І був день.
І був хліб і чорниці дрібні у лісах
Нам мовчалось,
коли ми йшли вбрід крізь річки і струмки
Не молились
і глиняні дзвони стоптали у прах
Звиклі змалку не гратись словами й мовчати віки.
Перемовчаний гріх –
оніміння забутих лексем
У ставках вдосталь риби, що спить в мулі вже котрий рік
Перемовчано сотні думок, що спокутують щем
Недомовчано тільки отой першородний наш гріх
А чому треба грішному бути – інакше ніяк?
Чому треба покірних керманичів в руслі ріки?
Які тихо ведуть свій старий деревяний каяк
І бояться, що буря колись їм ще дасться в знаки?
Чи не краще дістатись вершин віковічних Карпат,
Що рвуть небо, а сонце те небо промінням лата
Де ніхто нас не вчив що є гріх і що світ для нас кат
Й заспівати, мов пташка, нарешті розкривши вуста.
