доки ти не пішла, дівчинонько,
за хвилину до того, як ти зачиниш двері:
яка твоя мета, куди ти йдеш, дівчинонько,
— чи віриш, ніби ми про це ще поговоримо?
ти ще не знаєш, але всі вулиці заполонили зомбі
та громадяни, що втратили останній промінь надії;
і немає безпеки ніде: ні в церкві, ні в гіпермаркеті.
прийди до мене звідти, де ти є тепер;
можеш зайняти моє крісло для церемоній.
я не бачу, куди забрати звідси тебе, дівчинонько:
хіба що далеко-далеко, десь на безлюдний острів.
якби я був лікарем, міг би героїчно порятувати
чиєсь життя, що його всі вважали приреченим;
якби я був добрим хлопом, творив би якесь добро
замість палити мости, які перейшов бездумно.
я не вмію прекрасно мовити, люба моя дівчинонько,
можливо, ти не збагнеш, що я тепер відчуваю, —
я хотів би тебе оселити на вершині гори, дівчинонько,
і там збудувати для нас будинок з неіржавійної сталі —
а в реальності я, щиро кажучи, наче навіки застряг,
мов на живописі десь в музеї: не ворухнешся,
не чхнеш, не почухаєш лоба — просто горе, та й годі.
не відкидайся від мене сьогодні:
навряд чи я зможу впоратися з такою тяжкою бідою.
дні минають один за одним, а минуле досі живе;
завтрашній день настає, коли ступаєш вперед —
ось для чого мені, дівчинонько, ти й потрібна.
хто всі ці люди, що ходять до тебе?
хто вони: друзі? чи доведеться битися?
їхні безглухді усмішки свідчать незаперечно,
що поняття добра та зла — темні для них поняття.
я пам'ятаю, на вулиці святої евангеліни
ти завдала незабутнього враження якомусь тутешньому jackie:
о, ти була незрівнянною! навіть кінозірки
сипалися б, напевно, мов перли, тобі під ноги.
спробуймо вдвох відвіяти зерно від полови, дівчино!
не рий мені вовчих ям, щоб я не кидався бомбами.
нам не потрібен ні цей декаданс, ні инші подібні чари.
любов не повинна бути доречною чи недоречною:
не треба цих каламутних типів, що полюбляють
класти тобі на коліна свої кучеряві голови;
а той олігарх, що з ним ти збурила жовту пресу —
він і пожовк, і посинів, коли ми вдвох танцювали.
дівчинонько, що я хочу сказати? не відкидайся
ні сьогодні від мене, ні завтра, й ніколи: вчорашній день —
то вже не день, а спогад, що вицвітає швидко,
а майбутнього — не буває таким, яке уявляємо
https://www.youtube.com/watch?v=97vZ2qOQv_c
ID:
983256
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.05.2023 00:03:50
© дата внесення змiн: 15.05.2023 00:07:59
автор: Lesley
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно написано від чоловіка, майстерно! Відкрити душу...запросити в свій світ довіри і любові! 
!
