Ти не кохала мене ніколи,
Ти нікого не кохала.
Задумливо вдивлялася у вікно,
Цигарковий дим і попіл
Викрадав квітневий вітер.
Мені здається,
Ти так мене і не зрозуміла.
Я хотів бути твоїм,
Але не зневаженим,
Не обділеним твоєю увагою,
Навряд ти відчула,
Що я був ладний на все,
Аби просто бути поряд.
Здивована і втішена,
Ти питала: "Чому?"
І досі тебе терплю.
Бо люблю,
Але цього я тобі звісно не сказав,
Бо і сам напевно не знав.
Найстрашніше, що твоя любов-безвихідь.
Я буду завжди тебе кохати,
І це жахливо.
Трохи моторошно, ніби
Страшний вирок.
Може, ми ніколи більше і не побачимося,
А ще й так по дурному попрощалися.
У коханні не все барви яскраві. 
