Він прагнув втекти від її спраглих рук,
Що обплутували павутинням липким.
Уникав поцілунків – зловісних тортур,
Які лиш тягнули у прірву зневір.
А вона посміхалась всім тілом своїм.
І жадана була – заборонений плід,
Що ніколи не буде лише твоїм
І нестиме в собі болю справжнього лід.
Він втікав від її закоханих слів,
Які цупко чіплялись за кінчики вій.
Прокидався від ляку своїх власних снів,
Бо вона в них жила та її дика хіть.
Навіть з іншою він поринав у слова,
Що вона з певним жалем сказала йому:
«Краще бути коханим, ніж самому кохать.
Я кохаю тебе, а з іншим живу».
30-31.07.1998
