The Soldier By Rupert Brooke (Переспів,переклад)
Переспів за мотивами...
Якщо помру я - пам’ятай про те,
Що буду скрізь я, де живе земля
Святої України… Хай зцвіте
Над моїм пилом квітка, промовля
Про все, що я любив тут - спів і сміх ,
Повітря дому, синій плин ріки..
Осяйне сонце, під яким я міг
Іти в життя непройдені шляхи
Ти знаєш, серце, світ сьогодні злий..
Та на весь Всесвіт, чуєш, пульс звучить
Моєї України…. І колись ще
Я повернуся, зовсім молодий,
Сюди , додому, на щасливу мить…
У рідний край, де смерть й любов сплелися.
If I should die, think only this of me:/That there’s some corner of a foreign field/That is forever England. There shall be /In that rich earth a richer dust concealed;/A dust that England bore, shaped, made aware,/Gave, once, her flowers to love, her ways to roam/A body of England’s, breathing English air,/Washed by the rivers, blest by the suns of home.And think, this heart, all evil shed away,/A pulse in the eternal mind, no less /Gives somewhere back the thoughts of England given;/Her sights and sounds; dreams happy as her day;/And laughter, learnt of friends; and gentleness,/In hearts at peace, under an English heaven.
Переклад Якщо я згину, думай лиш про те,
Що став навік англійським край чужий
Десь вдалині… Хай з пороху зросте
Людського квітка.. Скарб безцінний мій ,
Моє життя, любов, щасливий сміх,
Повітря дому, синій плин ріки –
Англійське, рідне що навік зберіг -
Куди би не вели мене шляхи -
Живе у серці…. Хоч залило злом
Весь світ навкруг , і кане назавжди
У вічність пульс мій.. Та, доки не згину,
Я збережу всю ніжність і тепло,
Всі кращі звуки , мрії і думки
Про давнє мирне небом Батьківщини..
«Солдат» — вірш Руперта Брука, написаний у перший рік
Першої світової війни (1914). Вірш був хітом серед публіки в той час. Це глибоко патріотичний та ідеалістичний вірш, який виражає любов солдата до своєї Батьківщини . Наші Герої - не вмирають!!
.
Якщо мені доведеться померти, думайте про мене тільки це. Що є якийсь куточок чужого поля, де назавжди Англія. У тій багатій землі багатший порох сховався.Пил, який Англія носила, формувала, усвідомлювала. Дала колись свої квіти, щоб любити, свої шляхи, щоб блукати, своє тіло , що дихає англійським повітрям, омите ріками, осяяне сонцем дому.І подумай, серце, хоч все зло вже пролито, що мій пульс зливається з вічним розумом, віддає йому назад думки про Англію вічну.Про її видовища та звуки, мрії щасливі, як її день.. Там сміх, там я дізнався про друзів і ніжність.. У мирних серцях, під англійським небом...