Розчахнута акація цвіте.
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім,
І медом полива село пусте.
Там гулко- говірливі зазвичай
Зніміли вулики, в траві, Сірком примятій,
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
Посаджена господарем на чай.
Таке обістя- рідне, і ... чуже,
Знайомий запах кожуха із буди,
А де поділась решта- не збагнути
Старому псу. Та він все стереже,
Все слуха- може знов знайомий стук
Порушить сон його старий собачий?
І знову рідні очі він побачить,
Почує запах теплих добрих рук.
Цвіте акація. У трави двір вроста,
Розбиті стільники ще пахнуть медом,
Та не гуде садок бджолиним летом,
Господар якось довго не верта...
Знаєте що?
Цей вірш мені під дих
Мій чоловік вивіз вулики на акацію, він ставить їх в одних людей на Чигиринщині.
Привіз, лишив, через тиждень приїхав, а чоловік в яких вони стояли - помер від інсульту на днях, жінка сама лишилась.
Тому я читала особливо його.
Дякую
Прекрасний вірш.
І мед з акації - смачний
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Я хотіла показати картину села, знищеного війною. Думала, вдалось : розчахнута акація, обпалений ганок, кожух в буді з зими , якого нікому прибрати, пусті вулики- розруха пройшла ще зимою. Та, мабуть, не вдалось.
Майстерно відобразили картину...Хоч сумно за вірного друга ,що чекає господаря....
