Взаємність.

Сторінки (1/7):  « 1»

!

Тебе  забути,здається,неможливо.
Забути,хто  ти-це  для  мене  диво.
Я  згадую  про  тебе  щохвилини.
Для  мене-ти,мов  цукерка  для  малої  дитини.

Ти  так  раптово  увірвався  в  моє  життя,
Що  я  спочаку  й  не  помітила  твоєї  присутності.
А  потім,розбудив  в  мені  такі  почуття,
Що  я  без  тебе-  це  вже  стало  абсурдністю.

Та  тобі,здається,всеодно.
Ти  йдеш  і  навіть  не  кажеш,до  побачення.
Для  тебе  життя-це,немовби,кіно.
Таке  собі,звичайне,безтурботне  кіно,яке  щодня  показують  по  телебаченню.

Та  знаєш,мій  любий,не  все  так  просто,як  здається,
Але,будь  ласка(!),живи  як  тобі  заманеться.
Кохай  кого  хочеш,люби  її  до  останку,
А  я  таки  звикну..звикну  зустрічати  без  тебе  світанки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2014


Просто так.

Про  що  поговоримо  сьогодні?!
Ну,добре.Я  почну.  
Настрій  вже  набагато  кращий,але  все  ж  не  ідеальний.  А  точніше  не  такий,як  хотілося  б  мені.Чесно,хочу  додому.  А  де  я  зараз?  Неважливо.
Хочу  додому,до  нашого  дому!  Там,де  зустрічатиму  тебе  щоранку…  Там,де  зможу  обійняти  тебе  у  будь-який  момент..  Там,де  немає  проблем..
Давай  розкажу  тобі,як  тут,де  я  зараз.  
Ніби  й  зима,але  снігу  немає  зовсім.  Та  я  його  і  не  хочу,не  люблю  сніг.  Не  цікаво.
Будинок,у  якому  живу  наповнений  життям.  Не  звикла  до  такого..  Краще  вже  самотність,більш  звично.
Щоранку  мені  готують  сніданок,пізніше  обід  і  вечерю.  Їм  я,як  ти  розумієш,навіть  забагато..  Потовстіла.  Але  ти  ж  любитимеш  мене..і  таку?
Щосекунди  згадую,як  ти  усміхаєшся.  Так  легко,кутиками  губ(обожнюю  твої  губи),а  потім..потім  «шкіришся»  на  повну.  Люблю  такі  моменти.  Тоді  мені  стає  також  весело,приємно  і  надзвичайно  добре.  
Намагаюсь  витерпіти  ще  тих  декілька  днів  до  нашої  зустрічі.  Знаєш,не  думала,що  буде  так  важко..  Розумію,що  побачимось  лише  на  декілька  секунд,але  твої  обійми..  ці  швидкі  обійми,такі  приємні.
А  взагалі,то  щось  я  «розлізлася»!  Забагато  «нию».  
Йду  краще  чимось  себе  займу.
Поговоримо  завтра.
Бувай.
P.S.Шоколад  я  люблю  молочний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471519
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.01.2014


Не обов'язково читати.

От  і  такі  «очікувані»  зимові  свята.
Вже  давно  не  чекаю  приходу  «Діда  Мороза»..  ба  навіть  «Свята  вечеря»  для  мене  лише  черговий  повід  наїстися.  Ніяких  тобі  довгоочікуваних  приємних  зустрічей  з  рідними  чи  такої  «дитячої»  радості  від  коляди.
Якось  все  сіро  і  непотрібно.
Може  тому,що  бабуся  з  дідусем-це  вже  явно  не  ті  люди,яких  мені  б  хотілося  бачити?!  Хоча,я  щоразу  думаючи  про  це,сварюся  сама  на  себе..  Адже  саме  вони    дали  життя  моїм  батькам  і  їх  треба  любити  та  цінувати..  Але  як  би  там  не  було,вони  відходять  на  другий..чи  навіть  третій  план.
Зараз  в  моїх  мріях  лише  бажання  поїхати  з  тобою  до  Львова..
Так,саме  з  тобою..і  так,саме  до  Львова.
Запитаєш,чому?!  Та  напевно  тому,що  за  той  час,коли  інтернет  став  мені  «домівкою»,коли  саме  там  я  проводила  більшу  частину  свого  життя..тоді  я  познайомилась  з  чудовими  людьми,жителями  цього  міста.  Бачусь  з  ними  доволі  таки  рідко,а  кого  і  зовсім  не  бачила..
Але  моя  мрія-заглядати  їм  у  вічі  щодня  і  знаходити  там  «прилисток»  для  душі.
А  чому  з  тобою?!  Бо  тільки  ти,один-єдиний  із  жителів  мого  задрипаного  міста,в  якому  я  народилась  і  живу,зумів  відволікти  мене  від  повсякденних  проблем..Тільки  ти  зумів  додати  краски  в  цю  надоїдливу  сірість..  Хоч  і  розумію,що  не  тільки  мені  ти  розмальовуєш  життя.
Але  не  будемо  про  погане..
Ти  пообіцяв  подарувати  мені  собаку.Надіюсь  вона  не  стане  «третім  лишнім».  Я  думаю,вона  стане  заміною  для  тебе..Адже  тільки  вона  буде  вірним  слухачем,коли  тебе  не  буде  поруч.  
А  знаєш,що?  Хочу  знайти  собі  вірного  друга.Який  не  буде  насміхатися  з  мене,коли  щось  не  буде  виходити.Який  заспокоїть  мене  при  будь-якій  проблемі  і  який  «вигуляє»  мене  у  будь-який  момент.
Ех..але,як  то  кажуть,мріяти-не  гріх.
Лягай  спати,і  наступного  разу  не  читай  моїх  текстів.  Вони  надто  заплутані  і  не  зрозумілі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471354
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.01.2014


Якось так.

Вже  завтра  білет  на  потяг  куплю,
І  до  обіду,напевно,буду  у  Львові.
Знав  би  ти,як  сильно  тебе  я  люблю
Та  нажаль,розвела  нас  доля..

Але  я  всеодно,хочу  міцно  тебе  обійняти,
Як  тоді  (пам'ятаєш?)  уперше..
Губи  твої,насолодші,знову  поцілувати,
Ти  головне  погано  говори  поменше.

Не  засмучуй  мене  болю  словами,
Можеш  (хоча  я  б  цього  не  хотіла)  просто  мовчати,
Щоб  не  зламати  щей  те,що  залишилось  між  нами.
Те,що  так  легко  і  водночас  не  просто  зламати.

Запроси  мене  на  чашку  теплої  Львівської  кави,
Можеш  перший  почати  розмову..
Розкажи  про  пригоди  красуні  лісової  мави,
Хочу  слухати  тебе  знову  і  знову.

Розкажи  про  фільми  переглянуті  тобою,
Про  те,як  мріяв  мене  ще  раз  побачити,
Подивитися  щось  про  любов  зі  мною,
І  не  кажи  лише:  "Бувай,все  втрачено".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2013


-

На  столі  недопита  чашка  чаю,
А  вона  сидить  і  вдивляється  у  даль..
У  думках:\"Ти  прийди,я  тобі  все  пробачаю!
Швидко  до  мене  біжи,часу  не  гай.\"
Та  для  людей  їй  на  нього  завжди  наплювати,
Для  людей:\"Він  мене  зовсім  не  вартий\".
І  як  би  сильно  вона  не  любила,
Для  всіх  вона  давно  вже  його  забула.
Прокидаючись  зранку  намагається  думати  лише  про  погоду,
Зустрітись  з  ним  вже  давно  не  шукає  нагоди.
Тепер  вона  мріє  лише  про  нові,щасливі  знайомства,
Мріє  про  людей,які  спілкуються  без  лукавства.
Тепер  вона  хоче  радіти  навіть  світанку,
Радіти  від  того,що  прокинулась  зранку.
Засинаючи  думати  лише  про  \"завтра\",
Веселитись  від  купівлі  простого  светра.
Та  все  не  так  просто,моя  люба,
Це  далеко  не  остання  твоя  спроба
Не  так  легко  його  забути,
Не  так  просто  без  нього  щасливою  бути.
Та  ти  зумієш,я  знаю!
А  на  столі  вже  давно  допита  чашка  чаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452850
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2013


. .

Перший  раз  за  декілька  років  заснула  посеред  дня..
Приблизно  о  17:00  "пролупила"  свої  карі  очі  і  подумала,що  життя...Та  ні,подумала,що  треба  вставати  з  того  задрипаного  дивана.
Бачу,надворі  прохолодно,але  чути  крики  сусідських  дітей,а  отже  тепла  куртка,осінній  шарф  і  пара  таких  модних  зараз  "NIKE"  зігріє  мене  на  прогулянці.
Скачала  ще  декілька  зовсім  не  гарних,але  таких  правдивих,як  мені  здавалося  пісень  і  побігла  сходами  на  вулицю.
Підключила  навушники  до  телефону,запхнула  у  вуха  і  швидким  кроком  попрямувала  в  нікуди..Як  то  кажуть:  "йшла,аби  йти".  Влаштувала  собі  невеличку  екскурсію  до  болю  вже  знайомим  містом.все  далі  і  далі  проходила  вже  не  раз  відчутими  вуличками.
Першою  зупинкою,на  мій  подив,була  церква...Незнаю  чого,але  захотілося  пройтись  біля  святині..Помолилась  за  себе  і  родичів..Тоді,помолилась  за  тебе  і  пішла  напитись  освяченої  води.  Шарф  почав  "нагризати"  шию,а  тому  я  вирішила  його  скинути..Що  і  зробила  в  той  момент,просто  залишила  його  біля  якось  каменя.
Дальше  пам'ятаю  були  люди..оці  незнайомі  постаті,кожна  з  яких  кудись  поспішала.
Але  серед  них,як  і  завжди  я  незнаходила  тебе..
Та  я  не  засмучувалася  і  прямувала  все  далі.."треба  було  взяти  більше  грошей",-подумала  я,витягнувши  з  кишені  п'ять  гривень.  Але  все-таки  пішла  в  магазин  і  купила  собі  якусь  булочку  щоб  чимось  перекусити..Ну  і  на  здачу  як  завжди  пару  жувачок.
Далі  була  вулиця  із  пам'яткою  міста-замком.Незнати  коли  і  незнати  ким  він  був  заснований..але  зараз  такий  розвалений  є  чудовим  місцем  для  тих  вже  "інкубаторських"  фото.  
Надворі  вже  досить  таки  темно  і  телефон  розривається  від  криків  "ДОДОМУ!!",але  я,як  завжди  напевно,не  слухаюсь  і  прямую  далі  вимкнувши  телефон..цим  самим  я  залишаю  себе  без  музики,але  це  нічо,адже  місто  ще  не  спить,а  значить  самою  я  точно  не  залишусь..
Ну  що  ж,далі  центр?  Так,центр  міста...А  що  в  ньому?  Та  нічого..лише  якісь  незрозумілі  в  темноті  будівлі..Хоча  я  добре  знала,що  то-"Міська  Рада",а  он  то-колишній  кінотеатр..
Мені  це  вже  було  десь  в  горлі,адже  бачила  я  це  щодня..але  сьогодні  це  все  якесь  особливе...А  знаєш  чому?  Бо  сьогодні  я  проходжу  тут  і  уявляю  ніби  проводжу  тобі  екскурсію  незнайомим  для  тебе  містом..
Бачиш,оце  лавочка,на  якій  я  ще  декілька  міяців  тому  написала    наші  імена..Так,це  та  сама-"Лавочка  щастя"..ми  будемо  щасливі..І  я..і  ти!  Я  знаю!
Але  зараз  не  про  це..Ось  це  місцевий  "кабак"..А  отут  поблизу-спортивний  майданчик  для  діточок..Нам  не  підходить  ні  те,ні  те..
..Тут  на  моємо  обличчі  сіяє  усмішка..
Оці  чолов'яги,які  щойно  чіплялись  до  мене-це  місцеві  мажори..сини  заможніх  батьків,яким  на  все  наплювати..Не  звертай  уваги  на  них..Дивляться  самотня  дівчина,тай  ну  погоним  собі  з  неї..Мені  якось  всеодно..і  тобі  має  бути  так  само.
Вже  близько  22:00,похоладо  ще  сильніше  і  я  щойно  дожувала  останню  жувачку..
Давай  підемо  додому?  Там,де  знову  ж  таки  немає  тебе..Там,де  по  приходу  на  мене  будуть  кричати..і  там,де  я  знову  ж    таки  буду  самотньою.
Але  йдем,бо  той  холод  вже  перераховує  мені  кісточки..
Ось  я  і  вдома.
Вислухаю  повчання  і  знову  буду  плакати..знаю,що  нема  чого..але  лишня  вода  в  організмі  виривається  назовні  через  мої  сліпаки.
Я  буду  намагатись  спати.Добраніч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452826
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.10.2013


Вечные вопросы.

Почему  вот  так  всегда?
Почему  беспощадна  наша  судьба?
Почему  тот  кто  дорог  так  далеко?
Почему  холод  стучит  в  наше  окно?
Почему  время  так  быстро  идёт?
Всё  вперёт..всё  вперёт..
Почему  в  наше  время  семьи  распадаются  зря?
Берегите  семью!  Ведь  это  семья!
Почему  животным  не  хватает  домов?
Зачем  убивают  волков?
Почему  бедные,сразу-бомжы?
Ведь  они  тоже  живы!
Почему  наш  город  грязный  везде?
Разве  нет  никого  на  земле,
Чтоб  убрал  всё  так,за  "спасибо"..
Нет..Больше  писать  нет  силы..
Может  когда-то  эти  вопросы  исчезнут  из  головы..
Но  появлятса  новые,Господи,ты  уж  прости..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375669
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.11.2012