"… Я їм тоді проспіваю,
Все, що колись ти для мене співав,
Ще як напровесні тут вигравав,
Мрії збираючи в гаю…
Грай же, коханий, благаю."
Леся Українка.
Укриють коси сумом посивілим
В тих снігах безмежжя виднокраю.
Зболілим серцем, в зраді обгорілим
Я їм тоді проспіваю…
Кохала, Лукаше… від того й гину.
Палка душа тобою ще жива.
Тож заспівай, коханий мій, єдиний,
Все, що колись для мене ти співав.
Хоч білий сніг ліг мороком у гаю –
Зима не має на кохання прав.
Тебе я, як раніше виглядаю,
Ще як напровесні тут вигравав.
Сопілки звуки ніжним дивоцвітом
Вторять серцю лагідно: кохаю…
то дай же слово, що лишимось в літі,
Мрії збираючи в гаю…
…Уже не літо. Мерзну я від зради.
квіт кохання крихтами жебраю.
Чому ти сумно віти мої гладиш?
Грай же, коханий, благаю…
Ваше наполегливе навчання дарує нам смачні плоди глоси, канцони, ронделя. Мені це дуже до смаку.
Молодець, Маринко! Маю вірш "Мавка Лісова" тому ця тема мені рідна. Так тримати!