Блокнот, як шмат шагреневої шкіри,
Мерщій скорочується в плідній боротьбі
Словесних правок, що, як ті вампіри,
Сторінки черкають безжалісно твої.
Пробач, що так, але пора в шкатулку,
Віднині статус твій – душевний мій архів.
Думкам в тобі вже не знайду притулку,
Бо то минулого лиш буде переспів.
Блокнот же другий – то сама помпезність
І сторінки його – не місце для душі,
Та часом я втрачаю в цьому певність,
Це буде зрадою передусім тобі.
Пишу? Та ні, я став від всього вищим,
Кому потрібна ця осиротілість душ.
Думок, чеснот – велике кладовище.
Тобі поскаржуся... А то іще кому ж?
