Від подиху мого вікно затуманіє ;
Я пальцем напишу на нім твоє ім'я ...
А там, у завіконні, жоржинова надія
У росянім намисті нестримано сія ...
І крапка в кінці слова скотилася сльозою ...
До неï притулюся устами і чолом ...
А там, у завіконні, день свариться з грозою,
І ïхнє бурмотіння вже котиться селом ...
Зроблю приймач гучніше, щоб аж боліли вуха,
Щоб ду'мки заглушити тоненький голосок ...
А там, у завіконні, північний вітер дмуха,
Гойдає, наче хвилі, осиковий лісок ...
Уже давно у хаті господарем смеркання ...
І проситься хмаринка до серця увійти ...
А десь, у завіконні, живе моє кохання ...
І дощ мені шепоче, що то, напевно, Ти...
Завіконня - чиатай: задзеркалля потойбічної душі. А якщо серйозно, то в цьому вiрщi багато всього. У тому числі навіть філософського... Під (за) вікном хати сподіваються і вірять. З вікна потягу дивляться як йде час... багато чого з ними пов'язано... Уші - бережи!
Хоч це і нескромно, ось тобі... Теж про них... Про завіконня і любов :
в личке
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
скромно, Генчику, скромно!!! Мені завжди цікаво, як можуть перегукуватись вірші ... а щодо вух ...іноді, справді, щоб заглушити думки, вмикаю навушники до болю у вухах ...помагає ...
а завіконня -особливий світ ...оте тоненьке прозоре скло ніби ділить світ на "тут " і "там "... рада тобі завжди!