У меня сегодня много дела:
Надо память до конца убить,
Надо, чтоб душа окаменела,
Надо снова научиться жить.
А. А .Ахматова
-------------------------------
Так хочеться мені одне збагнути:
(Та відповідь собі я не знайшла)
Чому оте, що хочеться забути,
Не покриває забуття імла?
Та як навчитись забувати, Пам"ять?
Стирати надоїдливі думки
Оті, що душу часто іще краять,
Хоч варті дна вже мертвої ріки?
Звертається до пам"яті надія...
Слізьми тут наповняється ріка...
Об хвилі розбивається знов мрія,
І хмаркою за обрієм зника.
А вечір прийде й знову, ніби бджоли,
Летять думки в незвідані світи.
Їх погляд проведе до видноколу.
О, доле, захисти від глухоти...
Все вірно, Надю! Те, що хочеш забути, не можеш. А що хочеш пригадати, теж не завжди в змозі. І думки не завжди наші. До нас приходять думки інших людей. І не тільки людей. Ми, як антени, їх ловимо. Може сказала я трохи прозаїчно, але вірш Ваш, Надюшо, як завжди майстерний і поетичний.
У далечіні від будинку в пізній час, ми пам'ятаємо тих, хто пам'ятає нас ... І тільки б вистачило сил, забути про тих ... хто нас забув ( філософська мудрість)...
"О, доле, захисти від глухоти..."
Страждання серця краще глухоти і черствості серця. Зворушливо,гарно, хоча забагато песимізму. Надія і наполегливість переможуть.
