Світлана Себастіані

Иоганн Штраус

Вот  гений  великий,  прославленный  Штраус  –
его  карандашный  портрет.
(Тут  в  рифму,  естественно,  просится  [i]страус[/i],
хоть  Strauβ  означает  «букет».)
Портрет  нарисован  рукою  поэта,
верней,  поэтессы  одной.
Весь  Штраус  покрыт  канареечным  цветом,
поскольку  он  весь  золотой.
Зачем  ему  ноты?  Презрев  партитуру,
всевластен,  бессмертен  и  юн,
скрипичным  ключом  изогнувши  фигуру,
он  пилит  на  скрипке  без  струн,  –
он  может  сыграть  даже  палкой  на  дыне,
и  чары  прольются  на  вас,
он  Музыке  служит,  прелестной  богине,
лабая  божественный  вальс!
Застыл  он  на  плоском  бумажном  пространстве,
как  будто  играя  в  замри  –
и  кружат  светила  в  космическом  трансе,
тихонько  шепча:  [i]раз-два-три…
[/i]


Автор  рисунка  -  поэт  ТАИСИЯ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012077
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.04.2024

Про кровь и про любовь

[i]Я  убила  тебя,  застрелила.
Затем  вернулась  и  ударила  в  грудь  кухонным  ножом.
И  чтобы  наверняка,  я  ещё  тебя  отравила.
Развела  костёр  и  повесила  над  огнём.
И  даже  всего  этого  мне  показалось  мало…

Под  Сукно,  «Прозрение»[/i]



Я  решилась.  Хана  тебе,  гнида.
За  обиды  мои  –  получай!
Я  насыпала  в  борщ  цианида
и  стрихнина  добавила  в  чай.
Отчего  же  ты  просишь  добавки
и  блаженством  сияет  твой  взгляд  –
иль  в  чудовищной,  дьявольской  лавке
мне  просроченный  продали  яд?!
Изогнувшись  над  краем  балкона,
панораму  разглядывал  ты  –
не  сдержав  сладострастного  стона,
я  спихнула  тебя  с  высоты!
И  повис  ты,  смешной  и  неловкий,
потрясенно  шепча  «е-мое»,
зацепившись  ногой  за  веревки,
на  которых  сушилось  белье.
Я  бесстрашная,  дерзкая,  злая,
и  нисколько  тебя  мне  не  жаль  –
острый  нож  над  тобой  занесла  я!..
Но  погнулась  китайская  сталь.
И,  почти  задыхаясь  в  припадке  –
ничего  тебя,  змей,  не  берет!  –
я  к  твоей  ахиллесовой  пятке
роковой  подвела  электрод:
пусть  скорей  обратит  тебя  в  пепел
мой  убийственный  супервольтаж!
Ты  подрыгал  ногой  и  заметил:
«Хорошо  расслабляет  массаж».
Не  погиб,  негодяй,  не  убился,
планы  мести  –  пустые  мечты.
Что  ж  мне  сделать,  чтоб  ты  растворился  –
может,  в  ванну  налить  кислоты?..
И  подушкой  в  беспамятстве  диком
я  душила  тебя  до  утра  –
ты  пыхтел  и  игриво  хихикал:
мол,  любовная  это  игра…
Я  сдаюсь.  Не  сразить  тебя,  милый,
не  пролить  твою  сладкую  кровь.
Быть  нам  вместе  до  самой  могилы,
оттого  что  бессмертна  любовь!

P.S.  Натали,  если  Вы  обидитесь  на  эти  стихихи,  я  отравлюсь  из  пистолета...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012061
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.04.2024

Круговерть

Ламає  зубці  корон
революцій  тяжкий  таран,
а  потім  іде  терор,
а  потім  іде  тиран,
а  потім  грядуть  Війна,
Голод,  Чума  і  Смерть,  –
одвіку  вона  одна,
історії  круговерть.
Ро́ки  минуть,  віки  –
і  на  руїнах  святинь
зійдуть  слабкі  ростки
вдумливих  поколінь.
Полюблять  вони  любов,
в  серцях  збережуть  тепло  –
та  поряд  із  ними  знов
зростатиме  чорне  зло.
Соком  їдких  неправд
наллється  отруйний  плід,
і  воєн  кривавий  град
ізнову  сіктиме  світ  –
той  мирний,  прекрасний  світ,
про  який  так  мріяли  ми!..
В  розмаю  сонячних  літ
пам’ятай  про  холод  зими
лютої…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2024

Миражи

Этой  силе  и  этой  воле
позавидует  всяк,  кто  молод,
мы  давно  безразличны  к  боли,
в  наших  жилах  струится  холод.
Много  терпких  и  кислых  яблок
мы  срывали  в  садах  запретных.
Но  душа  без  любви  озябла
и  не  помнит  о  снах  заветных.
Умудренные  Агасферы,
роковые  герои  Грина,
полу-тени,  полу-химеры,
миражи,  существа-нейтрино,  –
мимо  окон  ночного  ада,
мимо  дома,  что  был  нам  раем,
мы  пройдем  с  неподвижным  взглядом  –
и  мечты  своей  не  узнаем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011069
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.04.2024

Сліпа

Юним  –  зітхати  й  красою  снити
(жадібні  до  чудес),
тільки  бувають  отруйні  квіти,
янголи  –  не  з  небес.
Хоч  розпанахай  їй  лезом  око  –
в  неї  душа  сліпа,
вельми  красуня  твоя  жорстока
і  на  сльозу  скупа.
Хлопчику,  діло  твоє  пропаще,
певно,  і  сам  пропав,  –
краще  б  вербу  обійняв  ти,  краще  б
статую  покохав!
Ось  вона,  глянь,  твоя  люба-мила,
та,  що  до  зір  возніс:
в  пальчиках  смаглих  –  тростина  біла,
посмішка  –  як  поріз,
погляд  –  заобрійна  блискавиця,
очі  –  сира  пітьма,
тіні  танцюють  в  її  зіницях
(тільки  тебе  –  нема).
Що  вона  ніжкою  злою  топче,
гострим  підбором  б’є?
Серце  твоє  –  придивися,  хлопче!  –
серце  дурне  твоє…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2024

*** ("Надень ту самую бомбер-куртку…")

«Надень  ту  самую  бомбер-куртку,
давай  наступим  на  те  же  грабли,
пускай  в  кислотно-глубокий  пурпур
взлетят  свинцовые  дирижабли!
Давай  вперед,  а  потом  налево  –
за  поворотом  настанет  лето.
И  пусть  в  прекрасную  королеву
амур  стреляет  из  пистолета.
И  пусть  ругается  Марь  Иванна  –
мы  просто  дикие  поросята!!
Скорей  с  разбега  нырнем  в  нирвану,
и  будет  здорово,  как  когда-то.»
«Прости,  но  что-то  ты  тут  напутал,
твоя  стрела  не  находит  цели,
ты  по  крупинкам  считал  минуты,
а  рядом  –  вечности  прошумели.
Ты  словно  призрак,  ты  словно  предок
своих  исчезнувших  отражений.
Мир  изменился  –  как  будто  предал,
произведя  череду  движений.
Ни  Марь  Иванны,  ни  цеппелинов  –
давно  схомячила  их  нирвана.
Жизнь  расползается  вязкой  глиной…
Ноябрь  –  и  песенки  Б.  Виана.»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010056
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.04.2024

Boris Vian "La complainte du progress" Переклад

Плач  із  приводу  прогресу  

Цінували  в  давнину
Лиш  любов  одну,
Чуйних  слів  солодкий  чар
І  сердечний  жар.
Та  змінився  світ,  і  час
Минув,  минув.
Ждуть  красунечки  від  нас,
Щоб  ніжно  хтось  шепнув:

«Ах,  Гудуло!..
За  цілунок  твій
Я  дам  тобі  одній

Екоплиту,
Лазерну  тахту,
Скутер  на  спирту,
Лопатку  для  коржів,
Епоксидну  піч,
Холодильник  «Січ»,
Вазу  в  стилі  кітч,
Колекцію  ножів,

Пару  турнікетів
Для  різки  вінегретів,
Лимонний  одорант,
Для  ложечок  сервант,
Кремопістолет,
Із  підігрівом  плед,
Ще  на  двох  літак  –
І  буде  все  ніштяк!»

Суперечки  в  давнину
Не  псували  нам  кров:
Ти  б  тарілку  відштовхнув
І  тихенько  пішов.
Та  стрибають  ціни  ввись  –
Пропасти  добру?!
«Геть,  до  мами  повернись!
А  я  все  заберу.

Ах,  Гудуло!..
Ну  скажи  «пардон»,
Бо  зникнуть  ніби  сон

Сейф  для  яєць,
Електрогаманець,
Гасовий  горнець,
Набір  твоїх  каструль,
Віск  для  взуття,
Подрібнювач  сміття,  
Подовжувач  життя
І  сто  свинцевих  куль!

Всі  турнікети,
А  з  ними  й  вінегрети,
І  ніж  для  фуа-гра,
Й  картоплі  пів  відра…»
Якщо  ж  твоя  мадам
Бажає  чвар  і  драм  –
Жорстоку  прожени
І  двері  зачини.

Маєш  буфет,
Збивачку-табурет,
Пушку  для  котлет
І  капці  шкіряні;
Наноекран,
Тефлоновий  казан,
Капроновий  диван,
Липучку  для  брехні.

Тож  чекай  візити
Наступної  кобіти
Із  серденьком  відкритим,
Що  прагне  доброти:

Їй  треба  помогти,
Втекти  від  самоти…
А  там  нова  любов
Тебе  накриє  знов,

А  там  нова  любов
Тебе  накриє  знов,
А  там  нова  любов
Тебе  накриє  знов!

___________________


La  complainte  du  progress  


Autrefois  pour  faire  sa  cour
On  parlait  d'amour
Pour  mieux  prouver  son  ardeur
On  offrait  son  cœur
Maintenant,  c'est  plus  pareil
Ça  change,  ça  change
Pour  séduire  le  cher  ange
On  lui  glisse  à  l'oreille

Ah,  Gudule
Viens  m'embrasser
Et  je  te  donnerai

Un  frigidaire
Un  joli  scooter
Un  atomixer
Et  du  Dunlopillo
Une  cuisinière
Avec  un  four  en  verre
Des  tas  de  couverts
Et  des  pelles  à  gateaux

Une  tourniquette
Pour  faire  la  vinaigrette
Un  bel  aérateur
Pour  bouffer  les  odeurs
Des  draps  qui  chauffent
Un  pistolet  à  gauffres
Un  avion  pour  deux
Et  nous  serons  heureux

Autrefois  s'il  arrivait
Que  l'on  se  querelle
L'air  lugubre  on  s'en  allait
En  laissant  la  vaisselle
Maintenant,  que  voulez-vous
La  vie  est  si  chère
On  dit  rentre  chez  ta  mère
Et  on  se  garde  tout

Ah,  Gudule
Excuse-toi
Ou  je  reprends  tout  ça

Mon  frigidaire
Mon  armoire  à  cuillères
Mon  évier  en  fer
Et  mon  poêle  à  mazout
Mon  cire-godasses
Mon  repasse-limaces
Mon  tabouret  à  glace
Et  mon  chasse  filou

La  tourniquette
À  faire  la  vinaigrette
Le  ratatine-ordures
Et  le  coupe-friture
Et  si  la  belle
Se  montre  encore  rebelle
On  la  fiche  dehors
Pour  confier  son  sort

Au  frigidaire
À  l'efface-poussière
À  la  cuisinière
Au  lit  qu'est  toujours  fait
Au  chauffe-savates
Au  canon  à  patates
À  l'éventre-tomates
À  l'écorche-poulet

Mais  très,  très  vite
On  reçoit  la  visite
D'une  tendre  petite
Qui  vous  offre  son  cœur

Alors  on  cède
Car  il  faut  bien  qu'on  s'entraide
Et  l'on  vit  comme  ça
Jusqu'à  la  prochaine  fois

Et  l'on  vit  comme  ça
Jusqu'à  la  prochaine  fois
Et  l'on  vit  comme  ça
Jusqu'à  la  prochaine  fois

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010055
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2024

Чари

Знову  світ  хиткий  та  невагомий,
доторкнись  –  розтане,  наче  дим.
Просто  перехожий,  зовсім  незнайомий,
привітався  голосом  твоїм.
Знов  насняться  сни  напівзабуті,
запалають  згаслі  міражі…
Вороже  мій  любий,  вороже  мій  лютий,
чим  ти  так  мене  приворожив?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024

*** ("Ночь затопила городок…")

Ночь  затопила  городок  –  
он  как  сундук  на  дно  залёг,  
слепя  огнями  из  щелей.
В  сады  луна  лила  елей.
Река  пыталась  в  море  впасть.
Коты  изображали  страсть.
Цвели  кусты.  Вопил  сверчок.
Какой-то  пьяный  мужичок,  
забыв  о  Доме  и  Семье,  
спал  под  звездою  на  скамье...
Дремали  сказки  витражей.
Нагроможденья  этажей  
моргали  окнами  во  тьме  –  
там  было  грустно,  как  в  тюрьме.
Всезнающие  пацаны,  
задумчивы  и  влюблены,  
курили  в  круге  фонаря,  
друг  друга  вяло  матеря.
И  семенила  –  цок-цок-цок!  –
блондинка,  отвернув  лицо.
За  нею,  скользкий,  как  грешок,
труси́л  и  тру́сил  женишок.
Молчал  на  ветке  соловей,  
восток  не  делался  алей,  –  
и,  наблюдая  ход  планет,  
светился  бронзовый  поэт.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009754
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.03.2024

Дура

Кот  уверен,  что  я  Наташа,
бот  считает  меня  Полиной,
гей  Лехандро  –  довольно  страшной,
гопник  Саня  –  ваще  галимой,
юный  шиппер  –  токсичной  теткой,
старый  бабник  –  невинной  деткой,
а  подружка  Анжела  –  чОткой,
а  начальник  отдела  –  дерзкой,
а  соседка  –  холодной  стервой,
а  сосед  –  юморной  и  чуткой,
эта  девушка  –  старой  девой,
эта  бабушка  –  проституткой.
Ты  считаешь  меня  Джокондой,
Беатриче  своей,  Лаурой!..
(Плюс  добычей  своей  законной.)
Ну  а  вслух  называешь  дурой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009585
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.03.2024

Кораблик у пляшці

Чудовий  манюній  кораблик  –
кораблик  всередині  пляшки  –
здійснює  кругосвітку
на  борту  корабля  «Фортуна».
Чутливий  до  хитавиці,
він  погойдується,  стрибає,
хоч  сам  не  пливе  нікуди:
кораблик  всередині  пляшки
не  залишав  каюти,
кораблик  всередині  пляшки
ніколи  не  бачив  моря,
кораблик  всередині  пляшки
крізь  скло  споглядає  світ  –
як  підсліпуватий  вчений,
акваріумна  рибчина
чи  недоносок  заспиртований;
перед  ним  засушений  скат,
віяло,  люльки,  корали,  
ліхтар,  пістолет,  хронометр,
розсипані  тьмяні  монети,
а  також  величезна  мапа…
Кораблик  всередині  пляшки,
доладний,  легенький  кораблик
дещо  чув  про  життя:
він  чекає  на  [i]кораблетрощу[/i].

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2024

*** (Кажеш, була Едемом?!

Кажеш,  була  Едемом?!
Пороблено  цій  планеті!
Мов  божевільний  демон
мчить  у  шаленім  леті.
Де  наше  щастя,  Боже?
Розвіяно  чорним  вітром…
У  темряві  цій  ворожій
мусимо  стати  світлом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2024

Стихи без названия

[i]Как  эту  очарованность  разрушить
и  посмотреть,  как  смотрят  остальные  –
увидеть  человека,  а  не  бога?..
Ненужная,  ненужная  любовь.
[/i]


1

За  то,  что  ненависть  хоть  и  сжигает  душу,
а  все  же  милосердней  безразличья,
за  то,  что  ты  так  пристален  ко  мне,
за  боль  мою,  которой  ты  причина,
за  то,  что  проклят,  беден,  не  блажен,
за  то,  что  одинок  и  брат  по  муке,  –
не  отвернусь  (не  бойся),  не  отплюнусь,
в  последний  час  руки  не  отниму,
не  постыжусь  перед  Его  Престолом
и  в  Царствии  Его  не  отрекусь.
За  то,  что  ненависть  –  всей  жизнью  это  знаю!  –
безмерно  милосердней  безразличья.

2

В  современном  мире  –
мире  кое-как  систематизированного  хаоса  –
нам  с  тобой  легко  затеряться,
раствориться,
исчезнуть,
ощутить  свое  одиночество.
(Одиночество  –  высшая  роскошь,
ни  за  что  другое
не  приходится  столько  платить,
как  за  этот  –  сомнительный  –
суррогат  свободы.)
…И  вот  в  мире  ночь.
Ночью  в  мире  так  же  темно,
как  и  в  собственном  нашем  мире;
можно  не  закрывать  глаза,
каждый  во  тьме  ясновидец,
каждый  видит  свой  рай  (он  же  ад),  –
и  я  вижу  так  ясно
тебя,  окруженного  светом,
по  ту  сторону  тьмы…

3

Ничего  у  нас  с  тобой  не  было  –
только  раз  подержались  за́  руки.
Обещая  друг  другу  встретиться,
распощались  на  веки-вечные.
Я  тебе  улыбнуться  силилась,
ты  слезинки  со  щек  сцеловывал…
С  той  минуты,  с  того  мгновения  
началось  мое  умирание.

4

Ищу  тебя  –  и  нахожу  повсюду:
в  чужих  улыбках,
так  похожих  на  твою,
в  случайном  повороте  головы
случайного  прохожего,
в  глазах  –
таких  же  карих
и  таких  же  нежных,
мучительных,  насмешливо-спокойных,
но  только  не  смотревших  на  меня…
Повсюду  ты  –  и  нет  тебя  нигде.
Я  слышу  голос,  тихий  и  знакомый,
и  вижу  незнакомое  лицо;
слова,  которые  ты  мог  бы  мне  сказать,
читаю  в  книге,  глядя  между  строк,  –
и  долгие  веду  с  тобой  беседы
в  коротких  снах.

5

Если  бы  ты  был  рядом,
я  бы  тебе  рассказала,
как  щекотало  солнце
гладкую  шею  речки,
как  хохотала  речка,
рассыпаясь  на  сотни  блесток,
и  как  рыбаки  удили
юрких  насмешливых  рыбок.
И  как  я  шла  по  бульвару,
отражаясь  в  черных  витринах,
и  как  мне  шел  сарафанчик
в  бежевую  полоску;
про  мальчика  с  ломтем  арбуза
я  бы  тебе  рассказала,
про  то,  как  мне  снились  чайки,
и  что  очень  люблю  тебя,  очень.
И  ты  бы  меня  не  слушал,
и  ты  бы  мне  улыбался…
Господи!  Неужели  
этого  больше  не  будет.

6

Теперь  я  знаю,
теперь  я  знаю
тоску  по  счастью,  –
а  в  детстве  удивилась
янтарным  бусам  
у  карлицы  на  шее…
Теперь  я  знаю!

7

Моя  к  тебе  любовь  была  как  ссора  с  Богом  –
я  суетилась  сразу  за  двоих.
Как  на  суде  произносила  речи,
доказывала  что  твой  Пифагор,
не  в  меру  и  не  в  тему  оживлялась,  
сюсюкала  и  силилась  придать
загадочность  зареванным  глазам
посредством  карандашика.  Врала.
Навек  прощалась,  гордо  бахнув  дверью,
чтоб  через  час  протиснуться  в  нее,
благоговейно  ручку  повернув
и  нагло  ухмыляясь  от  стыда…
Ты  был  мудрей,  поскольку  не  любил.
А  на  меня  как  порчу  навели…

8

Мы  состаримся  порознь.  Еще  половина  жизни.
Всем  ветрам  открыто  сухое  дерево  в  поле.
Мне  снился  волк,  он  говорил:  [i]я  голоден,  как  огонь.[/i]
Я  не  верю  в  смерть,
человек  важнее  того,  что  с  ним  происходит.
Время  разрушает  мое  лицо,  как  вода  разрушает  маску  –
проступает  душа…

Ваш  ребенок  похож  на  тебя.
Я  тронула,  не  удержалась,  гладкое  перышко  челки:  
он  посмотрел  так  доверчиво,  
как  ты  никогда  не  смотрел.

9

–  Ничто  не  избежит  своей  судьбы.
Сгорят  стихии,  рухнут  небеса  –
мир  обретет  единство.  Но  на  время.
Природа  Обновляется  Огнем.
Все  возвратится,  сделав  полный  круг,  
и  повторятся  вещи  и  событья,
и  души  повторятся,  и  тела…
–  А  значит  наша  встреча  неизбежна  –
и  значит  мы  расстанемся  еще  раз.
 
10

…А  надо  было  тогда,  в  день  нашей  разлуки,
наперед  у  тебя  попросить  прощенья  –
за  всех  моих  будущих  нелюбимых  любимых,
за  грубый  их  жар,  за  тайный  мой  холод,
за  то,  что  целую  друзей  случайных
губами,  целованными  тобою,
за  то,  что  раздарено,  растрачено,  расхищено
мое  голодное  детское  сердце
со  всей  его  глупой,  великой  любовью,
за  отчаяние  моего  вероломства,
глухую  тоску  ласковых  предательств…
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007212
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2024

Марність

Тоскні  ранки,  вечори  печальні,
затишку  немає  в  самоті.
Певно,  ти  страждаєш,  друже  дальній,
на  одній  зі  мною  частоті,
певно  ж,  і  тебе  бентежу  снами,  –
лиш  у  снах  з  тобою  ми  удвох.
…Та,  здається,  й  там  повік  між  нами  –
спогади,  глибокі,  наче  шрами,
душі  наші  з  їхніми  гріхами,
ревнощі,  вагання,  Всесвіт,  Бог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2024

Скажи "война"

Просто  скажи  «война»  –  и  прокатится,  завывая,
вопль  механических  плакальщиц  –  рев  сирен,
загудит  огонь,  дым  повалит,  забивая
убежавший  кофе,  духи,  корвалол,  сирень;
прилетит  на  железных  крыльях  черное  лихо,
содрогнется  земля,  и  всей  мощью  взрывной  вины
мгновенно  тебя  накроет,  –  даже  если  кругом  все  тихо,
даже  если  и  нет  нигде  никакой  войны…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006680
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2024

Север

Вьюги  белая  змея…
Не  пускает  колея…
Это  папина  деревня,  
вологодские  края.
В  печке  прядает  огонь,
машет  гривой  красный  конь.
–  Помнишь,  Тютина  Серегу
провожали  под  гармонь?
Вот  каков  его  удел…
Сам  поехал.  Сам  хотел.
Говорил,  что  не  намерен
оставаться  не  у  дел,  –
мол,  контрактником  пойду,
мол,  обижен  на  судьбу…
Привезли  его  недавно  –
в  металлическом  гробу.
–  У  Смирновых  едет  зять.
–  Взятку  надо.  –  Нет,  нельзя.
Принесут  тебе  повестку  –
как  ее  уже  не  взять?  
–  А  Михайловны  сосед
налепил  на  «волгу»  зет,
а  завидит  почтальоншу,
дак  его  и  дома  нет.  
–  Понаделали  беды.
–  Города  разбиты  в  дым.
–  Это  все  они  бомбили.
–  Мы  их,  что  ли,  не  бомбим…
–  Прям  по  центру,  говорят!
–  У  меня  там  старший  брат.
–  А  Васильев-то  Геннадий  –
на  гуцулке  был  женат.
–  Мы  про  это  эсвэо
и  не  знали  ничего,
лучше  б  было  все,  как  раньше,
лучше  б  не  было  его!
(Лучше  б  чай,  да  сахарок,
да  с  курятиной  пирог.
И  за  что  нам  эти  беды?
Не  хотели,  видит  Бог!)
–  Что  же  нам  теперь  –  пропасть?
–  Это  все  решает  власть.
Тут  политика,  Ванюха,  –
а  на  кой  она  сдалась?
…Гаснет  свечка,  рвется  нить,
ничего  не  изменить.
А  чего  мы  можем  сделать?
Разве  водочки  налить…
За  столом  молчит  семья  –
мать,  отец  да  сыновья.
Ох  ты  север,  глупый  север,
непрямая  колея!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006679
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.02.2024

*** ("На дні зіниць дрімають душі…")

На  дні  зіниць  дрімають  душі,
дрімає  час  в  одвічнім  леті.
А  море  сховано  у  мушлі.
А  вітер  сховано  у  флейті.
В  обра́зах  криється  бажання,
в  мовчанні  –  туга  за  тобою…
Усе  просякнуто  стражданням.
Усе  пронизано  любов’ю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2024

Частицы

Есть  Непознанный,  Сущий  где-то,
жизнь  монтирующий,  как  фильм,
пропускающий  конус  света
сквозь  сознания  сложный  фильтр.
Мы  разъяты  –  и  все  ж  едины.
Оттого-то  он  мне  знаком  –
гомон,  невоспроизводимый
человеческим  языком.
То  ли  ангельские  молитвы,
то  ли  Божии  имена…
Полуобразы-полуритмы
полуяви  и  полусна,  –
прозреваемый  сквозь  ресницы,
не  дающийся  глазу  пляс  –
превращение  нас  в  частицы,  
превращенье  частиц  в  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006258
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2024

Притяжение

 1
Неизменно  твое,  земля,
материнское  притяжение,
ты  заботливо  утяжеляешь  тела,
строго  сковываешь  движения.
Но  во  сне  у  нас  тел  нет:
голыми  души  –  в  сон!
Мчим,  как  легчайший  свет,
мимо
ленивых
солнц…

(А  в  круглом  трехмерном  мире
даже  прямые  –  дуги:
головы,  
груди,
губы  –
все  округло,  округло.
По  кругу
ходит  земля,
кружится
круглое
солнце.
…И  каждый  в  конце  концов
к  началу  пути  вернется.)

2
Мне  снилось  небо,  полное  очей,
оно  лучилось  нежностью,  мигая
от  робости,  –  а  я  была  нагая
с  кристальным  телом,  гибким  как  ручей.
…Проснувшись  (пробужденье  –  апокопа),
взглянула  на  часы  –  да,  точно,  поздно!..
Взошло  светило,  затмевая  звезды,
и  превратило  аргуса  в  циклопа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006256
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2024

*** ("Іще снігам біліти…")

Іще  снігам  біліти,
та  лють  зими  даремна:
от-от  воскреснуть  квіти,
прокинуться  дерева,
і  продзвенить  птахами
над  сном  ранкових  вулиць
усе,  що  ми  кохали,
усе  про  що  забули…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2024

Злочин

Запалали  вражі  зорі,
засліпили  очі,
посивіли  в  ярім  горі
чорні  коси  ночі.
Трощать  жаром  ватри  кляті  –
аж  мерцеві  тепло.
В  небі  –  спалахи  крилаті,
а  під  небом  –  пекло.
Випадає  немовлятко
з  рук  мертвої  неньки  –
відлітає  голуб’ятком
ангелик  маленький.
Летить  небом-висотою  –
ризи  обгоріли,
припорошене  золою  
личко  його  біле…
Доки  буду  в  світі  жити  –
буду  пам’ятати!
Доки  зможу  говорити  –
буду  проклинати!
Пломенійте,  мої  вірші,
приски  на  папері.
Вчора  Бог  зі  світу  вийшов,
причинивши  двері…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2024

Архитектурные наблюдения

Барокко  бараков.  Ретро  экзотика
хижинок  с  позеленевшими  крышами.
Трущобы,  хрущобы  –  советская  готика
под  гробовыми  плоскими  крышками.
Забор,  испытавший  влияние  Пизы
с  ее  навека  окосевшей  башней.
Балкон,  захламленный  до  полной  шизы.
Подъезды,  базарящие  про  башли.
Разруха  внутри.  С  потолков  капели.
Холодные  трубы  да  ржавый  крантик.
А  так-то,  конечно,  кругом  Растрелли,
так-то,  конечно,  Фиораванти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005373
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.02.2024

Что за весна… (Перевод «Oh Such A Spring» Fontaines DC )

В  старом  порту
Безоблачным  днем
Печаль  моряки  запивали  вином.
Вернуть  бы  мне  снова  весну  эту!

Время  летит,
И  многих  здесь  нет,
Другие  из  кружек  пригубят  рассвет.
(Вернуть  бы  им  снова  весну  эту…)

Что  за  весна,
Что  за  весна,  
Что  за  весна!..

Шум  городка
И  в  воздухе  соль.
Но  мне  все  равно,  я  изжил  свою  боль.
Вернуть  бы  мне  снова  весну  эту!

Что  за  весна,
Что  за  весна,  
Что  за  весна…

Снова  
Словом
Прошлое  тронь  –
Слезой  расплывется:
Обречен  
                             каждый    
                                                     герой…

Солнечный  день.
Стоять  и  смотреть,
Как  в  море  выходят  они  умереть…
Вернуть  бы  мне  снова  весну  эту!

_________

Down  by  the  docks
The  weather  was  fine
The  sailors  were  drinking  American  wine
And  I  wished  I  could  go  back  to  spring  again

Now  they're  all  gone
That's  life  moving  on
Some  stayed  behind  to  get  drunk  on  the  song
And  they  wish  they  could  go  back  to  spring  again

Oh,  such  a  spring
Oh,  such  a  spring
Oh,  such  a  spring

The  noise  of  the  town
The  salt  in  the  air
It  plays  all  around,  but  I  no  longer  care
And  I  wish  I  could  go  back  to  spring  again

Oh,  such  a  spring
Oh,  such  a  spring
Oh,  such  a  spring

They  try  words
And  down  through  the  years
It  all  turns  to  tears
They  don't  know
But  they  try  anyway

The  clouds  cleared  up
The  sun  hit  the  sky
I  watched  all  the  folks  go  to  work  Just  to  die
And  I  wished  I  could  go  back  to  spring  again

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005143
рубрика: Пісня, Лирика любви
дата поступления 06.02.2024

Повернення з полону

Ще  юний.  
Безрукий.  
Сивий.
Ти  біль  пережив  нестямний.
Змарнілий,  а  все  ж  красивий.
Скалічений  –  і  незламний.
Всміхається  рідне  місто,
ридає,  цілує  мати,
в  обіймах  стискає  міцно,
тобі  ж  її  не  обняти…
«–  З  полону  я  йшов,  як  з  пекла,
долаючи  зло  звіряче,
та  кров  моя  все  ще  тепла
і  серце,  мов  жар,  гаряче.
Я  з  темряви  повернувся  –
й  зненавидів  силу  темну.
Я  житиму  –  і  клянуся,
що  житиму  недаремно!»
Немає  такої  муки,
що  б  дух  козака  скорила.
Війною  відтято  руки  –
ростуть  за  плечима  крила…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2024

Метелик

Так  скучила  сьогодні  за  тобою
поміж  буденно-ввічливих  людей,
що  серденько,  стужавіле  від  болю,
метеликом  –  на  волю  із  грудей!..
Коричневе  кумедне  янголятко
тріпоче  оксамитними  крильми,
і  що  йому  злоблива  мертва  хватка
старої  відьми  –  сивої  зими?
Крізь  холоди  і  сніг  рясний,  лапатий,
крізь  вітру  стоголосе  гостре  скло
летить  через  засніжені  Карпати,
спішить  щосили  у  твоє  тепло!
Так  мало  потребує  кожне  диво,
таке  просте  й  беззахисне  воно,  –
ти  лиш  повір  у  нього  незрадливо.
Метелик?  Серце  б’ється  у  вікно!
…Воно  жадало  у  твоїх  долонях
сховатися  від  стужі  й  самоти  –
і  впало  на  холодне  підвіконня.
«Листок,  сухий  листок»,  –  подумав  ти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2024

Соблазн

«–  В  саду  Творца  премного  древ  различных,
плоды  их  удивительны.  Вот  древо-
вселенная  в  цвету  прекрасных  солнц  –
на  нем  миры  как  яблоки  висят,
трехмерны  и  округлы.  Тяжелы.
Обласканный  лучами  золотыми,
один  из  них  созрел  –  чудесный  мир!
В  раю  есть  лишь  теперь,  а  там  –  вчера  и  завтра,
там  каждый  миг  неповторим  и  нов,
всему  там  есть  начало  и  конец,
но  несть  числа  загадкам  и  разгадкам;
познавший  умудрен  –  он  точно  бог…»
«–  А  кто  же  ты,  подвижный  как  поток,
подобный  змею,  линии,  стреле?»
«–  Я  –  времени  дурная  бесконечность».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004845
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.02.2024

*** (Ні, то не фатум, не таємна…")

Ні,  то  не  фатум,  не  таємна
ворожість  безіменних  сил,
не  чорна  змова  злих  світил,
не  грішних  предків  помста  темна,  –
то  доля  пробує  на  зуб  –
чи  [i]справжнє[/i]  золото  твоє?..
Ще  є  надія  в  серці,  є,
хоч  не  злічити  втрат  і  згуб.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004296
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2024

Про «Дітей обіцянки»

«Кожна  спроба  розуміння  затягуватиме  Вас  все  глибше»
Enol  «Діти  обіцянки»


Читаєш  отаке  –  й  мимоволі  виникає  питання:  невже  нейромережі  нарешті  перетнули  межу,  що  відділяє  їхні  смислові  колажі  (легко  упізнавані  поробки)  від  справжньої  творчості?  Бо,  здається,  саме  так  могла  б  писати  нейромережа,  якби  вдалося  якимось  дивом  закласти  в  її  код  творчу  волю  з  дещицею  хаосу.  Є,  є  така  спокуса  –  оголосити  це  все  пришестям  ШІ.  Принаймі,  якусь  неясну  літературну  містифікацію  підозрюю  й  досі  (колектив  авторів?  маска?);  причина  ж,  мабуть,  значно  банальніша  –  геніальність.  (Чому  б  не  подражнити  гусей  цим  сакраментальним  в  усіх  відносинах  словом?)
Найчастіше  Боженька  робить  геніїв  за  найпростішим  рецептом:  залишити  нечисленне,  забрати  решту  і  зачекати,  поки  нечисленне  заповнить  собою  пустоти.  Не  дивно,  якщо  випадок  автора  «Дітей  обіцянки»  саме  такий.  Життєве  середовище  поета  (під  словом  «поет»  тут  маю  на  увазі  дух)  –  якийсь  наглухо  замкнений  колапсуючий  простір,  оточений  безліччю  світів,  про  яких  замурований  у  цьому  просторі,  в  чорній  його  утробі,  дух  дещо  знає,  але  ні  доторкнутись  до  них,  ні  навіть  побачити  їх  не  в  змозі:  «Я  –  плід  високоенергетичної  замкнутої  системи»;  «я  розчинився  у  потоці  часу»;  «мене  спопелило  власне  світло»;  «мене  відволікає  чітке  бачення»;  «якби  я  мав  свої  очі  –  я  б  не  побачив  нічого,  окрім  власне  себе».  (Тут  можна  б  вжити  слово  «монада»  і  ще  багато  не  менш  розумних  слів,  та  не  хочу.)  Не  дивно,  що  провідною  темою  тексту  є  повна,  довершена,  майже  онтологічна  самотність.  Тема  ця  включає  в  себе  кілька  інших  тем  і  мотивів,  що  цілком  логічно  з  неї  виходять:  тема  трагедійністі  буття  –  часопростору  і  часоплину  (наукові  поняття  химерно,  але  дуже  органічно  переплітаються  тут  з  міфами);  тема  «вічної  жіночності»,  що  розкривається  у  образах  реальних,  напівреальних  та  уявних  істот:  древні  богині,  образ  матері,  прикмети  якої  ніби  розчинені  у  всьому  сущому,  образ  «відьми»  –  аніми,  внутрішньої  дівчини  героя,  виокремленої  і  виплеканої  з  його  «я»  (не  секрет,  що  усі  ми  трохи  гермафродити,  крім  випадків,  що  виходять  за  межі  норми),  якісь  гарненькі  дівчата  й  жіночки,  Лолітки-Лесбії  –  гарненькі  і,  здається,  пустенькі  (не  надто  серйозна  вада  для  жінки  –  пустота:  чи  не  є  вона  найсуттєвішою  ознакою  отієї  «вічної  жіночності»;  та  й  що,  скажіть,  робити  повноті  з  повнотою?).  Чи  не  найсвітлішим  у  книзі  здається  мені  образ  батька,  він  сприймається  як  благе  божество,  що  покинуло  створений  ним  світ  під  впливом  темних  сил,  фатуму.  Простежується  й  тема  конфлікту  героя  зі  світом.  Причина  цього  конфлікту  іноді  перекладається  на  сам  світ,  попри  те,  що  герой  ніколи  не  забуває  про  свою  у  ньому  чужерідність,  несвідомо  чи  свідомо  викохану.  Неабияку  роль  відіграє  у  книзі  тема  сп’яніння  як  пізнання  –  сп’яніння  це,  за  недвозначними  натяками  автора,  має  наркотичний  характер  (фанам  Кастанеди  напружитись);  втім,  чим  там  себе  дурманить  герой  –  грибами,  сомою,  сушеним  цвітом  папороті  чи  пігулками  від  печії  –  в  наш  час,  коли  мало  не  під  кожною  купкою  собачого  лайна  можна  надибати  закладку,  то  все  вже  не  так  цікаво,  як  могло  би  бути,  скажімо,  в  90-ті.  Книга  взагалі  трохи  дивує  своїм  неспівпадінням  з  часом,  подібні  твори  зазвичай  з’являються  наприкінці  сторіч,  коли  світ,  передчуваючи  майбутні  катаклізми,  глушить  ці  передчуття  набором  класичних  принад  декадансу:  морфієм,  «фам  фаталями»,  поетичними  оргіями,  садомазохістичною  рефлексією,  проповідуванням  надлюдини  і  таким  подібним.  (Хоча  «невідповідність  епосі»  аж  ніяк  не  вада,  і  часом  книги,  в  яких  жодним  словом  не  згадувалася,  скажімо,  революція  чи  інша  якась  чума  епохи,  свідчили  про  цю  чуму  значно  красномовніше,  ніж  сто  томів  ідейної  кон’юнктурщини.)  Загалом  кажучи,  мені  здається,  що  це  одна  з  тих  книг,  котрі  знаходять  собі  мало  читачів  серед  сучасників,  та  і  в  майбутньому  їх  не  так  охоче  читають  задля  безпосереднього  задоволення  процесом  читання,  проте  такі  книги  з  азартом  цитують  та  інтерпретують,  бо  вони  несуть  щось  принципово  нове  –  концептуально  чи  стилістично.
Щодо  образу  героя  книги,  то  він  повстає  у  двох  іпостасях,  кожна  з  яких  у  свою  чергу  роздвоюється.  Насамперед,  це  дух-мандрівник,  що  прошиває  часи  і  світи  у  марних  пошуках  –  божества?  істини?  –  і  раптом  відчуває  прикмети  цього  божества  у  собі:  «Я  є  бог,  і  ім’я  мені  –  поняття  /  Славте  словами  моє  втілення»,  –  тут  вже  парадоксально  проявляється,  якщо  можна  так  сказати,  світлий  бік  темряви.  Земна  іпостась  героя  –  аскет,  відлюдник,  мало  не  пустельник,  фундатор  і  адепт  нового  вчення,  положення  якого  він  проповідує  –  відьмам?  цнотливкам?  цікавим  жіночкам?..  Тут  святий  відлюдник  («Хрест  на  мені  парує  чорним  полум’ям».  «Чорне  серце  моє  бачить  красу  лише  у  твоїй  темряві!»)  починає  відбивати  тінь  –  відьмак,  маніяк,  павук,  Локіс.
Загалом  же  складається  образ  поета  на  кшталт  А.Рембо  –  голодного  серця,  з  дитинства  отруєного  книгами.  До  речі,  перше,  що  пригадується  під  час  читання  –  саме  «Осяяння»  та  «Літо  у  пеклі»,  тексти,  які  неможливо  ані  наслідувати,  ані  розвивати,  бо  отримаємо  лише  епігонство  і  тотальний  герметичний  тупик,  –  таланти  й  талантики  добре  те  усмвідомлюють  і  в  ці  двері  не  пхаються.  Та  автор  «Дітей  обіцянки»,  здається,  тим  не  переймається,  як  і  комфортом  читача:  читати  його  книгу  –  важка  праця.  Не  буду  розводитись  про  стиль  письма,  творчу  манеру  і  т.д.  –  най  цим  займаються  профі.  Відмічу  тільки  найхарактерніший  його  прийом  –  нехтування  крапкою;  ця  нехитра,  на  перший  погляд,  штука  надає  текстові  особливої  смислової  гнучкості  через  можливість  читати  його  ще  й  за  принципом  ренга.  І  тут  з  твердої  суші  ступаємо  наче  на  непевні  океанські  хвилі:  слова  виблискують  безліччю  відтінків,  набувають  нових  значень,  думки  зіштовхуються,  перетікають  одна  в  одну,  розсипаються  на  друзки  і  бризки,  –  а  оскільки  ходити  по  воді  ми  не  навчені,  то  рано  чи  пізно  здаємося  й  пливемо  за  різновекторними  течіями  тексту,  напівоглушені,  напівосліплені,  не  завжди  усвідомлюючи,  що  перед  нами  –  водорость,  нитка  медузи,  полотняні  вітрильні  лахміття,  пасмо  хвостатої  спокусниці,  пластикова  дрігва…  Коли  ж  приб’ємось  до  берега  (тобто  втечемо  в  реальність,  припинивши  нарешті  читання),  то  нагородою  нам  буде  фізична  втома  й  духовне  знесилення,  якийсь  ментальний  білий  шум:  наш  мозок  переїв  і  душу  ми  натрудили.  Хто  в  дитинстві  приміряв  бабусині  окуляри,  пам’ятає,  як  стрімко  розпливався  у  пляму  і  до  болю  бив  по  очах  змінений  товстими  скельцями  світ.  Запозичивши  в  автора  його  «окуляри»  –  його  нетипове  світобачення,  ми  отримуємо  шанс  мов  крізь  тьмяне  магічне  скло  угледіти  й  вгадати  речі,  що,  здається,  іще  не  мають  чітких  визначень  у  жодній  з  мов,  навіть  у  мові  чисел;  справжнє  й  уявне,  звичне  й  неможливе  переплітаються,  видозмінюються,  міф  перетворюється  на  один  із  численних  вимірів  буття,  світобудова  розгортається  неосяжним  безкінечним  фракталом  і  гуде  від  лету  світів  –  на  всі  голоси  й  часи.
То  про  надземне.  Земне  ж  відбувається  на  землі  –  тій,  з  якої  і  в  яку  усе  і  всі;  можна  копати  в  ній  нори,  ліпити  з  неї  божків,  цеглини,  миски;  нею  присипано,  припорошено  все  –  аж  хочеться  змахнути  оті  сухі  крупинки  з  екрану.  (А,  то  літери.)  Певно,  вітри  не  мають  спокою  в  цій  місцевості.  Що  це,  до  речі,  за  місцина,  що  за  земля?  Україна?  Можливо.  Сучасна  –  або  часів  Трипілля.  (Час  річ  відносна,  як  відомо.)  Схоже  й  на  Шумер,  котрий  згадується  героєм  як  правітчизна.  А  могли  б  бути  й  Арденни  Рембо  –  деякі  прикмети,  здається,  співпадають.  Імовірніше  ж  то  біблійний  Едем  (після  гріхопадіння,  звісно  ж)  –  повільно,  трохи  повільніше,  ніж  в  інших  куточках  планети,  та  все  ж  незворотно  деградуючий  рай.
Гріхопадіння,  гріх  –  цілком  реальні  поняття  у  всесвіті  цієї  книги.  Більше  того  –  вони  протилежні  святості,  котра,  якщо  не  помиляюсь,  тотожна  тут  істині  й  цноті.  А  тому,  панове  постмодерністи,  автор  «Дітей  обіцянки»  покидає  ваші  лави,  щоб  розповісти  світу  ще  одну  версію  древньої  драми  про  Фауста  –  з  гонитвою  за  примарами  пізнання  та  тугою  за  примарами  земних  радощів,  з  самотнім  пошуком  чистої  істини,  котра  відкривається  (та  й  закривається)  у  Маргариті  /  Єлені  /  «відьмі»,  –  драми,  що  розгортається  на  «фрактальній  сцені  посеред  духовного  вакууму».  (До  речі,  і  Фауст  і  Рембо  –  то,  здається,  один  і  той  самий  дух,  що  проявив  себе  у  двох  різних  культурах,  германській  і  романській.)
Найцікаішим  є  те,  що  Фауст  нашого  часу  є  по  суті  Антифаустом,  Фаустом  без  Мефістофеля  та  реальної  Маргарити,  з  самою  тільки  їх  ідеєю.  Повністю  відмовившись  від  впливу  на  реальність,  максимально  абстрагувавшись  і  відсторонившись  від  реального  життя,  він  спрямовує  всю  енергію  пізнання  на  внутрішнє,  а  не  на  зовнішнє,  –  не  знаю,  чому  саме  так  виходить;  можливо,  то  прикмета  часу,  і  в  цю  суто  європейську  фаустіанську  легенду  потроху  просочується  Схід.
Чим  же  зайнятий  Фауст?  Звісно  ж,  він  будує.  Думки,  поняття,  образи  цеглина  за  цеглиною  складаються  у  велетенську  вежу.  Як  і  всі  подібні  споруди  вежа  ця  –  вавилонська,  з  наміром  сягнути  вище  хмар,  вийти  за  останню  межу,  –  тож,  згідно  законів  жанру,  добудованою  не  буде,  хай  і  подарує  демон-час  у  подобі  Мефістофеля  будівничому  все  необхідне  для  цього:  є  натури,  що  при  будь-яких  обставинах  ростуть  не  вгору  і  навіть  не  вшир,  а  виключно  вглиб.  І  мені  здається,  «Діти  обіцянки»  –  одна  з  тих  книг,  які  автор  продовжує  якщо  не  писати,  то  переживати  її  і  зазнавати  її  впливу  на  протязі  всього  життя.  Втім,  навіть  окремі  цеглинки  цього  тексту-вежі  значущі  та  вражають  непідробною,  трохи  суворою  красою.  Чудово  було  б  завжди  мати  під  рукою  паперову  версію  цієї  книги,  час  від  часу  відкривати  її  навмання  і  вихоплювати  очима  з  десяток  рядків  –  цілком  достатньо,  щоб  окрилити  душу  і  налаштувати  мозок  на  складне  і  непересічне.  От  лише  декілька  цитат,  що  одразу  випромінюють  струм:

«Прогрес»  –  ось  і  знайшла  синонім  ентропії
Прогрес  хаосу,  нульовий  рух  усіх  учасників»

«Людство  –  мокра  книга»

«Душі  гравців  розчинено  у  відчутті  гри»

«Врода  –  симетрія,  зло  над  нею  рветься»

«Ватерлінія  відчувається  петлею»

«Пішак  –  найсильніша  фігура,  бо  ходить  першою»

«Ці  бур’яни  –  древні  квіти  посеред  подиху  голоду»

«Собаки  –  персоноїди,  люди  ж  –  мультивсесвіти»

«Смерть  придумали  люди  для  розпаду  фінальної  форми
Але  вона  не  кінець,  як  і  народження  –  не  початок»

«Яка  обкладинка  нинішньої  глави  буття  зараз  у  тебе  на  обличчі»

«Ти  мій  Убік,  поворот  убік  зі  шляху  холоду  ентропії  і  смерті»
«Я  забув,  чого  боявся,  тепер  боюся  всього»

«Чи  я  ганяюсь  за  примарою
Чи  так  і  має  відчуватися  надія…»

Багато  ще  можна  привести  цитат.  Та  завершу  цією:  «Він  змушує  мене  думати  /  А  це  означає  –  що  і  жити».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003782
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024

Ло

…Бежать  в  венке  из  златоцвета
через  весёлые  сады
и  рваться  из  объятий  ветра
в  объятья  ласковой  воды.
…Дрожать  от  ярости  и  муки,  
хрипя  бессильное  «не  тронь!»
Ах,  эти  руки,  эти  руки  –  
нежнее  обнял  бы  огонь.
…Лежать  без  слёз,  без  злобы  даже
в  прохладной  путанице  трав
и  ждать,  когда  же,  ну  когда  же
земля  обнимет,  задрожав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003609
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.01.2024

Искусство памяти

Вспоминай  меня  вспять.  И  увидишь,
как  смещается  к  старту  финиш,
как  разлука  сменяется  встречей,
ослепительным  полднем  –  вечер.
Как  страсть  набирает  силу  –  и
как  становится  все  нежнее…
Как,  взволнованные,  милые,
мы  признаться  в  ней  не  умеем.
«Будем  друзьями?»  –  «Да».
Сердце  бьется  ровно,  негромко.
И  вот  ухожу  навсегда
из  жизни  твоей  –  незнакомкой.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002980
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.01.2024

Про культуру спілкування. 18+

«В  спір,  тамуючи  відразу,
тут  вступаю  з  опонентом.
Називаю  Вас  одразу
рагулем  та  імпотентом!
Мої  вірші  –  чоткі  й  стильні.
То  душі  моєї  перли!..
Нащо  в  коменті  дебільнім
Ви  на  них  ото  поперли
й  привселюдно  написали,
явно  мріючи  про  сварку,
що  вони  Вам  нагадали
про  якусь  там  Ф.Петрарку?!
Про  Петрарку  Вашу  кляту
я  й  не  чула,  слава  Богу,
тож  ні  граму  плагіату
не  було  із  мого  боку!
Ви,  патякало  скажене,
перейшли  всі  межі  й  норми:
рими,  бач,  слабкі  у  мене,
та  проте  «цікаві  форми»!
Ич,  підїхав,  красний  витязь!..
Заберіть-но  хтиві  лапи  –
мої  форми  Вам  не  світять,
безсоромний  ласий  цапе.
Геть,  опудало  розпусне,
йдіть  варнякайте  дружині  –
най  качулкою  Вам  лусне
по  рогатій  Вашій  дині!
Та  у  безумі  зухвалім
не  спинити  Вас,  макаку:
«Ваш  рефрен,  –  вели  Ви  далі,  –
нагадав  мені…  [i]Кікаку[/i].»
Ви  об’їлися  квасолі,
га?..  Падлюко  Ви  остання!..
Не  навчили,  трясця,  в  школі
Вас  культури  спілкування?!
Щур,  горила  голомоза,
тхір  вонючий,  кнур,  собака!
Тичу  дулю  Вам  під  носа
і  показую  Вам  ф@ка.
Ваше  місце  –  серпентарій!
Я  б  Вас  кинула  за  ґрати!
На  сусідньому  гектарі
я  б  не  сіла  з  Вами  !
Не  сподобались  Вам,  чорте,
мої  рими  дієслівні?!
Значить  серце  Ваше  чорне
і  думки  у  Вас  противні.
Щоб  Вас  мухи  обліпили,
щоб  Ви  вклякли,  щоб  Ви  всохли,
язика  щоб  прикусили,
отруїлися  і  здохли!!!

Із  повагою  (якої
Ви  не  варті,  шкуро  ница)  –
підпис  власною  рукою:
[i]Сонцесяйна  Ангеліца[/i]».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2023

Дракула

Серый  сумрак  и  красный  морок  накрыли  мир,
и  только  на  кладбищах  радужно  от  венков.
Эстетика  морга.  Эпоха  неоVампир.
(А  потом  –  вереница  довольно  средних  веков…)
На  экранах  воют  и  чавкают  зомбаки,
навевая  терпилам  бараноидальный  бред.
Население  с  властью  режется  в  поддавки:
белая  «Лада»  в  обмен  на  черный  пакет.
В  Нищебродске  вновь  не  заметили  роста  цен.
Шелестят  доносы.  Храм  переделан  в  склеп.
Маршируют  старухи.  Дети  стреляют  в  цель.
Бутылка  и  швабра  –  нету  надежней  скреп!
Упыри,  урча,  запихивают  в  автозак
перепуганную  девчонку  с  плакатиком  «нет  войне».
…Он  лежит  в  бетонном  гробу,  на  время  закрыв  глаза,
розовея  лицом,  причмокивая  во  сне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000658
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.12.2023

Атака

Ти  знищив  усі  мости
і  серце  сховав  за  ґрати.
Я  мушу  тебе  знайти  –
і  перепрограмувати.
Грай  невеселу  роль,
байдужу  цілуй  коханку,
а  я  підберу  пароль
і  сон  твій  сьогодні  хакну!
Стану  одною  з  мрій,
в  думки  увійду  трояном…
Прокинешся  –  Боже  мій!  –
сльози  на  стрілах  вій,
серце  –  жива  троянда!..
Тіні  похмурих  літ
з  пам’яті  дивом  стерті.
Як  оновився  світ  –
наче  немає  смерті!
Перезавантажуй  бажання:
життя  летить  шкереберть  
у  радісний  вир  кохання,
у  сонячну  круговерть.
То  зрушення  всіх  основ!
Ждати  спасіння  –  всує!
То  вчинила  любов.
Захисту  не  існує.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2023

*** ("Четырнадцать лет… Хочешь счастья на блюдечке?. . ")

Четырнадцать  лет…  Хочешь  счастья  на  блюдечке?
Жизнь  вот-вот  под  тебя  прогнется!
Ах,  мечты  о  прекрасном  будущем,
которое  все  никак  не  начнется!..
Рисунки  на  стенах  домашней  клетки,
где  в  кресле  горгульей  сидишь  часами,  –
опять  превентивно  прессуют  предки
родными  и  злобными  голосами.
Заходят  в  тупик  отношения  с  Богом.
Гормонов  бунты.  Нервов  эксцессы.
Прыщ  на  лбу  выпирает  рогом.
(А  подружки  твои  –  такие  принцессы...)
Коровья  торжественность  разговоров
о  женском.  (Куда  бы  от  них  деваться?)
Придурошная  нимфетка  Нора
врет,  что  научит  тебя  целоваться.
Какой-то  гугнивый  бухой  маньяк…
(Заорав,  ты  метнешься  к  фонарному  свету.)
Ты  гордишься,  что  трижды  пила  коньяк
и  умеешь  раскуривать  сигарету.
Пацанчик  с  мыслишками  о  промежности,
генерирующий  любовную  лихорадку,  –
он  стыдливый  дикарь,  и  все  ваши  нежности  
напоминают  борцовскую  схватку.
В  лысом  дедуле,  в  вихрастом  мальчишке
ты  видишь  прежде  всего  мужчину.  
А  впрочем,  душу  продашь  за  книжку!
Твои  слезы  придумывают  причину…
Одноклассник,  далекий  как  порт  Акапулько  –
как  все  твои  глупые,  тайные  любови…
Ожег  румянца.  Чечетка  пульса.
Океанический  грохот  крови.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000367
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.12.2023

*** (

Приятно  жить  в  эпоху  перемирий,
когда  кругом  незыблемый  застой  –
насущный  хлеб  дается  без  усилий,
народный  быт  кичится  простотой.
Повсюду  результаты  достижений.
И  даже  лежа  ты  –  рабочий  класс.
И  цель,  и  путь,  и  темп  передвижений
там,  наверху,  придумали  за  нас.
Первинки  кумачового  рассвета
да  черных  труб  щекочущая  гарь
нам  бытие  печатают  в  два  цвета,
что  подтверждает  серый  календарь.
Летят  по  кругу  бешеные  кони,
задорно  месят  глину  сапоги,  –
вот-вот  мы  всех  догоним-перегоним,
вот-вот  сгниют  на  западе  враги!
И  ни  системы  общая  дебильность,
ни  рабство  мысли,  ни  бесплатный  труд
не  напрягают,  ибо  в  них  стабильность.
(Ну,  может,  разве  карточки  введут.)
Лишь  изредка,  на  миг,  по  недосмотру,
сквозь  толщу  культивированной  лжи,
сквозь  мертвую  ее,  слепую  морду
покажет  грозный  лик  живая  жизнь.
И  тайный  голос  скажет  нам  бесстрастно,
что  ненадежен  наш  убогий  рай,
что  стены  возводили  мы  напрасно,
что  будущее  хлынет  через  край,
что  будут  боль  и  ужас  без  исхода,
и  рухнет  мир,  и  вывихнется  век,
и  мачехою  станет  мать-природа,
и  зверем  –  человеку  человек,
что  тихий  государственный  делирий
закончится  невиданной  войной…
Приятно  жить  в  эпоху  перемирий,
когда  кругом  незыблемый  застой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000091
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.12.2023

*** ("Біла орхідея…")

Біла  орхідея
дивиться  на  сніг  –
мов  питає:  «Де  я?
У  чиєму  сні?
Білі  оксамити  –
аж  за  небокрай.
Сніжні  зорецвіти!
Зримий  оком  рай!
Солодко  й  тривожно
мріється  мені,
милуватись  можна,
доторкнутись  –  ні…»
Бо  магічним  колом
міліметри  скла
відділяють  холод
від  її  тепла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2023

Песенки бродяги

[b]1[/b]
[b]Дороги[/b]

Бредёт  бродяга,
бренчат  гроши.
День  как  бумага  –
валяй  пиши!
Всё,  даже  время,
должно  идти,
и  это  бремя
нам  не  стрясти.
В  мозолях  ноги,
но  я  привык.
Конец  дороги  –  
всегда  тупик.
Покой  вкушают,
смердя  в  гробу,
я  –  искушаю
мою  судьбу!
(Одни  фальстарты  –
не  до  призов…)
К  чертям  все  карты  –
есть  горизонт!
В  мозолях  ноги,
но  я  привык.
Конец  дороги  –
всегда  тупик.

[b]2[/b]
[b]Пёс[/b]

Что  ты,  лохматый,  идёшь  за  мной?
Не  потому  ли,  что  я  –  чужой?
Чужой  пожалеет,  а  свой  предаст,  –  
это  ты  понял,  видал  не  раз.
Вежливый  пёс,  хор-роший  пёс!
Не  скулишь  и  в  колени  не  тычешь  нос,  –  
видно,  породист?  А  может,  сыт?
Впрочем,  пьяных  не  любят  псы.
Хвостом  замахал!..  Бомжара  ты,  брат.
Шляешься  тут  и  в  мороз  и  в  град,
шатаешься  всё  от  двора  до  двора…
А  у  меня  –  своя  конура.
Есть  в  ней  кровать,  стул  и  окно  –  
вон  где!  Хоть,  правда,  теперь  там  темно  –  
некому  быть  там,  некому  ждать…
Ну,  ничего,  плевать!
Хе,  чего  смотришь?  Дать  сигарету?
Не  надо  за  мной  –  пармезанов  нету.
Нету.  На  –  нету.  У,  пш-шёл!..  Назад!!
Вот  так  вот.  Прощай,  брат.


[b]3[/b]
[b]Рай[/b]

Бог  построит  однажды  город,
не  обнесённый  стеной,  –
там  у  каждой  бродячей  собаки
будет  хозяин  свой.
Не  будет  там  больше  кладбищ,
приютов  и  тесных  больниц,
никто  не  станет  в  неволе
мучить  людей  и  птиц.
Каждому  там  воздастся
согласно  его  мечтам:
хлеба  дадут  голодному,
многострадальному  –  храм;
там  молодой  букмекер
однажды  напишет  стихи;
обманутым  дон-жуанам
отпустятся  все  грехи;
счастливый  отыщет  тайну,
мудрый  –  разгадку  тайны;
изгнанник  получит  родину,
комнату  –  гость  случайный,
робкие  старые  девы  –  
влюблённых  седых  мужей…
И  на  покой  отпустят
банкиров  и  сторожей!

[b]4[/b]
[b]Шут[/b]

«Заживём  после  курвы-смерти,
под  ногами  лишившись  тверди,
с  изумлением  воспаряя
прямо  к  пряничным  стенам  рая.
Тут  тела  нам  дадут  другие  –
будем  все  как  один  нагие!
На  седьмом  заживём  небе,
о  насущном  не  парясь  хлебе».  –
Так  в  последнюю  из  минут
пел,  гремя  бубенцами,  шут.

[b]5[/b]
[b]Богема[/b]

Маргинал-оригинал
забирается  в  подвал  –
то  ли  шизик,  то  ли  гений,
то  ли  курицу  украл.
На  ступеньках,  словно  слизь,
лунный  свет  –  не  навернись!
Кислорода  маловато,
тишины  –  хоть  завались.
Нету  ножки  у  стола,
нет  рюмашки  для  бухла,  –
это,  впрочем,  поправимо:
можно  просто  из  горла.
Месяц  выставил  рожок,
а  на  мне  висит  должок…
Мне  бы  месяца  кусочек!
Пирога  бы  мне  кусок.

[b]6[/b]
[b]Песенка[/b]

Мы  копим  свои  сбереженья,  
мы  дни  зарываем,  как  клад,  
пасуем,  боясь  пораженья.
А  надо  –  как  Бонни  и  Клайд.
Ну  да,  мне  отлично  известно:  
нет  правды  в  кусочке  свинца.
А  только  –  признаюсь  вам  честно  –  
прекрасно  идти  до  конца.
Любить,  Ненавидеть  и  Верить,  
презренье  струить  из-под  век,  
быть  богом,  ребёнком  и  зверем  
и  чувствовать:  я  человек!
Чтоб  жизнь  промелькнула  в  рапиде,  
а  смерть  была  яркой,  как  слайд…
Живём  в  тесноте  и  обиде.
А  надо  –  как  Бонни  и  Клайд.  

[b]7[/b]
[b]Молитва[/b]

Высоко  мне  до  неба,  Господи,
я  изгнанник  и  смертник,  Господи,
отживу  –  заколотят  досками,
закидают  землёю,  Господи.
Залопочут  дожди  осенние,
захлопочут  ветра  весенние,  –
много  белых  зим,  много  красных  лет
ждать  мне,  Господи,  воскресения.
Нет  у  нас  оправданий,  Господи,
кроме  наших  страданий,  Господи,  –
что  разбойнику,  что  апостолу  –
на  кресте  помереть  нам,  Господи.


[b]8[/b]
[b]Ливень[/b]

Дрожали  деревья,  кипели  фонтаны,
ворочались  тучи,  как  левиафаны,
и  хлопали  двери,  и  ветер  свистел,
и  рынок  стремительно,  шумно  пустел;
хозяйки  срывали  с  верёвок  бельё,
перина  не  лезла  в  оконный  проём,
с  перил  неохотно  сползали  матрасы;
машины,  взревев,  вылетали  на  трассу  –  
шарахался  вбок  перепуганный  двор,
и  грязно  ругался  вдогонку  забор;
лягушками  шлёпались  жирные  брызги,
и  девушки  прыгали  в  сторону,  взвизгнув;
порой  испуская  застенчивый  вздох,
смотрел  на  бегущих  седой  кабысдох
очами  избитого  кроткого  брата…
И,  выстроясь  в  очередь  у  банкомата,
народ  поклонялся  златому  тельцу.
И  слёзы  текли  у  бомжа  по  лицу  –
обильные  слёзы  холодного  ливня;
гроза  громыхала  и  скалила  бивни,
но  стойко  шагал  по  бульвару  бродяга
(раскисли  ботинки  его,  как  бумага),  –
он  шёл,  как  поджарый  замызганный  зверь  –  
и  ни  на  одну  не  поглядывал  дверь!  
Ступал  по  асфальту  –  и  просто  по  лужам  –
бесстрастен,  упрям,  одинок  и  простужен,
презрев  медицину,  культуру  и  зонт,  –
ему,  как  Колумбу,  кивал  горизонт.

[b]9[/b]
[b]Реки[/b]

Я  всегда  был  таким.
По  утрам  никуда  не  спешил
и  опоздать  не  боялся.
Как  дышал,  так  и  жил.
И  бесцельной  свободы  своей  не  стеснялся.
И  привычками  не  дорожил.
Рваным  небом  укрыт,  но  зато  я  укрыт  с  головою  –  
большей  милости  и  не  прошу,  и,  наверно,  не  стою.
Расписанья  моих  поездов  никогда  не  соврут,
я  по  жизни  скольжу,  ежечасно  меняя  маршрут,  –
Контролёр,  извини  за  беспечность!
Что  Тебе,  как  и  мне,  до  сыпучих  и  мелких  минут?
Мы  когда-нибудь  все  безбилетно  последуем  в  вечность…

Мои  реки  текут,  мои  годы,  как  волны,  бегут.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999436
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.11.2023

Параллели

Почему  бы  нам
                                                           пару  крыльев  не  отрастить?
Улететь  вдвоем
                                                             в  заоблачную  страну!
(Каждый  раз  дитя  о  дальних  мирах  грустит,
на  картинке  в  книжке  разглядывая  луну.)

Хорошо  бы  вдруг
                                                                 умереть  от  любви  к  тебе,
хорошо  бы  вдруг
                                                                 сойти  от  нее  с  ума…
(Каждый  раз  дурачок  видит  во  сне  Тибет,
засыпая  на  склоне  Карликова  холма.)

Смех  и  голос  твой  
                                                                   вьются  птицами  надо  мной,
занимают  ум  –
                                                         и  в  памяти  пару  бит.
…За  окном  дожди.  По  графику  выходной.
Мы  не  встретимся,  не  сойдем  со  своих  орбит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999046
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.11.2023

*** ("Евакуйована дитина…")

Евакуйована  дитина.
Вона  не  проситься  додому
і,  полохлива  як  пташина,
боїться  літака  і  грому.
Не  вередує  втім  нітрішки,
не  галасує  й  не  сміється,
для  неї  розкіш  тепле  ліжко,
їй  сірий  хліб  смачним  здається.
Не  по  роках  серйозна  й  тиха
(ця  осінь  буде  тільки  п’ята)  –
побачили  немало  лиха
її  уважні  оченята.
В  її  душі  страшні  події
підступно  воскресають  снами
і  крізь  тремтливі  світлі  вії
течуть  пекучими  сльозами.
Не  плач,  малесенька,  не  треба,
боронять  нас  святі  Карпати,
тут  смерть  не  падає  із  неба,
ніхто  не  прийде  нас  вбивати.
Малюй  калину  і  сердечко,
кота  у  синьо-жовтій  шапці,
що  квіточку  дарує  ґречно
усміхненій  банькатій  жабці.
…У  вікнах  мирні  сині  смерки,
ще  теплі  дні,  хоча  й  короткі,
щока  солодка  від  цукерки
і  пальчики  твої  солодкі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2023

Мертвец

А  прошлое  мечтает  «повторить»  –
оно  всех  нас  решило  уморить,
в  больном  его  уме  –  кровавый  пир.
Все  потому,  что  прошлое  –  вампир.
Прочь,  прошлое.  Ты,  прошлое,  прошло.
Тебя  смахнуло  Времени  крыло.
Фальшив  твой  голос,  тошнотворен  вид,
твое  добро  протухло  и  смердит.
Узнает  мир  немало  новых  бед,
но  для  тебя  в  нем  будущего  нет,
ты  страшной  сказкой  сделалось  давно
и  оживать  способно  лишь  в  кино.
Чудовища  твои  в  могилах  спят,
их  пожирает  медленный  распад.
Зачем  ты  бродишь  по  своим  следам,
таская  черный  гроб,  как  чемодан?
Сгинь!  Дырами  пустыми  не  гляди  –
истлело  сердце  у  тебя  в  груди.
Но  скалится  танцующий  скелет
и  повторяет:  [i]будущего  нет.[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996107
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.10.2023

ЧИТАТИ ВСІМ! ЦЕ НЕ ВІРШ! СТОСУЄТЬСЯ КОЖНОГО З НАС!!!

Сьогодні  я  зайшла  на  сторінку  поета  Артура  Дмитровича  Курдіновського.  Мені  подобалися  його  вірші,  особливо  витончені  сонети.  Та  цього  разу  цей  автор  вразив  мене  -  на  жаль,  не  перебільшую!  -  "шедевром"  під  назвою  "Харків.Ранок.Хлопчик  10  років".  Я  не  повірила  очам,  коли  прочитала  ось  такі  рядки:

"Тільки  арифметики  закони
Можуть  зло  навічно  зупинити.
За  хлопча,  якому  десять  років
Треба  вбити  на  брудних  болотах
П'ять  дворічних  вилупків  рашистських!"

Що  це???  Як  це  можливо?!  Заклик  вбивати  дворічних  дітей!!!  Прямий  і  привселюдний!  Пане  автор,  Ви  бачили  дворічну  дитину?  Ви  могли  б  вбити  її,  навіть  якщо  вона,  за  Вашими  словами,  "рашистський  вилупок"?  Могли  б?  Тоді  Ви  не  людина!  І  Вам  не  місце  серед  людей,  бо  те,  до  чого  Ви  закликаєте,  не  просто  злочин,  це  фашизм  і  людожерство  у  чистому  вигляді.
Але  вразила  мене  реакція  читачів.  Люди!  Ви  ж  поети!  Ви  ж  тут  за  добро  розпинаєтесь!  Вам  норм  мовчати?
Від  хвилювання  я  ще  й  поставила  лайк  під  цим  недовіршем,  коли  хотіла  подивитися,  що  ж  то  за  шанувальники  висловили  підтримку  авторові  в  його  чікатільських  уподобаннях.  Я  вже  зустрічала  кілька  разів  у  творах  "поетів",  котрих  не  хочу  називати,  абсолютно  дикі  вислови  та  ідеї  (антисемітизм  і  т.п.),  але  мовчки  йшла  з  їхніх  сторінок,  вважаючи,  що  модератори  розберуться.  Але  опус  п.Курдіновського  мене  просто  вбив.  Що  це?!  ЯК  НЕ  СОРОМНО???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2023

*** ("Чи справді ми живі? Чи дійсно на землі?. . ")

Чи  справді  ми  живі?  Чи  дійсно  на  землі?
Жаский,  безжальний  вир  кривавого  свавілля!
Чи  жертвами  лихого  божевілля
зробились  ми,  дорослі  і  малі?
Буття  тепер  крихке  неначе  скло  –
рясніє  павутинням  чорних  тріщин
від  полум’я  пекельного:  ще  трішки  –
і  рознесе  його  на  друзки  зло!..

Та  той,  хто  прагне  володіти  світом,
програє  в  битві  Темряви  зі  Світлом.
(Хоч  сіра  тінь  від  чорного  крила
на  душі  наші  тугою  лягла…)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2023

Есенин

Синь  да  ржаная  спелость  –
сплошь  василек  да  колос.
Кому  б  на  Руси  ни  пелось  –
все  чудится  этот  голос:
то  ли  за  рощей  березовой
эхом  плывет  вдалеке,
то  ли  по  небу  розовому  –
облаком  налегке,  –
восшумит  ли  река  весенняя,
затеет  ли  дождь  моросить  –
стихи  Сергея  Есенина
земля  спешит  воскресить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995309
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2023

*** ("Променяв Бестиарий на Красную книгу…")

Променяв  Бестиарий  на  Красную  книгу,
мы  живём  в  силиконовом  веке,
наша  жизнь  непроста  и  пуста.
Нету  больше  ни  Будд,  ни  Калигул,
наши  дети  серьёзны,  и  кухни  светлы  как  аптеки,
нам  икону  заменит  вот-вот  фоторобот  Христа.
Мы  живём  –  не  живём,  бережём  наши  нервные  клетки.
Ах,  романтики!..  Вы  как  подснежники  редки.
Здравствуй,  пользователь.  Накопитель  вещей-информаций,
потребитель  жиров  и  белков,  истребитель  чудес.
У  планеты  иссякли  загадки  –  не  надо  оваций:
как  Батый  наступает  прогресс.
Мы  живём  –  не  живём,  то  ли  спим,  то  ли  смотрим  кино…
У  кого  бы  спросить,  как  там,  в  будущем  –  есть  ли  оно?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994720
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.09.2023

Кицин коцик (дит. )

Постукала  у  двері  пані  Киця:
–  Привіт!  Скажіть,  будь  ласка,  це  крамниця?
Мені  сказав  один  знайомий  котик,
що  у  крамниці  продається  коцик.
–  Так-так,  ідіть  сюди,  шановна  пані!
В  нас  коцики  і  плетені,  і  ткані.
Легенькі  –  літні.  І  важкі  –  на  ваті.
У  квіточку,  смугасті  та  картаті.
Ці  –  чорно-білі,  інші  –  кольорові.
На  тих  по  краю  –  китички  шовкові.
А  ось  на  цей  у  нас  сьогодні  знижка,
бо  трішечки  його  погризла  мишка.
–  Гаразд,  давайте  цей,  –  сказала  Киця.  –
У  господарстві  всяка  річ  згодиться.
На  коцик  я  пришию  гарну  латку  –
і  вмить  прикрасить  він  мою  кімнатку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2023

Зазеркалье

Они  не  уронят  слезинки,
зрачков  не  расширит  страх,  –
ничтожной  –  ничтожней  соринки!  –
кажусь  себе  в  этих  глазах.
В  них  звезд  полуночных  сверканье,
в  них  отсветы  синей  зарницы…
Но  жутко  в  твоем  зазеркалье  –
и  я  опускаю  ресницы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994536
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.09.2023

Клены

Вечно  прекрасны  и  странны
сказки  вечерней  земли.
Сердце!  В  далекие  страны
снова  идут  корабли.
Пой,  загрустившее  сердце,
радости  вновь  научись,
в  детства  зеленую  дверцу,
сердце  мое,  постучись.
В  мире  угрюмо  и  скверно,  
в  прошлом  светло  и  легко,  –
помнишь  тот  маленький  скверик
с  кленами  до  облаков?
Ты  поклонись  этим  кленам,
их  поредевшей  листве,
улочкам  цвета  картона,
лавочкам  едко-зеленым,
пыльно-зеленой  траве…
Все  это  было  однажды,  
все  это  будет  всегда,
мчится  кораблик  отважный  –
клетчатый,  белый,  бумажный  –
Бог  его  знает  куда…
В  детства  зеленую  дверцу,
сердце,  скорей  постучись  –
райскому  саду,  о  сердце,
кленам  моим  поклонись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994535
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.09.2023

Рана

Гаряча  кров  рікою  ллється,
до  зір  встають  огні  й  дими,
і  Темрява  зі  Світлом  б’ється,
і  нелюди  –  із  надлюдьми.
По  чорних  згарищах-руїнах
несуться  орди  божевільні…
Та  в  мене  ти  навік  єдина,
і  долі  наші  нероздільні.
Ти  пошматована  війною  –
та  все  ж  прекрасна  і  кохана.
Молюсь  і  плачу  над  тобою…
Країна-біль,  країна-рана!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2023

*** (

Когда  не  пишутся  стихи,
мир  принимает  вид  базара
и  входим  мы  с  большим  азартом
во  вкус  житейской  чепухи.
Приятна  эта  толчея,
к  сиюминутному  влеченье,
событий  общее  теченье,
накатанная  колея.
Спешим,  «налаживаем  быт»,
беремся  за  любое  дело,  –
теперь-то  уж  не  спросит  тело:
[i]а  быть  ему  или  не  быть?[/i]
Мы  мелочью  расхожих  фраз
легко  безмыслие  оплатим...
Но  плоть  тесна  душе,  как  платье,
и  где-то  ждет  высокий  час.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994038
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.09.2023

*** ("Коли весь світ до нас ворожий…")

Коли  весь  світ  до  нас  ворожий,
коли  весь  люд  до  нас  байдужий,
ти  все  ж  під  ноги  перехожим
не  кидай  серце,  ніжний  друже.
Щоб  заповітної  святині
не  опоганити  глупоті,
шукай  спасіння  у  гордині  –
отій  диявольській  чесноті…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2023

Эвридика

Я  там,  куда  уводят  все  пути,
откуда  мне  дороги  не  найти,  –
я  там,  где  значат  только  то,  что  значат
извечные  [i]не  надо[/i]  и  [i]пусти[/i].

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993538
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.09.2023

Ариадна

Глупое  и  солёное  –  
море,  из  чьих  ты  слёз?
…Уплыл  с  облаками  сонными  
и  клятвы  с  собой  увёз.
Гуденье  порожних  раковин  
да  песчаный  ручей…
Море,  я  тоже  плакала  –  
горше  и  горячей.
Гнев  мой  и  стыд  истаяли.
Вожу  рукой  по  песку…
Носятся  чайки  стаями  –  
кричат  про  мою  тоску.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993537
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.09.2023

Джульєтта XXI

Хлопчиська,  полохливі  та  дурні,
чоловіки,  нахабні  та  брудні,
з  сусідом  флірт,  лицяння  в  інтернеті…
«Ти  мрієш  про  любов?»  –  «Не  знаю.  Ні.
Не  в  цьому  тілі.  Не  на  цій  планеті».
У  погляді  –  бентеження  німе.
Любителька  котів  та  аніме.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2023

*** ("Как грустно месяц молодой…")

Как  грустно  месяц  молодой  
сидит,  ссутулившись,  на  крыше.
Река  во  тьме  огни  колышет,  
овраги  пахнут  лебедой…
Но  это  только  западня.
С  неутомимостью  зловещей  
слова,  события  и  вещи  
мир  пропускает  сквозь  меня.
И  сердце  обгонять  мгновенья  
пускается  –  скорей!  скорей!  –  
сбиваясь  с  ямба  на  хорей  
в  необоримом  исступленье.
Я  как  заветное  кольцо  
в  огне  любовного  напитка…
Ночь  длится  медленно,  как  пытка,  
и  дышит  холодом  в  лицо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993461
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.09.2023

Їжачок-першачок (дит. )

Їжачок-першачок
ніс  на  спині  рюкзачок.
Все  було  у  рюкзачку,
що  потрібно  першачку:
телефон,  буквар,  горнятко,
іграшкове  зайченятко,
дві  лінійки,  олівець,
грушка,  яблучко,  млинець,
пропис,  зошит  у  клітинку,
ручка,  носова  хустинка,
фарби,  пензлі,  рахівничка,
свіжа  в  пляшечці  водичка,
гребінець,  щоденник,  ластик,
тюбик  з-під  зубної  пасти,
ножиці,  альбом,  канапка,
пластилін,  гумова  жабка,
м’яч,  точилочка  нова,
ще  й  приставка  ігрова.
Ох,  важенький  рюкзачок!..
Зупинився  їжачок,
та  й  питає,  бідолаха:
–  Я  їжак  чи  черепаха?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2023

Летняя ночь

Облачка  улетели.
Лунный  заяц  уснул  на  измятой  постели.
Далеко,  далеко  до  утра.
Не  чаброй,  не  ковылью  –
пахнет  гарью  и  тёплою  пылью.
Городская  жара…
Кот  гуляет  по  крыше,
с  визгом  носятся  в  небе  летучие  мыши,
убывает  обмылок  луны.
Мир,  как  сноп  колосками,
шевелит  на  ветру  голосами,
но  они  не  слышны.
Небосводик  в  подвесках  –
переливы  и  вспышки  алмазного  блеска
да  атласная  тишь…
Я  любуюсь  вот  этой
то  ли  звёздочкой,  то  ли  планетой.
Ты,  наверное,  тоже  не  спишь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990674
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.08.2023

*** (Все бывшие боги - бесы…")

Все  бывшие  боги  –  бесы,
былые  любови  –  нежить.
Не  вместе  мы  –  как  ни  бейся!
Зачем  же  губить  и  нежить
прокрадываешься  в  сон  мой  –
то  шепотом,  то  объятьем?..
Каким  от  тебя  засовом,  
каким  от  тебя  заклятьем
спасаться?  В  каком  свят-круге?
Страданьем  покой  оплачен.
Не  верю,  что  друг  для  друга
мы  все  еще  что-то  значим.
Ведь  не  вспоминала  даже!
Остыли  слова  и  губы.
…Но,  может  быть,  в  сон  твой  так  же
прокрадываюсь  суккубом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990198
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.07.2023

*** ("Яким прекрасним міг би бути день…")

Яким  прекрасним  міг  би  бути  день,
і  липень  цей,  і  літо,  і  життя!..
Та  нас  гнітять  страшні  передчуття,
і  ми  сумних  співаємо  пісень;
лиш  ластівки  сміються  з  вишини,  –
авжеж,  вони  не  відають  війни,
і  хатки  ліплять,  і  ростять  малечу,
і  мовою  безгрішною  щебечуть…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2023

Кораблик

Я  –  кораблик,  смешной,  бумажный,  
но  не  волны  страшны  мне,  а  мель.
Не  прельщаясь  насущно  важным,  
устремляюсь  к  тебе,  моя  цель,  –
бледным  стеблем  сквозь  толщу  земную,
винной  влагой  сквозь  ветхость  мехов!..
Мимо  жизни,  цветущей  впустую  –
по  мучительным  руслам  стихов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989644
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.07.2023

Камчатка

Мій  перший  спогад  невиразний:
холодна  ніч,  летючий  сніг,  –
та  світ  в  дитинстві  все  ж  прекрасний,
в  нім  ластівкою  в’ється  сміх…
Тут  справді  клімат  був  суворим,
нам  бракувало  гожих  днів,
і  наш  старий  куценький  дворик
недовго  влітку  зеленів.
Самі  кульбабки  та  стокротки
тут  примудрялися  цвісти,
стебельця  в  них  були  короткі  –
ніяк  віночка  не  сплести.
Але,  мрійливі  як  поети,
ми  йшли  збирати  будяки
і  розкуйовджені  букети
із  них  складали  залюбки.
Одного  разу  нас,  малечу,
красою  звабив  небокрай,
і  ми  наважились  на  втечу,  –
набридлий  дворе,  прощавай!
Ми  йшли  незнаними  стежками,
і  нам  відкрилось  диво  з  див:
картоплю  в  ряд  за  гаражами
якийсь  добродій  посадив.
Та  ми,  дурненькі,  бідні  діти,
про  теє  знати  не  могли,
вважалось  нам  –  казкові  квіти
для  нас  люб’язно  розцвіли.
Вони  були  такі  чудові!
О  щастя,  щире  і  святе!..
Вони  були  такі  лілові!!!
І  в  кожній  –  вічко  золоте…
Ми  їх  не  крали  потаємки  –
чого  ж  було  таїтись  нам?  –
нарвавши  повні  оберемки,
ми  радісно  склика́ли  мам.
Ох  і  натріскали  нас  мами
за  наші  ревнії  труди,
нам  кожен  акт  тієї  драми
запам’ятався  назавжди!
Ревли  ми  гучно  й  голосисто,
неначе  били  в  тулумбас,  –
та  на  красу  зеленолисту
не  обізлився  жоден  з  нас...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2023

*** ("Клубилось небо между звёзд…")

Клубилось  небо  между  звёзд,
и  в  неземной  печали
те  звёзды  падали  из  гнёзд
и,  падая,  сгорали.
Дробила  чёрная  река  
неровностью  движенья
огней  ночного  городка  
цветные  отраженья.    
Шаги.  Сверчки.  Собачий  вой
да  шелест  тополиный.
А  тень,  что  шла  передо  мной,  
была  как  призрак  длинной  
и  истончалась  на  глазах…
Невидимая  сила  
гасила  свечи  в  небесах  
и  в  окнах  свет  гасила.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988921
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.07.2023

Розы

Давно  опошлены  стишками,
открыток  наглой  пестротой  –  
а  я  опять  любуюсь  вами,
гаремной  вашей  красотой.
Жеманных  граций  –  мушки,  блонды  –
вы  украшали  на  балах,
улыбку  гурии  –  Джоконды!  –  
тая  в  упругих  лепестках.
Чтоб  умереть,  благоухая,
на  чуть  припудренной  груди,
вы  расцвели  в  долинах  рая  –
иль  над  могилой  Саади?
Гори,  звезда,  сверкайте,  росы,
печаль  в  озёра,  месяц,  лей!  –
О  красоте  всё  той  же  розы
Всё  тот  же  плачет  соловей.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988748
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.07.2023

Тягар

О  спогади,  важезні,  як  валізи,
що  цеглою  набиті  та  заліззям,  –
де  дурника  знайти,  щоб  вас  поцупив?
О  чорні  дні,  гіркі  як  чорна  кава!
Я  б  вихлюпнула  вас  (не  маю  права)  –
на  дні  душі  лишився  б  тільки  цукор…
Згадається  забуте  –  і  одразу
розгубленість  відчую  та  відразу
до  власного  нікчемного  життя...
Рятуйте,  марнославство  і  кохання!
Слабка  на  вас  надія,  втім  –  остання.
Прискорте,  звеселіть  серцебиття!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2023

Песни для восточных славян

         То  не  тяжкая  туча  грозовая
Небосвод  утюжит  ватным  брюхом  –
То  идёт  великий  воевода
Удалой  генерал  Конашенков
Легковерным,  глупым  россиянам
Прочитать  вечернюю  сводку.
Надевает  он  парадную  форму
И  очки  в  золотой  оправе,
Достаёт  расписные  гусли
И  тако  народу  вещает:
«Ой  народ  ты  наш,  народ  российский,
Народ  легковерный  да  глупый!
Ты  прослушай  вечернюю  сводку
Новостей  с  военного  фронта.
       
           Был  сегодняшний  день  нелёгким,
Напряжённым,  зело  кровавым,
Ибо  лютые,  свирепые  yкры
Против  мирного  нашего  войска
Бесчисленные  выставили  рати.
Много  было  там  пеших  и  конных,
Туча  лётчиков,  куча  танкистов,
Огромадная  прорва  морпехов,
А  подводников  и  вовсе  без  счёту.
Бились  мы  три  дня  и  три  ночи,
До  единого  всех  победили,
Посекли  полки  их  вострой  шашкой,
Устрашили  страшною  «Арматой»,
Закидали  шапками  своими,
Полный  плен  бендеровцев  набрали  –
Миллиона  три.  Или  четыре.
Было  то  на  древних  землях  новоруzzких,
При  великом  граде  при  Бахму́те,
За  селом  Берховкою  славным  –
У  шестого  коровника  слева.
Никого  из  наших  не  убило,
Не  контузило,  не  ранило  даже  –
Только  три  саратовских  танкиста
Опились  на  радостях  солярой.

         Тут  возликовало  наше  войско,
Громкое  «ура»  прокричало,
И  с  великой  этою  победой
Мы  поспешно  прочь  отступили,  
Ровняя  линию  фронта…  

         Но  свирепые,  лютые  yкры
Не  могли  стерпеть  такой  обиды:
Кинулись  они  за  нами  следом,
А  догнать,  вояки,  не  сумели  –
Обозлились  на  нас  ещё  пуще  
И  призвали  буйных  англосаксов
Во  главе  с  собакой  Столтенбергом!

         Засвистал  Столтенберг-разбойник,
Стал  сзывать  богомерзкое  НАТО:
«Ой  вы  члены  военного  блока,
Собирайтесь  во  Брюсселе-граде
Да  садитесь  за  стол  дубовый  –
Станем  думать  русофобскую  думу,
Как  бы  нам  РФ  погубити».

         Принахмурилось  поганое  НАТО,
Стало  думать  русофобскую  думу.
Оно  думало  три  дня  и  три  ночи
И  такое  выдало  решенье:
«Обязуюсь  я,  поганое  НАТО,
Помогать  свирепым,  лютым  yкрам,
Подарю  им  грозное  оружье.
Даже,  может,  и  бабла  им  подкину».

         Тут  выскакивает  канцлер  басурманский  –
Шольц-немчин,  политик  лукавый:
«Дам  я,  –  говорит,  –  свирепым  yкрам
Тыщу  батальонов  леопардов!
Нету  на  земле  ужасней  твари
Кровожадного  зверя  леопарда:
Весь-то  он  искусно  изукрашен
Камуфляжным,  хитрым  узором,
Весь  обложен  претолстой  бронёю;
Злое  дуло  под  хвостом  имея,
Пыхает  огнём  да  смрадной  серой,
Землю  вглубь  на  три  аршина  попаляет».

         Застонали  тут  берёзовые  рощи,
Затряслися  высокие  горы:
Напирают  свирепые  yкры  –
Все  верхом  на  непотребных  леопардах!
         
         Задрожало  наше  храброе  войско,
Что  есть  духу  бежать  припустилось:
Впереди  бежали  офицеры,
А  за  ними  следом  рядовые,  ¬–
Добежали  б  они  аж  до  Урала,
Да  вмешались  в  дело  вдруг  заградотряды
И  прицельною  стрельбой  их  вразумили.
Зауракало  храброе  войско,
Подняло  оброненные  шапки,
Выхватило  вострые  шашки,
Расшвыряло  адских  леопардов
И  броню  порубило  в  капусту,  –
Вот  такая  вот  виктория,  братцы!..

         Заскрипели  тут  зубами  члены
Богомерзкого,  поганого  НАТО,
Пошли  они  к  волхву  и  масону,
Что  один  владел  несметною  сетью
Тайных  био,  слышь,  лабораторий…

         Взял  масон  стеклянную  пробирку
И  сказал  богомерзкому  НАТО:
«Ступай,  излови  комара  мне,
Что  летает  над  гнилым  болотом».
Вот  приносят  комара  масону,
И  сажает  он  его  в  пробирку
И  туда  же  садит  комариху!
Нарекает  комара  Небензей
(Хоть  и  грех  давать  Божьей  твари
Эдакое  гнусное  имя),
Крепким  окропляет  самогоном
И  пробирку  пробкой  затыкает.

         Только  ночь  на  землю  опустилась,
Только  захрапело  наше  войско,
Как  подкрались  злые  диверсанты
К  рубежам  с  проклятою  пробиркой.
Вырвались  оттуда  с  грозным  писком
Полчища  летучих  кровососов.
Мигом  облепили  наше  войско:
Кровушку  сосут  –  по  литру  каждый!

         Задрожало  наше  храброе  войско
И  опять  бежать  припустилось:
Что  есть  духу  мчались  рядовые,
А  ещё  быстрее  –  офицеры,
А  быстрее  всех  –  заградотряды.
Не  спастись  бы  нам  от  позору,
Кабы  не  отважный,  смелый  витязь,
Бравый  богатырь,  сильномогучий
Бывший  зэк  Евгений  Замухрышкин.

         Закричал-загикал  Замухрышкин:
«Погодите,  стойте,  корефаны:
Щипачи,  мокрушники,  арапы,
Бардачи,  кидалы  да  барыги!
Постоим  за  матушку  Расею
Да  за  батюшку  нашего  гаранта!»

         С  таковою  бесстрашною  речью
Он  опрыскался  весь  репеллентом,
Ухватил  булатную  кувалду
И  пошёл  на  комаров  в  атаку,
Корефанам  пример  подавая.
Приободрились  тут  корефаны:
Жулики,  насильники,  убийцы,
Воры  да  серийные  маньяки  –
Верные  защитники  Расеи.
Поскидали  они  с  ног  сапожищи,
Стали  бить  друг  друга  по  мордасам,
Комаров  зловредных  истребляя,
И  набили  их  целую  гору!

         Тут  вскричал  Евгений  Замухрышкин:
«Честь  и  слава  нашему  оружью,
Нашим  братанам  и  корефанам!
Время,  други,  требовать  награды,
На  Москву  идти  за  орденами.
И  хотя  мы  с  харею  опухшей,
Да  зато  с  великою  победой!»

         В  тот  же  миг  Евгений  Замухрышкин
Командирами  представлен  был  к  награде;
Скоро  во  Кремле  из  рук  гаранта
Непременно  он  её  получит.
А  покамест  сидит  в  карантине,
И  сидеть  ему  там  две  недели
И  ещё  тридцать  лет  и  три  года…»

         Так  сказал,  откладывая  гусли,
Удалой  генерал  Конашенков
Легковерным,  глупым  россиянам,
Вечернюю  читая  сводку
Новостей  с  военного  фронта.
Долго  удивлялись  россияне
На  своих  продавленных  диванах,
У  экранов  попивая  пиво:
Пучили  глаза,  трясли  брадами,
Бошками  как  филины  крутили
Да  лапшу  с  ушей  всё  отрясали:
«Ну  и  брешешь  же  ты,  Конашенков,  –
Чистый,  б@я,  Иакинф  Магланович!»  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988237
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.07.2023

*** ("Білий шум порожніх слів…")

Білий  шум  порожніх  слів…
Краще  б  тиша  і  мовчання.
Що  розвіялось  кохання  –
хтось  збагнути  не  зумів.
Твій  годинник  відстає,
бо  настало  вже  майбутнє,
у  якому  ти  відсутній.
Втім,  те  горе  не  моє.
Повертаючись  у  небо,
дикий  птах  не  гляне  вниз…
Так,  любов  лише  каприз.  
Перейматись  тим  не  треба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2023

Тени

Красногубый,  изнутри  выедающий  душу  страх.
И  мое  трепыхание,  задыхание  в  соцсетях.
И  прекрасные  тени,  населяющие  инет,  –
вы  так  хороши,  что  вас,  наверно,  и  нет!
Ни  один  виртуальный  ангел  ради  нас  не  покинет  рай,
если  вырубить  ток  и  отключить  вай  фай.
Остаются  четыре  стены  и  рокочущая  тоска…
Да  мои  стихи  –  куличики  из  песка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987982
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.07.2023

Істина

Рівненький  шлях  –  чому  ж  іти  так  слизько?
Покручений  –  зникає  в  далині…
О  істино!  Здається,  ти  так  близько  –
та  не  в  одній  із  нами  площині.
Ошукують  знамення,  зорі,  дати,
в  книжках  нема  ключа  до  таємниць,  –
ніяк  не  зрозуміти,  не  вгадати,
що  там  на  дні  твоїх  жаских  зіниць.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2023

Недопутч

Под  знаком  черепа  и  zэты,
удрав  от  ярости  xохл0в,
прут  на  москву  бухие  зэки  –
больших  наворотить  делов.
Дрожи,  кремлевская  малина,
встречай  героев  эсвэо!
Созрела  красная  калина,
и  нам  не  жалко  никого.
Броня  крепка  и  танки  быстры  –
ужо  дадим  мы  вам  по  щам!
Водяры  полные  канистры
нам  Повар  твердо  обещал.
Вам  на  гробы  не  хватит  цинка!
Молитесь,  так  вас  и  растак!!!
…Одна  беда  –  в  воротах  цирка
застрял  наш,  с@ка,  грозный  танк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987114
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2023

Якась Дарина з Інстаграму

Якась  Дарина  з  Інстаграму
на  мить  твій  погляд  зупинила:
красиве  личко  –  хоч  у  раму.
Фігурка  теж  доволі  мила…
Годяще  сфотали  Дарину:
вона  сміється  на  світлині
й  знадливо  вигинає  спину;
на  ній  панама  та  бікіні.
Твій  інтернет  не  був  моторним,
і  ти,  щоб  довго  не  чекати,
авансом  перелайкав  чорні
незавантажені  квадрати.
Бо  що  там  далі  на  світлинах  –
троянди,  котики,  сідниці
чи  марсіяни  у  хмаринах  –
немає  жодної  різниці.
Вона  білявка  і  дурепа,
про  що  залізно  свідчить  профіль,  –
з  такими  цяцькатись  не  треба,
на  сентименти  їхні  пофіг.
Два  компліменти  –  і  готово,
впаде  до  ніг,  як  груша  стигла.
Жінок  ми  знаємо  чудово!
У  цьому,  друже,  наша  сила.

…Він  переглянув  і  вподобав
усі  світлини  в  Інстаграмі  –
яка  уважлива  шаноба!
Вона  про  це  сказала  мамі.
Багато  значила  підтримка:
вона  стидалася  хвороби…
Невже  і  справді  ти,  Даринко,
комусь  усе  ще  до  вподоби?
Волосся  зрізано  розкішне,
сама  як  тінь  –  бліда  і  квола…
Авжеж,  діагноз  був  невтішним.
Та  ти  усе  переборола!
Він  лайкнув  фото,  де  на  ліжку
вона  лежала  у  лікарні,
безкровно-біла,  як  небіжка,  –
й  просив  зустрітись  у  кав’ярні.
Він  написав:  «Моя  царівно,
моя  білесенька  лебідко,
ти  посміхаєшся  чарівно!»
О,  закохався  він  так  швидко!..
Він  з  неї  ніби  зняв  прокляття.
Їй  раптом  захотілось  жити:
рожеве  надягнути  плаття,
що  трохи  довелось  ушити,
і  вийти  з  тихої  кімнати,  
де  пахне  ліками  і  сумом,
і  вулицями  крокувати,
втішаючись  веселим  шумом!..
І  ось  тремтячими  руками
вона  ключі  хапає  спішно,
і  проводжає  погляд  мами
її  стривожено  і  ніжно.
А  він  зодяг  сорочку  чисту
й,  недбало  цьомкнувши  дружину,
попрямував  вечірнім  містом  –
кадрити  ту  дурну  Дарину…
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2023

Радость

Дождь  укрыл,  как  плащ  –  
шелестит,  блестящ.
С  головы  до  пят  
всю  покрыл,  как  плат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986860
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.06.2023

Парадокс

Я  посмотрю  в  зеркало  –  
и  увижу  себя  моложе  на  несколько  наносекунд.
Я  посмотрю  на  солнце  –  
и  увижу,  каким  оно  было  восемь  минут  назад.
В  небо  ночное  взгляну  –  
и  увижу  призрак  давно  умершей  звезды.
Настоящее,  где  ты?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986859
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.06.2023

Коралловый замок*

Ребенок  строит  замки  из  песка.
Из  воздуха  влюбленный  строит  замки…
О  сладкая  и  вечная  тоска,
о  девочка  с  оленьими  глазами!
Угас  недолгий  пыл  в  твоей  крови  –
или  спугнул  тебя  мой  жадный  пламень?
Но  верен  я  несбывшейся  любви:
не  сердце  –  греза  превратилась  в  камень.
Я  в  одиночку  замок  мой  воздвиг,  –
взгляни,  как  он  чудесен,  светел,  прочен!
Секрет  его,  как  тайна  пирамид,
не  даст  уснуть  романтикам  и  зодчим.
Я  глыбы  заклинал,  как  древний  маг,
и  мысль,  как  вера,  двигала  горами.
Жаль,  моему  искусству  ни  на  шаг
не  сократить  пространства  между  нами…
Ломать  упорство  камня  тяжело,
но  знает  натрудивший  ум  и  руки:
нет  ноши  тяжелее,  чем  крыло,
и  тяжести  огромнее  разлуки.
Любимая!  Жизнь  тянется,  как  лес,
а  дальше  –  ров,  и  Лета  вьется  лентой…
Но  мы  войдем  в  страну  простых  чудес:
ты  –  нежной,  грустной  сказкой,  я  –  легендой.


*Коралловый  замок  –  каменная  композиция  из  многочисленных  мегалитов,  общий  вес  которых  оценивается  в  1100  тонн,  в  одиночку  выстроенная  около  г.Хомстед  во  Флориде  латвийским  эмигрантом  Эдвардом  Лидскалнином.  Строительство  велось  в  глубокой  тайне,  и  секретов  постройки  сооружения  автор  не  раскрыл,  что  породило  множество  легенд.  Создание  замка  связано  с  историей  несчастной  любви  Лидскалнина  к  «сладкой  шестнадцатилетке»  Агнес  Скувст  (Хермине  Лусе),  разорвавшей  их  помолвку  в  ночь  перед  их  свадьбой.  Эдвард  Лидскалнин  продолжал  работу  над  возведением  постройки  до  конца  своих  дней.  Агнес  ни  разу  не  побывала  в  замке,  но  на  его  территории  до  сих  пор  высаживают  любимые  ею  красные  розы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986329
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.06.2023

П'єта

Згасла  давно  Віфлеємська  зірка  Твоя,  Маріє,  –
тільки  багряний  Марс  у  хмарах  зловісно  тліє.
Дальні  вибухи  чутно,  стогне  у  сні  земля…
Діво  Маріє!  Де  Твоє  Немовля?
Може,  в  Твоєму  місті  поблизу  теплого  моря  –
місті-руїні,  де  камені  чорні  від  горя?
Отам  під  уламками  (був  не  один  приліт)  –
там,  де  іще  читається  слово  «ДІТ…»
З  неба  зійди,  Маріє,  поглянь  з  високої  кручі,  –
мабуть,  загрався  Він  на  тихих  двориках  Бучі,
де  котиться  містом  червоний  від  крові  м’яч?..
Ну  ж  бо  послухай  –  чий  то  лунає  плач?
Шукай  Його  у  підвалах,  де  забідовані  діти
синіми  лезами  губ  шепчуть  «мамо»  і  «пити»;
шукай  під  завалами,  де  ще  димиться  груз,  –
той  скривавлений  хлопчик  –  не  Твій  Ісус?
Шукай  серед  міст,  де  казилися  орди  ворожі,  –
кажуть,  в  Ізюмі  Його  бачили  перехожі?
Ні,  в  Ірпені,  де  дорогу  присипало  скло,  –
в  тій  автівці,  що  кулями  посікло!..
Сльози  вгамуй,  Маріє,  та  поспіши  до  перону,
поки  не  пізно  Дитинку  рятуй  від  полону:
хоч  жоден  про  це  не  попереджав  звіздар,
знов  немовлят  вигублює  Ірод-цар!
Наш  вік  збожеволів,  його  затопило  війною,
хвилі  ростуть  до  небес  крижаною  стіною,
вже  не  спасе  ні  ковчег,  ні  повітряний  флот,
Голуб  завмер  над  хаосом  темних  вод.
О  Матінко  Божа,  Пречиста  Діво  Маріє,
поглянь,  подивися,  що  там  на  воді  біліє,–
там,  де  стрімкого  виру  чути  звіриний  рев,
де  течія  ламає  хребти  дерев?!
Бризки  цілують  зіниці,  личко  –  сяюча  цятка;
у  мертвих  обіймах  –  мокре  сліпе  цуценятко;
кров  охолола,  і  тіло  –  немов  снігове,  –
хто  за  водою  лілією  пливе,
ніжним  сріблястим  човником,  рибкою  неживою,
а  зблідле  сузір’я  –  мов  вінчик  над  головою?..
…  Тихий  місяць  над  світом  світиться,  як  дукач;
дощ  накрапає…  Плач,  Благодатна,  плач...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985883
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2023

*** ("Дві рідні мови! Два моїх крила…")

Дві  рідні  мови!  Два  моїх  крила.
Ти  хочеш,  щоб  одне  я  відтяла,
бо  демонське  воно,  бридке,  прокляте…
Та  однокрилій  –  як  мені  літати?
Коли  ж  твою  долоню,  грізний  раю,
до  свого  серця  тихо  притулю  –  
повір,  що  і  сама  тоді  не  знаю,
якою  мовою  воно  кричить:  [i]люблю!..[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985330
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2023

Цінна порада

То  пуста  балаканина  –
електронне  листування.
«Я  Світлана  –  ось  світлина!..»
Смайлик  –  і  слова  кохання!
Виглядає  дуже  смішно,
наче  ми  з  тобою  діти.
Так,  любов  твоя  безгрішна  –
та  куди  ж  її  подіти?!
Око  мружу  іронічно,  
бо  питання  тут  повстало:
чи  можливо  платонічно
полюбити  борщ  і  сало?
Чи  зазнаєш  щастя,  любий,
зі  світлиною  Світлани?
Вимкни  комп!  Біжи  до  Люби!
Дасть  борщу  –  та  ще  й  сметани.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2023

Мост

Мелькает  в  океане  звёзд
акулий  бок  луны.
А  над  водою  замер  мост  –
поклонник  тишины.
Не  разобьют  в  ночной  тиши
его  стеклянных  снов
ни  стук  сапог,  ни  шелест  шин,
ни  цокот  каблучков.
Мой  добрый  змей,  мой  бедный  зверь,
бетонный  динозавр!
Открыть  бы  потайную  дверь  
в  четыре  дня  назад.
Пускай  бы  серая  луна
и  твой  бесцветный  сон,  –
но  чтоб  другая  тишина,
и  чтобы  рядом  он.
Моя  история  любви  
банальна,  как  мечта.
Спектакль  окончен.  Сэ  ля  ви.
И  хочется  с  моста!
Мелькнул  и  скрылся  в  глубине  
луны  акулий  бок,  
мигают  звёзды  в  вышине  
и  падают  в  поток…
Не  от  тебя  и  не  к  тебе,  
а  попросту  домой…
Мне  места  нет  в  твоей  судьбе!
(А  ты  мне  стал  судьбой.)
Мы  не  друзья,  мы  не  враги  –  
сюжет  ненов  и  прост.
…  За  одинокие  шаги  
прости,  мой  старый  мост.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985127
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.06.2023

Руан*

Я  смерти  в  лицо  глядела,
я  знала,  что  не  умру.
…Завтра  тебя,  моё  тело,
заживо  скормят  костру.
Жгите  же!  Что  ж!  Посмейте!
Но,  пламени  горячей,
как  щедро  моё  бессмертье
хлынет  на  палачей!..

*В  Руане  30  мая  1431  года  была  казнена  Жанна  д'Арк

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984785
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.05.2023

*** ("Ночь моя!. . Ты - океан…")

Ночь  моя!..  Ты  –  океан,
полный  тайн,  красоты  и  чудовищ,
дворцов,  где  сирены  поют,
и  неверных  огней,
и  кораблей,  затонувших  
с  бесценным  невиданным  грузом,  –
в  лёгкой  лодке  мечты
я  плыву  по  твоим  волнам,
и  высокие  замыслы  дивных  вещей  и  деяний
покачиваются  надо  мной,
как  звёзды.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984624
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.05.2023

*** ("Тобі, мабуть, сниться інша…")

Тобі,  мабуть,  сниться  інша
(як  я  тепер  іншим  снюся)  –
вродливіша  і  ніжніша,
Каріна  або  Катруся.
А  я  у  затишну  тишу
сховаюся,  як  у  мушлю:
про  те,  ким  я  нині  дишу,
казати  тобі  не  мушу.
Він  дивиться  так  байдуже  –
як  втомлений  перехожий…
Вгадай,  мій  колишній  друже:
на  кого  він  дивно  схожий?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2023

*** ("Утро…")

Утро.
Колыханье  лиловых  колокольцев.
Резво  семенящий  торопыга-муравей.
Мышиный  горошек  завивает  кольца  
в  мокрой  до  скрипа  траве.
Облака  по  небу  плывут  как  шляпы.
Начинается  день  Божий.
Вот-вот  горячие  жёлтые  лапы  
солнце  на  плечи  мои  положит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983925
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.05.2023

*** ("Смотри - стеклянный дом на дне реки!. . ")

Смотри  –  стеклянный  дом  на  дне  реки!
Весь  светится  огнями  изнутри.
На  свет  летят  мальки  –  как  мотыльки!  –  
и  тычутся  в  стекло…    Смотри,  смотри!
А  вот  русалки  пляшут  на  руках.
Смотри  –  танцуют  книзу  головой!
Позвякивают  бусы  на  хвостах,
и  волосы  колышутся  травой...
Под  музыку  мерцающих  светил
качает  отраженьями  река.
На  крыше  месяц  трубку  закурил  –
и  дым  плывёт,  как  будто  облака.
Ты  ничего  не  видишь?  Ну  даёшь!
И  этого  бесенка  у  ворот?
Вон,  повернулся:  глаз  –  как  будто  грош!..
Да  знаю,  знаю  я,  что  это  кот.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983923
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.05.2023

Кошка

Сумерки  в  седом  саду;
свечение  белых  пионов,
источающих  чары;
жуткий,  изысканный  вид
насекомых  летучих;
росы,  росы;
влажные  запахи;
птичий  пересвист;
маленький  серый  тигр
в  зарослях  мокрой  травы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983633
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.05.2023

*** ("Ці орхідеї у вікні…")

Ці  орхідеї  у  вікні,  
гліциній  ґрона  запашні,
шовкові  шати  листяні,
і  тінь-дракон  –  химерна  пляма,
і  пелюсткова  ця  кура,
і  ця  магнолія  стара,  –
якась  азійська  в  них  жура,
замилування  і  нестяма…
–  А  вкрита  снігом  Стой-гора  –
мов  чарівлива  Фудзіяма!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2023

Юність

У  напівтемній  кухні,  вранці,
ти  говорив,  що  все  минає,
що  розстаються  всі  коханці,
і  що  романтики  немає;
колов  виделкою  котлету,
на  стрілки  глипав  крадькома…
Вона  ж  тремтячу  сигарету
тримала  пальцями  трьома.
І  підборіддя  задирала
і  дим  пускала  аж  у  небо,  –
мовляв,  мені  тебе  й  не  треба,
мовляв,  не  надто  і  кохала.
Ніколи,  зовсім  не  кохала!..
Мовчала,  вперта  і  зухвала,
з  кривим  недопалком  в  руці  –
і  сльози  потайки  ковтала,
щоб  не  котились  по  щоці.
Гіркого  диму  волоконце
пливло  у  сиве  небуття…
А  за  вікном  вставало  сонце,
і  прокидалося  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2023

МетемПсихоз

1

Качаются  огни  в  распахнутом  окне,  
качается  моё  безумие  во  мне.
Задув  лампады  вер,  я  верую  в  абсурд  
и  каждый  день  вершу  над  прошлым  страшный  суд.
Безумные  ветра  неистовой  весны,  
прошейте  душу  мне  –  о,  будьте  так  нежны!
О,  будьте  так  добры,  навылет  бейте  в  грудь  –  
и  дайте  наконец  бессмертия  глотнуть.
Развейте  шелуху  моих  стихов  и  дел,
чтоб  Тот,  Кто  Наверху  добрее  поглядел
и  спас  мой  бедный  мозг  от  вечного  костра,  –
о  лучники-ветра,  архангелы-ветра!..

2

…А  в  мире  ничего  не  изменилось.
На  улицах  весна  –  как  Божья  милость.
Всё  то  же  –  лужи,  солнце,  детвора.
Дом  в  глубине  двора…
Зайду  –  и  испугаюсь  тишины.
Припомню  отоснившиеся  сны:  
шаги  за  дверью,  слёзы  из-под  век.
–  И  вас,  полузабытый  человек!
Всё  то  же  здесь  –  картины,  воздух,  вещи,
на  потолке  ландшафт  из  мелких  трещин,
живые  пятна  света  на  полу,  
сирень  в  окне,  и  тень  моя  в  углу,  
гора  серьёзных  книг,  прочитанных  на  треть,
и  в  зеркале  двойник,  забывший  постареть.

3

И  этот  день  в  незримые  края,
как  птица,  догоняющая  стаю,
умчится  –  в  пустоту  небытия,
в  которой,  может  быть,  и  я  растаю.
Гул  колокола  долог  и  певуч,
исполнен  задушевности  и  лени…
Какая  грусть  в  покорном  беге  туч!
Какая  горечь  в  запахе  сирени.

4

Мир  казался  огромней.  Смущал  и  манил.
Подбивал  на  поступки.  Высмеивал  жалость.
Сыпал  тайнами.  Ложью  расцвечивал  дни.
И  чудесное  в  нём  еженощно  свершалось.
Мне  повсюду  мерещились  вехи  судьбы,
неизменно  благая  и  древняя  сила,
отзываясь  на  страхи,  порывы,  мольбы,
серым  волком  меня  от  беды  уносила.
И  казалось,  что  жизни  не  будет  конца…
Мчались  годы  мои  –  мотыльковая  стая.
Мир  как  огненный  куст  трепетал  и  мерцал  –  
и  клонился,  бессмертьем  меня  обдавая!

Я  захлопну  тетрадь  и  открою  окно,
чтоб  на  комнату  мягко  обрушилась  полночь,
чтоб  луна  заглянула  в  углы,  –  я  давно
не  видала  такой  золотистой  и  полной.
По  садам  –  ароматы  и  реющий  гул,
лепестковые  смерчи  несутся  по  маю.
Этот  мир…  Он,  наверно,  меня  обманул.
Я  прощаю  его.  Я  его  –  принимаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983121
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.05.2023

8 мая

Привыкшие  к  кичливой  похвальбе
и  россказням,  как  [i]воевали  деды[/i],
преловко  вы  присвоили  себе
весь  труд  творимой  многими  Победы!
И  злобно  объявляете  врагом
того,  кто  был  союзником  когда-то,  
ведь  вам  мешают  учинить  погром
и  утопить  в  крови  «меньшого  брата».
Безумная  рашистская  орда,
что  пожелала  превратить  в  руины
поселки,  городки  и  города
моей  прекрасной,  мирной  Украины!
Вам  хочется  внушать  священный  страх…
Но  ваша  роль  жалка  и  бесталанна  –
за  нас  мечи  поднимут  в  небесах
святой  Георгий  и  святая  Жанна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982599
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.05.2023

Стихи телефону

Друг  мой  телефошка,
плоский  мой  кумир!
Светлое  окошко
в  чокнувшийся  мир.
Глух  и  недоступен
некий  абонент…
Но  прогоним  скуку
мы  с  тобой  в  момент.
Как  полезешь  в  ленту  
свежих  новостей  –
так  и  канут  в  Лету
страсти  всех  мастей.
Выпученным  оком  
дергаю  слегка:
как  лягушку  током  –
каждая  строка!
Ладно,  телефошка,
вырубай  эфир…
Чертово  окошко
в  бесноватый  мир!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982285
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.05.2023

*** ("Минають легкодумно…")

Минають  легкодумно
лункі  весняні  дні.
Тобі  без  мене  сумно?
Мені  без  тебе  –  ні.
Ясніє  голубінню
нагріте  сонцем  скло,
і  огортає  лінню
оманливе  тепло.
Ні  ямбів,  ні  хореїв
не  хочеться  чомусь.
Чи  згадую  тебе  я?
Згадаю  –  розсміюсь.
Яким  ти  був  потішним,
які  дурниці  ніс!..
О,  як  було  нам  смішно,
як  весело  –  до  сліз!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2023

*** (

И  повторяется  весна.
Как  молодость  –  или  как  мода.
Опять  безудержно  ясна  
лазурь  пустого  небосвода.
Как  буднично  –  в  который  раз  –
из  ничего,  из  ниоткуда
оно  обрушилось  на  нас  –  
весны  банальнейшее  чудо,
обыденнейшее  –  лубок!  –
и  яркое  –  как  хвост  кометы!
И  повторяется  любовь,
и  повторяются  поэты,
и  брызжет  розовым  огнём  
на  яблони  полунагие,  -
и  мы,  задумавшись,  бредём  –
притихшие,  почти  чужие...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981993
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.05.2023

Хоку

Слива  зацвіла!
Наче  хтось  процитував
Мацуо  Басьо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2023

Кульбабки

Під  лагідним  сонячним  оком
всміхається  кожна  рослинка,
і  кожна  зелена  стеблинка
по  вінця  наповнена  соком.
Кружляють  на  крилах  прозорих
блискучі  смарагдові  бабки.
Усюди  рясніють  кульбабки,
веселі  цитринові  зорі.
Трава  поцяткована  щедро,
ці  квіти  –  землі  ластовиння.
І  радісно  серцю  і  щемно
від  їх  золотого  цвітіння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2023

*** ("Не убить войны и не снять вины…")

Не  убить  войны  и  не  снять  вины,
не  развидеть  кровавый  сюр:
Молью  трачено  шесть  шестых  страны
пять  -  поставлено  буквой  «zю».
Шебутных  –  в  окоп,  прямо  к  черту  в  пасть,
а  безмолвствующим  –  хомут.
Я  не  буду  вас  ни  стыдить,  ни  клясть  –
ваши  дети  вас  проклянут.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981572
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.04.2023

Сон

Над  миром  тихим  летела  тихо,
ветер  упругой  волной  накрыл  меня.
Лебеденок  да  ворониха  –
за  плечами  бескрылыми.
Расступился  воздушный  вал  –
сорвалась  в  бездну,  царапая  воздух,
захлебнулась  собственным  криком!
Злорадно  сияли  очами  звезды,
месяц  рогатый  ангельским  ликом
тихо-тихо  на  небе  тихом
белел,  оплывал,  пылал.
Мир  –  спал.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981078
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.04.2023

Воскресение Януса

«  –На  не  мирную  эту  пасху  опять  воскрес
все-не-так-однозначный,  двуглавый,  двуличный  бог.
Под  запретом  истина  и  под  замком  прогресс.
В  моду  сызнова  входят  скатка,  кумач,  сапог.
Человечество  вдруг  второй  отрастило  лик
и  любуется  видом  руин  за  своей  спиной.
Нам,  конечно,  век  толерантными  быть  велит,
но  с  хрена  ли  задние  тащат  нас  за  собой?!
Не  хочу  прекрасного  прошлого  –  пусть  о  нем
чья-то  память  сладка,  как  тот  самый  шампунь  «Кря-Кря»,  –
не  желаю  шагать  колонной  в  казенный  дом!
Ни  в  ГУЛАГ,  ни  в  «Артек»,  ни  в  прочие  лагеря.
Дайте  мне  подышать  свободой,  вглядеться  в  даль,
ибо  в  Индию  Духа  влечет  меня  мой  компас:
я  Колумб,  а  не  Одиссей!  (И  чертовски  жаль,
что  открою,  увы,  Америку  в  энный  раз...)»  –
Так  в  государстве  Z.  пока  еще  думают  те,
кому  дорога  привычка  думать  хоть  что-нибудь.
Но  герой  одинок  и  свят  в  гибельной  прямоте.
А  дрожащей  твари  сложно  не  zигануть…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981077
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.04.2023

Рок

Подари  мне  четыре  минуты  жесткого  рока,
укради  мой  рассудок  под  грозный  гитарный  рокот,
потопи  мою  душу,  как  лодку,  –  насквозь  пробита
пулеметно-грохочущей  очередью  бласт-бита!
Проведи  мое  сердце  по  шатким  дорожкам  грува.
Пой,  кричи  свои  грязные  тексты  надрывно,  грубо,  –
вырываясь  огнем  из  луженого  адом  горла,
обожгут  меня  насмерть  летучие  хрипы  гроула.
Подчини  меня  магии  этих  тяжелых  риффов,
в  них  железная  воля  варвара  –  гунна,  скифа!
Бей  по  струнам  и  нервам  расчетливо  и  жестоко  –
подари  мне  четыре  минуты  дивного  рока!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980984
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.04.2023

*** ("Я хотела бы жить в маленьком старом доме…")

     я  хотела  бы  жить  в  маленьком  старом  доме
в  комнате  с  пёстрыми  стенами  светлой  пустой  и  тихой
каждый  раз  у  дверей  меня  бы  встречала  собака
и  победно  орали  кошки  прыгая  на  пол  с  кровати
     мотыльки  бы  дурачась  летом  влетали  в  окна
а  зимою  в  стекло  осторожно  стучали  птицы
и  просыпаясь  утром  я  видела  б  неизменно
спокойные  тёмные  мирные  лики  деревьев
     во  дворе  у  стены  рос  бы  шиповник  алый
лежали  под  солнцем  камни  большие  как  черепахи
возвращаясь  под  вечер  я  б  им  кивала  издали
а  потом  растроганно  гладила  тёплые  серые  спины
     в  прохладные  майские  дни  стеклянные  от  непогоды
я  бы  шла  на  чердак  слушать  кантаты  ливня
там  летучая  мышка  с  личиком  пекинеса
тихонько  спала  бы  крылья  сложив  как  зонтик
     в  назойливо  лунные  ночи  я  бы  мечтала  о  чуде
и  вспоминала  море  и  забывала  скуку
внимал  бы  моим  рассказам  тряпичный  клетчатый  заяц
торжественно  сидя  верхом  на  раскрытой  книге  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980884
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.04.2023

Любов

А  давайте,  друзі,  любити,
а  давайте,  друзі,  прощати  –
як  уміють  маленькі  діти,
як  уміє  старенька  мати.
Злу  радіють  серця  ворожі  –
ми  ж  людьми  залишімось,  люди!
Без  любові  не  будем  Божі.
Без  любові  і  нас  не  буде.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023

Числа

Единица  –  начало,
полоска  света  во  тьме,
вызов  Бога  хао́су;
если  сбоку  приделать  ей  носик  –
становится  единичкой,
задорной  и  симпатичной.
Двойка  –  раскол  и  опасность,
измена  и  враг,  враг  и  двойник,
тихий  смех  –  и  яростный  крик!..
У  двойки  змеиная  шейка,  
двойка  змейка,  двойка  злодейка.
Три  –  серьёзный,  глубокий  аккорд,
в  голосе  тройки  слышится  хор,
тройка  –  умиротворение  –
недаром  похожа  на  женскую  грудь,
если  набок  перевернуть.
Четыре  –  основа  основ.
Четыре  похоже  на  крепкий  дубовый  стул.
Четыре  стихии,  четыре  стороны  света,
четыре  времени  года,  четыре  ветра,  –
если  вдруг  существуют  атланты-киты,
держащие  мир  и  всё,  что  находится  в  мире,
то  их  четыре.
Пять  –  число  человека,  растопыренная  пятерня  –
становится  просто  четвёркой,
прахом,  землёю  сухою,  твёрдой,
если  душу  отнять…
Милое  пять!
Шестёрку  я  не  люблю
из-за  крючка,  что  ехидно  прицеплен  к  нулю;
шесть  есть  двойка,  обнявшая  двойку,  родившая  двойку;
почуявшая  неудачу  шестёрка  ловкачит:
вниз  опускает  пятку,
вмиг  превращаясь  в  девятку.
Семёрка  есть  единица,
сумевшая  преобразиться,
победившая  зло,  –
седмица,  святое  число!
Восемь  –  число  земли.
Два  кольца  его,  две  петли  –
пространство  и  время  –
вцепились  друг  в  друга
хваткой  борцовской  мёртвой.
А  поверженная  восьмёрка  –
это  знак  «бесконечность»,
карнавальная  маска  смерти:
сквозь  прорези  смотрит  вечность.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979826
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.04.2023

Весенний гамбит

Над  городом  солнце  пляшет,
совсем  сумасшедший  день!
Надену  короткий  плащик  –
и  шапочку  набекрень.
В  руке  у  меня  букетик,
в  душе  –  воробьиный  хор.
За  тем  поворотом  встретит
тебя  мой  ленивый  взор.
Ничем  я  себя  не  выдам  –
спокойствие  пустоты.
И  скажешь  ты  с  глупым  видом:
«Какие  у  вас…  цветы».
Я  не  удостою  взглядом,
а  только  пожму  плечом  –
и  мы  зашагаем  рядом,
беседуя  ни  о  чем.
Шутя  зашагаем  в  ногу  –
и  будут  кивать  цветы,  –
потом  перейдем  дорогу,
потом  перейдем  на  ты.
И  скажешь  ты,  что,  конечно,
достал  своей  чепухой,
но  тут  в  двух  шагах  кафешка,
и  кофе  там  неплохой.
…Забавно  сидеть  над  чашкой
и  думать,  глядясь  в  нее:
«Все  это  довольно  няшно…
Мне  лестно  его  вранье!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979733
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.04.2023

*** ("А за небом, либонь, золотаво і тепло…")

А  за  небом,  либонь,  золотаво  і  тепло,
білість  лілій,  їх  пуп’янків  ніжнії  вістря…
А  на  грішній  землі  не  кінчається  пекло,
і  від  яросних  вибухів  рветься  повітря.
А  за  небом,  напевно,  ні  горя,  ні  воєн  –
вічність-матір  в  обіймах  створіння  колише,
і  старий  часопростір  згорнувся  сувоєм,
і  солом’яні  дзвони  видзвонюють  тишу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2023