Йому було тільки… двадцять…
Ба, стукнуло двадцять літ.
Він планів не мав здаваться,
А чи залишать цей світ.
Свій вибір зробила доля…
Мо’, право мала на це…
Нікому і невідома,
Ішла поряд із бійцем.
А він, молодий і дужий…
В очах – небес глибина.
Не міг бути, бач, байдужим,
Коли почалась війна.
Мов діва, сором’язливий,
Та подумки цілував
Ту, з ким хотів буть щасливим,
Носив у собі слова,
В яких все-усе вмістилось:
І мрії, і почуття,
Щоб сонцем очі світились
В обох їх усе життя.
Але ж втрапив у полон він –
На розстріл тепер ведуть…
Й думки його мучать знову:
Останній це мій редут.
Тож мушу вибір зробити:
Якщо не я, то – мене…
Не хтілося бути вбитим.
Пекло його, мов вогнем.
Й зібравши і сили, й волю,
В нерівний кинувся бій,
Хоч наскрізь прошитий болем,
Був левом у боротьбі.
Мов тигри два, так два тіла
Сплелись в роковім бою.
Обидва й жити хотіли,
Й мав правду кожен свою.
Він не пам’ятав фіналу,
Бо оволоділа злість.
А постріл як пролунає,
То мозок осяє вість:
Таки ж переміг ординця
(Повірив у чудеса),
На кров чужу подивився…
Подякував небесам.
10.01.2023.
Ганна Верес Демиденко
Такий яскравий ескіз епічного полотна... Це ж він сам розповів, чи не так? Не можна надивитись на лиця наших воїнів, стільки в них звитяги, щирості і споконвічної правди...Хай їх береже Бог і веде до Перемоги!
