Сідай-но, сину, посиди зі мною.
Ти вже підріс, і знаєш кілька слів.
Одне з тих слів, повір, є дивиною,
І першим, що ти мовити зумів.
Так, вірно, ти вгадав, це слово Мама.
Його я першим теж колись сказав.
І вперше обійняв її руками,
Як ти її маленьким обіймав.
Ти, як і я, з роками зрозумієш,
Чому в житті це слово головне.
І, як і я, по-справжньому зрадієш
Коли тебе матуся пригорне.
Ти її номер будеш пам’ятати,
І в час, коли лишатимешся сам,
Дзвонити будеш просто щоб сказати:
“Вітаю, люба мамо. Як Ви там?”
Так, зараз ти щось інше в ній цінуєш-
Цінуєш щось дитяче, щось своє.
Але, колись їй руки поцілуєш
Тільки за те, що в світі вони є.
Ти виростеш, знайдеш собі дружину,
Вона тобі народить двох синів,
І теж розкажеш своїм дітям, сину,
За що ти маму змалечку любив.
2018 рік
Номер картки для донатів:
Ощадбанк
4790 7299 3591 8979
Мостюк Сергій Миколайович
ID:
941070
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.02.2022 14:06:23
© дата внесення змiн: 04.01.2023 14:13:37
автор: Сергій Мостюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
