Дружня рука

Хтось голосно мовчить

Ну  що  ти,  музиканте,  обіймаєш  так  гітару?!  
Вона  ж  мовчазна,  несмілива,  нежива?
Ти  кажеш,  що  почув  в  словах  моїх  неправду.  
І  що  вона  насправді  не  така  ….
І  що  у  ній  живе  нестримна  вибухова  сила,
І  що  у  ній  любов,  яку  ув’язнити  несила.
І  що  у  ній  сердець  людських  позичена  краса,
І  що  у  неї  теж,  буває,  виростають  крила  …
Послухай,  дай-но  я  тобі  зіграю,
Душа  дозволить,  може  й  заспіваю.
Бо  я  насправді  тут  не  просто  так  стою.
Я  на  розмову  з  друзями  чекаю  …
Спочатку  вітер  тихо  гомонить,
Заходить  сонце,  голосно  мовчить,
Старезний  явір  плечі  підпирає,
А  молода  черешня  теж  когось  чекає  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2018

Що можуть в космосі маленькі дві людини

Цей  запах  кави  передмістя,
Буваю  тут  вже  років  двісті,
Вдивляюся  в  старі  картини
Якоїсь  невідомої  родини.
Фортепіанні  іноді  концерти
Пробуджують  життя  в  німій  красі,
Життя  тут  неможливо  стерти,
І  недоречне  це  мінорне  сі  …  
Сиджу,  чекаю,  бо  сьогодні  день,
Коли  до  мене  ти  на  мить  приходиш,
Було,  що  раз  на  рік.  Тепер  -  лише  на  сто,
Там  в  інших  тих  світах  якась  незнана  бродиш  …
Але  я  бачу,  що  тобі  це  теж  болить,
І  що  змагання  з  часом  вже  над  силу,
Нічого  не  загасло  і  ніщо  не  спить,
Нам  просто  лиш  на  мить  весь  світ  цей  зупинили  …  
І  того  нашого  німого  почуття
Достатньо  лиш  на  ці  хвилини.
Що  можуть  в  космосі  маленькі  дві  людини?
Окрім  як  об’єднати  два  його  кінця  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2018

Я намагаюсь бути звичайним

Небом  цим  лечу  до  тебе,
Вітром  цим  тебе  торкаюсь,
Все  для  тебе.  Чи  так  для  себе?
Не  обертаюсь  і  не  каюсь  …
Я  намагаюсь
Бути  звичайним.  Я  намагаюсь  щось  не  зламати.
Бути  близьким,  а  не  центральним.  
Обійняти,  а  не  забрати  …
Де  взяти  тепло,
Де  тебе  шукати?
Я  ж  можу  тобі  щось  поламати.
Крила  зламав,  то  як  літати.
А  на  землі  німі  перешкоди,
Їм  не  потрібно  твоєї  вроди.
А  ти  така  -    у  тобі  сонце.
У  тобі  вітер,  дощу  багато.
У  тобі  простір,  у  тебе  крила,
Ніхто  не  зможе  їх  відібрати.
Тобі  так  легко  в  небо  злетіти.
Квіти  ловити,  що  я  буду  кидати.
Серце  обняти,  що  я  можу  віддати.
Тобі  залишилось  його  лише  взяти.
Я  буду  чекати  …
Тисячі  років.  А  може  колись  все  буде  іншим.
І  нас  з  тобою  буде  багато.
Багато  серця,  багато  неба.  
На  відстані  подиху.  Іноді  -  кроків.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2018

А якщо за тобою зірвусь

Чи  втримаю  я  тебе,
Коли  летітимеш  до  мене,
Впіймаю,  -  переконую  себе,
Міцно  –  міцно  вхопити  руки  треба  …  
А  якщо  за  тобою  зірвусь,
Полечу  униз  на  арену,
Навіть  коли  розіб’юсь,
Оберу  циркову  наречену  …
Правди  я  не  боюсь,
Зламаюся,  не  прогнусь,
З  лестощів  тільки  сміюсь,
Любов’ю,  буває,  нап’юсь  …
Над  страхом,  буває,  сміюсь,
Але  так  за  тебе  боюсь,
Тому  все  ж  піду  і  нап’юсь,
А  потім  вже  розіб’юсь  …
Очі  спинили.  Лечу.
У  тебе  дивлюсь  досхочу.
І  руки  тримаю  твої
Начебто  крила  свої  …  
В  очі  дивлюся  твої,
Начебто  в  небо  своє,
Квіти  мої  обійми,
Начебто  серце  моє  ...

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2018

Межа

Я  б  мабуть  вибухнув  давно,
Неначе  кілограм  тротилу,
Але  ти  встала,  заступила,
У  тебе  кожен  рух  -  тепло  …
Безликість,  хитрість  і  обман  -
Стійкий  і  всюдисущий  стан,
Такі  собі  палацики  й  фазенди,
Що  заздрять  навіть  фройнди  -  френди  …
Немає  сенсу  правду  говорити,
Як  є  запал,  ще  й  можна  укусити,
Сп’яніле  раціо  мовчить,
А  знахабнілий  хтось  кричить  …
Все  що  лишилось  –  то  людська  душа,
Така  міцна  твердиня  ця,
Зубами  панцир  той  не  розкусити,
І  словоблудством  в  землю  не  струсити  …  
А  в  двері  голосно  так  стукають  давно,
Презирства  варта  ця  нічна  потреба,
Де  ця  межа  між  тим,  що  щось  й  ніщо,
Негоже  це  -  такий  великий  світ  без  неба  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787842
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.04.2018

Утікай

Не  мовчи.  Ти  тільки  не  мовчи.
Багато  так  почути  треба.
Вкритись  краєчком  твого  неба.
Любові  щирості  навчи.

Не  закривай  очей.  Не  спи.
Не  відбирай  своїх  плечей.  У  моєї  руки.
І  руки  не  відбирай.  Впусти.
Мене  туди  -  у  твої  сни.

Слухай.  Якщо  ти  знову  кудись  не  біжиш,
Музику  цієї  весни.  Яку  я  написав  для  тебе.
Вся  у  квітах,  у  небо,  дивуючись,  лежиш,
У  цього  неба  саме  в  тобі  велика  потреба.

Утікай.  Ті  чорні  хмари  прийшли  за  тобою.
Їм  ніхто  не  потрібен.  Тільки  ти.
Ти  вкрала  їх  дощ.  Бо  ти  їх  заслонила  собою.  
Не  біжи  по  землі.  Краще  лети  …  

Утікай  туди,  де  справжні  дощі.
Де  справжнє  сонце.  Не  потрібні  ключі
До  найближчого  серця.  
Утікай,  бо  тут  усі  чужі  ...

Втекла.  І  повернулася  знову.
І  кажеш:  а  там  немає  твого  плеча.
А  там  немає  твоєї  руки.
Все  інше  там,  звичайно,  чудово  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2018

Аж до країв наповнено бокал

Краплина  справжньої  любові,
Що  так  хотіла  дощем  стати.
І  дружби,  що  на  ділі,  а  не  в  слові,
Такі  широкі  крила,  щоб  літати  …

І  струн  гітарних,  щоб  на  серце  не  мотати
Всього,  що  вже  над  силу.  Чого  так  багато  …
А  ще  натхнення,  щоб  вірші  писати,
Бо  без  віршів  так  просто  тінню  стати  …

Любов,  і  дружба,  і  натхнення
Аж  до  країв  наповнили  бокал.
Ці  складники  життя  настільки  незбагненні  
Не  мають  індикаторів  і  шкал  …

Бокал  впав  на  пісок,  та  не  розбився.
Це  друг  з  біди  вчорашньої  напився.
Любов  крилом  махнула  й  полетіла,
З  бокала  цього  пити  не  схотіла  …

Ну  а  мені  напою  цього  стало  шкода.
Я  випив  все,  що  там  було  до  дна.
Така  вона  людська  природа,
Що  їй  потрібно  цього  дивного  вина  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2018

Любов вона боєспроможна …

Бачив  сьогодні  книжку  про  те,  як  розмовляють  дерева.  
А  ще  усі  знають:  торкнися  води  і  добро  потече  до  тебе.
А  ще  від  музики  будуть  рости  квіти  майже  до  неба.
От  тільки  людині  кудись  не  туди  …  чомусь  постійно  треба!

Бачив  сьогодні  в  твоїх  очах  весняне  –  весняне  небо.
Сіру  хмаринку  штовхнути  назад  дуже  сьогодні  треба.
І  не  свою,  а  майже  чужу.  У  тебе  така  потреба.
А  я  стою  і  так  бережу  ніжність  свою  для  тебе  …

Світанок  затримався.  Наздожени.  Йому  без  нас  не  можна.
Лише  на  воді  щезають  сліди:    пробіг  і  хода  переможна.
Інакше  ...  щоденно  і  сильно  люби.
Любов  ...  вона  боєспроможна!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018

Нам здається, далеко палає війна

Нам  здається,  далеко  палає  війна,
Нам  здаються  далекими  ці  за  життя  перегони,
Пролітають  на  Північ  над  нами  із  Півдня  прокльони,
Що  твориться  на  Сході?    Це  просто  біда  …

До  снаги  лиш  плестися  в  хвості  наджорстокої  долі,
За  дрібні  мідяки  продавати  всі  залишки  волі,
Немов  зграя  голодних  вовків  накидатись  на  все,  що  супроти,
Ще  й  кричать  безтілесні,  проплачені  телепні  –  боти  …

А  найбільша  проблема  –  мовчазні  не  сотні,  мільйони
І  байдужі  мільйонам  сирійські  прокльони,
І  байдужа  ота  українська  журба,
Десь  на  півночі  біситься  дика  товпа  …

А  товпі  до  вподоби  ласкати  бездушну  ракету,
У  товпи  завивання  чи  крик.  Хтось  впирався,  та  звик.
Там  до  нині  махає  рука  над  кашкетом,
І  новий  мужичок  осідлав  броньовик  …

А  що  скаже  Землі  сама  справжня  жіноча  душа?
А  кому  це  сказати?  Душевна  краса  і  якісь  небеса?
Вона  їм  і  вірші,  і  букети  усіх  найпрекрасніших  квітів.
Але  їм  то  дарма.  Їм  потрібна  війна.

Тільки  щось  ті  осліплі  кроти  вже  не  бачать,
Що  ті  очі  жіночі  так  сильно  і  боляче  плачуть.
Ще  не  віриться,  але  у  темряви  теж  є  кордони.
І  цей  світ  -  не  в’язниця.    Їм  хотілось,  але  ...  не  поділиш  на  зони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786896
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.04.2018

Для всіх навстіж відкритий храм

Не  у  минуле,  а  в  майбутнє,
Не  у  страждання,  а  в  життя,
Не  дурість,  а  щось  дуже  сутнє,
І  справжнє  тепле  почуття    …
Візьміть  назад  живе  життя,
Не  імітацію  живого,
Воля  поверне  з  забуття,
І  розум  із  полону  свого  …
Не  втеча,  а  суворе  ні,
Обману  і  виставі  фарисеїв,
Нарешті  інші  ночі  й  дні,
І  пошуки  для  одіссеїв  …
Ненависть  плодять  глитаї,
При  цьому  згадуючи  бога,
Любові  царство  на  землі,
А  інше  все  –  якась  барлога  …
Візьміть  назад  дарунок  Бога,
Бо  від  вистав  уже  дурман,
Лиш  царство  правди,  геть  обман,
Для  всіх  навстіж  відкритий  храм  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786594
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2018

Коли приходиш, не буває смутку

У  тих,  хто  любить,  не  буває  смутку,
В  таких  немає  часу  для  образ,
Хіба  що  тінь  промчить  і  скине  куртку,
Ледь  струсить  з  неї  дощ,  помирить  нас  …
У  тих,  хто  любить,  радості  великі,
Навіть  з  маленького  тепла  росте  бузок,
До  щастя  рідко  люди  аж  настільки  звиклі,
Щоб  розсипати  щастя  на  пісок  …
Коли  приходиш,  не  буває  смутку,
Коли  ідеш,  журюся  я  здаля,
Життя  вбираєш  в  незнайому  палітурку,
Вертаєшся,  радію,  як  маля  …
Коли  ти  йдеш,  тобі,  мабуть,  так  треба,
Кудись  летіти  ген  до  сірих  хмар,
І  справді,  там  багато  того  неба,
А  на  землі  все  меншає  гітар  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2018

Завжди будеш ти й буду я

І  навіть,  якщо  я  піду,
Порвавши  усі  свої  струни,
І  навіть,  якщо  я  впаду,
Впаду  я  за  щось,  не  задурно  …
Осліпну  чи  стану  глухим,
Засну  і  не  скажу  будити,
Я  буду  любим,  не  чужим
І  буду  тебе  я  любити  …
І  навіть  якщо  моя  тінь
Буде  за  тобою  ходити,
Вона  серед  цих  потрясінь
Невидима  може  любити  …
Як  навіть  сліпий  буревій
Захоче  тебе  захопити,
Хтось  крикне  йому:  ти  не  смій
Не  вмієш  таку  ти  любити  …
Затерте  забуте  ім’я
Зринатиме  знову  і  знову.
Завжди  будеш  ти  й  буду  я
Така  цього  світу  основа  …
У  цьому  немає  кінця,
Для  цього  немає  початку,
Для  цього  дали  нам  серця,
А  зовсім  не  банківську  картку  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2018

Весна. Забудьте про зітхання

Ледь-ледь  зеленим  вкрилися  дерева  і  земля,
І  навіть  літо  виглядає  несміливо  і  здаля  …
В  твоєму  місті  мені  так  багато  цього  треба  -
Твого  пальто,  твоєї  посмішки  і  твого  неба  …
І  моїх  поглядів  неначе  крадькома,
І  з  твоїх  образів  і  осінь,  і  зима,
І  твого  поспіху  кудись  в  чуже  життя,
І  мого  поспіху  любов  і  каяття  …
Ввірвалось  сонце  і  ти  ожила,
Ввірвалось  небо,  вкрало  нам  дива,
Забігла  пташкою  мелодія  у  двір,
Знову  концерт  якихось  невідомих  лір  …
Ну  що  там  знову  натворила  у  душі  весна?
Немає  більш  до  кого  учепитися  так  міцно?
Вона  немов  вселилася  в  твої  слова,
Мов  дівчина  блукає  своїм  рідним  містом  …  
А  ти  їй  в  цьому  лиш  підіграєш,
І  жестами  повторюєш  її  найбільші  чари,
Ти  справжня.  Ти  нічого  не  вдаєш.
Помітив  я.  Ми  зовсім  інші  стали  …  
Чи  то  зачарувала  нас  весна,
Чи  то  ці  вулиці  самі  пишуть  романи,
Чи  просто  так,  коли  тебе  нема
І  вулиці  не  ті,  стоять  чужі  каштани.
Їм  до  цвітіння  ще  далеко  навесні,
Вони  ховаються  в  своєму  сні,
А  ми  вриваємось  і  будимо  коханням.
Весна.  Весна.  Забудьте  про  зітхання  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2018

Бо ти скрипка моя

Чи  то  струни  такі  нам  дарує  весна?
Чи  влаштовують  барди  концерти  навколо?
Ти  моя  несподівана  і  чарівна.
Що  буденне  було,  раптом  стало  казково  …
Чи  акорди  забулись,  багато  вина?
Чи  я  так  захмелів  від  весняного  слова?
Ти  моя  зачарована  і  неземна.
Світанкова  удень.  А  вночі  колискова  …
Чи  не  втримати  скрипку  в  руках,  бо  горить
У  душі  наша  пізня  розмова.
Не  шуміть,  бо  кохана  ще  спить,
Така  ніжна  уся  і  безмірно  чудова  …
Маю  тільки  весну  і  у  мріях  тебе,
А  на  чому  зіграти  тобі  невідомо.
Так  багато  тобі  вибачати  мене.
Бо  ти  скрипка  моя.  Бо  де  ти,  там  я  вдома  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018

Вони купаються в своїй особливій долі

Дві  краплинки  тепла
Не  загубилися  у  цьому  холодному  дощі.  
Що  я  зміг?  Що  ти  змогла?
Посадили  живе  на  суцільному  згарищі.
Два  промені  сонця
Не  розбіглися  в  різні  боки  від  нечемності  вітру.
Від  вітру  вдарилось  і  розбилося  лише  віконце.
А  я  тобі  приніс  ранньої  весни  кольорів  палітру  …
Дві  людські  руки.
Доторкнулися  і  вже  не  розбіглися  нікуди  і  ніде.
Їм  просто  не  треба  туди.
Одна  завжди  іншу  за  найменшої  потреби  знайде.
Четверо  уважних  очей
Завжди  поруч  у  цьому  розбурханому  морі.
Їм  не  потрібно  вишуканих  промов  і  надто  дорогих  речей.
Вони  купаються  в  своїй  особливій  долі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2018

Мов яблуко обкусане місто

Мов  яблуко  обкусане  місто.
Хтось  би  вже  кинув  вдалеч  у  кущі.
Хоч  і  кричить  віршами  звісно,
Але  гризуть  його  моральні  палачі  ...
Поет  тут  не  один  ходив,
І  душу  виливала  перехожим  Соломія,
І  витвір  рук  мистецьких  не  один  ожив,
А  зараз  огризається  якась  підміна  …
Хоч  у  театрі  знову  так  багато  для  душі,
А  гра  акторів  розбудила  вже  померлих,
Навколо  ящиків  сміттєвих  алкаші
Жіночим  тілом  по  ночах  торгують  тут  дешевим  …
Серед  крутезно  розпіарених  вітрин
Сіре  обличчя  визирає  з-за  широких  спин,
Благенький  розум  все  на  світі  проковтне,
Душа  людська  якось  ще  тут  живе  ...
Комусь  в  очах  блиститься  цей  обман,
Комусь  крадіжка  мов  стрункий  дівочий  стан  …
Минає  більшість  поки  що  капкан,
Та  лізе  в  ліжко  і  чіпляється  дурман**  …
Закон  і  звичай  вже  не  ходять  у  фаворі,
Немовби  на  ялинці,  прикраси  на  мажорі,
Рядок  чудових  дорогих  авто
На  тротуарі  влаштували  шапіто  …
Біля  трибуни  буда.  В  буді  пес.
У  мера  дуда.  Навіть  блазень  щез.
Збігається  товпа  на  дорогі  концерти.
Вже  тіло  винесли*.  Все  лишнє  з  плівки  стерти  …
Таріль  вже  не  порожня.  Продовжено  спання.
На  ній  вже  щось  з  червоною  ікрою.
Гордиться  публіка  сама  собою.
Чергова  беззмістовна  метушня  ...  

*  [i]посилання  на  одну  з  церемоній  щодо  "дітей"  лейтенанта  Шмідта  ,  описаних  Ільфом  та  Петровим[/i]
**  [i]дурман  іноді  викликає  повну  нездатність  розрізняти  реальність  і  фантазії,    дивну  і,  можливо,  агресивну  поведінку[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785877
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.04.2018

Єдиний будинок вірші ще читає …

Місто  бетонне.  Місто  скляне.  
Вбране  у  панцир.  Від  себе  жене.
Місто  фігурне,  скульптурне,  живе.  
Манить  до  себе.  І  не  засне  …
Падають  наче  убиті  солдати
Будівлі,  яким  б  ще  століття  стояти.
І  стануть  тут  монстра  зі  скла  будувати,
Загублену  душу  цим  монстром  лякати  …
Здираються  фрески  ножем  наче  шкіра
З  будинку  живого  старечого  тіла.
Лише  тут  скраєчку  одна  уціліла.
Посміла  дожити.  В  цемент  не  схотіла  …  
Блискуче  –  це  рідко  ознака  живого.  
Багато  блистить,  але  так  мало  свого.
Багато  кричить,  але  не  розмовляє.
Єдиний  будинок  вірші  ще  читає  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785743
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 02.04.2018

Вище неба взяла і підняла

Найважливіша  -  просто  правда,
Дружба  –  завжди  одна  з  основ,
І  відвертість  –  не  клоунада.
Найніжніша  -  лише  любов.

Що  бере    просто  так  за  руку,
Чи  цілує  тебе  на  льоту.
А  чарівності    ноти  і  звуки
Знайдуть  завжди  свою  частоту  …

Не  буденність  тебе  обійняла,
Фантастичність  -  цілунок  руки,
Вище  неба  взяла  і  підняла
Просто  ніжність  її  щоки  …

За  крадіжку  тут  жодної  кари,
Сонцю  теж  до  вподоби  ця  хмара,
І  ці  погляди  наче  ікари,
І  ці  дотики  наче  корсари  …

Подарована  сонячна  ніжність?
Так  буває.  Секунди,  хвилини.
Не  поразка  це  і  не  покірність.
Це  потрібність  цієї  людини  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018

Ти стала скрипкою. А я усе ще птах

Буденності  навскіс  і  часу  навздогін
Між  тисяч  випадкових  мрій.  
Не  боячись  ні  втрат,  ні  перемін
Байдужості  ламаю  хтивий  стрій.
Так  гладко,  легко  і  статечно
Мільйони  суддів  в  черзі  на  прокльон.
Алегорично  чи  антипатично?
Мій  у  майбутнє  рветься  ешелон  …
Вагони  з  рейок  мало  не  стрибають,
У  пасажирів  з  верхніх  полок  шок,
У  невагомості  провідники  літають,
І  залишки  верблюжих  цигарок  …  
Набридло  удавання  і  покора,
Чиїхось  правил  вицвілі  рядки,
Стала  нікчемністю  лояльності  потвора,
В  думок  з’явились  ріки  і  струмки  …
Любов  навчила  бачити  навпроти,
Давно  хотіла  і  дізналась,  хто  ти,
Летить  тепло  в  холодних  дротах,
Десь  у  минулому  і  роботи,  і  боти    …  
Буденність  розгубила  галасливих  свідків,
Ти  звідкись  був,  а  став  тепер  нізвідки.
Не  побоявся  і  пропав  в  її  очах,
Ти  стала  скрипкою.  А  я  усе  ще  птах  ...
Такі  чутливі  твої  струни,
Твоїх  плечей  і  твоїх  рук
Відблиск  душі  і  серця  луни.
Вартує  це  пташиних  мук  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2018

На березі самого океану

На  березі  самого  океану,
Вдивляючись  у  неба  глибину,
Тобою  чарувати  раптом  стану,
Очима  твоїми  цю  велич  обійму.

Ковтаючи  очима  небо,
Шукаючи  усе  в  ньому  про  тебе,
Чужого  обрію  мені  не  треба,
Півнеба  ти  і  я  півнеба  …

Блукаючи  у  місті  левів,
Статуй  німих  вдихаючи  концерт,
Я  знову  думаю  про  тебе,
Ламаючи  уяви  замки  вщент  …

І  раптом  ти  мені  навстріч,
Не  поспішай,  радій  нашій  весні,
Радій  щодня,  радій  такій  щоніч,
Цей  океан  залишиться  в  мені  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018

Яга (інша версія)

Яга  …  Усі  мене  бояться.  
Чому,  бо  полюбляю  я  політ.
Такі,  як  я,  в  дитинстві  добре  вчаться,
Ця  ступа  мій  чудовий  зореліт  …  
Я  знаюся  у  травах,  в  куховарстві,
Це  все  ціна  за  всі  мої  митарства,
Я  не  така  як  всі,  тому  сховалася  у  лісі,  
Сховала  свої  мрії  в  цій  нехитрій  стрісі  …
Не  випита  любов,  не  викохане  серце,
Дивлюсь  на  світ  немов  у  чорне  скельце.
Відмовила  собі  у  всьому  і  ось  так  живу,
І  так  в  самотності  сама  колись  помру  …
Хоч  іноді  приходять  двоє  диваків,
Один  любов  –  нестяма,  другий  –  син  лісовиків,
Сідають  грати  в  карти  чи  у  саботер,  
А  іноді  трапляється  мужчина  –  гастролер  …  
Побачила  якось  того,  кого  люблю,
Хоч  і  Яга,  вмираю  від  жалю,
Зробила  з  чарів  неймовірний  світ,
Де  він  не  бачить  моїх  вад  і  літ  …
Але  так  сталось,  задум  розгадав,
Мій  дім  спалив,  мене  він  покарав.
А  я  його  насправді  не  виню,
Хоч  і  Яга,  його  я  так  люблю  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018

О панно розкіш, ти така зваблива

О,  панно  розкіш,  ти  така  зваблива.
В  захопленні  стоїть  струнке  дівча.
І  озирається  мрійливо  і  грайливо
Всього  лиш  на  брюнета  -  покупця  …
Що  за  кермом  якоїсь  ефемерної  машини
Її  кудись  на  віллу  повезе.
А  потім  років  через  десять  геть  з  вітрини.
Собі  щось  інше  на  розвагу  привезе  …
Стоять  у  черзі  за  таким  добром  дівчата,
А  іноді  і  хлопці  напрокат,
Чи  вирішив  батькам  бог  розуму  не  дати?
Не  треба  їм  отих  дрібних  зарплат  …
Як  іграшка  комусь  вже  надоїла,
Її  ховають  десь  подалі,  геть  з  очей.
Людина  в  іграшку  себе  перетворила,
Весь  світ  складається  з  одних  речей  ...  
Понизили  свій  статус  від  людини  до  розваги,
Розвага  теж  спочатку  має  переваги,
А  потім  геть  її  через  плече,
Таке  воно  життя  котяче  …
А  там  де  серце  ...  іноді  пече  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018

У друзів завжди на усіх один стіл

У  друзів  завжди  на  усіх  один  стіл.
Все  добре  й  погане  минеться.
Трапляється,  треба  зробити  пробіл.
Поклич  і  твій  друг  озирнеться.

Спочатку  згадаємо,  як  все  було,
Кого  вже  немає  між  нами.
Незгодам,  буденності,  суму  назло
Радієм  старими  піснями  ...

[i]Приспів[/i]
Що  ми  такі  є.  Що  єднаються  душі.
Покличуть,  приходиш.  Ти  знаєш,  що  мусиш.
Маленького  світу  велика  душа,
Розмова  віршами  і  келих  вина.

Порожні  стільці.  Там  ніхто  не  сідає.
Про  них  жартома  хоча  б  раз  хтось  згадає.  
І  струни  гітари  хтось  перебирає.
Своїми  словами  своє  щось  зіграє  …

Як  дуже  не  спиться,  сідай  до  розмови.
Їм  може  щось  сниться.  Тут  твої  промови  …
Але  що  робити.  Гітару  на  плечі.
На  вечір    усі  найпотрібніші  речі  …

І  десь  там  у  місті,  де  гаснуть  вогні,
Прийдуть  за  потреби  всі  друзі  твої  …
Придумані  тости,  згадались  пісні.
Бо  так  просто  треба.  В  ці  ночі  чи  дні  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2018

Кощій (переосмислення)

Кощій  ….  Які  придумують  жорстокі  імена.
Схилився  над  крадіжкою  своєю,
Заполонила  серце  вся  ця  неземна  краса,
Любується  всім  тим,  що  десь  колись  було  душею  …
Так,  не  здобув  її  він  вчинками  своїми,
Дурниці  і  незграбності  за  край.
Чи  налякав  її  настирністю  своєю?
Чи  не  такий  у  її  мріях  земний  рай?
Втекла  …  І  що  йому  робити?
Неначе  звір  подався  навздогін.
Зумів  її  в  останню  мить  спинити.
А  десь  далеко  б’є  на  сполох  дзвін  …
Відкрила  очі,  плаче,  проклинає,
Вона  ж  насправді  іншого  кохає.
Зламалось,  що  було  колись  душею,
Пішов  назад  з  крадіжкою  своєю  …
Націлені  мушкети  і  рушниці,
Кладе  царівну  перед  ними  на  пісок.
В  казках  то  все  звичайні  небилиці,
А  тут  лиш  кулі  в  груди,  серце  і  в  висок  …
В  чому  вина?  В  нестримності,  насильстві.
В  чому  біда?  Що  так  її  любив.
Зробив  з  любові  щось  на  кшталт  мисливства,
І  так  буремний  шлях  свій  закінчив  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2018

Їх з мене нікому не видалити

А  хто  вам  сказав,
Що  любов,  це  [b]коли[/b]
Щось  раптом  оформлено  в  паспорті?
Любов  –  це  [b]завжди[/b].
Постійно  спішиш
На  позаземному  транспорті  …
А  хто  вам  сказав,
Що  любов  як  дитя
Потребує  чийогось  дозволу.
А  хто  сказав,  що  справжнє  життя
Обов’язково  якогось  кольору  …  
Ніхто  і  нікого  ні  про  що  не  просив,
В  такому  не  йдуть  на  поступки,
І  вголос  ніхто  не  оголосив,
А  просто  сказав  подумки  …
Лишилися  очі  живіші  живих,
В  яких  не  додати,  не  витерти.
Це  кольору  осені  двоє  твоїх.
Їх  з  мене  нікому  не  видалити  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784772
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018

Дощ, що помилився

На  долоні  падають  краплі  дощу,
Хтось  у  ньому  неспокій,  хтось  радість  відчув
Розганяє  хтось  хмари  своїми  думками,
Обіймає  хтось  щастя  своїми  руками  …
Та  воно  не  дається  себе  обійняти,
Хоч  натруджені  крила,
Хоч  хоче  літати  …
Хоча  б  пташкою  в  небо  на  мить  полетіти.
Ти  вже  знаєш  куди  ти  зібрався  летіти?
Може  там  щире  сонце  і  маки  червоні,
Може  там  …  ти  ж  не  знаєш.  Стоїш  на  пероні  …
Бо  літають  лиш  двоє.  Хтось  один  не  літає.
Для  одного  і  сонце  за  обрій  сідає.
Дощ  чекає  і  я  разом  з  ним  почекаю.
Поїзд  мій  на  перон  вже  за  мить  прибуває  …
З-за  спини  дістаю  начаровані  квіти.
Часом  навіть  сумую.  Любить  дощ  говорити.
Ти  радієш  мені,  і  неспокою  вулиць.
Помиляється  дощ.  Ми  не  розминулись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2018

Буду темним скельцем

Що  у  тебе  сьогодні?
Дещо  -  дощ,  дещо  -  вітер.
Сонце  вже  не  в  полоні,
Встигає  серце  зігріти.

Що  у  тебе  сьогодні?
Сніг  під  ногами  сходить.
Вершини,  а  може  безодні.
Поруччя  не  всі  знаходять.

Ти  міцно-міцно  вхопився.
За  когось.  Ледь  не  втопився.
Неначе  ловиш  каміння.
Болю́че  таке  вміння  …

Що  у  тебе  сьогодні?
Та  кажуть,  у  неї  щастя.
Кажуть,  тюльпани  червоні.
Це  радість.  Не  вдалося  впасти.

Вдало́ся  впіймати  сонце
Руками,  очима,  серцем.
Прогнати  байдужості  стронцій.
Буду  темним  скельцем  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2018

У неї під ногами небеса

Любов  блукає  містом  і  мовчить,
Тримається  за  руки  міцно  –  міцно.
У  справжні  почуття  зануритись  навчить,
Пробудить  справжнє  чи  провалиться  в  магічне  …

Любов  під  сонцем  ходить.  Буднями  дощить.
Дощами  любить  іноді  про  головне  сказати.
Трапляється  вдає  чи  грає  роль,  що  спить,
Та  зраджує  себе,  бо  хоче  обійняти  ...

Вона  у  цьому  подиху  її,
Вуста  торкаються  ледь  –  ледь  волосся.
Були  чиїсь,  а  може  нічиї.
Що  вже  було,  і  що  не  відбулося.

Любов  лукавити  не  вміє,  не  навчиш,
Правда  усе.  Чи  ти  говориш,  чи  мовчиш.
Коли  готова  навіть  «ні»  сказати,
Коли  готова  просто  все  зламати  ...

Любов  ніколи  не  буває  голосна,
Вона  доросла  і  вона  якесь  маля.
У  неї  під  ногами  небеса,
Над  головою  опинилася  Земля    …

Як  подарунок  цей  в  душі  забрати?
Чи  викинути  десь,  чи  вкинути  за  грати?  
Ти  не  забудеш,  а  чи  треба  забувати?
Комусь  потрібно,  та  любов  не  можна  відбирати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2018

Попрошу друга - лелеку

У  тебе  зараз  ранок.  У  мене  знову  вечір.
У  тебе  думок  світанок.  У  мене  думки  лелечі.

У  тебе  байдужість  і  спомин.  Усе  десь  наполовину.
А  що  з  тих  буденних  взаємин?  Затерту  ховаєш  картину.

Далекі  –  далекі  мрії.  Близько  -  близенько  за  обрій.
Вірю,  а  може  не  вірю.  Вірний,  добрий,  не  строгий.

Нехай  вростають  крила,  щоб  з  ними  летіти  далеко.
Попрошу  тобі  помагати  свого  друга  –  лелеку.

Нехай  світить  сонце  і  не  вдає,  що  гріє.
Нехай  не  буденність  по  вінця  вином  тебе  обігріє  …

І  не  потрібні  маски.  Щирі  відверті  лиця.
Прості  один  одному  казки.  Склеює  долі  живиця.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2018

Зібралась зграя і чекає

Зібралась  зграя.  Вся  захекалась.  Чекає.
Ура.  Сьогодні  скажуть  нам  нарешті  фас.
Про  нас  наш  «батько»  завжди  пам’ятає.
Куди  він  дінеться  такий  без  нас?!
Отой  в  куточку  забагато  розмовляє.
А  той  у  другому  ряді  чомусь  мовчить.
Коли  весь  зал  мені  рукоплескає,
Він  браво  чи  ура  ніколи  не  кричить?!
А  той,  мені  здається,  забагато  знає.
І  все,  що  чує,  все  на  вус  мотає.
Колись  такий  мені  поставить  мат.
Тому  потрібен  на  такого  компромат.
Лояльність  вже  вискакує  з  штанів.
Без  одягу  вона  бридка  і  надпомітна.
Він  сам,  хоч  весь  складається  з  гріхів,
Та  пхається  в  церковні  вікна  …
Лояльність  любить  гроші  і  коньяк.
Блищить  навіть  в  пітьмі  крутий  піджак.
Красується  й  піщить.  Помітив  би  вожак,
Тепер  вже  не  кашкет,  а  блазнівський  ковпак  …
Десь  там  сховався  під  столом  тихенький  страх,
Може  й  безглуздо,  бо  лише  сказали  бах.
Куди  поділось  все  обурення  за  вкрадені  надії?!
І  мат.  І  не  потрібен  шах.  Підбілені  чергові  лиходії  …
Які  ж  такі  у  цього  дуру  перспективи?
Країні  пропонують  заґратоване  вікно.
Тепер  не  скажеш:  що  ж  ви  наробили.
Актором  миттю  станеш.  Все  того  ж  кіно.
А  на  екрані  лиш  би  ляпнути  хоч  щось,
Запам’ятатись  треба.  За  слухняність  візьмуть  в  депутати.
Скільки  знавців  без  знань  навколо  завело́сь.
Чи  вже  фактично  відбулось?  Пустіють  хати.
І  раптом  знову  тема  -  просто  мрія.
Збігаються  знавці  -  експерти  на  екран.
А  в  України  десь  живе  малесенька  надія.
Що  якось  обійде  людської  дурості  капкан  …
Ви  скажете,  що  перебільшення  це  все.
І  що  назад  в  пітьму  дороги  вже  немає.
Але  лояльний  пес  вже  за  штани  хапає.
Чекає  лиш  на  фас.  Команди  добре  знає  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784023
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.03.2018

І раптом в небі появились кораблі

Все  наближалось  до  розв'язки,
Надворі  сороковий  рік.
Вже  досягли  межі  диктаторські  замашки,
Біржові  індекси  минають  свій  черговий  пік.
Диктатор  у  Москві,  щось  дивне  в  Вашингтоні,
Один  від  одного  в  захопленні  давно,
А  там  кругом  фільтрати  і  гудрони,
В  масках  від  смогу  молоді  актори  створюють  псевдо-кіно  …
І  не  обурюється  вже  ніхто,
Страх  і  наркотики  зробили  свою  справу,
Діти  проходять  наджорстокі  ЗНО,
Останніх  бунтівних  повели  на  розправу  …
І  раптом  в  небі  появились  кораблі,
Шукають  серед  людства  живі  душі,
Щоб  все  змінити  на  чужій  Землі,
Порозбігалися  налякані  чинуші  …
Знайшли,  повернуто  людині  прагнення  творити,
Пізнати,  вірити,  хоч  іноді  любити,
Прогнали  із  сердець  жорстокість  і  тваринний  страх,
А  що  з  рабами  мульти  -  доларів  робити?
Блукають  десь  в  пустелях  по  землі.
Нахмурені,  спустошені,  печальні.
На  звалищі  сидять  в  якомусь  барахлі.  
Порожні,  дратівливі  і  примарні  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783680
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.03.2018

Із парасолькою, в тоненькому плащі

Моя  весна  без  тебе  зовсім  не  весна,
Вона  здебільшого  чомусь  на  зиму  схожа,
Її  сувора  і  німа  сторожа
Сама  стоїть  в  снігу  уся,  чужа
Моя  весна  без  тебе  не  буває
Вже  другий  тиждень  я  тебе  шукаю,
У  перехожих  іноді  питаю,
Чи  бачив  хтось,  куди  така  пішла  …
А  перехожі  не  відповідають,
Очі  у  сніг  свої  чомусь  ховають,
Вони  такої  вже  не  пам’ятають,
Саме  таку.  Не  бачили,  не  знають  …
І  раптом  хтось  мені  відповідає,
Ховає  очі  в  квітах  і  дощі,
Вона  сама  тебе  давно  шукає,
Із  парасолькою,  в  тоненькому  плащі  …
Хоч  невпопад  ти  їй  відповідаєш,
Це  випадково.  Ти  не  ображаєш.
Вона  у  тобі  друга  знову  бачить.  
Вона  для  тебе  так  багато  значить.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2018

Заспівати мусиш

Вона  упала,  не  може  встати.
Несила  боротись,  несила  співати.
Під  звуки  гітари,  чужої  скрипки
Душі  не  змовчати,  потрібно  сказати  …
Почати  знову,  з  першого  слова,
З  першої  ноти.  Завжди  готова
Віддатися  пісні,  знову  співати,
Знову  і  знову  нотою  стати  …
І  пісня  в  залі  прорвалась  в  ду́ші,
Ти  знаєш,  як  …  заспівати  мусиш.
Так  щоб  всю  радість  і  всі  печалі
Зібрати  в  єдине  у  цьому  залі  …
Рветься  голос,  може  невчасно:
"Згорю,  але  доспівати  мушу".
Несіть  швиденько  ваш  вогнегасник
У  пісню  цю  вона  вклала  душу  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2018

До самих глибин

До  нестями,  до  самих  глибин,
Прориває,  прорізає  почуття,
Розриває  звичний  часоплин,
І  ламає  все  без  каяття  …
Може,  щось  і  колись  побудує,
Випадковий  голос  почує,
Але  поки  крізь  простір  і  час,
Кидає  себе  і  нас  …
Кілька  лебедів  об  замерзлий  лід
Вдаряють  з  усієї  сили.
Неподалік  людський  слід,
Але  поруч  немає  людини  …
Озвірілий  і  дикий  хтось  
Чекає  на  свою  жертву
Але  лід  розбито.  Не  вдалось
Чиюсь  пам’ять  стерти  …
Цей  будинок  стояв  віки,
Не  вподобали  дураки.
А  тепер  стоїть  бетон  і  скло
Поезії  будь-якій  назло  …
Тут  текла  колись  ріка,
Корабель  зустрічало  дівча,
А  тепер  десь  внизу  ніщо,
Згасла  волі  людської  свіча  …
Штучний  сміх,
Штучна  щирість  і  гріх,
Штучне  люблять  і  цим  живуть,
Навіть  штучно  якось  помруть  …
Чи  вистава,
Чи  людське  життя,
І  октава  не  та,
І  епоха  не  та  …  
Раптом  хтось  і  десь  оживе.
Є  такі  на  землі  місця.
І  своє  назад  відбере
Не  штучне,  а  справжнє  життя  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2018

На чужій гітарі випадкова музика

Немає  нічого,  навіть  питання  …
Немає  нічого?  Гітарні  струни  -
Самої  душі  несподівані  луни.
І  хай  вибухає  незгоди  бажання!
Випадкове  тіло  випадкових  рук,
Випадкових  очей  пісні  звук  …
І  раптом  хтось,  що  забуло́сь  …
Це  правда  чи  це  лише  передрук?
І  раптом  щось  не  випадкове,
Раптом  щось  ніжно-чудове  …
У  випадковому  місті,  на  випадковій  вулиці,
Раптом  щось  почулося.
На  чужій  гітарі  випадкова  музика.
Раптом  щось  зігралося  …
І  хай  тепер  хтось  там  мучиться,  
Що  там  на  увазі  малося  ...
Перебираєш  ноти  неслухняною  рукою,
Перебираю  світами  такою  тобою,
Перебираю,  вибагливий  дуже,
Як  щось  по  дорозі  зламаю,  байдуже  ...
Когось  мабуть  зіб'ю  із  ніг,
Когось  здивує  такий  збіг,
Когось  здивує  і  щось  зруйнує,
Хтось  випадковий  щось  відчує  ...  
А  може  і  ти  цілком  випадкова.
У  випадковому  місці  випадкового  життя
Зможеш  відчути  знову  і  знову
Якесь  випадкове  передчуття  …
І  це  все  чомусь  десятикратно,
Так  емоційно  і  так  затратно.
Розбите  авто  стоїть  край  дороги  -
Уламки  чиєїсь  перестороги  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2018

Близька була, близька будеш …

Чи  можна  щось  хотіти  за  любов?  
Чи  можна  щось  у  когось  вимагати?
Чи  можна  слабкістю  цей  крок  назад  назвати,
Щоб  раптом  зупинитись,  поруч  стати.
Якщо  собі  знайшов,
Навіщо  в  неї  красти?!

Ні,  можна  лиш  від  вітру  заступити,
І  просто  далі  чимось  справжнім  жити.
Чи  маяком  серед  сліпої  ночі  стати.
Не  можна  склом  думок  під  ноги  їй  кидати  …

Під  ноги  тій,  кого  казав  люблю,
Якщо  це  так,  то  що  насправді  тут  роблю́  …
Стоїть  давно  й  очікує  літак,
З  її  двох  ні,  мого  одного  так  …

Далекий  берег  манить  своїм  сонцем.
Смак  до  зими,  а  не  до  сонця  смак?
Усе  ще  світиш  уночі  чужим  віконцем?
Палац  із  мрій  насправді  іноді  барак  …

Своє  вино,  свої  чужі  думки,
Своє  тепло,  позичені  дощі,
Не  закриваються  чомусь  замки́,
Порозросталися  думок  сліпі  плющі  …

Та  цього  зовні  не  побачиш.
Біжиш.  Життя  не  обійдеш.
Ти  далі  так  багато  значиш.
Близька  була,    близька  буде́ш  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018

Недовгий сніг, але тривалий хміль

Куди  так  [b]вітер[/b]  вулицями  мчить,
Для  кого  сонце  проривається  крізь  хмари,
Для  кого  вранці  після  сну  блакить,
Для  кого  всі  ці  непомітні  чари  …
Для  кого  умиває  світ  цей  [b]дощ[/b],
Для  кого  радості  його  й  печалі,
Не  клич,  бо  не  поможуть,  запізнілих  листонош,
Крім  свого  поїзда,  що  там  шукати  на  вокзалі  …
Любляче  [b]сонце[/b]  все  наповнило  теплом,
Холодне  сонце  лампочкою  світить,
Без  них  тебе  ніхто  тут  не  помітить,
І  не  побачиш,  що  там  за  вікном  …
Святкова  трійця  всілась  за  столом,
І  думає,  кого  б  їй  запросити,
Хто  збудить  спляче  царство  за  вікном,
Навчить,  хто  вже  забув,  як  це  любити  …
Взяли  й  покликали  чомусь  весняний  сніг,
А  той  і  радий.  Лиш  покликали,  прибіг.  
Дає  розкішні  і  модерні  всім  концерти,
Усі  в  цій  трійці  диваки  і  екстраверти.
На  смак  той  сніг  чомусь  одним  солодкий,
А  в  інших  на  губах  лишилась  сіль,
І  вийшов  він  екранний  і  короткий,
Недовгий  сніг,  але  тривалий  хміль  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2018

А що покласти на вівтар

Так  що  там  із  новітнім  вівтарем?
Чи  є  там  що  покласти?
У  світі  псевдо  -  цінностей  і  псевдо  -  тем,
І  незалежно  від  якої  касти  ...  
Так,  місце  на  вівтар  тому,  що  серцем,
Бо  розуму  людського  тут  хоч  у  пітьмі  шукай!
Зарозумілість  і  брак  знань.  Примарливе.  Безлице.
Тепер  там  за  вікном  цьому  вділяють  щедрий  пай!
Зробили  і  не  раптом  з  самохвальства  небо,
У  ввічливості  вже  непомітно  рубежу.
Немає  кращого  в  нас  за  повагу  не  до  себе,
А  до  кого́сь,  хто  вийде  геть  за  цю  межу  ...
Так,  місце  на  вівтар  сьогодні  правді,
А  не  міфічності  чужій,  а  іноді  своїй,
І  місце  на  вівтар  любові  і  повазі,
А  не  байдужості,  нахабству,  глупоті  і  слів,  і  мрій!
І  не  до  Бога  у  кишені  з  хабарем,
Бо  він  таких  вже  надивився  і  не  бачить.
Ненависті  до  іншості  він  також  не  пробачить.
Лише  добро  і  щирість  -  золотий  тандем  ...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782286
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2018

Дививсь в вікно суворий імператор*

Дививсь  в  вікно  суворий  імператор,
Імперія  в  очікуванні  сну,
Здавалось,  що  давно  уже  в  житті  не  автор,
Вдихав  у  себе  запах  тютюну  …
В  Швейцарії  живе  собі  дружина,
Їй  імператорське  життя  не  до  смаку,
А  завжди  поруч  подруга  чи  більше,
Звати  Катарина.
Актриса.  І  якому  вдалося  чарівнику
Того,  хто  майже  править  світом,
Зробити  просто  другом  двох  жінок.
Просити  їх  про  щось.  Втішатися  весняним  вітром,
Коли  порозмовляти  чи  зустрітися  вдалось  …
Чи  музикант,  учитель,  імператор,
Шукати  таку  жінку  кожному  з  них  довелось,
Що  подихом  пробудить  сонце  зранку,
Щоб  в  серці  місця  ще  на  один  світ  знайшлось  …
Той  світ  маленький,  але  іноді  стає  безмірним,
Не  поміщається  в  слова.  Йому  нема  заміни.
За  імператорським  столом  ти  з  будь-ким  рівний.
Вона  причина  тої  переміни  ...

*[i]з  історії  життя  Франца  Йосифа[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018

Чекаємо на дурня, а його нема

Слова.  Слова.  Німі  і  галасливі.
Чиїсь  думки.  Сміливі  й  несміливі.
Збудовані  будинки,  замки,  вілли.
Здобуто  все,  що  мріяли,  хотіли?
Відсоток  гріє  спину  на  Багамах,
Хтось  вигрібає  щось  в  сміттєвих  ямах.
Хтось  дивиться  на  це  усе  і  спить,
Хтось  злиться,  терпить  і  мовчить  …
Здобуто?  Щось  і  втрачено  мабуть,
Бо  у  конвертах  не  усе  несуть.
У  цьому  хаосі  людського  марнославства
Пройдисвіта  героєм  камерно  назвуть.
Ще  й  додадуть  принцесу  і  пів  царства  …
Чекаємо  на  дурня,  а  його  нема,
Щоб  гідру  ту  намірився  здолати.
З  дитинства  правлять  бізнес  і  діла,
Сіренькі  бонуси  й  невидимі  зарплати  …
А  може  мудрого  нам  Бог  насправді  дасть,
Щоб  зміг  нарешті  гарно  пояснити,
Що  це  не  карти.  І  не  успіх  –  масть.
А  кожному  щось  треба  з  цим  робити  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782060
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.03.2018

Поруч

Ти  ідеш  поруч  …
Іноді  посміхаєшся,  іноді  злишся.
Іноді  навіть  не  озиваєшся.
Коли  я  надто  різко  повертаю  ліворуч.
Іноді  ти  пропадаєш.
Наче  у  повітрі  розчиняєшся.
Ніколи  не  лаєшся.  Ніколи  не  каєшся.
Праворуч  повертаєш.
Іноді  пропадаю  я.
Не  фізично,  а  наче  розчиняюся.
У  світі,  якого  ти  навіть  не  торкаєшся,
То  були  не  ти  і  не  я.
Але  знову  поруч.
Я  не  знаю,  як  це  називається.
Коли  земля  не  обертається.
Коли  вона  наче  зупиняється.
Але  гімнастка  випустила  обруч.
Його  необхідно  упіймати.
Не  думаючи  про  праворуч  і  ліворуч.
Це  важливіше,  ніж  щось  здобути  чи  мати.
Це  важливіше,  ніж  поруч  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018

Ти іноді здаєшся як жива

З  будинків  зчитую  вірші,
Калюжі  перескакую  із  жартом,
Мене,  будь-ласка  тільки  не  сміши,
Бо  я  воюю  тут  зі  своїм  фартом  …
Свого  балкона  ти  не  покидаєш,
Дивацтва  вже  мої  напам’ять  знаєш,
Ти  переважно  не  смієшся.  Не  зітхаєш.
Ти  кам’яна.  Ти  лиш  балкон  тримаєш.
І  хто  колись  комусь  таку  створив
Із  мармуру  чи  іншого  каміння,
Що  час  тебе  лише  ледь-ледь  змінив.
Ти  і  весняна,  і  зимова,  і  осіння  …
Завжди  така  ж  сама.
А  в  іншому  ти  просто  неймовірна.
Ти  іноді  здаєшся  як  жива.
І  не  як  всі.  Така  не  емоційна.
Ти  раптом  засміялась,  не  змогла  
Прогледіти  мого  комічного  падіння.
Хоч  дуже  таємницю  берегла
Свого  кимсь  начарованого  вміння  …
Смієшся.  Це  собі  я  заслужив.
Що  наді  мною  потішається  дівча  з  граніту.
Теж  засміявся.
Взяв  букет  і  положив.
При  всіх.  Їй  під  граніт  той  квіти.
Ожила.  Може  прикидалася  вона?
Щоб  в  мені  усе  справжнє  розбудити.
Щоб  впала,  розвалилася  стіна,
Душа  навчилася  любити  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018

Люблю я слухати весну

Під  дощ  такий  я  не  засну.
Люблю  я  слухати  весну.
Таку  всю  сонну,  безборонну
Очима,  серцем  осягну.
Що  там  за  фрази  нелогічні?
Що  там  за  сум’яття  думок?
Смішні,  безглузді  і  епічні
Узори  з  хмар.  Трішки  зірок.
Вітер  тепер  не  обіймає.
І  не  вітається.  Чужий.
Мене  зі  сцени  випихає.
Він  завжди  чийсь,  тепер  нічий.
З  дощем  я  знову  розмовляю.
В  чужому  більше  не  читаю,
В  чуже  своє  не  одягну.
Просто  люблю  чужу  весну.
Все  між  рядків  не  заховаєш.
Весна  такого  не  навчить  …
Наліпки  свої  поздираю.
Чужу  віддам  небес  блакить.
Хто  там  бадьоро  походжає.
Хто  будить  сплячих  і  глухих.
І  всю  ту  сплячість  проганяє
Наближенням  пісень  своїх.
Хто  там  кружля  в  своєму  вальсі,
Між  залишків  німих  снігів?
Немов  би  на  якомусь  марсі
Все  заново  враз  захотів  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2018

Фейсбук чи хто там ще

Короткі  фрази.  Так  навчив  фейсбук.
Чи  хто  ще  там  тепер.  Бо  діти  люблять  вайбер.
Вставляють  смайли,  дужки  і  махання  іграшкових  рук.  
Супутники  злетять.  І  з’явиться  новий  супер  –  провайдер  …  
Заполонив  життя  скупий  стандарт.
Вже  на  перерві  диспути  з-за  парт.
Буденна  хроніка:  хто  що  кому  сказав.  
Кого  образив,  бо  не  відписав  …  
Задовга  книга.  Навіть  електронна.
Емоцій  краще  взагалі  не  помічай.
О  третій  ночі  істота  загадкова,  сонна
З  солодких  фото  ліпить  власний  рай.
Що  заглибоко,  то  не  варто  втрат  уваги.
Там,  де  глибоко,  там  серйозні  противаги.
А  так  усе  стандартна  простота.
Як  покопатись,  глухонімота.
Вривається  в  фейсбук  щось  чужорідне.
То  тут,  то  там  вплітаються  вірші.
Тут  звикли  ні  про  що.  А  раптом  рідне.
Глумиться  хтось,  бо  не  про  бариші.
Байдужі  фото  розкошей  й  реклама.
Байдужа  вдавана  нещира  мелодрама.
Байдужа  злість,  розкидана  одна  на  всіх.
Байдуже,  що  раптово  іншість  стала  гріх.
Серед  десятків  тисяч  хтось  шукає  рідне.
Таке  знайти  –  то  рідкість.  Дуже  часто  пізно.
Вітрам  безглуздя  на  поталу  ніжність.
На  сцену  увірвалась  юна  непокірність.      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2018

Так до гітари тягнеться душа

Так  до  гітари  тягнеться  душа.
Немов  її  волосся  гладиш  струни.
Деталь  нова  і  найсуттєвіша.
Каблук,  і  гриф,  якісь  забуті  луни.

Не  тріщина  і  не  об  щось  удар,
Це  просто  знак,  що  довго  так  мовчала.
Тобі  ночами  голосно  кричала:
Зіграй  собі.  Гітара  –  це  ж  бунтар  …

На  ній  такій  солодких  од  не  грають,
Буває,  що  хриплять,  буває,    лають,
Як  є  за  що,  мовчазний  і  безглуздий  світ.
Як  призвичаїшся,  вона  такого  витворяє,
Що  перескакує  кимось  встановлений  ліміт  …

Вона  у  собі  вже  нічого  не  ховає,
І  проганяє  марнославство  з-під  воріт.
Бунтарством  врізнобіч,  не  цілячись,  стріляє  …
Це  проза.    Це  не  лицемірний  хіт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2018

Ти мене чекатимеш біля Костенко

Ти  мене  чекатимеш  біля  Костенко,
Завтра,  мабуть,  біля  Симоненка.
Можливо,  в  п’ятницю  вже  біля  Жадана,
Завжди  ти  це  вирішуєш  сама  …

Щоб  я  не  просто  так  тебе  чекав,  
Щоб  я  вірші  до  зустрічі  читав  …  
А  потім  у  кав’ярні  чи  у  парку,
Щоб  я  тобі  їх  переповідав  …  

Я    вже  між  ними  майже  заблукав,
У  глибині  думок  і  почуттів  гублюся,
З  тобою  поруч  цілу  ніч  стояв.
Майже  поетом  став,  тобою  я  нап’юся.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2018

Когось так злив вірш на стіні

Сплела  собі  із  мрій  троянду.  
А  я  тобі  із  віршів  сплів.  
Комусь  п’янку  таку  принаду,
Комусь  занадто  вже  тих  слів  …
Все,  що  колюче  у  троянді,
Для  тебе  голіруч  зламав.
Чи  телефонні,  чи  фасадні?
Надто  багато?  Я  не  рахував.
А  люди  ходять  і  читають.
Їм  надто  мало  ще  цих  рим.
Комусь  вони  щось  поламають.
Комусь  цей  текст  стане  своїм  …
Тут  хтось  чужий  вірша  здирає.
Його  щось  в  цьому  тексті  злить  …  
Він  все  у  ящики  ховає.  
Вірш  не  сховаєш.  Вірш  болить  …  
Ось  так  мине  багато  років.
Комусь  мій  вірш  вже  другом  став.
Я  стану  біля  нього  збоку.
Згадаю,  що  я  їй  писав  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2018

Вкотре стаю на авіатрасу

Стук.  Стук.  В  закриті  двері.
Скрип.  Звук.  Пишу  на  папері.
Крок.  Крок.  Знову  неспокій.
Світло  зірок.  З  мінусом  роки.
Тобі.  Мені.  Міняємо  ролі.
Біг  уві  сні.  Повз  долі.
На  брук.  На  брук.  Падає  листя.
Спить.  Спить.  Ціле  місто.
Крап.  Крап.  Дощ  підкрався.
Ти  знову  чомусь  обізнався.
Вдихаю  в  легені  міста  свободу.
Такий  як  є.  Ціную  вроду.
Тобі.  Мені.  Всього  забагато.
Місця  багато.  Нема  де  стати.
Скрип.  Скрип.  Пишу  на  папері.
Відкриті  на́встіж  зовнішні  двері.
Тріщить  вогонь.  Розпалені  печі.
З  моїх  долонь  невидимі  речі.
З  моїх  долонь  потоки  часу.  
Вкотре  стаю  на  авіатрасу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2018

Не чіпайте скрипку, боти

Весна.  Бокали  два  вина.
Два  тости.  І  за  них  треба  до  дна.
Один  за  правду.  За  сміливість.  За  неспокій.  
Другий  за  жінку.  За  духовність.  І  назустріч  кроки.

Один  за  те,  щоб  впавши,  знову  підніматись.
Інший  за  те,  щоб  ні  на  що  не  ображатись.
Один  за  те,  щоб  все  вдавалось.  Хай  повз  тебе.  
А  в  іншому,  щоб  не  було  усе  заради  себе.

Один  за  те,  що  не  поставиш  на  коліна.
Інший:  хай  кращою  буде  чиясь  заміна.
Один  за  твердість,  за  міцний  хребет  і  волю,
Інший  за  ніжність.  За  тепло  і  щедру  долю.

Один  за  барабанний  дріб.  І  за  високі  ноти.
Інший  за  скрипку.    Не  чіпайте  скрипку,  боти.
Бокали  два,  а  змісту  на  всі  сто.
Ще  б  зрозуміти,  хто  навколо  хто.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2018

В полоні часу

Роздерті  клапті  часу  й  простору  посипались  в  нікуди.
Що  міг  зробити  ще  заради  втрачених  очей?!
Можливість  побувати  всюди.
Все  перекреслив  світом  двох  її  ночей.
Все  зруйнував.  Міста.  Цілі  світи.
Щезають  в  прірві  часу  траси  і  мости.
Бо  не  дозволено  було  зайти.
У  час  немов  у  браму  увійти  …
Її  забрати  там,  де  їй  належить.
І  понести  в  далекий  невідомий  світ.
Його  усе  це  не  бентежить.
Йому  байдуже.  Життя  як  екскурсійний  хіт  …
Зробив  з  минулого  комусь  майбутнє.
Зробив  з  майбутнього  чиєсь  тепер.
Саме  ж  тепер  в  цю  мить  відсутнє.
Ото  біда.  Бо  час  помер.
В  очах  її  немає  страху.
Ми  повертаємось  назад.
Дві  ночі.  І  за  них  на  плаху.
Середньовіччя  не  пробачить  нас.
Ми  повертаємо  украдений  вам  час.
Несіть  назад  зруйновані  всі  ваші  мрії.
У  серці  не  лишається  образ.
Злітають  душі.  В  котрий  уже  раз  …
Пробачення.  Знову  повернення  в  минуле.
Чи  не  набридло  вже  це  вам?  
Невже  ви  вкотре  в  сум’ятті  забули,
Що  час  не  перешкода  нам  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2018

Одного разу на маленькій сцені

Я  вирішив  тобі  зіграти.  
Якусь  одну  з  своїх  пісень.  
Один  єдиний  раз.
Не  знаю,  де  тут  краще  стати.
Штовхають  в  спину.  
Просто.  Без  образ.
Перебираю  в  пам’яті  акорди.
Трішки  поет  і  зовсім  мало  музикант.
І  струни  наче  радіуси  й  хорди.
Цікаво,  чи  там  є  якийсь  талант  …
Забув,  що  там  хтось  є  у  цьому  залі.
Співаю  так,  неначе  зовсім  сам.
Мій  голос  наче  з  каменю  чи  сталі.
А  за  слова  подякую  вітрам.
Мені  байдуже,  що  журі  там  скаже.
Їх  не  існує.  То  все  інший  світ.
А  в  залі  раптом  очі.  Що  очам  цим  скажу?
Отим  живим,  а  не  мільйонам  кілобіт  …
Там  в  цьому  залі  посмішки  і  сльози.
Там  стільки  радості  і  стільки  там  тепла.
В  очах,  що  дякую  мені  сказали.
Що  вирішив  я  не  кидати  цього  ремесла  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2018

Бредеш собі звичайний подорожній

Тут  так  багато  місця.  Тут  порожньо.
Бредеш  собі  звичайний  подорожній.
Минуле  десь  закинув  на  плече.
І  за  плечем  десь  там  воно  тобі  пече.
Назустріч  посмішка.  Спочатку  не  побачив.
Простягнута  рука,  але  душа  незряча.
Там  де  вже  був,  усі  місця  позначив.
Цей  надлишок  порожнього  –  важлива  недостача.
Весь  всесвіт  помістився  в  кілька  сантиметрів.
І  вибратися  неможливо  з  нетрів.
І  знову  посмішка.  Я  б  може  повернувся.  
Я  навіть  це  зробив.  Але  перевернувся.  
Тепер  у  прірву  під  мостом  лечу.  
Чекаю  на  приземлення,  мовчу.
Ну  а  його  нема.  В  приземленні  відмова.
І  знову  мчить  авто.  Німа  розмова.
Дорога  залишилась.  Десь  її  кінець.
Тобі  не  передбачений  якийсь  взірець.
Всім  роздаєш.  Лишилось  зовсім  трохи.  
Тепла  чужих  колись  наближених  сердець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2018

Багато кольору

Намалював  для  тебе  цілий  світ.
Якої  тільки  не  було  там  фарби?!
Це  справжній.  Не  брехливий  цвіт.
Світ  ніжності,  любові  і  поваги.
Хоч  пензля  свого  я  давно  зламав,
Розмазую  руками  щедро  фарбу,
Шукав  я  іншого.  Не  вдалося.  Шукав.  
Оце  знайшов  собі  жагу  –  наснагу.
Так  випадково  краплю  чорного  закинув  в  небеса.
Зробилась  сірою  небес  моїх  краса.
А  на  обличчя  марно  я  додав  тіней,
Не  видно  як  раніше  ясності  очей  …  
Гілки  усі  злітають  врізнобіч.
Для  мене  це  в  житті  звичайна  річ.
Картина  вся  немов  анти-стандарт
Було  життя.  Тепер  зостався  жарт.
І  рукавом  раптово  розмазав
Все  те,  що  я  роками  малював.
Тепер  дивись.  Тут  все,  як  я  хотів.
Багато  кольору  без  змісту  і  без  слів.
Я  так  сказав.  А  ти  мені  не  вір.
Роби  усе  цьому́  наперекі́р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2018

Радію я всьому

Чому  радію  я  всьому,  якщо  тону́?
Одразу  не  пойму.
У  сні  чи  наяву  раптово  обійму́.
Ледь-ледь  шепочу.    А  чому?

Лиш  тільки  не  буди.
Зимова  ніч  холодна.
Пробуджуся.  Тут  ти.
Не  йди.  Без  тебе  все  –  безодня.

Бо  знаю  я  тебе  такою.
Намалював  собі  ось  так  твоє  лице  ...
І  не  зламаю  я  нічого.  Будь  собою!  
Але  зі  мною.  Чи  можливо  це?  

Ти  зачарована,  ти  спляча,
Холодна,  іноді  гаряча,
Супутниця  і  завжди  мрія.
Посиджу  тут  собі  на  твоїх  віях      …  

Така  емоція  -
Ти  спалах,  ти  неспокій.
Ти  впевненість.  
Ти  простір,  разом  кроки.
Коли  полюбиш,  ні  за  що  не  відпускаєш.
Вогонь  чи  вітер?    Все-одно    стрибаєш  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018

То життя

То  життя.  Тут  сильно  готуватися  не  треба.
Його  просто  слід  штовхати  перед  себе.
Я  й  штовхаю.  Лаюсь  іноді.  Бо  є  така  потреба.
Каюсь  іноді.  Відштовхуюсь  від  тебе.

Хіба  можна  готуватись  до  грози  чи  сонця,
Не  покличеш  від  любові  оборонця.
Хіба  можна  готуватись  до  кохання  втрати?
То  самому  наче  вскочити  за  грати  …

Хіба  можна  передбачити  весни  брехливість
Чи  зими  надмірну  втому  чи  сонливість?
Хіба  можна  знати,  що  кохана  скаже?
Вона  ж  серця  слухає.  А  серце  їй  підкаже.

Я  штовхаю,  лаюсь,  виключаюсь.
І  за  хмари  більше  не  ховаюсь.
І  топтатись  тут  не  дозволяю,
Де  я  щось  знаходжу  чи  втрачаю  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018

Така людина в космосі чужа

Кудись  туди  у  простір  полетів.
Шукати  те,  про  що  ніхто  не  знає.
Що  і  бентежить,  і  лякає.
Сам  попросив.  Сам  захотів.
Минають  роки.  Все  стає  нестерпним.
Вже  в  тисячне  читаються  поети.
Дратує  робот,  бо  надмір  коректний.
Щось  не  домислили  земні  естети.
До  цілі  ще  летіти  і  летіти,
Самотності  цієї  не  стерпіти,
У  музики  немає  рук  і  ніг.
Безглуздим  став  спортивний  біг.
І  раптом  зрозумів,  що  він  не  сам,
Що  дивляться  за  ним  уважні  очі.
Ні,  не  людські.  Це  наче  тут  і  там.
Його  неначе  загадку  хтось  розгадати  хоче  …
- Привіт,  скажи,  чому  ти  дивишся  на  світ?
Що  хочеш  там  побачити  у  ньому?
Навіщо  ви  послали  зореліт?
Бентежить  світ  ваш.  Викликає  втому.
Якщо  у  хаосі  живе  твій  власний  світ,
То  що  ти  хочеш  тут  зробити  в  цьому?
Скажи,  заради  чого  цей  політ?  -
Спитала  ця  істота  незнайома  …
- Хіба  гармонія  це  рамки  і  межа?!
Хіба  порядок  –  це  коли  боїшся?!
Я  кажу,  що  людина  може  ще  чужа,
Але  людині  в  самоті  не  спиться  …  
Вона  така  як  є.  Вона  у  всьому  різна.
Буває,  що  слабка.  І  розуміє  надто  пізно
Помилок  своїх  нескінченний  рій.  
Та  як  минає  тризна,
Стає  стрункішим  її  стрій  …  
Але  у  неї  є  печаль,  але  у  неї  є  неспокій,
Нестримний  є  у  неї  жаль,
Що  на  дрібниці  тратить  роки.
І  настає  неспокій  …  
Людина  рветься  в  небеса,  
Манить  її  зірок  краса.
Можливо,  знає:  там  була,
Але  лишитись  не  змогла  …  
- Так,  ти  правий.  Колись  твій  рід
У  Всесвіті  був  мов  господар,
Але  лишився  лиш  космічний  слід,
Бо  інший  тут  тепер  володар  …
Людина  нищила  усе,  шукала  у  всьому  наживу,
Твоє  нагадує  лице
Мені  одну  колись  давно  людину  …
В  космосі  війни  і  розбрат,
Ось  все,  що  тут  змогла  людина.
І,  боячись  подальших  втрат,
Її  прогнали  як  причину  …
І  ось  тепер  ти  хочеш  знов
У  космосі  знайти  свою  дорогу.
Іди  назад  туди,  звідки  прийшов.
І  іншим  поясни  мою  пересторогу  …  
І  здивування,  і  неспокій,  і  образа.
Ті,  що  керують,  закусили  язика.
Така  людина  в  космосі  –  проказа.
І  не  потиснута  її  рука  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780460
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2018

Казка про жінку

У  далекому  царстві.
Так  далеко,  що  важко  собі  уявити.
Комусь  вдалось  світ  дивний  створити.
Де  жили  без  проблем  диваки  -    
Всі  без  винятку  чоловіки  …

Ні  хвороб,  ні  війни  ще  не  знали  вони,
Гралися  між  собою  мов  діти,
Уночі  у  них  райдужні  сни,
Мали  б  цьому  лише  порадіти  …

Поруч  раптом  з’явилась  вона,
Непостійна,  мрійлива,  чужа,
Затремтіла  сердечна  струна,
І  між  царствами  щезла  межа  …

Диваки  майже  всі  похворіли,
Ну  а  деякі  зовсім  здуріли,
Почалася  між  ними  війна,
В  царстві  поруч  всі  аж  остовпіли  …

Що  ж  вона?  А  вона  то  сумна,
То  заплаче  від  тої  негоди,
То  сміється,  коли  не  одна,
За  любої  надворі  погоди  …

У  душі  в  неї  сум,  на  вустах  –  сміх  і  гріх,
Замоталась  між  цих  незнайомих  доріг,
Зрозуміла,  що  більше  не  може  одна  …
І  придумала  жінка  для  світу  любов,
І  попалась  сама  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018

Їм так холодно

Хтось  розсипав  квіти  на  снігу.
Їм  так  холодно.  Не  мав  куди  подіти?
Хтось  так  кинув  через  щось.  Через  нудьгу?
Хтось  тим  квітам  щиро  міг  зрадіти.
Може  через  зраду,  недовіру.
Чи  через  чиюсь  чужу  красу?
Хтось  їх  обірвав.  І  тут  покинув.
Небесам  хвалився:  я  весну  несу.
А  тепер  вони  ось  так  лежать.
Притиснулись  до  землі.  Тремтять.
Їх  би  позбирав,  зігрів  в  руках.
Полетів  би  в  небеса  цей  птах.
Раптом  сніг  розтав.    І  квіти  ожили́.
І  обох  теплом  своїм  обійняли́.
Не  переступай.  Не  наступи.
Не  забудь  слова,  не  ховай  думки  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2018

Чорний кіт

Не  вмію  я,  щоб  так  наполовину,
Не  вмію  так  якось  частинно.
Не  вмію  удавати  чи  змовчати,
Болить  усе,  мушу  сказати  …
І  по  снігу  не  вмію  розкидати
Для  тебе  квіти.
Чужим  не  вмію  постояти.
Коли  сумую,  то  не  буду  я  радіти.
Щоб  все  стиснути,
І  так  далі  жити.
Не  вмію  бути  ситим
І  на  ключ  закритим.
Не  вмію  дань  платити
І  читати  оди.
Не  вмію  лестити.
Не  відмовлюсь  від  свободи.
І  як  такому  в  цьому  цирку  жити.
Хоч  цирк  –  це  гідний  світ.
І  це  ще  треба  вміти.
По  дроті  ходить  злий  голодний  чорний  кіт  …
Йому  уже  не  до  душі  нявчати.
Вночі  ходити,  а  під  сонцем  спати.
Спиляв  старі  залізні  грати.
Утік,  сердега,  з  чужої  хати  …  
Утік  і  дивиться,  та  ж  зовсім  він  не  кіт.
Кудись  пропав  чотирилапий,  волосатий.
Навколо  гомонить  шалений  світ.
Йому  б  у  цьому  світі  не  пропасти.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780058
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.03.2018

Україні сьогодні …

Вона  хотіла  перш  за  все  спокою,
Втішалася  нехитрому  достатку,
Її  приреченість  зробилася  ганьбою,
Продали  і  поставили  печатку  …
Хотіли  їй  не  раз  іншої  долі.
Вбивали,  нищили  її  героїв.
Вона  ж  не  обирала  волі.
І  на  столі  над  міру  вже  терпких  напоїв  …
Вчергове  голови  розбиті  на  Майдані,
І  топчуть  в  сніг  медалі  й  ордени,
Лише  улесливості  добре  у  державі,
Продали  навіть  вже  прихід  весни  …
Там  десь  на  півночі  біснується  злидота,
Знак  хитрості  застиг  в  краєчках  рота,
Чергове  шоу  захопило  нам  уми,
Були  товариші.  Тепер  куми.
Вона  то  все  терпи́ть,
І  навіть  побувала  за  кордоном.
Вона  усе  ще  спить.
Казки  читають  їй  веселим  тоном.
Вона  красуня.  
Вона  неначе  сон.
Лиш  тільки  кинули  її  в  багно.
І  ко́пають.  Де  твій  жетон?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780025
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2018

Це дуже важко заховати

Коли  у  серці  немає  місця
Воно  тріщить  і  розривається,
Йому  секунди  одної  не  спиться,
Воно  лається,  а  потім  кається  …
Коли  воно  розривається,
Коли  хтось  до  швів  боляче  торкається,  
Це  тоді  серце  так  озивається,
Бо  як  по-іншому  це  називається  …
Може,  думають,  що  то  воно  так  плаче,
А  у  нього  немає  на  це  сили,
У  нього  ж  немає  очей.  Воно  не  бачить,
Його  бачити  не  навчили  …
Його  навчили  тільки  відчувати,
Не  вміє  ні  втікати,  ні  літати,
Уміє  тільки  кричати,
Та  ще  й  так,  що  можна  про  це  й  не  знати  …
Коли  у  серці  немає  місця,
Це  дуже  важко  заховати,
Але  так  легко  вибирати,  
Кого  за  руку  взяти  і  не  відпускати  …
Комусь  здається,  що  це  клітка,
В  яку  зайдеш  і  пропадаєш,
Підказує  небесна  зірка.
Ти  все  знайшов.  І  ти  це  знаєш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

Коли сонце розганяє хмари

В  уяві  чи  наяву.
Коли  розганяє  сонце  хмари.
Я  кличу  тебе  на  цю  диво  –  виставу,
Що  для  тебе  хтось  вкотре  поставив.

В  твоєму  замку  раптом  розпускаються  квіти,
В  ньому  музикою  все  оживає.
І  я  теж  починаю  радіти.
Я  теж  на  тебе  таку  чекаю.

Ти  пробуджуєшся  зі  свого  столітнього  сну.
Здивована  тим,  яким  все  стало  навколо.
А  я  біля  тебе  ненадовго  засну,
Бо  мені  не  пройти  це  зачароване  коло.

Ти  обіймаєш  кінчиками  пальців  пелюстки  троянд,
Цілуєш  губами  вино  -  виноград.
У  тебе  сьогодні  не  дует,  а  соло.
Бо  я  все  ще  не  прорвав  зачароване  коло.

Твої  очі  озираються  навколо.
Твоїм  очам  чогось  так  мало.
Ти  шукаєш  мене  по  цілому  залу.
І  розумієш,  що  мене  поруч  не  стало  …

Тоді  ти  розпускаєш  свої  коси.
В  круговороті  твого  волосся,  
В  неспокої  твоїх  думок
Щось  вкотре  між  нами  відбулося  ….

Раптом  падають  стіни,  розбиваються  вікна,
Щось  мудрують  собі  шоумени.
Вистава  закінчилась.  Вона  справді  магічна.
А  я  чекаю,  коли  ти  зійдеш  зі  сцени  …

Завтра  буде  інша.  Можливо,  у  нас  будуть  окремі  ролі.
Але  ми  завжди,  коли  закінчуються  чари,
Повертаємось  в  замок  нашої  долі.
Саме  вчасно,  коли  сонце  розганяє  хмари  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778969
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018

Вечірня фантазія

Як  я  тебе  сьогодні  привітаю?
Просто  зіграю.
Я  сяду  за  оцей  чужий  рояль.
І  вальсу  квітами  тобі  усе  навколо  закидаю  …
А  хто  це  буде?  Та  мабуть  Шопен.
Тільки  йому  з  тобою  розмовляти  довіряю.
Тільки  у  нього  світ  без  недоречних  сцен.
Порад  не  треба.  Я  і  так  все  знаю  …
Одна  троянда  випаде  з  вікна.
Мороз  обіймами  її  одразу  обплітає.
А  я  її  розбуджу.  Ось  вона  яка!
І  не  троянда.  Жінка.  Вона  сяє  …
В  букеті  цьому  з  тисячі  троянд
Одну  її  я  завжди  упізнаю.
Мелодією  кличу,  обіймаю.
Я  не  Шопен.  Короткий  цей  парад    …
І  я  букет  весь  розпускаю.
Троянди  падають  на  брук.
Ще  мить  в  руках  одну  тримаю
І  недоречний  серця  стук.
Що  видає  весь  мій  неспокій,
Чергові  недоречні  кроки.
І  музика  тепер  десь  збоку  …
Та  раптом  очі.  В  них  глибоко.
В  них  причаївся  цілий  світ
У  них  все  те,  що  я  шукаю,
У  них  мої  всі  так  і  ні
Я  знаю.  Просто  все  про  тебе  знаю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

Ловлю своє сонце

Чекаю  на  тебе.
Ловлю  своє  сонце.
А  вітер  у  мене
Питається:  хто  це?

До  нас  наближається.
Підборами  грається.
Мене  не  лякається,
І  посміхається  ….

А  ти  все  знаєш.
Чаруєш  очима.
Коли  обіймаєш,
Гориш  незгасима  …

Вірші  складаєш
В  чарівні  скрині.
В  долонях  тримаєш
Зорі  вечірні.

Думки  заховались
У  рідне  волосся.
Ти  не  налякалась
Весни  двоголосся  …

Ти  не  зупинялась,
Ти  все  в  ній  кружляла.
Весну  зачекалась.
Їй  рідною  стала  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

На волосся нападав сніг

Я  радію  твоєму  сонцю,
Радію  твоїй  руці,
Я  радію  дощу  –  оборонцю,
Радію  такій  тобі  …
Зараз  знову  бігом  на  роботу,
Зараз  знову  хвилини  як  дні,
А  в  очах  твоїх  бачу  турботу,
Ми  ніколи  тепер  не  одні  …
Там  навколо  одні  катаклізми,
Там  навколо  наляканий  світ,
Там  навколо  все  іноді  з  слізьми,
Під  ногами  нехай,  в  душі  –  лід  …
Цього  поки  для  нас  не  існує,
Розкошує  востаннє  зима,
Ти  далеко,  а  я  тебе  чую,
І  ти  знаєш,  що  ти  не  сама  …
Пролітаю  останні  сходинки,
Це  політ.  Це  ніякий  не  біг.
У  очах  твоїх  знову  смішинки,
На  волосся  нападав  сніг  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018

Лише ти і я

Коли  хтось,  люблячи,  іде,
Трапляється  у  багатьох.
Хтось  думає,  що  боляче  мине,
Та  кожного  болітиме  за  двох.
Можливо,  надважлива  ця  причина,
Її  приховує  в  собі  людина,
Сама  себе  вдягає  в  ланцюги,
Вкидає  почуття    у  морок  і  сніги  …
Не  йди,  -    хтось  мав  би  це  сказати,
Не  можна  все  життя  кидати.
Буває,  мить  на  вічність  схожа,
Мить  вільна,  а  у  вічності  сторожа  …

Мить  надважлива
І  немає  їй  ціни.
Емоцій  злива.
І  приходять  потім  сни.
Візьми  в  обійми.
Без  потреби  їм  слова.
Своїми  крильми.
Лише  ти  і  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018

Подароване серце

Куди  покладеш  моє  серце?
У  серце  своє  звісно.
У  серці  твоєму  так  тепло.
А  може  у  ньому  тісно?
Хоч  зовні  здається  маленьке,
Насправді  велике  –  велике.
І  серце  –  то  зовсім  не  скринька,
Хоч  стежка  до  нього  вузенька  …
У  ньому  степи  й  океани,
У  ньому  глибокі  тумани,
У  ньому  яскраве  сонце
Світить  в  маленьке  віконце  …
А  може  візьмеш  у  долоню?
Хіба  тобі  я  бороню.
А  може  підкинеш  у  небо,
Але  упіймати  теж  треба  …
А  може  повісиш  на  груди
І  я  не  піду  вже  нікуди?
Буду  любуватись  сонцем,
Що  грітиме  через  віконце  …
І  навіть  коли  я  далеко,
Не  маю  з  собою  серця.
Лише  невеличку  частинку
Позичив  собі  на  хвилинку  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018

Відкрило серце всі свої віконця

Якщо  її  побачив  ти  здалеку,
Біжи.  Це  спалах.  Це  тобі  дарунок.
Це  наче  в  небесах  побачити  лелеку.
Це  наче  в  губи  раптом  поцілунок.
Якщо  ідеш  і  чуєш:  повернися,
Хоч  начебто  немає  тут  нікого,
Люби  її.  І  ні  на  що  не  злися.
Що  зробиш,  коли  доля  судить  строго  …
Якщо  з  –  під  клавіш  музика  потоком  ллється,
Якщо  вона  в  тобі  і  плаче,  і  сміється.  Нічого  і  ні  в  кого  не  проси.
Нехай  вона  хоч  вітром  пронесеться.  По  твоїй  долі.  
Все-одно  люби.
Її  таку  як  ця  ранкова  сповідь,
З  дерев,  з  дощу,  з  проміння,  що  іскриться,
Тобі  уже  зовсім  не  спиться.
Шукаєш  в  пам’яті  її  сліди.
Люби.
Очей  її  чарівності  малюнок,
І  посмішку  ціною  в  поцілунок.
Дотик  руки  неначе  тепло  сонця,
Відкрило  серце  всі  свої  віконця  …  
Ти  відкриваєш  рвучко  наші  двері,
Вірші  мої  перевернулись  на  папері,
Я  перепишу  зараз  все  спочатку.
Як  любиш,  розгадай  її  загадку  …  
Очей,  руки,
Чарівності  і  вроди,
Перечитай  про  неї  майже  все,  що  написали  за  віки.
Від  першої  і  другої  особи.
І  зрозумієш  головне:  люби!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018

Старий мольфар не дочекався учня

Чекав  старий  мольфар  на  учня
Та  мабуть  вже  не  дочекався.
Мольфарство  -  то  для  учнів  скучно,
Глибоко  в  гори  заховався  …
 
Людського  болю  наковтався.
У  ґражді    не  стоять  дзерка́ла.
В  гори  «заземлений»  сховався,
Такого  б  мабуть  не  впізнали  …

Не  раб  і  не  слуга,  а  друг  –  порадник,
Таким  його  запам’ятали,
"Іди  до  мене  той,  кого  прогнали",
З  чорним  котом  навіки  дружбу  зав’язали  …

А  де  ж  узяв  свою  мольфарську  силу?
Вужам  щоранку  в  поле  молоко  носив.
Пташинці,  що  зламала  крила,
У  бога  два  нових  впросив  …

А  що  б  мольфар  хотів  когось  навчити?
Шануй  свій  рід,  свого  тримайся  строго,  
Навчися  інших  і  себе  любити,  
Якщо  шукаєш  Вищого,  пізнай  себе  самого  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2018

Емоція з мовчання і пісень

Любов  –  це  гарно.
Це  ніколи  не  відраза.
Не  плутайте  із  іншими  речами.
Любов  –  це  не  приватна  справа.
Для  двох  сердець  -  сліпа  забава.
Легко  образити.
Ще  легше  зруйнувати.
Не  скажеш  їй:  іди,  шановна,  спати.
Її  не  можна  в  місті  вполювати.
Лиш  можна  їй  від  серця  заспівати.
Ще  можна  в  попіл  цілий  світ  перетворити,
Коли  вдавати,  замість  того,  щоб  любити  ...
О  як  багато  образів  вона  в  собі  таїть.
Коли  мовчить.  Тим  більше,  коли  спить.
Коли  весела  і  коли  сумна,
Ніде,  ніколи  не  буває,  щоб  одна.
Вся  різна.  Зовсім  інша  кожен  день.
Нестримний  буревій  з  мовчання  і  пісень  …
Що  є  любов?  Що  є  ця  супер  -  сила?
Котра  дає  і  відбирає  крила.
Кошту́є  все  й  нічого  водночас.
У  друзів  все  на  ти.  Якщо  люблю,  то  вас.

Красива  як  сама  любов,
У  ніжності  своїй  слабка  й  вразлива.
Не  скинути  невидимих  оков,
Ти  не  хотіла,  але  полонила  ...
А  може  не  в  хотінні  цьому  річ,
По  іншому  ці  ролі  не  зіграти,
[b]Неначе  зорі  розкидала  мрії  ніч,
Щоб  ти  могла  між  ними  політати  ...[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018

Космічна орхідея

У  залі  тиша.  Всі  чекають  дива.
Там  за  кулісами  створили  новий  світ.
Щезає  час  і  простору  частини
Долає  неймовірний  космоліт  …
І  не  планет  чужих  проблеми  найгрізніші,
Чужого  сонця  вдосталь  всім  тепла,
Людина  для  людини  наймиліша,
Людина  для  людини  і  найбільше  зла  …
Мабуть,  у  цьому  вся  її  проблема.
У  просторі  ховаються  світи.
Себе  самих  спочатку  зрозуміти  треба.
Себе  самих  найважче  нам  знайти.
Вирує  гладіаторська  арена.
Невгодних  кинули  в  обійми  до  товпи.
Товпа  в  емоціях.    Погасла  сцена.
Мовчання  душ.  Стоять  самі  стовпи.
Найбільша  цінність  –  не  космічні  спроби.
Переляк  від  самих  собі  подоби.
Найважливіше  –  це  коли  лише  для  неї  
Десь  в  часі  й  просторі  ожили  орхідеї.
Акторів  довго  ще  не  відпускали.
Акторську  мрію  винесли  зі  сцени.
Чиясь  рука  її  собі  забрала.
Порожні  гладіаторські  арени  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018

Чи ходять дорослі за руку?

Дорослі  не  ходять  за  руку?
Ну  що  тим  дорослим  розлука.
Хіба  вони  -  знову  як  діти?
За  руку  -  це  ж  треба  уміти.

В  дітей  все  відверто  і  просто,
Образа  мине  за  хвилину.
В  дорослих  –  обійми  і  тости,
І  часто  усе  це  вітринно  …

Як  руки  ці  хтось  розриває,
Спиною  до  них  повернися.
Якщо  від  руки  утікаєш?
Якщо  поспішаєш?    Наснися  …

В  обіймах  тримаю  Вам  руку.
Це  скарб,  подарунок  для  мене,
Здається,  що  наче  на  сцені
Сердечну  вивчаю  науку    …

Дорослі  теж  ходять  за  руку.
Болюча  дорослим  розлука.
Буває,  стають  наче  діти.
Ну  як  цьому  не  порадіти?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018

Десь у сутінках міста заблукала вона

Десь  у  сутінках  міста  заблукала  вона,
Ніби  бачить  вже  світло.    А  знову  стіна.
І  вдаряється,  плаче,  крізь  камінь  кричить,
Бо  вона  –  це  любов,  а  любов  не  змовчить  …
Забрела  ген  за  хмари,
А  тут  в  парах  усе,
П’ють  вино  у  підвалах.
Де  ж  тут  рідне  лице?
Забрела  в  підземелля,  
Щоб  забути  тут  все.
Не  поможе  чар  –  зілля,
Світло  вгору  втече  …
Забрела  поміж  люди
І  в  бутон  розцвіла.
Дріб’язок  –  пересуди,
Себе  в  людях  знайшла  …
І  свою  половинку,  і  свої  небеса,
Дай  душі  четвертинку,  небесна  краса!
Дай  на  тебе  дивитись,
Дай  тобою  вдихнути,
Дай  у  тобі  забутись,
Дай  тобою  відчути  …
Ти,  любове,  наглієш,
Ти  така  ненаситна,
Бути  чемна  не  вмієш
П’яна  і  непривітна  …
Думаєш,  що  напилась,
А  це  тільки  уява,
Наче  пледом  накрилась
Моя  мрія  русява  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2018

Намалювати жінку

Задали  нам  урок:  намалювати  жінку.
Завдання  виявилось  зовсім  не  просте.  
А  я  спочатку  на  листку  малюю  скрипку,
А  потім  вже  беруся  за  її  лице  …
А  потім  рву  на  скрипці  струни  до  одної  -
Волосся  вже  доповнює  лице,
У  тінях  –  світ  фантазії  людської,
Так  личить  до  душі  твоєї  це  …
Від  променів  яскраво  з  боку  сонця,
Вечірня  втома  заховалась  від  вікна,
З  тіней  тобі  збудую  охоронця,
І  на  картині  ти  вже  будеш  не  одна  …
Я  уявив  собі  на  мить,  що  ти  русалка,
Перевернув  листок  і  так  домалював,
А  потім  передумав,  бо  якийсь  рибалка  
Тебе  б  таку  тут  випадково  упіймав  …
А  потім  одягнув  тебе  в  бузкове,
І  квітів  по  цілому  тілу  розкидав.
І  білі  каблуки,  щоб  чарів  мову
Ти  роздавала  там,  де  я  не  малював  ….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018

Підробка*

Один  дивак
Образився  не  жарт,
Коли  став  надто  дорогим  її  талант.
Йому  раптово  начебто  на  фарт
Створили  не  відмовний  варіант.

І  ось  уже  на  сцені  мов  жива  ...
Для  кожного  знайомі  риси.
Усмі́шка  іронічна.  Красива  голова.  
Ніхто  не  упізнав.  Комп'ютерна  актриса.

Інші  актори  грають,  а  вона  завжди  одна.
Вставляє  кадри  режисер  у  фотошопі.
Її  житло  оточує  стіна.
Захоплення  в  Америці  й  Європі.

Через  комп’ютер  сотні  інтерв’ю,
Полки  фанатів  оточили  вже  квартиру.
Гей,  режисер,  віддай  ув'язнену  свою.
Люблять  її  і  п'яну,  і  нещиру  …

Придумав  шоу  з  пишних  похоро́н,
Мільйони  плачуть.  І  кидають  квіти.
І  поліцейських  цілий  ескадрон.
Його  підозрює  пів  світу  …

Убивця.  Як  ти  міг?!
І  вже  тюрма.  І  ненависть  палає  у  повітрі.
Не  доведеш  нікому,  що  її  нема.  
І  не  було  ніколи  на  цілому  світі.

У  фільмі  хтось  придумав  порятунок,
Хтось  знову  наче  ходить  в  королях.
Хіба  Вона  –  це  інструмент  чи  обладунок?
Хіба  є  інше  щось,  окрім  як  серця  шлях?

Відчув  від  жінки  справжньої  утому,
Замінник  в  цьому,  підробка  в  тому.
І  опинився  сам  ні  в  чому,
І  не  вручають  Оскарів  такому  …

*  [i]ідею  запозичено  з  фільму  S1MONE[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018

При вході роздавали ролі

При  вході  роздавали  ролі.
Кому  яка?  Оце  для  режисера  надзадача  …
Цьому  війна,  а  цьому  мирна  праця,
А  тут  вже  ясно,  що  чекає  перездача  …
Комусь  дали  зіграти  дуже  гідну  роль,
Нехай  у  ролі  цій  він  зовсім  не  король,
А  просто  за  редутом  йде  редут,
Людей  звільняти  від  ганебних  пут  …
Комусь  давали  щось,  а  він  не  взяв,  
У  пам’яті  своїй  свій  план  сховав,
Обман  на  виході  був  виявлений  зразу,
Але  обман  не  викликав  відразу  …
Комусь  дали,  а  він  стільки  не  зміг,
Десь  по  дорозі  припинив  свій  біг,
До  нього  ангел  з  крильми  прилетів
І  той  зумів  ….  і  теж  злетів  ...  
На  виході  у  черзі  хтось  стоїть  
Чи  роль  не  та,  чи  може  щось  забув?
Десь  загубилась  впевненість  і  хіть,
Коли  критерії  оцінювань  почув  …
А  хтось  так  біг,  що  навіть  тут  біжить,
Вривається  у  двері,  просить  бути  першим,
Та  вся  настирність  пропадає  в  мить,
Настирністю  колег  не  перевершиш  ….  
Ролей  багато,  а  глядач  один,
Не  заховаєшся  за  парканом  зі  спин,
Чи  текст  забув,  чи  роль  якась  не  та,
Тоді  не  сцена  вже,  а  суєта  …
Заслужених,  народних  не  дають
І  навіть  у  лице  не  впізнають,
Шукають  по  глибинах  і  кутках,
І  навіть  у  захованих  думках  …  
У  залікову  вже  не  покладеш,
Не  випросиш  і  в  когось  не  вкрадеш.
То  може  краще  взятись  до  роботи?
Нема  охоти?  ...  Тоді  хто  ти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775664
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.02.2018

Ну що сьогодні каже телевізор?

Ну  що  сьогодні  каже  телевізор?
Про  цінники  на  ринку  я  мовчу.
Я  не  глядач.  Я  просто  супервізор.
Усе,  що  скажуть,  на  зубок  завчу.
Ще  вчора  тут  одного  так  хвалили,
Від  захвату,  від  похвальби  кричу.
Сьогодні  його  вже  словесно  вбили,
Від  зміни  тої  загарчу  чи  занявчу  …
Майдан  обставили  фігури  з  прапорами.
Це  ж  гарно!  Патріот  в  мені  кричить!
Бюджетні  гроші  розлітаються  світами,
Але  про  це  все  телевізія  мовчить  …
В  різницях  курсів  хтось  вже  заробив  мільйони.
І  це  все  знову  на  податках  від  дурних,
Які  немов  у  банках  шампіньйони
Усе  ще  думають,  що  хтось  подумає  за  них  …
У  цій  гротескній  нескінченній  переспівці
З  обох  боків  екрану  розспівались  співаки.
Чи  квартиранти  в  себе  вдома  українці?
Чи  то  у  головах  зробилися  дірки?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775620
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2018

Три сестри

Не  знаю  імені  я  цього  прометея,
Котрому  вдалося  сестер  украсти  з  –  під  оков.  
І  налякати  до  нестями  фарисея.
Сестер  зовуть:    Фантазія,  Нескореність,  Любов  …
Одна  нас  будить  вранці,  проводжає  
У  шлях  далекий.    І  ледачість  проганяє.
Нескореність  русявою  косою
Сплела  проміння  над  твоєю  головою    …  
Друга  сміється  наче  сонце,  будить  вітер
Вірші  складає,  цілий  світ  будує  з  літер,
Жене  людину  у  широкі  небосхили
Фантазія  в  обійми  обхопила  …
А  третя  піднімає  всіх  навколо
І  ненавидить  в  нас  холодне  соло  …
Чатує  ніжність  та  нестяма,    лиш  прокинься
Любов’ю  оживеш,  лише  не  впийся  ….
Сестер  все  рідше  кличуть  на  забаву,
Богинь  простіших  вдосталь,  нащо  чари,
Підсипали  снодійного  у  страву
Поснули  сестри,  а  над  світом  -  хмари  …  
А  хтось  пішов  купити  нові  струни.
На  них  потратив  всі  здобуті  гроші.
Розтали  наче  з  переляку  труни.
Збудились  в  гущі  хмар  заснулі  листоноші  …  
Розносять  музику  по  всіх  усюдах,
І  почуття  живуть.  Байдуже  пересуди.
Покірність  загубилась  десь  на  трасі.
Вже  не  співають  оди  біомасі  …  
Ти  вчасно  повернулася,  Любов,
Фантазіє,  ти  лиш  не  зупиняйся,
Нескореність  наповнила  нам  кров.
Лише  люби  і  гордо  посміхайся!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2018

"Храм" науки

Для  насолоди  розуму  й  очам
Стоїть  у  місті  «храм».
Не  моляться  там  люди,
Все  ж  їдуть  звідусюди.

Так  було  сотні  років.
Так  було  ще  недавно.
Від  тих  учнівських  кроків
Розумно.  Гідно.  Вправно.

Немає  континенту,
Щоб  не  було  пошани.
Все  знищено  дощенту
Дурними  хазяями  …

Не  треба  їм  наука.
У  голові  дурмани.
Безпутник,  ледарюга.
Спілкуються  стакани  …

Чому  ж  ота  наука
Така  немов  ягниця,
Безсила  і  безрука,
Вже  видохлась  синиця?

Щоб  людям  пояснити,
Що  біле  зовсім  чорне?
Частина  повтікала,
А  інша  в  глупстві  сохне  …

Мовчить.  Чогось  чекає.
Звітує  про  звитяги.
Звитяги  на  папері.  
Працюють  коркотяги!

А  як  хтось  пробудився,
Не  дуже  веселися,
Ти  хоч  перевернися,
А  все  ж  якось  зігнися  …  

Не  гнешся,  не  вклонився,
Гарчиш  немов  собака,
Ще  й  рік  такий  наснився,
Удачі,  забіяко    …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775130
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.02.2018

Початок*

В  якомусь  з  мільярдів  світів,
Позбавлених  мрій,
Тебе  загубив.
Не  зумів  ...

У  їх  половині
Незрячий,  сліпий.
Мене  не  зупинить
Хтось  рідний.  
Чужий.
Стоїть  на  порозі.
У  звабливій  позі.
Блиститься  не  сонце.
Ти  знаєш  вже,  хто  це  …
В    очах  порожнеча.
Надія  –  це  втеча.

А  в  цьому  Одному.
Ти  все  зруйнувала.
Віддала  усе,  що  змогла.  
І  бу́ла  б  пропала  така  ...
Крізь  простір  з'явилась  рука.

Я  так  здивувався:
Мене  ти  чекала.
Ти  знала.
Ти  жінка.
Ти  все  відчувала.

Ти  кликала.  Майже  кричала.
Ти  так  притискалась  до  того  чужого  грудьми.
Зламалась.  Не  просто  лишатись  людьми.
Не  дихала,  мабуть,  уже.
Все  ж  чекала.
Фантазія  твоя  тебе  врятувала  …

І  моя  рука
У  твій  простір  ввірвалась,
Руйнуючи  злобу,  переляк  і  страх.
І  де  нас  шукати  тепер  у  світах?
Отим  вартовим,
Що  знаннями  лякають.
Буремний  неспокій?
За  нього  вбивають  …

Зганяють  безмежних  
В  закриті  коробки
Наляканих  зовсім
У  світу  підробки.
Пускають  за  браму  потішитись  трошки  …
Обман  на  обличчя  лягає  під  зморшки  …  
Лиш  двоє  ті  грати  свої  розібрали.
Стояли  і  простір  у  себе  вдихали.

Хтось  скаже,  лиш  двоє  знайшло́сь?
З  цих  двох,  мабуть,  все  почало́сь  …  

*[i]або  Вечірня  фантазія[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775002
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.02.2018

Я п'яний тобою

Я  п’яний  тобою,
А  зовні  не  скажеш,
Твоєю  луною
Думки  мої  в’яжеш  …
Закрила  собою
Весни  мерехтіння,
Здавалися  грою
Тілесні  хотіння  …
Голодний  тобою,
Скрегочу  зубами.
І  б’юсь  головою
Об  простору  брами  …
Я  в’язень  чи  вільний?
Той  стан  невідомий.
Я  сильний,
Я  білий,
А  іноді  чорний  …
Розірвані  струни,
Крах  кіно-культури,
І  вирвано  корені
В  клавіатури.
Я  справжній,
Коли  я  лечу  й  розбиваюсь.
Я  не  зупиняюсь,
Я  в  тебе  вдаряюсь  …
Якщо  ти  такого  собі  обираєш,
Впадеш.  Розіб’єшся.  Сама  добре  знаєш.
Але  коли  руки  наміцно  сплітаєш,
То  ти  не  боїшся.  Нічого.  Літаєш!
Я  вітер,
Я  дощ.
Я  у  вікна  вриваюсь.
Я  добре  у  цьому  неспокої  знаюсь.
Тебе  я  торкаюсь,
Тебе  обплітаю,
А  потім  я  каюсь,
А  потім  я  каюсь  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2018

На дорозі валяються цінності

На  дорозі  валяються  цінності:
Чиясь  совість,  чиясь  прямота,
Кілька  каменів  колишньої  гідності,
На  ялинках  іскрить  доброта  …
Може  це  чиїсь  втрачені  наміри?
Може  все  це  з  необережності?
Не  поможуть  псевдо  –  знань  заміри.
Захмеліли  у  винах  буденності.
Хтось  збирає  це  все  зі  старанністю,
За  портретом  малює  портрет.
І  романи  друкує  з  нахабністю,
На  вітрину  попав  силует  …
Де  ж  та  вулиця,  де  це  "кладовище",
Де  розсипали  люди  скарби?
Уявляю  магічне  видовище,
Як  всі  бігом  помчали  туди?
Помилився.  Даю  оголошення.
Що  це  все  за  якоюсь  адресою.
Два  якісь  диваки.  Спустошення.
Переліт  в  інший  світ.  Обмін  посмішками  …  зі  стюардесою.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774872
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2018

Жінка, народжена музикою

Це  неймовірно.  Ти  така  жива.
Поки  я  граю,  ходиш,  розмовляєш.
Як  перестану,  мить  і  ти  щезаєш.
Я  і  не  знав,  що  у  рояля  цього  є  душа.

Якщо  раптово  в  такт  не  попадаю,  
Ти  наче  плачеш,  образ  твій  втрачаю  …
А  я  все  граю,  я  не  зупиняюсь,
Тебе  про  все  на  світі  розпитаю.

Як  музику  тобі  писав  за  цим  роялем  музикант,
Як  присвятив  одній  тобі  дарований  йому  талант,
Як  вберегти  тебе  від  бід  людських  не  зміг,
І  заново  тебе  створив,  у  музиці  зберіг  …

Хтось  має  хист,  рятує  світ  з  картин,
А  він  зробив  ось  так.  На  цілий  світ  один.
Колись  серед  майбутніх  поколінь
Такого  музиканта  ти  зустрінь,
Щоб  зміг  тебе  таку  він  оживити
І  з  ним  потанцювати  запросити  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774768
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2018

Летить великий колобок

Летить  великий  колобок,
Із  каменю,  з  трави,  з  води,  з  думок  ….
Вовтузиться  на  ньому  не  один  мільярд  істот,
Чергова  партія    самозакоханих  дрібнот  ….

Стараються  вхопитися  за  чийсь  чужий  кусок,
Наслухались  про  себе  опові́док  і  байо́к,
Не  озираються  навколо,
Не  тріо,  не  дует,  а  переважно  соло  …

Про  що  нам  з  ними  говорити,
Сусіди  боком  обійшли,
Їм  байдуже,  куди  летіти,  
Лиш  інші  б  «мо́є»  не  взяли  …  

А  вже  то  «мо́є»  розрослося
Аж  до  гігантських  розмірів.
А  тим,  кому  добре  спало́ся,
Що  до  якихось  там  світів  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774697
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2018

Магія весни

Чи  буває  таке  на  землі,  
Щоб  ні  разу  раніше  не  грати,
Навіть  жодної  ноти  не  знати,
Все  змогти.  Все  магічно  зіграти?
Так,  буває.  То  ж  граєш  не  ти,
Це  душа  твоя  звуки  складає,
Вона  теж  мабуть  нот  не  читає,
Грає  просто,  бо  так  відчуває  …
Так  і  в  цьому  складному  житті,  
Кожен  вибрати  з  тисячі  має,
Яким  шляхом  йому  й  куди  йти,
Щось  відчув  і  біжить  вибирає  …
Потім  іноді  долю  картає,
А  собі  роздає  стусани.
Не  спіши.  Дуже  ти  поспішаєш.
Потерпи.  Зачекай  до  весни.
А  весна  з  цим  усім  розбереться.
В  неї  в  цьому  професорський  хист.
Як  вона  вже  до  чогось  береться,
З’явиться  не  один  гітарист  …  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2018

В щоденний гамір замурована земна людина

Ти  стоїш  у  місячному  світлі.  
Така  незвичайна,  така  таємнича.  
Прозора  зовсім.  Міг  би  простягнути  руку  крізь  тебе.
Я  спробував.  Але  ти  кажеш:  
-  Не  роби  цього,  не  треба.
Це  може  тебе  навіть  не  налякати.
Це  може  тебе  зробити  чужим.
Ти  не  знатимеш,  що  можна  від  мене  чекати.
Я  не  знатиму,  чи  зможу  вважати  тебе  своїм.  

-  А  так,  нам  лише  потрібно  шукати
Якийсь  інший  таємничий  світ.
Де  наші  світи  можна  об’єднати,  
Дійти  б  якось  до  тих  таємничих  воріт.

-  А  так,  ти  можеш  поруч  зі  мною  стати.
Ти  можеш  мене  про  мій  світ  розпитати.
Я  можу  побачити  тебе  і  почути.
Я  можу  твого  серця  ритми  відчути  …

Як  все  це  далеко  від  земних  турбот,
В  щоденний  гамір  замурована  земна  людина.
Частіше  всього,  що  якийсь  автопілот
Веде  її  серед  систем  гірського  серпантину  …

А  що  той  інший  світ?  Чужий  тобі  й  мені.
В  нас  все  буденно.  Може,  навіть  павутинно.
Давай  спочатку  спробуємо  в  сні.
Відчути  свою  суть  вартує  поклітинно  ….  

Там  інший  світ.  Я  всюди  і  ніде.
Я  відчуваю  там  твою  присутність.  
Разом    з  тобою  стали  одним  днем,
Одним  дощем  і  променем  одним  відчутність  ...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2018

Реальність з характером

Порожнє  місто.
Сотні  дорогих  авто.
І  магазини  навстіж  відчинились.
Ти  сам  собі  Ла  Скала  й  Шапіто.
Яка  різниця,  хтось  ти  чи  ніхто.
Я  все  ще  йду.  А  інші  зупинились  …

Чому?  Не  думаю  про  це.
З  дощем  ми  змовники.
Йому  наставлю  я  своє  лице.
Самотності  цієї  де  замовники?

Та  ще  є  книги,  музика,  кіно.
Так  можна  рік  чи  більше?
Влаштую  схоже  щось  на  казино.
Лиш  музика  тихіше  і  тихіше    …  

На  очі  не  потрібні    штори.
І  не  потрібні  вже  актори.
Акторів  тисячі  в  житті.  Від  них  уже  затори.
Цікаво.  Що  на  це  небесні  прокурори?

Від  розуміння  цінності  тепла
Реальність  повернутися  змогла.
Дверима  грюкнула  при  цьому.
Реальність  ця  з  характером  була.

Немає  цінності  ж  у  віллах  чи  квартирі,
Якщо  їх  жителі  безкрилі  …
Немає  цінності  в  модерному  авто,
Якщо  дорога  вся  -  не  то.

Що  з  того,  ти  живеш  чи  тебе  вбито,
Якщо  не  знаєш,  ти  за  кого  чи  за  що  …
Вже  час  порозганяти  царську  свиту,
Та  й  цар  той,  якщо  чесно,  казна  –  що  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774461
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.01.2018

Перипетії людської природи

Я  хочу,  щоб  була  щасливою  країна,
І  щоб  це  іноді  залежало  від  мене,
Я  хочу  щастя  для  своєї  доньки  й  сина,
Я  хочу  вигнати  нещирих  блазнів  геть  зі  сцени  …
Я  хочу  мати  завжди  трохи  сили,  
Щоб  захищати  все  розумне  і  красиве,
Я  хочу,  щоб  батьків  моїх  хватило
Побачити  багато  ще.  Навіть,  коли  волосся  сиве.
Я  хочу,  щоб,  кого  люблю,  любила,
Її  душа  мені  мов  лампочка  світила,
Я  хочу,  щоб  весна  мої  думки  зігріла,
Щоб  та  весна  всього  багато  захотіла.

Вітання  вам,  щоденна  панно  [b]М[/b]ріє,
А  ви  якось  не  ждані,  [b]Н[/b]остальгіє,
[b]Л[/b]юбов  неначе  віхола  влетіла,
Своїм  вином-думками  напоїла  …
Ніжність,  добро  і  до  дітей  терплячість.
Ніхто  і  ні  за  що  нікому  не  віддячить,
За-віщо.  В  цьому  світі  це  все  нагорода.
А  хто  цього  не  знає,  така  його  природа  …
По  вулицях  блукають  зрячі  і  незрячі,
У  кожного  терпіння  може  і  не  стачить,
У  скрипці  скрипаля  хтось  знак  якийсь  побачить,  
А  хтось  від  сходу  сонця  в  захопленні  заплаче  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774263
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2018

Людина з планети Земля*

Життя,  що  вже  триває  чотирнадцять  тисяч  років.
Уявіть,  це  ж  скільки  по  землі  зроблено  кроків?!
Це  скільки  зроблено  життєвих  помилок.
Змальовано  печер,  написано  книжок,  ціловано  жінок  …

Воїн,  мисливець,  лікар,  викладач,
Вирує  в  різнобарвності  життя.
І  кожен  раз  лякливий  утікач
У  переддень  загрози  викриття  …  

А  скільки  болю,  як  іде  вона.
Злітає  в  небеса  чергова  неземна  …
Дивуючись,  радіючи  нетлінній  юності  твоїй.
Лещата  здавлюють  незмінно  серця  стрій.

Лиш  зараз  викрили  тебе  твої  книжки  й  студенти,
Чогось  не  помістила  в  собі  тисячолітня  голова,
Думок  не  спрацювали  диригенти,
І  лінія  пряма  стала  крива  …
Що  це  за  молодь,  що  шанує  догми,
Що  бачить  на  всі  боки  лиш  межу,
Біда  не  в  тім,  що  фантастичні  ці  думок  хороми,
Зустрів  не  віру,  а  чергового  ханжу  …
Що  просто  інше,  невідоме  -  все  готовий  вбити,
А  потім  з  переляку  утекти,
Так  люди  із  Христом  колись  змогли  вчинити,
І  ось  нездарність  цю  свою  зуміли  зберегти  …

А  потім  інша  спроба  …
В  колі  начебто  освічених  колег.
Тепер  не  злоба,  а  хвороба,
Вже  не  кордони.  Вже  цілий  ковчег.

Людину  так  лякає  невідомість.
Страшніше  смерті    -  з  чимось  незнайомість  …
Є  те,  що  можна.  Добровільна  заборона.
Суть  та  ж  сама,  але  ж  стіна  бетонна  …

Колеги,  не  лякайтесь.
Це  лише  роман.
Ще  не  написаний.  Терпінням  запасайтесь.
Пробачте,  що  завдав  духовних  ран.
Я  налякав  вас  трішечки,  зізнайтесь  ...    

Усі  пішли.  Лиш  залишилось  двоє.
Один  все  зрозумів.  І  жити  з  цим  не  зміг.
І  та,  що  вкотре  вже  віддала  серце  своє.
Він  вкотре  в  битві  за  кохання  переміг  …

*[i]з  вдячністю  Джерому  Бігзбі  та  Річарду  Шенкману  за  чудове  осмислення  людської  суті  [/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774049
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2018

Є зовсім різні, а таких більше нема

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема,
Щоб  я  у  них  пропав  чи  утопився,
Щоб  я  від  них  ожив  чи  народився,
Щоб  з  них  вина  віршів  напився  …

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема,
Щоб  я  на  них  і  в  день,  і  в  ніч  молився,
Щоб  мені  світ  новий  відкрився,
Щоб  я  в  них  заблукав  і  не  журився  …

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема.
Від  себе  не  чекав  курйозності  цієї,
Розповідаю  про  серйозне  жартома.
Любові  не  буває  нічиєї  ...

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема.
Ви  і  безмежний  світ,  ви  і  тюрма
Солодкого  ув'язнення  такого.
В'яжіть  чи  обіймайте  в’язня  свого  …

Є  зовсім  різні,  а  таких  більше  нема.
У  вас  і  світло  дня,  у  вас  темрява  ночі.
Ви  все  ще  думаєте,  що  ви  всього  лиш  очі?!
А  інша  сторона?    [b]Вона  невидима  …[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2018

Ми живемо з тобою над хмарами

Ми  живемо  з  тобою  над  хмарами,
Хмари  видно  під  нами  внизу.
Світ  наповнений  дивом  і  чарами,
А  внизу  десь  чекають  грозу  …
Нам  теж  іноді  треба  спускатися.
Що  там  може  такого  ще  статися?!
Перетнемо  умовну  межу.
Зараз  ти.  А  я  потім  лечу.
Будуть  люди,  можливо,  лякатися.
Хтось  до  світла  такого  не  звик.
Головне  нам  десь  вчасно  сховатися.
Ми  не  любим  переляк  і  крик.
Може  соколи  це.  Може  ангели.
Задираються    голови  вверх.
Народились  фантазії,  домисли
В  шанувальників  буднів  і  черг  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2018

Весно, ти чуєш?

Вже  по  бруківці  стукають  підбори  …
Услід  летять  не  тіні,  а  узори.
Спочатку  Осінь  тут  потанцювала.  
Зима  зовсім  недовго  гостювала.

Озвалися  весняні  хори.
Весна.  Тому  ти  так  спішишся.
Дорогою  з  дощем  розмови.
На  скрипку  на  секунди  озирнися.

Її  пальто.  Ще  мить  одну  чекати.
Щоб  цей  ранковий  сон  з  вікон  прогнати.
Щоб,  кого  любиш,  просто  обійняти.
Ти  не  забув,  що  маєш  їй  сказати?  

Ти  не  забув,  що  їй  приніс  в  долонях?  
Ти  не  забув  слова,  що  стукають  у  скронях?
Світліє  кожну  мить  краєчок  неба.
Весно,  ти  чуєш?  Зачекались  ми  на  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018

Залізна маска

Мене  закрили  в  родовому  замку.
В  порожніх  стінах  мовчазних  портретів.
Радію  кожному  світанку.
Заслухався  вітрів  концертів.

Залізна  маска.  Втрачено  мій  трон.
Обман  не  заслужив  поклон.
Але  йому  кидають  квіти.  Недружні  погляди  зрідка  з  вікон.
О,  там  суцільний  Вавилон  …

Я  б,  може,  заспокоїв  душу,
У  роздумах  провів  всі  свої  дні,
Але  себе  її  забути  не  примушу.
Чи  прожену  я  силою  думки  свої?

Несешся  ти  на  зустріч  на  коні,
Волосся  віддала  чужим  вітрам.
Ти  думаєш,  що  там  на  сходах  він?
А  там  чужак.  Нещирість,  злочин  там  …

І  сльози  на  обличчі,  дикий  біль,
Ну  як  же  так?  Таким  не  може  бути  він.
Колись  тут  був  солодкий  хміль,
А  зараз?  Мовчазної  долі  передзвін.

Покличу  друзів  я  крізь  мур.
На  них  чекають  кулі  з  амбразур.
Вони  ж  мов  птахи  зверху  прилетять.
Монахи  в  нас  такому  вчать  …

Сидиш  сумна.  Негідника  обійми
Тобі  насправді  мов  якась  тюрма.
І  раптом  знову  він.  Безодня  ця  безмірна?
Але  чому  мовчить  сурма?

Чому  один?  Де  вся  лояльна  знать?
І  десь  чомусь  відстала  варта.
Чи  може  по  кущах  налякані  сидять?
Сховались  від  негідного  стюарта    ….

Увесь  в  болоті.  Посмішка.  Букет  з  колосся.
Перед  тобою  та,  що  розкида  волосся.
Злітає  поглядом.    І  ніжності  ріка.
Коли  закохана,  нестримна  і  стрімка  …

- О,  дівчино,  чи  будете  ласкава,
Щоб  я  тут  поруч  з  вами  став,
Така  пахуча  ваша  кава,
На  запах  цей  півсвіту  проскакав  …

- А  ще  на  ці  такі  журливі  очі,
На  милий  цей  лиця  овал,
Вони  всі  думали,  що  я  так  трон  вернути  хочу.  
Не  трон  вселив  у  мене  цей  запал  …

- Це  ти,  нарешті  ти.
Журитися  не  буду  вже  ніколи.
Хто  ще  б  так  міг  мене  спасти.
Мій  друг  і  рідний.  Моя  доле  …
Ти  обійми.  Не  відпусти  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2018

Очей Світи

Колись  в  пітьмі  я  храми  будував.
Стояла  коло  мене  і  гордилась.
В  старих  руїнах  заблукав.
Стіна  на  мене  обвалилась  …
[b]Усе,  що  я  зумів  -  
Запам’ятав,
Як  ти  впродовж  життя
На  мене  люблячи  дивилась  …[/b]
Колись  було  у  горах  сховок  мав.
До  тебе  уночі  з  тих  гір  злітав.
Одного  разу  не  прийшла.
Для  пташки  в  ворога  тюрма.
[b]Усе,  що  я  забрав,
Як  помирав  -
Мені  у  очі  ти  дивилась.
Хотіла,  щоб  я  знав  …[/b]
Якось  в  щоденній  біганині
Я  раптом  очі  ці  впізнав
Я  остовпів.  Мов  камінь  став
Оце  вже  понад  все  людині  …
[b]Ріднющі  очі.
День  і  ніч.
Хтось  в  вас  одних
Усе  зібрав  …[/b]
Глибокі  очі  крізь  віки
У  часі  зроблено  дірки
Стоять  посеред  світу  двоє
І  ти  теж  знаєш,  хто  я!
Лечу  назад  до  впалої  стіни
І  чую,  як  кричиш,  як  гірко  плачеш!
Я  мов  вода  проходжу  крізь  віки.
Не  знав,  що  вже  місцями  помінялися  зірки.
Вже  вибрався.  Тебе  не  впізнаю.
Це  зовсім  інша  якась  жінка.
І  видно,  інший  я  стою,
Наплутав  хтось.  Не  та  сторінка  …
Але  в  очах  глибокий  світ
Такий  знайомий,  рідний.  Бачу
Сміюся  над  собою  й  плачу
Отак  усе  навиворіт  …
А  там  в  майбутньому  той  інший  я  …
Чи  упізнала  його  інша  ти?
Як  там  йому  себе  знайти?
Рятуйте  нас,    [b]Очей  Світи[/b]!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2018

Біди сучасного Гамлета

-  Знову  сидиш  годинами  в  моїх  очах!
Серйозно  сміючись,  ти  сердишся  на  мене.
Пішов  би  назбирав  талантів  на  зірках.
Бо  так  невдовзі  проженуть  тебе  зі  сцени.

Якщо  вже  Гамлета  зібрався  ти  зіграти,
Навчися  так  як  він  за  втраченим  страждати.
А  так.  Сидиш  тут  коло  мене  і  смієшся.
Такий  лише  на  комедійні  ролі  надаєшся.

І  не  дивись  на  мене  так  з-під  лоба.
- [i]Ти  на  Офелію    також  не  дуже  схожа.[/i]
Іди  пройдись  по  замку.  Кажуть  там  якась  подоба
Убитої  княгині  …    Міцно  спить  сторожа.

Пішов.  Зустрів.  Переповів  все  знову.
Комусь  обман,  комусь  легке  серцебиття.
Була  короткою  наша  розмова:
Любіть  таким,  як  воно  є,  життя  ….

А  потім  принесло  на  нашу  землю
Із  півночі  голодне  вороння.
Місцеве  теж  не  стало  відставати.
Кому  з  них  скарб  твоя  рідна  земля?!

Чи  ми  вдаємо  всі  яке  безумство?
Бездарність  оголошують  на  біс.
Чи  то  таке  злочинне  легкодумство?
Прямо  на  сцені  хтось  хабар  заніс.

У  Гамлета  сучасного  біда.
Все  бачить.    Все  навколо  розуміє.
Офелія,  що  так  хотіла  іншого  життя,
Тепер  щиро  сміятись  вже  не  вміє  …

Хто  спав,  той  спить.
Хто  думав,  той  мовчить.
Чекає.
Хто  біг,  той  зупинився.  
Бо  не  знає.
Чи  Гамлет  тут?  
Чи  може  гроші  закордоном  заробляє  …
Удома  принц.  А  там  …  щось  підробляє.

Без  Гамлетів  втрачається  весь  сенс,
Стає  невидима  проблема.
Цілий  народ  вже  майже  екстрасенс,
А  тут  всього  лиш  бізнес  -  схема  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2018

Царівна - просто скарб, а ось Іван – Дурак!

Моя  ти  вчителька  з  Весни.
Хай  не  реальність  це,  а  в  сні.
Така  ж  у  щирості  своїй,  
В  красі  душі,  в  неспокою  вогні.
Погріюсь  в  посмішці  твоїй,
Бо  навкруги  стежки  холодні  …
Я  не  боюсь  тої  безодні,
Коли  ми  двоє,  світлі  дні,
Коли  ми  двоє,  теплі  ночі,
Холодні  вже  пішли.  Чужі  й  німі.  

Я  дивлюсь  так  уважно.  Ти  мене  пробач.
Вриваюся,  можливо,  в  заборонне.
Буває,  хоч  кричи,  хоч  плач.
Вганяє  в  самоту.  Кричить  у  пустоту.  Чуже  віконне  …

Простягнута  рука.    Простягнута  давно.
Сподобалось  уже  одне  і  те  ж  кіно.
Та  все  чомусь  не  так.  І  щось  завжди  не  так.
Царівна  -  просто  скарб  …  А  ось  Іван  –  Дурак!
Зберу  усе  тепло.  Розкину  по  світах.
Любові  джерело.  Напився  з  нього  птах.
Летітиму  нехай  у  прірву  й  океан.
Рубатиму  чуже.  Рубатиму  бур’ян.
Хто  любить,  прийде  Друг
Й  обірве  ланцюги.
Ти,  Друже,  час  знайди
І  вчасно  поможи  …

Ти  уяви,  які  постануть  кольори:
Біле  в  душі  і  біле  всюди  десь  згори  …
Велике  серце  хтось  всю  ніч  від  всіх  ховав,
А  вранці  не  знайшов.  Бо  Хтось  його  забрав  ….  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018

Сто разів та

Ти  моє  тепло.
Проникаєш  в  мене  крізь  буденності  сіре  скло.
Ти  моя  радості  хвилина.
Дорога  людина.
Так  не  буває  назло.
Саме  так  не  буває  назло  …
Для  тепла  завжди  хороша  причина.
Світиться  у  руках  твоя  світлина.
Цей  подарунок  -  може  талант?
Якась  невидима  перлина?
Ти  мій  смуток  в  очах.
Від  короткої  розлуки.
Наберуся  непокірності,
Наче  крила  простягну  руки.
Ти  моя  найскладніша  нота.
Протилежність.
І  спільність  водночас.
Але  ж  та.  Саме  та.  Сто  разів  та.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2018

Голі королі*

Зробити  один  одного  малими
Додумався  розумний  чоловік.
Лиш  не  подумав,  хоч  і  мав  поважний  вік:
Ті,  що  дурні,  залишаться  дурними  …
Рахують  гроші  карлики  щасливі:
Всі  їхні  долари  помножені  на  сто.
Страшенно  задоволені  примхливі,
А  більші  дивляться  на  все  це  Шапіто.
Коли  в  дрібному  світі  олігархи  почали  роздавати  ордери,  
Ну  що  поробиш,  як  краплені  карти  ...
Великі  вирішили  їм  повернути  розміри
І  їх  рахунки  стали  схожими  на  жарти  ...
А  потім  зарясніли  зовсім  різні  ми.
Зробили  зовсім  різні  королівства.
Щоб  люди  у  доходах  рівними  були,
Щоб  безпроблемними  були  суспільства.
Машина  виривала  крутія,
Якщо  у  нього  влади  і  грошей  аж  надто,
Робила  з  нього  дещо  більше  велета  чи  дещо  менше  малюка,
Та  це  було  вже  для  людей  занадто  …
Між  рівнями  почалася  війна.
Ресурсів  стало  знову  комусь  мало.
Нездатна  ти,  людино,  на  дива,
Тому  й  творіння  твоє  не  одне  пропало  …
Знаходять  велетів  то  тут,  то  там  в  землі.
Дивується  нащадок,  що  ж  це  сталось?
Зібрались  в  бальній  залі  голі  королі.
Це  товариство  над  собою  посміялось  …

Ось  так  і  в  світі  вибудовують  межу,
Щоб  емігранти  в  світ  багатих  не  попали,
І  так  перераховують  дола́ри,
Щоб  ми  не  дуже  помічали  лжу  ...
Та  ось  почали  за  межу  пускати.
Так  можна  цілий  розмір  налякати!
Не  розгубивсь  дрібненький  олігарх:
Більшим  слуга,  а  для  дрібних  -  монарх.
Під  правила  великих  став  все  підганяти.
Отримав  похвалу.  Незгодних  всіх  за  грати.
Дрібнота  ж  вся  мовчить.  Чому  ж  така  покірна?
Так  час  весь  пролетить.  Чи  ноша  непомірна?
А  не  здрібніла  гідність  в  малюка.
Підніме  древко  прапора  рука?

*казка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.01.2018

А раз ми стоїмо, ми живемо!

Це  так  важливо,  що  ти  є.
Проста.  Складна.  У  своїх  мріях.
Ти  поруч.    Світиться  душа.  І  не  черствіє.
Я  хочу  встигнути  усе.  Не  заблукати  у  думок  стрічках.
Моя.  Нетлінна.  Боязка.  Надія.
Лише  душа.
І  воля.  
Ти  і  я.
Щось  там  чорніє?
То  земля.  
І  два  маленьких  деревця.
Хитких.  Слабких.  Коли  не  поряд.
Та  обплітаються  гілки.
Вітри  безсилі.
Спільна  воля.
Доля.
Як  ти  змогла?
Тепло  своє  на  мене  пролила́.
І  висохле  коріння  ожило́.
В  корінні  було  гостре  скло.
Пішло.
А  вітер  вирвав  тебе  з  коренем.
Здавалося,  кудись  несе.
Гіллям  обплетена  моїм.
Воно  тебе  спасе.
Розірвані  навпіл.  Ми  стоїмо.
А  раз  ми  стоїмо,  ми  живемо́!
Весна  ввірвалася  в  останню  мить.
О  як  ми  вдячні,  Весно,  вам
За  цю  блакить    ….
За  ці  струмки.  З  обіймами  трави
Всупереч  всьому  вирівнялись  ми.
І  ожили́.
Яке  ж  жорстоке  іноді  людське  життя.
Ламає  долі,  мов  якісь  гілки.
Але  прийде  весна.  Любові  почуття
Вплете  в  нас  рятівні  свої  стрічки́!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2018

Душа Висоцького. 2015 рік.

Люблю.  Пробач.  Я  не  шепочу.  Я  хриплю.
Ти  думаєш,  що  іноді  кричу.    А  я  так  плачу.
Гітару  розриваю.    У  віршах  лечу.
Лечу,    бо  вільний  я.  Даю  піснями  здачу!
Чи  лірик  я,  чи  я  громадянин?
Це  хто  як  і  коли  побачив  мою  душу.
Не  покупець  я  слави.  Батьківщини  син.
Для  неї  доспівати,  до  неї  докричати  мушу!
Кричав,  просив,  благав  десятки  літ.
Піднялася  з  колін.  І  що  я  бачу?
Я  вам  віддав  останній  свій  політ.
Раби  залізли  знову  в  ланцюги.  Я  плачу!
За  що  наркотики  у  себе  я  качав,
За  що,  заради  кого  я  пропав,
Своє  кохання  по  житті  розмазав,  розтоптав,
Народ,  ти  перед  ким  тут  на  коліна  став?!
Чи  вам  пороблено,  у  вас  такі  зірки?
Втішаєтеся  крові  українців?
Які  скоти  ви,  мої  земляки!
Топіться  далі  у  своїй  горілці!

*[i]зважаючи  на  те,  що  я  виріс  на  піснях  Висоцького,  маю  повне  право  написати  цього  вірша[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772792
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.01.2018