Загомонить вітер,
Ніде діти,
Всталі думки ,
Ніхто й не почує
Що,сердешний, кому скаже,
Одняло йому мову,
Поглумилась злая доля
Лишила одному
Думок оберемок
Гуляй сиротою
Хто почує, спитає,-
Сміються ледащо-
Це ж ви думок спраглі,
Не їжте їх надще,
Хто почує ,хто спитає,
Кому розказати,
Кому серед степу широкого,
Билиною зростати,
Одинокою тополею,
З вітром гомоніти,
Багатіти думками
І ніде їх діти,
І де їм зростати
Неси вітре ,неси буйний ,
Неси в чисте поле,
Може хто вас почує,
Може хто й заговорить
І спитає :звідкіля ви?
Не кажіть що ви мої,
Кажіть :
Сиротою нас доля породила,
Зоставила серед поля
Тугою покрила,
І тиняємось світом
Спитати у долі :
Завіщо умила гіркими сльозами,
Завіщо заколисала тужними словами?
Заколисала й лишила по світу тиняти,
Шукати ,питати , -а чий хто підкаже?
Чи є люди добрі, -слово яке й скаже
Ідіть бідні діти,
Ідіть сиротою-
Зоставте ви батька
І матір-долю,
А я тут зостануся,
Думками багатий,
Радіє ,сердешний,
Порадію й зоставлю,
Хай хто другий радіє,
Сяду собі край дороги,
Дістану цимбали,
Погомоню з вітром.
Завіє вітер
Встали думки
Та ніде їх діти
ID:
658224
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.04.2016 23:32:57
© дата внесення змiн: 08.04.2016 23:32:57
автор: PipOK
Вкажіть причину вашої скарги
|
