Кохати без віри / Обичах без да вярвам-болгарською/
Протягам с болка двете си ръце,
за сбогом милвам спомена останал,
раздялата във моето сърце,
угаси онзи светъл, нежен пламък.
Обичах без да вярвам в чудеса,
минавах през пустини и морета,
раздавах се, повярвах във страстта,
надежда давах на душата клета.
Протягвам с болка двете си ръце,
за сбогом, и дано да си щастлив,
бледнее спомена за твоито лице,
и всичко сЬс него нежно си отива.
З болем протягую дві руки,
милий погляд ловлю на прощання,
збиває серця ритм розлука,
вже не пала, а тліє гранню.
Кохала, без віри в чудеса,
пустині і моря минаючи,
сторч головою клятая душа
летіла , надію маючи.
З болем протягую дві руки,
щастя ж бажаю прощаючись,
все гасне світле і ніжні звуки,
з твоїм обличчям віддаляючись.
Дуже вразив ваш твір такою сердечною добротою:
З болем протягую дві руки,
щастя ж бажаю прощаючись,
все гасне світле і ніжні звуки,
з твоїм обличчям віддаляючись.
Вразлива відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Надю!Я гадаю,що власне по віршах можна зрозуміти почуття і цінності людини.Саме так пережила ЛГ і так думає.