| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Якщо підеш ти, то назад вже нема вороття
Коли підеш ти, то розпахнені двері зачиню.
Якщо підеш ти, всі бажання підуть в небуття.
Коли підеш ти, тоді я собі біль спричиню.
З думок я тоді прожену твою постать та сміх
Цей погляд усміхнених каро-зелених очей.
Я буду блукати самотній один серед всіх
Не помічаючи вже зміну днів та ночей.
І туга і смуток поглинуть всю душу мою.
В порожній хатині впаду на коліна безсило.
Лише пілігрим я без тебе в чужому краю
А серце самотнє у кризі давно вже застигло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462501
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2013
Ви дивились коли-небудь в обличчя смерті?
В її примружені розкосі очі – в ту саму мить, коли її погляд поволі підіймається догори та зустрічається з вашим. Це погляд впритул. Від нього тілом бігають мурахи, всередині все стає догори дригом, а душа шукає порятунку в потаємних кутках серця, які ви раніше ніколи не помічали.
Очі смерті зелені, але за якусь мить вам здається, що колір стрімко починає змінюватись.
З блакитного на сірий, потім коричневим і ось він вже стає чорний. В них немає дна, там безкінечність, нездоланна порожнеча. За її поглядом немає почуттів. Ви ніколи не побачите там ані туги чи смутку, ані радості та веселості, ані болю чи жалю. Усі почуття належать життю, окрім одного – спокою. Їй притаманний лише спокій, безкінечний, мов зоряне небо; бездоганний, як сам Всесвіт.
Смерть завжди знає, де вона має бути, вона нікуди не поспішає; ніколи не спізнюється.
Вона й досі не розуміє, чому люди часом її кличуть та кваплять. Більш за все її дратує, коли людина, намагаючись випередити час, зухвало вважає, що сама вирішує свою долю, накладаючи на себе руки. Смерть приходить до тієї людини і пильно дивиться їй в очі.
Саме тоді людині забувається відчай і біль, вир емоцій вщухає і вона починає бачити інший світ – яскравий, сповнений життям, любові, дитячим сміхом та пустощами.
Людина намагається схаменутись, іноді починає благати, але вже занадто пізно.
Все відбувається в дуже коротку мить, що триває два чи три подихи, коли вороття назад вже немає. Тільки розуміння втраченого та скоєного навіки вкарбовується в наступне життя й довгим чорним шлейфом тягнеться за нею, зав’язуючи все нові і нові кармічні вузли.
Іноді зі смертю можна домовитись. Коли ваші очі з нею зустрічаються, а ви в цю мить не відчуваєте ані страху ані жалю, а лише спокій та смиренне прийняття своєї долі.
Лише тоді смерть може посміхнутися, махнути рукою, мовити: «Зустрінемось пізніше», знаючи, що після того людина обов’язково зміниться та допоможе комусь іншому пройти його шлях.
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462172
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.11.2013