Мого села знайомі старики,
Я знала вас і дужих, і красивих,
А нині вас, як волосинки сиві,
Безжалісно висмикують роки
З помолоділих вулиць, ніби з кіс.
Та й переносять під гіллясту липу,
За нашу річку, із тужливим схлипом,
Де найстрашніший більшає укіс.
Як павутинки бабиного літа
Підхоплює вас потойбічний вітер.
Він так пронизливо, так гірко віє.
І я все дужче й дужче сиротію.