Сліди минулого літа.
І до нас завітала жар-птиця,
Щоб літати у згадках завжди.
Цього року ціловане літо
Залишило у долі сліди.
Цього року ми стрілись з тобою
Під гучним барабаном грози.
Бо ж серця натомились журбою,
Не жаліла самотність сльози.
Гаснув вечір, та зоряні свічі
Запалила нам доля між хмар
І дивились ми: вічі у вічі,
І єднало нас щось, не на жарт!
Сколихнуло, мов човен, душею,
До небес на гребні піднесло.
Наче повені течією
По гарячих ночах потекло.
Як стихія прожите ламало,
Геть змітаючи досвід старий.
Тих миттєвостей було так мало,
Бо згорали в ранковій зорі.
Хоч було – та наснилось неначе…
Тільки згадки від меду липкі…
Вже листопад зажурено плаче
На обдерті вітрами гілки.
Йому шкода, що килим барвистий
Вже втрачає свої кольори
І багаття кленового листя
Уздовж вулиці вже не горить.
Дуже скоро дороги завіють
Снігопадів бархани липкі…
Та про весни серця наші мріють
Куди кличуть кохання квітки.
29.10.2016
хороший мiй друже...я Вам дуже дякую за таку високу оцiнку моєi творчостi...проте, маю змогу читати й iнших авторiв,де є дiйсно майстернiсть...менi дуже це неосяжно...та...не засмучуюсь щiточка в божих руках...значить-це моє мiсце...я Вам дуже вдячна за Вашу щиру дружбу й пiдтримку i завжди дякуватиму за це боговi
без слів, Петре...якби молоді автори могли ось так виражати свої думки...ті,хто вважає себе великими...нє-а...не кожному дано...та й я - не вмію уклін Вам мій,друже