Доборолась Україна до самого краю…
(«І мертвим, і живим…»
Т.Г.Шевченко)
І день пройде, і вечір ляже
На тихе місто, на двори.
Коли б ми стрілися, Тарасе,
То я сказала б: - Говори!
А ти в одвіт: - Моя дитино!
Така печаль мене взяла,
Бо ніби й вольна Україна,
А все ж така, як і була.
Нові магнати знов панують,
В палатах, мов царі живуть,
Дівчата за кордон мандрують,
А хлопці оковиту п’ють.
Вже цілі села оп’яніли
З якої радості, скажи?
Зате ж бо маєм, що хотіли –
Весь край – свободнії бомжі!
Із болем бачу сіру ниву,
Де бур’яни переплелись.
І хвиля праведного гніву
Стискає серце, як колись.
Та вір, землячко, ніч минає
І сонце світ позолотить.
Борітесь! Бог вам помагає
І у борні благословить!
