Вдихаю світ на повні груди,
Таким, як є- отим, чудним,
Де словом ранять добрі люди,
Тим загадковим та складним.
Цей світ- великий нам дарунок
І це життя- одне, мов нить.
Спиваю слово, наче трунок,
Вдихаю радість кожну мить.
У слезах тихо забуваюсь,
Сміюсь у відповідь журбі,
Як у раю, в красі купаюсь-
Теж саме раджу я тобі.
Для чого смерті, горе, війни,
Нерозуміння, лють, біда?
У світі жити всі, ми гідні,
Та душі з'їли холода.
Зневірений, сумний, роздертий,
Забутий Богом та людьми,
В нім кожен роджений, щоб вмерти,
В нім ми приходимо гістьми.
Вдихаю світ на повні груди,
Життя приймаю, мов причастя.
Цініть його! - вас прошу, люди,
Бо жити, то велике щастя.
Дуже сподобалося, Лесю! Так і треба жить: вдихать життя на повні груди і берегти в нім кожну мить, воно одне і більш не буде, а жить, то значить і любить!..
