* * *
В очереті кумують жаби –
"кум" та "кум" у легкім тумані.
Те відлуння у казку манить.
Наречену спізнать бажав би.
Та чи збудеться мить чарівна?
Світ можливостей нескінченний.
Чи судилася наречена –
найжаданіша Чураївна?
Травень править яскраві гами.
Знаю: долі не заперечу.
Ліс розмову веде старечу
з тихим плесом і берегами.
"Свахи" квакають хвалькувато,
жваво кумкають, безугавно.
Ой не хочу впіймати гаву!
О, як хочеться святкувати!
Лук амура учусь тримати,
бо вціляти один раз треба.
Чи стріла полетить у небо?..
Чи судилось царівну мати?..
Вже надія в душі зоріє.
Не вмовкає відлуння дивне.
Ген по річці пливе невпинно
срібним лицарем човен мрії…
1969
Як затишно у Вашому мрійливому човні. І навіть куми-жаби підсилюють цю казкову ідилію. Гарно ж Ви писали навіть тоді, в далекому і так близькому мені 69-му.
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цей вірш я писав на річці Хорол в Миргороді, коли був студентиком. Тут і впала стріла моя. До Любашівки не долетіла.