Він і вона – ледь рожевий цвіт.
Йдуть, а неначе летять за вітром.
Він запалив їх. Солодкий вітер
В безвість несе – у дорослий світ.
Не спопелив би оцей вогонь!
Та в голові і на серці – ватра.
І не важливо, що буде завтра.
Їм би хоч трішки спинитись варто
І пропустити цей вітрогон.
Тільки чиїсь не діють слова.
Хто там говорить, що це – помилка?
Все – без вагань. І сьогодні тільки!
Вторить любові душа-сопілка,
А, як відомо, любов – права…
Він і вона – молоді такі!
Парочка рання. І що їй світить?
З болем дивлюся – ще майже діти…
Я їх могла колись розуміти.
Зараз, все дужче, - їхніх батьків.
