Живу в такий час, коли панує невігластво,
Хоча інформацію – хоч відрами черпай.
Коли ми шукаємо якогось спокою свого,
Щосили летимо за щастям аж за край.
Час, коли доброта не варта нічого,
Подекуди - направлена проти тебе самого,
А байдужість – цінність на вагу золота :
За неї платять, що не відчувати тривогу.
Час, коли й поговорити нам ні з ким,
Але Твіттер й Фейсбук подбали за це.
Коли до самотності ти давно звик,
Начитався цитат, що “Життя є просте”.
Час, коли кожна хвилина строго розписана :
Всі десь їздять, всі чимось зайняті.
Досягнення, грамоти – їх гора неписана :
Лежать у кутку гарненько поскладані.
Коли рідні сидять і чекають дзвінка,
Голосу твого, свіжих новин :
В цей час й говорити сил вже нема,
Забирає їх шалений наш ритм.
Ось так все проходить, і ми все кружляємо,
Знаходимось в центрі вихору подій.
Та навколо нього нічого не помічаємо :
Тонемо в думках нездійсненних мрій.
