Олекса Доброгорський

Сторінки (1/39):  « 1»

«Осягнення єства [Провіденція]»

«Безкінечна  порожнеча  лякає  тебе?  
а  ти  гуляй  думками  по  райському  саду»
                                                                               Єронім  Стридонський

Видимого  межі  світу  вічних  філософій  істин,
В  стрибку  стрімкому  чи  єдиному  пориві,
Шукач  єства  справжнісінького  у  Царстві  Духа
Вершником  в’їджаєш  до  внутрішнього  Єрусалиму.

В  марнотах  світу  лишитися  людиною  –  
То  вища  хіть,  і  поєднатись
Волею  своєю  в  душевнім  спокої
Із  Божим  промислом.

І  вічною  весною  засяє  місто  радощів  і  сонць,
За  сродністю  впізнати  передвизначеність  змісту
Буття,  що  вже  чекає  власника  свого,
Й  скидає  усіляку  тінь  з  сакральних  таємниць.



                                                                                                                                                                                                                                               05.05.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2022


«Осягнення єства [Пролегомени]»


Передчуття  Ісаї  пророка  чи  Давидові  псальми,
Вихід  з  полону,  з-під  гніту  єгипетського,
Плач  Єремії  та  багатостраждального  Йова,
Апостольські  дії  чи  Перше  послання  апостола  до  язичників.

Синекдохою  сакральної  контамінації
Притлумлений  агіограф  вкропляє  імагінативну  симфонію
Мірою  спокути,  осягненням  єства  врядигоди,
Пролегоменами  ремінісценцій,  алюзій.

Алегорезою  думання  символами,
Посутньо  змінюючи  зміст  метафори,
Інтенціями  закрадаючись  у  підсвідоме
Узвичаєним  потвердженням  непохитності  сенсу.



                                                                                                                                                                                                                                 29.04.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2022


«Осягнення єства [Інтродукція]»

«Для  чого  ти,  чоловіче,  коли  сам  себе  не  знаєш,
міркуєш  про  те,  що  над  тобою…»
                                                                                                         Ісидор  Пелусіот

Антитезами  позаприйдешнього  бідкається  злякано,  відчувано  рима,
Випробовуючи  поетичну  прозовість  чи  верліброву  крайність,
Антагоністом  тікає  схиблена,  відчужена  зайвість
Інакшістю  замріяних,  навернених  у  себе.

Де  відчувано  край,  де  лезо  надто  загострене,
Де  гільотини  відблиск  усього  лише  ніжність,
Порівняно  з  гостротою  впевнених  чорнильніх  ліній,
Де  міст  роз’єднано  без  надії  зійтися  зі  звичним
Іншим  берегом,  що  став  рівнозначно  віддаленним.

Мінливість  гіркого  перетворюється  на  спомин,
Рішучістю  стверджуючи  невідворотній  протест,
Покликання  на  сутність  стає  посміховиськом,
Сюжетно  відтворюючи  невимовний  гротеск.

Звільненням  природи  речей,  умовностей,
Віднайденням  учоряшніх  істин-крайностей,
Чинить  рух  Всесвіт  із  середини  мікрокосму
Пізнаням  себе,  наверненням  у  власне  єство.

Щоб  не  народитись  мертвими  в  утробі  інверсії,
Мусімо  вийти  по  за  межі,  щоби  не  стати  річчю,
Коли  рабство  мас  жене  на  забій  домінацією,
Плюндруючи  зневажанням  інтроверсійно-емпіричний  процес.

Зазирнути  у  себе  внутрішнім  оком,
Стерти  грані,  що  тримають  узвичаєний  небосхил,
Відпустити  острах  звичками  оглядатися,
Що  рахує  кроки  в  протилежний  бік.



                                                                                                                                                                                                                                                 02.05.2022



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2022


«Єресіарх»

               За  М.  Смотрицьким
Єресіарх,  як  патріарх  заблуди,  
Ковтає  слину  ненависті  антигуманністю  пройняту,
В  антитетиці  духової  війни
Плюндрує  толеранції  «філософії  вічності».

У  пекельнім  вогні  смертоносні  отрути
Розіллються  екзегезами  солілоквію,
На  манівці  вже  непримітні  принципи  filioque,
Стримано  виглядаючи  з-за  рогу  покути.

Чорно-біла  весна  стала  виправданням
Власної  кволості,  гріхів  ницьості,
Що  закрили  очі  чеснотам  у  зародку,
Сповнивши  тіло  землі  безоднею  відчаю.

Чи  знав,  у  що  вірив,  засліплений,
Коли  йшов  на  змову  з  нечестивими?
Просяклий  димом  кадила  єресі,
Отруївши  минуле  віків  смертоносним  чадом.

Змарнувавши  крихкість  спраглих  душ,
Розтоптав,  зневажив  плач  Матерів-Церков,
Вирвавши  правдиву,  справжню  віру  з  рук,
Очищенню  вогневі  у  братній  крові  віддану.



17.04.2022

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022


«Пасторалі. Ошуканість замріянного»

Такі  вже  люди,  натягують  на  себе,
Мірило  прикрих  зайвостей  завзяття,
І  кожне  слово,  сказане  впусте,
Відгукується  спалахом  багаття.

І  проковтнув  образу  мовчки,  без  образ,
Що  вже  лишилось  від  снів  тих  сповідальних?
У  котре  доля  ошуканих  несе
За  межі  тривкого,  пасторального.

І  на  сповнене  дитячою  наївністю  бажання,
Відповіли  холодне,  -  “Так”,  чи,  -  “Ні”,
А  він  чекав  і  дні,  і  по  за  біллю  й  ночі,  
Опершись  на  сумному  підвіконні.

Тії  вагання,  то  безглузда  пастка
Очікувань  чиїхось  зайвих  виправдовуваннь,
Коли  довірився,  відкрив  світи  міжгалактичні,
Дарують  навзаєм  ошуканість  замріянного.

С  такою  пристрастю  спалював  себе,
Ввижалось  все  занадто  незначущим,
Коли  гортав  порожні,  крихкі  листи,
Без  адресату,  без  імен,  без  пам’яті...




       12.04.2022


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022


«Божевільна»

Боже!  Вільна  дивна  країна!  
Чи,  може,  божевільна?
Що  топить  своїх  же  дітей  
В  криваво-материнському  молоці
Натрудженими  руками,

Сволочівський  дім  ставить  
Нову  виставу  у  своєму  вертепі,
А  за  моєю  спиною  хтось  стогне:
«Месія  Воскрес!»

Та  голота,  мерзота  й  усіляка  беззуба  сволота
Обпльовуванням  паплюжачи,
Не  встигає,  навіть,  штанців  натягти
Своєї  розумової  кволості...

Не  навчившись  рухати  ногами  думок,
Слинявими  язиками  ненависті  рухаючи,
В  своїй  химерній  маячні  навислі...,
Підтираєте  один  одному  іржаві  роти,
Заїдами  братовбивчої  крові  виблискуючи...

Твоє  дітище,  як  і  звичайно,  грає
Поза  правилами,  вигаданими  у  вищій  інстанції,
Коли  вищі  не  сприйняли,  налякані,
А  нижчі  зреклися  з  тваринних  інстинктів.

Очі  пухнуть,  коли  добивають  
Вранішнє  сонце,  що  не  зійшло  ще,
Не  стало  до  бою  з  тією  темрявою,
Обдертою  в  дранім  вбранні...  

Хотів  би  я  взнати,  коли  тобі  стане  боляче
За  тим,  власне,  поглядом  вовчим,
Чи  криком,  обірваним  у  пустоті...

           20.01.2016


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2022


«Кривавий слід в моїх очах»

Такі  сухі,  такі  живі,  такі  печальні,
Вони  пробачуть  все  і  все  знесуть,
І  бачили  вони  і  чули  стогін  дальній,
І  берег  ближній  тих,  що  не  допливли.

Протухла  ніч  в  дірявому  пальті  
Усе  кишить  у  спазмах  пустих  провулків,
 За  волосся  тягнучи  задушливе  повітря  
На  Страшний  Суд,  судилище.
Судилося  мені  через  грона  смерті  завмерти
В  поезії  прекрасній  пісні...

Обачно  зриваю  зміст,
Не  пробачаючи  собі  крихких  образ.
     І  щось  тремтить  серед  рядків,
Впритул  розстрілюючи  безсилий  страх

Вибігаю  із  сутінків  змореної  душі,
А  очі...,  очі  -  такі  живі,
Я  був  із  ними  і  страждав  із  ними,
Передчуваючи  свою  загибель.

Підем  зі  мною  до  того  раю,
Де  квіти  ніколи  в  житті  не  вмирають,
Де  птахи  не  плачуть,  засліплені  чужим  болем,
Де  діти  руками  торкаються  янголів.
 
Поки  не  запізно,  скажи  мені,
Чому  я  так  часто  плачу,  коли  не  знаходжу  тебе?
Коли  те,  що  здається  близьким,
Ніколи  не  буде  чиїмось.

А,  може,  це  все  тільки  наснилось  мені?
І  ми  не  будемо  більше  самотніми,
Але  безжальна  ніч  розкриє  свій  темний  плащ,
Лишаючи  кривавий  слід  в  моїх  очах...


13.08.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2022


«Вивих»

Убив  інстинкти  і  почуття  уже  давно,
Це  стало  абсолютно  невідворотнім,
Миршаві  миші  повтікали  звідусіль,
Миршавий  кіт  остерігає  свою  тінь.
Миршавий  місяць  кидає  свій  уклін  
На  захід  сонця  й  не  спить,  тривожно...

Як  Левій  Матвій  і  Христос,
Як  Каїн  і  Авель
І  на  вічні  питання,  -
«А  чи  буде  Іуда  в  раю,
І  з  ним  Торквемада?»,  -
Не  занурюйся  в  царство  пітьми
І  загнані  пси,  що  стережуть  колотнечу,
Наздогнати  не  зможуть  твій  спокій.  

В  холоднім  мареві  сну  прокидається  гнів:
Адольфу  знову  наснилася  зірка  Давида,
Інакше  кажучи,  мудреці  Пріорату  Сіона  
Проковтнули  велику  державу  
Маріонеточного  режиму...  

Змінюй  свій  колір  
З  коричневого  на  червоний-чорний
І  знову  на  білий,
Відбили  білизну  у  цноту,
Караючий  принцип  у  маячню.

В  цьому  світі  краще  прикинутись  вбитим,
Жебраком,  шизофреніком,
Що  стереже  своє  божевілля
Під  вартою  вічного  сну.

Тут  кожен  повинен  віднайти  свою  колію
І  пройти  колією  своєю.
Краще  здійснити  ніким  не  помічений  вивих,
З  тебе  ж  менше  спитають,
А  інакше...-  облога.

Блохами  скачуть  наввипередки  з  кіньми
По  душах,  коростою  що  поросли,
   Бляхами  встряваючи  у  землю,
Лишаючи  неприкриті  шрами...

Живцем  зариті,  лише  долі  стирчать  наввіжені;
І  ноги  уже  похололі;
Із  висоти  пташиного  польоту  все  здається  схожим  
На  ніким  не  помічений  вивих...

                                                                                                                                                                                                                                     10.10.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2022


«Нікого не називай учителем своїм»

(вірш-присвята  вчителям,  викладачам,  духовним  наставникам)

Нікого  не  називай  учителем  своїм,
Учитель  в  нас  Один-Єдиний!
Але  є  ті,  хто  все  своє  життя  віддав
Служінню  людям,  а  значить  -  Богу!

Я  вдячний  щирим  небесам  за  те,  
Що  нас  звели  в  миттєвостях  стосунків,
Всим,  всим  Вам  низький  уклін,
Хто  викладав  науку  долі.

Ви  голуби  мої,  Ви  янголи  мої  небесні,
Що  увірвались  в  серце  раз  і  назавжди
І  Вашу  працю  одухотворенну  
Крізь  усе  життя  достойно  пронесу.
Амінь.

12.06.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2022


«П’яте Євангеліє»

З  невтішник  мук  надмірних  прийдешнього  не  видно,
Скопище  нечестивих  вганяє  ратище  стрімко  у  спину,
Панотець  благословляє  те,  що  лишилось  від  тіні,  хресним  знаменням,
Недостиглий  ранок  поспішає  злитись  світлотінню  з  імлою.

Хто  вартий  з  вас,  спостерігачі-надзирателі,
Тих  серафічних  споглядань,  що  співають  в  середині  тихого  раю,
Хто  візьме  брилу  важку  з  вчорашніх  суддів  моїх,
Попри  паплюження  образу  пророчої  чистоти.

Витанцьовуванням  первісних  танців
Звіряєтесь  хижістю  до  святинь,
Іудами  припадають  до  щоки,  лисицями  лащаться,
А  по  за  очі  -  немов  у  кублі  шиплячих  гадюк.

Прокаженими  язиками  підлості
Хитаєте  будівлю  людських  сподіванок  -
Зректися  вас,  чортополоху  дикого,
Єдиний  вихід  в  мережеві  власних  безсиль.


       2017р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2022


«Радощі печаль. Години післямови»

В  рустикальній  проекції  сну,
Дивлячись  кінофільми  із  найближчого  майбуття,
Важливо,  розгледівши,  впізнати  себе,
Заметених  у  сніжній  куряві  минулих  дійств.

Безглузді  дівчатка,  що  віддаються  
Розгублиному  двірникові  з  лісистістю  на  обличчі,
Беззупинно  рухають  кадри  і  ролі
І  в  наш  посивілий  час  триччі  на  тиждень...

Приходить  зима  й  питає:  «Чого  вам?
Мене  застрелили  ще  молодою...»,
Й,  витріщивши  очі,  ніхто  не  вірить  їй,
Такій  прекрасній  чорно-білій  повії.  

Чують  й  не  розуміють  вітрів-пройдисвітів,  
Що  шепочуть,  зустрівши,  тільки  но  стихне  біда,
Встеляючи  обрії  ліловими  дітьми
На  чиюсь  скороминущу,  вичерпну  радість.  

Вагітний  думками  в  анабіозі  тривалого  заспокоєння
Крадеш  час  тривкий  із  запиленої  шухляди,
Щоби  ствердити  в  ньому  претензії  вітаїстичного,
Втішаючись  із  чиїхось  тимчасових  падінь.

Коли  ти  один  робиш  спроби
Рвати  височені  темних  річок  пороги,
Хіть  твоя  приречена  на  загибель,
Але  кроки  свідомі,  що  сягають  у  темряву,
Надто  бентежать  ту  перелякану  прірву...

Тут  не  має  до  кого  говорити,  промовляти,
Хіба  що  цілувати  у  мертві  губи;
Подивись,  Райнер,  до  чого  ти  звик...,
І  Орфей  мій  вже  котрий  рік  
Переспівує,  перекрикує  твого...

                     28.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2022


«Поки не розпочався дощ»

Поки  не  розпочався  дощ  у  вихорі  люті,
Тлумач  тексти-шифри,  той  Кассандрин  міт,
Що  навис  у  острасі  напередодні
Жахних  подій.

Зустрічає  сонце  живих  посеред  вічності  храму,
Наверталися  котрі  завчасно  узяті  наверх,
Єрихонові  вичахли  розплавлені  труби
У  тім  звичаєвім  едемі  твого  пекла  бажань.

Вогнем  спопеляючим  у  мороку  буднів
Стигнуть  мов  грона  важкі  кричущі  слова,
Що  не  встигли  ввібрати,  порозкидали  камінням,  
Передчутями  пророчими  торуючи  путь.  




       2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022


«Смерті більше немає»

Смерті  більше  немає,
Щезнувши  горілиць  на  кшпальтах  сірих  тіней,
Немов  здерта  шкіра  на  обличчі  Землі.
Життєствердність  відбулась  від  початків.

У  двобої  с  уселенським  злом  себе  пізнаючи,
Протестуєш  чи  протистоїш  -  різниці  немає,
На  великій  шахівниці  підбираючи  шифри-ключі,
Біблійними  вершниками  янголи  давно  вже  чекають.

Зібгані  долі,  порушено  спокій,
І  на  ніжних  повіках  застиглий  сніг,  
Перетворившись  на  кригу,  обпеченим  холодом
Нагадує  про  минулі  втрати.

Вичахла  сутність  добра,  але  жевріють  
Занедбані  сни  сповідальні,
Де  змістом  сповнене  кожне  створіння,
Ствердившись  самопізнанням.

Серед  численних  руїн  
Хоробрість  відважних  зтрушує  попіл,
Воскресінням  запалених,  зцілених  душ  прокричить,  -
«Смерті  більше  немає!»  


06.01.2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022


«Забракло слів, снів, рухливості сліз [Кисневий голод]»

Забракло  слів,  снів,  рухливості  сліз,
Немов  викинуті  на  берег  риби,  пожадно  ковтаємо  гіркий  дим,
Кисневий  голод  приходить  завчасно  й  «дарує»
Знепритомнілий  вимір  картини  жахіть.

Монголоїдне  нашестя  нечисті  із  пекла
Трощить  чутливу  свідомість,  підпалює  ніжність  неба,
Трикляте  огидне  звіряче  стадо,
І  їхній  паскуда-жрець  підспівує  заупокійну  прижиттєво.

Лишився  хто  живий,  не  щез?
Робимо  перекличку  серед  холодних  стін,
Моторошність  зціплює,  зковує  вщент,
Чи  побачимо,  почуємо  кого  з-під  руїн…

Матір  Божа,  Покров  розстели  свій  Святий,
Завинили  ми  Сину  Твоєму  з  прадавніх  часів,
Розстели  простирадло  небесне,  янгольське  коло  зімкни,
Щоб  піднятись  змогли  з  тих  кривавих  століть.

Щоб  піднятись  з  колін  і  поступ  вершити  стрімкий
У  прийдешнє  майбутнє,  що  рветься  назовні  з  низин,
У  прийдешнє  майбутнє,  де  не  чутно  стогін  і  скрежіт  зубів,
Де  посміхається  сонце,  вітаючись  з  ранком  промінням!

Поки  ще  не  запізно,
Виходьте  гори!  Тримайтесь  міцно!
Лютуй,  мій  брате,  Дніпро,  закіпай!
Хвилю  за  хвилею  свою  підіймай!

Лютуй,  Херсоне  мій,  скаженій!
Розскажи  їм,  хто  уперше  тебе  охрестив,
Окропи  землю  Святую,  прадавня  матір,  Софія,  
Щоби  щезла  із  неї  назавше  ворожа  тінь.




05.04.2022




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2022


«Згоряю»

Все  починається  спочатку,  
Такий  же  смуток,  такий  же  ранок,
Такий  же  несміливий  біль,
Що  наче  проситься  -  
«Впусти  мене  до  себе,  лише  впусти...».

Я  сповідатися  прийшов  тобі,
А  ти  налий  печаль  у  філіжанку  й  слухай...
Бо  моя  розповідь,  то  є  музика  без  співу,
Музичний  супровід  на  солеї...

Тут  так  спекотно,  що  пташенята
Примерзли  до  тієї  пустоти,
Від  страшної  зливи  звірячого  холоду,
І  ми  плачем  над  ними  і  вдень,  і  вночі.

Плач  якомога  гучніше,  але  поза  стіною,
Ні,  це  вже  не  плач  і  не  крик,  і  не  розпач,
Лише  шепіт,  залишений  по  самотній  тузі,
Що  блукає  тінями  на  розі  вулиць
Й  не  знає,  куди  їй  йти...

Вибач  і  пробач,    розіп’ятий  лист
 Згорів  в  вогні  тієї  осені  -  не  вистачило  сил...


       21.10.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2022


«Дякую очима»

Мазуренко  І.  В.

Дякую  очима  і  не  хочу,
Щоб  бачили,  як  помираю  
Під  цим  проклятим  дощем.

Немов  підстрелена  птаха
На  краю  небесного  даху,
Ступаючи  уперед  з  зав’язаними  
Назавжди,  у  прірву,

Падаючи  у  підсвідоме,
Ламаючи  ніжні  крила  й  
Обмацане  кулями  тіло  вщент
На  котурнах  чиєїсь  сваволі.  

Дякую  очима  не  в  змозі  сказати  слів,
Знизуючи,  ні,  не  плечима,  а  лише
Обрубками,  що  нагадували  колись  крила,
Лягаю  спати  до  дерев’яного  футляру
З  пурпуровою  оббивкою...

Це  все,  що  було  треба  
Їхній  сценічній  виставі...
Увесь  цей  час...
Вирок  винесено,  зачинено  браму...
Грюкітом  важчелезних,  немов  вічність,  цвяхів...  

Готуючи  свій  власний  Колізей  у  клітці,
Де  вже  чекає  хижий  звір  тебе  до  страти,  
Лишаючи  людину,  людяне  до  сплати,
Благаєш  долю  лиш  востаннє  -  
Скоріш  дзвони  дзвонар  «Зі  святими  упокої»,
Щоб  не  дістались  їм  ці  безтілесні  муки...


       21.10.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2022


«Чекаючи на мою страту»

Чекаючи  на  мою  страту,  приходить  вечір-кат,
Беручи  своїми  пальцями  важкими  принаддя  сну,
Штовхае  на  бруківку,  залиту
Галюцинаційним  маревом  сифілітичного  натовпу,
Що  відчуває  особливий,
Невиліковно-присмерковий  смак  до  вбивства  чистоти.

І  ріже...,  вганяючи  свого  меча  по  самі  груди,
Не  витримуючи  болі,  кричу,
Ні,  я  не  сплю,  лише  дрімаю  у  напівсні...,
Випльовуючи  отруту  зміїної  ненависті,
Крадусь,  не  впізнаючи  себе  з-за  спини.

Навіщо  ця  невимовна  ніч,  
Невибагливий  сутінковий  морок  застиглих  вуст?
Топлюся  і  знову  в  нескінченність  виринаю,
Томлюся  в  нескінченнім  каятті...

Надривний  плач  берез,
Прошепоче  тихо  ледь  верболозу  стогін,
Закутавшись  у  місяць,  ляжуть  спати
Вже  так  рано  згаслі,  непотрібні  зорі...

Я  тебе  впізнаю  по  краплинам  щастя,
Набираючи  в  долоні  сріблом  сліз  цілющої  води,
Ти  мене  відчуєш  в  похололих  пальцях  мук,
Не  відпускаючи  своєї  ніжної  руки...


                                                                                                                                                                                                               
                                                                                 04.04.2015
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2022


«Не дивися на мене - обпечеш свої очі»

Не  дивися  на  мене  -  обпечеш  свої  очі,
Поглянь  краще  на  сонце  -  воно  менш  болюче.
Обскублені  крила  без  пір’я  укриті
Гусиною  шкірою  ознобу  життя.

В  кровоточущих  яснах,  
Що  щоденно  жують  помелене  скло
Людської  ненависті,
Замість  зубів  гострі  цвяхи.

І  в  цій  круговерті  головою  об  двері,
А  ще  краще  -  головою  униз.
Янголи  вже  зтрушують  пил  з  твоїх  чобіт,
Зливаючи  воду,  по  коліна  бредеш  у  багні.

За  колючим  дротом  
Не  менш  колючі  голки  байдужості.
Занурюйся  з  головою,  зриваючи  дах,
Пошепки  цілуючи  мої  обіцянки.

Чимдуж  прискорюєш  темп,  
Не  витримує  напружений  нерв...  
Побач  мене  у  застінках  снів,
Відчуй  наскрізно  днище  свободи.


                                                                                                                                                                                                                                                                 2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022


«Хто за плечем моїм? Каїне, це ти?»


   Веселитися  ж  і  радуватися  треба  було,
що  брат  твій  сей  мертвий  був  та  й  ожив
і  згинув  був  та  й  знайшовся.
Лука,  15,  32  («Притча  про  блудного  сина»)

Хто  за  плечем  моїм?  Каїне,  це  ти?
Заходь,  сідай,  вип’ємо  на  двох  з  тобою  нашу  долю,
Чого  так  знітився,  не  переживай,
Прийшов  сказати,  що  копачі  
Вже  підготували  дім  моєму  тілу?

Каїне,  але  ж  душа  -  вона  безсмертна
І,  навіть,  після  смерті  з  тобою  буде    в  день  і  ніч,
Ну  добре,  хочеш,  навіть  ніж  вкладу  у  твої  руки,
Лише  кінчай  скоріш  цей  Шекспірівський  сюжет.

Чого  так  трусишся,  чи  в  моїх  очах
Дізнався  наперед,  що  буде  через  мить?
Але  чи  варто  сперечатися  зі  смертю,
Коли  кінжал  в  ножнах  втомився  і  блищить.

Не  муч  мене  мій  брате  по  нещастю,
Роби  ж  своє,  що  знаєш  і  іди,  
Поглянь  на  мене  і  відчуй  тривожно,
Що  відчував  Христос,
Коли  Іуда  цілував  його  у  щоку.

Каїне,  що  ж  ти  за  людина,
Знову  про  совість  і  про  вічні  муки,  
Скажи  мені  відверто,  а  чи  має  вибір
Травина,  зрубана  ще  від  учора?

Слухай,  ти  так  не  переживай,
Я  знаю  смерть,  вона  мені  знайома
І  з  нею  привітаюсь  в  той  же  час,  
Коли  переступлю  поріг  земного.

Поглянь,  ти  бачиш,  зачекались  копачі,
Їм  заривати  ще  криваве  тіло,
Роби  ж  своє  скоріш  й  підемо  ми,
Ти  -  додому,  я  ж  -  до  Бога...


02.10.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2022


«Голод [екзистенційний]»

Так  крихко  лід  тане  у  вчорашньому  чаї,
І  очі  прижмурені  знову  огортають  любисток,
Мовчи,  замри,  не  кажи  нічого,
Постріл  пролунає  лише  завтря
Й  обернеться  супроти  тиші  вістрям.

Соловейко,  розмінявши  вроду  на  сича,  
Злякано,  передчуваючи  питає  -  
«Мамо,  мамочко,  а  як  це,  падати  на  голу  землю
Так  і  не  здійнявши,  не  розпростерши  крила?
Бо  бачив,  як  лежали  такі  живі,  
Забиті  камінням  забуття  наші  синочки.»  

«Твій  натюрморт  у  мене  на  грудях  ще  з  вчора,  синку,
Твій  голод  ще  з  позаранку  став  виснаженням  моїм.
Людина  приходить  в  муках  і  у  муках  піти  повинна...,
Щоб  віднайти  свій  власний  біль.»

Вдивляючись  у  ріки,  зорі  втопають  
В  безсиллі  часоплинної  ходи,
Не  знаю,  мамо,  яких  тепер  пісень  співати,
Забув  усі  від  тої  я  туги.

Наснилося  таке,  що  голос  втратив  -  
Неначе  зкинули  із  неба,  ввігнавши  в  землю  
І,  оточивши  відчай,  чорне  вороння  кружляє
Із  намаганням  страти  показової.

Ні,  це  не  сон,  мій  милий,  прокуратор  -  
Римський  намісник,  вже  виніс  вирок  -  
Чорний  конвой  місяця  нісана  поведе  тебе  
З  останнім  пострілом  у  вирій.

Але  я  буду  там  серед  глузуючої  пустоти,
На  скорчених  руках  тримаючи  твоє  жахіття,
Твій  смуток  відізветься  лісів  риданням,
І  повиходить  спокій  з  берегів...

Але,  поки  що,  спи...,  
Буду  молитись,  щоб  вистачило  в  листя  сліз  
На  все  те,  що  мусиш  ввібрати  в  себе,
Не  прокидайся,  прошу  тебе,  спи,
Спочинь,  хоча  б  у  снах,  мій  любий  сину...  
05.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2022


«Я помирав у четвер і воскресав в понеділок»

(За  «певним»  збігом  обставин  цей  вірш,  написаний  25.09.2014,  припав  саме  на  четвер)
Я  помирав  у  четвер  і  воскресав  в  понеділок,
Я  закохувався  безліч  разів
І  безліч  разів  розбивав  своє  серце,  
Збираючи  по  шматочках  скорботи...,

 І,  вдягнений  біллю,  
Я  дивився,  як  самотня  сльоза  тече  по  вікні,
Не  лишаючи  сліду,  
А  лише  кровотечу  моїх  власних  думок  і  бажань.

Я  помирав  у  четвер  і  воскресав  в  понеділок
З  надією  знову  побачити  хоча  б  промінчик  тепла,
Але  самотність  моя  накидала  мотузку  на  шию,  душила,
Виводячи  в  цей  безтілесний  світ  на  парад.

Ким  тільки  не  був  я  в  цім  пекельнім  вертепі:
 Жебраком,  божевільним,  пророком,  поетом,
Звідусіль  гнала  безжалісна  доля  у  спину  мене,
Пропонуючи  замість  хліба  колючий  терновий  вінець.

Підіймаючись  на  непідступну,  важку  гору,
Збиваючи  ослаблі  ноги,  похитуючись  під  хрестом,
Чорне  вороння  викльовувало  й  без  того  сліпі  очі,

А  доля  усюдисуща,  щоб  не  скинув  ношу  я  Святу,
Прибила  її  цвяхами  важкими  прямо  до  спини;
І  янголи,  тримаючи  мене  під  руки,  
Крізь  усе  життя  страждаючого  провели.

Прохаю  вас  лиш  про  одне  -  
Врятуйте  дітей  від  цих  захворілих  віршів!
Бо,  власне,  ці  вірші  -  «не  для  дітей»,
Не  для  дітей,  власне,  ці  знепритомнілі  вірші.

Нехай  не  знають  долі  важкої,
Нехай  доля  безгрішних  їх  омине
І  дарить  теплом  у  серця  молоді  і  голодні,
Лишаючи  в  серці  лиш  Віру,  Надію,  Любов!  

Я  піду  помирать  у  світ  дітей  і  старих;
Від  перших  візьму  чистоту  
І  мудрість  від  інших  залишу  собі  -  
Це  і  буде  мій  рай,  і  я  в  ньому  залишусь;


Я  піду  помирать,  і  у  землю  навічно  я  ляжу  сиру,
Бо  воскреснути  зміг  по́ки  ли́ше  один!

                 25.09.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2022


«Коли я засинав і бачив сни»

Коли  я  засинав  і  бачив  сни,
То  янголи  злітали,  сідаючи  мені  на  плечі  -  
Один  зі  мною  говорив,
А  інший  -  огортав  цей  вечір
В  свої  божественії  два  крила.

Бува,  прокинешся  посеред  ночі  -  
І  ніч,  і  ніч  -  така  жива!  
Все  світить  й  сліпить  ліхтарем  у  очі
І  в  колисанці  колихає.

Бува,  прокинешся  посеред  ночі,  
І  піт  ударить  аж  під  самі  груди
Від  того,  що  вже  ніколи  не  побачиш  тої,
Що  стрітив  серед  пустель,  посеред  вулиць...

Й  дахи,  й  зірки,  і  ліхтарі  -
 Все  метушливе  зливається  в  єдине,
Коли  перетворившись  в  дим,
Єдине  сонце  здіймається  з  землі  нагору.



                   2014  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022


«Втеча»

Біжу,  біжу  і  ніяк  не  добіжу
До  того  «кінця»,  до  того  «берега»,
Де  немає  сліз,  де  немає  відчаю  і  горя,
А  що  сльозами  було  ще  від  учора,
Тим  ще  зрання  вмиваються  сьогодні  трави-роси...

Біжу,  втікаю  від  самого  себе
Й  не  озираюсь  -  нічого  не  лишилось,
За  чим  би  душа  тужила...
Земля  горить  під  босими  ногами
Й  немає  місця,  де  тілу  тлінному  упасти,  й  вмерти  -
В  серцях  завмерлих  земля  могильна  без  кінців  і  краю...

...  І  серце  крає...
Ніцшеанські  яструби  темних  печер
Вже  чекають  зголоднілими  на  тебе,
Напружуючи  м’язи  мимоволі,
Вириваєшся  із  темних  сфер...
На  світло  дивної  краси...

Але  це  все  вже  не  твоє
І  не  твоя  земля  реве  потіком  сліз
З  очей  дощем  кривавим,
І  не  твої  ці  босоногі  діти,
Що  заблукали  в  темряві  
І  не  знайдуть  своїх  батьків...

Кривавий  вітер  ламає  пальці  сухих  дерев,
Виснажених  в  муках  людського  божевілля,
Запитуєш  себе,  питаєш  себе,
І  ще  огидніше  стає  від  того,
Що  всі  ми,  осліплені  у  горі,
Янголами  попадали  на  землю,
І  відірватись  вже  не  можем...,
 Перетворившись  в  птахів  безкрилих...



23.07.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2022


«Забутий від учора»

Дерева  плачуть,  спраглими  вустами  торкаючись  води,
Птахи  кричать  у  далечінь  тривожно.
Вони  кричать  і  розмовляють  з  Богом.
Вже  збожеволіли  давно  вони  від  того  крику...
Й  безсилими  припали  до  землі...

А  ти  сидиш,  забутий  від  учора
І  не  має  діла  до  тебе  вже  нікому...
Сидиш  й  вдивляєшся  в  німу  самотність
Виснаженої  душі.

 А  в  ній,  о!  Боже,  мій!
Таке  там  діється,
Що  краще  в  птахів  спитати,
Чи  сліз  напитись  тих  з  дерев
 І  впасти  серед  птахів...
І  сонцем  хоч  на  хвилинку  стати,
Щоб  відігріти  серця  холодні  і  сліпі.

Летіть  і  передайте,  мої  ви  любі,
Що  вже  не  встигнути  счинити  сліз:
Страждань  немає  більше  на  цій  землі
Вона  пропитана  ріками  болі.

По  скронях  стікає  кривавий  піт,
Вкриваючи  родючі  пори,  
З  яких  повиростають  нові  сліпці,
Забуті  ще  від  учора...




29.07.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022


«Приречений і наречена»

Стоїть  гора,  а  під  горою  -  чорний  дим,  
Запахло  мертвечиною  у  нашім  лісі,
І  ти  танцюєш  свого  танця  на  горі
На  душах  упокоєних  одвічно.

Цинічно  споглядаю  я  на  це
І  все  здається  вже  занадто  крихким.
Ні,  це  все  блюзнірство,  це  бласфемія  усе,
Так  не  повинно  бути  в  цьому  світі.

Німі  діти  ллють  криваві  сльози  з  очей  змертвілих,
Прикинишся  убитим,  всеодно  знайдуть  твоє  змертвіле  тіло.
Убивці  всього  живого  на  землі  
Насититись  не  можуть  крові.

Їм  все  замало  -  випорошуй  тіло,
Їх  не  беруть  людські  прокльони,
За  ними  вежа  -  влада  нескінченої  пітьми,
За  нами  -  херувимів  незлічених  сонми!  

Позасинали  мої  донечки  понад  дорогою
Й  сплять  у  своїй  дрімоті.
Виглядаю  тебе  синку  з  віків  вічних.

Неквапливі  діти  деруть,  зривають
Останню  сорочку  з  моєї  дитини;
Україна  -  моя  наречена,
Немає  тепер  тебе  де  подіти.

Відчуваю,  лихе  коїться,  чуже  насувається
Й  перевертнями  душу  крає.

Що  ж  вони  наробили,  ці  стерво,  недолюдки?
Поглумилися  над  тобою,  над  Святою  Любов’ю
Й  полишили  вмирати  саму  при  дорозі...
Мою  багатостраждальну  Україну.

Полишаю  тебе,  щоб  знов  повернутись
І  не  впізнати  краси  твоєї!

2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022


«Пісні із того світу»

Пишу  пісніі  вам  із  того  світу
У  світ  прийдешньої  пори,
Спостерігаючи  наскрізно    
За  дивним  перебігом  життєвої  гри.

Не  можу  вдіяти  нічого,
Застиг  в  безсиллі  власному  вбранні,
Та  що  ж  це  діється  навколо?,
Мов  збожеволіли  усі.

Мов  метушня  яка  зчинилась,
Поворушив  мурашник  хтось,
Комахи  не  знайдуть  домівки,
Птахи  летять,  не  знаючи,  куди.

І  придивляюсь,  й  розумію:
Забули,  хто  ми  є  у  цім  житті  -  
Ми  лише  гості  чи  пілігрими  подорожні,
Спокутувать  які  прийшли  гріхи.

А  ви?  Все  сидите  в  чеканні  власного  кінця...
Обридло  вже  чекання  ваше,
І  ваша  чаша  вже  гірка,
І  цей  лаштунок  вже  не  ваший.

Затьмарило  і  затягнуло  небеса  
Від  ваших  остогидлих  вчинків
Чи,  може,  досить  вже,  хто  зна?
Відвертаюсь,  закриваю  очі.

Одчай...  огорнув  мене  у  сльози,
Молюся,  не  перестаючи
Благати  в  Господа  прощення
За  наші  підлості  і  прикрощі  душі.

Прости  нам,  Отче,  як  до  цього  Ти  прощав  не  раз,
Як  огортав  покровом  Ти  небесним  нас  від  горя,
І  ми,  вже  перероджені  тотчас,
Злетіти  зможем,  вдягненні  у  нові  долі.

Але  приспущені  вітрила  поки  що,
І  не  знайти  вітрів  попутніх,
Дерева  руки  простягають  догори
І  розмовляють  з  небесами  осторонь...

19.06.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022


«Ні з ким не розділю…»

Ні  з  ким  не  розділю  самотності  своєї
І  біль,  що  по  краплинам  дощ  збирає  на  підвіконні  неба.
Їй  від  учора  вже  не  було  місця  на  цій  землі,
Вона  втопилась  в  безкраїм  морі  страждань  людських  і  наготи.

І  ти  ідеш  сама,  не  знаючи  куди,  
Лишень  бо  йти,  й  не  знати  горя.  

І  я,  відшукуючи  тебе  скрізь  і  всюди,  вже  вибився  із  сил.
Так  де  ж  ти  та,  обіцяна  мені  у  Бога?  
Чи  я  осліп,  чи  збожеволів  зовсім?
Я  вистроїв  тебе  стіною  сліз,  
Я  видумав  тебе  у  снах,  вдивлячись  в  порожні  очі.

І  пустота,  зіяюча  із  них  мені  шепоче:
 «Полиш  свої  ілюзії  пророче,  
У  Нього  вже  вготовано  усе,
Чекай  тисячоліття  й  ночі,  

А  коли  прийде  час,  
І  втомишся  чекати  ти  у  власному  безсиллі,
То  херувими  сповістять  про  наречену,  обіцяну  тобі...,
Заплющуй  очі  і  лети  у  світ  тривожний,
У  світ  миттєвостей  і  прикростей  у  світ».

А  в  тім,  прекрасний  цей  шалений  подих,
Що  душу  рве  в  лахміття  і  нівичить  усе.
Одні  зовуть  його  любов’ю,
Проте,  отрутою  інші  нарекли...

І  ти  ідеш  розквітчана  уся,
Вмиваєшся  весною,  розмовляєш  з  громом,
І  всі  вітаються  з  тобою,  як  з  весняним  богом,
І  кланяються  квіти  осліплені  до  долі.



03.05.2014


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022


«Вільний»

Стогін  мій  розбуди,  
Я  вільний,  знесилений  звір,
Янгол  у  затінках  самого  себе,
Картаючий  раб  на  долю  рабів.

Ховаючи  душевні  муки,  зриви  і  принади,
Ти  мусиш  йти,  вставати,  падаючи,  
Не  маєш  права  бути  ти  слабким  в  цей  ранній  час,
Бо  вже  чекають  там  на  тебе  ті,  хто  впав.

Чекають  ті.  що  мріють  розчавити  нас,
Що  мріють  розірвати  серце  навпіл,  
Й  при  цьому  посміхатись  в  віччі,
Триччі  не  відрікайся  від  Святого  ти  Письма
І  йди  на  заздрість  тим,  позаду  хто  лишився  в  злиднях...

Вільний!  І  вільна  доля  чекає  нас  у  каятті,
Невільників  же  втопиться  безодня  у  власному  безчинстві,
Не  відволікайся!  Просто  йди    -  
Твоя  дорога  вже  написана  на  зорях.

Не  хочеш  ліпшої,  бо  іншої  нема,
Не  треба  іншої,  п’яній  від  болі,  
Що  нам  всім  нарекла...  знести  свої  тортури,
Стерпіти  крик  душі  в  очах  німій  розлуці.

Скрежіт  на  зубах  сповіщує  про  втому,
Але  не  піддавайся  спокусам  хибним,  що  стануть  при  дорозі,  
Поводирем  ти  мусиш  бути  для  сліпців,    
Не  сперечайся,  не  буде  з  того  користі  нікому.

Просто  йди...  й  дивись  під  ноги!
Не  розшиби  душі  в  пилу  і  крові,
І  не  вкради  останні  сподівання  тих,  хто  вірить,    
Хто  не  зрадив  долі...
Й  полишив  світ  в  буденному  вбранні  чистих  чеснот...

01.05.2014


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022


«Ще одне життя пішло…»

Ще  одне  життя  пішло  так  випадково,
Не  встигнувши  спитати  Бога,  за  що
Він  наділив  тим  привілеєм
Побачити  себе  зі  сторони.

А,  може,  вийшло  б  все  не  так  погано,
Коли  б  він  розпрощався  в  грудні  з  травнем,
Умився  б  ранком,  скину́́в  латаття,
Одягся  б  у  весільні  урочистії  убрання...

А  вийшло,  що  застряг  ні  там,  ні  тут,
Й  ніби  не  живеш,  а  доживаєш,
І  хто  ж  ту  пісню  доспівувати  буде,
Коли  вже  програно  нерівний  бій...
 
Коли  тебе  вже  понесли  в  ходу  останню,
Й  за  упокій  всі  поспішають  свічки  згоріти,
А  ти  ще  теплий  і  відчувано  весну,
Що  жити  хоче,  коли  їй  очі  закривають...  

Й  обабіч  тебе  супокійно  стануть  
Дві  дівчини,  що  поведуть  до  сонць,
Доньки  прекрасної  Сапфо  
У  сукнях  білій  й  чорній...

А  ти  лежиш  такий  замріяний  в  тім  кораблі,
Що  подорож  свою  за  мить  вершити  буде,
Й  не  має  діла  вже  до  всіх  жінок,
Що  прижиттєво  спалювали  тебе...

Окрім  одної  -  вона  завжди  у  чорнім
І  викликає  моторошність  чи  нерухомість
Уже  й  без  того  мертвих  тіл...


       19.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022


«Після стількох років війни»

Після  стількох  років  війни  
Хочеш  спочити...,  але  нема  коли,
Треба  йти  поміж  люди  сповідувать  Слово,
Збирайся  в  дорогу...

І  от  іду...  й  прокльони  ллють,
У  спину  плюють  й  позаочі  говорять...
І  ноша  твоя  важка,
Під  дишло  б’ють  чорнороті...

Ударом  палиці  в  лице  збивають  з  ніг,
І  я  навпомацки  шукаю  тих,
Кого  не  зрікся  ще...

Не  оминай  мене  тяжкая  доля,  
З  тобою  повінчали  нас,
З  тобою  йти  до  Бога,
А  в  нього  -  одне  й  те  саме...

Боже...,  прости  їм  за  гріхи,
Що  скоїли  вони  в  нікчемності  своїй...

Холодний  піт  по  скроням  стікає  вниз,
Наповнюючи  сіль  землі  до  урожаю,
Гризу  землю  зголоднілими  зубами,
Витираючи  солоний  сік  сльозами  аж  до  хрипоти...

2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022


«Тлінно»

Зблідлі  пальці  закривають  сонце  від  моїх  очей,
І  світ  речей  зникає  в  небуття  так  тлінно.
Дитина  плаче,  їй  давно  вже  час  вдихати  смерть,
Прийшла  та,  що  збирає  душі  до  урожаю...

Промовляння  з  Ніцше  зранку  завершилося  нічим,
Кладу  у  стіл  книжку,  вдягнену  у  чорне,
Хочеться  живої,  спорідненої  душі,  
А  не  криваво-вбивчих  евфемізмів.

Причинно  тягнеться  час,  глузуючи  з  усього,
Напружуючи  повітря  в  відсутності  своїй,
Тривке,  що  усередені,  виривається  назовні,
В  пристосовництві  не  бачеш  зміст.

Кричиш  і  нарікаєш  ти  на  всіх,
Але  не  має  вже  нікого  післяобідньої  пори,
Ще  встигнгути  піймати  потяг  в  невороття,  
Та  що  це  дасть,  окрім  ще  одного...  сплюндрованого  життя.

Біжиш...,  та  не  втекти  тобі  від  самого  себе,  
Емпіричний  протяг  протягує  наскрізь,
Торкаєшся  причинно-слідчу  насторожу,
Та  все  нічого,  коли  ти  зник...

Скрип,  хтось  за  дверима  -  тінь...

2014


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2022


«Обличчя пустоти»

Відвертаюсь  від  пустих  облич  
З  терпким  присмаком  напівзабуття;
Проходячи  повз  мене,  
Пусті  тіла  нагадують...  нудоту...

Вважалось  би,  що  з  того,
Що  тіло  і  душа  єдині,
Але,  коли  душі  немає...,  
То  немає  й  тіла.

Зітліли...  в  своїй  огиді  ми  для  Бога,
Відшукуємо  зміст  у  сенсі  власного  буття...,  задля  чого?
Кори  свої  вуста,  коли  у  світі
Не  віднайдеш  Живаго  Слова...
 
Не  можу  зімкнути  важкі  повіки,  
Дивлячись  крізь  прірву  скаліченої  істоти;
Дівчата-повії  застрягли  на  півдорозі,
Силкуюсь  витягти  -  відвертаються  від  святого...

У  Тарковського  між  рядки  в  «Ностальгії»  читаю,  -
«Він  так  живе»  -  і  справді,  
Не  чіпай  живого...,  він  так  існує...
Що  ж  ми  наробили  зі  своєю  чистотою,  
Зі  своєю  святістю...?  питаюсь  у  Бога...

Навіщо  цей  знепритомнілий  каліка  
Хизується  своїм  каліцтвом  зламаної  душі,  
Для  них,  навіжених,  огидою  є
Лише  сама  його  присутність  серед  них...  

Вони  кричать  -    «Розіпни...!  Розіпни...!
Вгамуй  звірячий  наший  голод»  
Стоять  каліки,  немов  ті  голуби,
Чекаюсь  черги  на  свою  Голгофу...

Їм  не  відмитись  вже  ніколи...  
У  ранах,  що  кровоточать,  
Немов  в  лахміття  вдягненні,
В  них  не  згасити  зачатки  жертовної  любові...

04.04.2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2022


«Скільки років самотності»

Скільки  років  самотності  випали  нам
І  на  знесилім  обличчі
Вчимося  читати  молитов  на  вустах,
Відчаєм  зазираючи  в  вічі.

Зґвалтована  правда  блукає  собі,
Шукає  людського  притулку;
Поругані  діти,  поругане  все,
Хворобою  стала  розлука.

Не  намальовані  віхи  святі,
Не  сказано  слово  останнє  в  Завіті:
«Молю,  я  благаю  тебе  -
Озернись  у  своїм  лихолітті»

Відверті  слова  на  світанку  століть,
Відчуєш  у  спині  кривавії  жерна:
«Скільки  років  самотності  понад  усе,
А  більшого  нам  і  не  треба»

Цинізму  холодного  не  розділю
В  пекельнім  мареві  світу
І  відповіді  в  кишені  свої  віднайду
Всим  тим  зловонним  блюзнірам.

Нехай  чекають  світила  небесні  зорі,
Нехай  зриваються  листя  з  невинних,
Відвертістю  вдаримо  ми  по  Землі,
Землею  і  Сонцем  єдині.

Прозорість  відлунням  кришталевим  сягне
Усих  тих  прихованих  істин,
Святими  не  стануть,  їхня  святість  мине,
Захлинеться  чуттєвістю  віри.

Скільки  років  самотності,  а  скільки  й  ще
Нам  винесло  розхристане  небо,
Щоб  стати  щасливими  понад  усе,
А  більшого  нам  і  не  треба.

                                                                                                                                                                                                                                                                   11.12.2008  



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2022


«Зламані крила»

Блюзнірства  дійсність,  як  зламані  крила
І  зламані  крила,  як  зламані  долі,
Чи,  може,  хочеш  напитися  болі
Зі  сліз  наповненої  криниці?

Бути  приреченим  до  самої  смерті,
Чи  не  занадто  висока  ціна?
Виходжу  у  прірву,  безкрайню  безодню,
На  спині  тримаючи  важкого  хреста.

Подих  уривчастий,  стіни  води  у  очах,
Все  чуже  і  вороже  у  цій  каламуті,
Взбираюсь  на  гору,  на  спині  тримаючи  страх,
Намацую  пір’я,  що  відривало  колись  від  землі.


   2014

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022


«У темряві»

Втопає  сонце,  втопають  зорі,  втопаю  я...
І  скиглість  ця...  уже  байдужа  зовсім,  байдужий  я...
Беззахисна  ніч  приймає  стріли  у  стерті  
Вапняні  спогади,  пронизана  ними  наскрізь,
Порозкидали  які  нічні  купідони,  
Загубившись  у  темряві.

Із  пазурів  небес  здіймайся  громом,
Наріжним  каменем  явись  живіший  всих  живих,
Провідником  у  потойбічний  світ
Відкрий  замилені  округлі  сонця.

Покажи  мені  пророка  у  своїй  Вітчизні,
Саркастичний  погляд  історичної  меншовартості,
Відтвори  зіпсований  смак  агонізуючої  дійсності,
Бо  не  вірю  більше  залитим  відсутністю  стінам.


19.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022


«Загублені шляхи»

Кожного  разу  повертаюся  знову  і  знову
Туди,  де  бачу  покинуту  старість,
Більше  не  можу  втримати  крик,
Відчуваю,  що  хворий.

Нас  виносять  за  межі  святинь,
Ламаючи  внутрішні  храми,
Ми  не  можемо  йти  у  колоні  сліпих,
Ми  не  можемо  взнати,  що  з  нами...

Кожен  створює  власних  святих,
Лишаючи  нам  внутрішні  рани,
Лишаючи  гори  руїн,
Обтяжений  дим  за  словами.

Прислухайся  до  шепіту  болі,
Знайди  дороги  незнані,
Там,  куди  нам  не  прийти,
Вже  моляться  з  нами.

Приходять  у  світ  все  нові  жерці,
Що  їм  із  того,  що  буде  із  вами,
Пишуть  історію  чорнилами  пустоти,
Відміряючи  кроки  чиїмось  сльозами...

26.  12.  2013



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945053
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2022


«Дорога скорботи»

Де  ви,  мої  гості  любі?
Заходьте,  сідайте!
Буду  вас  потчувати
В  покинутій  хаті.

А  що  в  нас  є?
А  нема  нічого...,
Лише  трішечки  болю
Й  скорботи  дорога.

Не  сумуйте  мої  милі,
Наллю  вам  в  дорогу
Звичайнісінько  горя
Та  страждань,  що  лишились.

А  щоб  не  було  вдосталь,
Ще  й  на  додачу
Вийму  з  грудей  душу
Й,  підперезавшись  хрестом,
Здійматися  буду  на  свою  Голгофу.

Не  бійтеся,
Вже  не  буде  боляче!
Біль  усю  випито,
І  душу  всю  вийнято,

Усе,  що  лишилося  -
Скорботи  дорога.
Впустіть  сироту-безбатченка
Погрітись  любові...
 
Насуваються  злії  хмари,
На  серці  -  тривога,
Бачить  небо,  чують  зорі  -
Нещаслива  доля.

І  я  по  світу  волочусь,
Сміюсь  із  самого  себе,
Понівечений  страх  годує  лихо,
Обертаючись  навколо...

26.03.2014


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2022


«Відбувся»

Все...,  відбувся...
Зкидуєш  з  себе  свою  самотність,
Ти  тепер  не  належиш  собі,
Ти  тепер  невідомий  янгол,  що  живе  в  пустоті...,

Що  живе  і  палає  своїми  думками,
То  падає,  то  знову  злітає
Й  розбивається  в  білих  стінах.

Відчинені  двері  сходами  ведуть  у  небо,
Навкруги  стільки  янголів,  а  ти  -  поза  вічністю...
Простягаєш  руки  угору,  щоб  дотягтись,
Хоч  до  одного,  щоб,  упіймавши  за  крила,
Злетіти  із  ним...,
Але  не  пускає  біль...

Б’єшся  в  розкутому  вальсі  вітрил,
І  вдихаєш  отруєний  дим  на  повні  груди,
Спробуй  самотнім  лишитися  з  ним,
Поглянь  йому  в  очі,  долоней  доторкнися  сльозами.

Так  солодко  в  його  обіймах  засинати
І  гіркий  присмак  втрачених  надій  не  впізнавати...
А  в  тім,  твоя  печаль  до  болю  так  мені  знайома,
Бо  ти  -  це  я  і  я  -  це  ти,
З  надією  ідем  до  Бога...

Відбувся...

24.03.2014




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2022


«Плач»

Вишиваєш  хрестиком  мої  оченята,
Поки  твоя  некваплива  осінь  зраджує  тебе;
Невблаганний  дощ,  що  так  кричить  в  вікно,
Не  спить,  осліп,  принишк…,
Вглядається  до  сліз  в  екзистенційну  далечінь.

Він  нівичить  мене,  а  я,  закоханний  в  твою  безмежність,
Ошукую  себе,  зрікаюсь  себе,  але  не  можу  впасти,
Бо  я  люблю  тебе…  й  картаю  дощ,
Що  так  далеко  пише  на  вікні  ці  вірші,
Безнадійно  топить  цю  весну…

Живу!  І  відчуваю…,  що  пропав…
Невблаганний  дощ,  навіщо  увірвався  ти
І  розтоптав  мене,  понівичив  й  без  того  живі  рани?
Смійся,  насміхайся  з  мене  -  голий!  Голий  я!
Нема  душі?  Й  душа  вся  гола!

Падаю  навколішки,  спалюючи  себе,
Я  віддаю  тобі  свої  крила,  відтяті  у  янгола.
Вже  помирать  пора,  а  я  й  не  жив  ще...,
Лише  страждання  й  біль  з  рання  до  вечора...
І  так  усе  життя...

Бий,  забивай  тяжкі  цвяхи  в  мою  домовину,
Рий,  розривай  у  серці  люб’ячому  свіжу,  сирую  могилу,
І  застудився  від  твоєї  я  любові,
І  вже  не  знаю:  чи  живу,  чи  не  живу  нині...

З-поміж  очей  блукаю  -  і  ріки,  і  моря  безсилі.
Втамую  голод  й,  неначе,  оживаю...
І  знову  мру...,  як  мрець  на  чужині...

21.03.2014


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2022