи  друг  і  перший  зам.
І  Соломон  мудрець  і  зболений  Ісав.
А  правда  –
правда  є  простіша.

Яка  навколо  наступає  тиша,
і  тільки  рух  помітний  за  пера
тремтінням  –
рух,  коли  вагони
метро  в  агонії  викрикують:  “Пора
минає  літня  та  канікулярна…”

Осінній  час  надворі.  На  горі
блукає  сонце  в  безсторонній  грі.
Сторінка  тягнеться,  та  вірші
обриває…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014


Втомився я, чи радше…

Втомився  я,  чи  радше  -  ся  втомив.
Втомив,  як  дівчину  стомили  солов’ї,
немов  дружину  чоловік  обридлий.
Немов  дощі  втомили  безкінечні,
які  ідуть  у  землю,  скрипалі,
та  плачуть  гірко.  Утомив  я
немов  Герасим  утопив  Муму,
наслухавшись  собачої  розмови.
Я  так  сказав  утомлено  собі:
“Якби  ми  не  були  такі  знайомі,
якби  людина  зовсім  ти  чужа,
напевно,  не  погидив  би  та  видав,
тебе  у  руки  влади.  Поліцай,
на  публіку  би  винес,  що  шахрай,
і  взагалі,  нестерпний  ти  зануда.”
На  ті  слова  нічого  не  сказав,
промовчав  я  до  себе,  покивавши.
Так  ся  втомив,  що  ладен  би  здуріть,
у  дурку  сісти,  де  би  лікували
такими  ліками,  що  певно  б  одурів
і  вже  себе  не  помічав  у  коридорі.
Проходив  би  повз  себе,  не  вітався
до  себе  навіть,  так  я  ся  стомив.
“Ніколи  ще  тобою  так  не  гидив,  -
я  не  вгавав,  і  сам  себе  клював.  -
Мені  ти  наче  революцьонеру
міщанка  -  вабить  тим,  яка  огидна,
неначе  біль  зубний  коли  почавсь,
але  іще  болить  не  в  повну  силу,
приємно  до  нудоти...  Що  мовчиш?"
А  що  на  правду  можна  відказати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2014


Подоба вірша

з  машини  бог  але  машина  з  бога
ділок  у  форд  і  дівка  в  мерседес
із  носа  нежить  київ  до  ЄС
магнітна  буря  ноу  на  місце  йєс
і  повітряна  нібито  тривога

і  третій  тиждень  неможливо  взять
на  торенті  сезон  передостанній
усе  гальмує  коверзує  таня
болить  печінка  начебто  каштанів
колючих  наковтався  і  ніззя

у  голову  ні  їсти  ні  подумать
такі  пасьянси  та  фолаут  три
двадцяту  кружку  чаю  завариу
в  мішечку  випалив  прочхав  поговорив
хоча  б  не  на  роботі  а  удома

та  хрін  би  з  ним  писати  це  добро
із  милом  клізма  та  вінець  терновий
побиті  байдики  повіяна  полова
стовпи  класичні  квантова  основа
і  поросята  доктора  моро

=  =  =
-  Deus  ex  machina.  Та  вивернуте  на  рубець.
-  ЄС,  вимовлене  як  йє-ес,  "європейська  спільнота",  самозрозумiло.
-  фолаут  три.  Fallout  3  -  то  іграшка  така,  як  хто  не  знає.  Окопталіптична.
-  Доктор  МорО  (наголос  на  останньому  складі)  -  маючи  на  увазі  повіcть  Герберта  Веллса  http://en.wikipedia.org/wiki/The_Island_of_Doctor_Moreau.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2014


То байдуже, коли орда…

То  байдуже,  коли  орда  знавців
Рве  на  рядки  сонети  злототкані  й
Вимацує  мені  сердечні  рани
З  потіхою  тяжкою  на  лиці.

Тобі  цей  вірш.  Одній  тобі.  Єдиній.
Та  блякнуть  кров'ю  писані  слова    
і  замок  вогняний,  що  я  зладнав,
перед  тобою  кришиться  і  гине.

Тобі  я  на  шанобливу  офіру
низав  намисто  вишуканих  рим,
але  любов  моя  не  знає  міри.

I  що  -  тих  язиків  бляшаний  грім,
як  ти  мені  сама  складаєш  вирок
У  погляді,  поблажливо  сумнім...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518842
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 22.08.2014


дерево Сміх

ще  чекати  б  я  став  благовісника
у  незбутному  цім  божевіллі...
їдуть  янголи  на  триколісному
через  небо  велосипеді.

і  тривожачи  хмари  ковильні
бог  іде  серед  поля  блакитного
наточити  священного  меду
із  калини  убогої  й  бідної

розіпнеться  він  тяжко  на  дереві
аж  тонкий  перехнябиться  стан
та  блукатиме  в  соняшнім  мареві
як  у  вірші,  який  написав

кожне  слово  написане  –  справдиться
буде  зважено  кожен  гріх
той  же  з  нас,  який  богу  понравиться
ввійде  в  рай,  там  де  дерево  Сміх

не  зростає  там  дерево  Сльози
не  зростає  там  древо  Печаль
і  зоря  полинова  пронозливо
зазирає  в  кривавий  Ґрааль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2014


Віланель

Я  бачу  серця  стіни  голі,
Бо  вже  не  вернеться  вона,
Любов  не  вернеться  ніколи.

Круки  прокинулися  долі,
Землею  котиться  війна.
Я  бачу  серця  стіни  голі.

Упали  замки  вічні  долу
І  книги  віддано  вогням.
Любов  не  вернеться  ніколи.

Кружля  загибель  видноколом,
і  тільки  крилами  війне  -
Я  бачу  серця  стіни  голі,

І  золотий  Аркіти  голос
з  моїм  зливається  в  одне:
Любов  не  вернеться  ніколи.

Сердечко  вирвано  віоли
І  тільки  помсти  бачу  лик.
В  мойого  серця  стіни  голі  -
Любов  не  вернеться  ніколи.
Любов  не  вернеться  повік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2014


Гіндаколь і Тешмадоль

У  цю,  туди  його,  романтику
вгатити  божевільні  гроші
й  отримати  спасибі  з  бантиком
і  слово,  кисле  й  нехороше?

Невже,  скажіть-но,  банкрутуючи
я  вас  катав  на  каруселі,
щоб  ви  гигикали  як  дурочка
та  не  пускали  до  оселі?

Нащо  ці  віники  трояндові,
таксі,  цукерки  та  шампанське?
Ви  мене,  пані,  просто  зрадили,
мов  у  кумедії  гішпанській.

За  що  ж  ви  так  мене  образили
сей  день  відмовою  своєю?
Чого  тоді  до  мене  лазили,
неначе  під  Полтаву  свеї?

Ви  по  стіні  мене  розмазали.
Я  ж  вас  навіки  затаврую
інструментарієм  тарасовим  -
і  книжку  людям  подарую.

Скажу,  ви  гірко  помилилися,
бо  я  особа  небезпечна.
Хто  меч  узяв  -  піде  на  милицях,
вам  обіцяю  доконечно.

Як  з  мене  страшно  поглумилися...
Я,  пані,  вас  у  книжку  вставлю,
написану  іржавим  стилосом
і  уважать  сіб'я  заставлю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2014


спориш

На  дворі  росте  спориш.
Ми  поїдемо  в  Париж.

На  городі  лобода.
Ми  поїдем  [i]навсігда[/i].

В  нашій  хаті  таргани.
Спробуй  нас  наздожени.

На  горищі  дід  Бабай.
Рідний  краю,  прощавай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517333
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.08.2014


санскрит навприсядки

мама  мила  раму
раму  мила  мама
поспішайте,  мамо  сіто
ми  несемо  воду  ситом
гей  гоп,  шіді  ріді
пісня  у  форматі  міді

серце,  чом  же  ти  не  криця
надавали  нам  по  пиці
ми  писали,  ми  писали
наші  пальчики  устали
ой,  лихо,  не  петрусь
бо  уже  не  розігнусь

заспіваймо  як  навчили
пісню  про  павла  тичину
гей  гоп,  пранаяма
всіх  панів  до  ‘дної  ями

від  мерефи  на  чугуїв
ми  навпочіпки  крокуєм
раз  два,  аватара
час  уже  здавати  тару

з  лісу  вийшовши,  равана
вийняв  ножик  із  кармана
всьо  равно  єво  нє  брошу
патамушто  он  хароший
ойра,  не  далеко
занеси  мене,  лелеко

наші  гімни  на  санскриті
ми  пливемо  у  кориті
не  гори  бо,  милий  раю
я  тобі  ж  іще  заграю
Москва,  третій  рим
хай  же  дідько  буде  з  ним

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517331
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.08.2014


велике місто

тебе  чекаю  я  на  самоті
я  на  тебе  чекаю  в  самоті
я  думаю  про  тебе  в  самоті
про  тебе  мрію  я  на  самоті
як  людожер,
що  їде  в  мегаполіс  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2014


Сіль

сховався  бог  за  тисячі  імен
і  люди  кличуть  кличуть  кличуть
між  моря  крові  та  солоних  річищ
де  сяє  натрійхлоровий  кристал

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2014


Гутен абенд

гуде  між  віт  осінній  доннер  веттер
і  листя  рве  і  гонить  дранґ  нах  ост.
я  перейшов  твій  радасний  погост
і  час  останні  креслити  привіти.

зарано.  несподіваний  фінал.
цю  комбінацію  ми  не  передбачали.
цей  вітер  наче  ґрати  криміналу.
і  звідки  взявся  тотий  кримінал?

аорту  порвано.  прогнив  на  серці  шов.
і  розчиняється  цукеркою  прозора
моя  рука  в  несамовитих  зорях.
останній  бог  од  серця  одійшов.

я  світ  ловив  та  світла  не  знайшов.
прогорклі  хвилі  нагло  ворохобить
і  янгол  піднімає  мідний  хобот.
сурмити  буде  вшосте.  ну  то  й  шо?

і  свідчу:  вседержитель  наче  злодій
іде  здіймаючи  риданнє  та  плачі.
не  бійся,  за  гріхи  я  заплачу    
тому  завжди  сприятлива  погода.

я  добре  знаю  смертницький  звича́й.
не  з  лепської  зістрілися  нагоди
з  тобою,  діду,  ми,  кудлобородий.
аж  ходором  заходить  тихий  рай.

яка  смутна  і  невесела  осінь
на  простирадлі  в  пропасниці  молитов...
що  набазікав  я  і  намолов...
немов  останнній  колос  на  покосі.

і  гутен  абенд  надо  мнов  стоїть
і  місяця  кривавого  мантачить.
в  криниці  не  лишилося  століть.
та  це,  їй  -богу,  ніц  уже  не  значить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515797
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2014


Фатерлянд

Для  тебе  забував  я  фатерлянд
і  лепетав  язичієм  небесним,
і  з  тим  зійшло  життя  моє  на  безцінь    
душі  безрогам  кинув  діамант.

Я  ж  на  тебе  дивився  як  з  за  ґрат,
поштиво  оком  цілував  і  пестив,
та  був  тобі  нічим  не  інтересний
і  марно  тратив  врем’я  і  талант,

складаючи  тобі  натхненний  кант.
Однак  не  рушив  він  мрійливий  бездум.
Я  йду  від  вас  під  три  чорти  -  і  пес  вам.
Геєна,  пекло,  та  довічний  ад.

Мене  було  зав’язано  на  бант
і  в  кучері  почеплено  русяві.
Я  йду  від  вас,  немов  Григорій  Сава.
Іду  вже.  І  тому  безмежно  рад.

Але  ж  коли  минуть  розкішні  весни
й  щоку  бездушний  фотоапарат
зів’ялу  відіб’є  -  не  плач  не  в  лад.
Це  ближиться  тобі  крилатий  месник.

Він  змусить  через  сльози  пригадать
любов  поетову,  таку  тобі  безецну,
і  хоч  мене  ти  кликатимеш  десь  там    
я  більше  не  покину  фатерлянд.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2014


Без голови поїзд

...і  я  впаду,  лишивши  порожнечу
по  замірах,  дурних  і  молодечих,
на  пару  текстів,  парочку  картин
незначущих,  життя  змінявши  плин,
ні  вигравши  напевно,  ні  програвши.

Але  відомо:  буде  холодно  і  страшно,
як  в  ендшпілі  закінчиться  дебют
і  дошка  спорожніє.
Переплут  -
суть  бог,  якого  в  певну  дату,
коли  богів  узялися  скидати,
не  ввергли  до  ревучої  Ріки.
І  він  на  місто  дивиться  з  руки,
яке  йому  до  спадку  залишилось,
і  на  Перуна,  що  з  води  як  шило
то  заховається,  то  знову  видиба...

Поганська  -  не  язичницька  -  доба,
капусти  повна  та  партайгенезу,
листів  ув  орган  масової  дези,
де  в  лозунги  накришений  поет  -
неначе  перезрілий  вінегрет,
де  між  двома  тісними  палітурками
звиваються  святенники  затуркані,
де  йдуть  увечері  домому  від  метра
добродії,  не  знаючі  добра.

Якби  про  це  дізнався  Рільке,
то  б  він  елегій  не  творив.

Прошу  я  з  максимальною  повагою
пробачити  це  зайве  ґаджалаґання  -
нехай  літературний  кат
із  мене  зробить  препарат,
додавши  мінуса  до  трійки,
і  висновки  зробивши  на  мотив
"На  стежці  від  дитини  до  дебіла
ся  розуму  тобі  не  знадобило".
На  чому  все.  Тут-о,  вважаю,  власне,
дійшла  кінця  поезія  нещасна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2014


На мотив

Та  й  вже,
як  то  сказав  Бубела.
Пірнасті  комунарики  летять,
дудукаючи  в  труби  тарантелу,
і  тільки  залишається  чекать

гірких  подій  останнє
розгортання,
яке  відоме  нам  заздалегідь.

Зоря  у  небі  спалахне  й  розтане
зоря  дрібна  розтане    та  мигне
і  згасне,  мов  піщина  в  колбі.
немов  піщина  жалюгідна.
Та  за  мить,

усе  що  досі  міниться  й  болить
не  буде  більше  та  піде  до  Пана,
безвидну  землю  залишивши  на  воді
без  кола  рятівного.

На  дорогу
нам  хочеться,  далеку,  як  і  решта,
аби  кінець  -
кукУ  мені  нарешті  -
і  видиво  криваве  Курукшетри.

Такий  собі  позаторішній  герць.
Таке-бо  вештання  чуже  межи  століть
не  те  що  вдягнене,  але  не  зовсім  голе  -
якщо  є  мить,
тоді  питаю  -  де  ж  ти?  -

де  на  землі  влягає  льодовий
щит  із  прорубаним  хрестом  –
мов  океаном  -
і  плеще
у  безодню  водохрещі,

і  тільки  серце  висне  на  краю.

=================
-  "А-а,  комунарик...  Та  й  вже!"  -  сказав  у  кіно  пан  Бубела  на  команду  застрелити  насмерть.
-  тарантела  то  чортячий  танець,  коли  несамовито  смикаються  укушені  павуком.
-  Зоря.  То  знову-таки  нав"язлива  Зоря  Полин  з  апокаліпсу.
-  Курукшетра  -  то  є  індійський  варіант  апокаліпсу,  коли  половина  людства  загинула  в  бою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2014


Не без києвського мотиву

Це  певно
досконала  низка  днів.

Не  те  що  все
ладнається  й  вдається,
що  напартолив  і  нагородив,
але  шикується,  як
Ludus  Duodecim
на  лінії  останній.

Це  певно  є.
Та  іншої  не  буде.
Такий  собі  дванадцятий  трамвай.
Ні  виходу,  ні  знаку,  ні  облуди.
І  ясно  так,
хоч  очі  закривай.

Нехай  тоді
в  печальному  реєстрі,
що  нашою  бідою  ні  на  час
не  погорює,
скажуть:  ся  година
нарешті  щире  слово  породила.
Як  чобіт  між
кросовок  адідас.

Негусто  випало.
Увага  як
грузило.
Червневий  шал  -
лютневі  холоди.
Ні  дня  ні  ночі.
Ані  посуха,  ні  злива.

І  піднімає
зграя  вересклива
своєму  старшому  божку
на  ймення  Див...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2014


Він проминув - час вівтарів

Він  проминув  -  час  вівтарів  і  жертв
час  каменів  на  кидання  й  збирання
час  для  обіймів  і  на  ухиляння
став  нерухом,  байдужен,  хлад  і    мертв.
Коли  він  був  усе  було  не  так.
Струнким  смичкам  ставало  каніфолі
котило  сонце  через  видноколо
і  жили  в  книжці  Наймичка  й  Варнак  -

і  раптом  вирвалися  нагло  розповзлися
гадюками  в  отруєних  пісках.
Вогонь  горів.  Вогонь  уже  зачах.
Кульгає  хтось  у  кам'яному  лісі

та  лампочки  зриває  мов  гриби
з  гілок.  Запалюю  тремтливий
на  свічці  вогник  -  та  раптова  злива
його  в  долоню  кидає.  Прибив,
зірвав,  зім'яв  і,  загасивши  крила,
поклав  у  руку,  що  іще  дрижить,
метелика...  Закінчується  мить
життя;  мов  головешка  обгоріла

спадає  сонце  й  котить  по  шляхах
розбризкуючи  ніч  густим  гудроном
іржуть,  тупочучи  копитом  на  іконах,
набогомазані  борисоглібські  коні
і  світу  ткань,  протерта  і  шорстка
тріщить  на  ліктях...
                                                                     Видно  через  дірку:
іде  у  полі  невелике  військо
у  полі,  чистому,  і  так  до  мене  близько  -

та  у  шоломах  Дон  несе  увесь...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2014