Війна, на жаль, подія світова,
І попри все, свої має закони.
Які знайти про росіян слова,
Що служать лиш царю і більш нікому.
Вже болем нелюдським болить душа:
–За що людей невинних стільки вбили?
Чи в пекло ваші душі так спішать?
Вся ж Україна у хрестах, могилах…
Коли ж ви перестали буть людьми,
Якщо воюєте й з… могилами, й хрестами?
Як жити могли поряд з вами ми?
Та і чи прийде розум ваш до тями?
Думок – вагон: нема святого в них,
І людяність згубили, й все, що можна.
Не для добробуту усе в них – для війни.
Не знають, як це вільно жить, заможно.
І почуття двояке обійма:
Залишать що у спадок своїм дітям?
Невже народ навіки задрімав,
Зайнявши місце вигнанця у світі?
Дивуюся, еліта його де,
Що мала би вершити його долю,
І чи дорогу розвитку знайде?
Й коли це буде, навіть невідомо!
27.01.2023.
Ганна Верес Демиденко
"Думок – вагон: нема святого в них,
