Навіщо вертаєшся знову на згарище болю?
Давно уже попелом стали твої поцілунки,
Я думала, ми не зустрінемось більше з тобою.
Навіщо прийшов? Я вже всі оплатила рахунки.
Ти поруч стоїш. Обійняти тебе – та не можу.
Не можу любити тебе, бо я слово дала.
Тепер я не зраджу собі. Ти ж на себе не схожий,
Бо ти вже не справжній. Любов обгоріла. До тла.
Ні, я не зреклась своїх слів. Просто втомлена тиша
Украла любов і закрила на вічний замок.
Листи паперові в конвертах ніхто вже не пише
Я ж ще не спалила в листах біль своїх помилок.
Ні, я не боюсь. Просто ще не змогла відболіти.
Тікаю туди, де ти більше мене не знайдеш.
Шукаю шляхи, та не знаю, куди мені бігти.
Ти знову в думках. А від себе ніяк не втечеш.
Біжу навпрошки за птахами у синьому небі,
Жаринками попелу ще недотлілих надій,
Тікаю від щастя, від болю, тікаю від тебе,
А ти повертаєшся знову, та тільки… чужий.
Зворушливий вірш, пронизаний біллю та любов'ю... 
