Зайшло за обрій сонце..
Червоне небо ..Догорає день..
Вони присіли Трішки відпочити..
Це ж тільки,тільки,як скінчився бій..
Страшний був бій..Багато втрат зазнали..
Російські найманці гатили з усього..
Вони присіли трішки відпочити..
Усі заснули, обезсилені були..
Лиш вона свої очі не зімкнула..
Це була юнка років двадцяти..
Вона сиділа, в руках з автоматом..
А руки були зболені,в крові..
І запитав її, вже сивий побратим..
- Чому ж ти тут?
Ти там,вдома,потрібна!
Тобі нема чого робити на війні..
Хоча про що я кажу,після всього,
що пережили ми отут усі..
Дебальцеве, Макіївка, війна..
Заставила боротися за своє..
Така ще юна,і така уся..
Без страху йдеш у бій щоразу..
І знаєш,що до тебе смерть близька..
- А знаєте,кому ж от я потрібна?
Нікому не потрібна отака..
Я тут стою за своє лиш майбутнє..
Усі відмовились від мене,так підло кинувши,
як пса...
Нічого в мене більш нема..
Лише є річ одна,одна..
Вона єдина й дуже дорога..
Це Україна..До смерті моя..
І я за неї тут.до перемоги...
Якщо і не повернусь я..
Та знаю..Буде перемога..
Буде Вкраїнонька моя...
Велична,не убога!
