Вона була...щоднини, щохвилини.
Як зручна річ і завжди під рукою.
Безмовно йшла, як кликав за собою,
Вона з ребра, а він таки із глини.
Вона була в коханні невгамовна,
А він топив ті пристрасті у настрій.
Вона любила до нестями, айстри,
Спорідненість якась, неначе кровна.
Вона була спокійно-домовита,
А він за обрій день який збирався.
В піжмурки з мріями укотре, грався,
А мрія та така несамовита.
Вона була звичайна і буденна,
Йому бажалось Анджеліну Джолі
І сипав їй на рани жмені солі.
Душа його чомусь така злиденна?
Вона була, а він ногами в двері...
Хотів розправити без неї крила.
Вона ж любила, так його любила,
Забула мудрість Тайної вечері.
Вона була метелик легкокрилий,
В косі шовковій осінь заблукала.
Ще майже півжиття його чекала
Ну як він там, розгублений, безсилий?
Вона була...коли він схаменувся, -
Ще може в ноги впасти, та запізно.
Сміялась доля так дошкульно й грізно,
Куди ти пнувся? Навіть не здригнувся.
Вона була, тепер її немає.
В краях заморських квилить, як зозуля.
Коли той спомин дошкуляє й муля,
Тоді він руки в відчаї ламає.
Вона у квітах губиться росою,
Колись, як айстра, відцвіте і піде.
Росою очі, доки сонце зійде,
Нехай не виїсть, вмиється сльозою.
Вона була...щоднини, щохвилини.
Як зручна річ і завжди під рукою.
Безмовно йшла, як кликав за собою,
Вона з ребра, а він таки із глини.
26.09 16
Персефона – нещасна дружина Аіда, який правив підземним царством. Він насильно взяв її в дружини, викравши у матері Деметри. Боги наказали їй проводити не менше половини свого життя (осінь і зиму) в обителі чоловіка, тому рік за роком вона опускалася під землю з приходом холодів.
Легенда про квітку стверджує, що колись, в кінці серпня Персефона помітила закоханих юнака і дівчину, які обмінювалися поцілунками, будучи прихованими нічним мороком. Персефона, позбавлена любові і вимушена незабаром вирушити до Аїду, заридала від відчаю. Сльози страдниці перетворювалися в зоряний пил, що опускається на землю і розквітає чудовими айстрами.
Неперевершено. Так.іноді ми й самі себе не розуміємо. Ми любимо і чекаємо, не дивлячись ні на що. Кохання не можна зрозуміти глуздом. Розуміємо все, але вдіяти з собою нічого не можемо - почуття. Ви - надзвичайна, Ліно.
Міфологія,це лишень один з аспектів.Вірш про жіночу долю.
Коли я вимальовую якийсь образ,я мушу перевірити все,щоб він був до ладу у вірші,а не просто для рими.
у мене аж сльози на очах, бо
«Вона була...щоднини, щохвилини.
Як зручна річ і завжди під рукою.
Безмовно йшла, як кликав за собою,
Вона з ребра, а він таки із глини.»...
Гарно... спорідненість жіночої душі з айстрою... так, така краса апріорі не може бути "річчю" - навіть дуже прекрасною і "зручною". Айстра може зів"янути передчасно, якщо її не доглядати. Чудове поетичне полотно!
Гарна тема 
