| Сторінки (13/1240): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Блакитні хмари в небесах,
Блакитний бантик у косах,
Блакитне паливо – це газ,
Блакитний камінь – це топаз.
Блакитна мрія – просто сон,
Блакитний в далеч мчить вагон,
Блакитний вогник на свята
Така ж волошка вироста.
21.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2021
Промінням сонячним сміялася вона,
Блискучі очі іскрами моргали,
Ну що тепер? Така для вас зима,
Яку ви так хотіли й виглядали?
А я старалася для всіх, як для людей,
Щоб кошти всі на газ не витрачали,
Та не цінили зрозумілих цих речей,
І «що це за зима?» - усі кричали.
Відлигу не влаштовувала вам,
Щоб у воді не плавали по вуха,
Але ж у вас розумний кожен сам,
І хто почне сивеньку зиму слухать?
Та розгнівили… Що це за смішки?
Я снігопадом замету пороги,
Тепер гребіть лопатами стежки,
Й шукайте транспорт, щоб горнуть дороги.
Тепер мороз тріщить, пече й куса,
І мінус двадцять пять – звичайні речі,
Милуйтесь із вікна, яка краса,
Сидіть по хатах й не злізайте з печі.
20.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
Коричневі дерева: гілки і стовбури,
Коричневі цукерки – для щастя дітвори,
Коричневі, гарячі і кава й шоколад,
Коричневі листочку – осінній листопад,
Коричневі ведмеді – страшенні хижаки,
Коричневі клубочки – колючі їжаки,
Коричневі грибочки у лісі між дубів,
Красуються на фоні таких же жолудів.
19.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Жовтогарячий колір у моркви на городі,
Оранжевий буває частенько у природі:
Чи абрикос смачненький, хурма – блискучий м’яч,
Вони всі мають колір - яскравий помаранч.
Такі цікаві назви, хоч колір це один:
Чи апельсин солодкий, чи кислий мандарин,
Хрумкий болгарський перець оранжевим буває,
Жовтогарячу свиту гарбуз пузатий має.
19.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2021
Блискуча на траві роса,
Блискуча на щоці сльоза,
Блискучі в небі сяють зорі,
Блискучі рибки живуть в морі.
Блискучі сяють ліхтарі,
Блищать бурульки угорі.
Блискучий дощик на ялинці
Блищать льодяники-гостинці.
18.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
Яскраве сонце, яскраві квіти,
Вбрання яскраве вдягають діти,
Яскраві кульки- веселе свято,
Яскравий настрій – гостей багато.
Життя яскраве – коли у мирі,
Уся родина в своїй квартирі,
Разом смакують духмяну каву,
Ялинку вбрали в фату яскраву.
18.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[i](Конферанс до танців)[/i]
Вечір… чути солов’їв,
Сонце лягло спати,
Але молодь не спішить,
В нудьзі сумувати,
Краще з парою своєю,
Зорі рахувати,
Веселитись від душі,
Гарно танцювати.
***
Вечір… тиша навкруги,
Сонечко сідає…
Де поділися дівчата,
Що гулянь немає?
Десь знайшов в нашій окрузі
Музикант мастак,
Що під музику чудову
Всі танцюють так.
2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Темне небо – буде дощ і грім,
Темна заздрість – не до сміху всім,
Темний ліс – як листя опаде,
Темна ніч – зірок нема ніде,
Темний бік – то лихо і біда,
Темна в морі Чорному вода,
Страшно-страшно йти у темний льох,
Але страх мине – як йти удвох.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2021
Світлий колір- небо навесні,
Світлі мрії, чудеса вві сні,
Світлая морозная зима,
Світла смуга - і проблем нема.
Світла зіронька є символом Різдва, ,
Світла мить – збуваються дива,
Світлі кучері заплетені в косі,
Світлий промінь миготить в росі.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
«Як парость виноградної лози,
Плекайте мову» - я це пам’ятаю,
Та як покласти все на терези,
І суржики і діалекти краю?
Бо наші пращури не вміли говорить,
[b]Балакали[/b] вони і [b]гомоніли[/b],
Вплітали в коси [b]лєнти[/b] і [b]стьожки[/b],
Пісень [b]виводили[/b] тоненько, як уміли.
[b]Вбували [/b]валянки й [b]галоші [/b]на мороз,
В[b] платки квічасті ловко запинались[/b],
На прошвах мали [b]взор[/b] з [b]красівих роз[/b],
І в теплі [b]плюшки[/b] в холоди ховались.
Копали [b]заступом[/b], а кидали у чай,
Шматочки [b]сахарю[/b], чи [b]стільника[/b] ламали,
[b]Здоровались[/b] й здоровими були,
[b]«Будьте здорові» [/b]- так вони прощались.
Отож, чи варто «знищувать бур’ян»
Слів, яких зараз витискають з мови?
Без них зникає колорит селян,
І не [b]получиться[/b] душевної розмови.
16.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
Він волю підкоряє і птахів і тварин,
Всього-всього навчити зуміє він один,
І кицьки і собачка, і будь який хижак,
Лиш з ним стають привітні, ніхто не вміє так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021
Не птахи, але літають,
Завжди в цирку виступають.
Трюки дивні подивись,
Як летять вони у вись.
14.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
В залі оплески і сміх
Вміє веселити всіх
Хоч незграбний, та дарма
Його любить дітвора.
14.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2021
Навіщо їхать за моря?
Пригод і вдома вистачає…
Найкраще там – де ти живеш,
А гірше – де тебе немає…
2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Прозоре скло, прозорий лід,
У річці хвиль прозорий слід.
Прозоре небо, як кришталь,
У нареченої вуаль.
Желе прозоре – (смачно, страх,)
І блиск прозорий на вустах
І ще скажу вам на кінець:
Люблю прозорий холодець.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Руда шубка у лисички,
Руді білочки-сестрички,
На щоках руді веснянки,
Руді кучері в панянки,
Руда осені краса,
Чи заплетена коса,
Інколи бува біда,
З крану ллє руда вода.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Сріблясті в інії гілки,
Морозом писані шибки,
Срібляться скроні у бабусі,
Прикраси вишукані в вусі,
Сріблястий місяць і зірки,
В ялинок дощик, іграшки,
В сріблястій фользі шоколад
Туман сріблястий ліг на сад.
12.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Тендітні і невидимі сніжинки,
Кружляючи танцюють балансе,
Синхронно в піруеті балеринки,
Красою білою встеляють все-все-все.
Січневий вітер музику лаштує,
Ритм задає для прим, кордебалет,
То оплесками пестить, то лютує,
Штовхає їх незграбно на паркет.
Малі сніжинки крутяться й сідають,
В партер заносить вітер бідолах,
Та все одно на біс усі чекають,
Й дебют їх викликав захоплення й аншлаг.
10.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Я скину з себе все, навіть прикраси,
Роздягну тіло й закутки душі,
Із серця витягну приховані образи,
Сплітатиму в думках нудні вірші.
Зроблю я крок, відкрию в крані воду,
Нехай стікають по мені струмки,
Неначе влітку в дощову погоду,
Сльозами вмию втомлені думки.
Вода стікає по щоках на плечі,
Колючі сльози чом гіркі на смак?
Самій від себе я бажаю втечі,
Минуле змити й пережитків знак.
Як добре що у душі сліз не видно,
Наплакатися можна від душі,
Про те що наболіло і набридло,
Наплакатись і знов писать вірші.
06.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
Не претендую на звання поета,
Бо у рядочку двадцять помилок,
Та кличе рима у свої тенета,
І гени контролюють кожен крок.
29.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=e9GtPX6c_kg[/youtube]
Торкнулись ніжні звуки глиб душі,
Смичок дражнив емоцій гострі рифи,
Знайшов до серця золоті ключі,
Й розшифрував таємні апокрифи.
Лунала музика – ридав старий Орфей,
Змагались ритм й мелодія в дуелі,
Жертовник музики приймав новий трофей -
Тих, кого вразила струна віолончелі.
29.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m5yy5Eryixw[/youtube]
Сьогодні народилося кіно!
Віват, Люм’єри – королі овацій!
З’явилось диво чарівне давно,
Без спецефектів, гриму, декорацій.
Як тінь на сніжно-білім полотні,
Лягли рухомі, злякані сюжети,
Реальність оживала на стіні,
«Сенсація!» писали всі газети.
На кіноплівці кілометри проб,
Актори – авангард нової ери,
Німі стрічки лягли на біле тло,
На фортеп’яно грали їм тапери.
Сто двадцять п’ять – таки поважний вік,
За ці роки у світі все змінилось,
В майбутнє мчить невпинно часу лік,
Та добре, що колись кіно з’явилось.
28.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Час – поняття, яке в різні моменти трактується по-різному. В дитинстві час ніби стоїть на місці і рухається ледве-ледве, ніби навмисне. З кожним роком час набирає обертів і не встигаєш кліпнути оком, як відлітають у минуле роки і десятиліття.
Коли я була маленькою трирічною дівчинкою то часто залишалася вдома з прабабусею Катею. На столі бабуся застеляла улюблене рожеве одіяльце садовила мене туди і разом з нею виглядали у вікно на вигонець. Я смакувала лущеним гарбузовим насінням, яке мені лускала бабуся пучками, та чищеними яблуками порізаними скибочками. Біля вікна, під старим дзеркалом на стіні висів календар, який худнув з кожним днем. Я любила акуратно відривати від нього по листочку, щоб бабуся почитала загадку, чи казочку, чи прикмету, чи рецепт, але обов’язкова умова, щоб написано було великими літерами. Дякуючи календарю – я швидко вивчила цифри, уміла рахувати підряд, могла знайти в календарі коли буде день народження і все таки виповниться мені чотири роки, коли буде літо, храм, а коли на календарі залишиться кілька листочків, то скоро буде «ялинка».
Тоді час тягнувся дуже довго, бо ніяк я не могла дочекатися літа, нового випуску «Малятка», неділі, щоб подивитися «Мультфільм на замовлення». Найдовшим був рік перед школою, бо швидше хотілося стати ученицею, але дні в садку здавалися роками, а новенький портфель наповнений всім шкільним приладдям так і залишався самотньо чекати на шафі.
Літом під час пастівня дідусь вчив мене, як визначати час без годинника, за довжиною тіні, яка збільшувалася ближче до полудня. Та куди цікавіше було взяти ломаку на пучку пальця, витримати її щоб не впала і промовити чарівні слова: «Діду-діду, лободіду, скільки часов до обіду? Один…Два… Три…» А далі все залежало від вміння втримати балансуючу палицю на пальці. Після обіду ритуал повторювався, але змінювалося заклинання: «Осичина, березина, скільки часов до вечора? Один… Два…» і так далі… Звичайно, годинника це не замінювало, але за цікавою і веселою розвагою час минав швидше.
У школі уроки здавалися довгими, а перерви короткими, та ж плутаниця траплялася і з навчальними четвертями, що тривали вічність та канікулами, що минали надзвичайно швидко.
Час то заповільнювався, то прискорювався, і лише годинник чітко відбивав чечітку часу, стверджуючи точність часово-просторового задуму.
Ще в далекому дитинстві я дійшла певних висновків, у вірності яких, з роками лише переконувалася глибше. Наприклад:
1. За цікавою справою час зупиняється, наповнює душу новими враженнями, натхненням.
2. Нудна робота триває довго.
3. Ледарство – знищує час.
4. Всі мають однакову кількість годин у добі, але в кожного час минає зі своєю швидкістю.
5. Головне не довжина життя, а ширина світогляду.
6. Марно втрачений час не повернеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899533
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Під час всіх років навчання в школі я була дисциплінованою і майже ніколи не порушувала загальноприйняті норми поведінки. Та трапився один неприємний момент, за який соромно і дотепер.
Це був травень. Залишалося менше тижня до завершення 8 класу і екзаменів. Продзвенів дзвінок і до класу зайшла Ольга Іванівна на останній урок музики. Ми привіталися, як завжди, під супровід баяна, почали розспівування і тут мене покликав із класу Сергій Григорович (наш класний курівник у 8 класі).
На завершення навчального року у нас планувалося класне свято «День іменинника», тому мені, як масовику-затійнику було завдання підготувати пісні до свята. Біля дверей класу ми швидко обговорили ситуацію і я повернулася на урок ще до завершення розспівування. Рухаючись від дверей до своєї парти я помітила, що дівчата якось підступно посміхаються і чекають на мою реакцію.
Що саме трапилося я помітила не зразу бо натхненно підспівувала другим голосом раніше вивчені пісні. Мій погляд впав на пенал, що здавався якимось горбатим і пузатим. Спокійно доспівуючи пісню я помітила що Віта й Наташа якось підозріло завмерли і очікували, як я зреагую. В мене в душі кипіло. Як вони могли? Навіщо? Чому чіпали мої речі? Що вони туди вони поклали?
Миттєво пригадала, як на перерві Наташа їла величезне червонобоке яблуко і сумнівів не залишилося, що в моєму пеналі знаходиться те, що від нього лишилося. Я була у гніві. Швидко розстібнула блискавку з трьох сторін рожевого пеналу розкрила ще одну внутрішню вкладку, до якої прикріплялися олівці. Там був великий огризок яблука, який вже порудів і мав бути у смітнику, а не в моєму пеналі.
Я розсерджено схватила пенал і хотіла перекинути безглуздий подарунок, його власниці, але трапилася гравітаційна прикра помилка і та мить тривала вічність. Огризок від мого пеналу, як від батуту підскочив високо вгору перелетів через першу парту, за якими спокійно сиділи Валя з Мариною і полетів у бік дошки та вчительського столу. Вийшов непередбачуваний збіг, бо саме цієї миті Ольга Іванівна тримала на плечах баян, розтягувала міх в такт знайомої мелодії і рухалася просто назустріч літаючому об’єкту, який я так необдумано запустила в простір. Здавалося, зіткнення двох тіл, які рухалися по своїх траєкторіях неминуче. В голові кометами снували трагічні думки: виклик до директора, осуд батьків, читання моралі на загальношкільній лінійці…
Іще мить і огризок успішно оминув кучері і ніс учительки, праву клавіатуру баяна і здійснив приземлення просто до ніг здивованої Ольги Іванівни. «Що це було?» - фраза вчительки, розірвала простір тиші і доріканням запеклася в моєму серці.
На щастя реакція Ольги Іванівни була спокійною і адекватною, бо вона знала, що це трапилося не навмисне і я ні в якому випадку не хотіла вчинити шкоди.
Таким був останній урок музики в школі, коли я була в ролі учениці. За збігом обставин, через трохи більше ніж десятиліття після тієї прикрості я повернулася в ту саму школу, на той самий урок, але вже у ролі вчителя і я вам скажу, що мій колишній ганебний вчинок, це навіть не квіточки у порівнянні з тими витівками, якими псують нерви вчителю теперішні учні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899421
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2020
В кожної людини в житті трапляється момент знайомства з нецензурними словами. В когось це стається випадково, коли ненароком почує розмову дорослих, для когось в родині це звична справа і гаряченьке слівце може вилетіти з вуст чи старого чи малого, когось навчать однолітки і діти відпалюють лайливі слова коли на розум збреде.
А в мене було так. Досить довго я не розуміла, що називають «матюхами»? Можливо, я і чула десь випадково такі слова, але сама їх не вживала, а точніше, не звертала на них уваги. Вдома ніхто нецензурної лайки не вживав, тому це була для мене далека тема.
Коли я вже була школяркою, то з’явився на телебаченні новий, цікавий канал «ICTV». Сигнал був не дуже хороший, тому частіше на цьому каналі були чорно-білі хвильки що постійно пробігали по зображенню і страшенний шум, який глушив розмови в улюбленій передачі або фільмі. Незвичним було те, що всі програми і фільми транслювалися виключно українською мовою. Саме тоді почали транслювати дитячий серіал «Карусель», у ньому іноземні підлітки жили звичайним шкільним життям змішаним із першим коханням, зрадою друзів та конфліктами з дорослими. Щоденно, я чекала наступної серії, щоб слідкувати за розвитком подій.
Серіал був цікавим і саме там я вперше почула нові слова значення яких, я не знала. От наприклад: «сентиментальність», «мапа», «тека», «кватирка», «філіжанка» - розтлумачити не могли і дорослі.
Ввечері, коли мама повернулася з роботи, я її запитала: «Що таке «гелікоптер»? Мама миттєво зашарілася, опустила погляд, швидко почала згортати білизну і сказала, щоб цього слова я ніколи більше не казала. З її реакції я зрозуміла, що тут щось не те. Мама пояснила, що слово це погане, так чому ж його у серіалі і в новинах казали?
Вже коли збиралася лягати спати, випадково почула розмову батьків, у якій мама стривожено ділилася тим, що я якогось нового матюха навчилася, значення якого і тато не знав. Миттю вдвох вони почали зі мною серйозно говорити, запитувати, аналізувати, а я беззахисно кліпала очима і не розуміла, що відбувається: «Хто це так казав?», «Дівчатка не матюхаються!», «Це в школі такого навчають?», «Де ти таке почула?»…
Я схлипуючи пояснювала, що це у кіні і в новинах щодня таке говорять, але мені вони не вірили і ще дужче лаяли. Було дуже образливо, що я сама про те не знаючи стала «матюхлом». Все завершилося тим, що я щиро пообіцяла поганих слів не вживати.
Через кілька днів всі мої родичі теж почули в новинах про «гелікоптер», разом дійшли висновку, що це перезвали звичайний вертоліт, із-за якого зчинився у нас конфлікт. Я була виправдана. Вже мене обіймали, вибачення просили за той інцидент, але обіцянку я не порушую і дотепер. Слів поганих не вживаю принципово. Мабуть, совість не дозволяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020
Весь час у садочку кипіло життя. Майже щодня цікаві заходи на які, вчила вірші і безперервно наповнювала шухлядки в мозку. Вихователька красивими літерами в альбом писала сценарій, потім розрізала на смужечки і роздавала батькам, щоб вдома з дітьми «вивчили на зубок». Великим щастям, я вважала, коли в моєму вірші була відсутня літера «р», яка чомусь застрявала в роті, десь між язиком і верхнім піднебінням.
Між веселими заняттями з однолітками та іграми на килимку ми багато спілкувалися, як самі між собою так і не давали спокою вихователям задаючи різноманітні безглузді запитання. От мене довгий час цікавило, що то за портрет якогось діда висить на стіні між вікнам? З цим запитанням і й пішла до виховательки. Вихователька спокійно і натхненно пояснила, що то - друг всіх дітей. Її відповідь мене не влаштувала зовсім. Не знаю, може кому він і друг, але я особисто з ним зовсім не знайома, та і бородатих я не любила з дитинства. Де борода і могла бути, це лише в на обличчі у Діда Мороза, але на зображенні був точно не він, та і на ікону з ликом святих та картина була не схожа, але чомусь почесно займала місце в садочку на стіні, аж поки я не пішла до школи.
Незабутні були часи… В той час велику заздрість могла викликати проста жувальна гумка.
Одного ранку Маша прийшла в садочок з жуйкою. Вмить в неї з’явилася черга друзів, які не відходили від неї і благали хоч трішки пожувати смакоти. Маша довго показувала свою жадібність, пояснюючи що жуйка саме її, що родичі привезли саме їй, але під тиском новоспечених кращих друзів не втрималася. Вона витягла з рота гумку і розділила справедливо на кілька частин та наголосила, як всі нажуються, щоб обов’язково повернули жуйку назад. Нажаль, чи на щастя, я не потрапила в число тих щасливчиків кому дісталася жуйка, але щоб заспокоїти обділений натовп, Маша пообіцяла, що завтра принесе скуштувати всім гранат. А гранат не простий, а розміром як м’яч, а може й більший, в середині по десять таких плодів, як ми звикли, так що вистачить всім. Довго ми не могли забути омріяні гранати, які Маша ще тиждень збиралася принести, але так нам їх і не дісталося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Перш ніж судити про моє життя,
Пройдіть спочатку всі мої дороги,
Стопчіть, так само сотні пар взуття,
І так як я натріть до крові ноги.
Перш ніж судити про моє життя,
Щось досягніть (хоч тисячну частину),
Вилийте ріки сліз в сміття буття,
Й не втратьте у собі самім - людину.
Перш ніж судити про моє життя,
Хоча, пліткуйте! Нащо заважати?
Ви не роздивитеся справжні почуття,
Щоб бачить – треба Бога в серці мати.
25.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Поплачу и станет легче,
Хоть слезы боль не излечат,
А время вращает стрелки,
Секунды мечты калечат.
Поплачу и вытру слезы,
А может, еще заплачу,
Зачем эти метаморфозы,
На что в жизни время я трачу?
Поплачу, встряхну досаду,
Одна я ведь в своем судне,
А завтра пойду вновь к людям,
Чтоб радостью скрасить будни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898299
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.12.2020
Коштовні прикраси зневолили світ -
Срібляста холодна в’язниця,
Навколо розцвів крижаний білий цвіт,
В повітрі вита таємниця.
Така вона дивна красуня зима,
Чарує своєю красою,
То іній, то сніг, а чи лід задарма,
То мрії розтануть водою.
14.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898150
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020
[i](Людмилі Ш.)[/i]
Сьогодні, коли всюди снігу багато,
Підкралось до Вас, дуже радісне свято,
Той день коли поруч зимова краса,
Бажання хай здійснять для Вас небеса.
Нехай Ваші очі лиш щастям сіяють,
Хай хору співанки повсюди лунають,
Здоров’я, натхнення живе джерело,
Хай свято приносить Вам лише добро!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
Хто знає, коли пов’язали,
Узорів рясне полотно?
Скажіть, люди, хто із вас знає,
Той час, що був дуже давно?
Окраса була оберегом,
Чоло прикрашала сповна,
Колись - була всім необхідна,
А зараз - знов модна вона!
06.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=m1PH6Ki5Zdo[/youtube]
Для щастя треба зовсім не багато,
Підтримка рідних й дрібочка тепла,
Коли із буднів в тебе завжди свято,
А за плечами білих два крила.
Для щастя треба крапельку любові,
І справжнє диво в серці і в душі,
Щоб милували миті світанкові,
З’являлись з-під пера нові вірші.
Для щастя треба крихітку удачі,
Горнятко кави, чорний шоколад,
Щоб кожен мрії здійснення побачив,
Тоді в житті настане мир і лад…
06.12. 2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020
Поговори зі мною… просто так,
Бо зараз дуже душить порожнеча,
Поговори… відчуй самотній смак,
І те, як набридає холоднеча…
Поговори… нехай тобі чужа,
Й вірші мої у стрічці оминаєш,
Може страждає і твоя душа,
Чи може у мені себе пізнаєш?
Поговори, так-так, це я тобі,
Хоч ми іще з тобою не знайомі.
Поставить крапку встигнеш далебі,
Поговори… а я спинюсь на комі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020
Тобі я ще нічого не писала,
Хоч білим хутром вкутана земля,
Чекала, мовчки календар гортала,
Коли сипнеш ти жменю кришталя.
Тобою я іще не милувалась,
Бо мерзнуть руки, гонять у тепло,
Та ти, заздалегідь, приготувала,
Прозоре, біле і холодне тло.
Не пригортала ти в свої обійми,
Байдужі, величаві, крижані,
Бо ще звучить груднева увертюра,
А потім задзвенять твої пісні.
02.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
Учитель, зараз¸- наче термінатор,
Із вірусом один він на один,
Обов’язково піде на уроки,
Хоч замотай колючим дротом тин.
У світі карантин і пандемія,
Локдаун… – але все це не про нас ,
А ми йдемо щоденно на роботу,
Бо міністерство нам сказало: «Фас!»
А в класі учні з соплями й кашлями,
З температурою…(але не в тому суть),
Хоч в рукавичках, з масками й щитками,
Не знаєш що у школу принесуть?
30.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UwHI0W2reBA[/youtube]
[b]Б[/b]уло давно та кожен пам’ятає,
[b]І [/b]знову палить на вікні свічки,
[b]Д[b][/b][/b]ітям і внукам вкотре відкриває,
[b]А[/b]нтигуманні, траурні стрічки…
[b]Г[/b]рішна земля стогнала від знемоги,
[b]О[/b]станні крихти з’їдені давно,
[b]Л[/b]ишилось трохи, вже не носять ноги,
[b]О[/b]чі мутні запали десь на дно.
[b]Д[/b]орогою бредуть і їсти просять,
[b]О[/b]сиротілі, пухлі дітлахи,
[b]М[/b]олитвами до Господа голосять:
«[b]О[/b], Боже милий, за які гріхи?»
[b]Р[/b]оками незбагненна та руїна,
[b]У [/b]якій вистояла наша Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
Здавалося б, просто стежка, короткий шлях з відбитками чужого взуття, але ж не все так просто. Стежка починалася за старезною коморою, яка довго стояла старим похмурим привидом за Силишиним дворищем. Із грунтівки що рясно була вкрита то калюжами з багнюкою, то пилюкою по кісточки, вела вишукана вузенька стрічечка стежки, яка вела до глибокої дороги. Часто я скорочувала шлях до школи саме використовуючи цей варіант. Стежка завжди красувалася то молодим споришем обабіч, то пишним цвітінням колючих будяків, або ж кучугурами грудневого снігу.
Стежка, мабуть, тут була завжди, відколи почали жити люди на Попівці, то саме нею добиралися куди їм треба. Часто бабуся Катя мене питала: «чи глибокою дорогою я зі школи йшла?»
Одного весняного ранку, я як завжди, йшла до школи глибокою дорогою.
Думала про уроки, про те що скоро вже навчання завершиться і потрібно буде десь навчатися, далеко від дому. Саме тоді я відчула щемний біль. Я не могла зрозуміти, як люди можуть кинути всю цю красу, промінявши на безтурботне міське життя? Як можна залишити домівку, родичів, улюблені іграшки, сусідів знайомих? Як можна забути стежку, що постійно вела до школи спочатку маленькі ніжки, потім власників модного взуття на підборах? Це ж все рідне.
Мабуть не дарма говорять: «Де народився – там і згодився», адже земля породила тебе для своєї користі і твоє завдання – бути корисним рідному краю.
Може такі думки у мене виникли після розповідей рідних про наш рід, який століттями жив, міцнів на гнідинцівській землі. Саме тут покояться пращури, саме тут живуть найрідніші. Саме тут… Тут навіть дихати легше, хоч і не важливо, що за кілометр від села пихтить газопереробний завод, а навколо високий рівень радіації. Це все моє… найкраще, наймиліше, найцінніше…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
Лежу у ліжку, наче та медуза,
Башка болить й погода хоче спати,
А я сушу мізки, де можна швидко,
Велику суму зелененьких взяти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
[i](поетичні підказки учням з теми "Мистецтво доколумбової Америки")[/i]
[b]МАЙЯ[/b]
Давним-давно племена майя,
Винайшли дуже дивний календар,
Пройшли-минули з тих часів століття,
І їх знання дістались нам, як дар.
[b] АЦТЕКИ[/b]
Міста великі, якісні дороги,
Ацтеки зводили, коли був їхній час,
Як кровожерливі, талановиті й мудрі,
Дійшла (про них) ця слава і до нас.
[b]ІНКИ[/b]
В зелених джунглях мовчки спить минуле,
А кожен камінь – наче книг сторінки,
Забуті храми зниклої культури,
Що для нащадків залишили інки.
16.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2020
[i][color="#ff000[b]0"]На гіллі кряче чорне вороння,
Зрання…
Бо грає осінь вже заключну коду.
Вітрисько стогне навмання,
Щодня…
Шле листопад неприязну погоду.
Жовтіє листя й топиться на дні,
У сні…
Так схуд й змарнів старенький календар.
Забулися спекотні і ясні,
Пісні…
Вмить потьмянів й застиг осінній сад.
07.11.2020[/b]
[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
[i][color="#ff000[b]0"]На гіллі кряче чорне вороння,
Зрання…
Бо грає осінь вже заключну коду.
Вітрисько стогне навмання,
Щодня…
Шле листопад неприязну погоду.
Жовтіє листя й топиться на дні,
У сні…
Так схуд й змарнів старенький календар.
Забулися спекотні і ясні,
Пісні…
Вмить потьмянів й застиг осінній сад.
07.11.2020[/b]
[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
Я підкорю твої думки собі
Бо маю план, ти знай про це, мала,
І наміри у мене не скупі,
Хоча й не рясно маю я бабла.
Я пригощу насінням із кишень,
Ми лускатимем на морозі разом,
Та не втрачай ти розуму, лишень,
Гастрономічним підкорю екстазом.
Налускаємось одночасно вдвох,
Нехай напухнуть й посиніють губи,
Я можу – (і не думай що я лох)
Твої бажання довести до згуби.
Завалимо в крутезний ресторан
Фрі, гамбургер, морозиво ріжок,
І вільна каса… (Правда, не обман)
Для тебе, мабуть, це великий шок.
Чи шиконем: вокзальні пиріжки,
Чи навіть більше, добрі біляші,
Задовольню усі твої смаки,
Я шлях знайду крізь шлунок до душі.
Хоча й не рясно маю я бабла.
І наміри у мене не скупі,
Я маю план, ти знай про це, мала,
І підкорю твої думки собі.
07.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
Мабуть, це щастя, коли просто так…
Із ранку в ліжко тепла чорна кава…
Мабуть, це щастя, а чи добрий знак…
Коли голубить знов рука ласкава…
Мабуть, це щастя, через телефон…
Коли питають ніжно: «Як ти? Де ти?»
Або в обіймах, поки прийде сон…
Розповідають про свої секрети…
Мабуть, це щастя, впевнене плече…
Я поруч себе завжди відчуваю…
Говорять ніжно: «Я тебе люблю» …
У відповідь: «Я теж тебе кохаю»…
01.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Затіяла осінь велике прання,
Брудне все пора оновити,
Прокинулась швидко, бадьоро зрання,
І стала все швидко робити.
Здирала лахміття старе із дерев,
В калюжах старанно мочила,
Усе фарбувала вона без перерв,
І ґудзики-листя лічила.
Змивала невтомно пилюку і сум,
Завзято усе поливала,
Прогонила з душ сірість стомлених дум,
Дощами весь світ полоскала.
А потім сушили холодні вітри,
Летіли скрізь бризки-краплини,
Сльозами стікали униз із кори
Струмочки сумні до долини.
Затіяла осінь велике прання,
Бо з літа раділа гуляла,
На сонечку, мляво, в затишку щодня,
Боки золоті вигрівала.
Але листопад прийшов, скоро зима,
Подумала: «Що ж скажуть люди?»
Мерщій до роботи взялася вона,
Кропити дощем землю всюди.
01.11.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Рядки віршів, то струни милозвучні,
Які у кожну душу проникають,
Зривають із людини маски штучні,
Й торкаються, бентежать, надихають.
То словом сльози можуть осушити,
Чи навпаки, стривожено пролити,
Рядки віршів – така могутня сила,
Яка допомагає далі жити.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
Моя осінь туманна й ласкава,
Пригортає й проміннячком пестить,
Озолочує трави листками,
Зачаровує, радує, лестить.
Моя осінь, даруй мені диво,
Це під силу. Ти зможеш. Я знаю.
Бо так довго, натхненно і щиро,
Я від тебе дарунка чекаю.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
Небо старе і змарніле,
В зморшках тримає образу,
Як знати, чорне чи біле,
Коли перервано фразу?
А воно всім говорило,
Сонцем сіяло вгорі,
А вечорами вмикало
Зорі – нічні ліхтарі.
А воно всім промовляло
Любо стрічало пташину,
З краю чужого, жаркого,
Кликало всіх на гостину.
Гримали грози сердито
Щоби хмарки помирити,
Блискали щоб налякати
Спеку, гірлянди-софіти.
Того всього вже немає,
Небо мовчить і зітхає,
Сонце і місяць на небі,
Сіра куліса ховає.
Вицвіла осінь, підступно,
Чорною галкою кряче,
Небо старе і змарніле,
Шкода, що ось-ось заплаче.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893268
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Посивіли золотом вже вербові віти,
Залишились мерзнути хризантеми-квіти,
По мутному небу птахи відпливають,
Де про зиму лютую мешканці не знають.
Прохолодна осінь кутає листками,
Ностальгія бродить мріями й думками,
Не лишилось більше ні трави, ні квіту,
Лиш старі світлини шлють привіти літу.
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Повези чи на довго, чи трішки,
Без різниці, в який ліс, куди,
Хоч по ягоди, хоч по горішки,
Хай там мухи дзижчать й оводи.
Знаю, в лісі вужі і гадюки,
Їх я іншим шляхом омину,
Купи сміття лишили падлюки,
Я по них шлях із лісу знайду.
Із землі визирають маслята,
І червиві й такі є як слід,
Туди, мабуть, ганяють малята,
Обривати і яблука й глід.
Між червоних шапок у крапинку,
У голках хвої білі стоять
Повези, повези на хвилинку,
Про грибні місця буду мовчать.
22.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020
Смачне, ароматне, корисне й поживне,
Пісне - для дієти і ситне - на свято,
Ви варите, творите ніжне і дивне,
І делікатесного всього багато.
Пікантні соління і випічка з печі,
Всі інгредієнти у модні дивайси,
І що не таріль – шедевральне творіння,
Хоч соус заморський, хоч кубики, слайси.
Шкварчать на пательні обсмажені стейки,
Чи пишні десерти, чи ласощі там,
За всю смакоту, ту що ви із душею,
Так щедро і ніжно даруєте нам.
Творці-кухарі і творці-кулінари,
Щоденне покликання – знищити голод,
За вас піднімаємо келих, й до пари,
У серце у ваше не віяв щоб холод,
Щоб руки від праці у вас не боліли,
А всі за столами завжди шанували,
Щоб страви не скисли і не підгоріли,
А ви, хоч сьогодні, лиш відпочивали.
20.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020
Сохне і жовкне вбрання,
Так постарів тихий сад,
Вітер, кудись, навмання,
Гонить хмаринки досад.
Сірі стають небеса,
Й падають просто в туман,
Зовсім недавно краса,
Зникла й лишила обман.
Теплі завершились дні,
І дуже скоро зима,
Мрії сховались у сні,
Й настрою в мене нема…
17.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020
Знов ллється бруд з усіх гнилих ротів
Бездумно юні, чи свячено сиві,
Ви зробіть діло, без нікчемних слів,
І покажіть у чому ж ви красиві…
08.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Ys83aiNGxZw[/youtube]
Голос наших сердець,
Хай звучить в унісон,
Через гори, ліси
Крізь тумани.
Відстань – це не кінець,
Бо життя – дивний сон,
Дружба в ньому ,
Дола океани.
ПРИСПІВ:
Наш пісенний політ ,
Хай єднає весь світ,
І стирає всі межі й кордони.
Всім привіт, всім привіт,
Скільки зим, скільки літ,
На всю гучність вмикай мікрофони.
В когось вечір тепер,
Чи почавсь новий день,
Часові пояси,
Континенти.
Ми вмикаєм етер,
І співаєм пісень,
У барвисте фарбуєм,
Моменти.
ПРИСПІВ:
В дружнім колі, як мить,
В даль летить швидко час
Гарні враження,
Жарти веселі.
Нам ще поталанить,
Ще не раз, ще не раз,
Заспіваєм
Разом у оселі.
ПРИСПІВ:
05.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Писати…
Не лише словам підбирати отесані рими…
Писати…
Страждати між речень своїми думками німими…
Писати…
І в слові одному вмістити весь всесвіт думок…
Писати…
Сплітати таємні бажання свої у клубок…
Писати …
Що лине струмком і лягає рядком на папір…
Писати…
Самотньо й натхненно під супровід стомлених лір…
Писати…
Ховати завісами слів всю приховану суть…
Писати…
Ночами і зрання, бо з Музами, як же заснуть?
Писати…
Стискати у серці, бо рвуться на волю думки…
Писати…
Бо це - мій наркотик, це - кара на довгі роки…
05.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Ой, тумани-туманочки,
Розлелися навкруги,
І два пагорби з’єднали,
Наче річка береги.
Я на човнику туманом,
На той бік не допливу,
Лиш почую як співаєш,
Гарну пісньку живу.
Хай лунає ніжний голос,
Краще його не знайдеш,
Як розвіються тумани,
То до мене ти прийдеш.
Приголубиш, приголубиш,
Поцілуєш знов і знов,
Удвох разом у тумані,
Заспіваєм про любов.
02.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890467
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
Мої учителі…на всій життєвій ниві,
Стрічалось у житті багато ВАС,
Усіх й сьогодні пам’ятаю й нині
Й ту мить коли заходили ВИ в клас.
Спочатку вчили нас читати вголос,
Щоб вірно відступати від рядка,
А потім вже відкрили цілий космос,
Із літер, що виводила рука.
В середній школі всі складні предмети,
І вчителі знайомі і нові,
Уроків ще незвідані сюжети,
В життя моє вшивали по канві.
Музична школа – острівець натхнення,
Бо скільки вклали ВИ турботи і тепла,
Бо музика - тепер моє спасіння,
Натхнення з неї п’ю, як з джерела.
В роки в ліцеї – вчили нас відомі
Артисти, і були професори
Стали такі близькі, такі знайомі,
Уклін низький ВАМ, і добра згори.
А університет - це новий простір,
Де я і виконавець і слухач,
За руку вів захоплено і просто
У храм науки кожен викладач.
В гармонію пірнала з головою,
В баянні гами, хорові пісні,
Ронд, і батман виводила ногою,
В поруч були ВИ – учителі!
А далі-( власний виклик) – нові далі,
І в академії нові учителі,
В шаленних темпах – вміння нам давали,
Й за рік у світ – як в море кораблі…
Здавалась ВАША велич, аж під хмари,
І недосяжна ваша професійність,
Діяльність ВАША – незбагненні чари,
Щоб дать талантам нашим самостійність.
Пройшли роки… я – вчитель, поруч з вами,
Мої колеги – рідні вчителі,
За відданість за витримку роками,
Дозвольте, ВАМ вклонитись до землі.
02.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
Снує в повітрі прохолода,
Бо у природи осінь в планах ,
Така у неї дивна мода,
Посохло листя на каштанах.
Уже й дощів гнітюча мряка,
Усе закутала у смуток,
Лише розгойдана гілляка,
В траву жбурнула листя жмуток.
А небо все мутне і сиве,
Без хмар, без сонця, без зірок,
Бридким стає усе красиве-
А осінь знову робить крок.
30.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
[i](Пам"яті курсантів та офіцерів,
що загинули під час авіакатастрофи військового літака Ан-26 у Харківській області)[/i]
Учора їх душі злетіли до раю,
Зібралися разом, як завжди у зграю,
І просто до Бога, йому щоб служити,
За рідних молитись, бо в горі їм жити.
Учора літак впав на землю, додолу,
Лиш прах бездиханний вернеться додому,
А їм би ще жити, такі молоді,
Лишили родини в жалобі й біді.
Учора їх часу закінчився лік
Чому закороткий такий у них вік?
А їм би радіти, а їм би кохати…
І як усвідомити лихо і втрати?
Учора, ще вчора були всі живі,
І мужньо летіли увись соколи,
Зібралися разом, як завжди у зграю,
Учора їх душі злетіли до раю.
26.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
Іволга співає – будуть знов дощі,
Розбишака-вітер десь побіг в кущі
Скам’яніли хмари в небі голубім
А здалека хижо вже почувся грім.
Дивна прохолода, хоча так пекло,
В небі насторога – посивіло тло,
Все на мить завмерло, навіть часу плин,
Бо чекало перших дощових краплин.
26.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
Не пишіть в шухляду вірші,
Їм потрібен власний дім,
Щоб вони на радість іншим,
Зажили щасливо в нім.
Бо віршам, як і людині
Не весь час сидіть в норі,
Доки зійдуться, як треба,
Зорі долі угорі.
Хай живуть вірші у книгах,
Чи на сайті… і для всіх,
Бо писати для народу,
Це не сором, це не гріх.
Ми словами їх мережим,
Уплітаємо в канву,
Думку ту, що Бог навіяв,
Чи підказку дав зі сну.
Ми на аркуші тримаєм,
Що сказали небеса,
Та не лише нам дісталась,
Дар від Муз віршів краса.
Не пишіть в шухляду вірші,
Хай читають люди вас,
Бо чи кращі, а чи гірші,
Це покаже лише час.
14.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020
Прорвемся…
Відчай проженем у далі…
Вже досить нить,
А слід крутить педалі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2020
Скоро осінь, хоч ще і не схоже,
Помилився, мабуть, календар,
В вишині сяє сонце погоже,
Сад-город нам дає щедрий дар.
Осінь скоро умиє дощами
Прожене кудись вдалеч пташок
Пробіжить хижий вітер кущами
І постукає нам до шибок.
І не схоже, що вже скоро осінь,
А так хочеться знову тепла,
Та туман запліта вона в коси
Листя золотом палить до тла.
02.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2020
Розгорнута іще одна сторінка,
Навчальний рік, осінній падолист,
І Перший дзвоник, в зошиті оцінка,
І до незвіданого та нового хист.
Попереду іще одна щабелька,
Щоб горизонт видніше звідтіля,
Ще ручка в першачка така маленька,
Аби спіймати в небі журавля.
Відчинена малесенька кватирка,
В широкий світ й щасливе майбуття,
Старт відрахуєм від цього вівторка -
Злет на трамплін під назвою життя.
01.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887588
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2020
[i](Пам"яті Саші Мотляха)[/i]
Між всіх обличь шукаємо ТЕБЕ
Так само ж бігав, грався, веселився,
Чому все так? (По серцю біль шкребе)
Лиш спогади і пам’ятник лишився.
І за двором ще чується твій сміх,
Твоїми іграшками Аделінка грає,
Чому все так? Ну хто подумать міг…
Все як раніше… а ТЕБЕ немає.
Збирався б ти іти вже в третій клас,
Щодня безмежні відкривать світи,
Лишився спогад – дитсадковий вальс,
Чому все так? Чом так далеко ти?
Два роки вже бабуся і дідусь,
Даремно ждє і марно виглядає.
Чому все так? Дай відповідь якусь!
Час йде у далеч, а ТЕБЕ немає!
28.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IFnTCh1nG0Y[/youtube]
[i](Конферанс до художніх номерів)[/i]
Час іде, роки минають,
І похмурі і ясні,
Гнідинчани ж, пам’ятають
Давні батьківські пісні…
***
Пісні веселі і сумні,
Стрічками «Мрія» заплітає,
Отож, послухайте ще раз,
Як гарно наш ансамбль співає.
***
Мелодії у вись летять,
А ноги хочуть танцювати,
А ви, послухайте хоч мить,
Як вміють гнідинчани грати.
***
Народ вкраїнський в нас такий,
Що не зітхає, не сумує,
І що б в житті там не було
Завжди співає і танцює.
21.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IFnTCh1nG0Y[/youtube]
[i](конферанс до номеру художньої самодіяльності відео-концерту)[/i]
Коли збирається родина,
За стіл і щедрий і багатий,
Вареники – святкова страва,
Бо ми народ міцний, завзятий.
Наліплюєм, не менше сотні,
Складем в макітру смакоту,
І не забудете ніколи
Вкраїнську страву ви оту.
21.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IFnTCh1nG0Y[/youtube]
[i](конферанс до номерів художньої самодіяльності в відео-концерті)[/i]
Україно моя! Рідний батьківський край!
Все тут рідне, сади і стежини,
Україно моя! На землі справжній рай,
Мов колиска життя для людини!
Рідний край і село, де дитинство пройшло,
В споришах, у квітках й верболозі,
Наче скарб, я любов до села понесу,
По безкраїй життєвій дорозі.
Крізь віки і роки, простяглись рушники,
Щоб єднати щасливу родину,
А в узорах шиття, вишивало життя,
Ясночолу мою Україну!
Де б не був, у якому далекім краю,
Свої Гнідинці скрізь пам’ятаю,
З нетерпінням чекаю хвилину оту,
Як до рідних в село завітаю.
Мої рідні батьки, як лелеки в гнізді,
Що пташат у життя відпустили
Ви підтримка завжди і у щасті й біді…
Все зроблю, щоб ви сліз не зронили.
Батьківщино моя! Край безстрашних борців,
Не здолає ніхто твою волю.
У щасливе майбутнє сміливо дивись,
Хай Господь дасть тобі гарну долю!
21.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Bm2O2vw2wC4[/youtube]
[i]Поетичний переклад пісні "Родная песенка" (Слова П. Синявского Музика Ю. Чичкова)[/i]
Потекло із неба сонечко,
Золотавими струмками,
Над садами і над селами,
Над полями і лугами.
ПРИСПІВ:
В ріднім краї грибні дощики,
І веселки яскравіші,
І звичайні подорожники,
Із дитинства найрідніші.
Із тополь легкі пушиночки,
Хоровод вели дні-ранки,
На галявину розсипались,
Полуничнії веснянки.
ПРИСПІВ:
Закружляли зграйки ластівок,
Почали пісень співати,
Щоб у гурті із дзвіночками,
Батьківщину прославляти.
ПРИСПІВ:
[b][i]ОРИГІНАЛ:[/i][/b]
"Родная песенка"
Льется солнышко веселое
Золотыми ручейками
Над садами и над селами,
Над полями и лугами.
Припев:
Здесь идут грибные дождики,
Светят радуги цветные.
Здесь простые подорожники
С детства самые родные.
Тополиные порошицы
Закружились на опушке,
И рассыпались по рощице
Земляничные веснушки.
Припев:
Здесь идут грибные дождики,
Светят радуги цветные.
Здесь простые подорожники
С детства самые родные.
И опять захороводили
Стайки ласточек над домом,
Чтобы снова спеть о Родине
Колокольчикам знакомым.
Припев:
Здесь идут грибные дождики,
Светят радуги цветные.
Здесь простые подорожники
С детства самые родные.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885934
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2020
Прошу тиші! Серпень починає
Увертюру осені писати,
Ще куліса лісу затуляє,
Й прикрашають світ -зелені шати.
Зорепади, як стрімкі софіти,
В небесах мелькають до світання,
Прикрашають небо в самоцвіти,
І пророчать здійснення бажання.
З кожним днем, мов фарби на картині,
Жовкнуть й сохнуть трави декорацій,
В бур’янах вітрець у павутині
Струни мучить в прагненні овацій.
Десь дзвенить ранкова прохолода,
Спів птахів, неначе флейти трелі,
Змінюється в золото природа,
Умивається в росі-купелі.
Прошу тиші! Серпень нам заграє,
Стриману осінню увертюру,
Потім вітер листя позриває ,
І розвіє світом партитуру.
13.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2020
[b]В[/b] пісках гарячих ти мене знайшов,
[b]І[/b] пригорнув ласкаво, як ніколи,
[b]Є[/b]диний подих – прохолодний шовк,
[b]В[/b] душі моїй згорнули частоколи.
[b]І[/b] я тебе вдихала всім єством,
[b]Т[/b]ремтіли губи, заплющались очі,
[b]Е[/b]нергія ковзнула божеством,
[b]Р[/b]озбурхуючи мрії проти ночі.
[b]З[/b]ривав, як звір, мій одяг кидав вниз,
[b]М[/b]оє волосся плутав в павутину,
[b]О[/b]бпік цілунком слід солоних сліз,
[b]Р[/b]озгойдував на хвилях, мов дитину…
[b]Я[/b]к мене пестив, як леліяв,
той вітер, що із моря віяв…
12.08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020
Я баюкаю в ладонях пустоту,
А сквозь пальцы годы, как песок,
Исчезает время на лету
Жаль, что не накопишь его впрок.
Словно в фильме пролетают дни,
На стоп-кадр ведь не поставить лето,
Средь толпы всегда с собой одни,
И печалью шрам в душе задето.
Я стою, а жизнь летит вперед,
Не зависит это от погоды,
Я баюкаю в ладонях пустоту,
А сквозь пальцы протекают годы…
28.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884194
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.07.2020
За весь час скільки себе пам’ятаю мені шість разів пощастило бути на весіллі у Світличному.
Вперше це було тільки записування в клубі. На сцені стояли молоді і ще якісь люди, я з них знала тільки наречену тьотю Таню, яка була нам далекою родичкою і подругою мами. По якійсь команді всі люди з квітами полізли на сцену. Мене теж притягли до молодих, щоб я поцілувала тьотю Таню і дядька, який стояв поруч. Цим обмежуються спогади про відвідування першого в житті весілля.
Наступне весілля було в тьоті Свєти (маминої двоюрідної сестри). Там я не лише була на записуванні а й гуляла весілля від початку і майже до кінця. Сиділа за столом як і всі люди і мені подавали все, чого мені хотілося, та коли я наїлася інтерес до свайбування зник і мене відвели до сусідів. Де було дві малі дівчинки такі як і я та іграшковий акордеон, який ми тягали цілий вечір. Наступного дня мене вразив момент коли у дворі де вчора було весілля, з’явилася купа циган, у дивному вбранні, розмальовані як клоуни та і вели вони себе неоднозначно. Стрибали, танцювали, крали курей та ложки і це дійство мене не на жарт злякало, я ревла на всю Молодіжну вулицю міцно тримаючи маму за шию, щоб мене не вкрали цигани, так само, як колись поцупили улюблену соску. Виявляється, то всього на всього свайбани від молодого, приходили на дворище нареченої за молоду дякувать, тому і вели себе так не адекватно.
Наступне весілля було в Домашлінців. Женився Коля на Оксані, яка не далеко жила. Мені на той час було десять років, я вже пам’ятаю всі нюанси весілля, бо була там світилкою. Разом з мамою і татом, (свашкою і дружком) ми були у весільному поїзді і тому приймали участь у всіх весільних обрядах. З цього весілля пам’ятаю, як молодим дарували сервізи і килими, як в молодої пригощали різними наїдками і принесли в шалаш величезну чотиривідерну миску варених раків. Тоді всі веселилися раділи красивій парі, бажали прожити в мирі і злагоді і померти в один день. Так і вийшло, через років сімнадцять подружнього життя Коля, Оксана та їхній синок Саша загинули в жахливій автокатастрофі. Дуже сумно і прикро, радує лише те, що разом весь час вони були щасливі.
У 1997 році мені пощастило погуляти на весіллях у Свєти і Славіка. Свєта йшла заміж в серпні за парубка Толю з Рогинщини. На цьому весіллі я була старшою дружкою і виконувала всі обов’язки покладені на цю роль, навіть зі старшим боярином цілувалася за столом. А що робити? Традицій же ніхто не відміняв і в неділю завжди лунає «Гірко» старшим після дарування, і не важливо, що старшій дружці було тринадцять років і це був перший поцілунок в житті.
В листопаді Славік одружувався з Оксаною. Її забирати поїзд їздив у Малу Кошилівку Ніжинського району. Запам’яталося записування на якому баяніст грав своєї а співаки співали кожен по-своєму. На записування від хати молодої всі йшли пішки, що для нашого регіону не характерно. Потім здивували традиції, коли виносили короваї, то дружки (тато і Толя) заскочили в шопу з кочергами і гуркали ними в брезентове покриття палатки. А коли прийшов час різати коровай, то без «Отче наш» бабусі Оксанині не дозволили. Тому дружки розщедрились на круглу копієчку, щоб за всіма старовинними канонами почитали баби молитву, а свайбани отримали шматочки короваю. Дорога назад теж була не простою, бо в автобусі теліпаться було не дуже комфортно, але в той час намалювався кавалер, який веселим розмовами скоротив час в автобусі.
А у Світличному в той час кипіло весілля і вже веселі гості очікували приїзду поїзду разом з молодою.
Через рік у сусідів було весілля на якому я теж святкувала. Одружувався Вова Кальбусів з Танею. По якійсь випадковості ми з Ірою були покликані на весілля, адже ми набагато молодші були від наречених, але деякий час гуляли всі разом на лавочці біля Чіпки. А можливо, ми потрапили на весілля тому, що в нашому клубі брали колонки і підсилювач на весілля, а крім мене налаштувати їх ні в кого з присутніх не вийшло і в п’ятницю в мене була почесна місія підключати їх старий «Маяк» до нашої ще старішої апаратури. На цьому весіллі ми були без дорослих, сиділи за столами, трішки пили, закусували, реагували на моргання та залицяння парубків і просто весело гуляли весілля.
До цього часу, часто згадую приємні миті весільних веселощів у Світличному.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883971
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2020
Одного разу ми приїхали до дідуся й бабусі приблизно о десятій ранку. В той час кожен займався своїми господарськими справами, метушилися у дворі та в кухні. А Іра спала…
Ми посідали на порозі поговорити про новини, розпитати як урожай, як вилупилися курчата та качата, обговорили ціни, політичну ситуацію в країні. А Іра спала…
Бабуся покликала до сніданку, бо коли б ми не приїхали, на її думку це якраз був час прийому їжі. Ми зайшли в коридор і сіли до столу на величезну синю лаву. А Іра спала…
Наївшись надвірної каші та запивши какао з витребеньками ми перевдяглись і пішли на город. А Іра спала…
Літньої пори роботи на городі вистачало, тому через кілька годин ми прийшли до хати напитися холодної води, що дідусь щойно приніс з колодязя. А Іра спала…
В одного за одним почав уриватися терпець, адже ще одні зайві руки в господарстві не завадять. А Іра спала…
І тут бабуся розповіла, що Іра вже тиждень займається спортом і не встигає відпочивати. Тому, коли світило полуденне палюче сонце Іра спала…
Після обіду коли спека спадала, прокидалася Іра, швидко збиралася та їхали велосипедами з подругою Танькою на Дащенську дамбу. Все було чітко продумано. Покрутити педалі кілька кілометрів, прийняти водні процедури та сонячні ванни і так само велосипедами через кілька годин їхали додому.
А в дома в кожної починалася активна робота. Потрібно було швидко, покупатися після виїзного купання, помити і висушити волосся, вдягтися, нафарбувати губи, очі брови, надушитися улюбленим ароматом і йти в центр села. Ввечері в селі молодь могла збиратися в клубі, де під стару апаратуру, вмикали на зажованій касеті стару музику, або на зупинці в центрі села, або в нас на Казенщині на лавочці, або в гіршому випадку на Жуківці, за кілометрів п’ять від нас в протилежнову боці села, аж під Варвою.
Природньо що крос в один та інший бік займав багато часу і сил та можливо ще й кавалери якісь їх провидили, тому додому потрапляли вже пізньої ночі, а через годину-дві виходили на пробіжку.
О пятій ранку, коли у селян починався новий день і прокидалися люди щоб піти на косовицю, підгорнути картоплю, поки земля за ніч відійшла, або поралися у дворах по господарству Іра з Танею неспішним бігом, або частіше ходьбою рушали в центр села. По дорозі обговорювали вчорашній день та планували сьогоднішній. На стадіоні оббігали кілька кіл, повисіли як ковбаси на турніках і сонні і втомлені спорсменки брели додому щоб виспатися, перед запланованим напруженим графіком прихильників здорового способу життя.
Бабусі й дідусеві не дуже подобався такий режим Іри, та вони ставилися лояльно і розуміючи, бо літо ж все таки, час відпочити, а не навантажувати дитину роботою. Та у справу втрутилася моя мама і додала кілька пунктів до Іриного графіку.
Підйом – о дев’ятій годині ранку. До обіду допомагати по господарству, прибрати в хаті, замести в дворі, помити посуд, а коли все виконає можна й на дамбу сумістити спорт і відпочинок. Потім знову допомагати вдома: нарвати буряну кролям, допомогти з консервуванням і як стемніє, можна піти погуляти, але лише до півночі.
Іра була засмучена такими змінами, але що зробиш, надійшла команда яку треба виконувати, бо взагалі нікуди не пустять.
[i]
(* - ми з Ірою на Удаї під час роботи вихователями у таборі "Веселка")[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883778
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HXS3ZkiSjus[/youtube]
Яка краса! Ну чим же не Карпати?
На пагорбах стоять новенькі хати,
Хрести церковні, наче, неба вище,
А в далині видніється Подище.
Там Удай напува зелені луки,
Лежить дорога у самі Прилуки,
З гори на гору до мети стежини,
Повз вишні, абрикоси, кущ малини…
Яка краса! Ну чим же не Карпати?
Та жаль, часу немає помічати,
У лабіринтах буднів і рутини,
Край рідний – найсвятіший для людини.
21.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020
Артем кожне літо любив проводити в селі. Зразу ж після екзаменів він приїжджав на ціле літо, а по закінченні канікул не спішив у місто. Хоч у місті Артем говорив російською, у Світличному він був сільським місцевим українцем і говорив нашим суржиком.
У дідуся і бабусі хоч і було багато роботи, але ж і купа вільного часу.
Артем носив воду від колодязя в кінці вигону, перевертав сіно, рвав траву кролям, коли доспівали вишні то він ліз на самісінький вершечок і рвав у бідончик, який висів на шиї. Артем частіше від нас ходив у магазин, бо і збирався швидше, і не затримувався довго, та і хліба міг більше донести. На пастівні теж на нього покладалося більше обов’язків, бо він швидко бігав, не боявся ящірок і вужів, які могли трапитися на шляху.
Тьомка дідусеві допомагав рубати дрова, а бабусі переносив з городу оберемки буряну та натини, та і відра з огірками та іншою городиною переносив теж він.
У вільний час він ходив у гості до Сергія, або Сергій до нас. Разом вони ловили рибу, збирали гриби, могли поїхати на дамбу велосипедами, або на футбол. Коли Артем був вдома він дивився по телевізору бойовики, комедії і футбольні матчі. Весь вільний час він читав товстелезні книжки, і за літо кілька десятків осилював.
Коли став старшим то влаштувався у колгосп пастухом ферми. Щодня він брав перекус і спішив на роботу, де на коні опікувався тисячним стадом колгоспного скоту разом з іншими пастухами. Після роботи він ледве ноги притягував, був голодний, втомлений і брудний. Та його дії того вартували, бо в кінці літа він отримав гарну платню, за яку повністю скупився до школи, ще й лишилося.
Коли став дорослим Артем приїжджав набагато рідше. Садив города, копав картоплю, як вийде, то приїздив на Різдво, чи на храм. Дитинство минуло, а спогади лишилися.
[i]
(*- Артем та Іра з моєю мамою на на моєму весіллі )
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883385
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020
В дитинстві ми завжди знаходили час на розваги, бо особливо нічим серйозним не були зайняті. Спали вдосталь, їли смачно, швидко виконували дрібні домашні обов’язки і мали попереду цілий день вільного часу, які можна було витрачати, як душа забажає.
Коли хотілося добренького ми могли попастися в малині на Пащиному дворищі, пошукати клубники біля ямки, або самостійно приготувати делікатес, який називали халвою. Справжньої магазинної халви в жестяних банках я ніколи не любила та коли бабуся навчила нас робити його дома, то не можна було за вуха відтягти.
Спочатку ми налущували смажених горіхів, чим більше – тим краще. Потім бабуся клала зернятка на папір і прикривала зверху та качала качалкою, або пляшкою, щоб горіхи подрібнилися і на папері виступила олія. Подрібнену масу змішувала з цукром і виходила халва смачна і корисна, а головне безкоштовна. Артем з Ірою мочили окраєць хліба у воді, а потім вмочали його в мішок з цукром, який стояв за занавіскою. З таким десертом бігали надворі і хрустіли смакотою. Та я такої їжі не любила, бо мені смачніше, коли грінку намазати смальцем і притрусити кришеною цибулею – смак неповторний і незрівнянний.
На нашому кутку жила Галя Майорчина - жінка-інвалід вона ходила по селу в сукні і розпатлана, сідала серед дороги і хиталася. Вона не говорила, тільки угукала, гралася паперцями з цукерок, показувала їх перехожим. Шкоди вона нікому не робила, але особисто я її дуже боялася.
Одного разу, коли Іра була маленькою і в неї була опечена нога, її посадили під берестком на піску, щоб вона ліпила пасочки. Я з дівчатами Ляшковими теж гралися поруч. Дома не було нікого, тому ми ганяли по всьому двору, лякаючи качат та курчат. Коли побачили що у двір іде Галя – перелякалися і швидко сховалися у коридорі. Двері защипнули на крючок, запнули запинки і сховалися у спільні під ліжком. Через деякий час ми усвідомили, що забули забрати Іру. Було страшно ми думали що вже Іру викрали, або вбили, або зїли, тому було страшно навіть у вікно глянути. Коли ж наважилися то побачили, що Іра з Галею Майорчиною граються вдвох у піску, мирно діляться іграшками та обгортками з цукерок.
Так тривало до обіду, аж поки бабуся з Артемом не прийшли з сінокосу, та не вирядили Галю з двору, тоді вже ми відчинили двері та наважилися вийти. Мені було соромно, що в час небезпеки я залишила Іру напризволяще, а сама втекла. Хоча з іншого боку Іра була дуже мала і їй було однаково з ким бавитися в піску.
Часто ми ходили до бабусі Груні в гості. Одного разу майже біля їхнього двору, від Бадрачки вискочив Валерка з ножем і побіг просто на нас. Ми ледве встигли вскочити за хвіртку і покликати бабусю. Що тоді йому збрело на голову – не відомо, але надалі було дуже страшно йти до родичів в той час коли до Бадрачки приїжджали внуки.
Щодня ми просилися на ставок купатись, та завжди в дорослих були відмазки: то зранку вода холодна, то треба в магазин, то потрібно пообідати спочатку, то можна йти тільки як скот в яр поженуть. Після ситного обіду і двох мисок смачних вареників з вишнями та з шовковицею ми вирушали до ставка. Незмінним атрибутом були надувні круги у формі рибок та клубничок, ми їх завжди брали з собою. Лазили пузами по муляці обов’язково із своїми кругами, бо це було головною умовою того, що нас самих відпускали.
Коли було холодно і про плавання мова не йшла ми займалися хто чим. Артем крутив з дроту солдатиків, Іра розфарбовувала малюнки, я читала, або вишивала. Колись я посварилася з Ірою і сказала, що йду в Гнідинці, а сама взяла книжку «Захар Беркут» , набрала пакунок котлет, що бабуся нажарила на обід і … зникла.
Спочатку мого зникнення ніхто не помітив, бо кожен займався власними справами. Коли бабуся покликала їсти, а мене не могли ніде знайти і докликатись, у дворі почалась метушня. Всі бігали кругом хати і сараю, заглядали у всі двері, кликали, а я спокійнісінько сиділа в акації за Зозулишиним хлівом їла котлети і читала книжку. У дворі напруга посилювалася: бабуся пішла пити таблетки, Артем зібрався бігти в яр мене шукати, а Іра пригадала, що я може пішла в Гнідинці.
Більше години мене шукали, а коли у дворі нікого не було, я перебігла у сінник і сховалася там поки заснула. Скільки мені спалося не знаю, та коли я вийшла з хованки побачила заплакану бабусю, сердитого Артема та спантеличену Іру. А я, як нічого не трапилося, пішла доїдати котлети.
Це зараз я розумію що витівка була дуже жорстока і безглузда, але в той час я вважала, що чиню правильно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883363
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020
Літні канікули – час насичений пригодами та подіями. Хоч нам здається, що змінюється лише погода з дощової на сонячну і навпаки, та щодня ми втинали щось нове, за яке до цього часу соромно, або смішно.
Одного літа ми з Ляшковими дівчатами чогось не мирились із Шостаковими Оксаною і Тетяною та Віткою і Наташкою, які приїздили до родичів. Не те щоб вони нас образили, чи виник якийсь конфлікт. Просто так, чи для різноманітності, чи для зміни обстановки. Ті дівчата, крім Наташки, були старшими від нас, можливо, і інтереси в них у той час почали змінюватися. Ще вони всі жили у Варві і можливо, нас вважали селом неасфальнованим, проти них «городських». Можливо, нам не подобалася їхня компанія, яка час від часу вешталася повз двір, можливо зверхність у спілкуванні Вітки, чи надоїдливість Наташки малої, яка дружила коли з ким. Все це призвело до оголошення справжньої війни.
Ради такої події я попросила, щоб мене привезли з Гнідинець, для підсилення нашого війська. Озброїлися ми флаконами з під шампуню наповненими водою, головна умова – щоб добре пирскало, тому я з дому везла повну зелену торбу порожньої тари для боєукомплектування.
Час і місце було узгоджено заздалегідь. Я навіть не уявляю хто, коли і як проводив такі перемовини, але я знала що опівдні нам потрібно зібратися зі зброєю біля глибокої дороги, що була біля кладовища.
Там я була вперше. Вузька дорога проходила річкою, між берегами обох обривистих боків яру. Внизу росла кропива, лопухи та інший бурян. З боків викопані печери, де місцеві люди брали глину. Де-не-де лежали самотні купи побутового сміття, і це було великою рідкістю в той час. От саме на протилежних буграх ми і розмістили свої війська.
Ми прийшли раніше, тому добре освоїлися, вибрали найкращі засідки та місця для водяного обстрілу суперників. Коли прийшли наші вороги, то через прірву почали лаятися, обзивали один одного як хотіли, бо знали, що ніхто не впіймає, бо щоб дістатися на інший бік, потрібно спочатку спуститися вниз і видратися вгору на крутий підйом. Коли словесна перепалка дійшла до своєї межі, всі про всіх все дізналися, то почали переходити до водяного обстрілу. Щодуху стискали пластикові флакони, намагалися водяним потоком облити ворогів, але все марно, бо дістати ми могли тільки до середини глибокої дороги, тому і ми, і вони були в цілковитій безпеці.
Коли вилили всі запаси води, сказали все що хто про кого думав, всі розчаровані пішли додому. Не пам’ятаю, як там складалася ситуація далі, чи ми дорогою помирилися, чи владнали конфлікт, але більше подібної війни в нас не було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2020
Зазвичай у Світличне до дідуся і бабусі ми їздили «Нивою», але коли вона була не справна, то були змушені добиратися, як прийдеться. Інколи їздили попутнім транспортом з пересадками, або просили, щоб хтось підкинув нас до газового, а там через яр рукою подати. Та траплялися такі випадки, що шлях в гості, або з гостей, був незвичний, сповнений пригод та страху.
Колись на зимові свята, ми привезли вечерю дідусеві та бабусі. Якраз в той час приїхали родичі з Чернігова і після святкування у святий вечір, наступного різдвяного ранку ми зібралися дістатися Гнідинець. Вирішили йти пішки через яр, але того дня мороз драв більше двадцяти градусів і шлях був не близький. Ми йшли вп’ятьох розповідали дорогою цікаві історії, сміялися, тому навіть не втомилися і не змерзли, а зимову прогулянку запам’ятали на довго.
Одного разу весною, ми з мамою приїхали у Світличне щоб допомогти садити Пащиного города, якого виорали після обіду. Спочатку садили картоплю, потім кукурудзу, далі гарбузи. Коли почало смеркати бабуся нас покликала до хати вечеряти та лягати спати, та в нас були інші плани. Наступного дня в нас був запланований мітинг біля обеліска з нагоди Дня Перемоги, тому ми швидко помилися, перекусили і як не благали родичі лишитися на ніч, ми рушили додому.
Їхати вирішили вкругову. Спочатку все було майже добре бо їхали селом повз хати, в яких світилося. Дорогу ми добре знали, і майстерно оминали канави та калюжі. Коли виїхали вже за село, наша впевненість кардинально змінилася, бо наближалася гроза, небо затягло чорними кудлатими хмарами, посилився вітер і підкралася, якась моторошна прохолода. Ми їхали навмання, бо траси було не видно. Раділи транспорту, який інколи проїжджав повз нас і ми на короткий час бачили шлях, яким далі рухатися.
Коли виїхали на перехрестя Дащенської та Богданівської дороги, крізь темряву почали бачити факела газового, як орієнтири, куди далі їхати. Вітер посилювався, з усіх боків почала бити блискавка і грізно грюкав грім. Ми тремтіли від страху, але їхали далі. По дорозі нам потрібно було минути три ліси, які доходили до проїжджої частини. У лісі в той час кипіло щось страшне і містичне: тріщали гілки, гув вітер між старого гілля, шелестіло листя, кричали пугачі та долинали дивні крики, чи то звірів, чи птахів, чи ще якихось лісових мешканців. Час від часу над нами пролітали величезні крилаті птахи.
Коли заїхали в Гнідинці страх поступово почав відступати, але на зміну його по спині почали крапати величезні дощові каплі, які згодом переросли у зливу. Додому ми приїхали мокрі, втомлені і перелякані, бо ніби побували у фільмі жахів і з впевненістю, що цієї поїздки не забудемо ніколи.
Так само, літом після того, як допомогли з сіном та підгортанням картоплі ми з мамою пішки рушили додому в Гнідинці. Цього разу гроза нас застала серед поля. Спочатку ми бачили просто чорну стіну, яка наближалася з села. Потім почалася буря, піднімало з поля пил, летіли з табору великі шматки тракторних шин та шиферини. Потім почався град, він бив так боляче, що ми були змушені знімати взуття і затуляти ним обличчя, щоб очі не повибивав. Поруч не було ні деревинки, ні скирти соломи, абсолютно ніякого прихистку. В той час я думала, що наступив кінець світу. Мама теж боялася та вона намагалася не показувати свого страху і говорила, що негода скоро перейде.
Так і трапилося бо ближче до села буря притихла, та дощ продовжував сильно лити. Дорогою майже по коліна з поля перло потоки води і вимивало канави сильним потоком. Коли зайшли в село, то бачили повалені старезні верби коло Турків, обірваний дріт, розкриті будівлі, але поки ми дісталися додому, мокрі як бірки, вияснилось сонечко, надворі стало тихо, і навіть в небі показалася веселка. От так природа вміє швидко змінювати свій гнів на милість.
Коли була гарна погода, то у Світличне і звідти я їздила велосипедом. Навпростець повз табір, через другу бригаду, а там ще трішки і вже на місці. Дорога була мінлива, то на пагорб, то згори, то полем, то яром, то дорогою. Година велоподорожі заряджала енергією, бо приємно було милуватися, то достиглими пшеничними полями, то ароматом квітів, які росли обабіч дороги, вдихати пахощі рідного краю і насолоджуватися безмежними просторами, поділеними лісками та лісосмугами.
Яким би не був шлях до бабусі й дідуся я точно знала, що нас чекають, і турбуються, коли ми повертаємося від них додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020
Не встигали ми поїхати з гостей, як бабуся Маруся нас чекала знову. Наповнювала шухлядку старої шафи солодощами, вибивала величезні подушки і готувала нам царські постілі.
Бабуся Маруся постійно була низенька і худенька, а з часом вона зменшувалась і проти нас підростаючих, як на дріжджах внуків, здавалася казковою.
Бабуся була дуже метушлива і швидка, вправлялася і в хаті і в дворі і нагороді, та це тоді, коли в неї нічого не боліло. Та нажаль здоров’я бабусі завжди псувало всі плани, бо то поперек, то шлунок, то голова… Рятуючись від болю бабуся щодня випивала по жмені пігулок, та ліків. Пластинки «Цитрамону» вистачало не більше ніж на добу. За моєї пам’яті бабуся вже не працювала, бо то лікарня то домашнє лікування було безперервним.
Але коли бабусі здоровилося то вона не відходила від кухні. Варила борщ, кашу польову, картоплю тушила в печі до рум’яного кольору, та коли насипала- то м’яса було втричі більше ніж картоплі. Коли витягувала чавуни та горщики з печі, то загортала посуд в простирадло і накривала подушкою, щоб довго було теплим, як з печі. На маленькій пательні безперервно щось смажилось: то картопля, то сало, то карасі з казенного ставка, або засмажка в юшку. Бабуся варила молочний кисіль, схожий на морозиво, тільки теплий, а кали охолоняв, то загусав у величезних тарілках. На храм бабуся варила чорний желатиновий кисіль, і майже щодня рідкий ягодовий. У чудо-пічці, виходили ароматні бісквітні коржі, що смакували з теплим какао. Ми завжди були нагодованими смаколиками, бо бабуся щоразу готувала свіжі витребеньки на наше замовлення і вкладала у страву всю душу.
Щодня ми носили з лісу гриби і бабуся їх додавала то в суп, то в м’ячку.
Сама вона грибів не їла, бо в юності отруїлася гарячими грибами, але коли приходив сезон опеньків, то любила їх збирати і в рові на Сарафининому і в лісі за Кальбусами.
В залі висіло багато картин з рушниками їх бабуся вишивала раніше, а дідусь допомагав. До рушників власноруч плела мереживо з різними узорами, та коли я захопилася рукоділлям, то бабуся кілька разів намагалася мене навчити творити красу гачком - та все марно. Згодом, так як і бабуся Горпина, наша бабуся почала плести дерев’яним гачком круги та килимки з ганчір’я і встеляла ними всі пороги, стільці, доріжки, бо вони були м’якими і теплими, створеними з любов’ю.
Бабуся ніколи нас не сварила і не брала на нас лозини, хоч ми час від часу псували їй нерви, то Іра допомагала полоти рядочки, моркву вирвала, а буря’н лишила, то довго ми загуляємось, то ще щось. Тоді бабуся строго казала, що розповість батькам, але ніколи нас і не видавала.
Останні роки бабуся перенесла інсульт тому була дуже слабкою, вже годити внукам так як раніше, вона не могла, але завжди з нетерпінням нас чекала вже дорослих внуків. Для неї ми були маленькими, а бабуся для нас добра, турботлива, ніжна і любляча. Всі теплі спогади до цього часу гріють душу, хоча бабусі вже немає, та ми її любимо і згадуємо щодня.
[i](*- я з бабусею Марусею. Весна 2016 рік)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020
Коли я народилася, то мій дідусь був, приблизно мого теперішнього віку. Спочатку йому важко було запам’ятати моє ім’я, яке в той час і в нашій місцевості використовували вкрай рідко. Одного разу, на питання як внучку назвали? Відповів: «Сніг… чи той, Іній». Загальними зусиллями все ж здогадалися що все таки моє ім’я – Інна.
Дідусь щодня був на роботі. Коли він ішов ми ніколи не бачили, бо ще спали, а от коли повернеться, починали виглядати з обіду. Коли сідало сонце, на горизонті коло Шостаків показувалася постать дідуся, що спішив додому. Щодня від зайчика приносив гостинці, замотані і просалену брудну газету, але ж таким смачним було хліб і сало, що важко передати. Повертався дідусь весь замурзаний з роботи, бо цілий день то орав, то сіяв, то ремонтував трактора. Одяг дідуся був просякнутий їдким мазутом та брудом, з під картуза в різні боки тирчало м’яке неслухняне волосся. А от коли дідусь добре вимиється, одягне білу теніску, поголить щитину – то зовсім інша картина. Я казала: "дідусь -новенький».
У дідуся була сила силенна роботи. Після роботи треба було піти у Донців ярок, щоб накосити молодої трави, наносити води, позагонити худобу та інше. Час від часу він влаштовував собі релакс на порозі. Закурював міцну цигарку, або крутив самокрутку з доморощеного тютюну і насолоджувався смердючим димом, щоразу підкашлюючи.
Зазвичай дідусь надзвичайно мовчазний, але коли перехилить чарчину то зразу ж проявляв свою красномовність, а інколи й пісню затягував деренчачим хрипким голосом. Бувало ніжно називав бабусю Марійкою, або навпаки в той час прокидалося нестерпне бажання полаятись. Але весь час дідусь проявляв свою доброту і турботу про мене, і коли була маленькою і тепер.
[i]
(*- я з дідусем Іваном, червень 2020)
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882715
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2020
А жизнь всегда водоворотом кружит
Бросает выбор в беспощадный бой.
Тот кто красив – тот с головой не дружит,
Тот кто умен - тот не хорош собой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882321
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.07.2020
Коли ми збиралися втрьох то обов’язково виникала нагальна потреба будувати хованки і халабуди. Довгими дощовими літніми днями власне житло ми зводили на печі. Затуляли мур величезними подушками, на запинки напинали простирадла та ковдри. Хоч там було дуже темно, але ж яке тільки надійне укріплення!
Чудова схованка виходила під столом, але потрібно було берегтися, щоб на довбні гуль не понабивати, коли ненароком підведешся у своїй оселі. На ліжках виходили теплі і затишні хатинки, не те що під ліжком на холодному лінолеумі між порожніх трилітрових банок та одиноких павуків, які тихцем снували павутину в пружинах старого панцирного ліжка. Класикою жанру була хатинка з шести стільців серед зали напнутих простирадлами.
Коли дозволяла погода, то ми як креативні архітектори планували свої халабуди у садку біля паркану, за хатою, біля горіха, або взагалі у бур’янах та в заростях бузку край городу.
Справжнім щастям було коли здали «Міхаловну», (так Іра маленькою називала бика), який у господарському дворці мав власні літні апартаменти. Величезний навіс вкритий шифером, з двох боків загороджений парканами з третього – латами з нових добротних дошок. Харчувався бик «Міхаловна» з жолоба зі старого величезного колеса.
Коли таке добро, стало нікому не потрібне, ми з Ірою накинули око на квадратні метри. Кілька днів кипіла робота, бо ми там замітали сміття, що лишилось після худоби, обдирали стіни від слідів перебування скотини, перевертали жолоб, щоб зробити крісло-качалку. Артем нам не допомагав, бо на той час виріс вже з таких дитячих забаганок, тому ми з Ірою оформили все відповідно до власних дизайнерських смаків.
Дощечками позатуляли всі протяги, зробили великий стіл зі старого дерев’яного щита, повісили старе дзеркало, на стіни, крісло і підлогу поклали кружки та килими, які бабуся нав’язала зимовими вечорами. Зробили затишну і приємну територію. Єдиним недоліком було те, що наша вілла знаходилася біля коровиного хліва, і різкий в’їдливий сморід часто видавлював сльози, особливо коли вичищали та вивозили відходи життєдіяльності худоби, а ще там роїлися хмари мух, мошок, комарів та оводів.
Багато часу ми проводили в нашій хатинці, щодня ретельно прибирали і наводили красу. Інколи запрошували гостей: гнідинчан, Свєту, дівчат Ляшкових. Коли ми взіваємо, то Артем на нашу територію приведе Сергія грати в карти, тоді їх пів дня не можна звідти спровадити, поналузують насіння, залишать бруд після перебирання рибацьких снастів, тому ми намагалися нікого зайвого туди не пускати.
Кілька років існувала наша хатинка, з часом потреба в ній зникла, бо цікавіше стало поговорити про хлопців, піти ввечері на лавочку до Чіпки, або наче ненароком слідкувати за мотоциклістами, що ганяли безперестанку повз двір.
Хоч і пройшли десятки років та хочеться хоч на мить потрапити в той час і в те ж місце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882304
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020
[i](Аделінці від братика)[/i]
Рідненька сестричка, гарньке дитятко,
Про тебе не знали ні мама, ні татко,
Просив Аделінку їх, подарувати.
Не думав я лиш, що цьому не бувати.
Бо ми розминулись маленька, з тобою,
В той час, як родину накрило журбою,
Полинув я в небо, (така от досада),
З’явилася ти – всім утіха й розрада.
Та я завжди поруч, тебе забавляю,
Вночі колисанку на вушко співаю,
Щоб наших батьків зайвий раз не збудила,
Моя Аделінко, сеструнечко мила.
Я завжди з тобою, промінчиком сонця,
Пташинкою лину до твого віконця,
І як ти зростаєш - я бачу, я знаю,
Я – ангел, і в сон твій щодня прилітаю.
Дивлюсь, як приходиш щодня до світлинки,
Кладеш подарунки, цукерки, малинки,
Цілуєш малюнок, де стрічка чорніє,
(Малесенька ще, та усе розуміє).
Я буду завжди тебе оберігати,
Та замість плеча, лиш крильце підставляти,
Благатиму Бога щоб дав не гостинці,
А щастя й здоров’я моїй Аделінці.
А ти в двічі більше люби маму й тата,
Щоб стала родина на радість багата,
Зростай, Аделінко, як квітка з роками,
І не забувай: «Я завжди буду з вами…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882272
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020
Виряжали ми Славіка в армію. Люду найшло повен двір: і старі і молоді, і однокласники, і сусіди, і родичі, куми, колеги всіх членів сімї. Пили горілку та вино, їли всякі наїдки, танцювали під модну музику. А я і ще кілька малих зівак спостерігали за дійством, що творилося надворі. Час від часу ми обходили шалаш, дивилися які нові гості прийшли, спостерігали як рухається молодь під час танців, то ховалися один від одного за хатою та за літньою кухнею.
У коридорі куховарки нам поставили на табуретки ті страви, які ми хотіли, а самі як кулі моталися повз нас і несли на підносах у кілька ярусів виставлені тарілки зі смакотою.
Коли гульня була в повному розпалі, а до дарування було ще далеко, я Іра і Лєнка Кочержиха пішли в кімнатку бабусі Груні. Спочатку на лежанці грали в дурака, потім перебралися на піч. Вже трохи хилило до сну, очі злипалися, та ми вмостившись на теплій черені розказували цікаві історії.
Піч була завішена запинками, тому коли ми почули що хтось іде то затихли і нас не помітили.
У кімнату увійшла тьотя Валя прилуцька, яка у свої «під сорок» була не заміжньою і просила бабу Пріську щоб та їй поворожила, що чекає її в майбутньому. Для мене це було дуже цікаво, адже весь процес гадання на картах бабусі Каті я знала майже напам’ять, а от як гадають інші –ніколи не бачила.
Тихо як миші ми не вилазили зі своєї хованки і слухали як баба Пріська у картах набачила чорнявого, за якого вийде заміж, і буде скоро дитина, за казенний дім, де буде вигідна робота, що будуть якісь дрібні клопоти… Я слухала все і мотала на вус. Дівчата мабуть теж спочатку слухали, а потім поснули, ще до завершення ворожіння. Я їх не будила, бо надворі вже збиралися дарувать, а цього пропустити я не могла, бо ще з вечора в кишені носила гроші, що дали мені з дому на дарування.
Коли солдат почастував і всі подарували, те що думали, почали помаленьку розходиться по домівках, а бажаючі провести солдата в Чернігів залишилися.
Тільки почало світати, у автобус сів Славік і ще два десятки баажючих, серед них і я і поїхали відвозити солдата. Майже всю дорогу я спала, а коли зупинялися по нужді, Свєта край дороги вирівала ромашки і гадала: «Морфлот – не морфлот». У Чернігові лишили Славіка у військовій частині, а всю дорогу пили і їли – гладили дорогу.
Славік потрапив служити в Севастополь, став моряком і два роки провів у Криму, далеко від дому, та часто з армії присилав мені вітамінки у величезних жерстяних банках та смачні шоколадки. Часто писав нам листи, на які ми миттєво відповідали і чекали з нетерпінням додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020
Одного літа нашого Славіка брали в армію. До цього він після закінчення Дащенківської школи навчався в Ніжинському аграрному навчальному закладі.
У їхньому дворі дядьки за тиждень до цього ставили шалаш, напинали брезентом, звозили з усього села столи та лави. Привезли музику: колонки і підсилювач. Закупили цілий погріб продуктів, Славік наловив у Тарасівському ставку карасів.
Зранку у дворі кипіла робота, всі метушилися щ встигнути до вечора. Дядьки косили траву щоб у шопі заслати, бабуся Горпина шукала дорожки та рядна, щоб застелити лави, ми з Свєтою з жатого паперу крутили гірлянди та квіточки, щоб прикрасити в палатці.
Славік перевязаний червоними стрічками разом з товаришем пішли по селу кликати гостей на виряжання.
Зійшлося багато куховарок і всім була робота, чистили картоплю, крутили голубці, чистили осередці, кришили салати. Всі метушилися, спішили готували, ми з Ірою плуталися під ногами, то нам води, то нам хліба, то ще щось. І тут у коридорі я помітила чудернацьку рослину, схожу на дерево, але маленька і росла у вазоні, на цій деревинці росли малесенькі червоні перчинки.
Я дуже люблю гострі страви і колись бачила, як дядьо Коля кидав таку перчинку в борщ, потім кривився, червонів, але їв з апетитом. Я вирішила теж спробувать. У вирі підготовки до виряджання ніхто не звернув увагу, що я крутилася біля вікна і вирвала собі перчинку.
Деякий час перчинка була в мене в кишені, я витягувала її щоб понюхати, потім лизнути, потім знову в кишеню і так повторювалося до того часу, поки в мене різко не засльозилися очі, запекли губи, ніс і щоки.
Я з усієї сили прилетіла в кухню до мами щоб вона мене врятувала, але я ж не казала що зі мною тільки плакала і кричала, терла лице і очі, а вимовити не могла й слова.
Всі покидали своє діло і почали мене лікувати, вмивали і водою і милом, але не допомагало. Мочили рушники у холодній воді і прикладали до обличчя, та було все марно. Потім принесли трилітрову банку кисляку, лили на рушник і встромляли мене туди обличчям. Кілька годин рятували мене від невдалої дегустації і лише над вечір перестало пекти лице. Після цієї події я намагаюся не куштувати тих екзотичних продуктів про яких нічого не знаю, бо не можу забути тієї халепи, що відбулася на виряджанні у Славіка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881971
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020
Хоч ми їздили до бабусі та дідуся дуже часто, а влітку я тут сиділа тижнями і місяцями, та я себе гостею не вважала. Щодня приходили і приїздили в гості інші.
Майже через день стареньким велосипедом приїздив кум Щур, хоч кумом він був тьоті Олі, та так його називали всі. Завжди привозив дві цукерки, інколи яблук, чи горіхів, сідав у коридорі край столу і розказував сільські новини. Передавав привіт від Йосипівни, та від білоруських родичів. Інколи хвалився уловом коли їхав з рибалки, бувало що на сковорідку й карасів давав. Потім з торбини виставляв банку з окрайцем хліба всередині, а бабуся натомість давала йому полвнісіньку банку молока та ще якихось гостинців Йосипівній передавала. Бабусю він називав «нянею», бо вона його виховувала змалечку, а бабуся танула від цих слів, насипала якоїсь смачної страви, ще й чарку наливала гостеві.
Інколи влітку кум приїздив до нас зі своїми родичами з Росії та Білорусі і тоді починалася гульня. Столи ломилися, всі весело спілкувалися, фотографувалися, а потім дядько Сашко, який був військовим підпалив димову шашку, то диму було на всю Казенщину. І сусіди думали, що війна почалась.
Коли починалися весняні роботи на городі з Пирятина на батьківщину приїздила баба Галька Зозуля, та її ми називала Пашка, або Пащина. Вона силилася в залі в бабусі й дідуся і почувалася, як вдома. День вона щось робила на городі та біля своєї розваленої мазанки, яку так і не продала за «доняри», а їсти приходила вчасно до нас. Бабуся намагалася догодити, щоб і смачного зготувати і новеньке постелити. А баба Пашка була хитра, трохи не дочувала, коли її кликали або просили, і все чула коли пошепки розказували якийсь секрет. Іноді вона качала свої права, то телевізор голосно, то взагалі він їй заважав, то ми занадто шуміли, то Гнідинчани лишилися ночувать, коли їй і так мало місця в гостях. Взимку вона писала листи з Пирятина, про те як живе Улька та її діти, а коли приїздила то привозила цукерки «Наталка Полтавка» та вафлі на гостинець.
Кілька разів за мою пам'ять з сумщини являлися бабусині родичі: її брат дід Тиміш, та його донька тьотя Надя. Ми надзвичайно раділи їх приїзду, бо бачилися дуже рідко, може раз в кілька десятиліть.
Щодня приходили місцеві родичі то дід Федір зазирав, бо самому вдома самотньо, то дід Дубинник приходив по цигарки до дідуся, то Дідун ділився сільськими плітками, то баба Пріська приходила щоб насміятися самій, і розсмішити інших, то по молоко йшли люди, або рибалки лишали велосипеда коли йшли до ставка.
У всій круговерті гостей, ми почувалися господарями, адже часто нам перепадало якогось гостинця, що приносили гості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020
Теплої червневої пори нас трьох було запрошено на День народження до Сергія. Це було не очікувано, але дуже приємно, бо в минулі роки ми тільки усно вітали його зі святом.
Зранку ми пішли в магазин по подарунок. Вибрали найкращий конструктор, адже від трьох гостей подарунок. В обідній час гарно вбрані, як дорослі, ми пішли на День народження.
На порозі нас зустрів іменинник ми його потягали за вуха, вручили дарунок і пішли в дитячу кімнату. Там було повно дітей: Сергій з дівчатами (сестрами Олею та Наташою) їхні родичі з Черкас Марина і Женька, Сергій малий, Наташка мала, Глобинці... Роздивлялися іграшки, грали в «Мамо, мамо, нитки рвуться», розглядали подарунки.
Нас покликали за стіл і розсадили по місцях. Усім насипали по мисці борщу, якого я в той час терпіти не могла. І зі словами, «Поки не з’їсте борщ, нічого добренького не дамо», Тьотя Таня залишила нас в кімнаті. Ну воно й зрозуміло, рідка страва в обідню пору - як закон, тим більше для малих дітей, але ж не тоді, коли я чекала добреників. Ми пили сітро, щоразу цокаючись склянками, всі їли першу страву, а я бовтала ложкою в повній мисці борщу і їсти його не збиралася. Далі тьотя Таня почала заносити салат з капусти, холодець, котлети, качку начинену гречаною кашею, все було ароматне та апетитне, всі після з’їденого борщу діставали смаколики, а я так само перемішувала борщ в мисці, бо дослухалася до сказаного і нез"ївши борщу іменинні страви сприймала тільки на нюх.
Коли всі наїлися, а я поколотила наїдок, то побігли гратися надвір. Хлопці грали в настільний футбол, ми з дівчатами готували делікатеси біля купи піску, потім всі побігли в яр, звідти на вигін. І розійшлися додому. Я вже встигла передягтися в старий одяг, аж тут прийшов іменинник кликати їсти солодке.
Так як і першого разу ми передяглися в нове і пішли святкувати, хоч вже без подарунку але з надією, що борщем вже мене частувати не будуть. Ми знову сіли на свої місця куштували налисники з сиром, з маком, пташине молоко, заливний кисіль, горішки, трубочки та смачний торт зі згущеним молоком. Ми знову вітали іменинника, їли смакоту, запивали клубничним компотом і святкували, як дорослі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2020
Не лише я перебуваючи на канікулах у бабусі й дідуся отримувала різноманітні травми. Артем та Іра теж не далеко від мене відстали.
Артем після тривалого перебування на сонці страждав від мігрені, він лягав на ліжко, ховав голову під подушку і чекав поки переболить око і голова.
Ми в цей час ходили по хаті тихо, як миші і говорили пошепки.
Одного разу дідусь мене та Артема взяв на роботу. В той час він на гусиничному тракторі обробляв поле біля Пасіки. Тому ми знали, що в будь який час зможемо піти додому, як набридне. На роботу ми взяли жарене сало з хлібом, варені яйця, пір’я зеленої цибулі і цукерки смоктунці. Ще з собою взяли торбу іграшок, щоб не нудьгувати.
Спочатку все було добре, ми дивилися як дідусь керує ричагами замість звичного керма, як ходить трактор від дороги до яру, як стовпом стає за нами курява. Потім зненацька у Артема розболівся живіт. Зразу Артем за нього тримався, потім почав стогнати, потім почав плакати і дідусь разом із їжею і цяцьками нас відправив додому. Я бігла попереду з торбами, за собою тягла хворого, Коли ми вже дійшли до акацієвої дороги я Артема залишила там, а сама побігла кликати бабусю. Поки я дісталася додому все розповіла і ми з бабусею вирушили в бік яру. Артем вже дійшов до Дубинників. У руках тримав величезного їжака і голосно плакав, не тому що живіт болів, а тому що їжак своїми голками йому поколов всі руки.
Щодня Артем з Сергієм Ляхом десь гуляли то в нас, то в них. Коли хлопці розважали себе стрибками з високого паркана в пісок, Артем зачепився об залізний стовп і розбив собі голову. Було страшно, все в крові, і величезна рана, яка скоро зажила сама.
Іра теж часто потрапляла в халепи. У два роки у носа Іра запхнула колосок, остюки з якого витягала медичка великим пінцетом. Іншого разу вилила собі на ноги величезний черпак гарячого холодцю. Ми тоді Іру возили в колясці, бо вона не могла ступати на ніжки. А ще раз вона наїлася ягід бузини та отруїлася. Ми так перелякалися, напували її марганцівкою, рятували як могли. І навіть через тридцять років від тих спогадів здригається все тіло, а уявляю як ми попсували цими витівками нерви бабусі та дідусеві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881859
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2020
Хоч і були ми порівняно слухняними і чемними та траплялося так, що частенько потрапляли в якісь халепи. Наче і не порушували настанов дорослих, наче і самі думали що, як і коли робити, але зірки були не на нашому боці і тому ми часто отримували різноманітні травми.
В дитинстві, особливо влітку, в мене часто виникали носові кровотечі. Бувало по сім разів на день, мене рятували, ваткою, холодними компресами та пігулками «Вікасол». Я звикла до такого режиму, тому сприймала, як буденність, в той час як родичам здавалося, що це щось дуже страшне і ледь не потрібно викликати швидку допомогу.
Колись Свєта везла мене велосипедом додому і якось випадково колесо посунулося по грязькій стежці. Ми вдвох полетіли з велосипеда. Все б добре, але в той час мою ногу вкрутило між спиці переднього колеса, вона там і лишилася. Я репетувала, як різана, на всю Казенщину, бо ногу не можна було ніяк витягти. На мій крик позбігалися якісь люди, почали згинати спиці, та визволяти мене з колеса. Боліло дуже, як дошкандибала додому не дуже і пам’ятаю, та після того випадку Свєта довго відмовлялася мене возити на рамі.
Того ж року наприкінці літа почали спіти пізні абрикоси біля порогу. Так хотілося скуштувати саме з цього дерева, бо зеленцем ми пообносили всі плоди ще в червні, а на самому вершечку, вабили око жовтогарячі абрикосові боки, яких я налічила майже десяток.
Я з порогу вилізла на загорожу, потім по стовбуру, з гілки на гілку, між колючих абрикосових голок. Я була біля своєї мети. Кілька солодких і соковитих плодів я скуштувала просто на дереві. Потім, решту зірвала абрикос в пазуху. Аж тут, в цей час, хтось вийшов з хати і я так злякалася що мене побачать високо і почнуть хвилюватися, що відпустила гілку за яку трималася. Тієї ж миті під ногою щось затріщало, нога ковзнула вниз, гілка зламалася, і я гунула з того дерева зачіпаючись за кожну гіллячку і кожну колючку, здираючи шкіру до крові.
Вже на землі я усвідомила що з абрикос лишилася юшка, а я була вся обдерта. Пам’ятаю, як пекли мої рани, коли їх протирали трійним одеколоном.
Одного недільного, дощового дня дідусь з бабусею збиралися йти на вибори, нас лишали вдома самих дивитися «Гостю з майбутнього». Бабуся випрасувала собі хустинку з квічастою обводкою, коричневу спідницю, дідусеві білу теніску. Зібралися і пішли у клуб на голосовку.
Не встигли вони дійти до Шостака, як нам схотілося пограти у «Панаса». Мені зав’язали очі косинкою, розкрутили зі словами: «Панас, на чім стоїш?... Що продаєш?... Лови мишей, а не нас…» Я й почала ловить. Розмахувала руками з надією спіймати Іру і Артема. Аж тут моя ліва рука прилипла до чогось гарячого і болючого. Я з криком зірвала з очей косинку і побачила, що рукою торкнулася гарячої праски, що стояла на столі.
Трішки шкіри шкварчало на прасці, на руці була рана, як сірникова коробка, а біля неї червона опечена пляма. Я продовжувала кликати на допомогу, та «миші» думали, що я хитрістю їх до себе виманюю. Коли Іра з Артемом переконалися, що моє волання це не жарти і не хитрощі, швидко вилізли з під круглого столу і ледве не звалили чорно-білого телевізора «Березку». Потім вдвох потягли мене на поріг де стояли відра з дощовою водою. Щодуху занурювали туди мою опечену руку, і тримали мене, щоб я не вирвалася і не втекла від їхнього лікування.
Ціле літо носилася я з тією рукою, адже все почервоніння перетворилося у величезні пухирі, які лопалися, погано гоїлися, а я безперестанку робила компреси з відвару трави гусячої лапки. Цього разу сіточки, що я колись тягала з автомобільних аптечок, використовувала вже за прямим призначенням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020
На початку дев’яностих у Світличному почали проводити газ. На вулицях копали довжелезні траншеї, наче лабіринти, які розгалужувалися в кожну вуличку і до кожної оселі. Потім довго туди вкидали труби, їх зварювали, кріпили потім чекали поки загорнуть ями.
Ціле літо на Казенщині все було перекопано. Ніяк було проїхати, а переходили на іншу сторону траншеї по дерев’яних місточках. Кожен господар собі його робив сам з дошок, старих дверей, одним словом, хто як придумував так і робив, щоб і собі зручно перейти, та і худобу перегнати. Коли було грязько, то по вулицях не лишилося місця щоб пересуватися без перешкод. В цей час газові окопи були особливо небезпечними.
Для куткових дітей це був не аби який атракціон, адже всі раніше відомі ігри набували нового колориту. Граючись у хованки, ми могли ховатися як на землі так і під землею, гра в квача теж була особливою. І великі і зовсім маленькі, всі були захоплені дозвіллям по газових ровах.
Одного разу у ровах ми грали у «зайців та лисиць». Суть гри така, що зайці Артем, та Сергій тікали від зграї лисиць, яких було набагато більше: ии з Ірою, Оля і Нашаша Ляхові, Леся, дівчата Глобинцеві. Так ми гасали по підземеллю півдня, аж поки не травмувався заєць Артем. А сталося все так.
В той час частина труб була вже в ямах, а частина на землі. В місці де довжелезна труба звисала в канаву зайці надумали заховатися, Сергій на дві голови нижчий від Артема тому пробіг під трубою а Артем торохнувся лобом і втратив свідомість. У скрутну хвилину зайці з лисицями тягли з канави Артема, тулили до лоба подорожники, вели додому ледь живого, щоб вже наступного дня продовжити цікаві забави в газовій ямі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881787
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jikrrsfMWvU[/youtube]
Пам’ятаю з дитинства, що тільки чула музику по телевізору, зразу ж мені хотілося танцювати, викручаватись, ставати на місточок та березку. У мене була мрія – сісти на шпагат, я щоденно розтягувалася, старалася, але ніяк не вдавалося. Мені пощастило, я випадково сіла на шпагат, але за цю пригоду мені соромно й досі.
Перед двором був величезний вигон увесь у спориші і тому часто ми там гуляли коли до нас приходили Сергій та дівчата Ляхові. Інколи там паслися гуси, інколи качки, корови по дорозі в яр теж там скубли травичку. Саме перед двором хлопці робили собі футбольне поле. Замість воріт клали цеглини, ділилися на команди і грали до темна.
Якось, під двір зійшлася купа хлопців: наш Артем, Кальбусові, Сергій Ляшок, Колька, Руслан, Крихтенкові, ще якісь велосипедами приїхали. І почалася б гра та не вистачало одного гравця, тому мене поставили на ворота.
Я старалася не пропустити гола і не підвести свою команду, я відчайдушно відбивала м’яч, ловила його, відбивала, аж тут сталася неприємність.
М’яч летів просто у ворота, щоб не допустити попадання я вибігла вбік від воріт. Впіймала мяча і в цей час моя нога ковзнула і поїхала вперед і я вже на шпагаті. Та моя радість швидко минула, коли я побачила що спочатку я втупила в коровячі «міни», які щойно залишила череда, і я вся приземлилася саме в на них.
Як же мені було соромно. Всі збіглися дивитися на шпагат, а я сиділа в смердючій бридоті і мріяла як же швидше добігти до двору та змити з себе рештки слави.
Наступного дня коли я згадала про шпагат намагалася повторити вже в хаті, без свідків та без екстриму. Я обрала ліжко застелене новою ковдрою, бо на атласному червоному квадратику, який виглядав з підодіяльника добре скобзалися ноги. Шпагат вийшов з першого разу, але і підодіяльник тоді розірвався на дві половинки. Довго я пояснювала, як так вийшло розірвати новий елемент постільної білизни.
Далі для своїх шпагатів я почала обирати більш простіші місця, щоб не зашкодити ні собі, ні іншим.
[i](* - на фото я сідаю на шпагат в гумористично-хореографічній постановці)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881530
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020
Майже щодня бабуся Маруся з нами ходила в магазин. Спочатку нас всіх треба було вмить, причесати, одягти щось новеньке і чистеньке. Шлях туди й назад був не близький, а ще коли вистоїмо в черзі, то додому поверталися перед обідом і бабусі вже ніколи було діло робити. У магазині ми починали варити воду, тому сітра, тому цукерок, тому альбом і олівці, то конструктор, то босоніжки. Бабуся намагалася купити те, на що вистачало грошей.
Коли ми підросли, то почали ходити втрьох, щоб донести хліб і батони. Згодом Артем ходив сам, а ми з Ірою вдвох.
Похід в магазин був дуже цікавим завданням для нас, бо ми по дорозі заходили наїстися абрикос, придивлялися в центрі села собі хатинку, а потім цілу дорогу фантазували на тему, як би ми тут жили. У центрі села ми по тричі обходили всі магазини, щось там собі придивлялися постійно.
Одного разу Іра своїм довгим язиком мене опозорила. Діло було так… Ми стояли в переповненому продуктовому магазині в тісній черзі. Довго ми чекали поки будкова машина з Варви привезе лотки з хлібом, аж тут Іра засумувавши відпалила на весь голос: «Інна, давай леп качать!»
Такого сраму я витерпіти не могла і швидко потягла Іру за собою додому, а Артем, замість нас, пішов по хліб вже в обід. Ірина репліка вибила мене з колії, а все тому, що напередодні тьотя Оля кликала Іру купатися після активного дня на сільських просторах і казала: «Йди, будем леп качать!» Це звичайно, був жарт, та і люди у черзі почули, посміхнулись і забули, а я до кінця літа відмовлялася ходити в магазин. (От така була душевна травма).
Та не лише в центрі села ми могли зробити покупки, дуже часто ми ходили на «Газове». За нашим яром і шовкунами був підрозділ газопереробного заводу, називали її «Дожимна», або «Газове». Саме туди для працівників підприємства привозили свіжі, якісні, дефіцитні товари, тому часто жителі Казенщини саме на «Газовому» скуплялися. Шлях був однаковий - що в центр, що туди, та і дорогу лише раз переходити, а то все стежками та полями ходити. Хоча тут були свої небезпеки: то десь гадюка пролізла та нас налякала, то щось у лісі зашаруділо, то якийсь дурак на дуба кота прив’язав… Але все це не марно, бо ми з «Газового» крім хліба приносили «Пепсі-колу», шоколадки, повітряний рис, плавлені сирки, шоколадне масло і ще всього багато.
Походи по хліб були щодня, ми самі обирали де нам робити покупки, та бувало і так, що хліб і сайки у авосьці дідусь приносив коли йшов з роботи.
Пізніше, коли дідусь і бабуся постаріли, то скуплялися в торгашів, які двічі на тиждень привозили продукти та необхідні товари на куток. А ми й досі згадуємо ті пригоди, які траплялися з нами під час походу по хліб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020
Щоліта нас долучали до дуже важливої сільської роботи – заготовляти сіно на зиму. А починалося все так. Ввечері після роботи дідусь ішов на сінокіс дивитися на траву, ми ж як особиста охорона, бігли за ним. Спочатку ми дійшли до бабусі Груні, там перекинулися парою слів і далі пішли у вуличку повз Гришків. Десь посередині майже безлюдної вулиці дідусь звертав у бік у високий бур’ян та лопухи. Обережно протоптував стежку між гілками колючого терну та жалючої кропиви. А ми пробираючись цим шляхом слідували за дідусем. Дідусь спускався з пагорба і непомітно пірнав між гілок на світлу галявину, яка була вся у високій і соковитій траві. Трішки там подивився і велів нам повертатися.
На зворотньому путі дідусь знову заходив до родичів і домовлявся з дядьом Колею, щоб він допоміг косити траву.
Вже наступного дня ми з бабусею йшли тим же шляхом на сінокіс.
Замість зарослів, була акуратно викошена стежка, яка вела саме до нашого сінокосу. І починалася робота. Ми розтрушували свіжоскошені покоси, вибирали кропиву та високий бур’ян з трави, відкидали її від лісу, скидали з пагорба і все це під палючим літнім сонцем. Час від часу ми зупинялися щоб напитися води з літрової банки, то з’їсти шматок хліба з салом. Щомиті ми пильнували, щоб випадково не вступити у хатинку рижих мурашок, які дуже боляче кусали і були всюди.
Вся робота тривала у швидкому темпі, хто розтрушував руками, хто граблями, хто вилами, але ми дуже спішили щоб встигнути до обіду поки приженуть череду.
Після обіду знову на сінокіс щоб перевертати пов’ялу траву. Кілька днів тривала безперервна робота, тому що до дощів потрібно було перевезти сіно додому.
Сінокіс мав лише один під’їзд і мало який трактор міг туди заїхати, бо спочатку треба було транспорту спуститися в яр, потім проїхати під болотом і піднятися на крутий пагорб оминаючи рови та кущі.
Одного разу коли перевозили і сіно кожен мав свою роботу: дідусь був на причепі і упорядковував сіно, яке закидали вилами з низу, ми з бабусею підгрібали все до купи. Коли переїхав трактор до третьої купи сіна, почалася та ж сама робота, але в цей час відбулась якась несправність з трактором і він з розгону поїхав униз зі страшною силою.
Всі дуже злякалися, я бігла до трактора так, що навіть шльопки погубила, тому що на причіпі був дідусь, а трактор летів просто в болото. На щастя все минулося добре, дідусь вчасно схватився за якусь залізяку і втримався, а водій перед болотом, зумів повернути кермо на дорогу.
Сіно, яке привезли з сінокосу скидали під двором у велику кучугуру, а потім до самісінької ночі попінками переносили його у холодний хлів на зберігання.
Так тривало щоліта і дідусь безперестанку, щось десь косив і на баби Сарафининому городі і в садку і кругом обійстя. Коли наближалася хмара, то вся робота прискорювалася у кілька разів, лише б не намокло і не пропало сіно для худоби. Але ж бувало і так що неочікуваний дощ кілька разів поливав сіно і воно перетворювалося у безбарвну, вицвілу солому не придатну для використання. Тоді було дуже шкода сіна і шкода вкладеної в сіно праці, а ще виникала нагальна потреба шукати місця, де можна викосити і висушити сіно.
Надзвичайно складна праця тоді була буденністю, а зараз - це взагалі виглядає, як складний і відповідальний ритуал селян, який потрібно було з гідністю пройти для благого задуму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2020
Коли бігли у яр, нас тягло як магнітом до казенного ставка. Ми його знали, як свої п’ять пальців, а можливо й краще. Ми знали де клює риба, знали де які корчі у воді, де купатися краще, а куди краще і не підходити. Кожне містечко там мало свою красу і неповторність.
Від дороги був крутий берег ставка, а внизу біля води розміщувалися рибалки, які хотіли ловити на глибині. Посередині греблі росла старезна верба, яка поступово засихала, у ній з’являлися дупла і поступово перетворювалася на страшну суху потвору. Повз вербу дорога вела до греблі, де з одного боку стояла труба і з неї вода перетікала на інший бік невеликим струмком десь глибоко внизу в очереті. Ця дорога мала далі крутий підйом до шовкунів, де за лісом виводила на асфальтову дорогу. Інколи цим шляхом ми скорочували дорогу коли їхали з Гнідинець. Було швидко, але дуже страшно, бо гребелька була занадто вузенька і здавалося що один бік коліс рухався майже по краю дороги біля ставка, а інший – в повітрі над глибокою прірвою.
З дороги огинаючи ставок йшло безліч вузеньких стежинок що понатоптувала ферма. Поруч був пляж який ми називали «Пісок», хоча крім глини й грязі там нічого не було. Хоча це було єдине місце на ставку де можна було плавати і дорослим і малим. Інколи ми так захоплювалися плаванням з надувними кругами, що пізно помічали, як на нас суне вороже рогате тисячне військо фермівського скоту. Тоді ми згрібали одяг ближче до себе, а самі ліпили з грязюки «сніжки» і жбурляли в тих корів, які наближалися до на і до нашого пляжу.
Коли були зовсім малими, то ми купалися на Улитиній, та ми називали це місце мілиною. Там можна було спокійно перейти на інший бік лише по шию занурившись у воду.
Далі починалися лози, там ніхто не купався та і вудки там зачіпалися за коріння, але там ставили ятри. Коли надворі смеркало дідусь йшов до ставка, а ми підтюпцем бігли за ним, щоб допомагати нести рибу. З дому дідусь брав шматки хліба, макуху, якусь кашу для прикормки. Біля лоз дідусь роздягався і майже по пояс заходив у воду, і повільно витягував ятір на берег. Ми витягували блискучих карасів, дідусь вкидав рибі нові харчі і знову закидав ятір у лози, щоб зранку знову прийти по улов. Додому ми поверталися вже по-темному, страшно було йти вузенькою дорогою в лісі, ми трималися за руки і тулилися до дідуся.
Від нашого боку ставка з найрибніших місць можна відмітити пеньок, до нього було складно дістатися, або перестрибувати воду, або по менших пеньочках пересувалися до цього місця. Біля пенька не було бур’яну, не було затопленого коріння і тому закинути гачок можна було майже на середину ставка. Біля березняка у корчах теж добре клювали маленькі карасики. Кожен рибалка собі облюбовував своє рибне місце і намагався прийти першим, щоб ніхто його не зайняв.
Артем із другом Сергійом по кілька разів на день ходили рибалити. Улови були різні то великі, то малі, то мало, то багато. Одного разу Тьома прийшов мокрісінький, але дуже щасливий. Виявляється його короп затяг у воду та обірвав тятиву. Але все ж вдалося крім двох маленьких карасиків упіймати кілограмового вусатого коропа.
Я теж дуже любила рибалку та у мене було кілька умов, щоб хтось нанизував черв’яків і лазив у воду розплутувати вудки, що часто заплутувалися у корчах. А в Артема умови були свої: ми з Ірою мали сидіти тихо, і до ставка і назад нести всі вудки.
У вихідні на рибалку ходив і дідусь. Зазвичай він ловив на донку, в той час коли ми на мілині заплутували в гілках свої вудки.
Одного разу після дощів прорвало греблю на Рогинському ставку. Всі люди з підсаками йшли в лози ловити рибу, яку течією несло у Казенний ставок. Ми з Ірою озброївшись пластмасовими іграшковими корзинками і сіткою теж пішли у лози. Там бродили по траві і знаходили карасиків які заплуталися, зачерпували корзинками води і так теж ловили рибку. Цілий день ми рибалили і принесли того разу багато золотих карасиків.
Вдома, чистити рибу найчастіше приходилося мені. А бабуся її смажила смачну-смачну до золотистого кольору. Інколи, збувалася моя мрія і мені дозволяли зробити з риби тараньку. Я її чистила, мила, солила нанизувала та підвішувала до труби в сараї де було сіно. І не проходило і кількох днів як лазила до рибки, перевірити, чи ще не готова. Взагалі то я люблю дуже суху рибу, та від моєї нетерплячки, дуже рідко вона встигала досихати до потрібної кондиції.
Вже років двадцять я не була біля Казенного ставка. Кажуть він заріс очеретом та лозами, яри позаростали чагарниками, бо там вже кілька років не випасають худобу, не гонять тим шляхом ферму, бо більше десятка років тому були знищені всі фермівські приміщення. Бобри повалили у воду стовбур старої верби. Скрізь все заросло, але в пам’яті у мене залишився той ставок, який був у моєму дитинстві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880836
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020
Не було жодного дня щоб ми раз чи кілька разів не побували у яру. Він був близько, лише через кілька хат починалася дорога, яка вела прямісінько у яр до ставка. Там, приблизно раз в місяць пасли скот, вмостившись в холодочку під високим деревом і слідкували щоб корови не йшли в ліс, на іншу сторону струмка, не тікали додому чи не перлися до ставка.
З дому бабуся нам готувала торбу їжі, щоб внуки не зголодніли. А ми,ледве встигали спуститися до яру, і починали трапезу, яка тривала аж поки не треба було гнати корів з пастівня. Бабуся завжди клала хліб з жареним салом, молоденькі огірочки, варені яйця, а на десерт батон і півлітрову баночку молока.
Щоразу потрібно було змінювати місце дислокації перебиратися вслід за коровами. А вони могли йти куди завгодно: або в дубки, або в пасіку або дертися до шовкунів, чи в бік Рогинського ставка. А могли навіть до мостища дійти, дивлячись де в той час була паша, і де останнім часом їх пасли.
В залежності від того, де ми знаходилися і забави ми видумували відповідні. Коли пасли у ярку під назвою «Пасіка», то слідкували щоб корови не лізли в поле і не тікали додому. Ми тим часом могли почистити криниці біля ставка, або дощовиком наносити води і вилити ховраха. Коли корови йшли далі, то ми рвали там липовий цвіт, суниці, а я одного разу ухватила за шубку зайця, правда він від мене втік, а мені залишив лише жмуток шерсті в долоні, і я довго намагалася довести, що то справді із зайця вирвала, а не десь знайшла.
Коли корови заходили у ставок на мілині, щоб напитися води, та якось врятуватися від оводів, то потрібно було слідкувати, щоб вони не перебрели на інший бік ставка, де за акацією починалися людські городи.
Коли ми чули вдалині зловісне ляскання батога, то розуміли, що дядьки на конях женуть колгоспну ферму на випас, і нам потрібно було відгородити череду, щоб скот не змішався.
Інколи, відразу тільки спускалися в яр, корови повертали між лісів болотом і йшли в бік Тарасівки. Там був дуже крутий схил пагорба, а на ньому росла низенька травичка без колючок і кущів. Добре підобідавши, ми з Ірою вирішили скочуватися з цієї гори. Ми, наче клунки з просом котилися до самісінького очерету. Було надзвичайно весело і цікаво, та після п’яти таких скочувань ми зрозуміли, що космонавтів з нас не вийде. Закрутилися голови, нам нудило і було дуже погано, тому замість того щоб завертати корів ми лежали під кущем глоду в холодочку і страшенно мучилися.
Коли хотілося пити то ходили до Снівниці, там витягували холодну воду і пили просто з відра, а на зворотному шляху в яр обривали спілі ягоди з вишень, які росли під двором.
Щоразу коли ми пасли, дідусь кожному своїм складаним ножиком вирізав свистки з гілочки липи. Ми втрьох свистіли щодуху на весь яр, ніби арбітри на футбольному полі намагалися курувати скотом, за допомогою звукових сигналів.
Пам’ятаю, як одного разу ми поглали череду під мостище, а там було озерце. Якщо чесно то звичайнісінька калюжа, у якій було по колін води, а муляки у двічі більше. Удвох з Ірою ми купалися півдня у цій багнюці, намазувалися грязюкою, оббризкували одна одну, в той час як Артем з дідусем пасли скот. Страшенними замазурами ми повернулися додому, білизна пранню не піддавалася, а от нас тьотя Оля довго квасила у мисці, щоб відмити бруд після купання.
Коли не треба було бігати завертати скот, то ми у лісі шукали гриби. Як зараз пам’ятаю, де завжди траплялися красноголовці, де росли синяки. Набравши грибів ми з трофеями поверталися додому, а бабуся нам варила юшку з грибами.
Добре роздивившись грибні місця, ми втрьох а інколи ще й з Ляшками ходили по лісу в пошуках лісової здобичі. У лісі, що за струмком росли бабки і красноголовці, а у березняку було повно піддубнів, які спритно ховали свої м’ясисті брилі в суху траву. Інколи гриби ми знаходили і на сінокосі, недалеко від Оліянового дворища.
Заразом могли піти до руїн хати, а там такі абрикоси росли, що ледве в жмені вміщувалися. Ми паслися біля дерева, набирали повні пазухи соковитих абрикос і були раді, що саме нам вдалося знайти це дерево. Коли спіли горіхи на ліщині то ми йшли в ліс, Артем ніби вудки різати, а ми за компанію і повні кишені наривали смачних горішків які їли свіжими, або сушили на курятнику.
Кілька разів у молодій акації та лопухах ми робили собі схованки. Сиділи там тихенько, як миші, а коли якийсь рибалка недалеко від нас закидав вудку то починали його лякати. Не так лякали, як шуміли, сміялися, кричали, що в рибалки не було шансів щось упіймати, бо від нашого вереску шарахкалися навіть жаби.
Так на свіжому повітрі і лоні природи проходило наше літо, ми зростали і засмагали ганяючи по нашому яру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880832
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020
Щоліта з Криму до бабусі й дідуся приїздили внуки Артем та Іра. Їх зустрічали в Прилуках на залізничному вокзалі, віталися і саме там вони припиняли говорити російською, а починали балакати так, як ми. Привозила їх у червні тьотя Оля на ціле літо. Спочатку поки в неї була відпустка, а потім сама їхала у Бахчисарай, а в кінці літа моя мама їх відвозила щоб встиг Артем у школу.
За рік ми страшенно скучали один за одним і тому, я лишалася з ними на ціле літо у Світличному. Нам було надзвичайно весело, що не день, то нові забави, пригоди, постійно якісь дитячі халепи та своєрідні перемоги.
Вдень ми гралися на подвір’ї, бігали до товаришів, по лісах по ярах, минав наш день, У хату ми заходили тільки їсти, хоча тоді я любила тільки смаколики. Всі діти з кутка як саранча не злазили з цукрової шовковиці, яка росла край двору у діда Дубинника. Ми по пятеро сиділи на паркані і смакували солодким делікатесом, аж поки у двір не виходили дід чи баба, тоді ми всі як грудки падали на дорогу і розбігалися в різні боки.
Щоденно ми мали важливу роботу – відгонити гусей на ставок. Дуже не хотілося прокидатися зранку, але обов’язок – є обов’язок. Та якщо чесно, то ми їх ледь догонили до яру. А там лякали гусей, розганялися і скеровували їх на дорогу, яка вела до ставка, а самі з чистим сумлінням поверталися додивлятися свій сон.
Коли були кролі, то вимірювалися, кому йти по полин та забудьки, чомусь така робота завжди випадала мені.
Найтяжче було тоді коли дощова погода тримала нас у хаті. Ми дивилися телевізор, Артем - читав книжки, я – вишивала, а Іра розфарбовувала свої розмальовки. Більше одного дня таку каторгу не можна було витримати.
Пам’ятаю, як ввечері на порозі під берестком ми вечеряли польовою кашою, яку бабуся варила надворі за погребником. Каша була смачнюча пахла димом і літом. Потім ми купалися у великій мисці, бо за день були, як із грязюки зліплені і йшли в хату дивитися фільмоскоп. На стіну кріпили білу простиню, на столі ставили стільчик з якого кіномеханік Артем прокручував нам плівки з кадрами улюблених мультфільмів, а дідусь завжди читав текст, який зображений під кадром. Було так цікаво, що ми після короткого сеансу всі швидко засинали, щоб набратися сил для наступного насиченого дня.
[i] (* - Тьома, Іра та я разом з бабусею Марусею у дворі під берестком. Приблизно 1991-1992 р.р.)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880742
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020
Коли я приїздила до бабусі й дідуся, то моє перебування там не обмежувалося лише гостюванням у них. Неподалік, жили в нас родичі і ми щодня їх навідували.
Там жила бабуся Груня, хоча бабуся вона моїй мамі, і мати дідуся Івана, але ми зверталися саме так. Вона була дуже низенького зросту, дуже повна, як колобочок та завжди усміхнена. На ній завжди був темного кольору фартух, який їй пасував до будь-якого одягу. Сиве волосся виглядало з під хустки зав’язаної під бороду і на зап’ястку маленької, але ніби надутої руки був мідний браслет, який бабся Горпина носила від тиску.
Бабусю Груню найчастіше можна було побачити на лавці біля колодязя, коли гомоніли з Бадрачкою та дідом Валахом, у дворі біля погреба на ослінчику - за якоюсь важливою сільською справою, у кухні – коли чистила картоплю, чи варила борщ, у кріслі біля телевізора – коли йшов її улюблений серіал, або у маленькій кімнатці біля печі – коли нездужала, то там відпочивала, а навкруги дуже тхнуло різними ліками.
Коли у родичів за столом збиралися гості, то бабуся Горпина завжди просила щоб ми з мамою вдвох поспівали, а вона слухала і по щоках текли сльози.
Крім бабусі Груні в цій хаті жив її син з невісткою, та внуки.
Дядьо Коля, (так я його називала, а насправді він мені дід, бо рідний брат мого дідуся) працював у колгоспі, їздив на автобусі і часто підкатув нас то по хліб, то до свого двору. Був він високого зросту, кремезний, завжди носив сорочку розстебнуту від коміра і закочені до ліктів рукава. Дома ми могли побачити лише вечірньої пори. Найцікавішою забавкою була музична скринька, яку дяді Колі хтось подарував. Стояла вона в залі, високо на шафі і мені щоразу хотілося її відкрити, щоб вкотре послухати «Полонез» Огінського.
Дружина дяді Колі – тіточка Надя, працювала бухгалтером то в Богданах то в сільській колгоспній конторі. Коли ми до них приходили, то вона обов’язково нам показувала нові вишиті рушники, наволочки чи серветки, які перезнімала у сільських майстринь.
Славік (мій двоюрідний дядьо і двоюрідний брат моєї мами) в той час ходив до школи, але у вільний час займався рибалкою і щодня фіксував свій улов у зошиті. Рибалив він на всіх ставках які у Світличному, а їх було багато. Біля дивана на якому спав Славік стояв магнітофон «Маяк» а біля нього цілий дипломат касет різних музичних напрямків, які він колекціонував.
Свєта, його сестра, часто до нас приходила гулять, або ми до неї. Зі Свєтою я ходила на шкілький вечір присвячений Василю Стусу. У Свєти я інколи ночувала. І вона, будучи старшокласницею приїзджала до нас У Гнідинці з подругами, щоб піти погуляти, а потім у нас ночували.
Коли у моїх родичів провели телефон, то я часто приходила, щоб подзвонити мамі на роботу. Бувало, що там мені давали тараньку, яку я просто обожнюю.
Інколи, навіть по двічі за день ми відвідували родичів, а вони відвідували нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880739
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2020
Скільки себе пам’ятаю, завжди з нетерпінням я чекала поїздки до дідуся й бабусі у Світличне. Село це від нас приблизно в десятку кілометрів, в залежності яким шляхом добиратися. Там мене з нетерпінням чекали мої родичі дідусь та бабуся. Я теж була щаслива коли на Казенщині доїжджаючи до Шостаків бачила білий трикутничок фронтону на хліві і до самісінького двору на всю машину репетувала «Оно, насє Сітисьне».
Перед двором був величезний вигін покритий килимом зеленої трави, вузенька стежечка повз електричний стовп, купу соломи, до колодязя, звідки носили воду на коромислі.
Спочатку воріт і хвіртки не було, замість них товстелезні зелені труби, які вказували куди треба заходити, хоча найяснішим орієнтиром, що справді потрапили туди, був величезний гіллястий бересток серед двору, і шовковиця, яка росла ближче до хати, їх було видно здалеку.
Першим нас зустрічав коротконогий, чорний, кудлатий Кутька, який своїм унікальним голосом дзявулів, і сповіщав що приїхали гості.
На порозі нас зустрічали бабуся та дідусь веселі, радісні і щасливі, що ми приїхали. А їздили ми щотижня, а бувало і частіше. Батьки щось допомагали чи на городі чи по господарству, а я просто гостювала.
Тільки випадала хвилинка перепочинку, бабуся запрошувала полежати на дивані на величезних пухових подушках, а в цей час метушилася коло плити, груби чи печі готуючи смачні і неповторні страви для нас.
Бабуся варила червоний борщ з лободою, з характерною томатною кислинкою, смажила на сковорідці картоплю, рум’янобокі карасики, омлет, який був пишний і повітряний, як хмаринка. М'ясо з печі завжди мало хрумку коричневу шкірку. Все було надзвичайно смачним і пиріжки і булки і корж, що схожий на торт, але бабуся говорила що воно сьогодні «невдачне», а от учора було «навмир добре».
Завжди із крайньої шкаховки мені витягували якісь гостинці, чи то в магазині купили, чи на газовому чи Пащина привезла, чи кум пригостив, все складали там, а потім відгодовували мене смачненьким.
Щоразу запрошували переночувать у себе. Коли ми лишалися, то тато з дідусем пили по чарці, потім довго курили свої цигарки, мама говорила з бабусею, а я ганяла то до одних то до інших. А коли я лишалася сама, то цілий день мене забавляли як могли: сто разів я переглядала величезний фотоальбом зі світлинами людей, багатьох з яких ніколи не бачила, то сумські родичі, то прилуцькі, то бабусині брати, то фото якихось родичів яких вже немає. Далі мені читали потріпану книжку російських народних казок, розглядала плакати рідкісних птахів, потім перемірювала весь одяг який був гардеробі і чимось мене зацікавив, якщо ні, то у вузлах на печі шукала собі оригінальне вбрання.
Ввечері дивилася вечірню казку і бабуся мене вкладала спати. Це було найстрашніше. Чомусь мені було так сумно, не радували повчальні віршики, які бабуся розповідала лежачи біля мене у залі на дивані, ні казочка про півника-кугутика, бо я сумувала, що всі мої гнідинчани «дома разом, а я одна-однісінька, як пальчик». Спочатку я довго не могла зрозуміти, що мене тут теж дуже люблять і оберігають, тому так важко було засинати.
Згодом коли підросла, то залишалася частіше, тут була особлива аура дитинства, адже навіть за якусь шкоду, на мене не підвищували голос, і навіть не ображалися. Час минає і буденні колись моменти, зараз стали лише спогадом, приємним і неповторним.
(* - на фото дідусь Іван і бабуся Маруся. Храм 2012)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880649
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2020
Чула вислів: «Чого ти, як шершень?» Який той шершень я не могла уявити. Знаю що схоже на бджолу, знаю що дуже дзижчать, але я їх не бачила.
Коли в Марунденків було весілля і віддавали заміж доньку Оксану, то все виконували чітко до давніх традицій.
В неділю обов’язково катали на візках весільних батьків. Коли вже їх викупали у ставку, дійство майже завершилося, всі свайбани поверталися назад до весільного столу навпростки.
Саме там відбулося моє знайомство з шершнем. Ми йшли шелюгом повз старі верби, саме там у стовбурі щось гуло, але ж то далеко. Коли вже заходили в глибоку дорогу мене щось з розгону вдарило в потилицю. Укус був настільки сильний, що мене ледве з ніг не збило. Страшенно почало боліти місце укусу. Вмить на його місці напухло наче пиріг і поки я дійшла до весільного двору, мене вже не впізнавали.
Напухло все, крім стопи правої ноги. Миттєво всі куховарки почали мене рятувати. Тулили до укусу холодні каструлі та лід, прикладали мокрі рушники, мазали мазями, витирали горілкою, давали пігулки.
Того дня я вже не святкувала, бо мене, як повітряну кульку покотили додому і за лікування взялася вже бабуся.
Знайомства з шершнем я не забуду ніколи. Довгий час я оминала і ті верби і шелюг взагалі. Коли чула підозріле дзижчання обходила десятою дорогою. Пройшло багато часу від нашої зустрічі, та такого знайомства не побажаю навіть ворогам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020
На сцені я з трьох з половиною років, тому за тисячі виступів зі мною траплялися різні як курьйозні так і майже трагічні, але вони виховали в мені розуміння того, що сцена – це надзвичайне місце сили. Коли працюєш від душі і вкладаєш багато енергії, то кожному глядачеві перепадає невеличка частинка її, яка через оплески та захоплення повертається до мене стократно підсилена вдячними глядачами.
Був у нас такий концерт, де кожен виконавець проявив свою лажу. Чи то були магнітні бурі, чи погані на очі глядачі, змушували артистів чи забувати слова, чи не попадати в тональність чи чухатися та позіхати. Я тоді, якраз почала розповідати гумореску. До половини розказала чітко і виразно, а потім забула, тому прозою завершила.
На районному конкурсі дитячої творчості, виконуючи народну пісню забула всі слова, тому один куплет тричі повторила, махнула рукою та й пішла за куліси ревти.
Коли співала у шкільному тріо на районному звіті, якраз під час динамічної та емоційної кульмінації пісні, з мене просто на очах глядачів сповзла плахта. Я її ловила, тримала, але все ж доспівала пісню до кінця.
Довгий час мене лякали виступи в ролі інструменталіста, тому технічні заліки, академконцерти, виступи на сцені. Дуже трусило тоді і моє хвилювання заважало мені якісно представити вивчені «на зубок» твори. До цього часу соромно, як я провалила виступ на конкурсі в Чернігові. Таке було враження, ніби я баян вперше побачила.
До ремонту, звичною неприємністю на концертах було застрягання підборів між дошок. Під час танцю часто злітало взуття і до кінця приходилося дотанцьовувати голими п’ятами по сцені. До цього часу пам’ятаю моє приземлення на ковролін голими колінами під час виконання циганського танцю.
Кілька разів злітали бальні сукні з випускниць під час кружляння у вальсі. Розстібалися шпильки, які тримали одяг, рвався по швах одяг.
Бувало так, що за концерт треба разів десять перевдягатися, а між номерами лише кілька фраз ведучого. Пам’ятаю мою участь в театрі естради, коли ми вчотирьох за один номер кілька разів змінювали образи.
Що вже говорити про тексти, скільки їх забували будучи перед публікою, але ж все минуло а лишилися тільки приємні спогади про становлення мого сценічного життя.
[i](*- я з мамою на сцені)[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020