Переказати втечею
Загубитися в сьогоденні стає занадто звично. Нікому немає справи до твого пошуку свого щастя. Де б ти не був, нікому переказати, що є втрата, а що є знахідка?
Я би тебе слухав би іще, але ми загублені, не знаю, надовго чи не надовго. Зима дороги наші не замітає, неначе надає можливість омріяти мені твої терпкі, солоні слова – останні.
І на пероні, ти залишила мене стороннім. Сама ламаючи графік маршруту, міняла вкотре свій квиток надії, на інший, до станції сподівання, де сяють щастям промерзлі квіти.
Я не наслухався тебе. Тепер уже ніколи не перекажеш мені себе. Безлюднів перон. Твоя втеча не віджене мене у світ залишених ночей, а ти під стукіт коліс благаєш у Мойри щастя?
Ми втрачаємо невідчуті обійми наші. Я втрачаю несказане, ти переповторне. І лиш перон озвучує мені мене самого, мене між тобою і не з тобою.
Переказати втечею захотіла. На цьому пероні перевтечі. Тут були уже залишені – не лише тобою. Тут Цирцея у своїх сувоях заховала пам'ять слів, які стіжками червоним по чорному на тлі долі зів’яли .
Нікому тепер переказати.
Плач малює станцію, на якій ніколи не вийти.
І ніколи не віднайти те, що не пережив.
©Петро КУХАРЧУК 11.01.2021
* Цирцея – це могутня чаклунка, донька бога сонця Геліоса і Персеїди. Отруївши свого чоловіка, царя сарматів, вона оселилася на чарівному острові Ея.
Дякую за світлину Івану Канкіну : https://www.facebook.com/i.kankin
Ну що ж, тікай... від щастя не втечеш,
Та що тобі? - Невинне сьогодення,
Перекази своІ не наречеш,
У знахідках та втратах - все буденне.
Нехай вже так, зима завжди мине,
Вслухаючись у вічні одкровення,
А ти люби, люби стежки й мене,
Омрій слова - у них благословення.
Пустий перон... усе на нім останнє,
В останнє й я вдивляють в світ надій,
Лишень не плач, приспи, прошу, кохання,
Троянд холодних цілувать не смій.
Це їх любов, це їх палкі зізнання,
І мрії їх, і їхні поїзди,
Їх знахідки, і їх чекання,
Їх втрати - вічні втрати назавжди.
В них невідчутні витвори обіймів,
В них зустрічі та втечі - біль та гріх,
Уже як є, в червонім й чорнім прийме
Перон надій, перон розлук та втіх...
ID:
926538
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.09.2021 00:42:08
© дата внесення змiн: 29.09.2021 00:42:59
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|
