Схвильована скрипка озвалась, віолончель творила...
Єднатись закликає планета, берегти світило.
Розгублена Земля, неначе подих жіночих плечей.
Вона, ніби дитина, забилась від тривожних ночей...
Нема на світі найгіршого видива, ніж людина.
У космосі - це підступна і небезпечна "крижина".
Забракло працьовитості і правдивості під небом.
Тверезості й мужності в самооцінці їй - потреба!
Вважає істота себе повік жертвою обставин,
Ще гірше , як невизначеним генієм. Скоріше так,
Бо сутність людська така - не рада навіть хмарній днині.
Ідуть дощі - печаль, настала осінь - лихо. Хто ж вони!?
Безсонна течія... Кипить тут заздрість, злоба і змова.
Не чують і не бачать люди свій гріх у цьому знову.
Горять і гаснуть, як свічі, душі їхні, світ калічать...
Палає світ, землю топче кат, а ти ... Лиш шкодиш, тлієш.
Сильний вірш! 
